Вирок від 10 червня 2026 р. у справі №161/11054/26 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/11054/26

Провадження № 1-кп/161/1171/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 червня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

при секретарі судового засідання ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань в режимі відеоконференції кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024030000000067 від 03 червня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Носівка Чернігівської області, зареєстрованого ВПО в АДРЕСА_1 , жителя АДРЕСА_2 , громадянина України, українця, з повною вищою освітою, одруженого, не працює, не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст.111-1 КК України,

за участю прокурора ОСОБА_4 ,

обвинуваченого ОСОБА_3 ,

захисника ОСОБА_5 ,

В С Т А Н О В И В:

Положеннями ст.ст. 1 та 2 Основного Закону України - Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою, унітарною державою, суверенітет України поширюються на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою.

Відповідно до ч. 1 ст. 17, ч. 1 ст. 65 Конституції України захист незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України є справою всього Українського народу та обов`язком громадян України, а на території України забороняється створення і функціонування будь-яких збройних формувань, не передбачених законом.

Статтями 132, 133 Конституції України визначено, що територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території, поєднання централізації і децентралізації у здійсненні державної влади, збалансованості і соціально-економічного розвитку регіонів, з урахуванням їх історичних, економічних, екологічних, географічних і демографічних особливостей, етнічних і культурних традицій.

До системи адміністративно - територіального устрою України входить АР Крим, області, а також райони, міста, райони у містах, селища і села.

Згідно з вимогами ст.ст. 72, 73 Конституції України питання про зміну території України вирішується виключно всеукраїнським референдумом, який призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їхніх повноважень, встановлених Конституцією, та проголошується за народною ініціативою на вимогу не менш як трьох мільйонів громадян України, які мають право голосу, за умови, що підписи щодо призначення референдуму зібрано не менш як у двох третинах областей і не менш як по сто тисяч підписів у кожній області.

Незалежність України визнали держави світу, серед яких і російська федерація.

Згідно з пунктами 1, 2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв`язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1991 російська федерація, Сполучене Королівство Великої Британії та Північної Ірландії і Сполучені Штати Америки підтвердили Україні своє зобов`язання згідно з принципами Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 поважати незалежність і суверенітет та існуючі кордони України, зобов`язалися утримуватися від загрози силою чи її використання проти територіальної цілісності чи політичної незалежності України, і що ніяка їхня зброя ніколи не буде використовуватися проти України, крім цілей самооборони, або будь-яким іншим чином згідно зі Статутом ООН.

Відповідно до пунктів 3, 8 Меморандуму про підтримку миру та стабільності в Співдружності Незалежних Держав від 10.02.1995, що укладений між державами СНД, серед яких є Україна та російська федерація, держави підтвердили непорушність існуючих кордонів один одного та зобов`язалися виступати проти будь-яких дій, що підривають їхню непорушність, а також вирішувати усі суперечки, що виникають з питань кордонів і територій, тільки мирними засобами. Держави також зобов`язалися не підтримувати на території інших держав-учасниць сепаратистські рухи, а також сепаратистські режими, якщо такі виникнуть; не встановлювати з ними політичних, економічних та інших зв`язків; не допускати використання ними територій і комунікацій держав-учасниць Співдружності; не надавати їм економічної, фінансової, військової та іншої допомоги.

Відповідно до положень Статуту ООН і зобов`язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та російська федерація уклали 31.05.1997 Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (ратифікований Законом України від 14.01.1998 № 13/98-ВР та Федеральним Законом російської федерації від 02.03.1999 № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, російська федерація зобов`язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов`язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов`язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.

Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та російською федерацією про українсько-російський державний кордон від 28.01.2003 (ратифікований російською федерацією 22.04.2004), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.

Разом з тим, представниками влади і збройних сил рф, всупереч міжнародному правопорядку, нехтуючи державним суверенітетом України, з 20.02.2014 розпочато збройне вторгнення регулярних військ рф на територію України з метою розширення впливу рф, контролю над політичними та економічними процесами в Україні, зміни меж території та державного кордону України, на порушення порядку, встановленого Конституцією України.

У результаті указаних протиправних дій рф тимчасово окуповано АР Крим, м.Севастополь, частини Донецької і Луганської областей України, де створені незаконні державні утворення, так звані «донецька народна республіка» та «луганська народна республіка».

