Постанова від 11 червня 2026 р. у справі №140/14601/24 — Восьмий апеляційний адміністративний суд

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 рокуЛьвівСправа № 140/14601/24 пров. № А/857/20160/25

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіМатковської З. М.

суддів -Гінди О. М.

Ільчишин Н. В.

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 140/14601/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , Генерального штабу Збройних Сил України, Головнокомандувача Збройних Сил України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, (головуючий суддя першої інстанції Андрусенко О.О., за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, місце ухвалення м. Львів, дата складання повного тексту 14.04.2025),-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі по тексту позивач), від імені якого діє адвокат Шевчук Олексій Анатолійович, звернувся до Волинського окружного адміністративного суду із позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту відповідач-1), Генерального штабу Збройних Сил України (далі по тексту відповідач-2), Головнокомандувача Збройних Сил України (далі по тексту відповідач-3), про визнання протиправним та скасування наказу Головнокомандувача Збройних Сил України (далі - Головнокомандувач ЗСУ) від 26.10.2024 № 1416 (по особовому складу) в частині звільнення з займаної посади і призначення до 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру з психологічної підтримки персоналу – начальника групи психологічної підтримки персоналу В/ч НОМЕР_1 – офіцером резерву; визнання протиправним та скасування наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.11.2024 № 329 «Про прийняття і здавання справ та посади заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу – начальника групи»; визнання протиправним та скасування наказу командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.11.2024 № 367 про виключення зі списків військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 та вибуття його до нового місця служби, термін прибуття 18.11.2024; поновлення позивача на посаді заступника начальника центру з психологічної підтримки персоналу-начальника групи психологічної підтримки персоналу В/ч НОМЕР_1 з 16.11.2024; зобов`язання командування В/ч НОМЕР_1 включити ОСОБА_1 до усіх видів забезпечення з 16.11.2024; зобов`язання В/ч НОМЕР_1 нарахувати і виплатити середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 16.11.2024 та по дату ухвалення рішення суду та набрання ним законної сили включно.

На обґрунтування позову позивач зазначає, що проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді заступника начальника центру з психологічної підтримки персоналу - начальника групи психологічної підтримки персоналу. Згідно виписного епікризу від 08.11.2024 № 2597 він перебував на лікуванні у військовому госпіталі, за наслідками діагностованих захворювань потребував скерування на стентування та направлення на проходження МСЕК, а 08.11.2024 він пройшов ВЛК та згідно довідки від 08.11.2024 № 1308 позивач визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони.

Зазначає, що після проходження ВЛК він повернувся у В/ч НОМЕР_1 та 16.11.2024 його ознайомили з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416, згідно якого позивача звільнено з займаної посади і призначено до 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 – офіцером резерву, а також усно було ознайомлено з наказами командира В/ч НОМЕР_1 від 16.11.2024 № 329 (з адміністративно-господарської діяльності) «Про прийняття і здавання справ та посади заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу - начальника групи» та від 16.11.2024 № 367 (по стройовій частині) про виключення позивача зі списків частини та вибуття його до нового місця служби, термін прибуття – 18.11.2024.

Позивач не погоджується із вище зазначеними наказами з таких підстав: наказ Головнокомандувача ЗСУ про переведення був прийнятий в період його перебування на лікуванні; не було враховано висновку ВЛК та стану його здоров`я, тобто не було виконано обов`язку щодо забезпечення його посадою відповідно до висновку ВЛК та переведення на цю посаду; його переведено на посаду із шпк «підполковник», що є нижчим званням ніж наявне у нього – «полковник», тому переведення зводиться до погіршення його становища без наявних на це підстав (стягнень жодного характеру він не мав); також йому не було забезпечено направлення на проходження МСЕК за результатами лікування у госпіталі та проходження ВЛК, не було направлено його на оперативне лікування стентування. Крім того вказав, що на його рапорт щодо роз`яснень наказу в частині посади, на яку його переводять, пояснень так і не отримав.

З урахуванням наведеного, позивач вважає незаконними накази Головнокомандувача ЗСУ та командира в/ч НОМЕР_1 , як наслідок такі накази підлягають скасуванню, а він поновленню на посаді з 16.11.2024 з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмолено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що підставами для скасування оскаржуваного судового рішення є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Вказує, що суд першої інстанції належним чином не дослідив, чи впливає невиконання рішення у справі № 460/71/20 в частині поновлення позивача на законність переведення до іншої військової частини, чим здійснив поверхневий, а не повний та всебічний розгляд справи та порушив норму процесуального права, а саме ч. 3 ст. 242 КАС України.

Крім того, зазначає, що знаючи про хвороби ОСОБА_1 , без висновку ВЛК та необхідності у переміщені до іншої військової частини, командир ВЧ НОМЕР_1 перебравши на себе повноваження ВЛК, вказав у відомостях відібраних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , що сплановані для переміщення, що ОСОБА_1 є придатним до військової служби.

Повідомляє, що, на переконання позивача, службова необхідність у переміщенні полягала виключно в упередженому ставленні щодо позивача з боку командира та в меті прибрати офіцера, який боровся із розкраданням необхідного для фронту палива.

Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції, неправильно застосував норму матеріального права, а саме п. 112 Положення № 1153, оскільки не врахував стан здоров`я, а саме відсутність чинного висновку ВЛК та не врахував відсутність службової необхідності у переміщенні позивача до іншої військової частини під час ухвалення рішення.

Разом із цим, апелянт зазначає, що суд першої інстанції належним чином не дослідив, чи впливає невиконання рішення у справі № 460/71/20 в частині поновлення ОСОБА_1 на законність переведення до іншої військової частини, чим здійснив поверхневий, а не повний та всебічний розгляд справи.

Позивач наполягає на тому, що наявними у матеріалах справи доказами підтверджується те, що оскаржувані накази прийняті внаслідок незаконних дій командира військової частини, який без висновку ВЛК та службової необхідності вирішив всупереч вимогам закону та телеграми командувача Сил Логістики Збройних Сил України позбутися ОСОБА_1 шляхом переведення до бойової частини. Поряд із цим, у матеріалах справи відсутні документи, які надають право командиру ВЧ НОМЕР_1 перебирати на себе повноваження ВЛК. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують службову необхідність мого переведення без висновку ВЛК.

Отже, апелянт вважає, що суд першої інстанції не з`ясував офіційно всіх обставин справи та не забезпечив належні умови для захисту прав, свобод та інтересів позивача, з урахуванням чого просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, суть якого зводиться до того, що апеляційна скарга ОСОБА_1 є спробою перекласти відповідальність за власну недисциплінованість і систематичну конфліктність на командування В/Ч НОМЕР_1 .

Вказує, що апелянт стверджує, що неподання клопотання про скасування наказу є кримінальним злочином, хоча жоден нормативний акт не покладає такого обов`язку на командира частини, а всі документи – від ВЛК № 1308 до журналів і актів – є оригінальними та не містять ознак підроблення.

Поряд із цим, перебування на лікуванні лише з 19.11.2024 по 26.11.2024 не виправдовує його неявку до в/ч НОМЕР_2 після 18.11.2024, а твердження про тривалу хворобу спростовані вичерпними перевірками медичних установ, які не зафіксували його на лікуванні після 26.11.2024.

На переконання відповідача-1 дана апеляційна скарга є черговою спробою затягнути час і відвернути увагу від власної відповідальності за самовільне залишення служби, що підтверджується кримінальним провадженням № 62025170030001606 за ч. 5 ст. 407 КК України.

Звертає увагу, що у той час, коли Збройні Сили України потребують дисципліни, згуртованості та відданості, дії апелянта не лише підривають авторитет командування, але й завдають шкоди обороноздатності Держави.

Зважаючи на наведене, військова частина НОМЕР_1 просить суд відхилити доводи наведені в апеляційній скарзі, підтвердивши правомірність рішення суду першої інстанції, яке встановило законність наказів і відсутність будь-яких порушень з боку в/ч НОМЕР_1 .

Від Головнокомандувача Збройних Сил України надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому відповідач-3 заперечує щодо доводів, викладений у апеляційній скарзі з тих підстав, що за результатами розгляду відповідних документів, які були розроблені військовою частиною НОМЕР_1 (де проходив військову службу позивач) та погодженні командувачем Сил логістики Збройних Сил України (у підпорядкуванні якого перебуває військова частина НОМЕР_1 ), Головнокомандувач Збройних Сил України, як найвища військова посадова особа у Збройних Силах України, а також єдиний уповноважений суб`єкт владних повноважень щодо вирішення спірного питання, прийняв рішення щодо переміщення, зокрема, позивача.

У подальшому, на підставі затвердженого Плану переміщення, Головнокомандувач Збройних Сил України, відповідно до пунктів 82 та 257 Положення, видав наказ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 (далі – наказ № 1416), згідно з пунктом 4 якого, позивач призначався на посаду передбачену штатом воєнного часу, у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану.

Зазначає, що з уведенням в Україні правового режиму воєнного стану Збройні Сили України переведені на організацію і штати воєнного часу.

Водночас, відповідно до абзацу шостого пункту 112 Положення, військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом (таким військовослужбовцем є позивач), переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди, тобто без будь-яких обмежень передбачених пунктом 112 Положення, а також довідками військово-лікарських комісій.

Отже, відповіадч-3 звертає увагу, що підставою переміщення позивача, було доукомплектування Збройних Сил України, а тому відбулося у межах кадрових повноважень відповідача.

Разом із цим, на момент видання оскаржуваного позивачем наказу, жодних обставин, у тому числі передбачених пунктом 112 Положення, а також будь-яких обмежень передбачених довідками військово лікарських комісій, які б унеможливлювали переміщення позивача – не існувало та відповідних підтвердних документів матеріали справи не містять

Відтак, відповідач-1 вказує, що оскільки переміщення позивача відбулося у суворій відповідності до вимог спеціальних норм Положення та Інструкції, які діють під час особливого періоду, у тому числі воєнного стану, то є очевидним, що Головнокомандувачем Збройних Сил України під час видання оскаржуваного наказу жодних прав Позивача порушено не було.

