Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №554/3941/26 — Шевченківський районний суд міста Полтави

Дата документу 15.06.2026Справа № 554/3941/26

Провадження № 1-кп/554/831/2026

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м.Полтава

Шевченківський районний суд міста Полтави у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_2 ,

захисника ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

законного представника обвинуваченого ОСОБА_5 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження № 12025170420001547 за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Полтави, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, офіційно не працюючого, неодруженого, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше застосовано:

- 07 квітня 2022 року ухвалою Октябрського районного суду міста Полтави за ч.3 ст.185 КК України застосовано примусові заходи медичного характеру у виді у вигляді госпіталізації до закладу з надання психіатричної допомоги із звичайним наглядом;

- 25 червня 2025 року ухвалою Шевченківського районного суду міста Полтави за ч.2 ст.194, ч.4 ст.185 КК України застосовано примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом;

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.1 ст.357, ч.4 ст.185 КК України,

В С Т А Н О В И В:

03 грудня 2025 року, близько 17:45, точного часу не встановлено, ОСОБА_4 , перебуваючи на законних підставах в квартирі АДРЕСА_3 , не маючи змоги повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, з корисливих мотивів, користуючись тим, що потерпілий, ОСОБА_7 , перебував у стані сну, з метою подальшого заволодіння належними потерпілому грошовими коштами, шляхом вільного доступу, з вітальні вказаної квартири, таємно викрав належну потерпілому банківську картку № НОМЕР_1 , емітовану АТ КБ “ПриватБанк”, разом із записаним на папірці пін-кодом доступу до такої картки. Після цього ОСОБА_4 з місця вчинення кримінального правопорушення зник, розпорядившись вказаною карткою на власний розсуд.

Таким чином, ОСОБА_4 умисно, з корисних мотивів, здійснив викрадення офіційного документу, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбаченео ч.1 ст.357 КК України.

В подальшому, в період часу з 17:45 год 03 грудня 2025 року по 16:59 год 04 грудня 2025 року, ОСОБА_4 , не маючи змоги повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, з корисливою метою, спрямованою на незаконне збагачення, перебуваючи в магазинах за адресами: м.Полтава, вул.Семена Антонця, 8 здійснив розрахунок за покупки на суму 249,00 грн, в магазині по вул.Семена Антонця, 1/2 на суму 294,00 грн, з банкомату №10016-000 АТ “Ощадбанк” здійснив зняття готівки на суму 1000,00 грн, в магазині “Сито” по вул.Перспективній, 2, с.Розсошенці, Полтавський район, Полтавська область, здійснив розрахунок за покупки на суму 326,15 грн, в магазині “Аврора” за адресою: м.Полтава, вул.Європейська, 225 здійснив розрахунок за покупки на суму 58,00 грн, а також зняття готівки на касі в сумі 800,00 грн. Крім того, ОСОБА_4 , перебуваючи за адресою: м.Полтава, вул.Європейська, 241А, шляхом зняття з картки № НОМЕР_1 , емітованої АТ КБ “ПриватБанк”, маючи пін-код від неї, викрав грошові кошти потерпілого ОСОБА_7 в розмірі 12000,00 грн.

Своїми незаконними діями ОСОБА_4 заподіяв потерпілому матеріальну шкоду на загальну суму 14727,00 грн.

Таким чином, обвинувачений умисно, повторно, здійснив таємне викрадення чужого майна (крадіжку), в умовах воєнного стану, тобто вчинив злочин, передбачений ч.4 ст.185 КК України.

В судовому засіданні обвинувачений вину визнав у повному обсязі.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений показав, що мати та батько зловживали алкогольними напоями. Після смерті батька, з яким він проживав окремо від матері, батьковий будинок був проданий родичами. До матері обвинувачений не повернувся, оскільки вона продовжувала зловживати алкогольними напоями, була позбавлена батьківських прав, тому останні 4 роки він був вимушений проживати у підвалах, наметах на кладовищах.

З потерпілим був знайомий, за запрошенням останнього 03 грудня 2025 року перебував у його житлі, грали в комп`ютерні ігри. Потім потерпілий заснув, а він викрав банківську картку та пішов до магазинів за продуктами харчування, оскільки був голодний. Також зняв з картки готівку в банкоматі. Гроші витратив на власний розсуд.

Щиро кається. На теперішній час проживає зі співмешканкою в її будинку. Співмешканка офіційно працює. Обвинувачений неофіційно працює на будівництві.

Потерпілий, належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду, надав суду письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Суд вважає, що винуватість обвинуваченого, окрім його власних показань та визнання вини, доведена стороною обвинувачення поза розумним сумнівом на підставі таких доказів.

Згідно з Анкетою-заявою та фото потерпілий має банківську картку АТ КБ «ПРИВАТБАНК».

Відповідно до роздруківки руху коштів за банківською карткою, яка належить потерпілому, вбачається, що 03 та 04 грудня 2025 року відбувалося списання коштів у магазинах та зняття готівки в банкоматах, зокрема, зняття готівки в банкоматі на суму 12000 грн 04 грудня 2025 року о 15:17 год.

З протоколу огляду відеозапису камер відеонагляду магазину «Спар» вбачається, що особа, яка схожа на обвинуваченого, очікує в черзі до банкомату.

З протоколу огляду відеозапису камери відеонагляду банкомату АТ КБ «ПРИВАТБАНК» вбачається, що 04 грудня 2025 року о 15:14 год особа, схожа на обвинуваченого, здійснювала дії із банкоматом банку.

