Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №757/36565/25-ц — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10255/2026

Справа № 757/36565/25-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року, ухвалене у складі судді Новака Р.В. у м. Київ за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» до ОСОБА_1 , третя особа Печерська районна у м. Києві державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні службовим житловим приміщенням,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

В серпні 2025 року позивач КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» звернувся до суду із даним позовом, збільшивши позовні вимоги у вересні 2025 року, просив усунути перешкоди у здійсненні права користування житловим приміщенням - службовою квартирою АДРЕСА_1 шляхом визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування жилим приміщенням (службовою квартирою) за вказаною адресою, зняття ОСОБА_1 із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) та виселення ОСОБА_1 із жилого приміщення (службової квартири) за вказаною адресою без надання іншого житлового приміщення.

Позов мотивував тим, що розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 багатоквартирний житловий будинок по АДРЕСА_2 , як об`єкт комунальної власності територіальної громади м. Києва віднесено до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації.

Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року № 509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації» проведено перезакріплення об`єктів житлового фонду з балансів комунальних підприємств по утриманню житлового господарства на баланс КП «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва», яке було перейменовано в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». На підставі рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 зазначений вище будинок передано на балансове управління позивача та закріплено за ним на праві господарського відання.

Відповідно до ордера № 1072 від 23 квітня 1982 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Печерської районної ради від 22 березня 1982 року № 105/1, двірнику ЖЕД-307 ОСОБА_2 , сім`я якого складалася з чотирьох осіб (дружина ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 ) було надано право на заняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Як зазначено у ордері, службова квартира була надана ОСОБА_2 на період його роботи на посаді двірника ЖЕД-307.

Починаючи з лютого 2025 року, представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на підставі розпорядження від 13 липня 2020 року № 330 Печерської районної в м. Києві державної адміністрації «Про проведення інвентаризації житлового фонду в Печерському районі м. Києва» було складено акти перевірки використання та проживаючих осіб у приміщенні комунальної власності - квартирі АДРЕСА_1 . Такі акти були складені 07 лютого, 25 березня, 21 квітня 2025 року. В даних актах представниками ЖЕД «Печерськжитло» було зафіксовано, що протягом тривалого часу в квартирі АДРЕСА_3 ніхто не проживав, двері квартири зачинені, на дзвінки в двері ніхто не відчиняв. При спілкуванні з мешканцями будинку було з`ясовано, що періодично з`являлися невідомі особи, які представлялися орендарями. Зі слів сусідів ОСОБА_3 , її родичі до квартири не з`являлись.

За результатами огляду квартири 22 травня 2025 року складено відповідний акт № 77 та прийнято рішення опечатати квартиру та покласти контроль за цілісністю опечатування на майстра ЖЕД «Печерськжитло», у підпорядкуванні якої перебуває будинок АДРЕСА_2 . Після того, як квартира була опечатана, до позивача звернулася ОСОБА_6 як орендар зазначеної квартири на підставі договору оренди, укладеному з нею 15 вересня 2023 року з ОСОБА_3

29 травня 2025 року представниками позивача повторно був здійснений вихід до квартири на предмет її використання та складено акт. У присутності орендаря ОСОБА_6 було знято опечатування вхідних дверей та надано доступ ОСОБА_6 до квартири. Зі слів орендаря, помешкання використовувалося нею під майстерню, в квартирі ніхто не проживав. Зі слів мешканки кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_7 квартира АДРЕСА_3 повністю використовувалася під офіс більше 10 років. ОСОБА_6 була попереджена про звільнення квартири від особистих речей в термін до 02 червня 2025 року та здачі ключів представнику позивача.

02 червня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» було складено акт про відсутність речей та проживаючих в квартирі, передачу ключів ОСОБА_6 представникам ЖЕД «Печерськжитло». Актом від 02 червня 2025 року зафіксовано, що двері квартири зачинені на замковий пристрій та опечатані контрольною стрічкою. 18 червня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» було здійснено перевірку цілісності опечатування квартири, про що складено акт про цілісність опечатування.

16 липня 2025 року представниками позивача було здійснено повторний вихід до службової квартири на предмет використання житлової площі членами родини ОСОБА_2 , про що складено акт. Даним актом було засвідчено, що при візуальному ознайомленні з паспортними даними ОСОБА_1 , мешканці інших квартир, а також робітник з комплексного прибирання будинку повідомили, що такої дівчини не бачили взагалі, а квартира АДРЕСА_3 здавалася під офіс.

Згідно відповіді відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в м. Києві державної адміністрації на запит позивача, станом на 22 липня 2025 року за вказаною адресою зареєстровано 2 особи, при цьому ОСОБА_2 знятий з реєстрації місця проживання з 19 лютого 1998 року, як померлий.

Повідомляв, що відповідач ОСОБА_1 , зареєстрована за вказаною адресою, неодноразово зверталася до позивача із заявою про переоформлення особового рахунку на службову квартиру в зв`язку зі смертю її баби ОСОБА_3 . Як вбачається зі змісту цих заяв, відповідач володіє інформацією, що вказана квартира є службовою.

Квартира АДРЕСА_3 не виключена із числа службових жилих приміщень, а ОСОБА_1 як особа, що зареєстрована в даній квартирі, у трудових відносинах з позивачем ніколи не перебувала та на сьогоднішній день не перебуває, а також є повнолітньою особою та не входить до числа членів сім`ї ОСОБА_2 , які мали право на проживання в квартирі згідно ордера від 23 квітня 1982 року.

ОСОБА_1 не проживає та раніше не проживала в зазначеній квартирі, про що свідчить акт перевірки використання та проживаючих осіб у приміщенні комунальної власності. Оскільки відповідач не проживала за адресою реєстрації більше ніж шість місяців, вона втратила право користування жилим приміщенням. Будучи зареєстрованою в спірній квартирі, відповідач тим самим позбавляє позивача права на користування та проживання в ній працівників підприємства. КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» зверталося до Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з заявою про зняття відповідача з реєстрації, на що було надано відповідь, що зняття з реєстрації здійснюється в судовому порядку.

Після відкриття провадження в справі 13 серпня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» було здійснено повторний вихід до квартири з метою перевірки цілісності опечатування. При виході було встановлено заміну дверей до квартири, наявність світла у вікнах, на стукіт та дзвінок у двері ніхто не відчинив, про що було складено акт.

При виході 14 серпня 2025 року було встановлено, що в приміщенні було ввімкнене світло, біля віконного отвору в кімнаті знаходиться молода особа жіночої статі, яка не представилася та зачинила вікно, на дзвінки в двері не відчиняла. Зважаючи на наявні паспортні дані (копії паспорту) ОСОБА_1 у представників ЖЕД «Печерськжитло», останніми було встановлено, що в квартирі знаходиться ОСОБА_1 , про що було складено акт.