Таким чином, звертає увагу, що вищезазначені обставини, а також вимоги нормативно-правових актів у їх сукупності свідчать про те, що Головнокомандувач Збройних Сил України при виданні оскаржуваного Позивачем наказу від 26.10.2024 № 1416 діяв з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення та виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Отже, на думку відповідача-3, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи, а відтак, є законним та обґрунтованим, а тому не може бути скасоване.

Від Генерального штабу Збройних Сил України надійшов відзив на апеляційну скарну, у якому відповідач-2 не погоджується із висновками викладеними апеляційній скарзі, проти задоволення апеляційної скарги заперечує, вказавши, що підставою переміщення позивача, було доукомплектування Збройних Сил України, а тому відбулося у межах кадрових повноважень відповідача.

Звертає увагу суду, що у випадку призначення військовослужбовця на посаду на підставі підпункту 6 пункту 82 та пункту 257 Положення, вибір командиром (начальником) на яку посаду та в який підрозділ призначати військовослужбовця є його дискреційними повноваженнями. Поряд з цим, зауважує, що на момент видання оскаржуваного Позивачем наказу жодних обставин, у тому числі передбачених пунктом 112 Положення, а також будь-яких обмежень передбачених довідками військоволікарських комісій, які б унеможливлювали переміщення Позивача – не існувало та відповідних підтвердних документів матеріали справи не містять.

Відповідач-2 зазначає, що позивачем жодним чином не доведено обставин, на яких ґрунтуються його вимоги та доводи, оскільки вони базуються виключно на власних припущеннях та на цитуванні Позивачем норм та положень законодавства, які не стосуються спірних правовідносин, а відтак, не можуть братися до уваги судом.

Таким чином, відповідач-2 підсумував, що, оскільки переміщення Позивача відбулося у суворій відповідності до вимог спеціальних норм Положення та Інструкції, які діють під час особливого періоду, у тому числі воєнного стану, то є очевидним, що Головнокомандувачем Збройних Сил України під час видання оскаржуваного наказу жодних прав Позивача порушено не було.

Зважаючи на викладене, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Від апелянта на адресу суду надшила відповідь на відзиви (відповідь на заперечення на апеляційну скаргу), у якій позивач вказує, що суд першої інстанції здійснив поверхневий, а не всебічний розгляд справи та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні мого позову, оскільки під час розгляду справи не врахував численних доказів, які підтверджують упередження ставлення командира В/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 щодо позивача та порушення ним закону, зокрема введення в оману вищого керівництва під час прийняття оскаржуваних наказів.

Також зазначає, що фактично командир в/ч НОМЕР_1 ОСОБА_2 стверджує, що його упереджене ставлення до позивача, яке виникло у зв`язку із виконанням останнім службових обов`язків та намаганням припинити масштабне розкрадання стратегічного майна, у т.ч. паливно-мастильних матеріалів для забезпечення бойових частин, яке він особисто очолював, не мають жодного відношення до предмету спору. Більше того, з логіки командира можна дійти висновку, що його підлеглих можна залякувати, принижувати, лишати засобів для існування, йому особисто можна щодо своїх підлеглих та своєї Батьківщини вчиняти злочини і це жодним чином не впливає на законність наказу

Скаржник наполягає на протиправності наказів № 329 і № 367 винятково, як похідних від скасованого наказу № 1416, який був прийнятий в наслідок не правомірних дій відповідача-1, який зазначив недостовірні відомості в плануючи документи на моє переміщення, та навмисно не вжив заходів для впорядкування здійсненного в правове поле.

Вважає, що ОСОБА_1 за допомогою належних та допустимих доказів підтвердив, що стан здоров`я унеможливлював виконання наказу про переміщення, однак командир військової частини не довів протилежного, а суд першої інстанції під час розгляду справи вищезазначених обставин не врахував. Решту доводів, які викладені у моїй апеляційній скарзі відповідач не заперечив.

Разом із цим, з урахуванням ідентичних підстав, що неведені апеляційній скарзі, апелянт просить не брати до уваги доводи, викладені у відзивах, скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

Суд встановив та з матеріалів справи слідує, що позивач ОСОБА_1 до 28.11.2019 проходив військову службу за контрактом. 18.03.2022 на підставі Указу Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» ОСОБА_1 було призвано на військову службу по мобілізації. Вказані обставини підтверджується записами у послужному списку та у військову квитку серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 143-150, 157-160).

Також не є спірною та обставина, що полковник ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 на посаді заступника командира В/ч з психологічної підтримки персоналу- начальника групи психологічної підтримки персоналу.

Згідно з службової характеристики, погодженої 13.10.2025 командиром В/ч НОМЕР_1 , позивача рекомендовано направити на ВЛК для визначення придатності до військової служби (т. 2 а.с.12). 14.10.2024 командиром В/ч НОМЕР_1 було видано направлення № 3402, відповідно до якого полковника ОСОБА_1 направлено на медичний огляд ВЛК для визначення ступеня придатності до військової служби у ЗСУ (т. 2 а.с. 13).

