Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №754/20811/25 — Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/12628/25

Справа №754/20811/25

РІШЕННЯ

Іменем України

15 червня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В. В.

за участю секретаря судового засідання Денисової К. А.

за участю представника позивача - адвоката Храпійчука В. О.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно,

УСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом про визначення часток у спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , а пізніше ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , які є батьками ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . ОСОБА_3 склала заповіт, відповідно до якого все своє майно, що їй буде належати на день смерті, заповіла ОСОБА_2 . У подальшому 10.09.2025 ОСОБА_2 звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину. Однак нотаріусом було відмовлено у вчинення нотаріальної дії, оскільки до спадкової справи не надано оригіналу документа, що підтверджує право власності померлої на майно. Також нотаріусом у постанові зазначено, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 , перебуває у спільній сумісній власності без виділення часток, які підлягають спадкуванню, тобто неможливо визначити частку, яка спадкується.

У зв`язку з викладеним позивач просить суд визначити, що розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у її співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є рівними. Визначити, що розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , становить ОСОБА_2 1/3 частку, ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 - 1/3 частку, ОСОБА_5 , яка померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 - 1/3 частку. Визнати за ОСОБА_1 право власності на спадкове майно в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло, видане Відділом приватизації державного житлового фонду Ватутінської райдержадміністрації 22.11.1993 та зареєстровано в бюро 25.11.1993.

17.12.2025 ухвалою Деснянського районного суду міста Києва, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

03.04.2026 ухвалою Деснянського районного суду міста Києва, витребувано у П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи, заведену після смерті ОСОБА_5 , яка померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 .

01.05.2026 до суду від П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори надійшла копія спадкової справи № 168/2022.

Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився. До суду надійшла заява від адвоката Храпійчука В. О., який представляє його інтереси в суді, про розгляд справи без участі сторони позивача. Позов підтримують та просять задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився. Про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, а саме поштовим відправлення судова повістка та смс-повідомленням на номер телефону, яка доставлена 03.04.2026. Причину неявки суду не повідомлено.

Ураховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів та ухвалити рішення у відсутності учасників справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Стаття 263 ЦПК України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно із статтями 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір.

Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Європейський суд справ людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши всі необхідні, зібрані по справі докази для ухвалення обґрунтованого рішення, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Суд установив такі факти та відповідні їм правовідносини.

30.06.2021 ОСОБА_3 склала заповіт, який посвідчений Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Галаган О. В., відповідно до якого все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалось і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповіла синові ОСОБА_1 .

Приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

09.02.2022 ОСОБА_1 звернувся до П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини за заповітом після смерті ОСОБА_3 .

07.10.2022 Державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Прядко Т. А., на ім`я ОСОБА_2 направила лист в якому повідомляла, що померла ОСОБА_3 та залишила заповіт, посвідчений Галаган О. В. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу 30.06.2021, за реєстровим № 428, в якому його серед кола спадкоємців не зазначила, у зв`язку з чим він не є спадкоємцем по справі та не зможете закликатися до спадкування до майна померлої.

ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 .

27.05.2025 Комунальне підприємство Київської міської ради «Київське міське бюро технічної інвентаризації» на замовлення П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори надала інформаційну довідку, відповідно до якої повідомлено, що згідно даними реєстрових книг Бюро, квартира АДРЕСА_2 на праві власності зареєстрована за: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого Відділом приватизації державного житлофонду Ватутінської райдержадміністрації 22.11.1993 та зареєстровано в Бюро 25.11.1993 у реєстрову книгу за № 5344.

10.09.2025 державний нотаріус П`ятнадцятої київської державної нотаріальної контори Храпійчук Т. В. постановила постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, відповідно до якої відмовлено ОСОБА_1 у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на квартиру (її частину) АДРЕСА_2 , після смерті його матері - ОСОБА_3 .

Відповідно до ст. 1216 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК України, регламентує, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно із ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Відповідно до ч.1 ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Згідно із ч.1 ст.1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Відповідно до ст.1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва на спадщину на нерухоме майно.

Стаття 1298 ЦК України передбачає, що Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини.

Згідно із ч. 8 ст. 67 Закону України «Про нотаріат» Свідоцтво про право на спадщину на нерухоме майно, що підлягає реєстрації (крім земельної ділянки), може бути видане уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування спадкоємцям першої та другої черги за законом (як у випадку спадкування ними за законом, так і у випадку спадкування ними за заповітом) і за правом представлення на підставі правовстановлюючих документів та довідки зазначеного органу місцевого самоврядування з викладенням характеристики будівлі, на яку видається свідоцтво.

Відповідно до п. 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Згідно із п. 4.14 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України при видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов`язково перевіряє склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво.

