Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №758/16855/25 — Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/16855/25

3/758/1171/26

Категорія 156

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року cуддя Подільського районного суду м.Києва Денисов О. О. , розглянувши справу про адміністративне правопорушення передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП стосовно

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення 13 жовтня 2025 року о 10 годині 05 хвилин в м. Київ, проспект Василя Порика 246 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «Citroen», моделі «Berlingo», номерний знак (реєстраційний номер) НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп?яніння, а саме запах алкоголю з порожнини рота, виражене тремтіння пальців рук, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження огляду на стан сп?яніння у встановленому законом порядку на місці зупинки за допомогою газоаналізатора Alcotester Drager та в найближчому закладі охорони здоров?я у лікаря нарколога, водій ОСОБА_1 категорично відмовився, чим порушив п.2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.

У судові засідання 14.11.2025, 12.01.2026, 27.01.2026, 18.03.2026 та 15.06.2026 ОСОБА_1 не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, клопотань, заяв про відкладення розгляду справи від нього не надходило.

В судове засідання з`явився захисник ОСОБА_1 - Процик Д.Г., який зазначив, що провадження по справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю, оскільки вимога працівника поліції адресована ОСОБА_1 на проведення огляду на стан алкогольного сп?яніння була законодавчо не обґрунтована за обставин порушення вимог Порядку; дії працівників поліції містять провокативний характер щодо керування транспортним засобом; від проходження огляду на стан алкогольного сп?яніння на місці за допомогою приладу Драгер та у медичному закладі ОСОБА_1 не відмовлявся, також просив додати до матеріалів справи висновок щодо результатів медичного огляду, відповідно до якого ознак сп`яніння не виявлено.

З метою повного та всебічного розгляду справи про адміністративне правопорушення 02.03.2026 за клопотанням сторони захисту судом спрямовано запит до УПП в м. Києві щодо з`ясування, законності дій поліцейського, який відмовив у проведенні огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою приладу Драгер водія в салоні його автомобіля.

10.03.2026 від ДПП УПП в м. Києві надійшла відповідь на вказаний запит в якому зазначено, що було здійснено перевірку правомірності дій наряду поліції, якими здійснювалось складання адміністративних матеріалів відносно гр. ОСОБА_1 , зокрема в частині проведення огляду на визначення стану сп?яніння. Враховуючи наявні записи з нагрудних відеореєстраторів працівників поліції, встановлено, що водій відмовився виходити з транспортного засобу для проведення огляду. Жодний нормативно-правовий акт не має переліку підстав, за яких поліцейський може вимагати вийти з авто, однак у водіїв є обов?язок вийти з авто на вимогу поліцейського, зокрема для проведення огляду на стан сп?яніння та подальше відсторонення від керування транспортним засобом. Після неодноразового повідомлення працівниками поліції вимоги вийти з транспортного засобу, водій відмовлявся, тому зазначена поведінка, сприйнята працівниками як відмова від проходження огляду на стан сп?яніння. Відмови працівниками поліції від проведення огляду на стан сп?яніння не здійснювалось. Положеннями п. 2, ч. 1 ст. 18 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський зобов?язаний професійно виконувати свої службові обов?язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов?язків, наказів керівництва. Відповідно до статті 16 Закону України «Про дорожній рух» водій зобов?язаний виконувати передбачені законом вимоги поліцейського. Відповідно до ч. 1 ст. 266 КУпАП особи, які керують транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами і щодо яких є підстави вважати, що вони перебувають у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, підлягають відстороненню від керування цими транспортними засобами, морськими, річковими, малими, спортивними суднами або водними мотоциклами та оглядові на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп?яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Судом досліджено протокол про адміністративне правопорушення, докази, які долучені до протоколу про адміністративне правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 КУпАП, особа, яка вчинила адміністративне правопорушення, підлягає відповідальності на підставі закону, що діє під час і за місцем вчинення правопорушення.

Адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність (ст. 9 КУпАП).

Тобто адміністративне правопорушення це вчинок, який має форму або дії, або бездіяльності. Проте, щоб вчинок можна було кваліфікувати як адміністративне правопорушення, він повинен мати сукупність юридичних ознак, що визначають склад правопорушення, а саме: об`єктивну сторону, об`єкт, суб`єктивну сторону (внутрішня сторона діяння, елементами якої є вина, мотив і мета) і суб`єкт. Наявність усіх ознак правопорушення є єдиною підставою для притягнення правопорушника до відповідальності. Якщо відсутня хоча б одна з ознак правопорушення, особа не може бути притягнута до відповідальності.

Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Положеннями ч. 2 ст. 251 КУпАП передбачено, що обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Чинний кодекс про адміністративні правопорушення не регулює правила долучення доказів у справі, а покладає у відповідності до статті 252 КУпАП на орган (посадову особу) обов`язок оцінки докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, що сформульовані у п.43 рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України» ( з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини»), згідно яких «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом».

