Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №335/12533/25 — Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя

Справа № 335/12533/25 1-кп/335/567/2026

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року місто Запоріжжя

Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя в складі: головуючої судді ОСОБА_1 , за участю секретаря ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника – адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадженні, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 09 серпня 2025 року за № 62025080100005655, за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 , займаючого посаду солдата резерву 312 запасної роти, у військовому званні «солдат», неодруженого, перебуваючого у фактичних шлюбних відносинах, немаючого на утриманні будь-яких осіб, маючого повну середню освіту, не є особою з інвалідністю, без зареєстрованого місця проживання, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого в силу закону,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

Солдата ОСОБА_4 , наказом командира військової частини (по стройовій частині) 3029, як військовослужбовця за мобілізацією зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 НГУ, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду навідника-оператора 2 взводу 1 роти 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_3 та уважається, що він справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою.

Відповідно до Указу Президента України ОСОБА_6 від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

В подальшому, відповідними Указами Президента України ОСОБА_6 , правовий режим воєнного стану в Україні продовжувався та діє до теперішнього часу.

Згідно з вимогами ст. 1 Закону України « Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Відповідно до ст. 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, які проходять військову службу відповідно до законодавства.

Будучи військовослужбовцем військової служби за мобілізацією, солдат ОСОБА_4 , відповідно до вимог ст. ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (надалі Статуту), ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, суворо дотримуватися Статутів Збройних Сил України (надалі Статуту), бути дисциплінованим, не допускати негідних вчинків самому та утримувати від них інших військовослужбовців, виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Разом з цим, солдат ОСОБА_4 , достовірно знаючи свої обов`язки, передбачені зазначеним вище законодавством, яке регламентує порядок виконання військового обов`язку і проходження військової служби, маючи можливість належно їх виконувати, свідомо допустив їх порушення, вчинивши військовий злочин за наступних обставин.

Так, 29.05.2025, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, а саме місце дислокації підрозділів військової частини НОМЕР_3 НГУ в АДРЕСА_2 , свої службові обов`язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця несення служби не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв та незаконно перебував за межами місця служби до 09.08.2025, коли його було затримано співробітниками правоохоронного органу.

Крім того, наказом командира військової частини НОМЕР_3 військовослужбовця за мобілізацією солдата ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_3 НГУ, поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду навідника-оператора 2 взводу 1 роти 3 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_3 та уважається, що він справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків за посадою.

Відповідно до вимог ст.ст.3, 28, 29, 68 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Кожен має право на повагу до його гідності, ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню. Кожна людина має право на особисту недоторканість, також кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції та Законів України, не посягати на права та свободи, честь і гідність інших людей.

Продовжуючи свою злочинну діяльність військовослужбовець військової частини НОМЕР_3 Національної гвардії України солдат ОСОБА_4 , 08 серпня 2025 року, приблизно о 00:01 год., більш точного часу в ході судового слідства встановити не надалось за можливе, перебуваючи на території подвір`я будинку АДРЕСА_3 , а саме за місцем мешкання своєї тітки - ОСОБА_7 , яка орендує його у третіх осіб, під час конфлікту та бійки з раніше знайомим йому ОСОБА_8 , який виник на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, маючи намір на умисне заподіяння останньому тяжких тілесних ушкоджень, наявним у нього при собі кухонним ножем, який він заздалегідь узяв з кімнати вищевказаного будинку, тримаючи ніж у правій руці, наніс два удари вищевказаним ножем потерпілому в ділянку тулубу ліворуч, спричинивши два проникаючих поранення грудної клітки та черевної порожнини - торако – абдомінальне поранення зліва, проникаюче (2) колото-різане поранення заднє-бічної поверхні грудної клітки зліва, закритий перелом 7-го ребра зліва, поранення нижньої частки лівої легені (S6), поранення лівого куполу діафрагми, поранення селезінки, які ускладнилися травматичним гемопневмотораксом зліва, гемоперитонеумом, геморагічним шоком ІІ ст., дихальною недостатністю І ст., які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння.