З урахуванням того, що станом на день подання позову ОСОБА_2 помер, а його онука ОСОБА_1 є зареєстрованою в службовій квартирі, але в ній тривалий термін (більше двох років) не проживала, не відноситься до категорії осіб, які не можуть бути виселені без надання іншого жилого приміщення, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» вважає за необхідне заявити вимоги до відповідача про визнання її такою, що втратила право на проживання, зняття її з зареєстрованого місця проживання та виселення.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року позов задоволено частково, скасовано реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_5 , виселено ОСОБА_1 із жилого приміщення (службової квартири) за адресою: АДРЕСА_5 без надання іншого житлового приміщення, у решті заявлених позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» судовий збір у розмірі 6056 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на зміст ч. 2 ст. 386, ч. 1 ст. 391 ЦК України, ст. 18 ЖК України, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 2, 8, 11, 16, 17, 26, 29, 30, 52, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 7, 8, 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», підсумовувала, що комунальні підприємства не входять до системи місцевого самоврядування у м. Києві, не наділені владними (управлінськими) функціями, не є представницькими органами територіальної громади і не можуть від імені та в інтересах останньої здійснювати права суб`єкта комунальної власності, в тому числі на об`єкти житлового фонду; комунальним підприємствам не можуть бути делеговані окремі повноваження міської ради щодо управління майном комунальної власності (житлового фонду); територіальні громади не можуть безпосередньо створювати та бути учасниками комунальних підприємств; комунальні підприємства не можуть бути власниками квартир у багатоквартирному будинку, а відтак не можуть здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності (житлового фонду) відповідної територіальної громади.

Відтак, позивач, який створений у формі комунального підприємства, позбавлений процесуальної правосуб`єктності на звернення до суду з позовами про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житлом, яке не належить позивачу і щодо якого згідно із законом він не наділений жодними представницькими повноваженнями від імені територіальної громади м. Києва. З таким позовом до суду може звернутись лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади м. Києва, уповноважений управляти об`єктами права комунальної власності відповідної територіальної громади, або її виконавчий орган - КМДА та інші виконавчі органи, яким у законний спосіб делеговано відповідні повноваження.

Посилалася на зміст ст. 19 Конституції України, зазначала, що оскільки чинним законодавством не передбачено можливості делегування повноважень Київської міської ради та її виконавчих органів комунальним підприємствам, в тому числі позивачу, в такому разі комунальне підприємство є неналежним позивачем у справі, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Вказувала, що в порушення ст. 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції на зазначені вище обставини та норми матеріального права на послався та не дослідив, чи входить позивач до системи місцевого самоврядування в м. Києві, чи наділений управлінськими функціями та чи можуть бути делеговані окремі повноваження міської ради комунальним підприємствам, чи є позивач представницьким органом територіальної громади м. Києва та чи може здійснювати від імені та в інтересах останньої права суб`єкта комунальної власності, чи можуть територіальні громади м. Києва бути засновниками чи учасниками комунальних підприємств, чи можуть бути комунальні підприємства власниками квартир у багатоквартирному будинку та здійснювати правомочності власника щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності відповідної територіальної громади.

В кінцевому підсумку, судом не перевірено, чи наділений позивач процесуальною правосуб`єктністю на звернення до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право на користування житлом, їх виселення та/або зняття з реєстрації місця проживання, а також судом не було встановлено, хто саме може звертатися до суду з відповідними позовами.

Крім того, всупереч ст. 89, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не дослідив зміст рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 та не встановив відсутності у справі доказів передання спірної квартири на баланс позивача, а саме не встановив відсутності в матеріалах справи передавального акту, обов`язок щодо складання якого закріплено в п.п. 28.2, 28.3, 28.5 п. 28 зазначеного вище рішення, а відтак безпідставно визнав доведеними обставини щодо перебування спірної квартири та будинку в цілому на балансі позивача.

Більше того, рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 не є доказом передачі в управління (на баланс) позивачу будинку за вказаною адресою, та зокрема квартири АДРЕСА_3 , оскільки у вказаному рішенні не зафіксовано самого факту передачі, а лише міститься доручення Київської міської ради зі здійснення передачі житлового фонду, в той час як згідно п.п. 28.5 зазначеного рішення передача житлового фонду мала здійснюватися на підставі передавальних актів, оригіналів або копій яких позивач до суду не надав.

Вказувала, що долучена позивачем до відповіді на відзив копія акту приймання-передачі основних засобів є неналежним доказом, оскільки в ньому відсутня дата складання і підписання, але зазначено 2013 рік, в той час як рішення Київської міської ради № 270/270 датовано лише 09 жовтня 2014 року, а отже акт не є складеним на виконання зазначеного рішення. Крім того, в акті відсутні відомості про передачу житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , а лише зазначено про його огляд.

Аналогічно, копія розпорядження КМДА від 10 грудня 2010 року № 1112, на яке посилається позивач, не містить відомостей про факт передачі житлового фонду, а містить лише доручення щодо передачі майна комунальної власності, в той час як в п. 3 вказаного розпорядження зазначено про здійснення такої передачі на підставі відповідних актів.

Щодо неможливості виселення відповідача без урахування справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави та особи, яка зазнає негативних наслідків від втручання у її право на повагу до житла, наводила зміст ст. 47 Конституції України, ст. 9 ЖК України, ч. 4 ст. 10 ЦПК України, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, посилалася на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, всупереч яких в оскаржуваному рішенні судом першої інстанції не зазначено, яку саме легітимну мету переслідував позивач, звернувшись до суду з позовом про виселення відповідача зі спірної квартири. Позивач посилався на потребу у забезпеченні житлом працівників комунального підприємства, проте жодних доказів перебування таких працівників у трудових відносинах з позивачем, як і доказів необхідності забезпечення їх житлом, матеріали справи не містять і відповідно суд таким доказам оцінки не надавав.

Більше того, суд не звернув уваги, що позов в цілому обґрунтовано посиланням на нецільове використання квартири бабою відповідача, яка здавала квартиру в оренду третім особам, а не самою ОСОБА_1 , яка через зазначені обставини не могла тривалий час (більше 10 років) користуватися зазначеною квартирою. Факт передачі квартири в оренду бабою відповідача не заперечується і самим позивачем та додатково підтверджується актами, на які він посилався у позові.

