Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №160/4036/26 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2026 року м. Дніпросправа № 160/4036/26

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Олефіренко Н.А. (доповідач),

суддів: Божко Л.А., Дурасової Ю.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 ( суддя Прудник С.В.) в адміністративній справі №160/4036/26 за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Скиби Віталія Володимировича до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, в якій представник позивача просить суд:

визнати протиправними дії Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205 про відмову в знятті арешту накладеного держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управ ління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 час тину кв. АДРЕСА_1 , яка нале жить ОСОБА_1 ;

зобов`язати Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт накладений державним вико навцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юсти ції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

Дніпропетровський окружний адміністративний суд рішенням від 18 березня 2026 року відмовив у задоволені вимог позову, обґрунтувавши висновки тим, що на момент звернення з даним позовом до суду у позивача наявний борг в сумі 12 000 грн., який з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 .. Доказів протилежного суду не надано. Отже, у відповідача були відсутні підстави для зняття арешту з майна позивача, що виключає протиправність дій Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України викладені в листі від 18.02.2026 року за №24205 про відмову в знятті арешту накладеного держав ним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 .

З апеляційною скаргою звернулася позивачка, в якій зазначила, що боржник має право на скасування арешту, накладеного виконавцем. Це зумовлено тим, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, у межах якого було накладено обтяження, наразі знищено, а інше провадження щодо того самого виконавчого документа (№ 1-57) є закінченим. Наявність нескасованого арешту майна за умови відсутності відкритого виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.

Позиція відповідача з даного питання полягає в тому, що відповідно до п. 1 Розділу ХІ Правил передані до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця справи та виконавчі провадження, строк зберігання яких закінчився, підлягають знищенню. Згідно п. 2 Розділу ХІ Правил строк зберігання виконавчих проваджень, переданих до архіву органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, становить три роки, крім виконавчих проваджень за постановами про накладення адміністративного стягнення, строк зберігання яких становить один рік. У зв`язку з чим, виконавче провадження, за яким було накладено арешт знищено за закінченням терміну зберігання. Жодні відомості щодо цього виконавчого провадження в АСВП відсутні.

Отже, відділ ДВС об`єктивно не може надати до суду засвідчену належним чином копію виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57 виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000 грн. Законодавством не передбачено обов`язку державного (приватного) виконавця зняти арешт, накладений на майно боржника, у разі повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки таке повернення не свідчить про закінчення виконавчого провадження та у такому випадку стягувач має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, протягом встановлених законом строків.

Повернення виконавчого документа стягувачу не є підставою для зняття арешту з майна боржника (за виключенням випадків, передбачених у частині третій статті 37 Закону № 1404-VIII).

Матеріали справи не містять доказів, що виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №1-57, виданого Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 12 000 грн., було закінчено з підстав, які передбачають обов`язок органу примусового виконання зняти арешт з майна.

У відзиві на апеляційну скаргу, відповідач просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, відмовивши у задоволенні апеляційної скарги.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

Вироком Апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.08.2003 року у справі №1-57/2003 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, раніше не судимий, засуджений: за п.6 ч.2 ст. 115 КК України на 11 років позбавлення волі без конфіскації майна; за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі; за ст. 186 ч. 2 КК України на 4 роки позбавлення волі; за ч.4 ст. 187 КК України на 9 років позбавлення волі без конфіскації майна; згідно із ст. 70 КК України за сукупністю злочинів визначено 11 років позбавлення волі без конфіскації майна.

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянин України, раніше не судимий, - засуджений за ч. 3 ст. 185 КК України на 3 роки позбавлення волі. На підставі ст. 104 КК України ОСОБА_4 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 рок Згідно зі ст. 76 КК України він зобов`язаний періодично з`являтися на реєстрацію в органи кримінально виконавчої системи.

Постановлено стягнути: з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 2000 грн. на відшкодування матеріальної і 10000 грн. - моральної шкоди, на користь ОСОБА_7 – 52 грн., з ОСОБА_5 та ОСОБА_4 солідарно на користь ОСОБА_8 – 113 грн., ОСОБА_9 - 411 грн., ОСОБА_10 - 30 грн. а також судові витрати 126 грн. 82 коп. У випадку відсутності у неповнолітніх засуджених майна чи заробітку, постановлено стягнути перелічені суми з матері ОСОБА_3 з ОСОБА_1 та матері ОСОБА_4 - ОСОБА_11 .

