Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №755/7126/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/5170/2026

Справа № 755/7126/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , на рішення Дніпровського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Яровенко Н.О. в м. Київ 12 листопада 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік Олени Василівни про визнання права на обов`язкову частку в спадщині,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У квітні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 472 від 18 вересня 2023 року, видане на ім`я ОСОБА_4 , на частку квартири АДРЕСА_1 , та посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В., визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частини квартири АДРЕСА_1 , яка залишилась після смерті ОСОБА_5 і була успадкована, але не оформлена ОСОБА_6 .

Позов мотивувала тим, що 24 вересня 1981 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було зареєстровано шлюб, ІНФОРМАЦІЯ_1 подружжя приватизувало квартиру за вказаною адресою. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер. За життя ОСОБА_5 залишив заповіт від 17 жовтня 2019 року № 641, відповідно до якого належну йому частку в праві власності на квартиру АДРЕСА_1 заповів ОСОБА_4 18 вересня 2023 року приватним нотаріусом Войстрик О.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом № 472, відповідно до якого власником спадкового майна, а саме частки в праві власності на квартиру за вказаною адресою, став ОСОБА_4 .

Проте при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом приватним нотаріусом не було враховано, що на момент смерті ОСОБА_5 разом з ним була зареєстрована та проживала його дружина ОСОБА_6 , яка вважається такою, що фактично прийняла спадщину та як непрацездатна особа має право на обов`язкову частку після смерті чоловіка. Таким чином, на момент смерті чоловіка ОСОБА_6 мала право на успадкування половини частки від частки квартири, що належало спадкодавцю, тобто частки спірної квартири.

23 вересня 2020 року ОСОБА_6 склала заповіт на користь позивача, відповідно до якого залишила позивачу належну на праві власності частку вказаної вище квартири АДРЕСА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла, і єдиним спадкоємцем після її смерті є позивач ОСОБА_1 . На момент смерті ОСОБА_6 мало належати в цілому частини спірної квартири, однак оскільки згідно свідоцтва про право власності в неї була лише частка, то 24 квітня 2024 року нотаріус видав позивачу свідоцтво про право на спадщину за заповітом лише на частки квартири.

ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_4 помер, і після його смерті заяву про прийняття спадщини було подано його сестрою ОСОБА_3 , до якої перейшли всі права та обов`язки спадкодавця.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року в позові відмовлено.

Позивач ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права, просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов, вирішити питання про перерозподіл судових витрат.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилалася на те, що судом першої інстанції вірно встановлено, що позивач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_6 , а відповідач є спадкоємцем після смерті ОСОБА_4 , разом із тим, суд першої інстанції невірно визначився з характером спірних правовідносин, внаслідок чого порушив норми матеріального права, а саме, відхиляючи позовні вимоги, вказав, що ОСОБА_6 відмовилась від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 .

Вказував, що дійсно, в матеріалах справи наявна заява ОСОБА_6 , якою вона відмовляється від спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 , разом із тим цією заявою ОСОБА_6 не відмовлялася від належної їй в силу ст. 1241 ЦК України обов`язкової частки.

Вказувала також, що в матеріалах справи наявна заява спадкоємця ОСОБА_4 , в якій він просить видати йому свідоцтво на спадщину і повідомляє, що ОСОБА_6 відмовилась саме від обов`язкової частки. Проте заяв про відмову саме від обов`язкової частки в матеріалах спадкової справи немає. Таким чином, суд першої інстанції ототожнив відмову ОСОБА_6 від спадщини з відмовою від обов`язкової частки, однак таке ототожнення не ґрунтується на нормах матеріального права та суперечить правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15.

Підсумовувала, що обов`язкова частка ОСОБА_6 не входить до загальної спадкової маси її померлого чоловіка ОСОБА_5 , і після смерті самої ОСОБА_6 її право на обов`язкову частку може бути успадковано і в даному випадку було успадковано позивачем.

Вважала, що суд першої інстанції порушив положення ст. 1241 ЦК України та не врахував правові висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15, неповно з`ясував обставини справи і зробив висновок про відмову ОСОБА_6 від права на обов`язкову частку, не ґрунтуючись на будь-яких її заявах чи інших документах в спадковій справі. Ототожнення відмови від спадщини та відмови від обов`язкової частки вважала хибним, оскільки в розумінні положень глави 6 ЦК України це є різними категоріями, що зазначено навіть в поданих нотаріусу заявах ОСОБА_6 та ОСОБА_4 .

