Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №520/11436/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 р.Справа № 520/11436/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Подобайло З.Г.,

Суддів: Семененко М.О. , Катунова В.В. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1" на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Мороко А.С., повний текст складено 12.05.26 по справі № 520/11436/26

за позовом Приватного акціонерного товариства "ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1"

до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ

Приватне акціонерне товариство «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати розрахунок сум адміністративно господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 2 435 720,00 грн; стягнути з Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на користь Приватного акціонерного товариства «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» судовий збір у розмірі 26 624,0 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 відмовлено у відкритті провадження у справі №520/11436/26.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 та направити до суду першої інстанції для продовження їх розгляду по суті.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що предметом спору у даній справі є не лист Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю, який сам по собі не має жодних правових наслідків для позивача, а саме розрахунки адміністративно-господарських санкцій на суму 2435720,00 грн, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік і саме застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені стосується порушення прав та інтересів позивача, оскільки впливає на його майновий стан та створює перешкоди в провадженні господарської діяльності. Вказує, що у даному спірному випадку позивач оскаржує розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені суб`єктом владних повноважень - Харківським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та які за твердженням останнього підлягають сплаті позивачем у зв`язку з невиконанням ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а взаємовідносини з вказаного питання врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні». Стверджує, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом. Звертає увагу, що позивач має право оспорювати розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій в судовому порядку. У цьому випадку свої аргументи щодо незаконності застосування санкцій позивач має навести у рамках цієї справи.

Відповідач по справі не скористався правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.

Учасники справи про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги були повідомлені заздалегідь та належним чином.

Харківське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю подало до суду заяву про розгляд справи без участі представника відповідача.

Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ст.229 КАС України.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 10.03.2026 до електронного кабінету Приватного акціонерного товариства «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України надійшов розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік від Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на суму 2 435 720,00 грн.

Не погодившись із зазначеним розрахунком, Приватне акціонерне товариство «ТРЕСТ ЖИТЛОБУД-1» ініціювало даний спір.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що надісланий позивачу розрахунок за 2025 рік, створений відповідачем на підставі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, не є індивідуальним актом у розумінні КАС України, який може бути оскаржений до адміністративного суду, а законність такого розрахунку чи дій відповідача щодо його створення/надіслання, а також обчислення у ньому сум адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження у справі, з наступних підстав.

Відповідно до ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає Кодекс адміністративного судочинства (далі по тексту - КАС України), частиною першою статті 5 якого встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з п.п. 1, 2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку з порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Суб`єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).

Згідно з п.1 ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв`язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №813/1596/18.

За приписами ч.1 ст.19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: 1) спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; 2) спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спорах між суб`єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень; 4) спорах, що виникають з приводу укладання, виконання, припинення, скасування чи визнання нечинними адміністративних договорів; 5) за зверненням суб`єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб`єкту законом; 6) спорах щодо правовідносин, пов`язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму; 7) спорах фізичних чи юридичних осіб із розпорядником публічної інформації щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності у частині доступу до публічної інформації; 8) спорах щодо вилучення або примусового відчуження майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності; 9) спорах щодо оскарження рішень атестаційних, конкурсних, медико-соціальних експертних комісій та інших подібних органів, рішення яких є обов`язковими для органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших осіб; 10) спорах щодо формування складу державних органів, органів місцевого самоврядування, обрання, призначення, звільнення їх посадових осіб; 11) спорах фізичних чи юридичних осіб щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності державного замовника у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про оборонні закупівлі", крім спорів, пов`язаних із укладенням державного контракту (договору) про закупівлю з переможцем спрощених торгів із застосуванням електронної системи закупівель та спрощеного відбору без застосування електронної системи закупівель, а також зміною, розірванням і виконанням державних контрактів (договорів) про закупівлю; 12) спорах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів охорони державного кордону у справах про правопорушення, передбачені Законом України "Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень"; 13) спорах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". 14) спорах із суб`єктами владних повноважень з приводу проведення аналізу ефективності здійснення державно-приватного партнерства; 15) спорах, що виникають у зв`язку з оголошенням, проведенням та/або визначенням результатів конкурсу з визначення приватного партнера та концесійного конкурсу.

