Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №560/13378/25 — Сьомий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 560/13378/25

Головуючий суддя 1-ої інстанції - Драновський Я.В.

Суддя-доповідач - Гонтарук В. М.

15 червня 2026 року

м. Вінниця

Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гонтарука В. М.

суддів: Моніча Б.С. Білої Л.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року (ухвалене в м. Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

позивач звернувся до суду з позовом до Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) про визнання відмови протиправною та зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.

Позивач своїм правом, передбаченим, ст.ст. 300, 304 КАС України не скористався та не подав відзив на апеляційну скаргу.

Сьомий апеляційний адміністративний суд, вирішив розглядати дану справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За таких умов згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України при розгляді справи в порядку письмового провадження фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено під час апеляційного розгляду неоспорені факти про те, що позивач проходив військову службу (навчання) у Тамбовському вищому військовому авіаційно - інженерному училищі.

У період з 01.09.1979 по 06.05.1980 проходив навчання по програмі підготовки водіїв транспортних засобів категорії С.

За результатами навчання та складених іспитів позивач отримав посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року.

14 березня 2025 року позивач звернувся до Територіального сервісного центру №6844 Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій області (Філія ГСЦ МВС) із заявою, у якій просив обміняти посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року на нове без складання іспитів.

До вищезазначеної заяви позивач додав перелік документів, а саме: копія паспорту громадянина України; копія ідентифікаційної облікової картки платника податків; копія водійського посвідчення серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року; талон до посвідчення водія серії НОМЕР_2 ; особиста картка водія; свідоцтво № НОМЕР_3 від 14 травня 1980 року про навчання в ТВВАІУ; медична довідка про придатність до керування транспортним засобом відповідних категорій 12 Серія НОМЕР_4 ; копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_5 .

Листом від 20.03.2025 відповідач повідомив, що надане посвідчення водія є посвідченням водія іноземної держави та вказав на необхідність надання документів, які підтверджують факт отримання посвідчення водія. Вважаючи відмову протиправною позивач звернувся до суду, просить задовольнити позовні вимоги.

Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо обміну посвідчення водія, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 9 статті 15 Закону України "Про дорожній рух" встановлено, що право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

08 листопада 1968 року у Відні була прийнята Конвенція про дорожній рух, яка була ратифікована Союзом РСР 12 липня 1974 року. Після проголошення незалежності України, 12 вересня 1991 року Верховною Радою України був прийнятий Закон України "Про правонаступництво України". Відповідно до статей 6 та 7 цього Закону, Україна підтверджує свої зобов`язання за міжнародними договорами, укладеними Українською РСР до проголошення незалежності України. Україна є правонаступником прав і обов`язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки.

Таким чином, Україна підтвердила свої зобов`язання за Віденською Конвенцією про дорожній рух, яка ратифікована Союзом РСР та є обов`язковою для виконання Україною на її території.

Відповідно до підпункту "b" пункту 2 статті 41 Конвенції про дорожній рух, (в редакції, яка діяла на момент видачі позивачу посвідчення водія) «…договірні сторони визнаватимуть будь-яке національне посвідчення водія, яке відповідає приписам Додатка 6 до цієї Конвенції…».

Відповідно до частини 2 статті 19 Закону України "Про міжнародні договори" від 29 червня 2004 року, якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

З матеріалів справи встановлено, що посвідчення водія ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, оскільки містить усю необхідну інформацію, передбачену у Додатку №6 до вказаної Конвенції.

Підстави та порядок видачі посвідчення водія регулює постанова Кабінету Міністрів України №340 від 08 травня 1993 року "Про затвердження положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами" (далі - Порядок №340).

Пунктом 2 Порядку №340 встановлено, що особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії (далі - посвідчення водія), крім випадків встановлення особам тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами.