Також, оцінюючи тривале непроживання відповідача у спірній квартирі, судом не враховано, що відповідача було вселено в квартиру у 2003 році (у віці 2 років), а тому, будучи дитиною, через свій вік, остання тривалий час була обмежена у виборі свого місця проживання, тому факт тривалого непроживання відповідача у квартирі не може бути безумовною підставою для позбавлення її права користування житлом.

Пояснювала, що після досягнення повноліття з 2019 по 2023 роки вона вимушено проживала в гуртожитку університету за місцем навчання, а в подальшому у 2023 році переїхала до Києва, де проживала в орендованих квартирах або у знайомих, оскільки у цей час її баба здавала спірну квартиру в оренду, що перешкоджало її використання відповідачем.

Не погоджувалася з висновками суду, що її було вселено до квартири без дотримання вимог чинного законодавства. Зокрема, її було вселено в квартиру як малолітню дитину до свого батька ОСОБА_5 , який на той час мав правовий статус члена сім`ї померлого працівника (наймача), якому було надано службове жиле приміщення, в зв`язку з чим батько відповідача після смерті у 1996 році свого батька ОСОБА_2 (діда відповідача) продовжив на законній підставі користуватися спірною квартирою, оскільки не міг бути виселений без надання іншого житлового приміщення згідно ст. 125 ЖК України і відповідно мав право вселити до себе свою малолітню дочку (відповідача) відповідно до ч. 1 ст. 65 ЖК України.

Таким чином, вважала, що судом не спростовано факту законного вселення відповідача до службової квартири як особи, яка у відповідності до ст. 65 ЖК України вселилась в жиле приміщення до свого батька, на що згідно із законом отримання згоди не вимагалося. При цьому не має значення факт, що відповідач вселилася до квартири після смерті діда ОСОБА_2 , оскільки в службовій квартирі залишилися проживати члени сім`ї померлого працівника, які були вписані в ордер, зокрема батько відповідача, який не втратив права користування службовою квартирою після смерті ОСОБА_2 , оскільки відповідно до ст. 125 ЖК України йому не було запропоновано інше жиле приміщення.

Також суд не врахував доводи відповідача, яка наголошувала, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання, і що будь-якого іншого житла вона не має, про що надала до відзиву відповідні докази.

Замість того, аби надати оцінку справедливій рівновазі (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, і інтересами відповідача, яка може зазнати негативних наслідків від такого втручання, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні зазначив, що відповідач не навела обставин, які б перешкоджали їй винаймати інше житло в м. Києві, чим фактично поклав на неї надмірний тягар від такого втручання, що не підпадає під ознаки розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою (яка в рішенні не визначена) та засобами, які використовуються для її досягнення.

Вказувала, що недоведеність позивачем нагальної суспільної необхідності застосування обмежень права відповідача на повагу до житла, ненадання судом належної оцінки таким доказам, які відсутні в матеріалах справи, та невизначеність в рішенні суду конкретної легітимної мети не можуть бути підставою для задоволення позову.

Зазначала, що навіть якщо припустити, що позивач діє з метою задоволення інтересів працівників комунального підприємства, які мають право на забезпечення службовим жилим приміщенням, а відповідач втратила право користування службовим приміщенням, то пропорційність цієї мети виселення відповідача, наявність в якої іншого житла суд першої інстанції не встановив, без надання іншого житлового приміщення викликає обґрунтовані сумніви, і схожий за змістом висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10 березня 2025 року у справі № 359/10101/20.

Від позивача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Наводив власні спростування доводів апеляційної скарги, зазначав, що права відповідача щодо проживання в квартирі АДРЕСА_1 жодним чином не порушені, натомість безпідставне користування відповідачем службовим житлом порушує права працівників КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», які стоять в черзі на службове житло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 10 грудня 2010 року № 1112 затверджено переліки підприємств, організацій та установ, майно яких передається до сфери управління районних в м. Києві державних адміністрацій, в тому числі Печерській районній в м. Києві державній адміністрації - будівлі і споруди житлового фонду КП «Печерська брама», до яких включено житловий будинок АДРЕСА_2 , під порядковим номером 446 в переліку (а. с. 48, 52 т. 1).

Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року № 509 «Про перезакріплення майна, що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Києва, переданого до сфери Печерської районної в м. Києві державної адміністрації» вирішено перезакріпити нерухомі об`єкти житлового фонду разом з вбудованими нежитловими приміщеннями, які перебувають в комунальній власності територіальної громади м. Києва та передані до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації з балансів комунальних підприємств Липкижитлосервіс», «Печерська брама», «Хрещатик» та «Печерськжитло» на баланс комунального підприємства Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» станом на 01 вересня 2013 року. Доручено комунальним підприємствам здійснити всі необхідні організаційно-правові заходи, пов`язані зі здійсненням обліку та закріпленням майна, зазначеного в п. 1 вказаного розпорядження, у встановленому порядку, копії актів приймання-передачі надати до відділу з питань майна комунальної власності та управлінню ЖКГ Печерської районної в м. Києві державної адміністрації. Після виконання п. 1 даного розпорядження, відділу з питань майна комунальної власності доручено підготувати зміни до розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 10 грудня 2010 року № 1112 «Про питання організації управління районами в м. Києві» (а. с. 54 т. 1).

На а. с. 184 т. 1 знаходиться копія акту приймання-передачі основних засобів від 23 вересня 2013 року, складеного представниками КП УЖГ Печерського району м. Києва «Печерськжитло» та КП Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва».

Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 28 січня 2015 року № 48 перейменовано КП Печерського району м. Києва «Дирекція з управління нежитловим фондом Печерського району м. Києва» в КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (а. с. 59 т. 1).

Рішенням Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 «Про удосконалення структури житлово-комунальним господарством міста Києва» (п. 16) доручено комунальним підприємствам «Печерськжитло», «Хрещатик», «Печерська брама», «Липкижитлосервіс» передати КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» житловий фонд, який був переданий до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації та знаходиться у них на балансі, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва та перебуває на їх балансі станом на 01 серпня 2014 року.

Пунктами 28.1, 28.2, 28.3, 28.5 рішення доручено районним в м. Києві державним адміністраціям забезпечити складання переліків об`єктів, які належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва та передаються комунальним підприємствам, зазначеним у п. 1, 4, 7, 10, 13, 15, 17, 20, 23, 25 цього рішення, та надати їх Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА); забезпечити передачу на баланс комунальних підприємств житловий фонд, який був переданий до сфери управління відповідних районних в м. Києві державних адміністрацій, закріпити на праві господарського відання за комунальними підприємствами майно, що належить до комунальної власності територіальної громади м. Києва, затвердити передавальні акти у встановленому порядку (а. с. 55 - 58 т. 1).

Розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 70 від 01 лютого 2016 року «Про внесення змін до розпорядження Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від 20 вересня 2013 року № 509 «Про перезакріплення майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, переданого до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації». Підпунктом 1 пункту 1 розпорядження № 70 доповнено п. 2 розпорядження № 509 після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «перезакріпити службові жилі приміщення в житлових будинках, що передані до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від КП УЖГ «Липкижитлосервіс» згідно з додатком 1, КП УЖГ «Печерська брама», згідно з додатком 2, КП УЖГ «Хрещатик», згідно з додатком 3, КП УЖГ «Печерськжитло», згідно з додатком 4 за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (а. с. 180 - 181 т. 1).

Додатком 4 розпорядження № 70 визначений перелік службових жилих приміщень, які перезакріплюються від КП УЖГ «Печерськжитло» за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», серед них під порядковим номером 45 зазначена квартира АДРЕСА_1 (а. с. 182 т. 1).

Рішенням Київської міської ради від 21 листопада 2024 року № 183/9991 «Про деякі питання забезпечення у місті Києві службовими жилими приміщеннями» відповідно до п.п. 2.1. п. 2 якого районні у місті Києві державні адміністрації, підприємства, установи, організації, які мають право на отримання службового житла зобов`язані протягом місяця з дати прийняття цього рішення надати до Департаменту інформацію про жилі приміщення, які використовуються як службові, для формування Реєстру службових жилих приміщень територіальної громади міста Києва з подальшим щоквартальним оновленням інформації (а. с. 185 - 186 т. 1).

На виконання п.п. 2.1. п. 2 рішення Київської міської ради від 21 листопада 2024 року № 183/9991 КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» подавало Печерській районній у м. Києві державній адміністрації інформацію з переліком службових житлових приміщень, які закріплені за підприємством, і яка була 07 липня 2025 року передана директорові Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), серед зазначеного переліку є квартира АДРЕСА_1 (а. с. 187 - 194 т. 1).

Відповідно до ордера № 1072 від 23 квітня 1982 року, виданого на підставі рішення виконавчого комітету Печерської районної Ради народних депутатів від 22 березня 1982 № 105/1, двірнику ЖЕД - 307 ОСОБА_2 , сім`я якого складалася із чотирьох осіб (дружина ОСОБА_3 , донька ОСОБА_4 , син ОСОБА_5 ) було надано право на заняття двокімнатної квартири АДРЕСА_1 . Як зазначено в ордері, службова квартира була надана ОСОБА_2 на період його роботи на посаді двірника ЖЕД-307 (а. с. 14 т. 1).

Згідно відповіді відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 105/26-13-435 від 22 липня 2025 року, отриманої на запит позивача № 105/44-2549 від 22 липня 2025 року, ОСОБА_2 19 лютого 1998 року знятий з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 як померлий (а. с. 19 т. 1).

ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_1 (а. с. 143 т. 1).

Його дружина і баба відповідача - ОСОБА_3 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно свідоцтва про смерть НОМЕР_2 (а. с. 15 т. 1).

Відповідач ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_5 , згідно свідоцтва про народження НОМЕР_3 , та онукою ОСОБА_2 (а. с. 18 т. 1).

Згідно витягу з реєстру територіальної громади, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована за адресою квартира АДРЕСА_1 з 13 листопада 2003 року (а. с. 21 т. 1).

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 (а. с. 142 т. 1).

15 вересня 2023 року ОСОБА_3 укладала договір оренди квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування квартиру за вказаною адресою з наступними характеристиками: функціональне призначення - для зберігання власних речей і використання під власні вимоги, стан квартири: квартира під ремонт, в аварійному стані, не призначена для проживання, без меблів. Сторони домовились, що строк фактичного використання орендарем квартири за даним договором починається з дня підписання сторонами акту приймання-передачі квартири та діє до 15 вересня 2025 року (а. с. 22 - 25 т. 1).

Починаючи з лютого 2025 року, представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», на підставі розпорядження від 13 липня 2020 року № 330 Печерської районної в м. Києві державної адміністрації «Про проведення інвентаризації житлового фонду в Печерському районі м. Києва» були складені акти перевірки використання та проживаючих осіб у приміщенні комунальної власності - квартирі АДРЕСА_1 . Такі акти були складені 07 лютого 2025 року, 25 березня 2025 року, 21 квітня 2025 року. В даних актах представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було зафіксовано що протягом тривалого часу в квартирі АДРЕСА_3 ніхто не проживав, двері квартири зачинені, на дзвінки в двері ніхто не відчинив. При спілкуванні з мешканцями буд. АДРЕСА_2 було з`ясовано, що періодично з`являються невідомі особи, які представлялися орендарями. Зі слів сусідів ОСОБА_3 , її родичі до квартири не з`являлись (а. с. 37 - 39 т. 1).

22 травня 2025 року КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», керуючись розпорядженням від 13 липня 2020 року № 330 Печерської районної в м. Києві державної адміністрації «Про проведення інвентаризації житлового фонду в Печерському районі м. Києва», було повторно здійснено перевірку використання та проживання осіб у квартирі АДРЕСА_1 та встановлено наступне: квартира розміщена на 1 поверсі в під`їзді № 2 зазначеного будинку. За даними програмно-апаратного комплексу нарахувань ЄСАН (обслуговує КК ЦКС), особовий рахунок № НОМЕР_4 на сплату наданих житлово-комунальних послуг по квартирі АДРЕСА_3 відкрито на ОСОБА_2 . В квартирі зареєстрована ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_1 (онука ОСОБА_2 ). При виході до квартири АДРЕСА_1 двері квартири було зачинено на замковий пристрій. На дзвінок у двері ніхто не відчиняв, за дверима не відчувалося присутності людей. При візуальному огляді вікон квартири з дворового та головного фасаду у будинку зовнішній стан та скління має неохайний вигляд (занедбаний стан). Зі слів робітника з комплексного прибирання будинку АДРЕСА_6 , яка прибирає будинок з 1998 року, в квартирі ніхто не проживає, такої особи як ОСОБА_9 , вона ніколи не бачила. Зі слів власника квартири АДРЕСА_4 зазначеного будинку ОСОБА_10 , зазначена квартира є нежилою, при проходженні першого поверху вона спостерігала декілька разів відкриті двері кв. АДРЕСА_3 , в приміщенні якої зберігались рулони паперу, зразки тканини. Зі слів представника магазину «Фруктовичок» (кв. АДРЕСА_7 та АДРЕСА_8 ), зокрема продавця, що працює в магазині біля року, при відкритті магазину о 07:00 та закритті о 20:00, осіб, які могли б проживати в квартирі, вона ніколи не бачила, квартира зачинена, наявність світла в квартирі не бачила.

