Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №755/20478/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5672/2026

Справа № 755/20478/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Галагана В.І. в м. Київ 12 листопада 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 139968,24 грн., яка складається із: заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 0,00 грн., 3 % річних у розмірі 0,00 грн., заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 5230,16 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 883,90 грн., 3 % річних у розмірі 248,47 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 9970,98 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1685,10 грн., 3 % річних у розмірі 473,69 грн., заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 29555,21 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 4994,83 грн., 3 % річних у розмірі 1404,07 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24559,05 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 3384,23 грн., 3 % річних у розмірі 966,54 грн., пеню в розмірі 1175,96 грн., заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 43834,09 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 5557,32 грн., 3 % річних у розмірі 1566,72 грн., пеню у розмірі 1906,17 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1557,02 грн., заборгованості з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 831,05 грн.,

заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 183,68 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання. На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідач є споживачем послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачем з ТЕ/ПГВ.

Відповідач від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлявся (не відключався). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачу послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідач споживає надані послуги та зобов`язаний оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідач у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2025 року складає 110491,08 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 9970,98 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 29555,21 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 24559,05 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 43834,09 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідача також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 183,68 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0,00 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1557,02 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 831,05 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 0,00 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 5230,16 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу.

Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 139968,24 грн. та судовий збір 3028 грн.

Відповідач ОСОБА_1 у особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального та матеріального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позов та стягнути з ОСОБА_1 на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість в сумі 33401,43 грн.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що в частині заборгованості до 01 травня 2018 року в оскаржуваному рішенні не зазначено розмір та дати виникнення заборгованості, наявної у відповідача перед ПАТ «Київенерго», правонаступником якого є позивач. Щодо заборгованості, яка виникла з 01 травня 2018 року, в оскаржуваному рішенні не зазначено розмір та дату виникнення заборгованості, наявної у відповідача перед позивачем за вказаний період.

Вказував, що в матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують перехід права вимоги від ПАТ «Київенерго» до позивача на підставі укладеного між ними договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року. Зокрема, в п. 1.2 договору встановлено, що перелік договорів (особових рахунків), споживачів та сум грошових зобов`язань (основний борг), право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у додатку № 1 та № 2 до цього договору. Всі права вимоги переходять від кредитора до нового кредитора в момент підписання сторонами додатку № 1 та додатку № 2 до цього договору. При цьому до позовної заяви не долучено цих додатків, в зв`язку з чим відсутні підстави стверджувати, що позивачем було набуто право вимоги до відповідача. Оскільки позивачем не надано доказів підписання сторонами додатку № 1 до договору, обставини відступлення права вимоги позивачем не доведені, а судом не надано належної оцінки цим обставинам, в зв`язку з чим рішення в частині задоволення позову про стягнення боргу з урахуванням 3 % річних та інфляційної складової за період до 01 травня 2018 року в сумі 6362,53 грн. є протиправним.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази наявної у відповідача заборгованості перед ПАТ «Київенерго», яка виникла до 01 травня 2018 року, відповідно і відсутні докази набуття права вимоги позивачем такої заборгованості.

Наголошував, що судом було протиправно стягнуто з нього всю суму заборгованості. В матеріалах справи наявний витяг з Реєстру територіальної громади, з якого вбачається, що станом на 16 вересня 2025 року за адресою АДРЕСА_1 , крім відповідача, зареєстровані ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 .

Наводив зміст п. 5, 6, 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», зазначав, що споживачами комунальних послуг, в тому числі і постачання гарячої води та теплопостачання, є всі особи, які зареєстровані у відповідній квартирі, в якій надаються відповідні послуги. Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Наводив зміст ст. 540, 541 ЦК України щодо солідарного обов`язку, вказував, що таким чином, з відповідача мала бути стягнута заборгованість в розмірі від 133605,71 грн. (ціна позову 139968,24 грн. - 6362,53 грн. суми непідтверджених зобов`язань до 01 травня 2018 року), що становить 33401,43 грн.

Посилався на правові висновки Верховного Суду від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц, у якій суд апеляційної інстанції встановив, що позивач надавав послуги з теплопостачання у квартирі, яка належить на праві спільної часткової власності відповідачам і ОСОБА_8 та ОСОБА_9, яких не залучено до участі в справі.

