Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №460/5944/25 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

головуючий суддя у першій інстанції: Максимчук О.О.

15 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 460/5944/25 пров. № А/857/17229/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Бруновської Н.В.

суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №460/5944/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И В :

31.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, у якому просив суд:

-визнати протиправним та скасувати п.3 рішення Березнівської міської ради від 18.03.2025р. №1789 "Про стан справ у комунальному некомерційному підприємстві "Березнівська стоматологічна поліклініка" Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році".

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. в позові відмовлено.

Не погоджуючись із даним рішенням, апелянт ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Апелянт просить суд, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16.02.2026р. скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 11.03.2025р. відбулось засідання постійної комісії Березнівської міської ради з питань прав людини, законності, депутатської діяльності, етики та регламенту з розгляду питань, що виносяться на пленарне засідання 57 сесії міської ради 18.03.2025р., зокрема з розгляду питання «Про стан справ у КНП «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році», що підтверджується наявним у матеріалах справи витягом з протоколу засідання постійної комісії від 11.03.2025р. №61.

12.03.2025р. ОСОБА_1 звернувся до Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області із зверненням, у якому просив вжити відповідних заходів щодо належного юридичного обґрунтування в проекті рішення в частині зміни форми трудового договору з керівником комунального закладу охорони здоров`я (п.3 проекту рішення) або взагалі вилучити вказаний пункт з проекту рішення, як недостатньо обґрунтований.

На засіданнях постійної комісії Березнівської міської ради з гуманітарних питань, а також з питань фінансів, бюджету, планування та соціально-економічного розвитку, інвестицій та міжнародного співробітництва від 13.03.2025р. члени комісії підтримав проект рішення «Про стан справ у КНП «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році», що підтверджується витягами з протоколів №43, №46 від 13.03.2025р.

За результатами розгляду проекту рішення «Про стан справ у комунальному некомерційному підприємстві «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році» на пленарному засіданні 57 сесії Березнівської міської ради прийнято рішення №1789 від 18.03.2025р., яким у п.3 визначено - Березнівському міському голові Руслану ПИЛИПЧУКУ трудові відносини з головним лікарем комунального некомерційного «Березнівська стоматологічна підприємства поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області Аллою РОКУНЬ привести у відповідність до вимог чинного законодавства України та Статуту комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженого рішенням Березнівської міської ради №706, у термін до 01 червня 2025 року.

Не погодившись з прийнятим рішенням, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом свого, як він вважає порушеного права.

ч.2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В ст.144 Конституції України встановлено, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Рішення органів місцевого самоврядування з мотивів їх невідповідності Конституції чи законам України зупиняються у встановленому законом порядку з одночасним зверненням до суду.

Закон України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" (далі також - Закон №280/97-ВР) відповідно до Конституції України визначає систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

ст.2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Згідно ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

ч.5 ст.16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що від імені та в інтересах територіальних громад права суб`єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.

В ст.25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видно, що сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до ч.1 ст.46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Із змісту ч.1-ч.3 ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" видно, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом. При встановленні результатів голосування до загального складу сільської, селищної, міської ради включається сільський, селищний, міський голова, якщо він бере участь у пленарному засіданні ради, і враховується його голос.

Рішення ради приймаються відкритим поіменним голосуванням, крім випадків, передбачених п.4, п.16 ст.26, п.п.1, 29, 31 ст.43 та ст.55, ст.56 цього Закону, в яких рішення приймаються таємним голосуванням. Результати поіменного голосування підлягають обов`язковому оприлюдненню та наданню за запитом відповідно до Закону України "Про доступ до публічної інформації". На офіційному веб-сайті ради розміщуються в день голосування і зберігаються протягом необмеженого строку всі результати поіменних голосувань. Результати поіменного голосування є невід`ємною частиною протоколу сесії ради.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що на пленарному засіданні 57 сесії Березнівської міської ради прийнято рішення №1789 від 18.03.2025р. за результатами поіменного голосування з питання «Про стан справ у комунальному некомерційному підприємстві «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році», яким зокрема у п.3 вирішено - Березнівському міському голові Руслану ПИЛИПЧУКУ трудові відносини з головним лікарем комунального некомерційного «Березнівська стоматологічна підприємства поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області Аллою РОКУНЬ привести у відповідність до вимог чинного законодавства України та Статуту комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженого рішенням Березнівської міської ради №706, у термін до 01 червня 2025 року.

ч.1 ст.60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Водночас, як видо із змісту наявних у документах письмових доказів, відповідно до п.1.3. статуту комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженого рішенням Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області від 24.09.2024р. №1519 (далі – Статут КНП «Березнівська стоматполіклініка»), засновником підприємства є Березнівська міська рада Рівненського району Рівненської області.