Тобто, до юрисдикції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, вчинених при здійсненні ним публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Рішення суб`єкта владних повноважень у контексті положень КАС України необхідно розуміти як нормативно-правові акти, так і правові акти індивідуальної дії.

Нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування.

Індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Отже, обов`язковою ознакою нормативно-правового акта чи правового акта індивідуальної дії, а також відповідних дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, є створення ними юридичних наслідків у формі прав, обов`язків, їх зміни чи припинення.

Предметом позову у даній справі є оскарження розрахунку сум адміністративно господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2025 рік у розмірі 2 435 720,00 грн.

Тож спірні правовідносини регулюються Законом України від 21.03.1991 №875-XII «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» (далі по тексту – Закон №875-XII; у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно зі ст.19 Закону №875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 4 відсотки середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та з урахуванням вимог статті 18 цього Закону, і здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативу робочих місць. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Порядок контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування, визначається Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю щороку до 10 березня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності здійснює визначення підприємств, установ та організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських об`єднань осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, які не забезпечили виконання у попередньому році нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, та надсилає їм розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону.

У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену згідно із частиною дванадцятою цієї статті суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю до 10 червня в автоматизованому режимі з використанням даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності формує та надсилає уточнений розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, обчислених відповідно до статті 20 цього Закону. Зміна показників у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування після 31 березня не призводить до зміни сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені у відповідному розрахунку або уточненому розрахунку.

Розрахунок надсилається у формі електронного документа через електронні кабінети підприємств, установ та організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, на веб-порталі електронних послуг Пенсійного фонду України у формі та порядку, визначених Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю спільно з Пенсійним фондом України.

Відповідно до п.п. 2, 6 Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 №70, роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Сума адміністративно-господарських санкцій, що сплачується роботодавцем за попередній рік, розраховується Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю на підставі показників звітності з Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та зазначається у розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій (далі - розрахунок).

У разі зміни до 31 березня показників за попередній рік у Державному реєстрі загальнообов`язкового державного соціального страхування, що впливають на визначену у розрахунку суму адміністративно-господарських санкцій, Фонд соціального захисту осіб з інвалідністю здійснює перерахунок та визначає в уточненому розрахунку суму адміністративно-господарських санкцій, яку повинен сплатити роботодавець.

Спори, що виникають із правовідносин щодо порядку нарахування та сплати роботодавцями суми адміністративно-господарських санкцій, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю в адміністративному порядку відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру» та/або в судовому порядку.

Верховний Суд у постанові від 10.01.2024 у справі №340/4174/23 зазначив, що розрахунок, створений відповідачем на підставі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, не є індивідуальним актом у розумінні КАС України, який може бути оскаржений до адміністративного суду, а законність такого розрахунку чи дій відповідача щодо його створення/надіслання, а також обчислення у ньому сум адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Отже, питання про виконання чи невиконання позивачем, який використовує найману працю, у 2025 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або про його вину/відсутність вини у невиконанні такого нормативу, може бути предметом правової оцінки у разі розгляду судом спору за позовом територіального відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про примусове стягнення з нього нарахованих адміністративно-господарських санкцій.

Колегія суддів зазначає, що обов`язковою умовою надання правового захисту адміністративним судом є наявність відповідного порушення суб`єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Відтак, відсутність спору виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, поняття «спір, який підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» слід тлумачити в ширшому значенні, тобто воно стосується як спорів, що не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і спорів, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Тож заявлені позивачем вимоги не можуть бути вирішені в суді жодної юрисдикції.

Враховуючи вищенаведені висновки Верховного Суду, обставини, щодо яких виникли спірні правовідносини, суд першої інстанції правомірно роз`яснив позивачу, що цей спір не віднесений до юрисдикції жодного суду, оскільки не може розглядатися за правилами будь-якого судочинства.

Отже, враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно з п.1 ч.1 ст.170 КАС України.

Колегія суддів вважає, що наведені в апеляційній скарзі мотиви та доводи не спростовують висновків суду першої інстанції, ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм прав і не дають підстав вважати, що судом допущено порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали.

Також, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, переглянувши ухвалу суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при прийнятті оскаржуваної ухвали, суд першої інстанції дійшов правильних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував норми матеріального та процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2026 по справі № 520/11436/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло

Судді(підпис) (підпис) М.О. Семененко В.В. Катунов

Повний текст постанови складено 15.06.2026 року