Мотиви призначення покарання

Обставиною, яка пом`якшує покарання згідно ст.66 КК України, є щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення.

Суд також визнає обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, вчинення кримінального правопорушення внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних обставин, а саме існування протягом тривалого періоду без батьківського піклування, без визначеного місця проживання та засобів до життя.

Суд також визнає обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченого, що кримінальні правопорушення вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка потребує застосування примусових заходів медичного характеру (п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 03.06.2005 року N7 «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування»).

Обставиною, що обтяжує покарання обвинуваченого згідно зі ст.67 КК України, є вчинення кримінального правопорушення щодо особи похилого віку.

Відповідно до загальних засад призначення покарання: законності, справедливості, обґрунтованості, індивідуалізації покарання, беручи до уваги ступінь тяжкості кримінальних правопорушеннь, які відповідно до ст.12 КК України належать до категорії проступків та тяжких злочинів, суд вважає необхідним призначити обвинуваченому покарання у виді позбавлення волі.

Водночас, суд вважає, що наявні підстави для застосування статті 69 КК України, оскільки є кілька обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи обвинуваченого, який має молодий вік, фактично був позбавлений батьківського піклування та засобів до існування, нормального місця проживання, хворобливий стан обвинуваченого.

При цьому суд зазначає, що в разі відсутності в Україні воєнного стану, то дії обвинуваченого кваліфікувалися би за ч.1 ст.185 КК України, а санкція цієї частини статті взагалі не передбачає покарання у виді позбавлення волі.

Таким чином, суд вважає за можливе призначити покарання обвинуваченому нижче від найнижчої межі, встановленої санкцією ч.4 ст.185 КК України.

Разом із тим, беручи до уваги дані про особу обвинуваченого, які зазначені вище, думку прокурора та потерпілого, суд вважає, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства і тому до нього необхідно застосувати положення ст.75 КК України, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання із випробуванням та з покладенням на нього обов`язків, передбачених ч.1 ст.76 КК України, а також п.2 ч.3 ст.76 КК України, які є необхідними та достатніми для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів.

Суд відхиляє висновок органу пробації щодо неможливості виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства, оскільки, на думку суду, орган пробації не врахував хворобливий стан обвинуваченого.

В свою чергу, при призначенні покарання обвинуваченому суд враховує висновок судово-психатричної експертизи, відповідно до якого обвинувачений у період часу, що відноситься до інкримінованих йому протиправних діянь, виявляв ознаки психічного розладу, не міг повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час за своїм психічним станом здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. На даний час потребує застосування примусових заходів медичного характеру, не пов`язаних з госпіталізацією до закладу з надання психіатричної допомоги.

Відповідно до cт.20 КК України особа, визнана судом обмежено осудною, тобто такою, яка під час вчинення кримінального правопорушення через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними, підлягає кримінальній відповідальності.

Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Відповідно до ч.2 ст.504 КПК України, суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусових заходів медичного характеру.

Згідно рекомендацій постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 03 червня 2005 року «Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування» є правильною практика судів, які, отримавши на розгляд кримінальну справу з обвинувальним висновком та визнавши під час судового розгляду, що злочин вчинено в стані обмеженої осудності особою, яка внаслідок загострення наявного у неї психічного розладу потребує застосування примусових заходів медичного характеру, постановлюють обвинувальний вирок і при призначенні засудженому покарання враховують його психічний стан як пом`якшуючу покарання обставину з одночасним застосуванням примусового заходу медичного характеру у виді амбулаторної психіатричної допомоги за місцем відбування покарання. За змістом статей 20, 94 КК надання обмежено осудній особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку не зумовлюється призначенням їй певного виду покарання. Тому слід вважати, що ця допомога може надаватися таким особам незалежно від виду призначеного їм покарання: якщо воно пов`язане з позбавленням волі, то здійснення зазначеного примусового заходу медичного характеру покладається на медичну службу кримінально-виконавчих установ, а якщо не пов`язане, на психіатричні заклади органів охорони здоров`я за місцем проживання засуджених.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про необхідність застосування стосовно обвинуваченого заходів медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку за місцем проживання.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Процесуальні витрати, пов`язані із залученням експертів у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.

Під час судового розгляду запобіжний захід відносно обвинуваченого не обирався, підстав для обрання запобіжного заходу до набрання вироком законної сили не вбачається. Відповідних клопотань сторона обвинувачення не заявляла.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст.368-370, 373, 374 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим:

- у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України, та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік,

- у вчиненні злочину, передбаченого ч.4 ст.185 КК України, та призначити йому покарання, із застосуванням ст.69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим покаранням визначити остаточне покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.

На підставі ст.75 КК України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звільнити від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік.

Згідно зі ст.76 КК України покласти на ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , наступні обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

На підставі ч.2 ст.20, п.1 ч.1 ст.94 КК України застосувати до обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусові заходи медичного характеру у вигляді надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку.

Речові докази: документи, оптичні та інші електронні носії інформації з аудіо- та відеозаписами слідчих та процесуальних дій, зберігати в матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до ст.532 КПК України вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Вирок може бути оскаржений до Полтавського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Октябрський районний суд м. Полтави.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити прокурору та обвинуваченим в порядку, визначеному ст.376 КПК України.

Суддя ОСОБА_1