Ухвалою Верховного Суду від 09.12.2003 року у справі №1-57/2003 касаційні скарги засудженого ОСОБА_3 , його законного представника ОСОБА_12 , захисника ОСОБА_1 залишені без задоволення.

Суд касаційної інстанції зазначив, що у порядку ст. 395 КПК України виключити з вироку апеляційного суду Дніпропетровської області від 08.12.2003 року щодо ОСОБА_3 посилання на ст. 69 КК України як зайву, змінити вирок у частині визначення порядку стягнення матеріальної шкоди на користь потерпілих, вказавши що стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_11 підлягає в рівних долях. У решті вирок щодо ОСОБА_3 залишити без зміни.

На виконання вироку Апеляційним судом Дніпропетровської області 15.01.2004 року стягувачу ( ОСОБА_13 ) видано виконавчий лист №1-57 від 15.01.2004 року, де боржником є позивач.

На примусове виконання означеного виконавчого листа державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року накладено арешт на на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 ську, яка належить позивачу.

20.07.2004 року постановою (знято з оригіналу: серія АА №955216) державного виконавця Василенко О.В. відділу державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції при примусовому виконанні в/л №1-57 виданого15.01.2004 року Апеляційним судом Дніпропетровської області про стягнення з ОСОБА_1 12 000 грн. на користь ОСОБА_14 керуючись ст. 55 Закону України “Про виконавче провадження” накладено арешт на все майно, що належить ОСОБА_1 а саме, на 1/3 частки квартири АДРЕСА_1 . Заборонено здійснювати відчуження будь-якого майна, яке належить ОСОБА_1 .

На даний час на нерухоме майно позивача (боржника) в рамках вико навчого провадження звернення стягнення не здійснювалося, арешт до цього часу не знято, що підтверджується копією інформаційної довідки №459809721 від 09.01.2026 року.

18.12.2025 року позивач, ОСОБА_1 звернулась до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) із заявою, в якій просила зняти арешт майна боржника - 1/3 частина кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачу на праві власності, накладений постановою від 20.07.2004 року державного виконавця ВДВС Ленінського районного управління юстиції Василенко О.В.

Листом від 06.01.2026 року за №238 Другий Правобережний відділ державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції, на заяву ОСОБА_1 від 18.12.2025 року щодо зняття арешту з нерухомого майна, а саме 1/3 квартири АДРЕСА_1 , повідомив наступне. Перевіркою Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень, встановлено що в автоматизованій системі виконавчих проваджень не зареєстровані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 , вході якого державним виконавцем Василенком О.В була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія АА№ 955216 від 20.07.2004 року та Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений запис про арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1313689 від 18.09.2004).

Отже, виконавчі провадження, які були завершені до 2022 року, а виконавчі провадження за постановами про накладення адміністративного стягнення до 2024 року, були знищені на підставі Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями.

Відповідно до Правил ведення діловодства та архіву в органах державної виконавчої служби та приватними виконавцями затверджених Наказом Міністерства юстиції України 07.06.2017 № 1829/5, які зареєстровані в Міністерстві юстиції України 08 червня 2017 р. за №699/30567 та до п. 28.26-32 Типової номенклатури відділу термін зберігання книг обліку виконавчих документів переданих державному виконавцеві становить 5 років.

Отже, книги обліку виконавчих документів переданих державному виконавцеві у Державній виконавчій службі Ленінського району за 2004 в Другому Правобережному відділі державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції відсутні, у зв`язку з цим встановити або ідентифікувати виконавчі провадження стосовно боржника ОСОБА_1 не має можливості.

Щодо питання зняття арешту з майна боржника ОСОБА_1 повідомлено, що відповідно до статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачений вичерпний перелік випадків для винесення постанови про зняття арешту з майна боржника.

