Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №636/532/26 — Чугуївський міський суд Харківської області

ЧУГУЇВСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________

Справа № 636/532/26 Провадження№ 1-кп/636/1089/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Чугуївський міський суд Харківської області у складі: головуючого – судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання – ОСОБА_2 , прокурора – ОСОБА_3 , обвинуваченого – ОСОБА_4 , захисника обвинуваченого – адвоката ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Чугуїв кримінальне провадження №62025170020018210, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 12 листопада 2025 року за обвинуваченням,

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Луцьк Волинської області, українця, громадянина України, з середньою спеціальною освітою, не одруженого, обіймаючого посаду кулеметника 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, у військовому званні «солдат», зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України,

встановив:

ОСОБА_4 , в умовах воєнного стану, який введений Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» та затверджений Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє дотепер, вчинив кримінальне правопорушення - злочин за встановлених, в судовому засіданні, обставин.

Так, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 №146 від 19.05.2025 ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , поставлено на всі види забезпечення та призначено на посаду кулеметника 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ

Відповідно до вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», положень Військової присяги, ст. ст. 11, 16, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст. ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України солдат ОСОБА_4 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, бути дисциплінованим, беззастережно виконувати накази командирів (начальників), виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни, вивчати військову справу, зразково виконувати свої службові обов`язки та бути готовим до виконання завдань, пов`язаних із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, забезпечувати недоторканність державного кордону та охорону суверенних прав України, не допускати негідних вчинків та стримувати від них інших. Крім цього, згідно вищевказаних положень нормативно-правових актів, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до ст. 28 Статуту внутрішньої служби єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

За ст. 29 Статуту внутрішньої служби за своїм службовим становищем і військовим званням військовослужбовці можуть бути начальниками або підлеглими стосовно інших військовослужбовців.

Відповідно до ст. 30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання підлеглий зобов`язаний беззастережно виконувати накази начальника.

Згідно зі ст. 31 Статуту внутрішньої служби начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Як вбачається з ст. 32 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, За своїми військовими званнями начальниками є: військовослужбовці сержантського і старшинського складу - для військовослужбовців рядового складу однієї з ними військової частини; військовослужбовці молодшого офіцерського складу - для військовослужбовців молодшого сержантського і старшинського складу однієї з ними військової частини та військовослужбовців рядового складу; майори, капітани 3 рангу, підполковники, капітани 2 рангу - для військовослужбовців рядового, молодшого і старшого сержантського і старшинського складу; полковники, капітани 1 рангу, бригадні генерали, коммодори, генерал-майори, контр-адмірали, генерал-лейтенанти, віце-адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу та молодшого офіцерського складу; генерали, адмірали - для військовослужбовців рядового, сержантського і старшинського складу, молодшого та старшого офіцерського складу.

Відповідно до ст. 37 Статуту внутрішньої служби військовослужбовець після отримання наказу відповідає: "Слухаюсь" і далі виконує його. Військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін.

Відповідно до ст. 4 Дисциплінарного статуту військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Відповідно до ст. 6 Дисциплінарного статуту право командира - віддавати накази і розпорядження, а обов`язок підлеглого - їх виконувати.

Відповідно до п. 12 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі – Положення), право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Однак, солдат ОСОБА_4 , під час проходження військової служби на посаді кулеметника 2 взводу оперативного призначення 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 НГУ, 19.09.2025 вирішив стати на злочинний шлях, та діючи умисно, в умовах воєнного стану, вчинити непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника.

Так, 19.09.2025 командиром 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення капітаном ОСОБА_6 вишикувано особовий склад військової частини НОМЕР_1 , в тому числі солдата ОСОБА_4 , поблизу н.п. Микільське Куп`янського району Харківської області з метою доведення бойового розпорядження командира 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення №146 дск від 19.09.2025.