Отже Свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Стаття 357 ЦК України, передбачає, що частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Згідно із статей 355, 356, 368 ЦК України, майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 370 ЦК України встановлено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Однак у разі смерті одного з учасників права спільної сумісної власності, передусім необхідно визначити частку померлого у спільному майні, яка і буде об`єктом спадкування. Проте не всі співвласники мають право у безспірному нотаріальному порядку оформити свідоцтво про право на частку. Таким правом з усіх можливих учасників спільної сумісної власності згідно Закону України «Про нотаріат», Наказом Мінюсту «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5, наділений лише другий з подружжя. Для цього нотаріус за місцем відкриття спадщини за заявою другого з подружжя, який пережив, видає свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя за правилами ст. 71 Закону України «Про нотаріат». Разом з тим, видачу нотаріусом свідоцтва про частку в спільному майні за заявою інших учасників спільної сумісної власності законодавство не передбачає, відтак слід припустити, що для успадкування частки у спільній сумісній власності після смерті іншого учасника спільної сумісної власності, крім подружжя, справа про визначення належної йому частки вирішуватиметься в суді.

Згідно до роз`яснень, що містяться у Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав (пункт 17), розглядаючи позови, пов`язані з правом спільної власності, суди повинні виходити з того, що відповідно до ст. 368 ЦК спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Так, спільною сумісною власністю, зокрема, є: квартира (будинок), житлові приміщення у гуртожитках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно в них мешкають, у їх спільну сумісну власність (стаття 8 Закону України від 19 червня 1992 року № 2482-XII «Про приватизацію державного житлового фонду»).

Ураховуючи викладене вище, беручи до уваги, що будь-якої домовленості між співвласниками квартири АДРЕСА_2 , щодо розміру їх часток не було, двоє із співвласників спірної квартири померли, враховуючи презумпцію рівності часток, суд вважає, що частка кожного співвласника у спільній сумісній власності на спірну квартиру є рівною і становить по 1/3 частки.

Однак Верховний Суд в своїх постановах неодноразово зазначав, що визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно саме за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України (постанови від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), від 16 червня 2021 року у справі № 570/997/19 (провадження № 61-16257св20) та ін., що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

Таким чином аналізуючи викладене вище, суд вважає за можливе задовольнити позовні вимоги в частині визначення рівними розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , та перебуває у власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Щодо вимоги визнання права власності на спадкове майно, суд дійшов до такого.

Згідно із ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до приписів статей 316, 328 ЦК України: правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб; право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Суд установив, що позивач є спадкоємцем за заповітом після смерті своєї матері ОСОБА_5 .

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається (ст. 1233,1234 ЦК України).

Статтею 392 Цивільного кодексу України регламентовано, що право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання, у разі якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., ратифікованою законом від 17.07.97 №475/97-ВР, зокрема ст. 1 Першого протоколу до неї (1952 р.), передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, визнано право держави на здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, які необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно. Якщо нотаріусом обґрунтовано відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину, виникає цивільно-правовий спір, що підлягає розгляду у позовному провадженні. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

На підставі вищевикладеного та враховуючи всі досліджені судом докази з огляду на їх належність, допустимість і достатність, зважаючи на те, що у інший спосіб позивач позбавлений права оформити свої спадкові права як спадкоємця за заповітом на спадщину після смерті своєї матері ОСОБА_5 , до складу якої входить 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , суд вважає, що позовні вимоги про визнання права власності на спадкове майно підлягають задоволенню.

Аналізуючи викладене вище та зважаючи на те, що позивач має заповіт своєї матері на належну їй 1/3 частина квартири АДРЕСА_2 , але у встановлений законом строк свідоцтво про право власності в порядку спадкування не отримав. Крім того судом визначені частки у спільній сумісній власності на спірну квартиру які є рівними і становить по 1/3 частці кожному, суд вважає, що позовні вимоги позову підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог статей 133 та 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 8666,66грн (1% від ціни позову), оскільки позивач, як інвалід ІІ групи, звільнений від сплати судового збору.

Керуючись Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», статтями 355, 356, 368, 370, 1216-1222, 1261, 1296, 1297, 1298 ЦК України, статтями 5, 12, 13, 76-81, 133, 141, 263-268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення часток у спадковому майні та визнання права власності на спадкове майно- задовольнити.

Визначити, що розмір часток у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 у її співвласників: ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 є рівними, тобто по 1/3 частці у кожного.

Визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , яка померла приблизно ІНФОРМАЦІЯ_1 , на 1/3 частину квартири АДРЕСА_2

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави витрати по сплаті судового збору в розмірі 8666,66грн.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідачі: ОСОБА_2 ,ІНФОРМАЦІЯ_4 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , місце реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення складено та підписано 15.06.2026, у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України.

Суддя В. В. Бабко