Стаття 252 КУпАП передбачає, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Така ж правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.04.2018 р у справі № 338/855/17, адміністративне провадження № К/9901/18195/18 (ЄДРСРУ № 73700356).

Відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП настає у разі керування транспортним засобом особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Диспозиція ч.1 ст. 130 КУпАП є такою, що зобов`язує працівників поліції, викладаючи суть адміністративного правопорушення у точній відповідності ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначати в протоколі, на підставі яких ознак представником поліції було виявлено стан алкогольного сп`яніння, що саме пропонувалось особі, в якій послідовності, вказати дії, які свідчать про ухилення водія від огляду та які дії свідчать про керування транспортним засобом у стані сп`яніння.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» від 30 червня 1993 року № 3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (із змінами та доповненнями).

Пунктом 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 р. №1306, встановлено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п.1.10 розділу 1 ПДР України водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Відповідно до п. 27 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті" від 23 грудня 2005 року № 14 (із змінами, внесеними згідно з постановою Пленуму Верховного Суду України № 18 від 19 грудня 2008 р.), судам слід ураховувати, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Стан сп`яніння встановлюють шляхом огляду правопорушника, який проводять згідно з Інструкцією про порядок направлення громадян для огляду на стан сп`яніння в заклади охорони здоров`я та проведення огляду з використанням технічних засобів. Якщо водій ухилявся від огляду, то відповідні його дії та ознаки сп`яніння необхідно зафіксувати в протоколі про адміністративне правопорушення.

Керування транспортним засобом це виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора водія під час навчання учнів водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування.

Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20 лютого 2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.

Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості і транспортного засобу.

Відсутність об`єктивної сторони складу адміністративного правопорушення виключає можливість притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Об`єктивною стороною в даному правопорушенні є відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння.

За результатами дослідження відеозаписів судом встановлено, що під час спілкування з водієм поліцейські неодноразово ставили питання про можливе вживання алкоголю.

Так, на 01:49 поліцейський запитав: «Перевірити чи вживали алкоголь, чи ні?», на що на 01:50 водій відповів: «Давайте перевіримо». На запитання поліцейського на 01:51 «В трубку будете дути?» водій відповів на 01:52: «Давайте потім». Надалі, на 02:12, поліцейський повідомив: «Тут є якийсь душок непонятний, може ви пили вчора пиво», на що водій відповів: «Та ні».

Після доставки приладу «Драгер» на 15:32 поліцейський повідомив: «Привезли Драгер, можете виходити». Водій на 15:33 відповів: «Не буду виходити». На запитання поліцейського на 15:36 «А як будете проходити?» водій на 15:38 відповів: «Тут буду проходити».

На це поліцейський на 15:44 зазначив: «Ні, так ви проходити не будете, будете проходити згідно інструкції». Надалі на 18:40 поліцейський запитав: «Ви не будете проходити?», на що водій на 18:41 відповів: «Я в машині буду проходити». На 18:43 поліцейський запропонував пройти огляд у медичному закладі в лікаря-нарколога. На 19:38 поліцейський повідомив, що дії водія будуть враховані як ухилення від проходження огляду та що буде складено протокол про ухилення від проходження огляду. Аналогічно на 20:02 поліцейський повторно зазначив, що такі дії будуть розцінюватися як ухилення від проходження огляду. На 21:54 поліцейський повідомив про складання протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП, посилаючись на наявність ознак алкогольного сп`яніння. Надалі, на 54:59, водію було продемонстровано протокол за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

На пропозицію підписати документи водій на 56:10 відповів: «Не буду я ніяких підписів ставити». Після цього на 56:48 поліцейський зазначив: «А от зараз стою і чую запах, ті цигарки, вони не допоможуть».

Доводи захисника про те, що працівниками поліції порушено порядок проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння, знайшли своє часткове підтвердження під час судового розгляду.

Як вбачається з досліджених відеозаписів, ОСОБА_1 не висловлював категоричної відмови від проходження огляду на стан сп`яніння, а навпаки на початку спілкування погодився пройти відповідну перевірку, а в подальшому неодноразово зазначав про готовність пройти огляд, перебуваючи в салоні свого автомобіля. Разом з тим працівники поліції розцінили відмову водія виходити з транспортного засобу як відмову від проходження огляду в цілому.

Вказані дії не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки проходження огляду в салоні власного транспортного засобу не заборонено, а поліцейськими не вчинено жодної активної дії щодо початку проведення огляду з використанням технічного засобу.

Суд також звертає увагу на те, що ні положеннями ст. 266 КУпАП, ні Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння, затвердженою спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров`я України, ні іншими нормативно-правовими актами не передбачено прямої заборони на проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння за допомогою спеціального технічного засобу у салоні транспортного засобу водія. Також працівниками поліції не наведено жодної норми права, яка б прямо забороняла проведення такого огляду в автомобілі водія або встановлювала, що небажання водія залишити транспортний засіб автоматично свідчить про його відмову від проходження огляду.