За приписами пункту 3 Порядку № 340 встановлено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на категорії:

А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. сантиметрів або електродвигун потужністю до 4 кВт;

А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб. сантиметрів і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше;

В1 - квадро- і трицикли, мотоколяски та інші триколісні (чотириколісні) транспортні засоби, дозолена максимальна маса яких не перевищує 400 кілограмів;

В - автомобілі, дозволена максимальна маса яких не перевищує 3500 кілограмів (7700 фунтів), а кількість сидячих місць, крім сидіння водія, - восьми;

С1 - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких становить від 3500 до 7500 кілограмів (від 7700 до 16500 фунтів);

С - призначені для перевезення вантажів автомобілі, дозволена максимальна маса яких перевищує 7500 кілограмів (16500 фунтів);

D1 - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, не перевищує 16;

D - призначені для перевезення пасажирів автобуси, в яких кількість місць для сидіння, крім сидіння водія, більше 16;

ВЕ, С1Е, СЕ, D1E, DE - состави транспортних засобів з тягачем категорії В, С1, С, D1 або D, яким водій має право керувати, але який не належить до зазначених категорій составів транспортних засобів;

Т - трамваї та тролейбуси.

Відповідно до пункту 9 Порядку №340 право на керування транспортними засобами категорій ВЕ, С1Е, СЕ, D1E і DE надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С, D1 і D відповідно або кількох з них та навички керування транспортними засобами категорії В, С1, С, D1, D відповідно більше одного року протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

На період воєнного стану право на керування транспортними засобами категорії СЕ надається особам, які мають посвідчення водія категорії С, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали в територіальному сервісному центрі МВС практичний іспит з навичок керування составом транспортних засобів.

Право на керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорії В, С1, С або кількох з них та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D1 в територіальному сервісному центрі МВС.

Право на керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС надається особам, які мають посвідчення водія категорій В, С1, С, D1 або кількох з них, та навички керування транспортними засобами відповідної категорії більше трьох років протягом останнього часу, пройшли перепідготовку за встановленими програмами та склали теоретичний, практичний іспити на право керування транспортними засобами категорії D в територіальному сервісному центрі МВС.

До періоду часу, зазначеного в абзацах першому - третьому цього пункту, не враховується час, протягом якого особа позбавлена права на керування транспортними засобами.

За змістом пункту 16 Порядку №340 посвідчення водія видається особі, яка пройшла медичний огляд у порядку, установленому МОЗ, а також підготовку або перепідготовку відповідно до встановлених планів і програм та склала теоретичний і практичний іспити у територіальному сервісному центрі МВС.

Документами, що засвідчують підготовку і перепідготовку водіїв транспортних засобів, є:

свідоцтво про закінчення теоретичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства (у разі проходження теоретичної підготовки в закладі);

свідоцтво про закінчення практичної підготовки за встановленою формою згідно з вимогами законодавства;

документи про професійну (професійно-технічну) освіту державного зразка за професією водія автотранспортних засобів відповідної категорії (диплом кваліфікованого робітника, свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації), видані закладом, що має ліцензію на провадження освітньої діяльності у сфері професійної (професійно-технічної) освіти.

Відповідно до пункту 25-1 постанови Кабінету Міністрів України від 08 травня 1993 року № 340 "Про затвердження Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами", посвідчення водія, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 р. № 586-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", може бути обміняне на нове на умовах проведення обміну, визначених цим Положенням. При цьому в новому посвідченні водія зазначаються категорії:

А1, А - відповідає категорії А;

В1, В - відповідає категорії В;

С1, С - відповідає категорії С;

D1, D - відповідає категорії D;

BЕ - відповідає категоріям В і Е;

C1E, СЕ - відповідає категоріям C і Е;

D1E, DЕ - відповідає категоріям D і Е;

Т - відповідає категорії Трамвай, Тролейбус.

Згідно з пунктом 30 Положення №340, особи, які тимчасово перебувають на території України, мають право на керування транспортними засобами за наявності міжнародного посвідчення водія та посвідчення водія іноземної держави, що не відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту, або у разі наявності посвідчення водія іноземної держави, що відповідає вимогам Міжнародної конвенції про дорожній рух 1968 року, записи в якому виконані або продубльовані літерами латинського алфавіту.

Посвідченням водія іноземної держави вважається також посвідчення водія з розпізнавальним знаком "SU" (СРСР), видане в республіках колишнього Союзу РСР.