У період з 30.10.2024 по 08.11.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у В/ч НОМЕР_4 та за лікувальними рекомендаціями йому було рекомендовано стентування та скерування на МСЕК, про що свідчить виписний епікриз від 08.11.2024 № 2597 (т.1 а.с. 170-171).

Також з довідки В/ч НОМЕР_4 від 08.11.2024 № 1308 вбачається, що 08.11.2024 ВЛК госпітальною при В/ч НОМЕР_4 було проведено медичний огляд полковника ОСОБА_1 та на підставі статей 39б, 40б, 38б,57б, 54в, 61в, 43в графи ІІІ Розкладу хвороб він був визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони (т. 1 а.с. 169).

Після завершення лікування та проходження ВЛК позивач 16.11.2024 прибув у В/ч НОМЕР_1 , де його ознайомили з наказом Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416.

Так, згідно з пунктом 4 наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, відповідно до пунктів 82 та 257 Положення № 1153 полковника ОСОБА_1 , заступника начальника центру з психологічної підтримки персоналу- начальника групи психологічної підтримки персоналу В/ч НОМЕР_1 , звільнено із займаної посади і призначено до 67 запасної роти НОМЕР_5 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ (у наданих позивачем та відповідачем-1 примірниках наказу зазначено призначити до 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 ) офіцером резерву, при цьому, також зазначено, що призначається на посаду передбачену штатом воєнного часу, у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану із шпк «підполковник» (т. 1 а.с. 7, 43, 62, 95).

16.11.2024 командиром В/ч НОМЕР_1 видано наказ (з адміністративно-господарської діяльності) № 329 «Про прийняття і здавання справ та посади заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу – начальника групи», відповідно до якого, зокрема, для якісної організації прийняття і здавання справи і посади призначено відповідну комісію В/ч; полковнику ОСОБА_1 справи та посаду передати відповідній посадовій особі (т. 1 а.с. 63-64).

На виконання вище вказаного наказу комісією 16.11.2024 було складено акт прийому-передачі справ та посади заступника командира В/ч НОМЕР_1 з психологічної підтримки персоналу-начальника групи психологічної підтримки персоналу В/ч НОМЕР_1 (вх. від 16.11.2024 № 2564) (т. 1 а.с. 67-69). Від підписання вказаного акту полковник ОСОБА_1 відмовився та відмовився отримати документи на переміщення, про що складено відповідний акт про відмову підписання акту прийому-передачі справ та посади та отримання документів на переміщення (вх. від 16.11.2024 № 2565), у такому акті зазначено, що позивач причини відмови у підписанні такого акту пояснив тим, що потребує уточнення питань по наказу Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 (т. 1 а.с. 70).

В матеріалах справи наявні також рапорти позивача від 16.11.2024, в яких останній просив командира В/ч НОМЕР_1 : уточнити зміст наказу Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 щодо призначення його до 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 : видати йому направлення на МСЕК відповідно до виписного епікризу від 08.11.2024 № 2597 та направити у ВМКЦ Західного регіону для проведення операції зі стентування аорти (т. 1 а.с.9, 9 зворот). Суд звертає увагу на те, що відповіді відповідача-1 на вказані рапорти матеріали справи не містять.

В подальшому, 16.11.2024 командиром В/ч НОМЕР_1 видано наказ (по стройовій частині) № 367, відповідно до якого полковника ОСОБА_1 , заступника командира В/ч з психологічної підтримки персоналу-начальника групи психологічної підтримки персоналу В/ч НОМЕР_1 , призначеного наказом Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 на посаду офіцера резерву 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 , вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби, з 16.11.2024 виключити зі списків особового складу частини, всіх видів забезпечення, з котлового забезпечення з сніданку17.11.2024; підстава – витяг з наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, обхідний лист, рапорт полковника ОСОБА_1 від 16.11.2024 № 1160 (т. 1 а.с. 65).

У матеріалах справи також міститься лист В/ч НОМЕР_2 від 19.11.2024, яким повідомлено командира В/ч НОМЕР_1 про те, що станом на 19.11.2024 полковник ОСОБА_1 до В/ч НОМЕР_2 не прибув (т. 1 а.с. 71). При цьому, як стверджує представник відповідача-1, за фактом неприбуття позивача до нового місця служби - до 67 запасної роти В/ч НОМЕР_2 командиром В/ч НОМЕР_1 було призначено службове розслідування та, в подальшому, відповідне повідомлення з матеріалами службового розслідування було направлено до відповідного Державного Бюро розслідувань про вчинене правопорушення за ознаками кримінального правопорушення передбаченого ч. 4 ст. 402 та ч. 5 ст. 407 КК України.

20.05.2025 Головнокомандувачем ЗСУ видано наказ (по особовому складу) № 118, відповідно до пункту 14 параграфу 3 якого пункт 4 наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 про призначення полковника ОСОБА_1 офіцером резерву 67 запасної роти НОМЕР_5 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ скасовано як нереалізований (т. 1 а.с. 243, т. 2 а.с. 4).

