Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №280/10600/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

15 червня 2026 року м. Дніпросправа № 280/10600/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: судді-доповідача Кальника В.В.,

суддів: Сафронової С.В., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі

апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2026 в адміністративній справі №280/10600/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області

про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якій позивач просив суд:

- визнати протиправними дії та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідача №084450011292 від 12.11.2025 року, щодо не зарахування до загального страхового стажу позивачу за період роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 року, у колгоспі імені Жданова (перейменованого на колгосп «Дружба») Іванівського району Херсонської області;

- зобов`язати відповідача зарахувати позивачу до страхового стажу період роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 року у колгоспі дружба Іванівського району Херсонської області (перейменованого 04.02.1989 року на колгосп Дружба) шляхом повторного розглянути заяви позивача від 05.11.2025 року про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Проте спірним рішенням відповідача в задоволенні його заяви було відмовлено. При цьому до його страхового стажу не враховано період роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 року у колгоспі імені Жданова, що і послугувало підставою для прийняття спірного рішення. В зв`язку з чим вважає рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2026 в адміністративній справі №280/10600/25 позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ), в особі представника – адвоката Зіменко Олени Володимирівни (вул. Запорізька, буд. 30, м. Вільнянськ, Запорізька область, 70002), до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, 7, м. Житомир, 10003) про визнання протиправними дій та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про відмову у призначенні пенсії за віком від 12 листопада 2025 року за №084450011292.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 у колгоспі імені Жданова (колгосп «Дружба» Іванівського району Херсонської області) та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 05.11.2025, з урахуванням висновків суду.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відзив на апеляційну скаргу до суду від позивача не надходив.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції приходить до таких висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 05.11.2025 ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) звернувся до відділу обслуговування громадян №12 (сервісний центр) у м.Вільнянськ Запорізької області із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами звернення отримано лист від 18.11.2025 за №0800-0215 8147022 відділу обслуговування громадян №12 (сервісний центр) Управління обслуговування громадян Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, разом із додатком: Форма РС-право, Рішення про відмову у призначенні пенсії за віком ГУ ПФУ в Житомирській області №084450011292 від 12.11.2025, за змістом якого відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» - за відсутності необхідного страхового стажу.

Підставою для відмови стало те, що: «Пенсійний вік визначено ст. 26 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон) становить 60 років.

Вік заявника 60 років 8 місяців 12 днів.

Необхідний страховий стаж згідно ст.26 Закону становить 32 роки.

Відповідно до ч.2 ст.26 Закону, у разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 років за наявності страхового стажу від 25 років.

У разі відсутності необхідного страхового стажу право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу від 15 років.

(…).

Страховий стаж особи становить 23 роки 2 місяці 16 днів.

Результати розгляду документів додатних до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі з 22.06.1987 по 25.01.1996 року відповідно до трудової книжки колгоспника НОМЕР_1 від 10.09.1987 року, оскільки відсутні дати і номери документів, на підставі яких внесено записи про кількість встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві та кожний запис про кількість встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві не завірений печатками організації. Довідка про кількість встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві відсутня.

Згідно реєстру застрахованих осіб зараховано всі періоди трудової діяльності.

Заявник не працює з 01.11.2025 року.

Таким чином заявник матиме право на пенсійну виплату з 24.02.2030 року або при набутті необхідного страхового стажу.

(…).

За таких обставин вирішено: відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу.».

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України).

Пенсійні правовідносини регулюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-ІV), який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1. ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, до страхового стажу позивача, зокрема, не зараховано період його роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996, у колгоспі імені Жданова (перейменованого на колгосп «Дружба») Іванівського району Херсонської області (запис 1-3 трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_1 від 10.09.1987), оскільки відсутні дати і номери документів, на підставі яких внесено записи про кількість встановленого та виробленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про безпідставність таких доводів органу Пенсійного фонду, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 зазначеного Порядку №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29 липня 1993 року затверджено Інструкцією Про порядок ведення трудових книжок працівників, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за №110 (далі – Інструкція №58)

Пунктом 1.1 Інструкції №58 також встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Відповідно до пункту 2.2 Інструкції №58 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди.

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Аналогічна за змістом норма містилась у п. 4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка була затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162, яка діяла в Україні станом на дату заповнення трудової книжки позивача – 10.09.1987.

Відповідно до п.1 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, затверджених постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 №310, трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів.

Пункт 2 вказаних Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників регламентує, що трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспів з моменту прийняття їх в члени колгоспу.

Згідно абзацу 2 пункту 2 Основних положень про порядок видачі і ведення трудових книжок колгоспників, трудові книжки колгоспників раніше встановленого взірця обміну на нові не підлягають.

Судом досліджено трудову книжку позивача серії НОМЕР_1 від 10.09.1987, заповнену на ім`я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на першому аркуші якої міститься печатка (мовою оригіналу) «Совхоза Жданова Херсонской области».

На аркушах 2– 3 вказаної трудової книжки містяться такі записи (мовою оригіналу):

- за № 1: « 22.06.1987 року Принят в члены колхоза им. Жданова Ивановского района Херсонской области» Пр. № 11 от 28.09.87 г., скріплений печаткою колгоспу;

- за № 2: « 4.02.89. колхоз им. Жданова перейменован колхоз «Дружба» Пр. 1 от 4.02.1989.», скріплений печаткою відділу кадрів;

- за № 3: « 25.01.96 уволили с членов КСП Дружба Ивановского района Херсонской области согласно поданого заявления по собственному желанию. пр № 1 от 30.01.96.», скріплений печаткою колгоспу «Дружба».

