Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №520/8745/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 р. Справа № 520/8745/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Фоміної Л.О.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Біленський О.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/8745/26

за позовом ОСОБА_1

до Харківської обласної прокуратури , Запорізької обласної прокуратури

про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури, в якому просив:

- стягнути з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 3 715 246,52 грн. (три мільйони сімсот п`ятнадцять тисяч двісті сорок шість гривень 52 копійки) за період з 01.07.2015 по 13.12.2019 включно;

- стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.12.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі – 114 850,42 грн. (сто чотирнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят гривень 42 копійок) та денному розмірі - 5 469,07 грн. (п`ять тисяч чотириста шістдесят дев`ять гривень 07 копійки) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- на підставі ст.371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду за рахунок бюджетних асигнувань Харківської обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02910108, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в частині стягнення середнього розміру недоотриманої заробітної плати за один місяць у розмірі 68 800,86 грн. (шістдесят вісім тисяч вісімсот гривень 86 копійок);

- стягнути з Держави Україна в особі Запорізької обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909973, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , матеріальну шкоду у вигляді недоотриманої заробітної плати, передбаченої ст.81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 1 127 360,97 грн. (один мільйон сто двадцять сім тисяч триста шістдесят гривень 97 копійок) за період з 16.12.2019 по 10.09.2020 включно;

- стягнути з Держави Україна за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909973, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 13.12.2019 по дату остаточного розрахунку виходячи з розрахунку середньої заробітної плати у місячному розмірі – 184 654,81 грн. (сто вісімдесят чотири тисячі шістсот п`ятдесят чотири гривні 81 копійка) та денному розмірі - 8793,08 грн. (вісім тисяч сімсот дев`яносто три гривні 08 копійок) з відрахуванням обов`язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів;

- на підставі ст.371 КАС України звернути до негайного виконання рішення суду за рахунок бюджетних асигнувань Запорізької обласної прокуратури, код ЄДРПОУ 02909973, на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 в частині стягнення середнього розміру недоотриманої заробітної плати за один місяць у розмірі 112 736,09 грн. (сто дванадцять тисяч сімсот тридцять шість гривень 09 копійок).

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 (м. Харків, РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108), Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху.

Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали, надавши вказані документи до Харківського окружного адміністративного суду, а саме:

- заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку, з наданням до суду відповідних доказів;

- позовну заяву, приведену у відповідність до п. 2 ч. 5 ст. 160 КАС України щодо зазначення місця проживання чи перебування позивача, поштового індексу.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Харківської обласної прокуратури (вул. Богдана Хмельницького, буд. 4, м. Харків, 61001, код ЄДРПОУ 02910108), Запорізької обласної прокуратури (вул. Дмитра Апухтіна, буд. 29А, м. Запоріжжя, 69005, код ЄДРПОУ 02909973) про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повернуто позивачу.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права та неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 і направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, оскільки за своїм фактичним змістом позовні вимоги стосуються недоотримання частини заробітної плати (грошового забезпечення) прокурора, тобто невиплати сум, які мали бути нараховані та виплачені позивачу відповідно до статті 81 Закону України «Про прокуратуру». Отже, предмет спору безпосередньо пов`язаний із оплатою праці під час проходження публічної служби, а не з абстрактною цивільно-правовою шкодою.

Також апелянт посилається на те, що суд першої інстанції не врахував, що навіть у разі розцінення заявлених вимог як вимог про відшкодування матеріальної шкоди та застосування до них загальної позовної давності, перебіг відповідного строку був законодавчо зупинений та фактично поновився лише з 04.09.2025. При цьому позов у цій справі подано 13.04.2026, тобто менш ніж через рік після відновлення перебігу строків.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції не врахував, що позивач проходив службу в органах прокуратури до 05.01.2024, а остаточний розрахунок при звільненні був проведений лише 05.01.2024. При цьому відповідні кошти були зараховані на банківський рахунок позивача без належної деталізації складових виплат, без надання повного розрахунку грошового забезпечення та без повідомлення про невиплату компенсації різниці у заробітній платі, яка виникла внаслідок застосування неконституційної норми закону. Позивач лише після отримання та аналізу листів: Миколаївської обласної прокуратури від 23.03.2026 №27-119вих-26, Харківської обласної прокуратури від 30.03.2026 №27-46вих-26, Запорізької обласної прокуратури від 30.03.2026 №27-32вих-26 отримав реальну можливість встановити остаточний розмір недоотриманого грошового забезпечення, визначити обсяг порушення своїх прав, сформувати належний розрахунок матеріальної шкоди, переконатися у фактичній відсутності будь-якої компенсації шкоди, завданої застосуванням неконституційного нормативного регулювання.