Не погоджуючись із оскаржуваними наказами та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції у задоволенні адміністративного позову відмовив повністю, виходячи з тих підстав, що наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 в частині, що стосується позивача, виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством, як наслідок є правомірним.

При цьому, суд першої інстанції вказав, що подальше скасування Головнокомандувачем ЗСУ згідно з наказом (по особовому складу) від 20.05.2025 № 118 (пункт 14 параграфу 3) пункту 4 наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, жодним чином не свідчить про протиправність наказу від 26.10.2024 № 1416 на момент його прийняття, позаяк такий наказ скасований саме як нереалізований.

Суд першої інстанції зазначив, що наказ командира в/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.11.2024 № 329 «Про прийняття і здавання справ та посади заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу – начальника групи» та наказ командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2024 № 367 про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, фактично були технічною реалізацією наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 (пункту 4), оскільки вони були прийняті безпосередньо на його виконання.

При цьому, на момент прийняття командиром В/ч НОМЕР_1 наказів від 16.11.2024 № 329 та № 367 наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 був чинним і обов`язковим до виконання.

За таких обставин, суд першої інстанції вказав, що командир В/ч НОМЕР_1 зобов`язаний був виконати наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 та видати накази від 16.11.2024 № 329 та № 367.

Таким чином, суд першої інстанції вважав, що накази командира В/ч НОМЕР_1 від 16.11.2024 № 329 та № 367 також видані на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством, як наслідок є правомірними та скасуванню не підлягають.

Оцінуючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені в ході судового розгляду справи, суд першої інстанції дійшов висновку, у задоволенні позовних вимог належить відмовити повністю.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх правильними та такими, що відповідають нормам матеріального права та обставинам справи з огляду на наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).

Як передбачено ч. 4 ст. 2 Закону № 2232-XII, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 6 статті 2 Закону № 2232-XII, визначає, що видами військової служби є, зокрема, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за призовом осіб офіцерського складу.

За приписами ч. 14 ст. 2 Закону № 2232-XII, виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 5, 7 ст. 6 Закону № 2232-XII, військові посади, передбачені штатами воєнного часу, при переведенні Збройних Сил України, інших військових формувань, Служби безпеки України та розвідувальних органів України на організацію і штати воєнного часу укомплектовуються військовослужбовцями, резервістами або військовозобов`язаними.

Порядок призначення на військові посади встановлюється Конституцією України, законами України, положеннями про проходження військової служби, про проходження громадянами України служби у військовому резерві.

Статтею 1 Закону України «Про оборону України» визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій; воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Отже, період дії воєнного стану або дії рішення про мобілізацію (крім цільової) є особливим періодом, який передбачає перехід Збройних Сил України та інших військових формувань на штати воєнного стану, які передбачають заміщення воєнних посад.

Апеляційний суд звертає увагу, що Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затверджений Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 год.30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, дія якого у подальшому неодноразово продовжувалась та на час виникнення спірних правовідносин в Україні також триває воєнний стан.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України та регулювання питання, пов`язаних з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі визначений Положенням № 1153 (далі – в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 12 Положення № 1153 визначає, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Згідно із підпунктом 1 пункту 81 Положення № 1153, призначення на посади здійснюється: військовослужбовців, які проходять військову службу (крім військовослужбовців строкової військової служби) – Міністром оборони України та посадовими особами відповідно до номенклатури посад для призначення військовослужбовців (далі – номенклатура посад), яка затверджується Міністром оборони України.

Відповідно до підпункту 6 пункту 82 Положення № 1153, призначення військовослужбовців на посади здійснюється у зв`язку зі звільненням або призначенням на посади, передбаченими штатами воєнного часу, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення правового режиму воєнного стану.

Згідно із п. 83 Положення № 1153, військовослужбовці призначаються на посади і переміщуються по службі за основною або спорідненою спеціальністю з урахуванням досвіду служби, рівня їх професійної компетентності, особистих якостей і досягнень та відповідності характеристикам посад, визначених Міністерством оборони України. У разі коли є потреба призначення військовослужбовців на посади за новою спеціальністю, їх призначенню на ці посади має передувати відповідна підготовка (перепідготовка). Для доукомплектування Збройних Сил України в умовах особливого періоду військовослужбовці можуть призначатися на посади, передбачені штатами воєнного часу, за новою спеціальністю з урахуванням набутого досвіду.

Відповідно до абзаців сьомого, восьмого пункту 110 Положення № 1153 переміщення осіб офіцерського складу між видами Збройних Сил України, з`єднаннями, військовими частинами та оперативними командуваннями, здійснюється наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з`єднання, військові частини та оперативні командування, крім посад, що належать до повноважень вищої посадової особи. Призначення на посади, що належать до номенклатури посад нижчої посадової особи, здійснюється наказами тих командирів (начальників), до номенклатури призначення яких належать посади, з яких переміщуються військовослужбовці.