Під час шикування командиром 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення 15 бригади оперативного призначення капітаном ОСОБА_6 в усному порядку доведено бойове розпорядження командира 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення №146 дск від 19.09.2025 до підлеглого ОСОБА_4 , відповідно до якого, останній мав висунутись із завданням підсилення позицій відділення « ІНФОРМАЦІЯ_2 » взводного опорного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ротного опорного пункту «ДУБ» в батальйонному районі оборони 2 боп.

Однак, солдат ОСОБА_4 , будучи невдоволеним наказом відповідно до якого, останній мав висунутись із завданням підсилення позицій відділення «РИГА» взводного опорного пункту « ІНФОРМАЦІЯ_3 » ротного опорного пункту «ДУБ» в батальйонному районі оборони 2 боп, а саме усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи, що він зобов`язаний виконувати наказ начальника та маючи об`єктивну можливість його виконати, відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойове розпорядження командира 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення №146 дск від 19.09.2025, перебуваючи поблизу АДРЕСА_2 , в присутності особового військової частини НОМЕР_1 та командира 1 роти оперативного призначення 2 батальйону оперативного призначення НОМЕР_3 бригади оперативного призначення військової частини НОМЕР_1 , відкрито відмовився виконувати наказ начальника - бойовий наказ, відповідно до якого ОСОБА_4 мав висунутись із завданням підсилення позицій відділення «РИГА» взводного опорного пункту «ЧЕРЕШНЯ» ротного опорного пункту «ДУБ» в батальйонному районі оборони 2 боп.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України визнав повністю, не оспорював фактичні обставини справи та пояснив, що дійсно вчинив злочин, який йому інкриміновано. Надав свідчення щодо місця, часу, способу вчинення злочину, підтвердивши правильність викладених в обвинувальному акті обставин. В скоєному щиро каявся.

За таких обставин справи, згідно положень ч. 3 ст. 349 КПК України, враховуючи, що проти цього не заперечували обвинувачений та інші учасники судового провадження, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин справи, які ніким не оспорюються. При цьому судом встановлено, що зазначені особи правильно розуміють зміст цих обставин, добровільність їх позицій не викликає сумнівів. Судом роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень суд має суворо додержуватись принципу презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Європейську конвенцію з прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини у п. 65 справи «Коробов проти України» (заява № 39598/03, остаточне рішення від 21.10.2011) зазначив, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), n.161, Series А заява № 25). Проте, така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України, доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК випадках, - на потерпілого.

Вина обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні вищезазначеного кримінального правопорушення – злочину, доведена в повному обсязі і підтверджується доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження, і обвинуваченим не оспорюються.

Суд вважає доведеною винуватість ОСОБА_4 в непокорі, тобто відкритій відмові виконати наказ начальника, вчиненій в умовах воєнного стану. Його дії правильно кваліфіковані за ч. 4 ст. 402 КК України.

За таких обставин справи, враховуючи, що ОСОБА_4 є осудним, суд вважає, що він підлягає покаранню за вчинене ним кримінальне правопорушення.

При вирішенні питання про вид та міру покарання винному ОСОБА_4 , суд враховує його щире каяття, яке виразилось у повному визнанні своєї вини, правдивій розповіді про обставини скоєного злочину, критичній оцінці своєї протиправної поведінки та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, яке полягало в тому, що обвинувачений надавав органам досудового розслідування всіляку допомогу у встановленні невідомих їм обставин справи і визнає ці обставини, відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України такими, що пом`якшують його покарання. Обставин, що обтяжують покарання винного, передбачених ст. 67 КК України, судом не встановлено. Відповідно до ч. 2 ст. 66 КК України, обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченого, суд визнає, що ОСОБА_4 є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_4 від 01 травня 2024 року, станом на зараз перебуває в військовій частині НОМЕР_1 НГУ та продовжує виконання своїх службових обов`язків та бойових (спеціальних) завдань безпосередньо на лінії бойового зіткнення, що підтверджується листом – проханням за підписом т.в.о. командира зазначеного підрозділу. Крім того, суд враховує, що ОСОБА_4 позитивно характеризується за місцем несення служби, має на утриманні матір - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якає особою похилого віку, на обліку у лікаря-нарколога та лікаря–психіатра не перебуває, вчинив кримінальне правопорушення вперше.