За результатами огляду квартири АДРЕСА_1 було складено акт № 77 від 22 травня 2025 року та прийнято рішення опечатати квартиру та покласти контроль за цілісністю опечатування квартири на майстра ЖЕД «Печерськжитло» ОСОБА_11 , у підпорядкуванні якої перебуває будинок АДРЕСА_2 (а. с. 40 - 41 т. 1).

Після того, як квартира була опечатана, до позивача звернулася ОСОБА_6 , як орендар зазначеної квартири на підставі договору оренди квартири від 15 вересня 2023 року, укладеного між ОСОБА_3 та громадянами ОСОБА_8 та ОСОБА_6

29 травня 2025 року представниками позивача повторно був здійснений вихід до квартири на предмет використання квартири та складено акт. Під час входу в присутності орендаря ОСОБА_6 було знято опечатування вхідних дверей та надано доступ ОСОБА_6 до квартири АДРЕСА_3 . Зі слів орендаря, квартира АДРЕСА_9 використовувалася нею під майстерню, в квартирі ніхто не проживав. Зі слів мешканки кв. АДРЕСА_4 ОСОБА_7 , квартира АДРЕСА_3 повністю використовувалась під офіс більше 10-ти років. Громадянка ОСОБА_6 була попереджена про звільнення квартири АДРЕСА_3 від особистих речей в термін до 02 червня 2025 року та здачі ключів представнику позивача. Також на ОСОБА_6 були покладені зобов`язання щодо порядку опечатування квартири під час звільнення її від особистих речей (а. с. 42 - 43 т. 1).

02 червня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було складено акт про відсутність речей та проживаючих в квартирі АДРЕСА_1 , передачу ключів ОСОБА_6 представникам ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва». Актом від 02 червня 2025 року зафіксовано, що двері визначеної квартири зачинені на замковий пристрій та опечатані контрольною стрічкою (а. с. 44 т. 1).

18 червня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було здійснено перевірку цілісності опечатування квартири, про що складено акт про цілісність опечатування (а. с. 45 т. 1).

16 липня 2025 року представниками позивача було здійснено повторний вихід до службової квартири АДРЕСА_1 на предмет використання житлової площі членами родини ОСОБА_2 , про що було складено акт. Даним актом було засвідчено, що при візуальному ознайомленні з паспортними даними (фото) ОСОБА_1 , мешканці квартир АДРЕСА_10 , робітник з комплексного прибирання будинку АДРЕСА_2 повідомили, що такої дівчини не бачили взагалі, а квартира АДРЕСА_3 здавалася під офіс (а. с. 46 - 47 т. 1).

ОСОБА_1 неодноразово, а саме 19 травня 2025 року та 24 червня 2025 року, зверталася до позивача з заявою про переоформлення особового рахунку на службову квартиру АДРЕСА_3 на її ім`я у зв`язку із смертю її баби ОСОБА_3 (а. с. 26, 29 т. 1).

27 травня 2025 року відповідачу була надана відповідь вих. № 105/44-104/44/к-287-284 в якій КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» відмовило останній в переведенні особового рахунку на службову квартиру АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю підстав (а. с. 27 т. 1).

24 червня 2025 року відповідач звернулася до позивача з заявою (вх. № 105/44/К-378 від 02 липня 2025 року), в якій просила позивача надати їй дозвіл на вселення до квартири АДРЕСА_3 , зазначивши, що статус службового житла не впливає на її право проживати в квартирі (а. с. 30 - 31 т. 1).

На заяви відповідача позивач 22 липня 2025 року надав відповідь № 105/44-105/44/К-278/1-105/44/К-378-411, в якій повторно повідомив, що квартира АДРЕСА_3 є службовою та на підприємстві працює 38 працівників, які потребують службового житла. Також відповідачу було повідомлено, що вона не має права проживати в цій квартирі та зобов`язана знятися з реєстрації по даній адресі (а. с. 32 - 33 т. 1).

Позивачем надано копію внутрішнього переліку працівників КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» за підписом директора Ігоря Павлика, які потребують службове жиле приміщення, станом на 04 листопада 2025 року, із зазначенням посади, часу, з якого працівник перебуває у переліку на отримання службового житла, номер наказу прийняття на роботу, склад родини, місце реєстрації проживання (а. с. 195 - 200 т. 1).

ОСОБА_1 , як особа, що зареєстрована в даній квартирі, у трудових відносинах із КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» в період з 30 квітня 2015 року не перебувала та на сьогоднішній день не перебуває, згідно довідки позивача № 64 від 22 липня 2025 року (а. с. 35 т. 1).

Листом від 07 липня 2025 року Печерська районна в м. Києві державна адміністрація на заяву КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» від 30 червня 2025 року стосовно зняття з реєстрації місця проживання осіб, зареєстрованих за адресою АДРЕСА_5 , повідомлено, що зняття особи із задекларованого або зареєстрованого місця проживання (перебування) у разі звернення до органу реєстрації або через ЦНАП здійснюється, зокрема, на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою (а. с. 36 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно ст. 47 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно ст. 7 Закону України «Про основні засади житлової політики», який набрав законної сили 15 лютого 2026 року, особа має право побудувати, набути у власність, орендувати житло або отримати його в користування.

Особа може набувати права на житло також з інших підстав, визначених законом.

Особи реалізують право на житло на власний розсуд, крім обмежень, встановлених цим Законом та іншими законами України.

Відповідальність за порушення договірних зобов`язань, порядок звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення з житла регулюються Цивільним кодексом України, законами України "Про іпотеку", "Про житлово-комунальні послуги", іншими законодавчими актами України.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 33 Закону України «Про основні засади житлової політики» передбачено, що держава гарантує кожному право на житло відповідно до Конституції України, цього Закону та інших законів України.

Реалізація механізмів підтримки будівництва (придбання) доступного житла здійснюється в межах наявного фінансування відповідно до Бюджетного кодексу України та з урахуванням завдань, визначених Державною стратегією житлової політики.

Ніхто не може бути виселений із займаного житла або обмежений у праві користування житлом інакше, ніж за рішенням суду та з підстав і в порядку, встановлених законом.

Забороняються виселення, переселення та відселення осіб, на яких поширюється дія цього Закону, яким відповідно до законодавства було надано житло з державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади і які фактично проживають у такому житлі, якщо зберігаються обставини, які були підставою для надання їм такого житла, та/або вони не втратили право на користування таким житлом, а у встановлених законом випадках - право на безоплатне отримання житла для постійного проживання або у власність, без попереднього надання таким особам (їхнім сім`ям) суб`єктами, що здійснюють виселення, переселення чи відселення, іншого житла, придатного для проживання, крім випадків, якщо виселення проводиться добровільно або на підставі рішення суду.

