Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №205/3839/26 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 33/803/1725/26 Справа № 205/3839/26 Суддя у 1-й інстанції - Скрипник К. О. Суддя у 2-й інстанції - Джерелейко О. Є.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Дніпро

Суддя Дніпровського апеляційного суду Джерелейко О.Є.,

за участю:

захисника Моськіної С.М. (приймає участь в режимі відеоконференції),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу захисника Моськіної С.М. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Новокодацького районного суду міста Дніпра від 11 травня 2026 року щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 ,

визнаного винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,

В С Т А Н О В И ЛА:

При обставинах, зазначених в постанові суду першої інстанції, водій ОСОБА_1 09 березня 2026 року о 15.25 год., в м. Дніпро на вул. Юрія Кондратюка, 8, керував транспортним засобом – автомобілем «Mercedes», д/н НОМЕР_1 , з ознаками наркотичного сп`яніння: звужені зіниці очей, що не реагують на світло, неприродна блідість обличчя, на вимогу працівників поліції пройти медичний огляд в установленому порядку в медичному закладі водій ОСОБА_1 відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України.

Постановою Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 травня 2026 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000 гривень з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік та стягнуто з останнього на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 гривень.

Не погоджуючись з вищевказаною постановою, захисник Моськіна С.М. в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , подала апеляційну скаргу, в який просить постанову скасувати, а провадження по справі закрити на підставі п.1 ст.247 КУпАП.

В обґрунтування апеляційної скарги вказує на те, що у справі відсутні докази того, що 09.03.2026 року о 15.25 год. ОСОБА_1 керував транспортним засобом та був зупинений під час керування. Відеозапис на підтвердження цього факту до справи долучений не був. На наявному в матеріалах справи відеозаписі зафіксовано як поліцейський починає спілкування з ОСОБА_1 , який перебуває в автомобілі, який не рухається.

Стверджує, що наявність у протоколі про адміністративне правопорушення підпису ОСОБА_1 не свідчить про те, що він погодився з обставинами, викладеними в ньому, а лише про те, що він отримав копію зазначеного протоколу. Крім того, він одразу повідомив працівників поліції щодо відсутності підстав для направлення його на медичний огляд. Враховуючи наведене, протокол про адміністративне правопорушення не може бути визнаний належним доказом у цій справі.

Також рапорт співробітника поліції не можна вважати доказом винуватості ОСОБА_1 , оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.04.2020 року у справі № 489/4827/16, свідчення службової особи інспектора патрульної поліції не можуть вважатися об`єктивними доказами у справі, оскільки така особа є представником суб`єкта владних повноважень, який виконує функції нагляду та контролю за безпекою.

Вказує на те, що в матеріалах справи відсутнє направлення ОСОБА_1 на медичний огляд.

Будучи увідомленим про місце та час розгляду справи, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не з`явився, у зв`язку з чим апеляційний розгляд проведено без його участі.

В суді апеляційної інстанції захисник Моськіна С.М. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, - ОСОБА_1 підтримала вимоги апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, дослідивши доводи, докази і вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, приходжу до такого висновку.

Відповідно до вимог ст. ст. 245, 251, 252, 280 КУпАП суд зобов`язаний повно, всебічно та об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, встановити чи було вчинене адміністративне правопорушення та чи винна особа у його вчиненні, дослідити наявні у справі докази, дати їм належну правову оцінку і в залежності від встановленого, прийняти мотивоване законне рішення.

Як встановлено апеляційним переглядом, вказані вимоги закону при розгляді судом першої інстанції справи про адміністративне правопорушення були дотримані та виконані в повному обсязі.

Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, відповідає фактичним обставинам справи, є законним та обґрунтованим, повністю узгодженим із наявними в матеріалах справи доказами, в їх сукупності, зокрема: протоколом серії ЕПР1 №610530 від 09.03.2026 року, відеозаписом.

За змістом ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.

Зазначені вище докази, є належними та допустимими в розумінні ст. 251 КУпАП, а з огляду на їх узгодженість, і достатніми для встановлення необхідних фактичних обставин справи та належного її розгляду.

Доводи апеляційної скарги щодо недопустимості доказів та відсутності належного підтвердження факту керування транспортним засобом спростовуються наявними у справі доказами, які були належним чином досліджені судом першої інстанції.

