Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №442/31/26 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокум. ЛьвівСправа № 442/31/26 пров. № А/857/9717/26

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:

головуючого судді: Матковської З.М.,

суддів: Гуляка В.В., Ільчишин Н.В,

розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 442/31/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до поліцейської ВП № 2 (м. Трускавець) Дрогобицького РВП ГУ НП у Львівській області Пацевко Марії Петрівни, Головного управління національної поліції у Львівській області про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення,-

(головуючий суддя першої інстанції – Коваль Р.Г., місце ухвалення – м. Дрогобич, дата складання повного тексту- 23.01.2026),-

В С Т А Н О В И В :

Адвокат Галишин А.В. в інтересах ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» звернувся до Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області до відповідачів про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення.

Ухвалою Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2026 року у задоволені заяви адвоката Галишина А.В., яка подана ним в інтересах ОСОБА_2 про поновлення строку на оскарження постанови - відмовлено. Позовну заяву повернуто позивачу.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, позивачем подана апеляційна скарга, в якій зазначає, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції є необґрунтовано перешкоджає подальшому провадженню у справі через неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.

Суть доводів апелянта зводиться до того, що постанова ОСОБА_1 не вручалась інспектором поліції 06.12.2025 року. Про наявність такої постанови від 06.12.2025року ОСОБА_1 дізнався в додатку «ПриватБанк 24», після чого звернувся у Західний міжрегіональний центр за надання безкоштовної правничої допомоги, за результатами чого було видано доручення від 24 грудня 2025 року № 017/03.2/12118 адвокатові Галишину А. В.

Адвокатом Галишином А.В. з часу дії доручення (в межах 10 денного строку ) було підготовлена та подана позовна заява та клопотання про поновлення строку на оскарження постанови від 06.12.2025 року, як такого, що пропущений з поважної причини .

З урахуванням наведеного просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідач правом подання відзиву не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що ухвалою від 12.01.2026 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення її недоліків, зокрема, з тих підстав, що вказані у позовній заяві причини пропуску звернення до адміністративного суду визнані неповажними та позивачу запропоновано звернутись із клопотанням про поновлення таких строків, в якому вказані інші підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду. Одночасно у даній ухвалі було зазначено ряд інших недоліків.

21.01.2026 через систему «Електронний суд», яка зареєстрована судом 22.01.2026, адвокат Галишин А.В. подав заяву на виконання ухвали про залишення заяви без руху, та заяву в якій просить поновити строк на оскарження постанови, оскільки не був належним чином повідомлений про винесення оскаржуваної постанови, і така інспектором йому не вручалась.

Суд першої інстанції позовну заяву повернув з тих підстав, що позивачем пропущений строк звернення до суду. Так, суд зауважив, що подаючи заяву про поновлення строку на строк на оскарження постанови, а не на звернення до адміністративного суду, представник позивача не вказує жодної поважної причини такого пропуску, окрім того, що останній не отримував копії постанови.

Суд уважав, що вказані позивачем обставини не є достатніми та переконливими для поновлення пропущеного строку на звернення до адміністративного суду, оскільки враховуючи обставини цієї справи у сукупності, позивач знав про винесення оскаржуваної постанови 06.12.2025, звертався із скаргами до начальника ВНП № 2 Дрогобицького РВП ГУНП у Львівській області на дії інспектора лейтенанта поліції Пацевко М.П., оскільки вона винесла дві постанови. До матеріалів позову та клопотання позивач подає копію оскаржуваної постанови, копію заяви яка подана начальнику ВНП № 2 Дрогобицького РВП ГУН у Львівській області 23.12.2025, копію талону повідомлення ЄО № 7638 від 24.12.2025, в якому зазначено що останній звертався в поліцію 12.12.2025 з приводу неправомірних дій інспектора, при цьому, позивач жодним чином не наводить об`єктивних та непереборних обставин, які б виникли до цього часу, тобто до 04.01.2026, які б унеможливили вчасне звернення позивача до суду з даним адміністративним позовом.

Також суд зауважив, що посилання позивача у заяві про поновлення строку на оскарження постанови від 06.12.2025 не є, на переконання суду, об`єктивною, непереборною та незалежною від волевиявлення позивача обставиною, пов`язаною з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного пред`явлення позову в межах строку звернення до суду, який розпочався з 06.12.2025.

Апеляційний суд вважає висновки суду першої інстанції невірними з огляду на наступне.

Згідно ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватись у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім цього, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Строки звернення до суду визначені статтею 122 КАС України.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Норми КАС України передбачають можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 286 КАС України, позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Надаючи оцінку доводам апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм процесуального права при вирішенні питання дотримання позивачем строків звернення до суду із цим позовом, колегія суддів виходить з наступного.

Як зазначає позивач, йому не було відомо про складення двох постанов у справі про адміністративне правопорушення. Постанова серії ЕНА № 6293002 не вручалась інспектором поліції 06.12.2025 року. Про наявність такої постанови від 06.12.2025року ОСОБА_1 дізнався в додатку «ПриватБанк 24», після чого звернувся у Західний міжрегіональний центр за наданням безкоштовної правничої допомоги.

Суд першої інстанції, покликаючись на подані позивачем скарги на дії працівників патрульної поліції 12.12.2025 р. та 23.12.2025 р. виснував, що позивач був обізнаним про винесення постанови, тому пропустив строк звернення до суду із цим позовом.

Ураховуючи вищенаведене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції не встановив день, коли позивач дізнався про оскаржувану постанову, та не встановив день, який є початком обчислення 10 – денного строку звернення до суду із вказаним позовом.

Колегія суддів також зауважує, що якщо строк звернення до суду із позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення завершився 16.12.2025 р., а позивач звернувся в суд 04.01.2026 ( пропущений строк становить 18 днів), то наведене свідчить про надмірний формалізм, створює штучні перешкоди та порушує право на справедливий суд.

Крім цього, відповідно до ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду ( ч. 3. ст. 123 КАС України).

Якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду ( ч. 4. ст. 123 КАС України).

Суд зауважує, що основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що «у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення». У справі Bellet v. Fгапсе Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Верховний Суд неодноразово зазначав, що судам слід уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зважаючи на наведене, апеляційний суд вважає, що суддя суду першої інстанції зробив передчасний висновок про повернення позовної заяви.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на викладене, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви є передчасним.

Колегія суддів також враховує, що згідно з ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.

У рішенні від 04.12.1995 у справі «Беллет проти Франції» Європейський суд з прав людини зазначив, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлені гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ до суду був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Отже, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги підставними і такими, що спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Таким чином, судом першої інстанції порушено норми процесуального права та невірно встановлено обставини у справі, що призвело до ухвалення рішення, яке підлягає скасуванню з підстав визначених ст. 320 КАС України.

Відповідно до п. 1, 4 ч. 1 ст. 320 КАС України, підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи та неправильне застосування норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, ухвала суду першої інстанції скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 312, 315, 320, 321, 322, 325, 364, 366 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 23 січня 2026 року про повернення позовної заяви у справі № 442/31/26 скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її уухвалення та касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді В. В. Гуляк

Н. В. Ільчишин