Пунктом 112 Положення № 1153 визначено, що військовослужбовець може бути переміщений на нове місце військової служби з однієї військової частини до іншої у випадках, визначених пунктом 82 цього Положення, а також якщо з урахуванням вчиненого правопорушення військовослужбовець, якому призначено покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців, не може бути залишений на посаді, пов`язаній із керівництвом підлеглими особами.

Зазначене переміщення здійснюється без згоди військовослужбовця, крім таких випадків: неможливість проходження військовослужбовцем військової служби у місцевості, до якої його переміщують, відповідно до висновку (постанови) військово-лікарської комісії; неможливість проживання членів сім`ї військовослужбовця за станом здоров`я в місцевості, до якої його переміщують, відповідно до документів, які це підтверджують; потреба у догляді за непрацездатними чи хворими батьками, дружиною (чоловіком) або особами, які виховували його з дитинства замість батьків і були визнані опікунами та мешкають окремо від сім`ї військовослужбовця, відповідно до документів, які це підтверджують.

Разом із цим, абзацом шостим пункту 112 Положення № 1153 передбачено, що військовослужбовець, який проходить військову службу за призовом, переміщується у зв`язку із службовою необхідністю та за станом здоров`я на нове місце військової служби без його згоди.

Згідно із абзацом другим пункту 257 Положення № 1153, для доукомплектування Збройних Сил України в особливий період просування військовослужбовців по службі здійснюється без дотримання вимог пунктів 85, 87 цього Положення, а призначення військовослужбовців на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без згоди військовослужбовців, за винятком випадків, визначених пунктом 112 цього Положення.

Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення № 1153 визначає Інструкція № 170 (далі - в редакції на час виникнення спірних відносин).

Пунктом 1.5 розділу І Інструкції № 170 передбачено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються, зокрема, План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16).

Згідно із пунктом 4.1 розділу IV Інструкції № 170, військовослужбовці Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту призначаються на посади, передбачені штатами (штатними розписами) військових частин. Призначення військовослужбовців на посади і переміщення по службі здійснюються з урахуванням результатів оцінювання на підставі Резерву кандидатів для просування по службі (далі - Резерв для просування по службі), Плану переміщення на посади, подань, службових документів, визначених пунктами 1.5, 1.6 розділу I цієї Інструкції (якщо в умовах воєнного часу неможливо оформити подання), та клопотань посадових осіб, а також рішень колегіальних органів, утворених відповідно до чинного законодавства України.

Абзацом п`ятим пункту 4.11 розділу IV Інструкції № 170 визначено, що підставами для видання наказів по особовому складу про призначення і переміщення військовослужбовців є в умовах особливого періоду - документи, визначені пунктом 1.5 розділу І цієї Інструкції, одним з яких є План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад, який оформляється на військовослужбовців, зокрема, щодо призначення на посади і переміщення.

Із матеріалів справи встановлено що, на виконання вимог розпорядження Головнокомандувача ЗСУ від 12.10.2024 № 474 та телеграми ІНФОРМАЦІЯ_2 від 22.10.2024 за вих. № 370/1/2/7572 (т. 2 а.с. 13 зворот) В/ч НОМЕР_6 за підпорядкованістю подано до ІНФОРМАЦІЯ_2 «Відомість відібраних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , що сплановані до переміщення», в якій було зазначено кандидатів, які плануються до переміщення на посади, зокрема, полковника ОСОБА_1 та що останній придатний до військової служби.

Листом від 25.10.2024 № 370/1/2/7644 ІНФОРМАЦІЯ_2 направило до ІНФОРМАЦІЯ_3 «Відомість відібраних військовослужбовців, що сплановані для переміщення», до якої було включено полковника ОСОБА_1 .

Дослідивши План переміщення осіб офіцерського складу ЗСУ (пункт 4) вбачається,, що 26.10.2024 Головнокомандувач ЗСУ погодив переміщення військовослужбовця полковника ОСОБА_1 на посаду, передбачену штатом воєнного стану – офіцером резерву 67 запасної роти НОМЕР_5 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ (шпк «підполковник»); підстава включення в план переміщення: пункти 82 та 257 Положення – необхідність доукомплектування військової частини.

Таким чином, суд апеляційної інстанції встановив, що переміщення позивача здійснено на виконання затвердженого Головнокомандувачем ЗСУ Плану переміщень, внаслідок чого, позивача пунктом 4 оскаржуваного наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, звільнено із займаної посади і призначено до 67 запасної роти НОМЕР_5 окремої механізованої бригади оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сухопутних військ ЗСУ офіцером резерву, при цьому, також зазначено, що призначається на посаду передбачену штатом воєнного часу, у зв`язку з введенням правового режиму воєнного стану із шпк «підполковник».

Колегія суддів звертає увагу, що на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв і продовжує діяти воєнний стан, а тому, суд першої інстанції слушно зауважив, що у даному випадку були наявні правові підстави для переміщення позивача на нове місце служби без його згоди з метою доукомплектування Збройних Сил України, що обумовлено обставинами особливого періоду.