Також доводи апеляційної скарги були обгрунтовані посиланням на відсутність сталої судової практики, значний суспільний інтерес до цієї категорії спорів, обмеження, пов`язані з пандемією COVID-19, введенням та тривалим режимом воєнного стану в Україні, обмеженим доступом до документів тощо.

Після подання апеляційної скарги ОСОБА_1 було подано до Другого апеляційного адміністративного суду додаткові пояснення, в яких апелянт вказує, що у справах №160/6949/20 та №200/893/21 аналогічні позови було подано 25.06.2020 та 22.01.2021, тобто після офіційного опублікування рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 в «Офіційному віснику України» від 24.04.2020 №32 через 2 та 9 місяців відповідно. При цьому у вказаних адміністративних провадженнях позивачами не подавались окремі заяви чи клопотання про поновлення строку звернення до суду, а суди не залишали відповідні позовні заяви без руху та не повертали їх з підстав пропуску строку звернення до суду. У подальшому зазначені справи були предметом перегляду Верховним Судом, однак під час касаційного перегляду Верховний Суд не встановив очевидного порушення норм процесуального права щодо строків звернення до суду. З огляду на зазначене апелянт робить висновок, що за таких умов повернення позовної заяви у цій справі з підстав нібито пропуску строку звернення до суду є необґрунтованим, надмірно формальним та таким, що суперечить принципу ефективного доступу до правосуддя.

Запорізька обласна прокуратура, скориставшись правом, передбаченим статтею 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вказала, що заперечує щодо задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 , оскільки суд першої інстанції дійшов правильного та законного висновку про повернення позовної заяви у зв`язку з пропуском позивачем установленого законом строку звернення до адміністративного суду та відсутністю поважних причин для його поновлення. Позивач самостійно визначив предмет та підстави позову як вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої застосуванням положень законодавства, які були визнані неконституційними. Отже, суд першої інстанції обґрунтовано застосував саме спеціальний строк звернення до суду, встановлений статтею 122 КАС України. Крім того, Верховний Суд у постанові від 24.02.2026 у справі № 160/6949/20, яка стосувалася аналогічних правовідносин щодо компенсації прокурорам недоотриманої заробітної плати у зв`язку із застосуванням положень Бюджетного кодексу України, визнаних неконституційними, виходив із того, що такі правовідносини виникають саме у сфері проходження публічної служби прокурором.

Також Запорізька обласна прокуратура зазначає, що навіть виходячи з доводів самого апелянта про офіційне опублікування рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 в «Офіційному віснику України» 24.04.2020, позивач звернувся до суду лише 13.04.2026, тобто майже через шість років після офіційного оприлюднення відповідного рішення Конституційного Суду України. Таким чином, незалежно від того, чи обчислювати строк з 24.04.2020 або з 17.06.2020, встановлений законом строк звернення до суду був очевидно пропущений.

Харківською обласною прокуратурою також було подано відзив на апеляційну скаргу, в якій вказано, що доводи апелянта є безпідставними, а вимоги не підлягають задоволенню, оскільки для звернення до суду з вказаним позовом встановлюється місячний строк, передбачений спеціальною нормою, а саме ч. 5 ст. 122 КАС України. Отже, судом першої інстанції при розгляді цієї справи надано правильну правову оцінку фактичним обставинам справи, а також правильно застосовано норми матеріального права, з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. З огляду на зазначене Харківська обласна прокуратура просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до статті 294, частини 2 статті 312 КАС України розгляд апеляційної скарги проведено в порядку письмового провадження.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, відзивів на неї, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом установлено, що позивач звернувся з позовом до суду 11.04.2026 через підсистему «Електронний суд».

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 р. адміністративний позов ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні залишено без руху, оскільки позивачем, зокрема, пропущено строк звернення до суду, проте не додано до позову заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду та доказів поважності причин його пропуску.

Встановлено позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти календарних днів з моменту отримання даної ухвали, надавши вказані документи до Харківського окружного адміністративного суду.

21.04.2026 через підсистему «Електронний суд» позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, в якій просив поновити строк звернення до адміністративного суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури та Запорізької обласної прокуратури; визнати, що причини пропуску строку були поважними, оскільки лише після отримання офіційних відповідей прокуратур у березні 2026 року позивачу стало можливим встановити фактичний розмір завданої матеріальної шкоди та належним чином обґрунтувати позов.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.04.2026 у задоволенні заяви про поновлення процесуального строку відмовлено.

