Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №520/25846/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р.Справа № 520/25846/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.,

представника позивача - Сивака А.Ю.,

представника відповідача - Баннікова А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеофонференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026, (головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., повний текст складено 01.05.26 року) по справі № 520/25846/25

за позовом Приватного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ-5"

до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" (далі - позивач) звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Савки Л.О. від 19.09.2025 у виконавчому провадженні № 47046152 про стягнення з ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» 186 835,41 грн виконавчого збору.

В обґрунтування позову зазначило, що наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України № 127 від 24.05.2017 ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» внесено до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії.

Таким чином сума заборгованості, що стягується у межах виконавчого провадження №47046152, в тому числі сплачена позивачем в розмірі 1 868 354,13 грн підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», що виключає можливість стягнення виконавчого збору відповідно до п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Як наслідок, постанова про стягнення виконавчого збору, на думку позивача, є протиправною.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 позов задоволено.

Відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - відповідач), не погодившись із судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи, що призвело до неправомірного висновку, просив його скасувати з прийняттям нового про відмову в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про неможливість стягнення судового збору на підставі п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження».

Вказує, що сума заборгованості в розмірі 1 868 354,13 грн. не підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", оскільки нарахована на користь стягувача до прийняття Східним апеляційним господарським судом постанови про визнання укладеним Договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ між ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України.

Вважає помилковим висновок суду першої інстанції, що сама лише наявність статусу підприємства, включеного до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, автоматично виключає можливість стягнення виконавчого збору.

Звертає увагу, що п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» підлягає застосуванню лише щодо тієї заборгованості, яка фактично підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Водночас сплачена боржником сума 1 868 354,13 грн не була ані списана, ані реструктуризована, а фактично виконана у межах виконавчого провадження.

Таким чином, оскільки боржником сплачено заборгованість на користь стягувача в розмірі 1 868 354,13 грн під час виконавчого провадження № 47046152 задовго до укладення договору реструктуризації та до завершення процедури врегулювання заборгованості, державний виконавець правомірно обчислив виконавчий збір у розмірі 10 %, що становить 186 835,41 грн та прийняв спірну постанову.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції, апеляційну скаргу, відзиву на неї, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено апеляційним судом, що постановою головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 30.03.2015 відкрито виконавче провадження № 47046152 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 18.02.2015 по справі № 922/5129/14 про стягнення з ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» на користь АТ «НАК «Нафтогаз України» 223 561 135,50 грн основного боргу, 3 927 888,07 грн 3% річних, 27 947 095,75 грн. інфляційних втрат та 63 748,44 грн. судового збору; всього сума стягнення - 255 499 867, 76 грн.

Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №127 від 24.05.2017 позивач внесений до Реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії із загальним обсягом кредиторської заборгованості в сумі 359 424 771,89 грн.

Постановою державного виконавця від 10.08.2018 зупинено вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 47046152 до виключення ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» з реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення».

19.12.2023 АТ НАК «Нафтогаз України» надіслало Відділу примусового виконання рішень реєстр платежів ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» у справах № 922/5129/14 (договір №061/14-ПР від 10.12.2013) та № 922/4354/14 (договір № 620-ПР від 28.12.2012) на загальну суму 222 272 095,30 грн та повідомило, що залишок заборгованості, зокрема, за наказом № 922/5129/14 складає 31 874 983,82 грн (3 927 888,07 грн 3% річних та 27 947 095,75 грн інфляційних втрат).

З реєстрів платежів вбачається, що впродовж 2016 р. позивач сплатив частину основної суми боргу в загальному розмірі 1 868 354,13 грн.

Листом від 19.01.2024 АТ НАК «Нафтогаз України» повідомило відповідача, що заборгованість за наказом № 922/5129/14 в сумі 31 874 983,82 грн списана на підставі ч. 1 ст. 7 Закону України від 03.11.2016 № 1730-VIII у зв`язку з повним виконанням умов договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ, визнаного укладеним постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 922/1001/18.

Постановами державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.09.2025:

- поновлено виконавче провадження № 47046152;

- закінчено виконавче провадження № 47046152 на підставі пунктів 9, 16 ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

- стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 186 835,41 грн (10% від суми, що підлягає примусовому стягненню).

Не погоджуючись з постановою відповідача від 19.09.2025 ВП №47046152 про стягнення 186 835,41 грн. виконавчого збору, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що заборгованість, яка підлягала стягненню за виконавчим документом - наказом № 922/5129/14 є заборгованістю, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII, а тому виконавчий збір на підставі п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», у такому виконавчому провадженні з боржника не стягується.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач безпідставно прийняв постанову про стягнення виконавчого збору.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України від 2 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII визначено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до пунктів 9, 16 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі:

- фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом;

- врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України", її дочірньою компанією "Газ України", публічним акціонерним товариством "Укртрансгаз", оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону № 1404-VIII у разі закінчення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом дев`ятим частиною першою статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Відповідно до п. 6 ч. 5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про стягнення заборгованості, що підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності цим Законом.