Відповідно до п.7.3. Статуту КНП «Березнівська стоматполіклініка» Засновник: 1) визначає головні напрямки діяльності Підприємства; 2) затверджує статут Підприємства та зміни до нього; 3) затверджує фінансовий план Підприємства та зміни до нього, контролює його виконання; 4) призначає на посаду та звільняє з посади Головного лікаря в порядку визначеному законодавством та Засновником. В особі Березнівського міського голови укладає і розриває контракт з керівником Підприємства та контролює його виконання. Тобто проєкт рішення «Про стан справ у комунальному некомерційному підприємстві «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області у 2024 році» підготовлений відповідно до вимог чинного законодавства із врахуванням повноважень міської ради, передбачених Статутом КНП «Березнівська стоматполіклініка», як засновника комунального підприємства.

Крім того, оскаржуване рішення є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання шляхом укладення контракту з головним лікарем комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області Аллою Рокунь від 30 травня 2025 року та не порушує жодних прав позивача.

Водночас, апелянт стверджує, що оскаржуване рішення порушує його права та законні інтереси як члена територіальної громади Березнівської міської ради, однак із такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

У рішенні №7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) Конституційний Суд України зазначив, що зі змісту ч.2 ст.144 Конституції України та ч.10 ст.59 Закону видно, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Отже, умовою звернення до суду з позовом про визнання незаконним (протиправним) рішення органу місцевого самоврядування є заінтересованість позивача.

У контексті завдань адміністративного судочинства (ст.2 КАС України) звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому, особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.

Правова позиція щодо тлумачення поняття "законний інтерес" викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019р. у справі №522/3665/17. У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об`єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому, для відкриття провадження у справі недостатньо лише доводи апелянта, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.

Проаналізувавши правові норми, Верховний Суд у згаданій постанові визначив, що законний інтерес має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов`язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб`єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб`єктом порушення позивач вважає суб`єкта владних повноважень.

Також, Верховний Суд у постанові від 09.06.2021р. у справі №826/1432/18, з покликанням на висновки Верховного Суду наведені у постанові від 20.02.2019р. у справі №522/3665/17, зазначив на необхідності з`ясування судом обставин, що свідчать про порушення інтересу. Позивач повинен довести, що він має законний інтерес і є потерпілим від порушення цього інтересу з боку суб`єкта владних повноважень.

З наведеного випливають такі ознаки «потерпілого» від порушення законного інтересу, а саме: безпосередньо йому належить законний інтерес, на захист якого подано позов; має місце безпосередній негативний вплив порушення на позивача або обґрунтована ймовірність негативного впливу на позивача у майбутньому. Зокрема, якщо позивач змушений змінити свою поведінку або існує ризик бути притягнутим до відповідальності; негативний вплив є суттєвим (зокрема, позивачеві завдано шкоду); існує причинно-наслідковий взаємозв`язок між законним інтересом, оскаржуваним актом та стверджуваним порушенням.

Також, колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, наведені у постанові від 27.02.2019р. у справі №9901/798/18, що нормативно-правовий акт містить загальнообов`язкові правила поведінки (норми права), тоді як акт застосування норм права (індивідуальний акт) - індивідуально-конкретні приписи, що є результатом застосування норм права; вимоги нормативно-правового акта стосуються всіх суб`єктів, які опиняються в нормативно регламентованій ситуації, а акт застосування норм права адресується конкретним суб`єктам і створює права та/чи обов`язки лише для цих суб`єктів; нормативно-правовий акт регулює певний вид суспільних відносин, а акт застосування норм права - конкретну життєву ситуацію; нормативно-правовий акт діє впродовж тривалого часу та не вичерпує своєї дії фактами його застосування, тоді як дія акта застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням конкретних правовідносин.

При цьому, колегія суддів наголошує та звертає увагу апелянта, що п.3 рішення Березнівської міської ради від 18.03.2025р. №1789, яким вирішено Березнівському міському голові трудові відносини з головним лікарем комунального некомерційного «Березнівська стоматологічна підприємства поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області Аллою РОКУНЬ привести у відповідність до вимог чинного законодавства України та Статуту комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області, затвердженого рішенням Березнівської міської ради №706, є правовим актом індивідуальної дії та не породжує для позивача жодних прав та обов`язків, що відповідно не надає йому права на захист, а саме права на звернення до суду із цим адміністративним позовом.

Крім того, оскаржене рішення є ненормативним правовим актом одноразового застосування, який вичерпав свою дію фактом його виконання шляхом укладення контракту з головним лікарем комунального некомерційного підприємства «Березнівська стоматологічна поліклініка» Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області Аллою Рокунь від 30 травня 2025 року.