Позовну заяву ОСОБА_1 до Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні повернуто позивачу.

Повертаючи позовну заяву суд першої інстанції виходив з того, що позивач звернувся до суду з цим позовом поза межами встановленого строку, а наведені у заяві підстави поважності причин пропуску строку звернення до суду не підтверджують неможливість звернутися до суду з даним позовом у встановлений строк. Для звернення до суду з позовом, який стосується стягнення шкоди з держави у зв`язку із прийняттям неконституційного акту, пов`язаний з проходженням позивачем публічної служби в органах прокуратури, встановлюється місячний строк, передбачений спеціальною нормою, а саме ч. 5 ст. 122 КАС України. Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 опубліковане у «Віснику Конституційного Суду України» №3/2020 17.06.2020, а позивач звернувся до суду з позовом 13.04.2026. Єдиною підставою поважності пропуску строку звернення до суду з даним позовом позивач у заяві зазначив отримання у березні 2026 року відповідей прокуратур, з яких об`єктивно дізнався про порушення своїх прав. Суд першої інстанції не прийняв вказану позивачем підставу пропуску строку звернення до суду з даним позовом, як поважну, з огляду на те, що позивач був наділений правом звернутись до відповідачів із заявами про складові заробітної плати раніше березня 2026 року.

Надаючи оцінку оскаржуваній ухвалі колегія суддів зазначає таке.

Згідно із ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

Право звернення до суду є невід`ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.

У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.

Крім того, законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 1 ст. 118 КАС України процесуальні строки – це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені – встановлюються судом.

Частиною 1 ст. 120 КАС України визначено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

В силу приписів ч. 1 ст. 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 6 ст. 161 КАС України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

Частиною першою статті 123 КАС України передбачено, що у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (ч. 2 ст. 123 КАС України).

Отже, суд зобов`язаний з`ясувати в кожному випадку чи адміністративний позов подано у строк, установлений законом, а якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними.

Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків має на меті досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює їх учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їхнього завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту в судовому порядку.

Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав.

При цьому поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї немає перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 340/1019/19).

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом встановленого строку звернення до суду від дати порушення його прав, свобод чи інтересів. Водночас триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Як установлено судом, позовні вимоги у цій справі, зокрема, стосуються стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати, передбаченої ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що завдана окремими положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, які визнані неконституційними, у розмірі 3 715 246,52 грн. за період з 01.07.2015 по 13.12.2019 включно та в розмірі 1 127 360, 97 грн. за період з 16.12.2019 по 10.09.2020 включно.

Позовні вимоги, обґрунтовані, зокрема, посиланням на Рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020, пунктом 1 резолютивної частини якого визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Підставою, що спонукала позивача звернутися до суду з цим позовом, було отримання ним заробітної плати в обмеженому розмірі, що, на його переконання, є порушенням права власності (правомірних очікувань на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» за період роботи в органах прокуратури).

Позивач визначив належним способом захисту своїх порушених прав – застосування до спірних правовідносин ч. 3 ст. 152 Конституції України як норми прямої дії та стягнення з Держави Україна в особі Харківської обласної прокуратури, Запорізької обласної прокуратури на його користь матеріальної шкоди у вигляді недоотриманої заробітної плати.

Отже, предметом спору, який визначив позивач, є стягнення матеріальної шкоди (збитків) з Держави Україна в особі відповідних органів прокуратури у вигляді недоотриманої частини заробітної плати за період з 01.07.2015 по 13.12.2019 включно та за період з 16.12.2019 по 10.09.2020 включно.

Згідно з ч. 3 ст. 152 Конституції України матеріальна чи моральна шкода, завдана фізичним або юридичним особам актами і діями, що визнані неконституційними, відшкодовується державою у встановленому законом порядку.

Частинами 1-2 ст. 152 Конституції України визначено, що закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності.

Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Аналогічні за змістом положення містяться в ч. 1 ст. 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» від 13.07.2017 № 2136-VIII (далі – Закон №2136-VIII).

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020 положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення», тобто із 26.03.2020.

