Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №644/2492/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 р.Справа № 644/2492/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.03.2026, головуючий суддя І інстанції: Ізмайлов І.К., м. Харків, повний текст складено 27.03.26 року у справі № 644/2492/25

за позовом ОСОБА_1

до Департаменту патрульної поліції в особі відокремленого підрозділу: Управління патрульної поліції в Харківській області

про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ), звернулась до Орджонікідзевського районного суду міста Харкова (нині - Індустріального районного суду міста Харкова) з позовом до Департаменту патрульної поліції в особі відокремленого підрозділу: Управління патрульної поліції в Харківській області (далі відповідач, ДПП в особі ВП УПП в Харківській області), в якому просила суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову серії ЕНА № 4249031 від 11.03.2025 про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, про притягнення її до адміністративної відповідальності за ч. 2 ст. 122 КУпАП та накладення стягнення у вигляді штрафу в розмірі 510,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що в оскаржуваній постанові не вказано яким чином було встановлено наявність факту порушення, а саме на підставі чого працівником поліції було здійснено висновок про порушення нею п. 9.4. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР) та на якій саме відстані від місця маневру нею було подано сигнал повороту. Вважає, що відеозапис з бодікамери, який зазначено в тексті постанови не може бути належним доказом порушення, оскільки він не дозволяє визначити будь-які відстані. Отже, доказів на яких ґрунтується висновок відповідача про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскаржувана постанова не містить. Водночас, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності факту адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами. Позивач також зауважила, що в порушення ст. 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та ст. 59 Конституції України їй не була надана можливість скористатися правовою допомогою, а постанова про адміністративне правопорушення винесена у відсутності захисника позивача.

Від представника відповідача Департаменту патрульної поліції надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на те, що з відеозапису, який фіксував вчинене правопорушення, чітко вбачається як на транспортному засобі, яким керувала позивачка, світловий покажчик повороту увімкнувся безпосередньо під час здійснення цього повороту, а не заздалегідь, що могло б викликати сумніви стосовно відстані, тому, на його думку, відсутня необхідність здійснювати таке вимірювання в цьому випадку. Також відповідач зазначив, що на відеозаписі з нагрудного реєстратора поліцейського вбачається розмова позивачки з адвокатом в телефонному режимі. При цьому, позивачка жодних клопотань стосовно того, щоб відкласти розгляд справи з метою скористатися правовою допомогою не заявляє. А отже твердження позивача з даного приводу є безпідставним. Вважає, що твердження та аргументи позивачки та його представника не спростовують наявності складу адміністративного правопорушення в діях позивачки, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

Крім того, відповідач зауважив, що в позовні заяві позивач вказує про те, що в майбутньому вона очікує понести витрати на оплату правничої допомоги адвоката у розмірі 4800 грн. Оскільки позовні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу є похідними від вимог про скасування постанови, яка на думку відповідача є цілком законною та обґрунтованою, то підстави для їх задоволення також відсутні.

Позивачем було подано відповідь на відзив, в якій вона позовні вимоги підтримала, просила позов задовольнити в повному обсязі. Зазначила, що з наданого відповідачем відеозапису не вбачається вчинення позивачкою інкримінованого правопорушення. Наданий відеозапис не є суцільним та складається з трьох різних файлів, які перериваються, тому неможливо встановити чи пов`язані між собою події, які на них зафіксовані, та чи зображено на них один і той самий автомобіль, що не дає можливості відтворити подію правопорушення. Відеозапис, наданий як доказ, має ознаки переривання, наявна вибірковість відео файлів, що прямо заборонено Інструкцією із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 за №28/32999 (далі - Інструкція №28/32999). Вважає, що постанова про накладення на позивачку штрафу є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не надано належних і допустимих доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення.

Рішенням Індустріального районного суду міста Харкова від 27.03.2026 позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції в особі відокремленого підрозділу: Управління патрульної поліції в Харківській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення задоволено.

Постанову серії ЕНА №4249031 від 11.03.2025 про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху зафіксоване не в автоматичному режимі відносно ОСОБА_1 за ч. 2 ст. 122 КУпАП скасовано, провадження по адміністративній справі закрито.