Зокрема встановлено, що у період 19-22 лютого 2014 року, російська федерація (далі - рф), використовуючи загострення політико-соціальної напруженості в Україні як привід для вторгнення на її суверенну територію, в порушення міжнародно-правових норм, у т.ч. Договору про дружбу, співпрацю та партнерство між Україною та російською федерацією (ратифікований Законом України № 13/98-ВР від 14.01.1998 та Федеральним Законом рф № 42-ФЗ від 02.03.1999), Конституції України, із застосуванням кадрових військових підрозділів своїх збройних сил, а також підконтрольних уряду рф проросійських політичних та інших організацій та об`єднань, вчинила захоплення адміністративних будівель органів державної влади України в Автономній Республіці Крим, блокування українських військових частин, а також організацію і проведення незаконного «референдуму щодо самовизначення Криму» на території АР Крим, із заздалегідь відомим та підконтрольним рф результатом, який в подальшому став формальною підставою для прийняття незаконного рішення про включення до складу рф території АР Крим і міста Севастополя на правах суб`єктів федерації.

Таким чином, з 20 лютого 2014 року, рф, як держава-агресор, здійснила окупацію території України - півострова Крим із застосуванням збройних сил, військових підрозділів та парамілітарних утворень.

З метою реалізації політики окупації та остаточного приєднання тимчасово окупованої території АР Крим та м. Севастополь до складу рф, а також придушення спротиву проукраїнського населення Криму, вищим керівництвом рф було прийнято низку «законів та підзаконних нормативних актів», якими незаконно створено так звані судові, правоохоронні органи та органи місцевого самоврядування Республіки Крим.

24 лютого 2022 року, у зв`язку з відкритим військовим вторгненням рф в Україну, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Президент України видав Указ №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України «Про введення військового стану в Україні» №2002-ІХ від 24.02.2022 та строк дії якого продовжувався відповідними Указами Президента до теперішнього часу.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII, державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.

Відповідно до п. 6 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», окупаційна адміністрація рф - сукупність державних органів і структур рф, функціонально відповідальних за управління тимчасово окупованими територіями та підконтрольних рф самопроголошених органів, які узурпували виконання владних повноважень на тимчасово окупованих територіях та які виконували чи виконують властиві органам державної влади чи органам місцевого самоврядування функції на тимчасово окупованій території України, в тому числі органи, організації, підприємства та установи, включаючи правоохоронні та судові органи, нотаріусів та суб`єктів адміністративних послуг.

Пунктом 7 ч. 1 ст. 1-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія - це частини території України, в межах яких збройні формування російської федерації та окупаційна адміністрація російської федерації встановили та здійснюють фактичний контроль

або в межах яких збройні формування російської федерації встановили

та здійснюють загальний контроль з метою встановлення окупаційної адміністрації російської федерації.

Також, відповідно до п. 2 ст. 13 вищевказаного Закону, здійснення господарської діяльності юридичними особами, фізичними особами - підприємцями та фізичними особами, які провадять незалежну професійну діяльність, місцезнаходженням (місцем проживання) яких є тимчасово окупована територія, дозволяється виключно після зміни їхньої податкової адреси на іншу територію України.

Всупереч викладеному, ОСОБА_3 , будучи громадянином України, усвідомлюючи здійснення російської агресії проти України, діючи умисно, з особистих корисливих мотивів, знаходячись на непідконтрольній території України у місті Севастополь АР Крим та, у подальшому, в м. Луцьк Волинської області, проводив фінансово-господарську діяльність у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території АР Крим, у тому числі окупаційною адміністрацією держави-агресора.

Зокрема, ОСОБА_3 , 20 лютого 2019 року, зареєструвався як приватний підприємець відповідно до законодавства рф - (мовою оригіналу) «Индивидуальний предприниматель ОСОБА_3 , ИНН НОМЕР_4, ОГРНИП НОМЕР_5» (вид діяльності згідно КВЕД - 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів та інші) в незаконних органах влади, створених на тимчасово окупованій території, а саме в податкових органах рф в м. Севастополь АР Крим, маючи при цьому у власності та розпорядженні ремонтні приміщення, обладнання та товари за адресою: АДРЕСА_3 та здійснював фактичне управління, фінансовий контроль і аналіз господарської діяльності підконтрольного суб`єкта господарювання, приймав рішення щодо виплати заробітних плат найманим працівникам, погоджував та контролював обсяги продажу товарів, забезпечував подання статистичної звітності до податкових та інших незаконних органів влади АР Крим.

