Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №761/9136/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження № 22-ц/824/9281/2026

Справа № 761/9136/25

П О С Т А Н О В А

Іменем України

10 червня 2026 року

м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А.,

за участю секретаря Діденка А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Анохіна А.М. в м. Київ 29 січня 2026 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи,

в с т а н о в и в :

У березні 2025 року позивач КП «Київтеплоенерго» звернувся до суду з даним позовом, просив стягнути солідарно з відповідачів на свою користь заборгованість в розмірі 110 715,42 грн, а саме: заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8844,29 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 972,87 грн., 3 % річних у розмірі 243,52 грн., заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого гарячого водопостачання у розмірі 24877,34 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2736,51 грн., 3 % річних у розмірі 684,98 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги з централізованого опалення у розмірі 9036,18 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 993,98 грн., 3 % річних у розмірі 248,80 грн., заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого постачання гарячої води у розмірі 20223,36 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 2224,57 грн., 3 % річних у розмірі 586,83 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання теплової енергії у розмірі 13555,57 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1309,52 грн., 3 % річних у розмірі 322,94 грн., пеню в розмірі 221,10 грн., заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з постачання гарячої води у розмірі 18350,77 грн., інфляційну складову боргу у розмірі 1810,69 грн., 3 % річних у розмірі 433,69 грн., пеню у розмірі 313,76 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1237,90 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання гарячої води у розмірі 1356,51 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 79,87 грн., заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку постачання гарячої води у розмірі 79,87 грн., витрати, пов`язані з отриманням інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, у розмірі 43 грн., судовий збір у розмірі 3028 грн.

Позов мотивував тим, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

Правовідносини у сфері надання послуг з ЦО/ЦПГВ регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з ТЕ/ПГВ регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог нормативно-правових актів, послуги з ТЕ/ПГВ та послуги з ЦО/ЦПГВ надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на підставі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання. На виконання вимог законодавства позивачем на підставі типових договорів підготовлено та опубліковано договір про надання послуг з ЦО/ЦПГВ в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року № 34 (5085).

Щодо договору про надання послуг з ТЕ/ПГВ повідомляв, що відповідно до ст. 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, у разі, якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір, з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. Позивачем, на виконання вимог чинного законодавства, на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води. Свідоцтвом повного і беззастережного акцепту (прийняття) умов як договору про надання послуг з ЦО/ЦПГВ, так і послуг з ТЕ/ПГВ, у тому числі, є отримання послуг споживачем.

Будинок за адресою АДРЕСА_1 в цілому під`єднаний до мереж тепло- та водопостачання. Як наслідок, квартира за вказаною адресою під`єднана до внутрішньобудинкової системи тепло- та водопостачання, а відповідачі є споживачами послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року - споживачами з ТЕ/ПГВ.

Відповідачі від послуг з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року від послуг з ТЕ/ПГВ не відмовлялися (не відключалися). Отже, виникнення цивільних прав та обов`язків між сторонами підтверджується діями сторін: позивач щомісячно надає відповідачам послуги з ЦО/ЦПГВ, а з 01 листопада 2021 року послуги з ТЕ/ПГВ, а відповідачі споживають надані послуги та зобов`язані оплатити вартість, розрахунковим періодом є календарний місяць. Проте відповідачі у порушення вимог законодавства своєчасно не сплачували за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 31 грудня 2024 року складає 63920,03 грн., а саме за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 9036,18 грн., заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 20223,36 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії в розмірі 13555,57 грн., заборгованість за послуги з постачання гарячої води в розмірі 18350,77 грн.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов`язані були сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг. Також відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за вищевказаною адресою у відповідачів також існує заборгованість: у період до 31 жовтня 2021 року заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 79,87 грн., заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води у розмірі 79,87 грн., за період з 01 листопада 2021 року заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1237,90 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 1356,51 грн.

Крім того, позивач на підставі договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18, укладеного ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго», набув право вимоги до відповідачів з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення в розмірі 8844,29 грн. та централізованого постачання гарячої води у розмірі 24877,34 грн. Надання послуг здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, затвердженого Правилами № 630 та опублікованого 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511).

