Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №440/2117/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 р. Справа № 440/2117/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Чалого І.С. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2026, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, м. Полтава, повний текст складено 01.04.26 по справі № 440/2117/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві , Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ в Полтавській області), Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ у м. Києві), Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області (далі - відповідач-3, ГУ ПФУ у Черкаській області), в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 15.01.2026 №163650008121, яким ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії з урахуванням страхового стажу роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996 в Колективному підприємстві роздрібної торгівлі "Смерічка";

- визнати незаконними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо неврахування страхового стажу роботи ОСОБА_1 з 15.03.1993 по 10.01.1996 в Колективному підприємстві роздрібної торгівлі "Смерічка" при призначенні пенсії;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996 в Колективному підприємстві роздрібної торгівлі "Смерічка" та перерахувати пенсію за віком з урахуванням цього страхового стажу, починаючи з 23.09.2025.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що 15.10.2025 звернулася із заявою до органу Пенсійного фонду про перерахунок пенсії в зв`язку з неврахуванням трудового стажу за період з 15.03.1993 по 10.01.1996. У перерахунку пенсії позивачу було відмовлено у зв`язку з тим, що період роботи 15.03.1993 по 10.01.1996 не завірений печаткою в трудовій книжці. Переконання позивача у протиправності відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України у Черкаській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 15.01.2026 №163650008121.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1983.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2025 про перерахунок пенсії.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м.Києві на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

ГУ ПФУ у м. Києві, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач-2 посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, в апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою. У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис і засвідчується печаткою.

Згідно з Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року №637 (далі - Порядок № 637), за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Розглянувши матеріали електронної пенсійної справи встановлено, що період стажу з 15.03.1993 по 10.01.1996 не завірений печаткою.

Враховуючи зазначене, ОСОБА_1 відмовлено в перерахунку пенсії, в зв`язку з відсутністю законних підстав.

Отже, немає жодних підстав для визнання протиправними дій ГУ ПФУ в м. Києві.

Вважає, що дії апелянта є правомірними, у спірних правовідносинах відповідач діяв у відповідності до чинного законодавства та в межах своєї компетенції.

Позивач по справі не скористалася правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст. 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Зі змісту апеляційної скарги встановлено, що рішення суду першої інстанції оскаржується в частині задоволення позовних вимог, отже, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, в межах розгляду цієї справи надається правова оцінка рішенню суду першої інстанції в оскаржуваній відповідачем-2 частині.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 перебуває на обліку у ГУ ПФУ в Полтавській області та отримує пенсію за віком.

При призначенні пенсії, до страхового стажу позивача не був зарахований період роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996.

15.10.2025 позивач звернулася до ГУ ПФУ в Полтавській області із заявою, у якій просила перерахувати пенсію в зв`язку з неврахуванням трудового стажу з 15.03.1993 по 10.01.1996 в Колективному підприємстві роздрібної торгівлі "Смерічка".

Вищевказана заява позивача була розглянута за принципом екстериторіальності ГУ ПФУ в м. Києві, яке рішенням від 15.01.2026 №163650008121 відмовило позивачу у перерахунку, підставою відмови визначивши те, що період роботи 15.03.1993 по 10.01.1996 не завірений печаткою в трудовій книжці.

Позивач не погодилася з позицією відповідача, у зв`язку з чим звернулася до суду з цим позовом.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Неналежне оформлення трудової книжки, не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача, які дають йому право на призначення/перерахунок пенсії, оскільки відповідальність за порядок ведення трудової книжки покладено безпосередньо на посадових осіб установи-роботодавця.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позову в оскаржуваній відповідачем-2 частині з таких підстав.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 8 Закону України від 09.07.2003 №1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV), право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб – члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Порядок обчислення страхового стажу визначений статтею 24 Закону № 1058-IV.

Абзацом 1 частини 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж – це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку – на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

При цьому, згідно з статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до пункту 3 Порядку № 637, підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження стажу роботи на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, є необхідним лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Даний висновок підтверджуються правовими позиціями, викладеними у постановах Верховного Суду від 18.04.2019 у справі № 156/173/17, від 11.07.2019 у справі № 423/1156/17, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22.

Частиною 1, 3 статті 44 Закону № 1058-ІV передбачено, що звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

Водночас, процес перерахунку пенсії регламентується Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 19.12.2023 № 55-1) (далі – Порядок № 22-1).

Згідно з пунктом 1.1 Розділу «Звернення за призначенням (перерахунком), виплатою пенсії» Порядку № 22-1, заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України.

Відповідно до пункту 4.7 Порядку № 22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Отже, перерахунок пенсії особам здійснюється за поданими заявами до пенсійного органу. Додатково органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню.

Із матеріалів справи встановлено, що позивач отримує пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV з 23.09.2025.

09.01.2026 ОСОБА_1 звернулася до Пенсійного фонду України із заявою, в якій просила здійснити перерахунок пенсії за віком з урахуванням періоду роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996.

За результатами розгляду заяви від 09.01.2026 позивачу рішенням ГУ ПФУ в м. Києві (за принципом екстериторіальності) від 15.01.2025 №163650008121 було відмовлено в перерахунку пенсії за віком, оскільки період стажу з 15.03.1993 по 10.01.1996 не завірений печаткою.

При цьому, доказів на підтвердження недостовірності записів у трудовій книжці та інших документах позивача відповідачем-2 суду не надано.

Доводи ГУ ПФУ в м. Києві про законність та обґрунтованість рішення від 15.01.2025 №163650008121, яким відмовлено в перерахунку пенсії за віком ОСОБА_1 колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на наступне.