Згідно висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2018 року у справі №826/12543/16, а також постановах Верховного Суду від 5 червня 2019 року у справі №815/3172/18, від 1 жовтня 2019 року у справі №826/9967/18, ненормативні правові акти суб`єкта владних повноважень є актами одноразового застосування, вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, тому вони не можуть бути скасовані чи змінені таким суб`єктом після їх виконання.

Разом з тим, згідно Конституції України, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

ч.1 ст.2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В п.1 ч.1 ст.5 КАС України видно, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

п.1 ч.1 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

За змістом наведених норм Конституції України та КАС України, судова юрисдикція поширюється не загалом на всі суспільні відносини, а лише на такі, що врегульовані нормами права, тобто на правовідносини. У свою чергу, неодмінним елементом правовідносин є їх зміст, тобто суб`єктивне право особи та її юридичний обов`язок. Відтак, судовому захисту підлягає суб`єктивне право особи, яке порушується у конкретних правовідносинах.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950р., не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (див. mutatis mutandis п.33 рішення ЄСПЛ від 21.12.2010р. у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України», п.53 рішення ЄСПЛ від 08.04.2010 у справі «Меньшакова проти України»).

Тобто, право на захист - це самостійне суб`єктивне право, яке з`являється у володільця регулятивного права лише в момент порушення чи оспорення останнього.

При цьому, порушенням суб`єктивного права особи є створення будь-яких перепон у реалізації нею свого суб`єктивного права, що унеможливлюють одержання особою того, на що вона вправі розраховувати в разі належної поведінки зобов`язаної особи.

Отже, неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права.

Таким чином, здійснюючи передбачене ст.55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Однак, вирішуючи спір, суд зобов`язаний надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

У розумінні ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призведе до потрібних результатів, наслідків, що дає найбільший ефект.

При цьому, оскаржувані правові акти (рішення, дії або бездіяльність) повинні бути юридично значимими, тобто мати безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки шляхом або позбавлення можливості повністю чи в частині реалізувати належне вказаній особі право.

Аналіз наведених норм свідчить, що адміністративне судочинство спрямоване на захист порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин; задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин. При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який би міг відновити його становище та захистити порушене, на його думку право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Як наслідок, для задоволення позову в адміністративній справі суд повинен установити зокрема, що у зв`язку з прийнятим рішенням чи вчиненням дій (допущенням бездіяльності) суб`єктом владних повноважень безпосередньо порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача й що прийняте судом рішення може призвести до ефективного поновлення таких прав, свобод чи інтересів позивача (тобто, повинна бути встановлена існуюча матеріально-правова заінтересованість позивача).

У той же час, відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) оспорюваними бездіяльністю, діями чи рішеннями або невідповідність обраного способу його захисту способам, визначеним чинним законодавством, чи неможливість ефективного поновлення порушеного права, є підставою для відмови в задоволенні позову.

Таким чином, право на оскарження бездіяльності, дій чи рішень суб`єкта владних повноважень надано тій особі, прав, свобод та інтересів якої вони безпосередньо стосуються. В іншому разі, вимога, звернена до адміністративного суду, є безпідставною, а її задоволення не може призвести до ефективного відновлення прав та інтересів позивача.

Наведені висновки відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній зокрема, у постановах від 14.03.2018р. у справі №9901/22/17, від 06.06.2018р. у справі №800/489/17, від 06.02.2019р. у справі №9901/815/18, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 31.07.2018р. в справі №826/6074/16, від 20.02.2019р. в справі №522/3665/17, від 12.11.2019р. в справі №809/4335/15.

Крім того, враховуючи правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.02.2019р. в справі №522/3665/17 суд зазначає, що встановлена відсутність матеріально-правової заінтересованості позивача і відсутність порушеного права чи інтересу є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскарженого рішення (дії, бездіяльності).

За приписами ч.5, ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

ч.5 ст.242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Колегія суддів звертає увагу апелянта, що його доводи ґрунтуються виключно на припущеннях, не містять обґрунтування негативного впливу оспорюваного рішення органу місцевого самоврядування на конкретні реальні індивідуально виражені права, свободи чи інтереси позивача. Це свідчить про відсутність предмету захисту у суді, адже ОСОБА_1 не визначено права, свободи чи інтереси, які мають бути захищені (поновлені) у судовому порядку, що фактично вказує на безпредметність заявленого позову.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, про відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки суб`єкт владних повноважень в особі Березнівської міської ради Рівненського району Рівненської області діяв в межах повноважень та у спосіб визначений законами та Конституцією України.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2026 року у справі №460/5944/25 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. В. Бруновська

судді Р. Б. Хобор

Р. М. Шавель