З наданої суду відповіді Департаменту патрульної поліції вбачається, що працівники поліції дійшли висновку про відмову ОСОБА_1 від проходження огляду виключно з підстав його відмови виходити з свого автомобіля. Водночас матеріали справи не містять належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 висловив чітку, однозначну та безумовну відмову як від проходження огляду за допомогою спеціального технічного засобу, так і від проходження огляду у закладі охорони здоров`я. Навпаки, з відеозаписів убачається, що водій неодноразово повідомляв працівникам поліції про готовність пройти огляд на місці зупинки транспортного засобу, однак наполягав на його проведенні у салоні його автомобіля, що не заборонено чинним законодавством.

За таких обставин суд вважає, що сама по собі відмова водія вийти з автомобіля без встановлення факту його відмови від проходження огляду не може безумовно свідчити про ухилення від проходження огляду у розумінні ч. 1 ст. 130 КУпАП. Твердження працівників поліції про те, що дії ОСОБА_1 є відмовою від проходження огляду, ґрунтуються на суб`єктивному сприйнятті поведінки водія та не підтверджені вимогами чинного законодавства або іншими належними та допустимими доказами.

Також суд критично оцінює посилання органу поліції на те, що відмова ОСОБА_1 виходити з транспортного засобу автоматично свідчить про відмову від проходження огляду на стан сп`яніння. Такий висновок не ґрунтується на беззаперечних доказах та спростовується зафіксованими на відеозаписі висловлюваннями водія щодо готовності пройти відповідний огляд.

Щодо доводів сторони захисту про провокативний характер дій працівників поліції, пов`язаний із залученням представників територіального центру комплектування та соціальної підтримки, суд зазначає, що такі твердження не знайшли свого належного підтвердження під час судового розгляду та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Приймаючи до уваги приписи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також зважаючи на практику Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011, заява № 16347/02), «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (рішення від 20.09.2016, заява № 926/08), виходжу з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки, таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до принципу «поза розумним сумнівом», зміст якого сформульований у п.43 рішення Європейського суду з прав людини ЄСПЛ у справі «Кобець проти України» від 14 лютого 2008 року, доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Сукупність викладених в матеріалах справи обставин вказує на те, що позиція особи, яка склала протокол про винуватість ОСОБА_1 в порушені п.2.5 ПДР України та тим самим у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП не відповідає фактичним обставинам справи та не підтверджується наявними у справі і наданими на запит суду доказами.

Відповідно до ст. 62 Конституції України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь, а обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Таким чином, суть правопорушення викладена в протоколі про адміністративне правопорушення про порушення ОСОБА_1 п.2.5 ПДР України ґрунтується на припущеннях, оскільки в матеріалах справи відсутні належні, достатні та допустимі докази, які б підтверджували винуватість особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Суд не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення. Адже діючи таким чином, суд неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушеннямст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Згідно статті 129 Конституції України, однією із засад судочинства є змагальність сторін і закон не покладає на суд обов`язок збирати докази винуватості чи невинуватості особи. Притягнення до адміністративної відповідальності має відбуватись у відповідності до встановленого законодавством порядку.

Враховуючи, що законодавство України про адміністративні правопорушення має каральну направленість (більш кримінальна), а тому з урахуванням принципів і загальних засад КУпАП, практики Європейського Суду по правах людини, передбачається принцип презумпції невинності особи, поки її винуватість не буде доведена у встановленому законом порядку.

У справах «Лучанінова проти України» (рішення від 09.06.2011року, заява № 16347/02, «Малофєєва проти Росії» (заява № 36673/04), «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 року) Європейський суд робить висновок, що суд не має права самостійно редагувати фабулу правопорушення, відображену в протоколі, або відшукувати докази на користь обвинувачення, яка, по суті, становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді; суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу допустимих доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій.

Також суд приходить до висновку, що не можуть бути належними та допустимими докази, відомості, що містяться у протоколі про адміністративне правопорушення, виходячи з того, що сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні.

Протокол про адміністративне правопорушення не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування поза розумним сумнівом, оскільки не випливають зі співіснування достатньо переконливих чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.

Відповідно до ч. 2 ст. 7 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочате, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Враховуючи викладене, проаналізувавши надані суду матеріали, враховуючи матеріали справи, ґрунтуючись на внутрішніх переконаннях, суд робить висновок про те, що в діях ОСОБА_1 відсутній склад правопорушення, передбаченого за ч.1 ст. 130 КУпАП, тому вважаю що провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно нього за ч. 1 ст. 130 КУпАП підлягає закриттю на підставі п.1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 7, 8, ч. 1 ст. 130, 247, 251, 252 КУпАП, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Справу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП невідомо, адреса місця проживання: АДРЕСА_1 , - закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постанова може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення, шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Подільський районний суд міста Києва.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя О. О. Денисов