Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №523/16610/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4552/26

Справа № 523/16610/24

Головуючий у першій інстанції Бузовський В. В.

Доповідач Коновалова В. А.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

11.06.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Лозко Ю. П., Назарової М.В.

за участю секретаря судового засідання Юцикова Д.Є.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Одеського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гнатюк В`ячеслав Олександрович,

на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2025 року,

за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення, обґрунтувавши позовні вимоги тим, що з 01.01.2004 року проживав однією сім`єю з відповідачем як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу у житловому будинку садибного типу за адресою: АДРЕСА_1 , за період якого народилася спільна дитина. Для поліпшення житлових умов була зроблена перебудова житлового будинку, внаслідок чого збільшилась його житлова і загальна площа. Право власності на вказаний житловий будинок за спільною домовленістю був оформлений на відповідача, хоча фактично будівництво здійснював за власні кошти позивач. З 18.07.2014 року сторони припинили проживати однією сім`єю як чоловік і жінка, шлюбні відносини та ведення спільного господарства були фактично закінчені. Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 по справі №523/6605/15-ц позов ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01.01.2004 по 18.07.2014, в частині визнання майна спільною сумісною власністю та його поділ відмовлено, визнано автомобіль спільною сумісною власністю та стягнуто половину його вартості. Постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року рішення суду першої інстанції в частині проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу залишено без змін, в частині визнання автомобіля спільною сумісною власністю та стягнення половини його вартості змінено шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про визнання автомобіля спільною власністю, в іншій частині рішення скасовано, позов ОСОБА_1 про поділ майна задоволено, визнано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю та визнано за сторонами право власності на цей будинок в частках по за кожним. Починаючи з 23.09.2016 позивач ОСОБА_1 перебував під вартою та був звільнений з місця відбування покарання у 2022 році. Після свого звільнення позивач неодноразово намагався потрапити до свого житла, але з незалежних від нього причин здійснити цього не може внаслідок протиправних дій відповідача, яка не допускає позивача до фактичного володіння і користування спільним будинком, зокрема змінила вхідні замки, не відчиняє вхідні двері, внаслідок чого позивач не може потрапити у середину житлового будинку та використовувати його за призначенням. Позивач наголошує, що у нього немає іншого житла, а його недопущення до житла є порушенням конституційних прав на житло та права власності.

Позивач просив усунути йому перешкоди у здійсненні права користування своїм майном шляхом вселення ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Пересипський районний суд м. Одеси рішенням від 19.12.2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення задовольнив. Усунув перешкоди у здійсненні права власності ОСОБА_1 належним йому майном шляхом вселення ОСОБА_1 у житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням постанови Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 позивач має право на користування житловим будинком як власник 1/2 частини. Після звільнення з місць відбування покарання, позивач неодноразово намагався потрапити до свого житла, але з незалежних від нього причин здійснити цього не може внаслідок протиправних дій відповідача. Після залишення без змін постанови Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року судом касаційної інстанції, а саме постановою Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №523/6605/15-ц, відповідач не впускає позивача до житлового будинку, чим чинить йому перешкоди у законному володінні та користуванні майном. В той же час, у позивача не має іншого житла, а недопущення позивача до свого житла відповідачем є не тільки прямим порушенням конституційних прав позивача на житло, а ще й порушенням права власності позивача, гарантованого Конституцією та законами України. Суд прийшов до висновку про те, що вимоги є законними та обґрунтованими та задовольнив позов, відхиливши заперечення відповідача як такі, що не мають правового значення для вирішення спору по суті.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гнатюк В`ячеслав Олександрович, просить рішення Пересипського районного суд міста Одеса від 19.12.2025 року по справі №523/16610/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні житловим приміщенням шляхом вселення скасувати та ухвалити нове рішення, наголошуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права та неповним з`ясуванням фактичних обставин справи.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга мотивована тим, що сторонам належать по 1/2 часток права власності на будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови позначені під літ. «А-1», яка не є зареєстрованою в законному порядку. Житловий будинок під літ. «А» та прибудова під літ. «А-1» є відокремленими та самодостатніми, які обладнані окремими кухнею, туалетом, виходами тощо та протягом окремого часу використовуються кожним із співвласників окремо, даний факт позивачем не заперечувався. Позивач самовільно та одноособово використовує самочинну прибудову під літ. «А-1», самочинно визначив межі спільної земельної ділянки та продовжує встановлювати бетонний паркан, обмежує доступ та не підпускає відповідача до прибудови під літ. «А-1», а тому можна дійти до висновку, що позивач перебуваючи і проживаючи в прибудові під літ. «А-1», яка є відокремленою, бажає вселитися до відповідача. Також прибудова під літ. «А-1» сягає не менше 160 квадратних метра. Відповідно до ч.2 ст. 358 ЦК України, співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Після перегляду справи №523/6605/15-ц Верховним Судом (22.02.2023 рік) сторони встановили межі користування спільним майном, однак останнім часом позивач намагається порушити цю домовленість. Під час судових засідань сторона відповідача зауважувала, що позивач користується прибудовою під літ. «А-1» та відповідач будинком під літ. «А» і будь-якої причини щодо вселення позивача до відповідача немає, адже останні належним чином розділили якими об`єктами нерухомого майна вони бажають користуватися, що судом першої інстанції не було взято до уваги. В провадженні Пересипського районного суду м. Одеси перебуває цивільна справа №523/11549/25 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про припинення права на частку у спільному майні за вимогою інших співвласників. Під час судових засідань сторона відповідача зазначала, що саме виділення частки в натурі кожному із співвласників забезпечить належну реалізацію їхніх прав та обов`язків, однак судом першої інстанції даний аргумент до уваги взято не було. Судом першої інстанції не було взято до уваги, що позивач здійснює щоденні погрози, знищує майно, що просто унеможливлює вселення позивача до будинку під літ. «А», адже відповідач переживає не тільки за своє життя, а й за життя своєї новонародженої дитини. Відповідно до розрахунку заборгованості ОСОБА_1 має заборгованість по сплаті аліментів станом на травень 2025 року в сумі 292 094,00 грн у зв`язку з ухиленням від сплати аліментів на користь ОСОБА_2 , а саме аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 .