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з Департаменту патрульної поліції, код ЄДРПОУ 40108646, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн. та витрати зі сплати судового збору в розмірі 484,48 коп.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції, при прийнятті рішення, норм матеріального та процесуального права, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі. Зазначив, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність належних та допустимих доказів вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, що стало наслідком неповного та вибіркового дослідження наданих відповідачем відеозаписів. Так, матеріали справи містять відеозапис з автомобільного відеореєстратора маі, який складається з двох файлів (video5472039839798948749 video5472039839798948754), що є безперервною фіксацією події з різних часових відрізків та в сукупності відображає повну картину вчинення правопорушення. Зокрема, з першого відеофайлу (video5472039839798948749) вбачається, що транспортний засіб під керуванням ОСОБА_2 розпочинає поворот ліворуч, перебуваючи в межах перехрестя, при цьому покажчик повороту ввімкнувся безпосередньо під час здійснення цього повороту, а не заздалегідь, як того вимагають ПРД України. Відповідно до п. 9.4 ПДР водій зобов`язаний подавати сигнал світловими покажчиками повороту завчасно до початку виконання маневру (не менш як за 50-100 м у населених пунктах), а не одночасно з його здійсненням. Крім того, з другого відеофайлу (video5472039839798948754) вбачається, що після завершення повороту ліворуч покажчик повороту вимикається, що підтверджує його використання саме під час маневру, а не до його початку. Таким чином, на переконання апелянта, у своїй сукупності зазначені відеозаписи підтверджують факт несвоєчасного подання сигналу повороту, що утворює склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП.

Вважає, що висновок суду про те, що відеозапис не дає можливості встановити момент увімкнення покажчика повороту, є необґрунтованим, оскільки для встановлення факту правопорушення достатнім є з`ясування обставин, що сигнал було подано не завчасно. Суд першої інстанції фактично ототожнив відсутність фіксації порушень правил дорожнього руху з відсутністю складу правопорушення, що є неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням принципів оцінки доказів у їх сукупності.

Щодо безпідставного, на думку апелянта, стягнення витрат на професійну правничу допомогу, останній зазначив, що ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару. Водночас сам факт укладення договору між адвокатом та клієнтом не є безумовною підставою для стягнення витрат на оплату послуг адвоката. Звернув увагу, що в даному випадку, матеріали справи не містять ані акту виконаних робіт, ані рахунку - фактури, ані квитанції про сплату позивачем гонорару на виконання умов Договору. Пересвідчитися у тому, що позивач дійсно поніс такі витрати неможливо. Крім того, наданий представником позивачки Договір не містить ані ціни, ані порядку обчислення, ані строків оплати. У Договорі є лише посилання на те, що розмір та порядок гонорару визначається в додатку до цього Договору. Однак матеріали справи не містять ані додатку до Договору від 20.03.2025, ані додаткової угоди до Договору від 20.03.2025. З урахуванням вищезазначеного, апелянт вважає, що стягнення з ДПП на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4800 гривень є необґрунтованим. Отже, рішення суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат також підлягає скасуванню.

Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому вона, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Зауважила, що в своїй апеляційній скарзі відповідач фактично не навів жодних нових аргументів на спростування правової позиції позивача, а також висновків викладених судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Натомість, відповідач лише повторив зміст свого відзиву на позовну заяву, який було подано до суду першої інстанції. Жодних нових заперечень відповідачем в своїй апеляційній скарзі наведено не було. Зазначене свідчить про те, що у відповідача відсутнє правове обґрунтування, а також належні та допустимі докази на підтвердження своєї позиції, а фактично апеляційна скарга відповідача зводиться до незгоди з рішенням суду першої інстанції. Зазначила, що для встановлення вказаного порушення інспектор патрульної поліції зобов`язаний встановити та зафіксувати відстань, на якій водієм було подано сигнал повороту, а також що ця відстань становила менше 50 метрів до початку здійснення маневру. Однак, яким саме чином інспектор поліції здійснював вимірювання вказаної відстані невідомо і під час розгляду адміністративного матеріалу жодні вимірювання не здійснювались.

