Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №520/7297/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2026 р.Справа № 520/7297/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі №520/7297/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_2 , апелянт) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі – відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області), відповідно до якої просить:

1. Визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Одеській області у частині застосування понижуючих коефіцієнтів, зокрема, встановлених на 2026 рік постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» на підставі статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», щодо виплати пенсії за вислугу років ОСОБА_2 , призначену у розмірі 79875,72 грн на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 520/17008/24 та скасувати в цій частині рішення органу пенсійного забезпечення від 05.01.2026 та 27.02.2026 № 155250024524.

2. Зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області виплачувати ОСОБА_2 пенсію у розмірі 79875,72 грн, призначену на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 07 серпня 2024 року у справі № 520/17008/24, без обмежень її виплати понижуючими коефіцієнтами встановленими підзаконним нормативно-правовим актом, зокрема на 2026 рік постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» на підставі статті 30 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», без обмеження пенсії граничним (максимальним) розміром, виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми щомісячного заробітку станом на 01.10.2023, відповідно до довідки Офісу Генерального прокурора про складові заробітної плати (посадовий оклад, надбавок за класні чини, надбавка за вислугу років) від 22.03.2024 № 21-76зп та додатку до цієї довідки про складові заробітної плати (надбавка за виконання особливо важливої роботи, надбавка за роботу в умовах режимних обмежень, надбавка за службу на посадах слідчих, щомісячна премія, матеріальна допомога, надбавки та премії, які входять у відпускні, лікарняні, відрядження тощо), без обмеження максимального розміру заробітної плати для розрахунку пенсії та проводити виплати призначеної пенсії за вислугу років в повному обсязі без обмеженням максимального (граничного) розміру виплати пенсії за вислугу років, а також без обмежень і особливостей, встановлених Законом України № 2148-VІІІ від 03.10.2017 та № 1058- IV від 09.07.2003, Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI від 08.07.2011 та Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення № 213-VIІІ від 02.03.2015, у тому числі без обмежень і особливостей, які можуть передбачатися законом для осіб з числа пенсіонерів, що працюють.

30.04.2026 до суду від позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якому просить суд вжити заходів забезпечення позову у справі № 520/7297/26: заборонити ГУ ПФУ в Одеській області застосовувати понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_2 - до набрання законної сили рішенням суду у справі № 520/7297/26.

В обґрунтування заяви зокрема зазначено, що рішенням ХОАС від 07.08.2024 у справі № 520/17008/24, що набрало законної сили 30.09.2024, відповідача зобов`язано виплачувати позивачу пенсію у розмірі 79875,72 грн щомісяця «без обмежень і особливостей, які можуть передбачатися законом». Це формулювання є прямою та беззаперечною судовою забороною будь-яких майбутніх обмежень. Незважаючи на набрання рішенням законної сили, відповідач виплачує лише 37 051,57 грн., утримуючи 42824,15 грн щомісяця (53,6% від присудженої суми). Підставою для утримання відповідач називає Постанову № 1778.

Крім того в обґрунтування заяви зазначено, що рішення не виконується з 30.09.2024 - понад 18 місяців безперервного порушення.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року заяву ОСОБА_2 про забезпечення позову залишено без задоволення.

Позивач не погодився із ухвалою суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, просив скасувати її та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви позивача.

В обґрунтування скарги вказує, що відмова у забезпеченні є не нейтральним процесуальним актом — вона є щомісячною ліцензією на знищення підтвердженого судом права у часі.

Зазначає, що якщо суд відмовив з підстави, що заборона є прихованим зупиненням Постанови № 1778 — це помилка тлумачення. Частина 3 ст. 151 КАС забороняє зупинення нормативних актів КМУ як захід забезпечення. Натомість позивач просив заборонити конкретні дії конкретного органу щодо конкретної особи — захід прямо передбачений п. 2 ч. 1 ст. 151 КАС. Різниця принципова: зупинення Постанови № 1778 означало б, що вона не діє взагалі щодо всіх осіб. Заборона дій ГУ ПФУ щодо ОСОБА_1 означає, що один орган не може застосовувати один акт щодо однієї особи протягом одного провадження. Це не перегляд нормативного акта — це захист індивідуального права, підтвердженого судовим рішенням, яке ніхто не оскаржував і не скасовував. Апеляційні суди скасовували саме такі відмови першої інстанції: Восьмий ААС у справі № ЗД/380/5/25 (постанова від 01.05.2025) та Шостий ААС у справі № 320/43862/24 (постанова від 21.07.2025) задовольняли заборону дій органу влади у тотожній правовій ситуації. Суд першої інстанції пішов усупереч сформованій апеляційній практиці без жодного обґрунтування відступу.