Скаржник наголошує, що задля належного виконання та реалізації прав і обов`язків потрібно виділити кожному із співвласників частку майна, яке знаходиться на праві спільної часткової власності у приватну власність для задоволення законних прав та інтересів, однак даний аргумент суд першої інстанції до уваги не взяв. Вселення позивача може спричинити загрозу життю та здоров`ю сім`ї відповідача, це є небезпечним і несе ризи спричинення шкоди. Останні шість місяців позивач намагається усіма можливими зусиллями перешкодити відповідачу у користуванні спільним частковим майном, а саме систематично відключав електропостачання та газопостачання, неодноразово проникав до частки, де проживає відповідач та погрожував у її виселенні, здійснював постійні переслідування та активний психологічний тиск, погрожував фізичною розправою та знищенням майна, умисно обмежує у користуванні та пошкоджує майно, яким користується відповідач. Позивач викрав частину нової металочерепиці та пошкодив перекриття, яке було під металочерепицею, що 30.09.2025 року під час масової зливи в місті Одеса спричинило сильне затоплення частини будинку, в якому проживає відповідач із сім`єю. Відповідач звернулася із заявою від 02.10.2025 року про вчинене кримінальне правопорушення до ГУНП в Одеській області у зв`язку із викрадення відповідачем металочерепиці (ст. 185 КК України), умисного пошкодження частки будинку, в якому проживає позивачка із сім`єю, а саме затоплення (ст.194 КК України) та щодо погроз знищення майна (ст.195 КК України). Подавши позовну заяву про вселення до відповідача, позивач зловживає процесуальними правами, щоб дошкулити відповідачу та зробити проживання в будинку під літ. «А» нестерпним.

(2) Позиція інших учасників справи

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.01.2026 року відкрито апеляційне провадження та ОСОБА_1 роз`яснювалось право подання до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу у письмовій формі у десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали та апеляційної скарги, який за формою і змістом має відповідати ст. 360 ЦПК України.

ОСОБА_1 копію ухвали про відкриття провадження від 09.01.2026 року та апеляційну скаргу з додатками отримав 27.04.2026, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Гнатюк В`ячеслав Олександрович копію ухвали про відкриття провадження від 09.01.2026 року отримав 17.01.2026 року о 08:34:34 в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою про доставку електронного документу.

Від ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, згідно якого останній вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, залишивши рішення суду першої інстанції без змін. Скаржник не зазначає, в чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права та яка норма підлягала застосуванню. Будинок побудований позивачем особисто, в ньому зареєстроване постійне місце проживання позивача, а право власності на нього належать сторонам у рівних частках, що було встановлено постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021, залишеною без змін судом касаційної інстанції, право власності на будинок зареєстровано за сторонами в рівних частках. Проживання у власному житловому будинку є однією з форм користування власником своєю власністю, а тому суд правомірно задовольнив позов. Доводи апеляційної скарги є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, більша частина яких є надуманими або такими, що не стосуються предмету спору. Законодавство не пов`язує наявність фактів вчиненого адміністративного чи кримінального правопорушень з можливістю особи користуватись своїм житлом.

ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином шляхом отримання судової повістки-повідомлення 19.05.2026 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Представник ОСОБА_2 – адвокат Гнатюк В`ячеслав Олександрович судову повістку-повідомлення отримау 20.03.2026 року в особистому кабінеті Електронного суду, що підтверджується довідкою.

ОСОБА_2 про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, у відповідності до ч. 5 ст. 130 ЦПК України.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням постанови Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 позивач має право на користування житловим як власник 1/2 частини будинку. Після звільнення з місць відбування покарання, позивач неодноразово намагався потрапити до свого житла, але з незалежних від нього причин здійснити цього не може внаслідок протиправних дій відповідача. Після залишення без змін постанови Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 судом касаційної інстанції, а саме постановою Верховного Суду від 22.02.2023 у справі №523/6605/15-ц, відповідач не впускає позивача до житлового будинку, чим чинить йому перешкоди у законному володінні та користуванні майном. В той же час, у позивача не має іншого житла, а недопущення позивача до свого житла відповідачем є не тільки прямим порушенням конституційних прав позивача на житло, а ще й порушенням права власності позивача, гарантованого Конституцією та законами України. Суд прийшов до висновку про те, що вимоги є законними та обґрунтованими та задовольнив позов, відхиливши заперечення відповідача як такі, що не мають правового значення для вирішення спору по суті.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність і розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення як ст. 3 ЦК загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер та інші джерела правового регулювання, в першу чергу акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є за своєю суттю нормами прямої дії. Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

За положеннями ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (п. 3 ч. 2 ст. 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі №761/5115/17.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі №447/455/17 (провадження №14-64цс20) дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Згідно зі ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування і розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства.

У ч. 1 ст. 383 ЦК України закріплено положення, згідно з яким власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб.

Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі ст. 9 ЖК України ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.

Відповідно до ст. 150 ЖК України громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до п. 1 ст. 8 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) гарантує кожній особі окрім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює, насамперед, право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла. Це покладає на Україну в особі її державних органів позитивні зобов`язання «вживати розумних і адекватних заходів для захисту прав» (рішення у справі Powell and Rayner v. the U.K., 21 лютого 1990 року). Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення в справі Gillow v. the U.K., 24 листопада 1986 року), так і на наймача (рішення в справі Larkos v. Cyprus, 18 лютого 1999 року).

ЄСПЛ неодноразово зазначав про те, що концепція «житло» за змістом ст. 8 Конвенції не обмежена житлом, яке зайняте на законних підставах або встановленим у законному порядку. «Житло» - це автономна концепція, що не залежить від класифікації у національному праві. Тому, чи є місце конкретного проживання «житлом», що б спричинило захист на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин справи, а саме - від наявності достатніх триваючих зв`язків із конкретним місцем проживання (рішення ЄСПЛ у справі «Баклі проти Сполученого Королівства» від 11 січня 1995 року).

Колегія суддів звертає увагу на те, що умовою реалізації принципу верховенства права при вирішенні спорів, у тому числі щодо визнання права користування житлом та вселення особи, є принцип пропорційності.

ЄСПЛ розглядає принцип пропорційності як невід`ємну складову та інструмент верховенства права, зокрема й у питаннях захисту права власності. Дотримання принципу пропорційності передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, все одно буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано розумної пропорційності між втручанням у право особи та інтересами суспільства. Ужиті державою заходи мають бути ефективними з точки зору розв`язання проблеми суспільства, і водночас пропорційними щодо прав приватних осіб. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 по справі № 523/6605/15-ц позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, встановлено факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу як чоловіка та дружини ОСОБА_1 та ОСОБА_5 з 01 січня 2004 по 18.07.2014, в іншій частині вимог ОСОБА_1 відмовлено, зустрічний позов ОСОБА_5 задоволено частково, визнано автомобіль «Мersedes-Benz Е220» спільною власністю подружжя, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_5 компенсацію вартості автомобіля «Мersedes Benz Е220» у розмірі 60 000,00 грн, в іншій частині вимог ОСОБА_5 відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 у справі №523/6605/15-ц рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу залишено без змін; рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_5 до ОСОБА_1 про поділ майна змінено шляхом виключення з резолютивної частини рішення висновку про визнання транспортного засобу автомобіля «Merсedes-Benz» НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 , спільною власністю подружжя; рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 01.03.2019 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна скасовано; позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про поділ майна задоволено частково, визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 нерухоме майно, а саме 68/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 лютого 2005 року виконавчим комітетом Одеської міської ради, серія НОМЕР_3 , визнано спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_1 майно, а саме будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови літ. «А-1» до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрованого на ім`я ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності, виданого 11 лютого 2005 року Виконавчим комітетом Одеської міської ради, серія НОМЕР_3 , поділено спільне майно, в порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 34/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 34/100 часток домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_5 право приватної власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, обладнання, використаних при самочинному будівництві прибудови літ. «А-1» до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна визнано за ОСОБА_1 право приватної власності на 1/2 частку будівельних матеріалів, обладнання, використаних при самочинному будівництві прибудови літ. «А-1» до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , припинено з підстав поділу спільного майна право спільної сумісної власності на нерухоме майно, а саме 68/100 часток домоволодіння, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 та на будівельні матеріали, обладнання, використані при самочинному будівництві прибудови літ. «А-1» до домоволодіння.

