Постанова від 07 червня 2026 р. у справі №496/6137/25 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1094/26

Номер справи місцевого суду: 496/6137/25

Головуючий у першій інстанції Горяєв І. М.

Доповідач Лозко Ю. П.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Лозко Ю.П.,

за участю секретаря судового засідання Шахової О.В., захисника особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , адвоката Горобківського Івана Григоровича

розглянувши апеляційну скаргу захисника Горобківського Івана Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1

на постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року

встановив:

Постановою судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 164 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. Вирішено питання щодо судового збору.

Судом встановлено, що 01 серпня 2025 року о 13.33 годин, Одеська область, Одеський район, а/д М-05 450 км Київ-Одеса сп Дачне, ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Фіат», номерний знак НОМЕР_1 , надавав послуги з перевезення 8 пасажирів в режимі нерейсових перевезень без державної реєстрації та без отримання видів господарської діяльності, тобто порушив ст.3 п.19 Господарського кодексу України та п.24 ст.7 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності».

В апеляційній скарзі захисник Горобківський І.Г., який діє в інтересах

ОСОБА_1 , просить скасувати постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року та закрити провадження у справі на підставі п.1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.

За доводами апеляційної скарги справу розглянуто справу без участі

ОСОБА_1 , останній усупереч ст. 277-2 КУпАП не був повідомлений судом про дату та час розгляду справи судом. У порушення вимог ст. 38 КУпАП, суд наклав стягнення поза межами строку, встановленого судом, оскільки протокол про адміністративне правопорушення складено 01 травня 2025 року, тому строк накладення стягнення спливав 31 липня 2025 року, що є підставою для закриття провадження у справі. Суд першої інстанції редагував (змінив) фабулу адміністративного правопорушення та вирішив питання про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності саме за ч.1 ст. 164 КУпАП. Формулювання обвинувачення, що міститься у протоколі, є не точним та не конкретним. Особу не може бути притягнуто до адміністративної відповідальності на підставі протоколу, що містить формулювання, яке згідно норм діючого законодавства не підлягає правовій кваліфікації за ч. 1 ст. 164 КУпАП. Розгляд справи про адміністративне правопорушення проводиться лише в межах обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, при цьому суд не наділений повноваженнями самостійно змінювати зазначені в цьому протоколі фактичні обставини, редагувати фабулу протоколу чи кваліфікацію дій особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Суд першої інстанції, вказавши на ознаки правопорушення, які не зазначались у протоколі про адміністративне правопорушення, редагував фабулу адміністративного правопорушення (змінив суть обвинувачення), а відтак вийшов за межі своєї компетенції, якою згідно з вимогами ст.ст. 213, 221 КУпАП, є лише розгляд справи. Матеріали справи не містять доказів щодо надання ОСОБА_1 послуг перевезення у формі здійснення ним саме господарської діяльності. У протоколі про адміністративне правопорушення не зазначено точних обставин вчинення адміністративного правопорушення, не вказано яким чином ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів: де, кому та коли надавав послуги з перевезення; який дохід отримав за надані послуги (якщо такий мав місце); як часто здійснював перевезення. Також відсутні пояснення свідків, у тому числі пассажиров транспортного засобу, щодо обставин отримання ними послуг перевезення, здійснення оплати за послуги тощо. Жодного свідка не було зазначено у протоколі про адміністративне правопорушення, який би свідчив про зафіксовані у протоколі обставини, щодо вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.Також зазначає, що необхідною ознакою господарської діяльності є її систематичність, виконання на професійній основі, а саме вчинення три і більше разів, а також отримання від здійснення виду діяльності дохід. Однак суду не надано доказів того, що ОСОБА_1 здійснював регулярно перевезення пасажирів та отримував дохід за надання послуг щодо перевезення пасажирів. Суд не надав правової оцінки тим поясненням, що надав ОСОБА_1 , звертаючись до суду у клопотанні.

В апеляційній скарзі захисник порушує питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, посилаючись на те, що справу розглянуто без участі

ОСОБА_1 , останній копію оскаржуваної постанови у порядку, передбаченому законом не отримував, доступ до матеріалів справи захисник отримав 28 квітня 2026 року та упродовж 10-ти денного строку звернувся з апеляційною скаргою.

В судовому засіданні захисник Горобківський І.Г. підтримав вимоги апеляційної скарги, надав пояснення за доводами апеляційної скарги . Просив не приймати до уваги доводи апеляційної скарги щодо недотримання судом вимог ст. 38 КУпАП в частині накладення адміністративного стягнення.