Після чого, 09.08.2026 о 10.20 год. ОСОБА_4 був затриманий старшим слідчим в ОВС першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі лейтенантом Державного бюро розслідувань ОСОБА_9 за адресою: м.Запоріжжя, вул. Земського лікаря Лукашевича, буд. 2, в порядку ст. 208 КПК України.

Ухвалою суду від 02.04.2026 клопотання обвинуваченого ОСОБА_4 та його захисника адвоката ОСОБА_5 – задоволено. Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою залишено без задоволення. Звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , від кримінальної відповідальності за правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, в порядку, передбаченому ч.5 ст. 401 КК України, – для продовження проходження військової служби. Кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №62025080100005655 від 09 серпня 2025 року за обвинуваченням ОСОБА_4 , в частині пред`явленого обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 408 КК України, – закрито. Подовжено судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100005655 від 09 серпня 2025 року, за обвинуваченням ОСОБА_4 в частині пред`явленого обвинувачення за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України. Припинено дію ухвали Вознесенівського районного суду міста Запоріжжя від 12 лютого 2026 року про продовження строків запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та негайно звільнено ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з-під варти в залі суду. Зобов`язано ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , невідкладно, але не пізніше 72 годин після набрання такою ухвалою законної сили прибути до військової частини НОМЕР_2 для продовження проходження військової служби. Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_2 після набрання зазначеною ухвалою суду законної сили забезпечити продовження проходження військової служби ОСОБА_4 . Зобов`язано командира військової частини НОМЕР_2 після прибуття і продовження проходження військової служби ОСОБА_4 невідкладно повідомити Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя та Запорізьку спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Східного регіону про результати виконання даної ухвали військовослужбовцем і факту прибуття до військової частини НОМЕР_2 у встановлений ухвалою строк.

Зазначена ухвала суду набрала законної сили та звернута до виконання.

15.04.2026 на адресу Вознеченівського районного суду міста Запоріжжя через систему «Електронний суд» надійшло повідомлення уповноваженої особи військової частини НОМЕР_2 про виконання ухвали суду від 02.04.2026 та забезпечення командиром цієї військової частини продовження військової служби військовослужбовцем ОСОБА_4 у складі військової частини НОМЕР_2 шляхом включення до сил та засобів за тимчасовим місцем дислокації зазначеної військової частини.

На підтвердження зазначених обставин надано копію довідки №520/22 від 18.07.2022, копію Витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 142 від 20.05.2025 та копію Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по особовому складу) № 55-РС від 10.04.2026 стосовно солдата ОСОБА_4 , 1995 року народження.