Положеннями ст. 279 ЦК УРСР 1963 року в редакції, чинній на час видачі ордеру сім`ї ОСОБА_2 на спірне житлове приміщення, передбачалось, що службові жилі приміщення надаються громадянам, які за родом своїх трудових обов`язків повинні проживати за місцем роботи (керуючий будинком, двірник, вахтер тощо) або в службовому будинку (працівники лікувальних і учбових закладів, музеїв тощо).

Жиле приміщення, незалежно від належності будинку, в якому воно знаходиться, включається в число службових рішенням виконавчого комітету місцевої Ради депутатів трудящих і надається за спеціальним ордером, що видається цим виконавчим комітетом.

Згідно п. 16 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про основні засади житлової політики», службове житло - житло, що надається в оренду особам, які у зв`язку з характером трудових відносин, проходженням служби повинні проживати за місцем роботи або поблизу нього.

Згідно ст. 30 Закону України «Про основні засади житлової політики» службове житло, що належить до державного житлового фонду або житлового фонду територіальної громади, надається особам у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Службове житло з житлового фонду територіальної громади надається особам на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування або уповноваженого ним суб`єкта.

Рішення, прийняті відповідно до частини другої цієї статті, є підставою для укладення договору оренди службового житла.

Припинення трудових відносин з особою (крім осіб з інвалідністю, які одержали ушкодження здоров`я, пов`язане з виконанням ними службових обов`язків під час здійснення трудових відносин чи проходженням служби у суб`єкта надання службового житла, та деяких інших категорій осіб, передбачених законом) є підставою для припинення права користування службовим житлом та виселення з такого житла відповідно до законодавства у порядку, передбаченому договором оренди.

Перелік категорій осіб, які не можуть бути виселені із службового житла без надання іншого житла, визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, із посиланням на зміст ч. 2 ст. 386, ч. 1 ст. 391 ЦК України, ст. 18 ЖК України, ч. 1 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», ст. 2, 8, 11, 16, 17, 26, 29, 30, 52, 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 7, 8, 10-1 Закону України «Про столицю України - місто-герой Київ», що позивач, який створений у формі комунального підприємства, позбавлений процесуальної правосуб`єктності на звернення до суду з позовами про визнання осіб такими, що втратили право користування службовим житлом, яке не належить позивачу і щодо якого згідно із законом він не наділений жодними представницькими повноваженнями від імені територіальної громади м. Києва, і що з таким позовом до суду може звернутись лише Київська міська рада, як представницький орган територіальної громади м. Києва, уповноважений управляти об`єктами права комунальної власності відповідної територіальної громади, або її виконавчий орган - КМДА та інші виконавчі органи, яким у законний спосіб делеговано відповідні повноваження.

Верховним Судом у постановах від 21 квітня 2021 року у справі № 643/3518/17 (провадження № 61-9173св19), від 18 квітня 2023 року у справі № 757/57521/20-ц (провадження № 61-7238св22) зроблено правовий висновок, що особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

З огляду на викладене, встановивши, що квартира АДРЕСА_1 є службовою та входить до переліку та реєстру службових квартир, закріплених за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» на праві господарського відання, суд першої інстанції дійшов в цілому вірного висновку, що позивач вправі вимагати надання судового захисту свого порушеного майнового права із застосуванням таких способів захисту, які законом надано власнику такого майна, в тому числі усунення перешкод у користуванні майном.

Зазначені обставини підтверджуються розпорядженням Печерської районної в м. Києві державної адміністрації № 70 від 01 лютого 2016 року, яким доповнено п. 2 розпорядження № 509 після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «перезакріпити службові жилі приміщення в житлових будинках, що передані до сфери управління Печерської районної в м. Києві державної адміністрації від КП УЖГ «Липкижитлосервіс» згідно з додатком 1, КП УЖГ «Печерська брама», згідно з додатком 2, КП УЖГ «Хрещатик», згідно з додатком 3, КП УЖГ «Печерськжитло», згідно з додатком 4 за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (а. с. 180 - 181 т. 1).

Додатком 4 розпорядження № 70 визначений перелік службових жилих приміщень, які перезакріплюються від КП УЖГ «Печерськжитло» за КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва», серед них під порядковим номером 45 зазначена квартира АДРЕСА_1 (а. с. 182 т. 1).

Крім того, суд першої інстанції встановив, що п.п. 2.1. п. 2 рішення Київської міської ради від 21 листопада 2024 року № 183/9991 «Про деякі питання забезпечення у місті Києві службовими жилими приміщеннями» зобов`язано районні у місті Києві державні адміністрації, підприємства, установи, організації, які мають право на отримання службового житла, протягом місяця з дати прийняття цього рішення надати до Департаменту інформацію про жилі приміщення, які використовуються як службові, для формування Реєстру службових жилих приміщень територіальної громади міста Києва з подальшим щоквартальним оновленням інформації (а. с. 185 - 186 т. 1).

На виконання цих вимог позивач подавав Печерській районній у м. Києві державній адміністрації інформацію з переліком службових житлових приміщень, які закріплені за підприємством, у наданому позивачем переліку службових житлових приміщень значиться квартира АДРЕСА_1 , і зазначена інформація була 07 липня 2025 року передана директорові Департаменту будівництва та житлового забезпечення виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), а також в порядку оновлення інформації 06 жовтня 2025 року позивач направив Печерській районній у м. Києві державній адміністрації перелік жилих приміщень, які використовуються ним як службові (а. с. 187 - 194 т. 1).

Крім того, наданий позивачем до матеріалів справи акт приймання-передачі основних засобів, датований 23 вересня 2013 року, безпосередньо підтверджує передачу будинку АДРЕСА_2 з балансу КП УЖГ «Печерськжитло» на баланс КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району міста Києва» (а. с. 184 т. 1).

Враховуючи вищевикладене, не ґрунтуються на доказах, наявних у справі, та відхиляються апеляційним судом доводи апеляційної скарги про те, що всупереч ст. 89, 263, 264 ЦПК України суд першої інстанції не дослідив зміст рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 та не встановив відсутності у справі доказів передання спірної квартири на баланс позивача, а саме не встановив відсутності в матеріалах справи передавального акту, обов`язок щодо складання кого закріплено в п.п. 28.2, 28.3, 28.5 п. 28 зазначеного вище рішення, а відтак безпідставно визнав доведеними обставини щодо перебування спірної квартири та будинку в цілому на балансі позивача.