Відповідно до ч. 6 ст. 294 КУпАП неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.

Зважаючи на положення статті 268 КУпАП, які не містять імперативної заборони щодо розгляду справи про адміністративне правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 164 КУпАП за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, апеляційний суд, врахувавши фактичні обставини справи, вважає за можливе розглянути справу за відсутності ОСОБА_1

Перевіривши матеріали справи, заслухавши захисника Горобківського І.Г., апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд зауважує про таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.

Строк на апеляційне оскарження, пропущений із поважних причин, може бути поновлений за клопотанням заінтересованої особи.

При вирішенні питання про можливість поновлення пропущеного процесуального строку, суд має зважати на причини, які слугували перешкодами у реалізації особою права на апеляційне оскарження.

Поважними причинами слід вважати лише ті обставини, які були об`єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка подала апеляційну скаргу, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили або ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк.

Вирішуючи питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен у сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та зазначити, з яких підстав подане скаржником клопотання може бути задоволене.

Лише наявність об`єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення в апеляційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку апеляційного оскарження з поважних причин.

Відповідно до ч. 1 ст. 285 КУпАП постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Так, 31 жовтня 2025 року прийнято оскаржуване судове рішення, тому у відповідності до ст. 294 КУпАП перебіг строку на апеляційне оскарження цієї постанови суду розпочався з 01 листопада 2025 року і закінчився 10 листопада 2025 року.

З матеріалів справи убачається, що справу розглянуто без участі ОСОБА_1 , останній копію оскаржуваної постанови у порядку, передбаченому ст. 285 КУпАП не отримував. З матеріалами справи захисник ознайомився 28 квітня 2026 року та наступного дня, тобто 29 квітня 2026 року звернувся з апеляційною скаргою.

Беручи до уваги обставини, якими захисник обґрунтовує поважність пропуску строку на апеляційне оскарження, з метою забезпечення доступу до правосуддя, апеляційний суд вважає, що апелянту потрібно поновити строк на апеляційне оскарження, у зв`язку з чим клопотання про поновлення строку підлягає задоволенню.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив із того, що вина ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого правопорушення доведена за допомогою протоколу про адміністративне правопорушення та письмових пояснень ОСОБА_1 .

Переглядаючи справу про адміністративне правопорушення в межах доводів викладених в апеляційній скарзі, апеляційний суд враховує таке.

Так, частиною 1 статі 164 КУпАП передбачена відповідальність за провадження господарської діяльності без державної реєстрації як суб`єкта господарювання або без подання повідомлення про початок здійснення господарської діяльності, якщо обов`язковість подання такого повідомлення передбачена законом, або без отримання ліцензії на провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, або у період зупинення дії ліцензії, у разі якщо законодавством не передбачені умови провадження ліцензійної діяльності у період зупинення дії ліцензії, або без одержання документа дозвільного характеру, якщо його одержання передбачене законом (крім випадків застосування принципу мовчазної згоди).

Отже об`єктом правопорушення є встановлений порядок здійснення господарської діяльності та порядок ліцензування окремих видів господарської діяльності.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб`єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб`єкти підприємництва підприємцями.

Згідно ст. 58 ГК України, суб`єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа - підприємець у порядку визначеному законом.

За змістом ст. ст. 3,4,42 ГК України, п. 14.1.36 ПК України підприємництво, як вид господарської діяльності - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

У відповідності до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно із ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Отже під час розгляду справи, законодавець покладає на суд обов`язок, обумовлений з`ясуванням істотних обставин справи, перелік яких регламентовано законом, які слугують правовими підставами (підґрунтям) для прийняття рішення про визнання особи винуватою у скоєнні інкримінованого правопорушення та застосування до неї заходу державного примусу у вигляді накладення стягнення.

При цьому, законодавець у положеннях ст. 7 КУпАП констатує, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.

Склад адміністративного правопорушення - це сукупність законодавчо-визначених ознак, наявність яких дає підстави дійти висновку у кожному конкретному випадку щодо належної правової кваліфікації дій особи, та як наслідок прийняти рішення щодо можливості притягнення такої особи до юридичної відповідальності.

Відсутність (недоведеність) хоча б однієї із ознак складу адміністративного правопорушення унеможливлює прийняття рішення про притягнення особи до відповідальності та застосування відносно неї заходів державного примусу, зокрема накладення стягнення у виді штрафу.