В судовому засіданні ОСОБА_4 вину в інкримінованому кримінальному правопорушенні за ч. 1 ст. 121 КК України, визнав повністю та суду пояснив, що він був і наразі є діючим військовослужбовцем. Після того як він самовільно залишив військову частину за попереднім місцем служби, то він деякий час мешкав у своєї тітки в с. Августинівка Запорізького району Запорізької області разом зі своєю співмешканкою та спільною їх дитиною. Так, 08.08.2025 року він разом зі співмешканкою та дитиною поверталися вночі з гостей до місця тимчасового проживання. По дорозі додому їм назустріч йшла компанія чоловіків серед яких був ОСОБА_10 . Цей чоловік якийсь час був співмешканцем його двоюрідної сестри, яку покинув на той час та погано з нею обійшовся. Проходячи повз ОСОБА_8 він йому сказав щоб той не чіпав його сестри та не переслідував її. Між ними почався словесний конфлікт. Він біля ОСОБА_8 не зупинявся, просто сказав йому ці слова і пішов далі в напрямку будинку тітки. Коли він вже перебував на подвір`ї домоволодіння своєї тітки він почув, що за ним хтось стрімко йде, побачив, що ОСОБА_8 заходить до нього в двір. Через це він побіг у будинок та взяв ножа і вийшов на подвір`я, де вже був потерпілий. Потерпілий штовхнув його співмешканку, яка намагалася зупинити останнього. Після цього він пішов з ножем на ОСОБА_8 , а той у свою чергу пішов йому назустріч. Потім ОСОБА_8 навалився на нього та вони разом впали на землю. Він опинився під ОСОБА_8 , який намагався його вдарити. Затим він схопив ОСОБА_8 однією рукою та став притримувати, а іншою рукою, в якій був ніж, наніс потерпілому два удари в ділянку тулуба. Чітко не прицілювався для ударів, просто бив куди діставав. На його переконання та по відчуттям удари ножем були проникаючими. Після того як він завдав ударів ножем ОСОБА_8 , той встав з нього та побіг у невідомому йому напрямку. Потім йому стало відомо, що ОСОБА_8 було госпіталізовано до лікарні. Через деякий нетривалий час до нього приїхали працівники поліції, які його затримали та доставили до ОВС, коли дізналися, що він є військовослужбовцем, який перебуває в СЗЧ. ОСОБА_8 теж був і є військовослужбовцем, перебував якийсь час під вартою. Потім теж повернувся до служби. Ще під час досудового розслідування вони з потерпілим порозумілися, останній його вибачив, про що казав слідчому та надавав письмову заяву. Наразі вони з потерпілим не спілкуються, оскільки перебувають у різних військових частинах та на різних напрямках фронту. Він ще раз щиро хотів би вибачитися перед потерпілим та перепросити за свій вчинок. Вважає, що в нього за тих обставин дійсно був час щоб зупинитися та не завдавати шкоди потерпілому. Вказав на те, що він хоче продовжити виконання свого обов`язку з захисту Батьківщини та боронити український народ від російської навали.

Покази обвинуваченого ОСОБА_4 є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, добровільності та істинності його позиції.

Відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. При цьому суд з`ясовує, чи правильно розуміють зазначені особи зміст цих обставин, чи немає сумнівів у добровільності їх позиції, а також роз`яснює їм, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

Положення ч. 3 ст. 349 КПК України роз`яснено судом у судовому засіданні учасникам кримінального провадження.

За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини кримінального провадження, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, письмових документів, переданих стороною обвинувачення, дослідженням зібраних досудовим слідством та захистом матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого, а також документів щодо речових доказів і процесуальних витрат.

Згідно до ст. 337 КПК України суд діє лише в межах висунутого обвинувачення.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 , який не оспорював фактичні обставини справи, повністю підтверджується його показаннями, щирим каяттям у вчиненому, дослідженими письмовими документами, які суд визнає належними та допустимими доказами у розумінні діючого кримінального процесуального законодавства.

Зокрема, судом досліджено: - висновок експерта № КСЕ-19/108-25/24756-Д від 04.11.2025 за результатами комплексної судової трасологічної експертизи, за якими на поверхнях газового балончика, двох ножів, які були вилучені 09.08.2025 в ході проведення огляду місця події за адресою: Запорізька область, Запорізький район, с.Авгстинівка, вул. Молодіжна, буд. 20, сліди папілярних узорів не виявлені;

висновок експерта № КСЕ-19/108-25/24756-БД від 01.12.2025 за результатами комплексної судової трасологічної експертизи, за якими встановлені генетичні ознаки букального епітелію ОСОБА_4 (об`єкт №1) та ОСОБА_8 (об`єкт №2). Генетичні ознаки слідів крові людини на ножі (об`єкти 6,7) належать особі чоловічої генетичної статі. Генетичні ознаки слідів крові на ножі (об`єкти №6,7) збігаються між собою. Генетичні ознаки слідів крові людини на ножі (об`єкти №№6,7) збігають з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_8 (об`єкт №2) та не збігаються з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_4 (об`єкт №1). Ймовірність походження генетичних ознак слідів крові людини на ножі (об`єкти №№ 6,7) від ОСОБА_8 становлять не менше ніж 99,99999999 %.

протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, складеного о 13.00 год. 09.08.2025 щодо затримання ОСОБА_4 за підозрою у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України та матеріали застосування до нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та його продовження.

Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 , за епізодом щодо завдання тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , за ч. 1 ст. 121 КК України як умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом.

Таким чином реалізується принцип невідворотності кримінального покарання за вчинений злочин.

При обранні виду та міри покарання суд, реалізовуючи принципи справедливості та індивідуалізації покарання, враховуючи, що призначене покарання повинно бути не тільки карою, але і переслідувати цілі загальної та спеціальної превенції, вважає, що покарання повинно бути відповідним скоєному і сприяти виправленню обвинуваченого та запобіганню вчинення ним нових злочинів.

Вирішуючи питання про призначення ОСОБА_4 покарання, суд відповідно до вимог ст.65 КК України, приймає до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином; конкретні обставини кримінального провадження, зокрема активну діяльність самого потерпілого, переслідування ним обвинуваченого вже в межах подвір`я домоволодіння, де останній проживав; ставлення обвинуваченого до вчиненого - вину визнав повністю, щиро кається у вчиненому; активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, а саме: під наглядом у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, є діючим військовослужбовцем, приймає безпосередню участь в бойових діях та захисті суверенітету держави, наразі проходить службу у військовій частині НОМЕР_2 , де характеризується тільки з позитивного боку, займає посаду солдата резерву 312 запасної роти військової частини НОМЕР_2 , за час служби незнятих дисциплінарних стягнень немає, до зловживання алкогольними напоями не схильний, після вчинення злочину та за час розгляду кримінального провадження судом і звільнення 02.04.2026 з-під варти, обвинувачений не допускав повторення протиправної поведінки, викликав довіру командування за місцем служби, відомостей про те, що він на цей час перебуває під слідством чи судом за іншим кримінальним провадження суду не надано, має фактичне місце проживання, перебуває в фактичних шлюбних відносинах з жінкою, яка має від нього дитину, щодо якої вирішується питання про визнання обвинуваченим батьківства, будь-яких осіб на утриманні не має, раніше не судимий в силу ст. 89 КК України.

Відповідно до п. 2-1 ч. 1 ст. 89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені за вчинення кримінального проступку, після відбуття покарання.

Суд зауважує те, що припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження і призначення покарання. Особа, судимість якої погашено або знято, не повинна відчувати жодних негативних наслідків попередньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у тому числі й при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

До такого висновку дійшов ККС ВС в постанові від 21 серпня 2024 року у справі № 127/16102/23 (провадження № 51-1225км24).

Тому, суд приймає до уваги те, що ОСОБА_4 наразі є раніше несудимим.

Також суд враховує, позицію сторони обвинувачення, потерпілого та захисту щодо необхідної міри покарання.

Так, потерпілий ОСОБА_8 через перебування його безпосередньо на лінії зіткнення та виконання військових завдань, в судовому засіданні участі не приймав, повідомлявся про час і місце проведення судових засідань через командування військової частини, в якій він проходить військову службу. Разом з тим, останній надав письмову заяву при ознайомленні з матеріалами кримінального провадження від 20.12.2025 та письмові заяви від 11.02.2026, в яких зазначив, що він не має до ОСОБА_4 претензій ні матеріального, ні морального характеру. Вказував, що він вибачив обвинуваченого. При призначенні покарання просив врахувати його думку, а саме те, щоб не призначати ОСОБА_4 покарання пов`язане з позбавленням його волі.