Від відповідача ОСОБА_3 в особі адвоката Іванченко О.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Посилалась на те, що дружина померлого ОСОБА_6 відмовилась від обов`язкової частки у спадщині шляхом подання до нотаріуса 09 серпня 2023 року письмової заяви, в якій зазначила, що усвідомлює значення своїх дій та має можливість керувати ними, розуміє обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного чи психологічного насилля та відмовляється від прийняття спадщини, де б вона не була та з чого б вона не складалась, після смерті чоловіка ОСОБА_5 .

ОСОБА_6 повідомила нотаріусу, що їй відомо, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною та що спадкове майно було особистою власністю померлого, та що зі змістом ст. 1273 ЦК України щодо права на відмову від прийняття спадщини їй нотаріусом роз`яснено. Стверджувала, що нотаріус ОСОБА_7 дотрималась діючого законодавства, вимог ст. 1241 ЦК України та положень Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, роз`яснивши ОСОБА_6 її право на одержання обов`язкової частки у спадщині.

Наводила положення ст. 1217, 1223, 1235, 1241 ЦК України, п. 3.1, 5.5, 5.9, 5.15 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, ст. 1 Закону України «Про нотаріат», вказувала, що нотаріус не може бути відповідачем у цій категорії справ, оскільки предметом позову є спір про право.

Вважала, що за таких обставин відсутні порушення прав позивача на отримання обов`язкової частки у спадщині після смерті ОСОБА_6 , оскільки остання своєю заявою, яка складена відповідно до вимог п. 5.9 глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, відмовилась від одержання свідоцтва на обов`язкову частку в спадщині за ст. 1241 ЦК України.

Зазначала, що правова позиція позивача, викладена в апеляційній скарзі, є аналогічною з позицією, викладеною в позові, та полягає лише в тому, що апелянт не згоден з тим, як суд застосовує норми матеріального права.

Повідомляла про попередній (орієнтовний) розрахунок витрат на правову допомогу в сумі 9000 грн.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції даним вимогам закону відповідає.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 1273 ЦК України, відмовилась від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 , така відмова є безумовною і беззастережною, тому у суду відсутні підстави для визнання за позивачем як спадкоємцем за заповітом права на обов`язкову частку ОСОБА_6 у спадщину. Крім того, в частині вимог до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. судом першої інстанції відмовлено, оскільки позов пред`явлено до неналежного відповідача.

Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається та судом встановлено, що 30 січня 2004 року ОСОБА_5 та ОСОБА_6 було приватизовано квартиру АДРЕСА_1 , згідно свідоцтва про право власності на житло, виданого Дніпровською районною у м. Києві державною адміністрацією на підставі розпорядження № 59-1084 від 30 січня 2004 року (а. с. 10 - 11 т. 1).

За життя ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений 17 жовтня 2019 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташевою Н.В., зареєстровано у реєстрі за № 641, яким все майно, де б воно не знаходилося та з чого б не складалося, заповів ОСОБА_4 (а. с. 64 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер (а. с. 12, 67 т. 1), і 04 серпня 2023 року приватним нотаріусом приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік Оленою Василівною було заведено спадкову справу за № 11/2023 до майна ОСОБА_5 .

Згідно з матеріалами спадкової справи, 04 серпня 2023 року ОСОБА_4 подав заяву про прийняття спадщини, в якій також повідомив про те, що спадкоємцем, що має право на обов`язкову частку у спадщині, є дружина померлого ОСОБА_6 (а. с. 61 т. 1).

09 серпня 2023 року ОСОБА_6 подала приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. заяву, в якій заявила, що спадщину у встановлені законом строки не приймає та усвідомлюючи значення своїх дій та маючи можливість керувати ними, розуміючи обставини, які мають для неї істотне значення, без застосування до неї фізичного та психічного тиску з боку інших осіб, за своєю справжньою волею цією заявою відмовляється від прийняття спадщини, де б вона не була та з чого б вона не складалась, після смерті чоловіка ОСОБА_5 . Зазначила, про те, що їй відомо, що відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Зміст ст. 1273 ЦК України щодо права на відмову від прийняття спадщини, їй нотаріусом роз`яснено. Підпис ОСОБА_6 засвідчений нотаріально (а. с. 73 т. 1).

18 вересня 2023 року ОСОБА_4 звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. із заявою, в якій просив видати йому свідоцтво про право на спадщину за законом на частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 . Крім того, засвідчив, що йому відомо про те, що дружина померлого ОСОБА_6 відмовилась від обов`язкової частки у спадщині (а. с. 77 т. 1).

18 вересня 2023 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Войстрік О.В. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстровано в реєстрі за № 472, відповідно до якого власником, спадкового майна, а саме 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 став ОСОБА_4 (а. с. 91 т. 1).