Вважає, що КАС ВС у постанові від 22.10.2025 у типовій справі № 520/11006/25 остаточно та безповоротно встановив протиправність застосування коефіцієнтів КМУ до пенсії прокурора. Постанова № 1778 є нормативним клоном Постанови № 1 — тотожний механізм, тотожна підстава, тотожний адресат (докладний порівняльний аналіз — у розділі VII). Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС ці висновки є обов`язковими для врахування при оцінці fumus boni iuris. Ухвала не містить жодного посилання на типову постанову і не пояснює підстав відступу від обов`язкового прецеденту.

Вважає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині ухвали від 12.05.2026 сам встановив: рішення № 520/17008/24 набрало сили і зобов`язує виплачувати 79875,72 грн щомісяця; Відповідач виплачує лише 37051,57 грн, утримуючи 42824,15 грн (53,6%); підставою є Постанова № 1778; невиконання триває понад 18 місяців. Ці факти самостійно та у сукупності утворюють обидві підстави ч. 2 ст. 150 КАС: і «очевидні ознаки протиправності» (рішення суду є — КМУ застосовується всупереч індивідуальному акту правосуддя), і «істотне ускладнення виконання» (53,6% утримання при механізмі погашення КМУ № 821/2025). Незважаючи на власне встановлення цих фактів, суд відмовив, не надавши жодного мотиву, чому вони є недостатніми. Це є внутрішньою суперечністю ухвали, що сама по собі є підставою для її скасування за п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС.

Зазначає, що заходи забезпечення у цій справі є не тактичним інструментом, а єдиним способом зупинити триваючу експропріацію до вирішення справи по суті. Позов без забезпечення — це «засіб на папері» у розумінні ст. 13 ЄКПЛ (Dervisis and Others v. Greece, 2025, № 52116/20): провадження триватиме рік, Відповідач щомісяця утримуватиме 42824,15 грн без жодних правових наслідків у цей період.

Звертав увагу на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові по справі № 990/29/22 від 06.02.2025, постановах Верховного Суду у справах № 440/3321/23, № 120/1081/25, № 460/10097/24, № 420/12420/24.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що не перешкоджає розгляду справи в силу приписів ч. 4 ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України).

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного судового рішення норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню та зазначає.

Відмовляючи у забезпеченні позову, суд першої інстанції виходив з того, що запропонований позивачем захід забезпечення позову шляхом заборони ГУ ПФУ в Одеській області застосовувати понижуючі коефіцієнти, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану», при нарахуванні та виплаті пенсії ОСОБА_2 - до набрання законної сили рішенням суду у справі № 520/7297/26, не відповідає предмету адміністративного позову та порушеному праву позивача, у зв`язку з яким він звернувся до суду. Суд першої інстанції вказав, що забезпечення позову не може підміняти собою подання позову та має інші цілі, а всі обґрунтування заяви позивача зводяться до незаконності дій відповідача щодо застосування до пенсії позивача понижуючих коефіцієнтів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2025 № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану».

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та зазначає.

Відповідно до ч. 1-2 ст. 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся, або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно із положеннями ч. 1 ст. 151 КАС України позов може бути забезпечено, крім іншого, шляхом: зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; забороною відповідачу вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору.

Слід зазначити, що при розгляді заяв про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Згідно з Рекомендаціями № R (89) 8 Про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятих Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, приймаючи рішення щодо необхідності надання особі тимчасового захисту, суд бере до уваги всі фактори та інтереси, які мають відношення до цієї справи. Рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд (prima facie) наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Тобто, інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний гарантувати, у суворій відповідності до закону та за наявності безумовних фактичних підстав, (1) виконання майбутнього рішення суду або/та (2) ефективний захист позивача, який неможливий без негайного втручання суду.

Заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог, бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Вказані висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18 та від 11 січня 2022 року у справі №640/18852/21.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Обґрунтовуючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, позивач вказує на очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача та на те, що захист цих прав та інтересів стане неможливим чи для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

При цьому, заявником не доведені та документально не підтверджені обставини, які б вказували на очевидну небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі.

Колегія суддів зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постанові Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 826/8556/17 та від 25 квітня 2019 року у справі №826/10936/18.

Колегія суддів відхиляє доводи апелянта, оскільки ознаки «небезпеки заподіяння шкоди його правам та інтересам, які б унеможливили захист його прав та інтересів без вжиття відповідних заходів до ухвалення рішення у справі» не є очевидними, а фактичні обставини справи підлягають встановленню та доведенню на підставі відповідних доказів та аналізу норм права, які регулюють спірні правовідносини саме під час розгляду справи по суті.

Також слід зазначити, що саме по собі застосування суб`єктом владних повноважень чинного нормативно-правового акту, до надання оцінки правомірності такого застосування судом по суті спору не свідчить про очевидну протиправність поведінки суб`єкта владних повноважень.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що запропоновані позивачем заходи забезпечення не відповідають меті застосування правового інституту забезпечення позову, оскільки фактично свідчитимуть про задоволення адміністративного позову без розгляду справи по суті про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

З урахуванням зазначеного, у суду першої інстанції були відсутні підстави стверджувати про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, а також про наявність підстав вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для відмови в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову.

Колегія суддів не бере до уваги посилання апелянта на постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у справі № ЗД/380/5/25, та Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 320/43862/24, Рівненського окружного адміністративного суду, оскільки відповідно до частини 5 статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Оскільки ані Восьмий апеляційний адміністративний суд, ані Шостий апеляційний адміністративний суд, ані, Рівненський окружний адміністративний суд не є Верховним Судом, висновки, викладені у їх рішення, не мають жодного значення.

У апеляційній скарзі позивач посилається на наявність таких правових позицій, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/29/22, постановах Верховного Суду у справах № 440/3321/23, № 120/1081/25, № 460/10097/24, № 420/12420/24, № 160/2592/23, № 520/11006/25

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Аналіз вказаної норми свідчить, що врахуванню підлягають висновки Верховного Суду лише щодо застосування конкретних норм права, а не будь-яка вирвана з контексту фраза чи висновок за результатом оцінки наданих учасниками справи доказів та установлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи та не стосується порядку застосування певних норм права.

Відповідно до правового висновку, висловленого у пункті 68 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц: висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формуються виходячи із конкретних обставин справи. Тобто, на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права. При цьому під судовим рішенням в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, у яких є аналогічними предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 990/29/22 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою та Президентом України щодо призначення на посаду судді Печерського районного суду міста Києва у передбачений законом строк.

У постанові Верховного Суду у справі № 440/3321/23 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою та Головного управління Національної поліції в Полтавській області з приводу призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі поліцейського під час дії воєнного стану.

У постанові Верховного Суду у справах № 120/1081/25 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою, яка отримує пенсію відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ, та Головним управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області стосовно застосування з 01 січня 2025 року понижуючих коефіцієнтів, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 03 січня 2025 року № 1 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2025 році у період воєнного стану».

У постанові Верховного Суду у справі № 460/10097/24 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою та Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ) про нарахування та виплату державної пенсії у розмірі шести мінімальних пенсій за віком як особі з інвалідністю ІІІ групи, захворювання якої пов`язане з Чорнобильською катастрофою, відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

У постанові Верховного Суду у справі № 420/12420/24 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою та суб`єктом владних повноважень з питання про розмір доплат за науковий ступінь та вчене звання, які повинні зазначатися в довідці, яка видається для перерахунку пенсії військовослужбовцю, який проходив військову службу та обіймав посаду науково-педагогічного працівника у вищому військовому навчальному закладі.

У постанові Верховного Суду у справі № 160/2592/23 був розглянути (по суті) спір між фізичною особою та військової частини з приводу процедури призову військовозобов`язаного на військову службу під час мобілізації.

Отже, наведені вище позицію Верховного Суду не мають відношення, ані до обмеження пенсій прокурорів, ані можливості забезпечити позов у подібній категорії справ, а тому вказані постанови не мають жодних висновків про застосування норм права, які можуть бути застосовані у цій справі.

Також колегія суддів відхиляє покликання апелянта на постанову Верховного Суду від 22.10.2025 у справі № 520/11006/22, оскільки вона так само була ухвалена по суті спору, а не у контексті можливості забезпечення позову; та не містить жодних висновків щодо можливості обмеження пенсії постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року № 1778 «Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану» з таких підстав.

Отже, усі наведені позивачем постанови Верховного Суду є нерелевантним спірним правовідносинам.

Таким чином, колегія суддів не вбачає жодних законних підстав для задоволення апеляційної скарги позивача.

Ухвалюючи це судове рішення, колегія суддів керується положеннями статті 322 КАС України, статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини, а саме рішенням «Серявін та інші проти України», та пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень.

Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Враховуючи вищезазначене, дослідивши фактичні обставини та питання права, які лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття цього судового рішення.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 294, 308, 311, 316, 321, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12 травня 2026 року по справі №520/7297/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

Повний текст постанови складено 15.06.2026.