Згідно зі ст. 66 КК України суд визнає пом`якшуючими покарання обставинами щире каяття обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненому, оскільки обвинувачений у судовому засіданні визнав свою провину, висловив жаль з приводу вчиненого, осуд своєї поведінки та доклав зусиль для виправлення ситуації через примирення з потерпілим, продовження несення військової служби, безпосередньої участі у відсічі ворожої агресії та захисту суверенітету держави; активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення наданими правдивими свідченнями та участю у всіх слідчих діях. Також суд приймає до уваги те, що обвинувачений за увесь тривалий час розгляду кримінального провадження, перебуваючи на військовій службі з клопотанням про зупинення провадження не звертався, був зацікавлений у якнайшвидшому розгляді справи, не допустив жодної неявки у судові засідання без поважних причин, виконував усі покладені на нього процесуальним законодавством обов`язки. Невідворотних негативних наслідків діяння обвинуваченого за собою не потягло.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 67 КК України, в обвинувальному акті стороною обвинувачення не зазначалися, судом встановлені не були.

Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб`єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом`якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК України), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування ст. 75 КК України тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб`єкта.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до вимог ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Таким чином, визначення розміру покарання у конкретному кримінальному провадженні є реалізацією принципу справедливості у частині індивідуалізації кримінальної відповідальності. Обираючи той чи інший вид та розмір покарання, суд виходить із загальних засад призначення покарання, визначених ст. 65 КК України.

Санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.

Суд зазначає, що з врахуванням конкретних обставин події та посткримінальної поведінки обвинуваченого, а саме: беззастережне визнання ним своєї вини; надання зізнавальних показань; його беззаперечну суспільну корисність як військового; подання клопотання про дослідження доказів під час судового розгляду в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК; неодноразове вибачення перед потерпілим, вже передбачає можливість для суду щодо призначення обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі за вчинення кримінального правопорушення у розмірі, наближеному до мінімального, передбаченого санкцією цієї норми, що не буде за м`яким з урахуванням зазначеного. Останнє також відповідає висновкам, яких дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 13.09.2022 у справі № 686/24681/18 (провадження № 51-331км19).

У постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) Верховний Суд зазначив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов`язаного з ізоляцією від суспільства.

В даному випадку аналізуючи правосвідому поведінку обвинуваченого судом встановлено, що він нових злочинів не вчиняв, за час розгляду цього кримінального провадження від суду не ухилявся та будь-яких перешкод не чинив, виконав у повному обсязі рішення суду щодо прибуття до певної військової частини для продовження проходження військової служби, характеристика з місця служби, на переконання суду, свідчить про те, що обвинувачений зробив відповідні висновки щодо протиправності своєї поведінки, змінив ставлення до служби, здобув авторитет та повагу серед побратимів, за висновками командування, то з його боку прослідковується підтримання високого морально-психологічного стану, згуртованості підрозділу, акцентовано увагу на виконанні та дотриманні ОСОБА_4 вимог законодавства та військових статутів, підвищення ним професійної підготовки, що судом розцінюється як готовність останнього до самокерованої правослухняної поведінки. Останнє додатково вказує на те, що його виправлення та запобігання вчиненню інших правопорушень можливе без ізоляції від суспільства.

Разом з тим, суд також звертає увагу на те, що судимість має строковий характер. У законі визначено, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлено підстави її припинення (погашення судимості та її зняття). Як погашення, так і зняття судимості пов`язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. Припинення судимості анулює всі кримінально-правові й загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов`язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості під час вирішення будь-яких питань, у тому числі й для характеристики особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості та є неприпустимим.

Таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 вересня 2018 року у справі № 647/1831/15-к (провадження № 51-336 км 17).

В цьому ж випадку, при розгляді даного кримінального провадження, окрім зазначених вище обставин, судом були встановлені і інші умови для застосування положень ст. 75 КК України, що, зокрема стосуються проходження обвинуваченим військової служби на теперішній час, необхідність його збереження для оборони держави, визнання державою його заслуг та цінності перед нею, необхідність дотримання справедливого балансу між продовженням ОСОБА_4 військової служби та перебуванням його в умовах ізоляції від суспільства.

Таким чином, на переконання суду, враховуючи думку потерпілого, викладену в його заявах, є доведеним те, що соціальна корисність ОСОБА_4 в умовах воєнного стану, суттєво знижує ступінь його суспільної небезпечності.