Як встановлено з матеріалів справи, а саме з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1983, яка наявна в матеріалах справи, позивач зокрема, запис № 8 - прийнята на посаду продавця ІІІ категорії (наказ № 2 від 15.03.1993), запис № 9 - переведена на посаду директора КП "Смерічка" (наказ № 3 від 22.03.1993), запис № 10 - звільнена за переводом на роботу ДПКП "АКМА-М" по п. 5 ч. 1 ст. 36 КЗпП України (наказ № 3 від 10.01.1996).

При цьому записи № 8 та № 9 засвідчені печатками, а запис № 10 не засвідчений печаткою підприємства.

Відповідно до п. 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок № 58 від 29 липня 1993 року, затвердженої Міністерством праці України, Міністерством юстиції України і Міністерством соціального захисту населення України (далі - Інструкція № 58) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно із пп. 2.6 п. 2 Інструкції № 58, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу.

Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV, періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція була висловлена Верховним Судом у постановах від 25.04.2019 у справі №593/283/17, від 11.07.2019 у справі №607/14795/16-а, від 31.07.2019 у справі №750/10916/16-а, від 19.09.2019 у справі №229/1905/17 та від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.

Відповідно до положень пунктів 3, 17, 18 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. За відсутності зазначених у цьому пункті документів для підтвердження стажу роботи приймаються членські квитки профспілок. При цьому підтверджуються періоди роботи лише за той час, за який є відмітки про сплату членських внесків.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Отже, зміст наведених правових норм свідчить, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності останньої або відповідних записів у ній, їх неправильності чи неточності, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Такими документами, зокрема, є архівні та уточнюючі довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання, тощо. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.

За позицією Верховного Суду, викладеною, зокрема, у постанові від 21 лютого 2018 року у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці; неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а, від 18.11.2022 у справі № 560/3734/22, 04.07.2023 у справі № 580/4012/19.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 11.11.2020 у справі №677/831/17 зазначив, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

В контексті обставин цієї справи та доводів ГУ ПФУ в м. Києві, покладених ним в основу свого рішення про відмову у перерахунку пенсії позивачу, колегія суддів враховує й те, що за частиною 3 статті 44 Закону №1058-IV органи пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У даному випадку матеріали справи не містять доказів звернення ГУ ПФУ в м. Києві до відповідних підприємств, установ та організацій з метою надання необхідних додаткових документів, а також здійснення відповідної перевірки достовірності поданих позивачкою та відображених у її трудовій книжці відомостей щодо періодів роботи та страхового (трудового) стажу.

Відтак, роблячи висновок про відсутність підстав для зарахування до страхового стажу позивача певного періоду роботи з огляду на наявність дефектів у заповненні її трудової книжки, відповідач переклав тягар доказування на позивача, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства. По суті, як орган Пенсійного фонду, вирішуючи цей спір, свою позицію побудував виключно на припущеннях (сумнівах) щодо не підтвердження наявності у позивача страхового (трудового) стажу у певний період.

Колегія суддів зазначає, що хоча й витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, однак перекладання обов`язку доказування, надання відомостей на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей не може слугувати умовою для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 січня 2025 року у справі №120/8471/23.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що обов`язок оформлення та ведення трудових книжок покладається на роботодавця або уповноважену ним особу, які здійснюють заповнення трудової книжки, а не на працівника, тому наявність недоліків у заповненні трудової книжки не може бути підставою для неврахування до страхового стажу спірного періоду роботи позивача.

Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) та від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 (провадження № К/9901/22172/18) неодноразово висловлював позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Отже, позивач не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на неї не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній.

Відповідач-2 не надав суду належних доказів, які б свідчили про те, що позивач не має права на зарахування до страхового стажу спірного періоду роботи, оскільки недоліки в трудовій книжці позивача, ще не є підставою вважати, що в цей період вона не працювала.

З урахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що вказана підстава для відмови у зарахуванні періодів роботи до страхового стажу є необґрунтованою.

За наведених обставин, колегія суддів зазначає, що надана позивачем разом із заявою про перерахунок пенсії копія трудової книжки у достатній мірі підтверджує період її трудової діяльності на Колективному підприємстві роздрібної торгівлі "Смерічка" з 15.03.1993 по 10.01.1996, що мав бути зарахований відповідачем-2 до її страхового стажу.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів доходить висновку, що рішення № 163650008121 від 15.01.2025 прийнято ГУ ПФУ в м. Києві не на підставі та не у спосіб, що визначені законодавством України, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому вказане рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в даному випадку для належного захисту прав позивача необхідно зобов`язати ГУ ПФУ в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 15.03.1993 по 10.01.1996 згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 від 10.08.1983, а також повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.10.2025 про перерахунок пенсії.

Таким чином, переглянувши рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку в межах вимог та доводів апеляційної скарги відповідача, у відповідності до ч. 1 ст. 308 КАС України, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

На підставі викладеного, в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

З огляду на вищенаведений підхід, колегія суддів вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.

Частиною 1 ст. 315 КАС України визначено, що за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи судом апеляційної інстанції, спростовані зібраними по справі доказами та встановленими обставинами, з наведених підстав висновків суду в оскаржуваній частині не спростовують.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в частині, що оскаржується, є обґрунтованим, прийнятим на підставі з`ясованих та встановлених обставин справи, які підтверджуються доказами, та ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 01.04.2026 по справі № 440/2117/26 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді З.Г. Подобайло І.С. Чалий