Постанова від 03 червня 2026 р. у справі №754/1802/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Унікальний номер справи № 754/1802/25 Головуючий у суді першої інстанції - Саламон О.Б.

Апеляційне провадження № 22-ц/824/4620/2026 Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2026 року Київський апеляційний суд у складі:

суддя-доповідач Нежура В.А.,

судді Верланов С.М., Невідома Т.О.,

секретар Цуран С.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Трегуб Оксаною Анатоліївною на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року по цивільній справі за позовом Київської міської ради до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про витребування безпідставно отриманих активів,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2025 року Київська міська рада звернулася до суду із вказаним позовом.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1845 га з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004, вид цільового призначення якої: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на будівлю, Кафе, нежитлова будівля загальною площею 431,2 кв. м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1116427880000), за ОСОБА_1

07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на магазин, нежитлову будівлю загальною площею 176,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073588280000), за ОСОБА_1 .

Вказані будівлі належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 07.10.2020 № 809, договору про поділ спадщини від 07.10.2020 № 808, свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2020 № 814 та свідоцтва про право власності від 07.10.2020 № 810.

Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на будівлю, Кафе, нежитлова будівля загальною площею 431,2 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1116427880000), за ОСОБА_2

07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на магазин, нежитлову будівлю загальною площею 176,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073588280000), за ОСОБА_2 .

Вказані будівлі належить ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.10.2020 № 818, договору про поділ спадщини від 07.10.2020 № 808, свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2020 № 819.

Зазначені будівлі розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004 площею 0,1845 га, за адресою: АДРЕСА_1 .

Зважаючи на те, що відповідачі не сплачували орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на майно та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) підготував розрахунок щодо стягнення з відповідачів суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 02.06.2021 по 08.12.2022 у загальному розмірі 570 472,21 грн.

Посилаючись на викладене, з урахуванням уточнення позовних вимог, позивач просив суд:

стягнути солідарно на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1845 га з кадастровим номером 8 000000000:62:094:0004 по АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суму у розмірі 570 472,21 грн. та стягнути понесені витрати по сплаті судового збору.

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1845 га з кадастровим номером 8 000000000:62:094:0004 по АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 - суму у розмірі 427 854,16 грн та ОСОБА_2 - суму у розмірі 142 618,05 грн та, відповідно, стягнути понесені витрати по сплаті судового збору з ОСОБА_1 - 5 134,25 грн, з ОСОБА_2 - 1 711,42 грн.

У задоволенні інших вимог позову - відмовлено.

Не погодившись з таким рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом матеріальних норм права, просить скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

У апеляційній скарзі вказує, що представниця позивача не мала повноважень на підписання та подання позовної заяви та інших процесуальних документів по справі, оскільки Пилипчук І.І. , яка підписувала та подавала документи від імені та в інтересах позивача обіймає посаду начальника відділу захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва у кримінальних провадженнях управління захисту прав та інтересів територіальної громади міста Києва секретаріату Київської міської ради.

Зазначає, що позивач не довів розмір позовних вимог належними та допустимими доказами. До позову додано лише орієнтовний розрахунок розміру орендної плати. При цьому, розрахунок здійснено із застосуванням 5% нормативної оцінки спірної земельної ділянки, тоді як орендна плата не може перевищувати 3%.

Стверджує, що у період з 24.02.2022 по 30.04.2022, під час ведення бойових дій на території м. Києва та Київської області, орендна плата за землю не мала сплачуватися, тому заявлені до стягнення нарахування за вказаний період є безпідставними.

Посилається також на наявність підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності.

У відзиві на апеляційну скаргу представниця позивача Поліщук М.В. проти задоволення апеляційної скарги заперечила. Вказує, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

У судовому засіданні в апеляційному суді взяла участь представниця Київської міської ради Стороженко О.М., яка просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Суд апеляційної інстанції визнав за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися, оскільки їх неявка не перешкоджає апеляційному розгляду справи (ч. 2 ст. 372 ЦПК України).

Від представниці ОСОБА_1 - адвоката Трегуб О.А. надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв`язку із перебуванням її чоловіка у відпустці.

Протокольною ухвалою Київського апеляційного суду від 04 червня 2026 року клопотання було залишене без задоволення як необґрунтоване. При цьому, представниця ОСОБА_1 - адвокат Трегуб О.А. брала участь у судовому засіданні по справі 02 квітня 2026 року, де підтримала доводи своєї апеляційної скарги та надала пояснення щодо обставин справи.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленого рішення, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на будівлю, Кафе, нежитлова будівля загальною площею 431,2 кв. м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1116427880000), за ОСОБА_1

07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на магазин, нежитлову будівлю загальною площею 176,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073588280000), за ОСОБА_1 .