Згідно зі статтями 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Положеннями ст. 69 КК України (в редакції, чинній станом на 19 вересня 2025 року) передбачено, що за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.

Відповідно до ст. 58 КК України покарання у виді службового обмеження застосовується до засуджених військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової служби, на строк від шести місяців до двох років у випадках, передбачених цим Кодексом, а також у випадках, коли суд, враховуючи обставини справи та особу засудженого, вважатиме за можливе замість обмеження волі чи позбавлення волі на строк не більше двох років призначити службове обмеження на той самий строк. Із суми грошового забезпечення засудженого до службового обмеження провадиться відрахування в доход держави у розмірі, встановленому вироком суду, в межах від десяти до двадцяти відсотків. Під час відбування цього покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

Виходячи з положень ст. 65 КК України, а саме - принципів законності, справедливості, індивідуалізації, а також достатності покарання для подальшого виправлення та попередження скоєння нових кримінальних правопорушень, суд враховує характер та ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, віднесеного законодавством до тяжкого злочину, особу винного, який має постійне місце проживання, є діючим військовослужбовцем, ту обставину, що обвинувачений є вільним від хворобливих звичок, які становлять небезпеку для оточення, його вік, що свідчить на користь здатності переоцінити зміст своєї згубної поведінки та повернутися до справжніх духовних і соціальних цінностей та в цілому вказує на достатньо високий рівень соціалізації ОСОБА_4 , декілька обставин, що пом`якшують та відсутність обставин, що обтяжують покарання, його ставлення до скоєного кримінального правопорушення та вважає, що зазначені обставини істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення і з метою виправлення та попередження вчинення обвинуваченим нових кримінальних правопорушень, ОСОБА_4 слід призначити покарання у виді позбавлення волі із застосуванням положень ч. 1 ст. 69 КК України (в редакції, яка була чинна на час вчинення кримінального правопорушення), тобто нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції ч. 4 ст. 402 КК України, замінивши позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення в дохід держави.

При цьому, судом також враховано і позитивну посткримінальну поведінку обвинуваченого, а саме, усвідомлення протиправності своєї злочинної поведінки та намір в подальшому суворо дотримуватись закону, що на думку суду, також істотно знижує ступінь тяжкості, вчиненого нею злочину.

На переконання суду, призначення обвинуваченому такого покарання буде справедливим, співрозмірним і достатнім для його виправлення, кари та запобігання вчинення нових злочинів, як самим обвинуваченим, так і іншими особами, а також буде відповідати таким принципам Європейської конвенції з захисту прав людини і основоположних свобод як пропорційність обмеження прав людини, легітимна мета та невідворотність покарання.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

До набрання цим вироком законної сили, за відсутності клопотань учасників судового розгляду про скасування або зміну запобіжного заходу, суд не вбачає підстав для скасування або зміни обвинуваченому запобіжного заходу у виді застави, зазначаючи наступне.

Так, згідно ухвали слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2025 року відносно ОСОБА_4 було застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою із визначенням застави 20 (двадцять) розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп., яка внесена на депозитний рахунок ТУ ДСА України у Харківській області 05 грудня 2025 року, у зв`язку з чим ОСОБА_4 , звільнено із ДУ «Харківський слідчий ізолятор» 08 грудня 2025 року.

Згідно з платіжною інструкцією 0.0.4654917295.1 від 05 грудня 2025 року, застава у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп., була внесена ОСОБА_4 на рахунок ТУ ДСА в Харківській області, розрахунковий рахунок: UA208201720355299002000006674, призначення платежу: «Застава за ОСОБА_4 , згідно ухвали Салтівського районного суду м. Харкова від 05.12.25 по справі №643/21583/25, внесені ОСОБА_4 ».