Наводив зміст ч. 2 ст. 65 ЖК України, згідно якої особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Вказував, що оскільки квартира АДРЕСА_2 не приватизована, всі зареєстровані у вказаній квартирі особи несуть однакову відповідальність за утримання вказаного житла та рівні витрати по сплаті житлово-комунальних послуг.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 18 - 22 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_3 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2024 роки.

На а. с. 20, 23 наявний витяг з переліку споживачів (об`єктів теплоспоживання), приєднаних до тепломереж КП «Київтеплоенерго», в якому зазначено будинок за адресою АДРЕСА_3 , та копія довідки КП «Київтеплоенерго» про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ за адресою АДРЕСА_3 за період з 01 жовтня 2018 року по 31 серпня 2025 року.

На а. с. 6 - 17 наявні розрахунки заборгованості споживача за адресою АДРЕСА_1 : розрахунок заборгованості за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2025 року послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за спожиті з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 31 серпня 2025 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води, розрахунок заборгованості за період з 01 липня 2015 року по 31 серпня 2025 року за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року, розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», за період 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року.

На а. с. 25 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

На а. с. 24 знаходиться копія витягу з додатку № 2 до цього договору, згідно з яким відступлено право вимоги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , із зазначенням прізвища споживача « ОСОБА_6 », адресою якого зазначено АДРЕСА_1 : заборгованість за послугу з постачання гарячої води 5230,16 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а. с. 5).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідач як зареєстрована особа є споживачем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, виконавцем послуг за якими є позивач. Позивач належним чином виконує свої зобов`язання шляхом надання відповідачу централізованого опалення та гарячої води, а відповідач у свою чергу порушив своє зобов`язання перед позивачем, внаслідок неналежного виконання зобов`язань станом на 01 вересня 2025 року виникла заборгованість в загальному розмірі 139 968,24 грн., яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

На підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 травня 2018 року по 31 серпня 2025 року; копії витягів з додатку до договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18; довідку про обсяги споживання послуги з постачання теплової енергії/послуги з постачання гарячої води за показниками КВОТЕ; документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідача за адресою, за якою надаються комунальні послуги.

На підставі наданих доказів судом встановлено, що позивачем надаються комунальні послуги відповідачу як користувачу квартири, і що на час звернення до суду з позовом відповідач має заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками.

Відповідач не відмовлявся від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачем на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання на гарячого водопостачання або щодо неотримання ними щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачем суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.

Квартира за адресою АДРЕСА_1 не була приватизована, що підтверджується відповідачем у апеляційній скарзі.

Згідно ч. 2 ст. 65 ЖК України, яка була чинною станом на час спірних правовідносин, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно ч. 4 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Положеннями ст. 540, 541 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні беруть участь кілька кредиторів або кілька боржників, кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконати обов`язок у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства. Солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно ст. 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Згідно ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Таким чином, обов`язок боржників у даних правовідносинах є солідарним, а не частковим, як помилково вважав відповідач у апеляційній скарзі, отже позивач, звертаючись до нього з даним позовом, скористався гарантованим законом правом вибору пред`явлення вимоги до конкретного солідарного боржника. Водночас, ОСОБА_1 у разі виконання солідарного обов`язку матиме право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників згідно вимог ст. 544 ЦК України.