Апеляційний суд наголошує, до повноважень суду не належить надання оцінки доцільності переміщення військовослужбовців, зокрема під час під час дії особливого періоду та правового режиму воєнного стану в Україні, адже доцільність перебування військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на конкретній посаді, необхідність переміщення через службову необхідність відноситься до компетенції військового керівництва, у тому числі Головнокомандувача ЗСУ.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що Головнокомандувач ЗСУ, під час прийняття наказу (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, діяв відповідно до приписів законодавчих та нормативно-правових актів та у межах власної компетенції.

Наведені у апеляційній скарзі доводи позивача стосовно того, що вказаний наказ Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 був прийнятий в період перебування позивача на лікуванні, при прийнятті такого наказу не було враховано висновку ВЛК та стану його здоров`я, цим наказом переведено на посаду із шпк «підполковник», що є нижчим званням ніж наявне у нього, колегія суддів не бере до уваги зважаючи на наступне..

Як встановлено із матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 18.03.2022 проходить військову службу за призовом по мобілізації, про що свідчать записи у послужному списку та у військовому квитку серії НОМЕР_3 , при цьому та обставина, що позивач до 28.11.2019 проходив військову службу за контрактом жодним чином не змінює чинного на даний час правового статусу позивача як військовослужбовця.

Як вбачається з аналізу абзацу шостого пункту 112 у взаємозв`язку з абзацом другим пункту 257 Положення № 1153, в особливий період для доукомплектування Збройних Сил України переміщення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом, на нове місце військової служби на рівнозначні та нижчі посади здійснюється без його згоди, тобто без будь-яких обмежень, передбачених пунктом 112 Положення № 1153.

Крім цього, на момент прийняття Головнокомандувачем ЗСУ наказу (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 жодних обставин, у тому числі, передбачених пунктом 112 Положення № 1153, які б унеможливлювали переміщення позивача, не було, позаяк лише 08.11.2024 проведено ВЛК медичний огляд позивача, про що свідчить довідка В/ч НОМЕР_4 від 08.11.2024 № 1308.

Разом із цим, варто зауважити, що у матеріалах справи наявний виписний епікриз від 08.11.2024 № 2597, з якого встановлено, що у період з 30.10.2024 по 08.11.2024 позивач перебував на стаціонарному лікуванні у В/ч НОМЕР_4 .

Жодних інших належних та допустимих доказів, які підтверджують те, що 26.10.2024 (день видання Головнокомандувачем ЗСУ наказу № 1416) позивач був на лікуванні матеріали справи не містять.

Також, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач-3 прийняв наказ про призначення позивача на відповідну посаду, а виключення зі списків особового складу В/ч НОМЕР_1 у зв`язку з вибуттям до нового місця служби відбулось 16.11.2024 (в день прибуття позивача після завершення лікування та проходження ВЛК).

Варто також звернути увагу на те, що під час воєнного стану в України в ЗСУ діють штати воєнного часу та відповідні ним номенклатури посад.

Зважаючи на наведене вище, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно того, що наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 в частині, що стосується позивача, виданий на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством, як наслідок є правомірним.

Разом із цим, суд першої інстан3ції доцільно зазначив, що подальше скасування Головнокомандувачем ЗСУ згідно з наказом (по особовому складу) від 20.05.2025 № 118 (пункт 14 параграфу 3) пункту 4 наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, жодним чином не свідчить про протиправність наказу від 26.10.2024 № 1416 на момент його прийняття, позаяк такий наказ скасований саме як нереалізований.

Згідно із пунктом 109 Положення № 1153, вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.

Апеляційний суд також зауважує, що наказ командира В/ч НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 16.11.2024 № 329 «Про прийняття і здавання справ та посади заступника командира військової частини з психологічної підтримки персоналу – начальника групи» та наказ командира В/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 16.11.2024 № 367 про виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення, фактично були технічною реалізацією наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 (пункту 4), оскільки вони були прийняті безпосередньо на його виконання.

При цьому, на момент прийняття командиром В/ч НОМЕР_1 наказів від 16.11.2024 № 329 та № 367 наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 був чинним і обов`язковим до виконання.

Із матеріалів справи вбачається, що 29.10.2024 за вх. 2386 у В/ч НОМЕР_1 було зареєстровано наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416, про що свідчить відповідний витяг із журналу (т. 1 а.с. 66). При цьому, зі змісту подання В/ч НОМЕР_7 від 11.01.2025 № 674/1/786 «Про вжиття заходів для усунення порушень вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, причин та умов, що їм сприяли» слідує, що на адресу В/ч НОМЕР_1 за вих. від 28.10.2024 № 370/1/2 надійшла телеграма ІНФОРМАЦІЯ_2 з наступним змістом: з метою безумовного виконання вимог наказу Головнокомандувача ЗСУ від 12.10.2024 № 474 «Про проведення невідкладних заходів комплектування бойових військових частин» наказано: командирам військових частин з отриманням витягів із наказів начальника Генерального штабу ЗСУ (інформаційного повідомлення) про призначення відібраного особового складу, протягом 2 днів організувати та забезпечити його повний розрахунок, виключення зі списків особового складу В/ч та направлення для подальшого проходження військової служби у розпорядження командирів В/ч, визначених наказами (т. 1 а.с. 118-122).