Щодо наданих відповідачем відеозаписів, позивач зазначила, що: по-перше всупереч твердженню відповідача з відеозапису не вбачається вчинення позивачем інкримінованого правопорушення. В свою чергу, відеозаписи, про які зазначено в тексті постанови не можуть бути належними доказами порушення, оскільки вони не дозволяють визначити буд які відстані; по-друге, наданий відеозапис не є суцільним та складається з трьох різних файлів, які перериваються. На одному з відеозаписів (export-i4gv4), який має ідентифікуючі дані, міститься виключно процедура складання оскаржуваної постанови. Натомість, сам факт події правопорушення на ньому відсутній. При цьому, 2 інші файли відеозаписів (video5472039839798948749 та video5472039839798948754), на яких, нібито, зафіксовано рух автомобіля позивача та здійснення маневру ліворуч, не засвідчені електронним цифровим підписом та виконані на невстановлений пристрій. Більше того, неможливо встановити чи пов`язані між собою події які на них зафіксовані та чи зображено на них один і той самий автомобіль, оскільки відеозапис на цих файлах не є суцільним та не дає можливості відтворити подію правопорушення. Отже відеозапис, який наданий як доказ, має ознаки переривання, а саме відсутня основна вимога до фіксування правопорушення - безперервність відеофіксації, натомість наявна вибірковість відео файлів, що прямо заборонено Інструкцією №28/32999.

За вказаних обставин, на переконання позивача, постанова відповідача про накладення на позивача штрафу є незаконною та підлягає скасуванню, отже підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Щодо аргументів відповідача в частині стягнення на користь позивача витрат на правничу допомогу позивач повідомила, що під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач не висловлював жодних заперечень щодо стягнення цих витрат, їх розміру, співмірності, доведеності, тощо. Жодних клопотань про зменшення розміру вказаних витрат відповідачем до суду першої інстанції також не подавалось. Напротивагу твердженням відповідача повідомила, що витрати на правничу допомогу підтверджуються належними доказами.

Представником позивача подано заяву, в якій він просив: судове засідання 15.06.2026 об 11:30 год. проводити без участі позивача та його представника; апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції відхилити та залишити без задоволення, рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.03.2026 по справі №644/2492/25 - залишити в силі без змін.

Представником відповідача подано клопотання, в якому останній просив розгляд справи №644/2492/25 здійснювати без присутності представника ДПП. Зазначив, що апеляційну скаргу підтримує у повному обсязі, просив суд її задовольнити, рішення Індустріального районного суду м. Харкова від 27.03.2026 у справі 644/2492/25 скасувати та прийняти постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 до ДПП відмовити.

Відповідно до частини 3 статті 268, частини 2 статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до змісту оскаржуваної постанови серія ЕНА № 4249031 від 11.03.2025, водій ОСОБА_1 11.03.2025 о 18:52 год. в м. Харкові, по вул. Машиністів 6-А, керуючи транспортним засобом Chevrolet Lacetti, НОМЕР_2 , завчасно (за 50 метрів) не ввімкнула світловий покажчик повороту відповідного напрямку при повороті ліворуч, чим порушила п. 9.4 ПДР – несвоєчасне подання попереджувальних сигналів, та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00 грн.

ОСОБА_1 не погодившись з винесеною відносно неї постановою, звернулась до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що наданий відповідачем відеозапис про адміністративне правопорушення складається з двох файлів, а саме з першого вбачається, що фіксація руху автомобіля починається з моменту як автомобіль патрульних поліцейських повертає праворуч і в цей момент автомобіль Бабенко (Лукашук) В.М., перебуваючи в межах перехрестя, здійснює маневр ліворуч з ввімкненим покажчиком світлового сигналу повороту ліворуч (video5472039839798948749). Із другого ж відео вбачається, що в автомобілі ОСОБА_1 після повороту ліворуч здійснюється вимкнення світлового покажчика повороту (video 5472039839798948754). Отже з вказаного відео неможливо з`ясувати момент, коли водій ОСОБА_1 ввімкнула покажчик повороту ліворуч, що не дає суду змоги погодитись з обставинами викладеними в постанові про адміністративне правопорушення, оскільки вказаний відеозапис не містить доказів вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 122 КУпАП, а інших доказів вчинення правопорушення, відповідачем не надано. Не надання належного доказу стосовно вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху, що стало підставою для складання оскаржуваної постанови, в силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, а тому недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Оскільки належних та допустимих доказів, на підставі яких можливо достовірно встановити порушення позивачкою ПДР, відповідачем суду всупереч вимогам Закону не надано, доводи позивача не спростовані, суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення за частиною другою статті 122 КУпАП відносно позивача підлягає закриттю.

