Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №130/988/25 — Вінницький апеляційний суд

Суд: Вінницький апеляційний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: Справи у спорах, що виникають із земельних відносин, з них:

Дата: 10 червня 2026 р.

Справа: №130/988/25

Суддя: Панасюк О. С.

Справа № 130/988/25

Провадження № 22-ц/801/1317/2026

Категорія: 16

Головуючий у суді 1-ї інстанції Заярний А. М.

Доповідач:Панасюк О. С.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 рокуСправа № 130/988/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Панасюка О. С. (суддя доповідач),

суддів Ковальчука О. В., Шемети Т. М.,

з участю секретаря судового засідання Закерничної А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, встановлення земельного сервітуту, продовження дозволу на розміщення зовнішньої реклами за апеляційною скаргою Жмеринської міської ради Вінницької області на рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області у складі судді Заярного А. М. від 01 квітня 2026 року (дата складання повного тексту судового рішення: 10 квітня 2026 року),

встановив:

В квітні 2025 року ОСОБА_1 звернулась з цим позовом, за яким просила:

1.визнати протиправною бездіяльність Жмеринської міської ради Вінницької області щодо неприйняття рішення за її заявами від 10 вересня 2024 року про поновлення (продовження) договорів особистого строкового сервітуту, зареєстрованих у Книзі обліку договорів про встановлення сервітуту землею 19 червня 2020 року №№ 465, 466, 467;

2.встановити ОСОБА_1 платний земельний сервітут на використання земельних ділянок у межах допустимого функціонального використання, що були предметом цих договорів сервітуту;

3.визнати протиправною відмову Управління містобудування та архітектури Жмеринської міської ради Вінницької області у продовженні ОСОБА_1 дозволу на розміщення зовнішньої реклами № 4 від 17 червня 2021 року;

4.зобов`язати виконавчий комітет Жмеринської міської ради Вінницької області прийняти рішення, яким продовжити ОСОБА_1 дію дозволу на розміщення зовнішньої реклами № 4 від 17 червня 2021 року на 5 років.

На обґрунтування позовних вимог покликалась на те, що на підставі рішень Жмеринської міської ради Вінницької області (далі міськрада), їй були надані відповідні земельні ділянки для встановлення зовнішньої реклами і укладені зазначені договори сервітуту.

ОСОБА_1 належним чином виконувала умови договорів, вчасно вносила установлену ними плату, але на її заяву про їх поновлення (продовження) міськрада, всупереч приписам договорів сервітуту, якими передбачено можливість їх продовження на той самий строк, за умови подання відповідної заяви не пізніше ніж за 90 днів до їх закінчення, жодного рішення не прийняла.

20 серпня 20220 року Виконавчий комітет міськради видав дозвіл ОСОБА_1 на розміщення трьох рекламних щитів у м. Жмеринці, але на її заяву про продовження дії цього дозволу від 05 грудня 2024 року 18 грудня 2024 року Управління містобудування та архітектури міськради відмовило через відсутність усіх документів, необхідних для його надання (продовження).

Рішенням Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Жмеринської міської ради Вінницької області щодо неприйняття рішення за заявами ОСОБА_1 від 10 вересня 2024 року про поновлення (продовження) договорів особистого строкового сервітуту, зареєстрованих у Книзі обліку договорів про встановлення сервітуту землею 19 червня 2020 року № № 465, 466, 467. Встановлено ОСОБА_1 платний земельний сервітут на використання земельних ділянок у межах допустимого функціонального використання, що були предметом цих договорів сервітуту. В решті позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати у справі.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка діяла в межах та спосіб визначений законом та договорами про встановлення особистого сервітуту, а відповідач не надав жодних доказів на виправдання своєї поведінки, а також не навів законних підстав для відмови у продовженні цих договорів.

Оскільки у прохальній частині позивач не пропонує свого варіанту договору, земельний сервітут підлягає встановленню на тих же умовах, що встановлені в попередніх договорах.

Позовні вимоги щодо визнання протиправною поведінки Управління містобудування та архітектури виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області та зобов`язання виконавчого комітету продовжити дію дозволу на розміщення зовнішньої реклами № 4 від 17 червня 2021 року, не підлягають задоволенню, оскільки ці вимоги є передчасними, а дії виконкому цілком законними, оскільки був відсутній для цього визначальний документ – договір про встановлення особистого сервітут.

В апеляційній скарзі Жмеринська міська рада Вінницької області, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, просила рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року скасувати та постановити нове судове рішення про відмову у позові.

Основні доводи апеляційної скарги зводяться до того, що міськрада виносила на голосування рішення про продовження (поновлення) договорів сервітуту, але воно не набрало відповідної необхідної кількості голосів, а тому результат голосування відображено у протоколі сесії. Мотивувати неприйняте рішення (яке не набрало ні голосів «за» для його ухвалення, ні «проти») необхідності не має. Вирішення земельних питань відноситься до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, який діяв у спосіб і порядку, передбачених законом, а суд, фактично, підмінив собою орган місцевого самоврядування, ухваливши рішення, яким розпорядився земельними ділянками комунальної власності.

Представниця ОСОБА_1 – адвокатка Давиденко Ю. В. подала відзив на апеляційну скаргу, за яким просила залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, як таке, що ухвалене з дотриманням норм процесуального права, відповідно до встановлених обставин справи та норм матеріального права, якими регулюються правовідносини сторін.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги апеляційний суд прийшов до висновку, що вона підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Частинами першою – четвертою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За змістом статті 377 ЦПК України апеляційний суд скасовує рішення суду першої інстанції та закриває провадження у справі, зокрема, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України).