Відповідно до заповіту, посвідченого 23 вересня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Карташевою Н.В., ОСОБА_6 заповіла всю належну їй на праві приватної власності частку квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_1 (а. с. 128 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 померла (а. с. 119 т. 1).

19 березня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М. із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 (а. с. 118 т. 1), в зв`язку з чим заведено спадкову справу до майна померлої № 03/2024 від 19 березня 2024 року.

24 квітня 2024 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гуд Л.М. було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване в реєстрі за № 271, згідно з яким власником, спадкового майна, а саме 1/2 частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_1 стала ОСОБА_1 (а. с. 143 т. 1).

ІНФОРМАЦІЯ_4 помер ОСОБА_4 (а. с. 156 т. 1).

Згідно матеріалів спадкової справи, заведеної 12 лютого 2025 року приватним нотаріусом Коберською О.Ю. за № 4/2025 до майна ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , сестра померлого, подала заяву про прийняття спадщини після його смерті (а. с. 155 зворот т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За правилами ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Згідно із ст. 1268 ЦК України передбачено, що спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.

Згідно із ст. 69 Закону України «Про нотаріат» нотаріус або посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, при видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом перевіряє коло осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині.

Відтак, встановивши, що спадкодавець ОСОБА_6 за життя, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 1273 ЦК України, відмовилась від прийняття спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_5 , суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції ототожнив відмову ОСОБА_6 від спадщини з відмовою від обов`язкової частки, проте обов`язкова частка ОСОБА_6 не входить до загальної спадкової маси її померлого чоловіка ОСОБА_5 , відхиляються апеляційним судом як такі, що не ґрунтуються на положеннях ч. 1, 2 ст. 1268, ч. 1, 5 ст. 1273 ЦК України, якими врегульовано прийняття спадщини та право на відмову від прийняття спадщини.

Натомість, посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15 відхиляються апеляційним судом як нерелевантні, враховуючи наступне.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у зазначеній постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15 вказано, що «право на обов`язкову частку прямо виключено зі спадщини, яка переходить до спадкоємців особи, що мала це право. Разом із тим, якщо спадкоємець, що мав право на обов`язкову частку, прийняв спадщину і після цього помер, то його спадкоємці успадковують майно, до якого ввійшла прийнята обов`язкова частка. У такому випадку буде мати місце не перехід права на обов`язкову частку до спадкоємців, а прийняття спадщини у загальному порядку. З урахуванням наведеного, слід дійти висновку, що право на обов`язкову частку у спадщині не входить до складу спадщини (спадкова маса) і не може бути передано спадкоємцеві в порядку спадкування, тому суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок про відсутність підстав для задоволення позову».

Водночас, у зазначеній постанові Верховного Суду відсутні висновки про те, що спадкоємець, який має право на обов`язкову частку в спадщині, відмовляючись від спадщини в цілому, має подавати окрему заяву про відмову від обов`язкової частки.

Крім того, правовідносини у справі № 450/328/15 не є подібними, оскільки спадкоємці у зазначеній справі від спадщини не відмовлялися.

За даних обставин, аргументи позивача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, що після смерті самої ОСОБА_6 її право на обов`язкову частку може бути успадковано і в даному випадку було успадковано вже позивачем, є хибними, не відповідають в тому числі правовим висновкам Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 450/328/15, на які позивач посилалася в апеляційній скарзі, і відхиляються апеляційним судом.

Доводи апеляційної скарги, що в матеріалах справи наявна заява спадкоємця ОСОБА_4 , в якій він просить видати йому свідоцтво на спадщину і повідомляє, що ОСОБА_6 відмовилась саме від обов`язкової частки, проте заяв про відмову саме від обов`язкової частки в матеріалах спадкової справи немає, правильних висновків суду першої інстанції не спростовують та відхиляються апеляційним судом.

Також апеляційний суд погоджується з правильними висновками суду першої інстанції про відмову в позові в частині вимог до приватного нотаріуса як неналежного відповідача, враховуючи, що у справах про спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який прийняв спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування, і такий позов не може бути звернений до нотаріуса, що узгоджується з правовими висновками, викладеними в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19), Верховного Суду від 09 травня 2024 року у справі № 761/22711/19 (провадження № 61-3903св24).

Апеляційний суд приймає до уваги, що апеляційна скарга не містить жодних аргументів проти висновків суду першої інстанції в зазначеній частині.

Оскаржене судове рішення є достатньо вмотивованим та містить висновки суду щодо обставин, які мають значення для вирішення спору. Суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів, хибного тлумачення позивачем норм матеріального права, та відхиляються апеляційним судом.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції по суті спору.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 12 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.