Верховний суд постановою від 22.02.2023 постанову Одеського апеляційного суду від 16 грудня 2021 року залишив без змін.

Наразі прізвище відповідача ОСОБА_5 – Милосердна, про що свідчить свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_4 , видане 22.02.2023 Малиновським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №425371293 від 05.05.2025 року, ОСОБА_1 є власником 34/100 частки житлового будинку, загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав №427531279 від 19.05.2025 року, ОСОБА_2 є власником 34/100 частки житлового будинку, загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 .

Тобто, сторонам по справі на праві спільної часткової власності належить по 34/100 частки житлового будинку, загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52 кв.м, за адресою: АДРЕСА_1 , при цьому право власності на це майно зареєстровано у передбаченому законодавством порядку.

Колегія суддів наголошує, що метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі №362/3705/20).

Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ст. ст. 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Для задоволення позовів про усунення перешкод у користуванні майном необхідна одночасна наявність двох підстав: позивач повинен бути власником майна, щодо якого чиняться перешкоди, та має бути факт того, що внаслідок дій відповідача порушується право власника на користування своїм майном.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 21 червня 2023 року у справі №370/807/22 (провадження №61-4057св23).

Як вбачається із процесуальних документів сторін, поданих до суду, ОСОБА_1 наголошує, що позбавлений можливості у повному обсязі реалізувати належні йому права співвласника внаслідок створення відповідачем ОСОБА_2 перешкод у користуванні майном. Остання ж категорично заперечує проти того, щоб ОСОБА_1 користувався належним йому майном шляхом проживання в ньому. Тобто, між сторонами наразі склалися конфліктні відносини, що і стало підставою для ініціювання дійсного позову співвласником об`єкта нерухомого майна – ОСОБА_1 .

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що відповідач чинить перешкоди позивачу у користуванні належним йому майном, іншого житла позивач не має, у зв`язку з чим право позивача підлягає судовому захисту шляхом усунення таких перешкод та його вселення до спірного будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

Заперечення співвласників проти задоволення позову про усунення перешкод у користуванні майном або щодо вселення іншого співвласника за умови відсутності у нього вільного доступу до належної йому частки майна можуть свідчити про вчинення таким співвласником перешкод у користуванні майном. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 20 листопада 2023 року у справі №397/355/22, від 18 листопада 2024 року у справі №727/8103/23 та від 09 лютого 2026 року у справі №686/18555/24.

Колегія суддів відхиляє доводи сторони відповідача, викладені в апеляційній скарзі, адже факт того, що позивач притягався до кримінальної та адміністративної відповідальності та наявність в останнього заборгованості зі сплати аліментів не можуть бути поставлені в залежність від права позивача на реалізацію усіх правовочностей щодо об`єкту нерухомого майна, належного йому на праві спільної часткової власності та конституційного права на житло.

Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Самі по собі факти звернення ОСОБА_2 до органів Національної поліції із заявами про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень з огляду на принцип презумпції невинуватості та відсутність обвинувальних вироків суду не можуть бути належним підтвердженням негативної характеристики позивача та безумовно не можуть свідчити про те, що останній з огляду на це має бути позбавлений своїх житлових прав та прав власності.

Як зазначено вище, постановою Одеського апеляційного суду від 16.12.2021 року зп ОСОБА_5 та ОСОБА_1 визнано право приватної власності на 1/2 частку за кожним будівельних матеріалів, обладнання, використаних при самочинному будівництві прибудови літ. «А-1» до домоволодіння, що в цілому складається з одного житлового будинку літ. «А» загальною площею 160,5 кв.м, житловою площею 52,0 кв.м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Доводи скаржника про використання позивачем прибудови під літ. «А-1» не тільки не підтверджені належними засобами доказування, а й не є предметом доказування у даній справі.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, а саме витрати по сплаті судового збору покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. ст. 375, 384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів,

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу апеляційною скаргою ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Гнатюк В`ячеслав Олександрович залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 19 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Ю.П. Лозко

М.В. Назарова