Зазначені особи під час керування транспортними засобами можуть мати національне посвідчення водія, видане в установленому цим Положенням порядку.

Відповідно до пункту 28 цього Положення №340 обмін посвідчення водія, у тому числі виданого вперше, проводиться без складення іспитів, крім випадків, передбачених пунктом 25-1 цього Положення. Під час обміну посвідчення водія працівник територіального сервісного центру МВС перевіряє відомості про особу, яка подає документи, за Єдиним державним реєстром МВС, Єдиним державним демографічним реєстром, відповідними базами даних та державними реєстрами щодо осіб, які перебувають в розшуку, а також осіб, позбавлених права на керування транспортними засобами або тимчасово обмежених у цьому праві.

Зокрема, зазначене положення не містить норми, яка зобов`язує водія замінювати посвідчення водія на новий зразок.

Наявне у матеріалах справи посвідчення водія на право керування транспортними засобами не має терміну дії, є чинним та надає позивачу право керування транспортними засобами відповідної категорії.

Пунктом 2.1 Інструкції про порядок приймання іспитів для отримання права керування транспортними засобами та видачі посвідчень водія, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.12.2009 № 515, передбачено, що для отримання (обміну) посвідчень водія особи подають до ТСЦ МВС: паспорт громадянина України або документ, що посвідчує особу та підтверджує її громадянство або спеціальний статус; копію довідки про реєстраційний номер облікової картки платника податків (у разі його відсутності у базах даних МВС) або серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті); свідоцтво про закінчення закладу (у разі отримання посвідчення водія вперше або відкриття в посвідченні водія вищої категорії); оригінал та ксерокопію документів про зміну особистих даних особи (у разі зміни особою П. І. Б., року народження, місця народження тощо); посвідчення водія (у разі наявності); документ, що підтверджує керування транспортним засобом (у разі потреби); медичну довідку встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом відповідної категорії; квитанції про сплату коштів за бланкову продукцію та послуги територіальних органів з надання сервісних послуг МВС.

Згідно з положеннями пунктів 27 - 28 Постанови № 340 обмін посвідчення водія громадянам, які керують транспортними засобами протягом 12 місяців, проводиться без іспитів.

Особам, які протягом останніх 12 місяців не керували транспортними засобами, обмін посвідчень водія проводиться після складання теоретичного та практичного екзаменів.

Відповідно до абзацу 1 пункту 32 Постанови № 340 іноземні посвідчення водія, що відповідають вимогам міжнародної Конвенції про дорожній рух (1968 рік) дійсні на території України тільки у разі керування транспортними засобами при здійсненні туристичних поїздок, міжнародних перевезень вантажів, відряджень строком до одного року.

Позивач є громадянином України та понад двадцять років керує транспортними засобами на підставі посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року, яке є чинним та не скасованим. Факт його отримання підтверджується відповідними первинними документами про проходження навчання та складення іспитів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що посвідчення водія серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року, видане до набрання чинності Законом України від 24 вересня 2008 року № 586 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху", а тому може бути обміняне на нове без складання іспитів.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у його повноваження поза межами перевірки за названими критеріями.

Пунктом 10 частини 2 статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод і інтересів позивача від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод і інтересів.

Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що правильним способом захисту порушених прав позивача буде визнання протиправною відмову відповідача щодо розгляду заяви від 14.03.2025 про обмін посвідчення водія на право керування транспортними засобами серії НОМЕР_1 від 19 квітня 1991 року на нове без складання іспитів по суті та зобов`язати повторно розглянути заяву позивача та вирішити її по суті, з урахуванням висновків суду.

Оцінюючи позицію апелянта, колегія суддів вважає, що обставини, наведені в апеляційній скарзі, були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції та їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права при винесенні оскаржуваного рішення, у апеляційній скарзі не зазначено.

Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

апеляційну скаргу Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Хмельницькій, Тернопільській та Чернівецькій областях (філія ГСЦ МВС) залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2025 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.

Головуючий Гонтарук В. М.

Судді Моніч Б.С. Біла Л.М.