Отже, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження, а виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України за відсутності умов, передбачених ч. 5 статті 27 Закону № 1404-VIII.

Судом встановлено, що постановою державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 19.09.2025 стягнуто з боржника виконавчий збір в розмірі 186 835,41 грн.

У постанові зазначено, що відповідно до реєстру платежів боржника у період з 30.03.2015 (відкриття виконавчого провадження) до прийняття Східним апеляційним господарським судом постанови від 05.12.2018 у справі №922/1001/18 про визнання укладеним Договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ з ПАТ «НАК «Нафтогаз України», Боржником перераховано на користь стягувача заборгованість в сумі 1 868 354,13 грн. (погашення боргу за договором № 061/14-ПР від 10.12.2013).

Враховуючи наведене, державний виконавець вважав суму 1 868 354,13 грн. такою, що не підлягає врегулюванню відповідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", а рішення суду в зазначеній частині – фактично виконаним, шляхом перерахування коштів.

У зв`язку з цим, державний виконавець стягнув 10% виконавчого збору від сплаченої боржником суми на виконання судового рішення в розмірі 186 835,41 грн.

З цього приводу колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 1 Закону України № 1730-VIII «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» (далі – Закон № 1730-VIII) процедура врегулювання заборгованості це заходи, спрямовані на зменшення, списання та/або реструктуризацію заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії, послуги з розподілу та транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з розподілу/передачі електричної енергії, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення шляхом проведення взаєморозрахунків, реструктуризації та списання заборгованості.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону № 1730-VIII реструктуризації підлягають кредиторська заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ, використаний станом на 1 червня 2021 року для виробництва теплової та електричної енергії (у тому числі за договорами купівлі-продажу природного газу для власних потреб, що був використаний виключно для виробництва теплової та електричної енергії), надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, а також заборгованість за послуги з розподілу і транспортування природного газу та кредиторська заборгованість теплопостачальних організацій перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг споживачам, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, які утворилися станом на 1 червня 2021 року (без урахування суми неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на таку заборгованість).

Судом встановлено, що рішенням господарського суду Харківської області від 22.12.2014 у справі №922/5129/14, з ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» стягнуто 223 561 135,50 грн. основного боргу, 3 927 888,07 грн. 3 % річних, 27 947 095,75 грн. інфляційних втрат та 73080,00 грн. судового збору.

Тобто, з огляду на зміст ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 5 Закону № 1730-VIII, вірним є висновок суду першої інстанції що цей Закон поширює свою дію на стягнуту судом у справі № 922/5129/14 заборгованість за природний газ, враховуючи підставу, період її виникнення та особу кредитора.

Отже, стягнута з позивача заборгованість підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII.

Слід зауважити, що передумовою застосування п. 6 ч.5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ слугує той факт, що боржник має статус суб`єкта, на якого поширюється дія Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу».

Відтак сам по собі факт примусового стягнення заборгованості з боржника (оператора газорозподільної системи) автоматично не свідчить про наявність підстав для застосування пункту 6 частини п`ятої статті 27 Закону № 1404-VІІІ.

У цьому контексті, стаття 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» визначає, що дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій за спожитий природний газ та інші енергоносії та послуги з розподілу і транспортування природного газу, теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, а також підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиту електричну енергію, послуги з її розподілу/передачі, за питну воду, придбану з метою її подальшої реалізації споживачам, та/або за очищення стічних вод іншими підприємствами централізованого водопостачання і водовідведення.

Отже, лише при одночасному існуванні умов, визначених ст. 2 Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а саме 1) поширення дії відповідного закону на стягувану заборгованість та правовідносини з приводу її врегулювання; 2) включення боржника (суб`єкта ринку природного газу) до реєстру підприємств, які беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 14.12.2023 у справі №160/10320/22, від 18.07.2023 у справі №906/1357/20, від 05.09.2023 у справі №922/3220/20.

Колегія суддів зазначає, що боржником долучено до матеріалів виконавчого провадження № 47046152 належне документальне підтвердження другої умови для застосування п.6 ч.5 ст. 27 Закону № 1404-VІІІ - повідомлення Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 25.05.2017 №8/10-944-17 про включення до Реєстру.

З урахуванням цієї обставини, на підставі п. 10 ч. 1 ст. 34 Закону № 1404-VІІІ постановою державного виконавця від 10.08.2018 вчинення виконавчих дій у виконавчому провадженні №47046152 з примусового виконання наказу господарського суду Харківської області від 18.02.2015 по справі № 922/5129/14 зупинене до виключення боржника із вказаного Реєстру.

Крім того, в постанові від 19.09.2025 ВП № 47046152 про закінчення виконавчого провадження державний виконавець констатував списання стягнутих за наказом у справі №922/5129/14 сум 3 927 888,07 грн. 3% річних та 27 947 095,75 грн. інфляційних втрат та наявність підстав для закінчення виконавчого провадження в цій частині згідно з п. 16 ч. 1 ст. 39 Закону № 1404, що є наслідком сплати основної заборгованості на умовах ст. 7 Закону № 1730.