Вказані будівлі належать ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на частку в спільному майні подружжя від 07.10.2020 № 809, договору про поділ спадщини від 07.10.2020 № 808, свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2020 № 814 та свідоцтва про право власності від 07.10.2020 № 810 (інформаційні довідки № 410250547 від 29.01.2025 та № 410251099 від 29.01.2025).

Також, відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на будівлю, Кафе, нежитлова будівля загальною площею 431,2 кв. м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1116427880000), за ОСОБА_2

07.10.2020 приватним нотаріусом зареєстровано право спільної часткової власності на магазин, нежитлову будівлю загальною площею 176,3 кв.м по АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1073588280000), за ОСОБА_2 .

Вказані будівлі належать ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину від 07.10.2020 № 818, договору про поділ спадщини від 07.10.2020 № 808, свідоцтва про право на спадщину за законом від 07.10.2020 № 819 (інформаційні довідки № 410252152 від 29.01.2025 та № 410251769 від 29.01.2025).

Зазначені будівлі розташовані на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004 площею 0,1845 га, зареєстрованій в Державному земельному кадастрі 02.06.2021 відділом у м. Болехові Міськрайонного управління у Долинському районі та м. Болехові Головного управління Держгеокадастру в Івано Франківській області, на підставі технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель, виготовленій ТОВ «Ленд Ікс», з кодом виду цільового призначення - 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) (категорія земель - землі житлової та громадської забудови).

Відповідно до ст. 83 ЗК України територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,1845 га з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004, вид цільового призначення якої: для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

Реєстрація права власності Київської міської ради на земельну ділянку підтверджується інформаційною довідкою № 407878906 від 12.12.2024.

Конституцією України передбачено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу (ст. 13 Конституції України).

Згідно з приписами ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають право власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

За змістом приписів статей 122, 123, 124 ЗК України міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

В силу статті 206 ЗК України використання землі в Україні є платним.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка.

Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підп. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України у вказаній редакції).

Чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст. 21 Закону України «Про оренду землі» визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частина перша статті 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Враховуючи приписи ч.2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди, зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій цей будинок, будівля, споруда розташовані.

В цьому випадку відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не може бути визнане як її самовільне використання, однак не надає права на її безоплатне використання.

Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19.

Встановлено, що відповідачі не сплачували орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на майно та реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 120 цього Кодексу (у редакції, чинній на час набуття відповідачем права власності на нежитлову будівлю, розташовану на спірній земельній ділянці) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об`єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об`єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об`єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об`єкти розташовані. Отже, об`єкт нерухомості та земельна ділянка, на якій цей об`єкт розташований, за загальним правилом мають розглядатися як єдиний об`єкт права власності.

Звідси власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об`єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Аналогічну правову позицію викладено Верховним Судом у постанові від 15.12.2021 у справі № 924/856/20 та у постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 05.08.2022 року у справі № 922/2060/22.

Таким чином, положення статей 120, 125 ЗК України, ст. 1212 ЦК України дають підстави вважати, що до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права на земельну ділянку, на якій розташований цей об`єкт, ураховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, особа яка придбала такий об`єкт стає фактичним користувачем тієї земельної ділянки, на якій такий об`єкт нерухомого майна розташований, а відносини з фактичного користування земельною ділянкою без оформлення прав на цю ділянку (без укладення договору оренди тощо) та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.

Подібний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, у постановах Верховного Суду від 14.01.2019 у справі № 912/1188/17, від 21.01.2019 у справі № 902/794/17, від 04.02.2019 у справі № 922/3409/17, від 12.03.2019 у справі № 916/2948/17, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18, від 21.05.2019 у справі № 924/552/18, а також у постановах Верховного Суду України від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 22/207/15 і № 922/5468/14 та у постанові Верховного Суду від 17.03.2020 у справі № 922/2413/19.

Отже, вимоги чинного законодавства поклали на відповідача обов`язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою на якій розміщено нерухомий об`єкт, який було придбано а підставі правочину.

Таким чином, із дня набуття права власності на об`єкт нерухомого майна відповідачі, як власники такого майна стали фактичними користувачами земельної ділянки, на якій розташовані об`єкти, тому саме із цієї дати у відповідачів виник обов`язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов`язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно насувалося, згодом відпала.