Для здійснення вищевказаної діяльності та офіційного листування з незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території АР Крим, останній використовував засоби комунікації, а саме номер мобільного телефону НОМЕР_1 , електронні поштові скриньки ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_3 , що належать ТОВ «Югспецсервіс» (ООО «Югсецсервис»).

Зокрема, ОСОБА_3 , перебуваючи за адресою: АДРЕСА_2 , за допомогою ноутбука марки «Acer Aspire M1470», серійний номер DTSHJME005239035F49200, з метою реалізації злочинного умислу, спрямованого на здійснення господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, її незаконними органами влади та окупаційною адміністрацією, отримання прибутків від такої діяльності, будучи зареєстрованим за законодавством рф (мовою оригіналу) «ИП ОСОБА_3 », в період часу з 08 липня 2022 року по 07 грудня 2022 року здійснював господарську діяльність у АДРЕСА_3 , по наданню послуг з ремонту транспорту та постачання автомобільних запчастин ТОВ «К-Сервіс» (ООО «К-Сервис», ОГРН 1171690047638, ИНН 1655387181, м. Севастополь), ТОВ «Салон скла Алмаз» (ООО «Салон стекла «Алмаз», ОГРН 1219200003770, ИНН 9200004506, м. Севастополь), ТОВ «Кабі» (ООО «Каби», ИНН 9204020192 КПП 920401001, м. Севастополь).

Органом досудового розслідування вказані умисні дії ОСОБА_3 кваліфіковані за ч. 4 ст. 111-1 КК України, які виразились в провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, незаконними органами влади, створеними на тимчасово окупованій території, у тому числі, окупаційною адміністрацією держави-агресора.

15 травня 2026 року під час під час досудового розслідування між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 , за участю захисника ОСОБА_5 , укладено угоду про визнання винуватості, згідно з якої, останній беззастережно визнає себе винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України та не заперечує обставин вчинення інкримінованого йому злочину, що викладені в обвинувальному акті, а також сторонами узгоджено, що при затвердженні угоди враховується, що ОСОБА_3 раніше до кримінальної відповідальності не притягувався та є не судимим, позитивно характеризується за місцем проживання, здійснює догляд за матір`ю старечого віку, одружений, здійснив донат на Збройні Сили України в сумі 200 тис. Грн., також враховано ту обставину, що останній повністю визнав свою вину та щиро розкаявся у вчиненому.

При цьому, сторони погоджуються на призначення ОСОБА_3 узгодженого покарання, за вчинення кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч.4 ст. 111-1 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 12 років, та на підставі ст. 75 КК України звільнення його від відбування призначеного основного покарання з випробуванням, з покладенням на нього обов`язків, визначених ст. 76 КК України.

Також, відповідно до вимог ст.ст. 96-1, 96-2 КК України, погоджено застосувати спеціальну конфіскацію до засобу вчинення злочину - ноутбука марки «Acer Aspire M1470», з серійним номером DTSHJME005239035F49200.

Судом встановлено, що обвинувачений ОСОБА_3 , цілком розуміє положення ч. 4 ст. 474 КПК України, укладення угоди сторонами є добровільним, тобто не є наслідком застосування насильства, примусу, погроз або наслідком обіцянок чи дії будь-яких інших обставин, ніж ті, що передбачені в угоді.

Крім того, умови угоди не суперечать вимогам КПК України та КК України, інтересам суспільства, а кримінальне провадження свідчить про наявність фактичних підстав для визнання винуватості.

Прокурор, обвинувачений та його захисник в судовому засіданні просили суд затвердити угоду про визнання винуватості.

Судом роз`яснені обвинуваченому ОСОБА_3 , його захиснику та прокурору наслідки укладення та затвердження угоди про визнання винуватості, передбачені ст. 473 КПК України, а також положення ст. 474 КПК України.