Так, підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є: отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом; надходження на рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця суми коштів, стягнених з боржника (у тому числі від реалізації майна боржника), необхідної для задоволення вимог усіх стягувачів, стягнення виконавчого збору, витрат виконавчого провадження та штрафів, накладених на боржника; отримання виконавцем документів, що підтверджують про повний розрахунок за придбане майно на електронних торгах; наявність письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зношення, пошкодженням; відсутність у строк до 10 робочих днів з дня отримання повідомлення виконавця, зазначеного у частині шостій статті 61 цього Закону, письмової заяви стягувача про його бажання залишити за собою нереалізоване майно; отримання виконавцем судового рішення про скасування заходів забезпечення позову; погашення заборгованості із сплати періодичних платежів, якщо виконання рішення може бути забезпечено в інший спосіб, ніж звернення стягнення на майно боржника; отримання виконавцем документального підтвердження наявності на одному чи кількох рахунках боржника коштів, достатніх для виконання рішення про забезпечення позову, підстави, передбачені пунктом 12 та підпунктом 2 пункту 104 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону; отримання виконавцем від Державного концерну «Укроборонпром», акціонерного товариства, створеного шляхом перетворення Державного концерну «Укроборонпром», державного унітарного підприємства, у тому числі казенного підприємства, яке учасником Державного концерну «Укроборонпром» або на момент припинення Державного концерну «Укроборонпром» було його учасником, господарського товариства, визначеного частиною першою статті 1 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності», звернення про зняття арешту в порядку, передбаченому статтею 11 Закону України «Про особливості реформування підприємств оборонно-промислового комплексу державної форми власності». У всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.

Тому, у державного виконавця відсутні законні підстави для винесення постанови про закінчення виконавчого та зняття арешту з вищевказаного майна.

Листом від 14.01.2026 року за № 04.4-32/4/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скибі В.В. повідомив про те, що кримінальна справа №1-57/2003 відносно ОСОБА_3 , засудженого вироком апеляційного суду Дніпропетровської області 08.08.2003 року до 11 років позбавлення волі знищена згідно акту №2 про вилучення для знищення документів, не внесених до Національного архівного фонду від 23.01.2025 року, затвердженого головою Дніпровського апеляційного суду на підставі “Переліку судових справ і документів, що утворюються в діяльності суду, із зазначенням строків зберігання документів”, який схвалено протоколом експертної комісії Дніпровського апеляційного суду від 13.02.2025 року № 2, погоджено з експертно-перевіряльною комісією державного архіву Дніпропетровської області протоколом від 25.02.2025 року №2.

15.01.2026 року представник позивача Скиба В.В. звернувся до Дніпровського апеляційного суду із скаргою, в якій просив: 1. Зняти арешт з майна боржника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), накладений постановою державного виконавця Ленінського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції від 20.07.2004 року на 1/3 частину квартири АДРЕСА_1 . 2. Для повного та об`єктивного розгляду скарги витребувати в Другому Правобережному ВДВС у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) завірені належним чином копії матеріалів перевірки заяви ОСОБА_15 від 18.12.2025 року про зняття арешту.

Листом від 15.01.2026 року № 04.4-593Г/17/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скиби В.В. повернув скаргу на дії Державної виконавчої служби, яка надійшла до Дніпровського апеляційного суду 15.01.2026 року та зареєстрована за вх. № 1890, оскільки Дніпровський апеляційний суд є судом апеляційної інстанції. Дніпровський апеляційний суд роз`яснив, що розгляд вищезазначеної скарги на дії Державної виконавчої служби до повноважень Дніпровського апеляційного суду не відноситься.

Дніпровський апеляційний суд роз`яснив, що розгляд вищезазначеної скарги на дії Державної виконавчої служби до повноважень Дніпровського апеляційного суду не відноситься.

16.01.2026 року представник позивача Скиба В.В. звернувся до Дніпровського апеляційного суду із заявою, в якій просив роз`яснити представнику скаржника, до якого саме безпосереднього суду слід звертатися щодо вирішення питання.

Листом від 19.01.2026 № 04.4-593Г/21/2026 Дніпровський апеляційний суд на адресу представника позивача Скиби В.В. повідомив, що Голова Дніпровського апеляційного суду не надає консультацій з правових питань. Повноваження Голови Дніпровського апеляційного суду визначені ст. 29 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

21.01.2026 року представник позивача подав до Дніпропетровського окружного адміністративного суду позовну заяву від 21.01.2026 року про визнання протиправними дії відповідача щодо відмови в знятті арешту, яка викладена в вищевказаному листі. Також просив суд зобов`язати відповідача зняти арешт.

За реплікацією КПП “Діловодство спеціалізованого суду” встановлено, що в провадженні Дніпропетровського окружного адміністративного суду перебувала справа №160/1337/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій відповідача, викладені в листі від 06.01.2026 року за №238, про відмову в знятті арешту, накладеного державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві та зобов`язання відповідача зняти арешт, накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004р. на 1/3 частину кв. АДРЕСА_1 , яка належить позивачеві.