За таких обставин, колегія судів дійшла до переконання, що командир В/ч НОМЕР_1 зобов`язаний був виконати наказ Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 та видати накази від 16.11.2024 № 329 та № 367.

Апеляційний суд вважає, що накази командира В/ч НОМЕР_1 від 16.11.2024 № 329 та № 367 також видані на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначений законодавством, як наслідок є правомірними та скасуванню не підлягають.

Разом із цим, апеляційний суд відхиляє посилання апелянта на те, що він 16.11.2024 подавав відповідачу-1 рапорти, в яких просив командира В/ч НОМЕР_1 уточнити зміст наказу Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 та видати йому направлення на МСЕК та направити у ВМКЦ Західного регіону для проведення операції зі стентування, оскільки вказане жодним чином не свідчать про протиправність наказів від 16.11.2024 № 329 та № 367, які прийняті з урахуванням особливостей порядку проходження військової служби за призовом, та не доводить відсутність правових підстав для їх прийняття.

Суд першої інстанції правильно зауважив, що командир в/ч НОМЕР_1 не наділений правом уточнювати зміст наказу Головнокомандувача ЗСУ, він може уточнити лише відданий ним особисто наказ.

Стосовно тверджень скаржника щодо невидачі йому направлення на МСЕК та на проведення операції колегія суддів вважає, що такі доводи самі по собі не свідчать про неправомірність оскаржуваних наказів, а вказані обставини, які на думку позивача є протиправними, могли бути підставою для оскарження дій посадової особи військової частини в окремому провадженні, однак матеріали справи не містять доказів такого оскарження.

Також варто зауважити, що невиконання вимог подання В/ч НОМЕР_7 від 11.01.2025 № 674/1/786 «Про вжиття заходів для усунення порушень вимог Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів, причин та умов, що їм сприяли» є відповідальністю виключно посадових осіб В/ч НОМЕР_1 .

При розгляді даного спору досліджується наявність правових підстав при прийнятті наказу Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 та наказів В/ч НОМЕР_1 від 16.11.2024 № 329 та № 367 (які є похідними і прийняті на підставі наказу Головнокомандувача ЗСУ) станом на дату їх винесення.

Щодо посилання апелянта на те, що оскаржувані у даній справі накази перешкоджають виконанню рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 21.02.2022 у справі № 460/71/20 в частині поновлення його на посаді, яку він займав до 28.11.2019, то варто зазначити, що невиконання Генеральним штабом ЗСУ судового рішення у справі № 460/71/20 жодним чином не стосується спірних правовідносин.

Крім цього, посилання скаржник на те, що командир В/ч НОМЕР_1 , знаючи про його хвороби без висновку ВЛК, всупереч вимогам телеграми командувача Сил Логістики Збройних Сил України від 22.10.2024 № 370/1/2/7572, навмисно включив його у «Відомість відібраних військовослужбовців військової частини НОМЕР_1 , що сплановані до переміщення» суд також не бере до уваги, позаяк лише 08.11.2024 позивач за висновком ВЛК був визнаний придатний до служби у військових частинах забезпечення, ТЦК та СП, ВВНЗ, навчальних центрах, закладах, установах, медичних підрозділах, підрозділах логістики, зв`язку, оперативного забезпечення охорони, а вказана вище Відомість була подана до ІНФОРМАЦІЯ_2 24.10.2024.

Таким чином, апеляційний суд наголошує, що станом на 24.10.2024 відповідного висновку ВЛК не було, а тому, у відповідача-1 підстав не включати позивача у таку Відомість також не було.

Також колегія суддів вважає помилковим твердження скаржника про те, що внаслідок скасування Головнокомандувачем ЗСУ згідно з наказом (по особовому складу) від 20.02.2025 № 118 (пункт 14 параграфу 3) пункту 4 наказу Головнокомандувача ЗСУ (по особовому складу) від 26.10.2024 № 1416 командир В/ч НОМЕР_1 зобов`язаний був самостійно скасувати накази від 16.11.2024 № 329 та № 367 та поновити його на посаді, оскільки предметом даного спору є законність наказу Головнокомандувача ЗСУ від 26.10.2024 № 1416 та наказів В/ч НОМЕР_1 від 16.11.2024 № 329 та № 367 станом на дату їх винесення, правовідносини, які виникли після винесення оскаржуваних наказів та після звернення позивача до суду з даним позовом, не є предметом розгляду у даній справі.

Отже, апеляційний суд вважає, що відповідачі, як суб`єкти владних повноважень, діяли у межах повноважень, наданих законодавством та довели правомірність своїх наказів, а тому у задоволенні позову необхідно відмовити повністю.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.

Також, п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків не спростовують, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди з ними і трактуванні їх на власний розсуд.

Згідно із ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких підстав апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскільки підстави для скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не знаходить.

Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають.

Керуючись статтями 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року у справі № 140/14601/24 – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя З. М. Матковська

судді О. М. Гінда

Н. В. Ільчишин