Постанова від 08 червня 2026 р. у справі №520/22612/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2026 р.Справа № 520/22612/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Русанової В.Б.,

Суддів: Бегунца А.О. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Тютюник О.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026, (головуючий суддя І інстанції: Бідонько А.В.) по справі № 520/22612/25

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.12.2022 по 18.10.2024 включно;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 3 989,43 грн в місяць за період з 27.12.2022 по 18.10.2024 включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 та стягнути загальну суму 86 480,52 грн одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами із рядового України і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету від 15.01.2004 № 44.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025, яке за наслідками апеляційного перегляду набрало законної сили 15.01.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо нарахування в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 27.12.2022 по 18.10.2024 включно.

Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 27.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.10.2024 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами із рядового України і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету від 15.01.2004 № 44.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У квітні 2026 р. ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення судового контрою за виконанням судового рішення, в якій просив: зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 520/22612/25.

В обґрунтування заяви зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не виконує та ухиляється від виконання судового рішення, що призводить до порушення прав заявника на «майно» у розумінні ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 заяву залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись з ухвалою суду, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до неправильного висновку, просить її скасувати та ухвалити нове, яким встановити судовий контроль.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що судом першої інстанції не враховано відсутність у позивача обов`язку звертатись до органів виконавчої служби як передумови до подання заяви в порядку ст. 382 КАС України.

Натомість, на думку апелянта, суд першої інстанції не надав жодної оцінки обставинам виконання чи невиконання боржником судового рішення, не врахував доводи заявника з приводу ухилення ІНФОРМАЦІЯ_3 від його виконання, що призвело до помилкових висновків про відмову у задоволенні заяви.

ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - відповідач) не подав відзив на апеляційну скаргу.

Учасники справи про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 229, ч. 1 ст. 308 КАС України справа розглядається в межах доводів та вимог апеляційної скарги, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, апеляційну скаргу, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно частин 2, 3 ст. 14 КАС України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Положеннями ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі «Горнсбі проти Греції» наголосив, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Для цілей ст. 6 Конвенції стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення п. 1 ст. 6, ст. 13 Конвенції та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою ст. 129-1 Конституції України.

Отже, обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

За правилами ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Відповідно до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 382 КАС відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.

Судом встановлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 520/22612/25 зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період 27.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.10.2024 відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами із рядового України і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету від 15.01.2004 № 44.

Як вказує заявник, ІНФОРМАЦІЯ_4 всупереч судовому рішенню не нарахував та не виплатив йому індексацію-різницю грошового забезпечення за період 27.12.2022 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 18.10.2024.

Вирішуючи питання щодо встановлення судового контролю, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів звернення до органу виконавчої служби з метою примусового виконання судового рішення, тому відсутні підстави для задоволення його заяви, поданої в порядку ст. 382 КАС України.

Разом з тим, суд першої інстанції не врахував, що чинним законодавством України не встановлено залежності щодо звернення до суду із заявою в порядку ст. 382 КАС України від того, чи здійснюється примусове виконання рішення суду органами ДВС чи ні.

Вказані обставини є суттєвими лише у випадку подання особою заяви, в порядку ст. 383 КАС України, тоді як в межах спірних правовідносин ОСОБА_1 такої заяви не подавав.

Колегія суддів зазначає, що в даному випадку позивачем обрано альтернативний спосіб захисту порушеного права, визначений ст. 382 КАС України, а не в порядку виконання судового рішення (Закон України «Про виконавче провадження»), що не заборонено процесуальним законодавством та є його правом.

Виходячи з фактичних обставин справи, у суду відсутні перешкоди для розгляду заяви позивача саме у порядку встановлення судового контролю та перевірки доводів заявника щодо невиконання відповідачем рішення суду шляхом подання звіту.

Колегія суддів зауважує, що правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення, є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.

Водночас, суд першої інстанції не надав жодної оцінки доводам заявника щодо ухилення суб`єкта владних повноважень від виконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановлення судового контролю, є правом а не обов`язком суду, однак, задля того, щоб відмовити в його встановленні, суд має перевірити належним чином доводи заявника, викладені в його заяві та навести підстави для висновку про відмову в задоволенні заяви, поданої у порядку ст. 382 КАС України.

Таким чином, висновок суду щодо наявності підстав для відмови у задоволенні заяви є помилковим, зробленим без повного та всебічного з`ясування обставин у справі в їх сукупності та перевірки їх доказами.

Отже доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції положень ст. 382 КАС України та не повного встановлення обставин справи знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

За змістом ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Разом з тим, положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України закріплено виключну підсудність питання про встановлення судового контролю, а саме суду, який ухвалив судове рішення.

Отже, суд апеляційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 подати звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14.11.2025 у справі № 520/22612/25.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, що призвело до неправильного вирішення питання щодо встановлення судового контролю, тому оскаржувана ухвала підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 243, 310, 312, 320, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.04.2026 по справі № 520/22612/25 скасувати.

Адміністративну справу № 520/22612/25 направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду заяви ОСОБА_1 , поданої в порядку ст. 382 КАС України.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя В.Б. Русанова

Судді А.О. Бегунц Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 15.06.2026 року