Щодо вимоги позивачки про стягнення витрат на правничу допомогу, суд, надаючи оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, змістом виконаних та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 4800,00 грн, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

За приписами частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 1 статті 23 Закону України "Про Національну поліцію" №580-VIII від 02.07.2015 (далі - Закон №580-VIII), поліція відповідно до покладених на неї завдань у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону №580-VIII, визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Відповідно до частини 5 статті 14 Закону України "Про дорожній рух" №3353-XII від 30.06.1993 (далі - Закон №3353-XII), учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

За пунктом 1.3. ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил. Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством (пункт 1.9).

Згідно з пунктом 1.9. ПДР, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

Відповідно до пункту 9.4 ПДР подавати сигнал покажчиками повороту або рукою належить завчасно до початку маневру (з урахуванням швидкості руху), але не менш як за 50-100м у населених пунктах і за 150-200 м поза ними, і припиняти негайно після його закінчення (подавання сигналу рукою слід закінчити безпосередньо перед початком виконання маневру). Сигнал забороняється подавати, якщо він може бути не зрозумілим для інших учасників руху. Подавання попереджувального сигналу не дає водієві переваги і не звільняє його від вжиття запобіжних заходів.

Частина 2 статті 122 КУпАП передбачає відповідальність за порушення правил проїзду перехресть, зупинок транспортних засобів загального користування, проїзд на заборонний сигнал світлофора або жест регулювальника, порушення правил обгону і зустрічного роз`їзду, безпечної дистанції або інтервалу, розташування транспортних засобів на проїзній частині, порушення правил руху автомагістралями, користування зовнішніми освітлювальними приладами або попереджувальними сигналами при початку руху чи зміні його напрямку, використання цих приладів та їх переобладнання з порушенням вимог відповідних стандартів, користування під час руху транспортного засобу засобами зв`язку, не обладнаними технічними пристроями, що дозволяють вести перемови без допомоги рук (за винятком водіїв оперативних транспортних засобів під час виконання ними невідкладного службового завдання), а так само порушення правил навчальної їзди, у виді накладення штрафу в розмірі двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.

Згідно з приписами статті 222 КУпАП, органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення громадського порядку, правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту, правил випуску у плавання малих, спортивних суден і водних мотоциклів, правил судноплавства на морських і внутрішніх водних шляхах, правил, спрямованих на забезпечення схоронності вантажів на транспорті, а також про незаконний відпуск і незаконне придбання бензину або інших паливно-мастильних матеріалів (статті 80 і 81 (в частині перевищення нормативів вмісту забруднюючих речовин у відпрацьованих газах транспортних засобів), частина перша статті 44, стаття 89, частина друга статті 106-1, частини перша, друга, третя, четверта і шоста статті 109, стаття 110, частина четверта статті 116-2, стаття 117, частини перша і друга статті 119, частини перша, друга, третя, п`ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128-129, частина перша статті 132-1, частини перша і п`ята статті 133, частини третя, шоста, восьма, дев`ята, десята і одинадцята статті 133-1, стаття 135, стаття 136 (за винятком порушень на автомобільному транспорті), стаття 137, частини перша, друга і третя статті 140, статті 148, 151, частини шоста, сьома і восьма статті 152-1, статті 161, 164-4, частина перша статті 173-8, стаття 175-1(за винятком порушень, вчинених у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), частини перша і третя статті 175-3 (у частині порушень, пов`язаних із незабезпеченням безперешкодного доступу громадян до об`єктів фонду захисних споруд цивільного захисту, у випадках та порядку, в

Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.

Частиною 2 статті 258 КУпАП передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі.

У вказаних вище випадках, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі (стаття 283 КУпАП) на місці вчинення правопорушення.

За приписами пункту 5 Розділу IV Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України №1395 від 07.11.2015 (далі - Інструкція №1395), постанова про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі (додаток 5), складається у письмовій формі (заповнюється відповідно до вимог пункту 10 розділу ХV цієї Інструкції) або за наявності технічної можливості в електронній формі у вигляді стрічки, яка роздруковується за допомогою спеціальних технічних пристроїв, із зазначенням відомостей, що відповідають пунктам постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, наведеної у додатку 5 до цієї Інструкції.

Згідно зі статтею 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Тобто, стаття 280 КУпАП закріплює обов`язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з`ясувати, зокрема, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.