Відповідно до ст. 182 КПК України, з моменту обрання запобіжного заходу у вигляді застави щодо особи, яка не тримається під вартою, в тому числі до фактичного внесення коштів на відповідний рахунок, а також з моменту звільнення підозрюваного, обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної слідчим суддею, судом в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, підозрюваний, обвинувачений, заставодавець зобов`язані виконувати покладені на них обов`язки, пов`язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.

Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11.01.2012 №15, передбачений і порядок їх повернення, зокрема: кошти, внесені як застава, підлягають поверненню повністю або частково у випадках, передбачених КПК України. Застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунка - готівкою через банки або підприємства поштового зв`язку. Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до органу Казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу, такі документи: заява особи чи заставодавця, в якій обов`язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка - відомості про банк чи підприємство поштового зв`язку; засвідчена судом копія постанови (ухвали) судді чи суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави; копія платіжного або іншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави. Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п`яти робочих днів з дня надходження зазначених документів до органу Казначейства (пункти 7-8).

Відповідно до ч. 11 ст. 182 КПК України, застава, що не була звернена в дохід держави, повертається підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю після припинення дії цього запобіжного заходу. При цьому застава, внесена підозрюваним, обвинуваченим, може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень. Застава, внесена заставодавцем, може бути звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень тільки за його згодою.

В силу вимог ст. 368 КПК України питання про повернення застави суд має вирішити під час винесення вироку по справі.

Під час перебування під заставою ОСОБА_4 умови запобіжного заходу не порушував, внесена ним застава в дохід держави не зверталась.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе повернути грошові кошти в розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп, внесені на депозитний рахунок територіального управління Державної судової адміністрації України в Харківській області заставодавцю.

Керуючись ст. 368, 369, 370, 373, 374, 394, 395 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та призначити покарання із застосуванням ст. 69 КК України (у редакції, що діяла на час вчинення кримінального правопорушення) у виді 2 (двох) років позбавлення волі.

На підставі ст. 58 КК України замінити ОСОБА_4 основне покарання за вчинення кримінального правопорушення – злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України у виді 2 (двох) років позбавлення волі на службове обмеження для військовослужбовців строком на 2 (два) роки з відрахуванням 20 (двадцяти) відсотків із суми грошового забезпечення ОСОБА_4 в дохід держави.

Роз`яснити ОСОБА_4 , що під час відбування покарання засуджений не може бути підвищений за посадою, у військовому званні, а строк покарання не зараховується йому в строк вислуги років для присвоєння чергового військового звання.

До набрання цим вироком законної сили, запобіжний захід у виді застави з покладеними обов`язками, обраний ОСОБА_4 згідно з ухвалою слідчого судді Салтівського районного суду м. Харкова від 05 грудня 2025 року - залишити без змін.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 строк попереднього ув`язнення з 05 грудня 2025 року до 09 грудня 2025 року у строк відбуття покарання з розрахунку один день попереднього ув`язнення за три дні службового обмеження для військовослужбовців

Після набрання вироком законної сили заставу у розмірі 60 560 (шістдесят тисяч п`ятсот шістдесят) грн 00 коп., внесену ОСОБА_4 згідно з платіжною інструкцією 0.0.4654917295.1 від 05 грудня 2025 року на рахунок ТУ ДСА в Харківській області, розрахунковий рахунок: UA208201720355299002000006674, призначення платежу: «Застава за ОСОБА_4 , згідно ухвали Салтівського районного суду м. Харкова від 05.12.25 по справі №643/21583/25, внесені ОСОБА_4 » повернути заставодавцю _- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_5 , виданий 15 серпня 2006 року Луцьким МВ УМВС України в Волинській області, РНОКПП: НОМЕР_6 .

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок суду не набрав законної сили.

Вирок може бути оскаржений з підстав, передбачених статтею 394 КПК України, до Харківського апеляційного суду через Чугуївський міський суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку вручити негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору.

Копію вироку не пізніше наступного дня після його ухвалення надіслати учасникам судового провадження, які не були присутніми в судовому засіданні.

Суддя ОСОБА_1