Крім цього, олівцем зазначено період трудового стажу: « 03 днів, 07 місяців, 8 років».

На аркушах 18– 19 трудової книжки у відповідних розділах цифрами зазначено прийнятий колгоспом річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконаний річний мінімум трудової участі, примітки по трудовій участі та підстави внесення записів за періоди з 1987 по 1997 роки, які засвідчені печаткою колгоспу. На аркушах 20– 21 також міститься аналогічна інформація до 2000 року включно, скріплена печаткою колгоспу «Дружба», який до перейменування називався колгоспом им. Жданова. Ивановского района Херсонской области (мовою оригіналу).

Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у трудовій книжці позивача наявні всі вихідні дані, які є необхідними для обчислення його страхового стажу.

Колегія суддів зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту заповнення трудової книжки, а тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення та розрахунку пенсії.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, здійснення записів у трудовій книжці та їх належне оформлення законодавцем покладено на роботодавця, а не на працівника, отже, відповідальність за можливе невчинення такого запису або його неналежне оформлення не може бути перекладена на працівника та призводити до позбавлення його права на врахування фактично відпрацьованого часу у складі трудового стажу, який враховується для призначення пенсії.

Аналогічна правова позиція у подібних правовідносинах була висловлена Верховним Судом у постановах від 02 лютого 2018 року у справі №677/277/17, від 26 червня 2019 року у справі №423/3762/16-а, від 11 липня 2019 року у справі №683/737/17, від 09 серпня 2019 у справі №654/890/17, від 06 квітня 2022 року у справі №607/7638/17, від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а згідно із якою відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення.

При цьому колегія суддів зазначає, що можливі порушення у заповненні трудової книжки, не впливають на факт роботи позивача у спірний період та отримання ним загального трудового стажу, оскільки підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

За загальним правилом, формальні неточності у документах не можуть бути підставою для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2019 року у справі №593/283/17, від 30 вересня 2019 року у справі №638/18467/15-а, від 23 жовтня 2019 року у справі №263/3783/17, від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 20 січня 2021 року у справі №588/647/17, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що на сьогодні територія Іванівського району Херсонської області перебуває під тимчасовою окупацією, що унеможливлює отримання будь-яких додаткових відомостей або довідок з архівних установ для підтвердження страхового стажу.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача періоди його роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 у колгоспі імені Жданова (перейменованого на колгосп «Дружба») Іванівського району Херсонської області.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі «Федоренко проти України» (№25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути «існуючим майном» або «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи «законними сподіваннями» отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стреч проти Сполучного Королівства (Stretch v. the United Kingdom №44277/98).

У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого «права власності» (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі Фон Мальтцан та інші проти Німеччини). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися «активом»: вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є «активом», на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany №71916/01, №71917/01 та №10260/02).

На сьогодні у праві існують три основні стандарти доказування (standards of proof): «баланс імовірностей» (balance of probabilities) або «перевага доказів» (preponderance of the evidence), «наявність чітких та переконливих доказів» (clear and convincing evidence) та «поза розумним сумнівом» (beyond reasonable doubt).

У справах, де суб`єкт владних повноважень доводить правомірність своїх рішень щодо відмови фізичній особі у реалізації її права на соціальний захист, гарантованого, зокрема, статтею 46 Конституції України, за загальним правилом, повинні відповідати критерію «поза розумним сумнівом».

Це, зокрема, зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі «Федорченко та Лозенко проти України».

Також, аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 14 листопада 2019 року у справі №822/863/16, від 21 листопада 2019 року у справі №826/5857/16, від 11 лютого 2020 року у справі №816/502/16, від 16 червня 2020 року у справі №756/6984/16-а, від 18 листопада 2022 року у справі №560/3734/22 та інших.

На думку колегії суддів, спірне рішення відповідача № 084450011292 від 12.11.2025 про відмову в призначенні пенсії за віком не відповідає вищезазначеним принципам, а тому суд приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно визнав його протиправним та скасував.

Щодо обраного судом першої інстанції способу захисту порушеного права шляхом зобов`язання відповідача зарахувати спірний період до страхового стажу та повторно розглянути заяву позивача, апеляційний суд зазначає наступне.

Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Аналіз положень Кодексу адміністративного судочинства України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16, від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а, від 22 вересня 2022 року у справі №380/12913/21 та інших.

За таких обставин, зобов`язання відповідача зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 22.06.1987 по 25.01.1996 у колгоспі імені Жданова (колгосп «Дружба» Іванівського району Херсонської області) та повторно розглянути його заяву про призначення пенсії за віком від 05.11.2025, з урахуванням висновків суду, є належним, законним та ефективним способом захисту порушеного права позивача.

Доводи апеляційної скарги такий висновок не спростовують.

Згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні.

З огляду на залишення рішення суду першої інстанції без змін, відповідно до приписів статті 139 КАС України, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 139, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області - залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 09.03.2026 в адміністративній справі №280/10600/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України.

Суддя-доповідач В.В. Кальник

суддя С.В. Сафронова

суддя Д.В. Чепурнов