Суд, заслухавши думку учасників судового провадження, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши угоду про визнання винуватості, дійшов наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 468 КПК України у кримінальному провадженні може бути укладена угода між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим про визнання винуватості.

Згідно до вимог ч. 4 ст. 469 КПК України угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо: 1) кримінальних проступків, нетяжких злочинів, тяжких злочинів (крім кримінальних проваджень щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією); 2) корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами, і за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані); 2-1) корупційних кримінальних проступків, нетяжких або тяжких корупційних злочинів, а також кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, у разі відсутності ознак вчинення цих кримінальних правопорушень у співучасті, що підтверджується матеріалами кримінального провадження, і за умови повного відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо таких збитків або шкоди було завдано); 3) особливо тяжких злочинів, вчинених за попередньою змовою групою осіб, організованою групою чи злочинною організацією або терористичною групою за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим, який не є організатором такої групи або організації, злочинних дій інших учасників групи чи інших, вчинених групою або організацією злочинів, якщо повідомлена інформація буде підтверджена доказами. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена щодо кримінальних проступків, злочинів, внаслідок яких шкода завдана лише державним чи суспільним інтересам. Укладення угоди про визнання винуватості у кримінальному провадженні щодо уповноваженої особи юридичної особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, у зв`язку з яким здійснюється провадження щодо юридичної особи, а також у кримінальному провадженні щодо кримінальних правопорушень, внаслідок яких шкода завдана державним чи суспільним інтересам або правам та інтересам окремих осіб, у яких беруть участь потерпілий або потерпілі, не допускається, крім випадків надання всіма потерпілими письмової згоди прокурору на укладення ними угоди. Угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим, який є організатором злочину, не може бути укладена у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов`язаних з корупцією, за винятком випадку укладання угоди на підставі пункту 2 цієї частини та за умови викриття ним іншого організатора корупційного кримінального правопорушення або кримінального правопорушення, пов`язаного з корупцією.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України та повністю підтвердив обставини його вчинення. У вчиненому щиро розкаявся та погоджувався на призначення узгодженого покарання за угодою про визнання винуватості.

У відповідності до вимог ст. 12 КК України, за ступенем тяжкості, вчинене ОСОБА_3 кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 111-1 КК України відноситься до категорії нетяжкого злочину.

До обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд відносить вчинення злочину з використанням умов воєнного стану.

До обставин, що пом`якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 , суд відносить щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

В даному випадку судом роз`яснено обвинуваченому, захиснику та прокурору правові наслідки затвердження угоди, перевірено відповідність угоди фактичним обставинам справи, а також добровільність позицій сторін.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість затвердження угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним і призначення обвинуваченому узгодженого покарання.

Суд вважає, що узгоджене сторонами покарання буде необхідним і достатнім для виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 314, 368, 370, 468, 473, 475, 476 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Затвердити угоду про визнання винуватості від 15 травня 2026 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22024030000000067 від 03 червня 2024 року про обвинувачення ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України, між прокурором у кримінальному провадженні - прокурором відділу Волинської обласної прокуратури ОСОБА_4 та підозрюваним ОСОБА_3 .

Визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 4 ст. 111-1 КК України і призначити йому покарання у виді позбавленням волі на строк 5 (п`ять) років з позбавленням права обіймати посади в органах державної влади та місцевого самоврядування, органах державного управління та контролю, підприємствах та організаціях державної чи комунальної власності на строк 12 (дванадцять) років.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнити ОСОБА_3 від відбування призначеного основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він протягом іспитового строку тривалістю 2 (два) роки, не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов`язки, а саме: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи; періодично з`являтись для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Речові докази: мобільний телефон марки Iphone 8 IMEI НОМЕР_2 , ноутбук марки Lenovo модель B570 серійний номер WB02966641 - повернути ОСОБА_3 ; паспорт громадянина рф № НОМЕР_3 , виданий 24.07.2020 - залишити при матеріалах кримінального провадження; ноутбук марки «Acer Aspire M1470», з серійним номером DTSHJME005239035F49200 - конфіскувати в дохід держави.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення через Луцький міськрайонний суд Волинської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Головуючий:/підпис/

Згідно з оригіналом:

Суддя Луцького міськрайоного суду ОСОБА_1