28.01.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку звернення до суду у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії залишено без руху. Позивачеві у десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали, слід було усунути недоліки адміністративного позову шляхом надання до суду: доказів проживання / реєстрації позивача за адресою: АДРЕСА_2 , у відповідності до вимог п.2 ч.5 ст.160, ч.4 ст.161 Кодексу адміністративного судочинства України; заяви про поновлення строку звернення до суду з цим адміністративним позовом, вказавши інші підстави для поновлення строку, та надати докази поважності причин його пропуску, у відповідності до вимог ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України.

04.02.2026 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/1337/26 у задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з адміністративним позовом у справі №160/1337/26 відмовлено. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії повернуто позивачеві.

На даний час відкриті виконавчі провадження де боржником є позивач відсутні, що підтверджується наданим до скарги витягом із АСВП від 19.02.2026 року.

20.02.2026 року за вих. №1726 комунальне підприємство "Дніпровське міське бюро технічної інвентаризації" Дніпровської міської ради надало ОСОБА_1 згідно матеріалів інвентаризаційної справи за адресою: АДРЕСА_2 , запитувану копію постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження Ленінського відділу державної виконавчої служби ДМУЮ від 20.07.2004 року.

Позивач вважаючи дії відповідача протиправними.

Здійснюючи перегляд справи в апеляційному порядку в межах доводів апеляційної скарги колегія суддів зазначає наступне.

Інститут захисту права власності, гарантований Конституцією України.

Основним питанням в даній справі є зняття арешту, накладеного в межах виконавчого провадження, яке було завершено або фактично припинено багато років тому.

Ускладнення спірної ситуації в тому, що архівні матеріали органів державної виконавчої служби вже знищені відповідно до строків зберігання, а в автоматизованих реєстрах відсутня актуальна інформація про підстави накладення арешту.

Отже, арешт, накладений у 2004 році, залишився в Єдиному реєстрі заборон відчуження, але не був перенесений до сучасної Автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП).

В результаті позивачка як власник нерухомого майна опинилася (зіткнулася) в ситуацією, коли обмеження продовжує існувати юридично, хоча саме виконавче провадження давно втратило актуальність.

Щодо встановлених обставин: перевіркою автоматизованої системи виконавчого провадження (АСВП), спецрозділу та архівних виконавчих проваджень, встановлено, що в автоматизованій системі виконавчих проваджень не зареєстровані виконавчі провадження про стягнення з ОСОБА_1 , вході якого державним виконавцем Василенком О.В була винесена постанова про арешт майна та оголошення заборони на його відчуження серія АА№ 955216 від 20.07.2004 року та Другою Дніпровською державною нотаріальною конторою до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна внесений запис про арешт нерухомого майна (реєстраційний номер обтяження №1313689 від 18.09.2004).

Ця офіційна інформація, фактично доводить, що виконавчого провадження вже не існує (воно знищене за строком давності або не внесене до електронної бази АСВП, яка з`явилася набагато пізніше 2004 року), а державний виконавець фізично та юридично не має бази, щоб самостійно скасувати цей арешт.

Оскільки Друга Дніпровська державна нотаріальна контора лише внесла запис на підставі постанови ДВС, сам нотаріус без рішення суду або постанови ДВС цей арешт також не зніме.

Разом з тим, в АСВП та архівах ДВС відомості про виконавче провадження відсутні, що є підставою для з`ясування законних підстав для тримання майна під арештом, при цьому, альтернативного (позасудового) шляху вирішення проблеми не існує.

Водночас, колегія суддів зазначає, що окружний суд припустився серйозної правової помилки, оскільки за наявності офіційного факту знищення матеріалів виконавчого провадження за строком давності, наявність у базах даних інформації про «борг у 12 000 грн» без чинного провадження не є законною підставою для відмови у знятті арешту.

Такий висновок суду суперечить сталій практиці Верховної Суду та базовим принципам виконавчого права.

Вказуючи ткі спірні висновки, суд першої інстанції не врахував, що арешт майна боржника є не самостійним цивільним зобов`язанням, а виключно заходом забезпечення у конкретному виконавчому провадженні.

Оскільки провадження знищено у зв`язку із закінченням строків зберігання, а нове не відкрите (і не може бути відкрите через пропуск строків пред`явлення листа), подальше збереження арешту втрачає свою правову мету та стає незаконним обмеженням права власності.