Верховний Суд у складі колегії суддів Об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду в постанові від 24 лютого 2026 р. по справі № 160/6949/20 вказав на те, що за своєю правовою природою визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, інших актів або їх окремих положень вказує на те, що такі суперечили нормам Основного Закону з моменту їх прийняття. Ухвалення рішення Конституційного Суду України не створює юридичного факту неконституційності, таким рішенням лише визнається наявність чи відсутність такого факту, який виник в момент прийняття неконституційного акта. З дня прийняття рішення Конституційним Судом України, якщо іншого строку не зазначено у самому рішенні, неконституційні акти лише втрачають чинність.

Шкода завдана неконституційним актом виникає у період, коли акт діяв та ще не був визнаний неконституційним, тобто в минулому, оскільки не можна заподіяти шкоду неконституційним актом після того, як він за рішенням Конституційного Суду України втратив чинність. Заподіяння шкоди завжди відбувається внаслідок вже прийнятого та застосовного в минулому до особи неконституційного акта.

Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом в постанові від 20 грудня 2023 р. у справі № 420/17886/21.

Зважаючи на наведене, Об`єднана палата КАС ВС вказала, що визнання зазначеного положення БК України таким, що не відповідає Конституції України, засвідчило його невідповідність конституційним гарантіям належного матеріального забезпечення прокурорів як складової їх незалежності та зумовило виникнення у осіб, до яких воно застосовувалося, права на оцінку наслідків такого регулювання з точки зору наявності шкоди, завданої актом, що був визнаний неконституційним, та на її відшкодування (за умови встановлення факту її завдання внаслідок дії неконституційного акта) і за відсутності закону, який установлює порядок такої компенсації, оскільки держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію, в іншому випадку всі негативні наслідки відсутності такого механізму покладаються на державу.

Матеріальна шкода у правовідносинах, що є предметом цього спору, може полягати, зокрема, у виплаті прокурору заробітної плати у розмірі меншому, ніж гарантований законом, тобто у різниці між фактично нарахованою та виплаченою заробітною платою (з урахуванням додаткових видів грошового забезпечення, які не передбачені Законом № 1697-VII) і тією сумою, яка підлягала нарахуванню та виплаті відповідно до вимог статті 81 Закону № 1697-VII за спірний в цій справі період.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду від 24 лютого 2026 р. по справі № 160/6949/20.

Колегія суддів зауважує, що закріплений у ч. 2 ст. 9 КАС України принцип диспозитивності передбачає, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Отже, обсяг позовних вимог та їх формулювання належить виключно позивачу.

У заяві про поновлення процесуального строку від 21.04.2026 позивач, серед іншого, зазначив, що предметом цього спору є не звичайний спір про поточне нарахування заробітної плати, а вимога про відшкодування матеріальної шкоди, завданої дією норми закону, яка згодом була визнана неконституційною Рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

З огляду на це, враховуючи викладене вище, суд зазначає, що в таких спорах підлягає захисту новонабуте право (право на відшкодування заподіяної шкоди) зі способом його захисту за «компенсаційною моделлю відповідальності держави», які, у свою чергу, слід відмежовувати від спорів щодо захисту та відновлення реалізованого права зі способом захисту за «ретроспективно-виконавчою моделлю захисту», що слугує відновленню такого права за минулий період зберігаючи його правову природу (статус), зокрема як право на пенсію, заробітну плату у визначеному законом розмірі, тощо.

Колегія суддів зазначає, що строки, визначені ст. 233 КЗпП України стосуються звернення до суду за вирішенням трудових спорів. У свою чергу, індивідуальний трудовий спір характеризується вимогами щодо неврегульованих розбіжностей та протирічь між працівником та роботодавцем (органом), які виникли в процесі трудових і пов`язаних з ними правовідносин та/або з питань застосування трудового законодавства (та інших нормативних правових актів).

Натомість, предметом спору у цій справі є відшкодування завданої матеріальної шкоди Державою Україна у вигляді недоотриманої частини заробітної плати, завданої неконституційним актом за період роботи в органах прокуратури.

Ураховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що для визначення строку звернення до суду щодо захисту права, передбаченого ч. 3 ст. 152 Конституції України, за відсутності спеціального закону, що регулює порядок відшкодування такої шкоди, підлягає застосуванню абзац перший частини другої статті 122 КАС України – шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким днем для здійснення обрахунку шестимісячного строку є дата ухвалення рішення Конституційного Суду України, в якому констатована неконституційність акту (буквальне тлумачення частини третьої статті 152 Конституції України).

Тобто, строк звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення матеріальної шкоди, завданої неконституційним актом, слід обраховувати з дня ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.