Такі висновки узгоджуються з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 607/2759/16-ц за позовом Тернопільського національного економічного університету до ОСОБА_1 про стягнення оплати за користування житловим приміщенням, у якій Верховний Суд погодився з висновками апеляційного суду про те, що згідно з положеннями частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Тому стягнення боргу за користування житловим приміщенням лише з наймача за наявності іншого повнолітнього члена сім`ї є підставою для задоволення позову.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на інший правовий висновок, сформульований Верховним Судом у постанові від 14 серпня 2019 року у справі № 344/1792/16-ц є нерелевантним та відхиляється апеляційним судом, оскільки, на відміну від неприватизованої квартири, у якій надаються житлово-комунальні послуги в справі, що переглядається, квартира у справі № 344/1792/16-ц належала відповідачам на праві спільної часткової власності, і за відсутності договору, який визначає солідарне зобов`язання або домовленості між співвласниками щодо порядку несення витрат за отримані послуги та не визначення уповноваженого власника квартири, Верховний Суд погодився з висновками суду апеляційної інстанції про стягнення з відповідачів по 1/5 частки заборгованості за отримані послуги з теплопостачання та відмову у стягненні заборгованості (2/5 частки), яка підлягає сплаті іншими двома співвласниками квартири, до яких позов не заявлявся.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги, що судом було протиправно стягнуто з нього всю суму заборгованості, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Оскільки відповідачем не спростовано наданий позивачем розрахунок заборгованості та не надано доказів виконання своїх зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Разом із тим, з матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Київтеплоенерго», звертаючись з даним позовом до суду, посилався зокрема на те, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», він набув право вимоги до відповідачів щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 0,00 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5230,16 грн., інфляційну складову боргу 883,90 грн. та 3 % річних у розмірі 248,47 грн.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5230,16 грн. а також нараховані на ці суми штрафні санкції, суд першої інстанції не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 25 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.

Також апеляційний суд критично оцінює розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого постачання гарячої води у розмірі 5230,16 грн., інфляційну складову боргу 883,90 грн. та 3 % річних у розмірі 248,47 грн. не є доведеними та задоволенню не підлягали.

Також у наданому до позову складеному позивачем розрахунку пені не зазначено, який розмір пені визначений договором, як і не наведено формулу, за якою позивач здобув відповідну суму, з огляду на відсутність в матеріалах справи примірників індивідуальних договорів на постачання гарячої води та на постачання теплової енергії, оскільки надання позивачем послуг здійснюється на підставі саме цих договорів, про що зазначено у самому позові.

Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи договорів, з яких можна було би встановити умови нарахування пені та її розмір, вимоги про стягнення нарахованої позивачем пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягали.

Апеляційний суд також враховує і погоджується з доводами апеляційної скарги, що в оскаржуваному рішенні не зазначено розмір та дату виникнення заборгованості, наявної у відповідача перед позивачем, яка виникла після 01 травня 2018 року.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість решти заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з ЦО/ЦПГВ та з 01 листопада 2021 року - послуги з ТЕ/ПГВ, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами та 3 % річних.

Так, з наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що відповідач своєчасно не сплачував за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 серпня 2025 року складає 110491,08 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 9970,98 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 29555,21 грн., за період з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 24559,05 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 43834,09 грн.

За період з 01 січня 2024 року по 31 серпня 2025 року на вказану заборгованість позивачем нараховано інфляційні втрати та 3 % річних відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, а саме на заборгованість з послуги з централізованого опалення у розмірі 9970,98 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 1685,10 грн., 3 % річних у розмірі 473,69 грн., на заборгованість за послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 29555,21 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 4994,83 грн., 3 % річних у розмірі 1404,07 грн., на заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 24559,05 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 3384,23 грн., 3 % річних у розмірі 966,54 грн., на заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 43834,09 грн. нараховано інфляційну складову боргу у розмірі 5557,32 грн., 3 % річних у розмірі 1566,72 грн.

У відповідача також у період з 01 березня 2020 року до 31 жовтня 2021 року існує заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 183,68 грн., за період з 01 листопада 2021 року по 31 серпня 2025 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1557,02 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 831,05 грн.

Загальний розмір цієї заборгованості складає 130523,58 грн.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період до 01 травня 2018 року, нарахованих на них 3 % річних та інфляційних втрат, а також в частині стягнення пені ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з ЦО/ЦПГВ та з 01 листопада 2021 року - послуги з ТЕ/ПГВ, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами та 3 % річних.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

За подання позову КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн., а відповідачем сплачено судовий збір в розмірі 3633,60 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 93 % (стягнуто 130523,58 грн. із заявлених до стягнення 139968,24 грн.), з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 2816,04 грн.

Разом із тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 7 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 254,35 грн.

Шляхом взаємного зарахування з відповідача на користь позивача КП «Київтеплоенерго» підлягає стягненню судовий збір в розмірі 2561,69 грн. (2816,04 грн. - 254,35 грн.).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , задовольнити частково.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість за житлово-комунальні послуги в сумі 130523,58 грн. та судовий збір в розмірі 2561,69 грн.

В решті позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.