Відповідно до ч.2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з пунктом «д» частини першої статті 156 цього Кодексу власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень гл.83 ЦК України.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, а також у постановах Верховного Суду від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, від 13.07.2022 у справі № 922/246/21, від 30.11.2016 у справі № 922/1008/15, від 07.12.2016 у справі № 922/1009/15, від 12.04.2017 у справах № 922/207/15, від 12.04.2017 у справі № 922/5468/14, від 16.09.2020 у справі № 922/3361/19, від 24.06.2020 у справі № 922/2414/19, від 17.03.2020 у справі № 917/353/19, від 09.04.2019 у справі № 922/652/18.

В постанові Верховного Суду від 20.09.2024 у справі № 628/1203/19 викладено висновки:

«42. Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

43. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

44. Конструкція статті 1212 ЦК, як і загалом норм глави 83 ЦК, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.

45. Ознаки, характерні для кондиції, свідчать про те, що пред`явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

46. Подібний висновок сформульовано Верховним Судом України у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15.

47. Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

48. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

49. Для кондикційних зобов`язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 ЦК України).

50. Подібні висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, та постановах Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 201/2956/19, від 27 липня 2022 року у справі № 644/3932/18-ц, від 29 березня 2023 року у справі № 643/8385/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 639/6422/21. 51. Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна».

Згідно зі ст. 14 Податкового кодексу України плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Відповідач не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як землекористувача, є орендна плата (стаття 14.1.72 Податкового кодексу України).

Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов`язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (статті 14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).

Згідно з п. 284.1 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.

Статтею 20 Закону України «Про оцінку земель» передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.

Так, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 23.02.2025 вартість земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004 становить -7 774 765,46 грн.

Враховуючи те, що земельна ділянка сформована та є об`єктом цивільних прав у розумінні ст. 79-1 ЗК України 02.06.2021, доцільно стягнути з відповідачів безпідставно збережені кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою комунальної власності.

Крім того, слід зазначити що за даними Головного управління ДПС у місті Києві (листи від 25.12.2024 № 37172/5/26-15-24-01-11-05) відповідачі податкові декларації по платі за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної або комунальної власності) за вказаний період до ДПІ не подавали та не сплачували.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 безоплатно використовувалась земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004 без правовстановлюючих документів на неї, Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) надав розрахунок щодо стягнення з відповідачів суми безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за період з 02.06.2021 по 08.12.2022 з урахуванням відомостей з витягу № 1520/86-22 із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок, витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.06.2021 № НВ-2611902722021, ст. 289 ПК України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; у разі, якщо в період 02.06.2021-08.12.2022 код виду цільового призначення земельної ділянки був визначений 03.10 (для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку) та за розрахунковий період не змінювався (витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 02.06.2021 № НВ-2611902722021), а саме:

1)з 02.06.2021 по 31.12.2021 7 067 968,60*5%/365*213 днів= 206 229,77 грн;

2)з 01.01.2022 по 08.12.2022 15 835 439,97*5%/365*342 днів= 364 242,44 грн.

Разом: 206 229,77 + 364 242,44 = 570 472,21 грн.

Розрахунок обчислений:

* - за розрахунками Департаменту відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 23.02.2022 № 1520/86-22, відповідно до ст. 289 Податкового кодексу України з урахуванням відповідних коефіцієнтів індексації нормативної грошової оцінки земель; у разі, якщо в період 02.06.2021-08.12.2022 код виду цільового призначення земельної ділянки був визначений 03.10 (для будівництва та обслуговування адміністративних будинків, офісних будівель компаній, які займаються підприємницькою діяльністю, пов`язаною з отриманням прибутку) та в цей період не змінювався (витяг з Державного земельного кадастру від 02.06.2021 № НВ-2611902722021)

** - відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2021 рік» від 24.12.2020 № 24/24 (зі змінами); відповідно до Додатка 11 до рішення Київської міської ради «Про бюджет міста Києва на 2022 рік» від 09.12.2021 № 3704/3745 та за умови відсутності за увесь розрахунковий період орендарів нерухомого майна, розташованого на земельній ділянці.

*** - відповідно до абзацу першого підпункту 69.14 пункту 69 підрозділу 10 «Інші перехідні положення» розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України за період з 1 січня 2022 року до 31 грудня 2022 року не нараховується та не сплачується плата за землю (земельний податок та орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності) за земельні ділянки (земельні частки (паї), що розташовані на територіях активних бойових дій або на тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, та перебувають у власності або користуванні, у тому числі на умовах оренди, фізичних осіб.

Вказаний розрахунок перевірений апеляційним судом і не викликає у колегії суддів сумнівів у його правильності. В свою чергу, відповідачі такий розрахунок не спростували, власного розрахунку не навели.

Частиною першою статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується, що належним та ефективним способом захисту прав позивача Київської міської ради є стягнення з відповідачів на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою по АДРЕСА_1 площею 0,1845 га з кадастровим номером 8000000000:62:094:0004 у сумі 570 472,21 грн за період з 02.06.2021 по 08.12.2022.

Вимоги чинного законодавства поклали на відповідачів обов`язок з вирішення питання землекористування земельною ділянкою, на якій розміщено нерухомий об`єкт, який було придбано/набуто у власність на підставі правочину.

Суд першої інстанції також правильно звернув увагу на висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 922/2378/20, де суд виснував таке:

«49. З урахуванням системного аналізу змісту пункту 10.1.1. статті 10, підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14, статей 40, 41, пункту 265.1.3. статті 265 ПК України та встановлених судами фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що зазначені норми у подібних правовідносинах слід застосовувати таким чином: «власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) і постійні землекористувачі є платниками земельного податку, а орендарі земель державної та комунальної власності - орендної плати за такі земельні ділянки, однак особа, яка є фактичним користувачем земельної ділянки, не маючи права власності або постійного користування на неї і використовуючи її без укладення договору оренди землі, не підпадає під правове регулювання наведених норм ПК України».

Відповідно до положень пункту 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою:

Кi = І:100,

де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115.

Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування відповідно до приписів статті 75 ГПК України.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міститься на офіційному сайті Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин, (https://land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu normatyvnoyi-groshovoyi-oczinky-zemel-za-2023-rik/), де зазначено таке:

«Значення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель за 2021 рік 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення)»

Таким чином, нормативна грошова оцінка Земельної ділянки за 2021 рік визначалась з врахуванням вищезазначених положень законодавства та становить 7 067 968,60 грн (7 774 765,46 /1,1).

Велика Палата Верховного Суду зазначила щодо належності доказів обґрунтування вартості землі, яка висловлена у постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20: «7.25. Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об`єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом».

У даному випадку предметом розгляду у справі є стягнення не орендної плати, яка дійсно не встановлювалася, а стягнення коштів, які у зв`язку з діями відповідача не були ним сплачені у вигляді орендної плати, відтак були безпідставно збережені ним.

Правильними є також висновки суду першої інстанції щодо строку позовної давності.

Так, статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнено пунктами 12-14 такого змісту:

«12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Так, карантин введений Постановою Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» від 11 березня 2020 року № 211 (з наступними змінами і доповненнями).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 справа № 903/602/24, провадження № 12-19 гс25 Велика палата зазначила (п.п.96,154) в разі, якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позов підлягає частковому задоволенню щодо стягнення безпідставно збережені коштів в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою, однак не в солідарному порядку, а з урахуванням визначених часток у праві власності в порядку спадкування на кожного відповідача, виходячи з частки у спадщині (а.с.102-106), а також з урахуванням свідоцтва про право власності, виданого приватним нотаріусом ОСОБА_1

За таких обставин правильним є висновок суду про стягнення на користь Київської міської ради безпідставно збережені кошти в розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 0,1845 га з кадастровим номером 8 000000000:62:094:0004 по АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 у розмірі 427 854,16 грн та з ОСОБА_2 у розмірі 142 618,05 грн.

Отже, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням принципів розумності, пропорційності та справедливості, вирішуючи справу в межах заявлених вимог, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги щодо відсутності повноважень представниці позивача на підписання та подачу позовної заяви спростовуються наявною у матеріалах справи довіреністю від 04.10.2024 та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, які було долучені до позовної заяви.

Безпідставним є також посилання апелянта на відсутність правових підстав для стягнення орендної плати за землю у період активних бойових дій на території Київської області, оскільки, як вже було зазначено, предметом позову у даному випадку є стягнення не орендної плати, а стягнення безпідставно збережених відповідачами коштів.

Інші доводи апеляційної скарги, зокрема, і щодо строків позовної давності, в цілому повторюють доводи відзиву на позовну заяву, належна оцінка яким надана судом першої інстанції, не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов`язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об`єктивну оцінку наявним у справі доказам.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасуванні відсутні.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана адвокатом Трегуб Оксаною Анатоліївною залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 06 жовтня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст складено 12 червня 2026 року.

Суддя-доповідач В.А. Нежура

Судді С.М. Верланов

Т.О. Невідома