Норми ст. 75 КК України не є обов`язковими для суду, але наділяють суд дискреційними повноваженнями під час застосування норм інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням з урахуванням конкретних обставин кримінального провадження.

Вирішуючи питання про необхідність реального відбування обвинуваченим покарання у виді позбавлення волі за вчинений злочин, судом враховується Рішення Європейського суду з прав людини по справі «Бемер проти Німеччини» від 03.10.2002, в якому Суд зазначив, що «виконання вироку, який передбачає позбавлення свободи, призупиняють, якщо можна розраховувати, що вирок служитиме засудженому як попередження і що він не здійснюватиме нові злочини в майбутньому, навіть без впливу, спричиненого відбуванням покарання. Роблячи такий прогноз суд має враховувати особу засудженого, його стаж злочинної діяльності, обставини скоєного ним злочину, його поведінку після злочину, умови його життя та наслідки, яких можна очікувати в зв`язку з відстрочкою».

Так, ч. 1 ст. 75 КК України встановлено, що якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов`язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене частиною третьою статті 127 цього Кодексу, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За сукупності вищенаведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, даних про особу обвинуваченого, суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_4 можливе при застосуванні до нього покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.121 КК України, в мінімальному розмірі.

З огляду на зазначене, враховуючи дані про особу обвинуваченого ОСОБА_4 , які є такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, той факт, що він провину свою визнав та розкаявся, з урахуванням наявності декількох пом`якшуючих покарання обставин та відсутності обставин, які б його обтяжували, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, та інші обставини справи, зокрема бажання обвинуваченого продовжити нести службу по захисту Батьківщини та перебувати безпосередньо в лавах Збройних Сил України, суд вважає, що його можливо звільнити від покарання з випробуванням в силу ст. 75 КК України, з покладанням обов`язків, вважаючи таке покарання необхідним і достатнім в якості кари за скоєне, для виправлення та попередження нових злочинів, застосування більшого розміру покарання або ізоляції від суспільства, за конкретних обставин справи і поведінки обвинуваченого в даному випадку є явно не справедливим і достатніх підстав для цього суд не вбачає.

Вирішуючи питання щодо тривалості іспитового строку, суд враховує вчинення злочину саме проти здоров`я особи, не встановлення невідворотних наслідків для здоров`я потерпілого, оскільки останній навіть після отриманих ушкоджень не стратив придатність до військової служби, яку наразі і проходить, відсутності суспільної небезпечності особи обвинуваченого, вважає за доцільне з метою виконання приписів статей 50 та 65 КК та забезпечення виправлення обвинуваченого встановити йому іспитовий строк тривалістю 2 роки.

У випадку застосування ст.76 КК України до обвинуваченого, у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням суд покладає на засудженого обов`язки, передбачені ч.1 ст.76 КК України.

Застосовуючи до обвинуваченого положення ч. 1 ст. 76 КК України, суд враховує, що останній є військовослужбовцем та проходить службу в лавах ЗСУ, у зв`язку з чим суд на підставі ч. 1 ст. 163 КВК України та Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №337 від 17.09.2020, покладає обов`язок нагляду за відбуттям ОСОБА_4 покарання з випробуванням під час іспитового строку, на командира військової частини, в якій останній проходитиме військову службу.

За сукупності вищенаведених обставин, враховуючи принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, з урахуванням обставин вчиненого кримінального правопорушення, характеру та ступеню суспільної небезпеки скоєного, його наслідків, даних про особу обвинуваченого, обставин, що пом`якшують покарання, відсутності обтяжуючих вину обставини, суд вважає, що його виправлення та перевиховання можливе при застосуванні до нього покарання у виді позбавленням волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням з призначенням іспитового строку.