Відповідно до частини 3 статті 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Отже, частиною 3 статті 283 КУпАП чітко передбачено імперативний обов`язок відповідача щодо зазначення технічного засобу, яким здійснено фото або відеозапис у постанові по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

У разі відсутності в оскаржуваній постанові по справі про адміністративне правопорушення посилань на технічний засіб, за допомогою якого здійснено відеозапис, такий відеозапис згідно з вимогами КАС України не може вважатися належним та допустимим доказом вчинення адміністративного правопорушення.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 24.01.2019 у справі №428/2769/17, від 13.02.2020 у справі №524/9716/16-а, від 19.02.2020 у справі №607/3394/17.

Зі змісту оскаржуваної постанови серії ЕНА №4249031 від 11.03.2025 убачається, що водій ОСОБА_1 11.03.2025 о 18:52 год. в м. Харкові, по вул. Машиністів 6-А, керуючи транспортним засобом Chevrolet Lacetti, НОМЕР_2 , завчасно (за 50 метрів) не ввімкнула світловий покажчик повороту відповідного напрямку при повороті ліворуч, чим порушила п. 9.4 ПДР – несвоєчасне подання попереджувальних сигналів, та скоїла адміністративне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 122 КУпАП. На ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 510,00 грн.

В графі "7. До постанови додаються" зазначено: відео з бк 467634 та відео з реєстратору 70 mai (а.с. 99).

Статтею 245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Зміст пункту 1 статті 247 КУпАП свідчить про те, що обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події та складу адміністративного правопорушення. Наявність події правопорушення доводиться шляхом надання доказів.

Відповідно до статті 251 КУпАП України, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, відомостями та інформацією з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 40 Закону №580-VIII поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення: 1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень; 2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз; 3) безпілотні повітряні судна та спеціальні технічні засоби протидії їх застосуванню; 4) спеціальні технічні засоби перевірки на наявність стану алкогольного сп`яніння; 5) спеціалізоване програмне забезпечення для здійснення аналітичної обробки фото- і відеоінформації, у тому числі для встановлення осіб та номерних знаків транспортних засобів.

Технічні прилади та технічні засоби, передбачені пунктами 1 і 2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.

Поліція може використовувати інформацію, отриману за допомогою фото- і відеотехніки, технічних приладів та технічних засобів, що перебувають у чужому володінні.

Інформація про змонтовані/розміщені технічні прилади, технічні засоби повинна бути розміщена на видному місці.

Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

За визначенням статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

На підтвердження факту вчинення адміністративного правопорушення відповідачем до відзиву на позовну заяву додано відеозаписи - файли: export-i4gv4.mp4 (відео з ID реєстратора 467634), video5472039839798948749.mp4 (відео з реєстратора 70mai), video5472039839798948754.mp4 (відео з реєстратора 70mai).

Надані відповідачем відеозаписи підпадають під визначення електронного доказу, встановленого статтею 99 КАС України.

Згідно з частинами 1, 2 статті 99 КАС України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги». Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Відповідно до частини 1 статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV (далі - Закон №851-IV) оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Отже, копії зазначених доказів мають бути засвідчені електронним цифровим підписом автора або мають бути надані суду в оригіналі, що також передбачає наявність на них, серед іншого - ознак цифрового підпису автора.

Як встановлено колегією суддів за результатами огляду наданих відповідачем відеофайлів із використанням сервісу Центрального засвідчувального органу (https://czo.gov.ua), зазначені відеоматеріали містять кваліфікований електронний підпис їх автора.

Оглядом вказаних відеозаписів, судом встановлено, що:

- відеофайл export-i4gv4.mp4 містить фіксацію процедури розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення спірної постанови. При цьому запис розпочинається з пропозиції відповідача позивачу ознайомитися з наявними відеодоказами;

- відеофайл (video5472039839798948749.mp4): відеозапис розпочинається з моменту наближення службового автомобіля патрульної поліції до перехрестя та виконання ним повороту праворуч. Одразу після завершення цього маневру в полі зору камери перебуває автомобіль, який знаходиться в межах перехрестя та через декілька секунд здійснює поворот ліворуч із увімкненим покажчиком лівого повороту. Реєстраційний номер автомобіля на відеозаписі не зафіксований;

- відеофайл (video 5472039839798948754.mp4): відеозапис розпочинається з моменту здійснення автомобілем, що рухається попереду службового автомобіля патрульної поліції, повороту ліворуч та фіксує, що після завершення маневру покажчик лівого повороту було вимкнено. У подальшому службовий автомобіль патрульної поліції наближається до зазначеного транспортного засобу, після чого на відеозаписі візуально фіксується його державний реєстраційний номер, який відповідає номеру автомобіля позивача.