Проте, в оскаржуваній постанові сплачена сума 1 868 354,13 грн. помилково виключена зі складу заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону №1730, за ознакою моменту визнання укладеним між Боржником та НАК «Нафтогаз України» постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі № 922/1001/18 договору реструктуризації.

Доводи апеляційної скарги про те, що сума 1 868 354,13 грн не підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII, оскільки така нарахована на користь стягувача до прийняття Східним апеляційним господарським судом постанови про визнання укладеним Договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ між ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" та ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України колегія суддів вважає помилковими, оскільки дата укладання договору реструктуризації за рішенням суду у справі № 922/1001/18, жодним чином не свідчить, що заборгованість, що погашена до укладення вказаного договору не підпадає під дію Закону № 1730-VIII.

Судовим розглядом встановлено, що постановою Східного апеляційного господарського суду від 05.12.2018 у справі №922/1001/18, включено до Договору про реструктуризацію заборгованості за спожитий природний газ між ПрАТ «Харківська ТЕЦ-5» та ПАТ «НАК «Нафтогаз України» 267 683 888,61 грн кредиторської заборгованості за спожитий природний газ, використаний Боржником для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з опалення та постачання гарячої води, що виникла у боржника перед кредитором станом на 01.07.2016 та не погашена до 31.12.2016 згідно з договором (договорами) купівлі-продажу природного газу від 28.12.2012 № 620-ПР, від 10.12.2013 № 061/14-ПР, шляхом розстрочення на 60 календарних місяців без відстрочення її погашення.

Також, наведеним рішенням встановлено, що держава в особі Мінрегіону, який за змістом ч. 4 ст. 3 Закону № 1730-VIII формує відомості в зазначений Реєстр, спірна заборгованість визнана такою, що підлягає реструктуризації.

Визначальним у даному випадку є те, що боржника, у відповідності до Наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.05.2017 №127 включено до Реєстру теплопостачальників та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі заборгованості за спожиті енергоносії, підприємства згідно з додатком .

Згідно з додатком до Наказу Міністерства регіонального розвитку будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.05.2017 №127, ПАТ «Харківська ТЕЦ-5» внесене до переліку суб`єктів господарювання, що включені до Реєстру теплопостачальників та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі заборгованості за спожиті енергоносії, з обсягом кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно Закону - 359 424 771, 89 грн. та обсягом нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилась в період до 1 липня 2016 року – 113 914 370, 95 грн.

Отже, як вірно зазначив суд першої інстанції, на всю суму заборгованості, внесену до Реєстру теплопостачальників та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі заборгованості за спожиті енергоносії, розповсюджується дія Закону № 1730-VIII.

Пунктом 7 розділу І «Інструкції з організації примусового виконання рішень», затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, передбачено, що постанова державного виконавця, як окремий документ повинна містити мотивувальну частину із зазначенням мотивів, з яких виконавець прийняв відповідне рішення (дійшов певних висновків).

Між тим, спірна постанова про стягнення виконавчого збору не містить мотивів та обґрунтувань чи увійшла спірна заборгованість у сумі 1 868 354,13 грн до обсягу кредиторської заборгованості позивача включеної до Реєстру.

В мотивувальній частині постанови не наведено чіткого розрахунку сплати боржником суми заборгованості за виконавчим документом, а також окремо суми заборгованості, яка за висновком державного виконавця відповідача не підлягає врегулюванню за Законом України №1730, з посиланням на суми, дати, конкретні періоди тощо у відповідності до наданого НАК «Нафтогаз України» реєстру платежів.

Колегія суддів зазначає, що за змістом Пояснювальної записки до законопроекту №5273 від 17.10.2016 є зниження додаткового фінансового навантаження на підприємства житлово-комунального господарства, в тому числі в частині покладення на теплогенеруючі та теплопостачальні організації виконавчого збору зі стягуваної заборгованості постачальниками природного газу, яка виникла з незалежних від них причин в умовах неповного бюджетного фінансування Державою видатків для розрахунків за теплову енергію, пільг та субсидій, видатків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, неврегульованості питання нарахування та стягнення з громадян України пені за несвоєчасне внесення плати за комунальні послуги тощо.

При цьому, при тлумаченні п.6 ч.5 ст. 27 Закону України №1404 необхідно також врахувати включення законодавцем до цієї норми обмеження на стягнення виконавчого збору, в тому числі згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності Законом України №1730.

За таких обставин, є безпідставними посилання апелянта щодо не застосування п. 6 ч. 2 ст. 27 Закону України № 1404, до заборгованості за виконавчими документами, які не були реструктуризовані відповідно до Договору про реструктуризацію від 05.12.2018.

Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано належних доказів щодо визнання суми 1 868 354,13 грн такою, що не підлягає врегулюванню відповідно до Закону № 1730-VIII.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах відповідач діяв не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому постанова від 19.09.2025 про стягнення виконавчого збору є протиправною та правомірно скасована судом.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовані наведеними вище обставинами та нормативно - правовим обґрунтуванням, у зв`язку з чим підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Керуючись ст.ст. 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.04.2026 по справі № 520/25846/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 15.06.2026 року