Предметом позову у цій справі є визнання протиправними рішень органу місцевого самоврядування щодо відмови у прийнятті рішення про продовження договору сервітуту для встановлення об`єктів зовнішньої реклами, встановлення платного строкового сервітуту, на умовах, що були визначені попередніми договорами сервітуту та зобов`язання органу місцевого самоврядування прийняти рішення про надання дозволу на встановлення об`єктів зовнішньої реклами.

В частині відмови у позові щодо вимог про визнання протиправною відмови Управління містобудування та архітектури Жмеринської міської ради Вінницької області у продовженні ОСОБА_1 дозволу на розміщення зовнішньої реклами № 4 від 17 червня 2021 року та зобов`язання виконавчого комітет міськради прийняти відповідне рішення, рішення суду першої інстанції не оскаржується, а тому судом апеляційної інстанції не переглядається.

Щодо вимог, які суд першої інстанції задовольнив, апеляційний суд виходить із такого.

Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття «суд, встановлений законом» включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

Згідно із частиною першою статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Частинами другою, третьою статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) визначено, що юридичні особи та фізичні особи – підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Статтею 20 ГПК України встановлені особливості предметної та суб`єктної юрисдикції господарських судів, якими уточнено коло спорів, що розглядаються господарськими судами, та встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, які виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності, та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем; справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (в тому числі землю), крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Як видно з позовної заяви та матеріалів справи визнання протиправною бездіяльності міськради та встановлення сервітуту позивачка вимагала з метою встановлення та обслуговування об`єктів зовнішньої реклами.

Реклама – інформація про особу, ідею та / або товар, розповсюджена за грошову чи іншу винагороду або з метою самореклами в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена, щоб сформувати або підтримати у прямий (пряма реклама, телепродаж) або непрямий (спонсорство, розміщення товару (продакт-плейсмент) спосіб обізнаність споживачів реклами та їхній інтерес щодо таких особи, ідеї та / або товару (пункт 15 частини першої статті 1 Закону України «Про рекламу»).

Згідно з частинами першою – третьою статті 2 цього Закону предметом його регулювання є відносини, пов`язані з виробництвом, розповсюдженням та споживанням реклами на території України.

Дія цього Закону не поширюється на відносини, пов`язані з розповсюдженням інформації, обов`язковість розміщення та оприлюднення якої визначено іншими законами України.

Дія цього Закону не поширюється на оголошення фізичних осіб, не пов`язані з підприємницькою діяльністю, крім випадків, прямо передбачених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про рекламу» розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів – на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність у сфері суспільного виробництва, спрямована на виробництво та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 2 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб»).

Тобто розміщення зовнішньої реклами є господарською діяльністю, передумовою якої є одержання відповідного дозволу та отримання площ (щитів банерів тощо) для її розміщення.

Таким чином договір про використання земельної ділянки комунальної власності для встановлення та обслуговування об`єктів зовнішньої реклами є по своїй суті господарським договором, оскільки його укладення вчиняється безпосередньо з метою здійснення господарської діяльності, а тому цей спір відноситься до предметної юрисдикції господарського суду.

Апеляційний суд звертає також увагу на те, що згідно частинами першою, третьою статті 98 ЗК України право земельного сервітуту – це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.

Оскільки сервітут – це право обмеженого користування чужим майном (земельною ділянкою), то потреба у встановленні сервітуту виникає в тих випадках, коли особа не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом. Договір про встановлення сервітуту має бути направлений на реалізацію зазначеної потреби і слугувати цілі, за якої нормальне використання своєї власності неможливе без обтяження сервітутом чужої земельної ділянки. Отже, потреби, які можуть бути задоволені за рахунок користування чужим майном шляхом встановлення сервітуту, повинні мати характер вимушених та / або неминучих.

Такий висновок зробила колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 19 листопада 2025 року у справі № 902/1257/24.

Натомість, як видно зі змісту договорів сервітуту, на умовах яких позивачка просила встановити сервітут на новий строк, земельні ділянки передавались у користування для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови. Тобто просила передати їй земельні ділянки комунальної власності у користування (не проходу, проїзду, проведення комунікацій до власних земельних ділянок чи об`єктів нерухомості), а саме фактично володіння та користування чужою земельною ділянкою для будівництва і обслуговування об`єктів громадської забудови (розміщення рекламних щитів).

Засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності – це право оренди земельної ділянки (частина перша статті 93 ЗК України).

Задовольняючи частково позов ОСОБА_1 суд першої інстанції не з`ясував зміст правовідносин сторін, не перевірив чи не намагається позивачка шляхом укладення договору сервітуту уникнути установленої статтею 134 ЗК України обов`язковості продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах).

Отже рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року підлягає скасуванню, а провадження у справі – закриттю, оскільки справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Одночасно ОСОБА_1 на підставі пункту 1 частини першої статті 255, статті 256 ЦПК України необхідно роз`яснити, що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови позивачка вправі звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Керуючись статтями 19, 255, 256, 367, 374, 377, 381 – 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд

постановив:

Апеляційну скаргу Жмеринської міської ради Вінницької області задовольнити частково.

Рішення Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області від 01 квітня 2026 року скасувати.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області, Виконавчого комітету Жмеринської міської ради Вінницької області про визнання бездіяльності протиправною, встановлення земельного сервітуту, продовження дозволу на розміщення зовнішньої реклами закрити.

Роз`яснити ОСОБА_1 , що розгляд зазначеної справи віднесено до юрисдикції господарського суду та протягом десяти днів з дня отримання копії цієї постанови позивачка вправі звернутися до апеляційного суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

(Повний текст судового рішення виготовлено 15 червня 2026 року).

Головуючий О. С. Панасюк

Судді: О. В. Ковальчук

Т. М. Шемета

Оригінал: reyestr.court.gov.ua