Подібні правові висновки було викладено у постановах Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 540/5397/21, від 14.12.2023 у справі № 540/5398/21, від 23.12.2024 у справі № 120/7981/24, від 24.07.2025 у справі №320/5355/22.

Отже, з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення № 6-р/2020 – 26.03.2020 – у позивача виникли підстави для звернення до суду з позовними вимогами щодо стягнення шкоди, завданої неконституційним актом, тому саме з цієї дати розпочинає перебіг шестимісячний строк звернення до суду.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.12.2023 по справі № 540/5398/21.

Однак, із цим позовом позивач звернувся до суду лише 11.04.2026, відповідно з істотним пропуском строку, передбаченого ч. 2 ст. 122 КАС України.

Суд звертає увагу, що незнання про порушення своїх прав внаслідок необізнаності про прийняте рішення Конституційного Суду не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Водночас, ураховуючи викладене вище, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції, повертаючи позовну заяву з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду, дійшов помилкового висновку про те, що для звернення до суду з позовом, який стосується стягнення шкоди з держави у зв`язку із прийняттям неконституційного акту, пов`язаного з проходженням позивачем публічної служби в органах прокуратури, встановлюється місячний строк, передбачений спеціальною нормою, а саме ч. 5 ст. 122 КАС України, а не шестимісячний строк, установлений ч. 2 ст 122 КАС України.

Поряд із цим, заява про поновлення пропущеного строку звернення до суду не містить об`єктивних тверджень про обставини непереборного характеру, які унеможливлювали подання позову у визначені законом терміни.

Звернення позивача до відповідачів з відповідними запитами та отримання відповідей на них (лист Миколаївської обласної прокуратури від 23.03.2026 № 27-119вих-26, Харківської обласної прокуратури від 30.03.2026 № 27-46вих-26, Запорізької обласної прокуратури від 30.03.2026 № 27-32вих-26) не змінює момент, з якого позивач міг дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду, право на яке позивач реалізував лише у квітні 2026 року.

Крім того, суд зазначає, що виплата заробітної плати є регулярним щомісячним платежем, тому про порушення своїх прав позивач міг дізнатись при отриманні відповідних нарахувань щомісяця.

Твердження апеляційної скарги про те, що початок перебігу строку був об`єктивно ускладнений у зв`язку з обмеженнями, пов`язаними з пандемією COVID-19, введенням та тривалим режимом воєнного стану в Україні, обмеженим доступом до документів, правової допомоги та належної інформації щодо структури виплат, суд відхиляє як необґрунтовані та зазначає, що саме посилання на введення карантинних заходів через пандемію COVID-19, воєнний стан, без підтвердження належними доказами, яким чином вони вплинули на неможливість своєчасного звернення до суду не може бути враховане. Скаржник також не наводить конкретних обставин, які виникли внаслідок введення воєнного стану, що перешкоджали останньому вчасно реалізувати своє право на подачу позову до суду.

Колегія суддів також критично оцінює доводи апеляційної скарги щодо строків позовної давності з посиланням на Закон України № 540-IX від 30.03.2020, Закон України № 4434-IX від 14.05.2025 з огляду на таке.

02 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року №540-IX (далі – Закон № 540-IX).

Відповідно до пункту 9 розділу І Закону № 540-IX у Кодексі адміністративного судочинства України розділ VI "Прикінцеві положення" доповнити пунктом 3 такого змісту: «3. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 47, 79, 80, 114, 122, 162, 163, 164, 165, 169, 177, 193, 261, 295, 304, 309, 329, 338, 342, 363 цього Кодексу, а також інші процесуальні строки щодо зміни предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог, подання доказів, витребування доказів, забезпечення доказів, а також строки звернення до адміністративного суду, подання відзиву та відповіді на відзив, заперечення, пояснень третьої особи щодо позову або відзиву, залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви, пред`явлення зустрічного позову, розгляду адміністративної справи, апеляційного оскарження, розгляду апеляційної скарги, касаційного оскарження, розгляду касаційної скарги, подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами продовжуються на строк дії такого карантину».

Разом з тим, 17.07.2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України для запобігання поширенню коронавірусної хвороби (СОVID-19)» від 18 червня 2020 року № 731-IX, яким пункт 3 розділу VI «Прикінцеві положення» Кодексу адміністративного судочинства України (Відомості Верховної Ради України, 2017 р., № 48, ст. 436) викладено в такій редакції: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином».