Апеляційний суд звертає увагу, що згідно з положеннями частини 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах "Малофєєва проти росії" ("Malafeyeva v. russia", рішення від 30 травня 2013 року, заява N 36673/04) та "Карелін проти росії" ("Karelin v. russia" заява N 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має: права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).

Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях, зокрема, у справах "Кобець проти України" від 14.02.2008, "Берктай проти Туреччини" від 08.02.2001, "Леванте проти Латвії" від 07.11.2002, неодноразово вказує, що оцінюючи докази, суд застосовує принцип доведення "за відсутності розумних підстав для сумніву", що може бути результатом цілої низки ознак або достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою неспростовних презумпцій.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бочаров проти України" (рішення від 17.06.2011 року), суд при оцінці доказів керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Проте таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване правопорушення було вчинене і особа, яка притягається до адміністративної відповідальності є винною у вчиненні цього правопорушення.

Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об`єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб`єктивну сторону.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Відповідно до ст. 251 КУпАП, обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Відтак, тягар доказування на предмет доведеності достатності доказів винуватості ОСОБА_1 , у скоєні інкримінованого адміністративного правопорушення покладено на особу, що складала протокол про адміністративне правопорушення, тобто поліцейського.

Обов`язок органу (особи), яка склала протокол про адміністративне правопорушення, нести тягар доказування, що є складовою презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини в сенсі ст. 62 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини, та звільняє особу від обов`язку доводити свою непричетність до вчинення порушення.

В обґрунтування доведеності вини ОСОБА_1 у скоєнні інкримінованого правопорушення надано такі докази: протокол про адміністративне правопорушення серії ГП №314630 від 01 серпня 2025 року; письмові пояснення ОСОБА_1 .

Як убачається з протоколу про адміністративне правопорушення серії ГП №314630 від 01 серпня 2025 року, правоохоронцями зафіксовано, що: «01 серпня 2025 року о 13:33 год в Одеській області, Одеському районі, а/д М-05 450 км Київ-Одеса сп Дачне,

ОСОБА_1 , керував транспортним засобом «Fiat Ducato», номерний знак НОМЕР_1 , надавав послуги перевезення 8 пасажирів в режимі нерейсових перевезень без державної реєстрації та без отримання видів господарської діяльності, тобто порушив ст.3 пункту 19 Господарського кодексу України та п.24 ст. 73 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності, чим вчинив правопорушення, передбачене

ч.1 ст. 164 КУпАП». Поліцейськими свідки не залучалися, натомість фіксація обставин події здійснювалася за допомогою ПВР №474933 та №474911.

Однак, усупереч ст. 251 КУпАП, правоохоронцями, що є їх процесуальним обов`язком, не надані до суду зазначені вище відеозаписи.

Також матеріали справи не містять пояснення свідків, які були пасажирами транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 .

Апеляційний суд погоджується з аргументами сторони захисту щодо відсутності у справі доказів, які б об`єктивно підтверджували обставини інкримінованого правопорушення, зафіксовані у протоколі про адміністративне правопорушення.

Крім цього, відсутні відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_1 здійснював господарську діяльність без державної реєстрації систематично.

Самі по собі лише письмові пояснення ОСОБА_1 , надані правоохоронцям на місці події, суперечать тим, які надав ОСОБА_1 звертаючись до суду з письмовим клопотанням (а.с. 8).

Наведеного вище суд першої інстанції не врахував, та дійшов помилкового висновку про наявність у справі доказів, які б поза розумним сумнівом свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 складу інкримінованого правопорушення, виходячи з того обсягу доказів, що наданий правоохоронцями.

У справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06.12.98 (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.

За вимогами статті 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.

Згідно статті 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом та на припущеннях, а усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на її користь.

Зважаючи на викладене вище, апеляційний суд доходить висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваної постанови суду та закриття провадження у цій справі.

У відповідності до п. 2 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право скасувати постанову та закрити провадження у справі.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

За таких обставин, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити, а оскаржувану постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 рокускасувати та закрити провадження у справі на підставі

п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 164 КУпАП.

Керуючись ст. 294 КУпАП

постановив:

Клопотання захисника Горобківського Івана Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року.

Апеляційну скаргу захисника Горобківського Івана Григоровича, який діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову судді Біляївського районного суду Одеської області від 31 жовтня 2025 року у скасувати.

Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 164 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Ю.П. Лозко