Виходячи із загальних засад призначення покарання, з урахуванням обставин кримінального правопорушення і даних про особу обвинуваченого, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, вважає за необхідне призначити обвинуваченому ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі, яке відповідає мінімальній межі санкції інкримінованої йому статті Кримінального кодексу, із застосуванням ст. ст. 75,76 КК України строком на п`ять років, і вважає, що таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових правопорушень.

Цивільний позов в даному кримінальному провадженні не заявлявся.

Доля речових доказів підлягає вирішенню відповідно до ст. 100 КПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України, у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Згідно з наданими документами підтверджено наявності процесуальних витрат та їх розмір на суму 11 924, 49 грн.

Запобіжний захід ОСОБА_4 не обирався, клопотань щодо його обрання до набрання вироком законної сили не надходило. За таких обставин, суд не вбачає підстав і потреби в застосовуванні відносно нього запобіжного заходу на цій стадії судового розгляду.

Разом з тим, судом враховується те, що відповідно до протоколу затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 09.08.2025 ОСОБА_4 був затриманий о 10.20 год. 09.08.2025. Згідно з ухвалою слідчого судді Комунарського районного суду міста Запоріжжя від 11.08.2025 (справа № 333/7278/25) відносно ОСОБА_4 клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою було задоволено та застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 07.10.2025. Надалі стороною обвинувачення були ініційовані клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу. Звільнений з-під варти ОСОБА_4 був 02.04.2026.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України, в строк відбування покарання ОСОБА_4 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення, а саме строк з моменту його затримання з 09.08.2025 по день звільнення з-під варти - 02.04.2026, з розрахунку день за день.

Відомостей про накладення арешту на майно в даному кримінальному провадженні прокурором не надано.

Судом також враховано вимоги п.1 ст.6 Конвенції щодо обґрунтування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 100, 124, 349, 368-371, 373-374, 376, 615 КПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, та призначити йому покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі.

Зарахувати в строк відбування покарання ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення з дня затримання 09.08.2025 по день звільнення з-під варти 02.04.2026 з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Відповідно до ст. 75 КК України ОСОБА_4 звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки.

На підставі чч. 1, 4 ст. 76 КК України, ч. 1 ст. 163 КВК України та Порядку здійснення командирами (начальниками) військових частин (установ) контролю за поведінкою військовослужбовців, звільнених від відбування покарання з випробуванням, затвердженого Наказом Міністерства оборони України №337 від 17.09.2020, покласти на ОСОБА_4 наступні обов`язки:

1) періодично з`являтися для реєстрації до командира військової частини, в якій він проходитиме військову службу;

2) повідомляти командира військової частини, в якій він проходитиме військову службу про зміну місця проживання, служби.

У разі звільнення з військової служби до завершення встановленого іспитового строку тривалістю два роки, на підставі п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК України, покласти на ОСОБА_4 виконання наступних обов`язків: за місцем його проживання періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи.

Відповідно до вимог ст.165 КВК України іспитовий строк обчислюється з моменту проголошення вироку суду – 15.06.2026.

Запобіжний захід відносно ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не застосовувати.

Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , рнокпп НОМЕР_1 , уродженця м. Запоріжжя, громадянина України, військовослужбовця в/ч НОМЕР_2 , перебуваючого на посаді солдата резерву 312 запасної роти, у військовому званні «солдат», без зареєстрованого місця проживання, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , на користь держави процесуальні витрати в розмірі 11 924 (одинадцять тисяч дев`ятсот двадцять чотири) гривні 49 копійок.

Речові докази:

газовий балончик, предмет схожий на ніж (кухонний) з білим руків`ям, предмет схожий на кухонний ніж з білим руків`ям з речовиною бурого кольору на лезі, які зберігаються в кімнаті для зберігання речових доказів ТУ ДБР у м. Мелітополі – знищити.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копія судового рішення не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

На вирок учасниками судового провадження можуть бути подані апеляційні скарги до Запорізького апеляційного суду через суд першої інстанції - Вознесенівський районний суд міста Запоріжжя протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя: ОСОБА_1