Отже, починаючи з 17.07.2020 законодавець змінив порядок застосування процесуальних строків в адміністративному судочинстві, визначивши обов`язкові умови з настанням яких закон пов`язує можливість поновлення строків

Тобто, з 17.07.2020 року процесуальні строки, встановлені нормами КАС України, продовжувалися на строк дії карантину не автоматично, а за заявою учасників справи з обґрунтуванням такого пропуску строку, що зумовлено обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Крім того, 27 червня 2023 р. Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", згідно з п. 1 якої відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.

У свою чергу, Законом України «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14.05.2025 № 4434-IX було виключено пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356), який стосувався перебігу позовної давності, визначеного ЦКУ.

Також твердження скаржника щодо відсутності сталої й однозначної судової практики щодо порядку, способу захисту та строків звернення до суду у спорах про компенсацію прокурорам недоотриманої заробітної плати у зв`язку із застосуванням положень законодавства, які в подальшому були визнані неконституційними, суд відхиляє як такі, що не мають визначального значення для вирішення питання щодо поновлення пропущеного строку звернення до суду в цій справі.

Таким чином, ураховуючи викладене вище, суд зазначає, що скаржник у заяві про поновлення процесуального строку від 21.04.2026, а також в апеляційній скарзі не вказав, які саме об`єктивні поважні (непереборні) причини унеможливили його звернення до суду у встановлений процесуальним законодавством строк. Не навів змістовних і вагомих доводів щодо вчинення ним усіх необхідних і можливих дій, які вказують на бажання реалізувати свої процесуальні права з метою їх захисту в судовому порядку; не довів, що в цій справі можливість вчасного подання ним позовної заяви не мала суб`єктивного характеру, тобто не залежала від волевиявлення позивача.

Колегія суддів звертає увагу, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Не реалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача.

Позивачем не надано жодних належних доказів наявності об`єктивних перешкод для звернення до адміністративного суду та не наведено поважних обставин, які не залежали від його волевиявлення та пов`язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами, що перешкоджали звернутись до суду в межах встановленого строку.

Щодо посилання позивача на рішення ЄСПЛ, колегія суддів звертає увагу, що ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово зазначав про те, що право на доступ до суду не є абсолютним. Це стосується, зокрема, умов прийнятності скарги, що за своїм характером регулюються Державою, яка користується певною свободою розсуду в цьому питанні («Зубак проти Хорватії» (Zubac v. Croatia) [ВП], 2018, §§ 107-109; «Луордо проти Італії» (Luordo v. Italy), 2003, § 85), або коли йдеться про належне здійснення правосуддя та ефективність національних судових рішень («Алі Різа проти Швейцарії» (Ali Riza v. Switzerland), 2021, § 97).

Право на доступ до суду, за деяких обставин, також може бути предметом правомірних обмежень, таких як, наприклад, встановлені законом строки позовної давності («Санофі Пастер проти Франції» (Sanofi Pasteur v. France), 2020, §§ 50-55, щодо відповідача та потерпілого, що вимагали відшкодування збитків; «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Stubbings and Others v. the United Kingdom), 1996, §§ 51-52), забезпечення судових витрат («Толстой Милославський проти Сполученого Королівства» (Tolstoy Miloslavsky v. the United Kingdom), 1995, §§ 62-67), вимоги щодо представництва

У рішенні від 22 жовтня 1996 року у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» (Заява № 22083/93; 22095/93) ЄСПЛ вказав на те, що в пункті 1 статті 6 втілено «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право на порушення провадження в суді за цивільним позовом.

Однак право доступу до суду не є абсолютним: воно може підлягати обмеженням, застосування яких допускається в порядку презумпції, оскільки таке право, з огляду на сам його характер, потребує державного регулювання. У цьому зв`язку Договірні держави наділені певним полем розсуду.

У пунктах 37 та 38 рішення від 18 листопада 2010 року у справі «Мушта проти України» ЄСПЛ також нагадав, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права в такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету, та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Водночас такі норми або їх застосування мають відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби.

У рішенні від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення в їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Від судів вимагається вказувати підстави. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційних повноважень судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (параграф 41).

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з судовим рішенням, не спростовують обставини, досліджені та перевірені судом.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Згідно із ч. 1, 4 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , але частково з інших мотивів та підстав щодо обрахування строку звернення до суду.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що ухвалу суду першої інстанції необхідно змінити в частині підстав та мотивів прийнятого рішення.

Керуючись ст. ст. 242, 294, 308, 312, 315, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року по справі № 520/8745/26 - змінити з підстав та мотивів повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя Л.О. Фоміна

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова