Рішення від 10 червня 2026 р. у справі №592/3308/26 — Ковпаківський районний суд м. Суми

Справа №592/3308/26

Провадження №2/592/1525/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року м.Суми

Ковпаківський районний суд м. Суми в складі головуючої судді Корольової Г.Ю., за участю секретаря судового засідання Перев`язки К.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і стягнення аліментів на утримання дитини,

У С Т А Н О В И В:

Позиція сторін у справі.

30.03.2025 р. до Ковпаківського районного суду міста Суми надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і стягнення аліментів на утримання дитини,

Представник позивача обґрунтовує свої вимоги тим, що позивачка в період з 08.10.2014 р. до 04.01.2018р. перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. У сторін по справі є донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.07.2018 р, було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із відповідачем по справі та стягнуто з позивача аліменти на користь відповідача на утримання дитини. Як зазначила позивач на даний час обставини змінились, дочка проживає з нею, а тому просила припинити стягнення аліментів з неї з вересня місяця 2024 року та стягнути аліменти з відповідача на її користь на утримання дочки.

Від відповідача відповіді на відзив не надходило, у судове засідання не з`являється, про причини неявки до суду не повідомляє, на дане судове засідання викликаний шляхом оголошення про розгляд справи.

Процесуальні дії.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 березня 2026 року відкрито провадження у цивільній справі за правилами спрощеного провадження та призначено судове засідання для розгляду справи по суті.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

У відповідності до ч. 8 ст. 279 ЦПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення та показання свідків. Судові дебати не проводяться.

Положеннями ст. 174 ЦПК України закріплено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Подання заяв по суті справи є правом учасників справи.

Позивачу направлялася копія ухвали про відкриття провадження та про розгляд справи в порядку спрощеного провадження. Відповідачу направлялася копія ухвали суду про відкриття провадження, про розгляд справи в порядку спрощеного провадження, з додатками до неї, які повернуті до суду з відміткою «не вручено», після чого виклик здійснений через оголошення.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Фактичні обставини справи.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Позивачка ОСОБА_1 , допитана у якості свідка і попереджена про кримінальну відповідальність за дачу неправдивих показань, надала наступні свідчення. Не заперечувала, що спочатку донька проживала з батьком з врахуванням тих обставин, що склалися на той момент і за рішенням суду було визначено її місце проживання разом з батьком, але після того, як змінилися фактичні обставини і донька повернулася до неї і виявила бажання проживати з нею і старшим братом, почалися судові справи, оскільки спочатку відповідач перешкоджав у спілкуванні з дитиною і заперечував проти надання зустрічей з дитиною, але пізніше погодився, щоб донька проживала з ним. При визначенні місця проживання з нею відповідач до суду не з`являвся і відзиву не надавав. 17 грудня 2025 року за рішенням суду визначено місця проживання дитини з нею, яка насправді почала проживати з вересня 2024 року.

Свідок ОСОБА_4 у режимі відеоконферензв`язку суду повідомила, що вона добре знає позивачку як добропорядну людину і чудову матір, яка піклується за своїх дітей і утримує їх належним чином. Донька проживає у сім`ї з вересня 2024 року і створені усі умови для її розвитку і потреб для навчання і проведення особистого відпочинку. Підтвердила, що вона провіряла умови життя дитини за місцем проживання матері і підписувала акт обстеження за місцем проживання.

Відповідно до ч.1ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Зміст спірних правовідносин, які виникли на даний час між позивачкою ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 є відносини, які пов`язані із припиненням стягнення аліментів на утримання дитини із матері дитини (сімейні правовідносини).

Стаття 15 ЦК України, закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ст. 180 СК України, батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і, відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

Статтею 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Зважаючи на викладене розмір аліментів суд визначає з урахуванням, що батьки спільно зобов`язанні утримувати дітей до їх повноліття та інших обставин, що мають істотне значення.

Разом з тим, суд звертає увагу, що стаття 179 СК України передбачає, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини. Неповнолітня дитина має право брати участь у розпорядженні аліментами, одержаними на її утримання.

При цьому, відповідно до ст. 273 СК України якщо матеріальний або сімейний стан особи, яка сплачує аліменти, чи особи, яка їх одержує, змінився, суд може за позовом будь-кого з них змінити встановлений розмір аліментів або звільнити від їх сплати. Суд може звільнити від сплати аліментів осіб, зазначених у статтях 267-271 цього Кодексу, за наявності інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до п.17 Постанови № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», право на звернення до суду із заявою про стягнення аліментів і відповідно, право на отримання аліментів має той з батьків, з ким проживає дитина.

З аналізу статей убачається, що припинення стягнення аліментів можливим є у тому випадку, коли одержувач аліментів, наприклад мати дитини не витрачає отримувані нею аліменти на дитину. У такому випадку відбувається припинення стягнення аліментів на ім`я одержувача аліментів - матір дитини. При цьому обов`язок батька - платника аліментів утримувати дитину не припиняється.

Сімейний кодекс України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження (ч. 3 ст. 181 СК України) та підстави припинення сплати аліментів. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом, а ст. 273 СК України додатково вказує на підстави припинення виплати аліментів. Право вимагати заміни розміру аліментів шляхом зміни способу присудження аліментів не може заперечуватися, адже можливість вибору способу присудження аліментів з огляду на мінливість життєвих обставин, зазначених статтями 182-184 СК України, не може обмежуватися разовим її здійсненням.

З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями ст. 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження, а відсутність імперативної заборони на припинення виплати аліментів, за положеннями ст. 273 СК України має на меті можливість скасування їх присудження.

Способи захисту сімейних прав та інтересів встановлені ч. 2 ст. 18 СК України, згідно з нормами якої способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є припинення правовідношення, а також його анулювання.

Відтак, з урахуванням предмета даного спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час звернення до суду з позовом і розгляду справи судом та ухвалення рішення у справі, зокрема, з одержувачем аліментів чи з їх платником.

При вирішенні цього спору суд також враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 04 вересня 2019 року (справа № 711/8561/16), відповідно до якого за своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.

Окрім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі №596/826/21-ц щодо звільнення від сплати аліментів, з урахуванням предмета цієї категорії спорів (припинення стягнення аліментів на утримання дитини, звільнення від сплати заборгованості), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником. Нарахування аліментів за період, коли дитина не проживала з батьком, суперечить цільовому призначенню аліментів, за рахунок яких утримується дитина.

Зміна фактичних обставин після ухвалення судом рішення про стягнення аліментів, а саме: встановлення судом факту проживання дитини з іншим з батьків, а не з тим, на чию користь стягуються аліменти, є тією істотною обставиною, яка в розумінні частини другої статті 197 Сімейного кодексу України може бути підставою для звільнення від сплати заборгованості за аліментами платника аліментів. Рішення про звільнення платника аліментів від сплати заборгованості за аліментами повинно також відповідати найкращим інтересам дитини.

Висновки щодо застосування указаних норм матеріального права викладені у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 477/1165/20, від 03 лютого 2021 року у справі № 125/2525/18, від 26 грудня 2019 року у справі № 219/6287/17, від 26 вересня 2019 року у справі № 760/32225/18, від 27 лютого 2019 року у справі № 307/1186/17.

Судом встановлено, що сторони по справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 08.10.2014 до 04.01.2018.

У сторін по справі є неповнолітня донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Позивач по справі змінила прізвище з ОСОБА_5 на ОСОБА_6 (а.с. 11).

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.07.2018 р. було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 (відповідачем по справі) та стягнуто з ОСОБА_7 (позивача) аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.23-25).

Згідно листа Дмитрівської сільської ради Бучанського району Київської області служби у справах дітей від 12.08.2024 р., встановлено, що дитина ОСОБА_3 не заперечує проживати у сім`ї позивача (матері), та на даний час дитина з матір`ю спілкується у телефонному режимі (а.с.34).

З акту обстеження умов проживання від 19.07.2024 р. вбачається, що неповнолітня ОСОБА_3 , гостює у матері за адресою: АДРЕСА_1 , дитина має бажання проживати у матері. З 2017 р. дитина проживає та утримується у сім`ї батька у м. Суми, мати спілкується з дитиною в телефонному режимі, та тримає зв`язок з класним керівником (а.с.34).

Відповідно до акту обстеження умов проживання від 11.12.2024 р., ОСОБА_3 , проживає у матері за адресою: АДРЕСА_1 , на даний час навчається у школі № 10 дистанційно, дитина виявляє бажання проживати у сім`ї матері (а.с.21).

При дослідженні матеріалів справи у їх сукупності судом об`єктивно встановлено, що неповнолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 не проживає з батьком на користь якого були стягнуті аліменти з позивача – матері дитини, а проживає зі своєю матір`ю ОСОБА_1 та знаходиться на її утриманні.

Враховуючи викладене, позовні вимоги позивачки щодо припинення стягнення з неї аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред`явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.

Відтак, враховуючи загальні принципи регулювання сімейних відносин, способи захисту сімейних прав, судову практику, що склалася при вирішенні аналогічних справ, суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача шляхом припинення примусового стягнення на користь відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки, які стягуються на підставі рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 25.07.2018 р. і яким було визначено місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_2 (відповідачем по справі) та стягнуто з ОСОБА_7 (позивача) аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Разом з тим, щодо моменту припинення стягнення аліментів з батька на користь матері на утримання дитини суд зазначає наступне.

Позивачкою при поданні позову до суду заявлено вимогу про припинення стягнення аліментів з неї на користь відповідача на утримання їхньої спільної доньки, починаючи з вересня 2024, вказану вимогу аргументовано моментом початку проживання неповнолітньої жоньки разом із позивачкою.

Разом з тим, позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження зазначеної вимоги. Надані позивачем у якості доказів копія акта про обстеження умов проживання, які були проведенні під час розгляду справи стосовно визначення способу спілкування матері з донькою, а не з приводу визначення місця проживання матері з дитиною або припинення з нею стягнення аліментів, а тому не є достатніми доказами того, що саме з вересня 2024 року дитина проживала разом із матір`ю.

Крім того, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини, де вона просила припинити стягнення з нею аліментів з вересня 2024 року і стягнути на її користь аліменти з відповідача на утримання неповнолітньої доньки, у задоволенні позовних вимог було відмовлено і зазначено, що заявлені вимоги є передчасними до вирішення питання про визначення місця проживання дитини з матір`ю.

Дане рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Відповідно до ч. 4 статті 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказується при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Позивачка брала участь у справі, яка розглядалась Святошинським районним судом м. Києва і їй були відомі дані обставини, а тому суд погоджується з тими обставинами, які зазначені у рішенні Святошинського районного суду м. Києва від 24 квітня 2025 року, яке набрало законної сили (а.с.29-30).

За рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 17 грудня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволений і визначено місця проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з її матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

При цьому, при вирішенні питання про момент припинення стягнення аліментів у справі, що розглядається, суд зауважує, що таке припинення здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою запобігання необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з ним не проживала і знаходилась у платника аліментів, а тому стягнення аліментів має бути припинено з дати ухвалення рішення Ковпаківським районним судом м. Суми від 25 грудня 2025 року про визначення місця поживання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 з позивачкою, тобто з 25.12.2025.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача аліментів на утримання неповнолітньої доньки – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь позивачки, суд виходить з наступного.

Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства», за якою, батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Одним із принципових положень, закріплених у Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959 р., є те, що дитина повинна зростати в умовах турботи.

Відповідно до ст. 3, 18 Конвенції «Про права дитини», в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 27 Конвенції передбачено, що дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

Згідно із ст. 5 Протоколу №7 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції; Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов`язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання.

Виходячи з положень ст. 27 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989 р., передбачено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Це положення відображене і в національному законодавстві. Так, відповідно до ст.180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Таким чином, системний аналіз норм законодавства, дає підстави стверджувати, що як матір, так і батько зобов`язані неухильно дотримуватися свого обов`язку щодо утримання та виховання дитини. Відповідно, невиконання зазначеного обов`язку тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Частиною 3 ст.181 СК України визначено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.

Відповідно до вимог ч.1 ст.182 СК України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову, а в разі подання заяви про видачу судового наказу - із дня подання такої заяви.

Відповідно до ст. 183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Якщо стягуються аліменти на двох і більше дітей, суд визначає єдину частку від заробітку (доходу) матері, батька на їх утримання, яка буде стягуватися до досягнення найстаршою дитиною повноліття. Якщо після досягнення повноліття найстаршою дитиною ніхто з батьків не звернувся до суду з позовом про визначення розміру аліментів на інших дітей, аліменти стягуються за вирахуванням тієї рівної частки, що припадала на дитину, яка досягла повноліття. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи обставини справи, суд вважає, що позов в частині стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дитини до її повноліття підлягає задоволенню.

У відповідності зі ст. 191 СК України, аліменти підлягають присудженню з дня подачі позову, тобто з 02 березня 2026 року.

Щодо вимог позивачки про стягнення аліментів за минулий період.

Згідно із ч.2 ст. 191 СК України, аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років.

Тлумачення ч. 2 ст. 191 СК України, свідчить про те, що при зверненні до суду з позовом про стягнення аліментів за минулий час позивач має довести наступні обставини: - вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача протягом періоду, за який позивач просить стягнути аліменти; - неможливість одержання аліментів у зв`язку з ухиленням відповідача у цей період від їх сплати.

Ухилення від сплати аліментів - це винна протиправна поведінка, тобто свідоме невиконання своїх обов`язків в умовах, коли позивач звертався до відповідача особисто із вимогою про сплату коштів необхідних для утримання дитини.

Ухилення від сплати аліментів може виражатися у тому, що зобов`язана особа ухилялась від укладення договору про сплату аліментів на утримання дитини, приховувала своє місцезнаходження або свій заробіток (доходи), не реагувала на направлені їй листи, та інші подібні дії.

Обов`язковою умовою присудження аліментів за минулий час є доведеність позивачем вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача, та неможливість їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати.

Постановою Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 215/5867/17 сформовано правову позицію, про те, що частиною другою статті 191 СК України передбачено, що аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів з відповідача, але не міг їх одержати у зв`язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за десять років. Аналіз наведеної норми закону дає підстави для висновку, що для стягнення аліментів за минулий час позивач повинен довести такі обставини як вжиття заходів щодо одержання аліментів з відповідача та ухилення відповідача від надання утримання дитині.

Аналогічні висновки містяться у поставі Верховного Суду від 20.03.2024 у справі №235/101/21.

За загальним правилом, визначеним СК України, вважається недоцільним обтяжувати відповідача виплатами за минулий період, якщо позивач не вжив заходів щодо одержання аліментів (у тому числі не подав позов про стягненим аліментів, залишив його без розгляду) з особистих мотивів.

Вимоги позивача про стягнення аліментів за минулий час мають бути підтверджені офіційними зверненнями до платника аліментів, за відсутності таких доказів, вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до вимог ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України встановлено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до вимог ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

На підтвердження своїх позовних вимог позивачкою надані наступні докази: заява до Управління Служби у справах дітей Дмитрівської сільської ради про повідомлення та вжиття заходів з приводу надання матеріальної допомоги з боку позивача на утримання дитини, звернення до ОСОБА_2 з вимогою надавати матеріальну допомогу на утримання дитини, щоб уникнути судових спорів, пов1язаного зі стягнення аліментів, а також витрат, пов`язаних із судовим провадженням. Усі звернення датовані 23 і 24 грудня 2025 року, тобто після судового рішення від 17 грудня 2025 року про визначення місця проживання дитини, а тому суд вважає за необхідним стягнути з відповідача за минулий період саме з 17 грудня 2025 року по 01.03.2026 року до моменту звернення до суду з позовом про стягнення аліментів.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 1331,20 грн. на користь держави.

Керуючись ст. 141, 180-184, 185,191 Сімейного кодексу України, ст. 4, 12, 13, 81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 274, 279 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Задовольнити частково позовні вимоги ОСОБА_1 про припинення стягнення аліментів на утримання неповнолітньої дитини і стягнення аліментів на утримання дитини.

Припинити з 17 грудня 2025 року стягнення з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) аліментів в розмірі однієї четвертої частини від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму дял дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти в розмірі однієї четвертої частини від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму дял дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи стягнення від дня пред`явлення позову - з 02.03.2026 до досягнення дитиною повнолітяя.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) аліменти за минулий час в розмірі однієї четвертої частини від усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму дял дитини відповідного віку на утримання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за період з 17.12.2025 року по 01.03.2026 року.

Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 1331,20 грн. у дохід держави.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Сумського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивачка - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач - ОСОБА_2 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлений 15.06.2026 року.

Суддя Галина КОРОЛЬОВА