Відповідно до матеріалів справи, факт керування ОСОБА_1 автомобілем «Mercedes», д/н НОМЕР_1 , був безпосередньо встановлений працівниками поліції та відображений у протоколі про адміністративне правопорушення. Будь-яких зауважень щодо невідповідності викладених у протоколі обставин або заперечень факту керування транспортним засобом під час його складання ОСОБА_1 внесено не було.

Із дослідженого судом відеозапису вбачається, що саме ОСОБА_1 перебував за кермом транспортного засобу та спілкувався з працівниками поліції як водій автомобіля. Під час спілкування з поліцейськими ОСОБА_1 не заперечував факту керування транспортним засобом.

Сам по собі факт того, що на відеозаписі не зафіксовано момент руху автомобіля, не спростовує встановлених обставин керування транспортним засобом. Відсутність на відеозаписі моменту зупинки транспортного засобу не свідчить про відсутність події правопорушення та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами, наявними в матеріалах справи.

Доводи щодо недопустимості рапорту працівника поліції як доказу також не можуть бути підставою для скасування постанови. Рапорт не був єдиним доказом у справі та оцінювався судом у сукупності з іншими матеріалами. Посилання захисника на правову позицію Верховного Суду не свідчить про автоматичне виключення рапорту чи пояснень поліцейських із числа доказів, а лише вказує на необхідність їх оцінки разом з іншими доказами. Саме така оцінка була здійснена судом першої інстанції.

Посилання на те, що підпис ОСОБА_1 у протоколі лише підтверджує отримання його копії, саме по собі не спростовує відомостей, викладених у протоколі. Водночас протокол про адміністративне правопорушення є належним процесуальним документом, складеним уповноваженою особою відповідно до вимог КУпАП, а тому підлягає оцінці судом разом з іншими доказами.

Твердження апеляційної скарги про те, що працівники поліції не видали відповідне направлення для проходження огляду на стан сп`яніння у медичному закладі не приймається до уваги, оскільки ОСОБА_1 взагалі відмовився від проходження огляду на стан сп`яніння, що підтверджується протоколом, який він підписав, відеозаписом, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовився від проходження огляду в закладі охорони здоров`я. В цьому разі відсутність направлення на огляд не спростовує факту відмови особи від проходження огляду на стан сп`яніння.

Матеріалами справи підтверджується, що працівниками поліції ОСОБА_1 було запропоновано пройти медичний огляд на стан наркотичного сп`яніння в установленому законом порядку, від проходження якого останній відмовився, що підтверджується наявними доказами, дослідженими судом.

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає в тому числі і за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Вказані положення повністю кореспондуються з положеннями п. 2.5. Правил дорожнього руху України, згідно з якими водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

За порушення водієм обов`язку, передбаченого п. 2.5 ПДР, за таку відмову настає відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП, тобто правові наслідки у виді складення протоколу, оскільки, як вже було зазначено вище, диспозиція ч. 1 ст. 130 КУпАП охоплює відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження огляду відповідно до встановленого порядку на стан алкогольного сп`яніння і за такі дії настає адміністративна відповідальність.

Згідно з п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення, що є підставою для притягнення до адміністративної відповідальності.

Судом обґрунтовано накладено стягнення на загальних підставах за ч. 1 ст. 130 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 гривень, з позбавленням права керувати транспортними засобами строком на 1 рік, а тому порушень вимог закону при накладенні стягнення не вбачається.

Таким чином, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки не виникає сумніву щодо доведеності винуватості ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, так як правопорушення повністю знайшло своє підтвердження наявними в матеріалах справи доказами.

При апеляційному перегляді не встановлено порушень судом першої інстанції ст.ст. 279, 280 КУпАП, докази перевірені на їх допустимість, належність та достатність відповідно до ст. 252 КУпАП, а всі обставини, що мають значення для вирішення справи, суд з наведенням відповідних мотивів встановив та правильно кваліфікував вчинене правопорушення.

Неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права, які б були підставою для скасування постанови судді, апеляційним переглядом не встановлено.

Таким чином, вважаю за доцільне апеляційну скаргу особи, яка притягається до адміністративної відповідальності залишити без задоволення, а постанову судді першої інстанції – без змін.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суддя

П О С Т А Н О В И ЛА:

Апеляційну скаргу захисника Моськіної С.М. в інтересах особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 травня 2026 року – залишити без задоволення.

Постанову Новокодацького районного суду м. Дніпра від 11 травня 2026 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у скоєні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Дніпровського

апеляційного суду О.Є. Джерелейко