Також апеляційний суд відхиляє безпідставні доводи апеляційної скарги про те, що рішення Київської міської ради від 09 жовтня 2014 року № 270/270 не є доказом передачі в управління (на баланс) позивачу будинку за вказаною адресою, та зокрема квартири АДРЕСА_3 , оскільки у вказаному рішенні не зафіксовано самого факту передачі, а лише міститься доручення Київської міської ради зі здійснення передачі житлового фонду, в той час як згідно п.п. 28.5 зазначеного рішення передача житлового фонду мала здійснюватися на підставі передавальних актів, оригіналів або копій яких позивач до суду не надав, та що долучена позивачем до відповіді на відзив копія акту приймання-передачі основних засобів є неналежним доказом, оскільки в ньому відсутня дата складання і підписання, але зазначено 2013 рік, в той час як рішення Київської міської ради № 270/270 датовано лише 09 жовтня 2014 року, а отже акт не є складеним на виконання зазначеного рішення; що в акті відсутні відомості про передачу житлового будинку за адресою АДРЕСА_2 , а лише зазначено про його огляд.

Судом першої інстанції встановлено, що спірне службове житло було надано ОСОБА_2 , як працівнику ЖЕД-307, у складі сім`ї з чотирьох осіб - дружини ОСОБА_3 , сина ОСОБА_5 , дочки ОСОБА_4 , і у ордері зазначено, що службова квартира була надана ОСОБА_2 на період його роботи на посаді двірника ЖЕД-307.

Також суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_2 помер та був знятий з обліку з місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 з 19 лютого 1998 року у зв`язку зі смертю, а у 2003 році у віці двох років відповідача ОСОБА_1 було зареєстровано за вказаною адресою у порядку вселення неповнолітньої особи до свого батька - ОСОБА_5 .

Станом на час смерті ОСОБА_2 у 1998 році та станом на час реєстрації ОСОБА_1 у спірній квартирі у 2003 році діяла ст. 124 ЖК України, згідно якої робітники і службовці, що припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадяни, які виключені з членів колгоспу або вийшли з колгоспу за власним бажанням, підлягають виселенню з службового жилого приміщення з усіма особами, які з ними проживають, без надання іншого жилого приміщення.

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов висновку, що реєстрація відповідача у віці двох років у спірній службовій квартирі, не впливає на виникнення у неї правових підстав для користування службовим житлом після смерті наймача ОСОБА_2 .

При цьому суд першої інстанції послався на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 02 липня 2020 року у справі № 761/21838/16-ц та від 20 жовтня 2021 року у справі № 154/127/21 про те, що право користування службовим приміщенням члена сім`ї (або колишнього члена сім`ї) є похідним від права особи, якій у встановленому законом порядку виданий спеціальний ордер для проживання.

Встановивши, що після припинення трудових відносин ОСОБА_2 з ЖЕД-307 02 липня 1996 року у зв`язку зі смертю всі його члени сім`ї, які були зазначені в ордері, також втратили підстави для користування службовим житлом, незалежно від того чи були вони зареєстровані в ньому, а відповідача ОСОБА_1 було зареєстровано у спірній квартирі після смерті ОСОБА_2 , на підставі ордеру вона на вселялась і зазначена у ньому не була, отже в силу положень чинного законодавства у відповідача ніколи не виникало права на користування службовою квартирою, і виселення такої особи пов`язане з відсутністю у неї підстав для зайняття вказаної квартири, суд першої інстанції виснував, що оскільки відповідач ОСОБА_1 чинить позивачу перешкоди у користуванні службовим житловим приміщенням, який не може використовувати його за призначенням, наявні підстави для усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача без надання іншого житлового приміщення, та скасування реєстрації її місця проживання у вказаній квартири.

Апеляційний суд не може погодитись з висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що, як правило, суб`єкт може скористатися не будь-яким, а конкретним способом захисту його права чи інтересу. Такий спосіб здебільшого випливає із суті правового регулювання відповідних спірних правовідносин (постанови від 23 листопада 2021 року в справі № 359/3373/16-ц (пункт 143), від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20 (пункт 8.31), від 18 січня 2023 року у справі № 488/2807/17 (пункт 86)).

Спосіб захисту порушеного права повинен бути таким, що найефективніше захищає або відновлює порушене право позивача, тобто повинен бути належним. Належний спосіб захисту повинен гарантувати особі повне відновлення порушеного права та/або можливість отримання нею відповідного відшкодування (пункт 8.54 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16 (провадження № 12-30гс21)).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово виснувала, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові (постанови від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16 (пункт 77), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (пункт 52), від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20 (пункт 148)).

Так, у постанові Верховного Суду від 07 лютого 2024 року в справі № 296/7093/20 (провадження № 61-4681св23) зазначено, що видами негаторного позову, пред`явленого з метою усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпоряджання належним йому житловим приміщенням, є позови про виселення та про визнання особи такою, що втратила право користування житлом.

Частково задовольняючи позов шляхом виселення ОСОБА_12 зі спірного житлового приміщення, суд першої інстанції залишив поза увагою, що позивачем заявлено обидві вимоги - як про виселення та про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, які є взаємовиключними між собою, оскільки перша з них передбачає, що відповідач фактично проживає в спірному житлі, а друга - що відповідач є відсутнім у спірному житлі понад встановлений законом строк і в зв`язку з цим втратив право користування житлом.

Таким чином, позивач, пред`явивши до ОСОБА_12 обидві вимоги, не визначився із фактичними підставами позову.

Крім того, скасовуючи реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_5 , суд першої інстанції не звернув увагу, що 01 грудня 2021 року набрав чинності Закон України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні», відповідно до пункту 6 частини першої статті 24 якого орган реєстрації вносить зміни до реєстру територіальної громади на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житло або права користування житлом, про виселення, визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Тому саме рішення суду про виселення або про визнання особи такою, що втратила право користування житлом, є підставою для внесення відповідних змін до відповідного реєстру територіальної громади, а тому в задоволенні вимоги про скасування реєстрації місця проживання належало відмовити як заявленої у неефективний спосіб захисту права.

Також, дійшовши висновку про виселення ОСОБА_12 зі службової квартири без надання іншого жилого приміщення, суд першої інстанції не надав належної оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження обставин фактичного проживання відповідача у спірному житлі.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Так, 13 серпня 2025 року представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було здійснено повторний вихід до квартири квартира АДРЕСА_1 з метою перевірки цілісності опечатування та наявності сторонніх осіб у квартирі. При виході 13 серпня 2025 року було встановлено заміну вхідних дверей до квартири АДРЕСА_3 , наявність світла у вікнах квартири, на стукіт та дзвінок у двері ніхто не відчинив. Про повторний вихід та виявлені факти представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» було складено акт (а. с. 107 т. 1).