Колегія суддів зазначає, що надані відповідачем відеозаписи, які не є суцільними та не відображають безперервно весь перебіг подій, не дають можливості достеменно встановити момент увімкнення водієм покажчика лівого повороту. З відеозапису (video5472039839798948749.mp4) вбачається, що після здійснення службовим автомобілем патрульної поліції повороту праворуч у полі зору камери перебуває транспортний засіб, який рухається в межах перехрестя з увімкненим покажчиком лівого повороту та буквально через декілька секунд здійснює відповідний маневр. Наведене свідчить про те, що на момент потрапляння зазначеного автомобіля в поле зору камери він вже перебував у безпосередній близькості до місця повороту, а тому відповідач об`єктивно не здійснював його відеофіксацію на відстані 50 метрів до початку маневру.

За таких обставин надані відповідачем відеозаписи не містять відомостей, які б давали можливість встановити, коли саме водій увімкнула покажчик лівого повороту, а відтак не підтверджують доводи відповідача про порушення позивачем вимог пункту 9.4 ПДР щодо несвоєчасного подання попереджувального сигналу.

Відтак суд позбавлений можливості погодитися з обставинами, викладеними в постанові про адміністративне правопорушення, оскільки наявні відеоматеріали не містять належних і достатніх доказів вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП. Інших доказів, які б беззаперечно підтверджували факт вчинення позивачкою зазначеного правопорушення, відповідачем не надано.

Суд звертає увагу на те, що процесуальний обов`язок щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності відповідно до положень діючого на час виникнення спірних правовідносин процесуального законодавства покладено на відповідача.

Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі №524/5536/17 та від 17.07.2019 у справі №295/3099/17.

Колегія суддів зауважує, що сам факт складання постанови про притягнення особи до адміністративної відповідальності не може бути достатнім доказом правомірності рішення суб`єкта владних повноважень за відсутності інших належних доказів і не звільняє відповідача від доведення правомірності свого рішення.

Суд апеляційної інстанції наголошує, що притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами.

При цьому колегія суддів враховує, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.

Такі висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а.

Із врахуванням вищевикладеного, оцінюючи в сукупності наявні в справі докази, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржувана постанова необґрунтована, у зв`язку з чим підлягає скасуванню, оскільки відповідачем не подано належних доказів, які б підтвердили вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 122 КУпАП.

Згідно з частиною 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:

1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення;

2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи);

3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення;

4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

За наведених обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для скасування постанови серії ЕНА №4249031 від 11.03.2025 та закриття справи про адміністративне правопорушення.

З огляду на те, що надані відповідачем відеозаписи не можуть вважатися належними та допустимими доказами у розумінні статей 73 - 76 КАС України, суд не вбачає необхідності надавати правову оцінку іншим доводам сторін та обставинам справи.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції в цій частині, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Щодо витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 1 статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

За частиною 3 статті 132 КАС України до складу витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.

Відповідно до приписів частин 1-5 статті 134 КАС України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Так, частина 7 статті 139 КАС України, передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов`язані такі витрати з розглядом справи. Водночас, дії сторони щодо досудового вирішення спору підлягають врахуванню лише у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим.

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 визначено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

При цьому, необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 27.01.2022 по справі № 813/2241/18.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу представником позивача до суду першої інстанції було надано копії: свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1615 від 19.03.2009; ордеру на надання правничої допомоги у Орджонікідзевському районному суді м. Харкова №1247598 від 20.03.2025; договору про надання професійної правничої допомоги, захист та представництво інтересів особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення б/н від 20.03.2025 (далі - Договір); попереднього (орієнтовного) розрахунку судових витрат від 20.03.2025.

З наданих документів судом встановлено, що відповідно до Договору ОСОБА_3 було надано адвокату Ковалю Олександру Юрійовичу повноваження на представництво інтересів та захисту в усіх органах уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, в тому числі, Орджонікідзевському районному суді м. Харкова або іншому суді першої інстанції згідно територіальної підсудності, Другому апеляційному адміністративному суді (або іншому суді апеляційної інстанції згідно територіальної підсудності), Верховному суді з наданням захиснику (представнику) всіх передбачених законом прав (абзац 1 Договору). Договір містить перелік наданих прав (абзаци 2, 3, 4 Договору). Також у Договорі зазначено, що розмір та порядок оплати гонорару визначаються в додатку до цього Договору (абзац 5 Договору).

У попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат від 20.03.2025 зазначено, що позивачем було сплачено судовий збір в сумі 484,48 грн. Очікуваний розмір витрат позивача на оплату професійної правничої допомоги адвоката попередньо розраховується наступним чином: усна консультація з вивчення документів 0,1 мзп. - 800,00 грн; складання та подання позовної заяви 0,3 мзп. - 2400,00 грн; складання та подання відповіді на відзив 0,2 мзп. - 1600,00 грн.

Суд першої інстанції, надаючи оцінку співмірності суми витрат на професійну правничу допомогу зі складністю справи, змістом виконаних та наданих адвокатом послуг, обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування на користь позивача понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу надану під час розгляду справи, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 4800,00 грн, оскільки вказаний розмір є доведеним, обґрунтованим та співмірним.

Переглядаючи справу в цій частині, та надаючи оцінку наданим представником позивача доказам на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що Договір не дозволяє встановити зв`язок понесених витрат у зв`язку з розглядом саме цієї справи, оскільки наведені в ньому посилання на зміст правовідносин, у яких надається правова допомога, носять загальний характер, що не дає можливості ідентифікувати їх з предметом спору в даній справі.

Також судом першої інстанції залишено поза увагою, що в Договорі всупереч положенням статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» не визначено порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення. Вказаний Договір містить умову, що розмір та порядок оплати гонорару визначаються в додатку до Договору. Проте, такий додаток до Договору не було надано до суду першої інстанції.

Вказані обставини унеможливлюють визначення обґрунтованості заявлених витрат.

Колегія суддів критично оцінює надані заявником до суду апеляційної інстанції копію Додатку № 1 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 20.03.2025 та копію Акту надання послуг б/н від 02.03.2026 як докази на підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, оскільки зазначені документи не були подані до суду першої інстанції у встановленому процесуальним законом порядку та не були предметом його дослідження і правової оцінки, а заявником не доведено наявності виняткових обставин, які перешкоджали їх своєчасному поданню.

Оскільки наведені документи не були предметом дослідження та оцінки суду першої інстанції, який ухвалював рішення у справі, а підстав для прийняття таких доказів на стадії апеляційного перегляду не встановлено, колегія суддів не вбачає правових підстав для врахування їх як доказів на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не надав належної правової оцінки доказам, поданим на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, та не перевірив їх належність, допустимість і достатність для підтвердження фактичного понесення таких витрат.

Обґрунтовуючи висновок про наявність підстав для стягнення з відповідача 4800,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції фактично обмежився лише загальним посиланням на співмірність заявлених витрат зі складністю справи, змістом та обсягом наданих адвокатом послуг. Водночас суд не навів мотивів, з яких дійшов висновку про доведеність відповідних витрат, не здійснив належного аналізу поданих доказів та не встановив, чи підтверджують вони фактичне надання правничої допомоги та її вартість у заявленому розмірі.

За таких обставин висновок суду першої інстанції про доведеність, обґрунтованість та співмірність витрат на професійну правничу допомогу є помилковим, оскільки зроблений без належного дослідження доказів та перевірки їх відповідності вимогам процесуального закону.

Отже, доводи скаржника щодо відсутності належних та допустимих доказів понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Надані до суду першої інстанції письмові докази не містять документів, які б у повному обсязі підтверджували узгоджений сторонами порядок визначення та сплати гонорару адвоката, зокрема щодо його розміру, способу обчислення та умов оплати, а також інших істотних умов договору, що унеможливлює належну перевірку фактичного понесення таких витрат. За таких обставин підстави для стягнення витрат на правничу допомогу відсутні, а висновок суду першої інстанції в цій частині є необґрунтованим.

Згідно з приписами пункту другого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до статті 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

У зв`язку з тим, що при ухваленні рішення судом першої інстанції було правильно вирішено справу по суті спору, однак помилково стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь позивача витрати на правничу допомогу у сумі 4800,00 грн, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до статей 315, 317 КАС України оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.03.2026 у справі № 644/2492/25 скасувати в частині стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4800,00 грн.

В іншій частині рішення Індустріального районного суду міста Харкова від 27.03.2026 у справі №644/2492/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 15.06.2026 року