В такому випадку, відбувається порушення принципу пропорційності, позиція Верховного Суду (зокрема, у постанові КЦС ВС у справі №2/0301/806/11) чітко вказує: «Арешт майна знімається навіть у випадку повернення виконавчих документів та знищення матеріалів виконавчого провадження, якщо у подальшому застосуванні арешту відсутня необхідність».

Тримання майна під арештом безстроково, коли держава сама знищила документи провадження і не здійснює жодних виконавчих дій, є непропорційним втручанням у права людини.

Суд першої інстанції не врахував, що через знищення матеріалів справи ДВС не може видати розрахунок заборгованості, реквізити для сплати саме в межах цього провадження чи правомірно прийняти кошти для закриття знищеної справи.

Тобто суд висунув вимогу (сплатити борг у знищеному провадженні), яка є технічно та юридично неможливою для виконання через дії самої ДВС.

Крім визначення правомірності висновків суду першої інстанції прийнятих по суті спору, колегія суддів звертає увагу на важливий процесуальний нюанс: юрисдикція справи.

В даному випадку головним є розмежування правового статусу учасників процесу та відповідних їм способів захисту.

Відповідно до ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження», право на позов про зняття арешту має лише особа, яка вважає, що майно належить їй, а не боржнику.

Якщо особа — власник майна, яке помилково арештували за чужі борги, вона може звернутися до суду з позовом.

Якщо особа — боржник, її інструментарій обмежений Розділом VII ЦПК України — тобто поданням скарги на дії чи бездіяльність виконавця у порядку судового контролю.

Верховний суд неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду. Отже, будь-які претензії боржника щодо того, що виконавець після оплати боргу не зняв арешт, повинні розглядатися саме тим судом, який видав виконавчий документ, і саме в межах процедури оскарження дій виконавця. Такі питання повинні вирішуватися у спеціальному процесуальному порядку.

Верховний Суд зазначив, що навіть завершення виконавчого провадження або знищення архівних матеріалів ДВС не створює для боржника права змінювати процесуальний порядок захисту.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Щодо вимоги зобов`язати ВДВС зняти арешт накладений державним виконавцем Державної виконавчої служби Ленінського районного управління юстиції м. Дніпропетровська постановою від 20.07.2004 року на квартиру, накладений на підставі виконавчого листа від 15.01.2004 року за результатами розгляду кримінальної справи

Звертаючись до суду з позовом у цій справі, ОСОБА_1 зазначила, що попри закінчення виконавчого провадження, державним виконавцем у порушення вимог закону не було знято арешт та заборону на відчуження всього майна боржника, накладені постановою від 20.07.2004 року, оскільки в постанові про закінчення провадження відомості про скасування цього заходу примусового виконання відсутні. Зазначене перешкоджає позивачці у здійсненні її права власності.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18 (провадження № 61-4726сво19) викладено висновок про те, що відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов`язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.

Відповідно до частини першої статті 59 Закону № 1404-VIII особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому, в порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статті 19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Встановивши, що позивачка є боржником у виконавчому провадженні, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 не може пред`являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме: оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.

Такий висновок узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах: від 27 березня 2024 року у справі № 303/6292/20 (провадження № 61-8454св21), від 15 січня 2025 року у справі № 592/5020/24 (провадження № 61-13199св24).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 КАС України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Оскільки суд першої інстанції помилково розглянув справу по суті та не врахував того, що арешт накладено на майно позивачки, яка була боржником у виконавчому провадженні, з метою забезпечення виконання рішення суду, така справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 1 частини першої статті 238 КАС України.

Підсумовуючи, колегія суддів зазначає, що особа, яка була боржником, має ініціювати позовне провадження для звільнення свого майна з-під арешту.

У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.

Належним способом залишається подання скарги на бездіяльність державного виконавця щодо не зняття арешту в порядку, передбаченому Розділом VII ЦПК.

Застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.

Керуючись статтями 238, 287, 311, 315, 319, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 18.03.2026 в адміністративній справі №160/4036/26 скасувати.

Провадження в адміністративній справі № 160/4036/26 за позовом ОСОБА_1 до Другого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Чечелівському та Новокодацькому районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії закрити відповідно до пункту 1 частини першої статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Роз`яснити ОСОБА_1 та представнику адвокату Скибі В.В. право на звернення в суд із скаргою в порядку Розділу VII ЦПК України.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 09 червня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.А. Олефіренко

суддя Л.А. Божко

суддя Ю. В. Дурасова