14 серпня 2025 року представники ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» знову здійснили вихід до квартири АДРЕСА_3 з метою з`ясування особи, що перебуває у квартирі АДРЕСА_1 . При виході 14 серпня 2025 року о 09:15 було встановлено, що в приміщенні ввімкнено світло, біля віконного отвору в кімнаті знаходилась молода особа жіночої статі. На запитання «хто Ви» не відповіла та зачинила вікно, на дзвінки в двері - не відчинила. Зважаючи на наявні паспортні дані (копії паспорту) ОСОБА_1 у представників ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», останніми було встановлено, що в квартирі АДРЕСА_3 знаходилась ОСОБА_1 , про що було складено акт (а. с. 108 т. 1).

На а. с. 110 т. 1 знаходиться копія роздрукованого електронного листа, направленого від імені ОСОБА_13 на ім`я директора КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» 20 серпня 2025 року про те, що в її квартирі за адресою АДРЕСА_5 третій день немає світла, просила направити електрика для перевірки щитка.

Разом із тим, надані позивачем докази не можуть вважатися належними, допустимими, достовірними та достатніми для встановлення обставини постійного і безперервного проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_11 .

Зокрема, зі змісту вказаних документів вбачається, що особа, наявність якої в квартирі встановлено представниками ЖЕД «Печерськжитло» КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва», встановлена ними в результаті візуального спостереження, без перевірки документів, що посвідчують особу, та без особистого спілкування, із чого не можна дійти беззаперечного висновку, що в квартирі у час та місце, зазначені в актах, знаходилась саме відповідач.

Крім того, матеріали справи не містять доказів належності ОСОБА_12 електронної пошти, з якої на електронну адресу позивача надійшло звернення про відсутність світла.

За даних обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави для задоволення позову про виселення ОСОБА_1 без надання іншого житлового приміщення як недоведеного та необґрунтованого.

Також, задовольняючи вимогу про виселення, суд першої інстанції застосував положення ст. 109, 124, 125 ЖК України, не врахувавши, що станом на час ухвалення рішення 17 лютого 2026 року ЖК України втратив чинність із 15 лютого 2026 року, крім статей 31-42, 43-46, 47-49, 51-53, 57-60, 71, 72, 127-132-2, на підставі Закону України «Про основні засади житлової політики», а отже застосував норми матеріального права, які не підлягали застосуванню, що відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України є самостійною підставою для скасування рішення, незважаючи на доводи та вимоги апеляційної скарги.

Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, з підстав неефективності обраного способу захисту права, суд першої інстанції не звернув увагу, що підстави для такого визнання, на які посилався позивач, а саме відсутність наймача або членів його сім`ї понад шість місяців, також регулювалися положеннями закону, який втратив чинність, а саме ст. 71, 72 ЖК України.

Крім того, є слушними доводи апеляційної скарги щодо неможливості виселення відповідача без урахування справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави та інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від втручання у її право на повагу до житла, враховуючи таке.

Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя та до свого житла. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції гарантує кожній особі крім інших прав право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.

Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі «Gillow v. the U.K.»), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі «Larkos v. Cyprus»).

У пункті 2 статті 8 Конвенції чітко визначені підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, зазначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.

У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі «Садов`як проти України» зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене «згідно із законом. Вислів «згідно із законом» не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

У пунктах 40-44 рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України» (заява № 30856/03) зазначено, що згідно з Конвенцією поняття «житло» не обмежується приміщенням, яке законно займано або створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі пункту 1 статті 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме - від наявності достатніх та триваючих зав`язків із конкретним місцем.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (див., серед багатьох інших джерел, рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «McCann v. the United Kingdom», заява № 19009/04, пункт 50).

Втручання держави у право на мирне володіння майном є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а втручання у право на повагу до житла - порушенням статті 8 Конвенції, якщо таке втручання не здійснене «згідно із законом», не переслідує легітимну мету чи не є «необхідним у демократичному суспільстві» (встановлення цієї необхідності передбачає, зокрема, встановлення пропорційності втручання переслідуваній легітимній меті). Порушення відповідних статей Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

У справі, що переглядається, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлено, що за ОСОБА_1 не зареєстровано право власності на житлове нерухоме майно (а. с. 149 - 153 т. 1).

11 березня 2023 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб із ОСОБА_14 (а. с. 166 т. 1), який зареєстрований у АДРЕСА_12 (а. с. 167 т. 1). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, за ОСОБА_14 право власності на житлове нерухоме майно також не зареєстровано (а. с. 168 т. 1).

Місце проживання відповідача ОСОБА_1 зареєстроване за адресою АДРЕСА_5 з 13 листопада 2003 року, а отже вона має достатні та триваючі зв`язки з житлом, в якому зареєстрована, враховуючи відсутність іншого належного їй на праві власності житла.

При цьому спірне службове житло було надано ОСОБА_2 , як працівнику ЖЕД-307, ОСОБА_2 помер та був знятий з місця проживання за адресою: АДРЕСА_5 з 19 лютого 1998 року у зв`язку зі смертю, а отже із зазначеного часу територіальна громада в особі відповідного органу місцевого самоврядування, а в подальшому позивач, за яким було закріплене спірне житло, мав право ініціювати повернення службового житла у своє володіння для подальшого використання за призначенням, однак допустив нічим не обґрунтоване зволікання до серпня 2025 року, коли ним було подано позов про виселення відповідача, тобто впродовж тривалого терміну позивач погоджувався із фактичними обставинами заняття житлового приміщення особами, які не перебували з ним у трудових правовідносинах, зокрема бабою відповідача - ОСОБА_3 .

За даних обставин, апеляційний суд приходить до висновку, що втручання у право позивача на мирне володіння майном, є пропорційним переслідуваній легітимній меті та буде дотриманий необхідний баланс, так як позивач внаслідок втручання в його право на мирне володіння майном не буде нести надмірний тягар.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про відмову в позові.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» на користь ОСОБА_1 судовий збір, сплачений нею за подання апеляційної скарги, в розмірі 9084 грн.

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 17 лютого 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Відмовити комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» в позові до ОСОБА_1 , третя особа Печерська районна у м. Києві державна адміністрація про усунення перешкод у користуванні службовим житловим приміщенням.

Стягнути з комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Печерського району м. Києва» (м. Київ провул. Івана Мар`яненка 7 код ЄДРПОУ 35692211) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_5 ) судовий збір у розмірі 9084 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.