Наводив зміст ч. 2 ст. 625 ЦК України, відповідно до якої боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказував, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 % суми боргу за кожен день прострочення, а загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 % загальної суми боргу. Отже, згідно норм чинного законодавства позивачем було нараховано розмір 3 % річних, інфляційних втрат та пені.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 солідарно на користь КП «Київтеплоенерго» заборгованість у розмірі 110715,42 грн. та судовий збір в розмірі 3028 грн.

Відповідач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, зазначав, що безумовною підставою для скасування судового рішення є неналежне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи. Матеріали справи не містять доказів особистого вручення повістки, підтвердження отримання судової кореспонденції, таким чином, відповідач був позбавлений права подати відзив, заявити про застосування строку позовної давності, надати докази, брати участь у розгляді, що порушує ст. 12, 43, 128 - 131 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини.

Посилався на порушення ст. 82 ЦПК України, яка визначає преюдиційність. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року у справі № 756/11288/24, яке набрало законної сили, встановлено, що ОСОБА_1 з 2003 року проживає за адресою АДРЕСА_2 , що він проживав однією сім`єю з батьком військовослужбовцем та що батько зник безвісти 15 червня 2022 року під час виконання бойового завдання. Ці обставини мають преюдиційне значення, однак суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення їх не врахував. Звертав увагу, що борг нарахований за адресою АДРЕСА_1 , однак рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року у справі № 756/11288/24 встановлено, що ОСОБА_1 проживав за іншою адресою.

Вказував, що позивачем у порушення ст. 12, 81 ЦПК України не доведено фактичне проживання ОСОБА_1 , користування послугами, укладення договору, статусу власника або наймача.

Зазначав, що суд першої інстанції безпідставно визнав належним доказом розрахунок позивача, чим порушив вимоги ст. 12, 81 ЦПК України щодо обов`язку доказування, оскільки саме позивач зобов`язаний довести факт надання послуг, обсяг споживання та виникнення грошового зобов`язання. Поданий розрахунок не є первинним бухгалтерським документом та не підтверджений належними доказами у розумінні ст. 76 - 78 ЦПК України. Суд не встановив наявності між сторонами договірних відносин відповідно до ст. 509, 626, 629 ЦК України та положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги», а також не врахував преюдиційні обставини, встановлені іншим судовим рішенням, що порушує ст. 82 ЦПК України, і всупереч ст. 89 ЦПК України зробив висновок про наявність заборгованості без всебічного та повного дослідження доказів.

Щодо пропуску позовної давності, зазначав, що вимоги заявлено за період з 2018 року, і оскільки позов подано у 2025 році, вимоги за період до 2022 року підлягають відхиленню. Однак через неналежне повідомлення відповідач був позбавлений можливості заявити про застосування строку позовної давності.

Вказував, що суд стягнув кошти солідарно, однак не встановив підстав солідарності, не встановив спільного зобов`язання, не навів норм закону, які передбачають солідарну відповідальність, в той час як відповідно до ст. 541 ЦК України солідарність виникає лише у випадках, встановлених договором або законом.

Повідомляв, що його батько зник безвісти під час виконання бойового завдання. Він є членом сім`ї військовослужбовця. Суд першої інстанції не врахував його особливий соціальний статус, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», принципи справедливості та пропорційності.

Відзивів на апеляційну скаргу не надійшло.

В судове засідання учасники справи не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлені шляхом направлення судових повісток-повідомлень: ОСОБА_3 та КП «Київтеплоенерго» - до електронних кабінетів, відповідач ОСОБА_2 - на поштову адресу, однак поштове відправлення повернуто до суду з відміткою Укрпошти про відсутність адресата за вказаною адресою, а тому відповідно до ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_2 вважається такою, що отримала судову повістку-повідомлення.

ОСОБА_3 направив до суду заяву про розгляд справи у його відсутності, в якій підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, передумовою якого є не відсутність учасників справи, а неможливість вирішення спору в судовому засіданні (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 червня 2024 року в справі № 359/6678/19, провадження № 61-17877св23).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідачів, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону в повній мірі не відповідає.

Судом встановлено та із матеріалів справи вбачається, що з 01 травня 2018 року КП «Київтеплоенерго» є виконавцем комунальних послуг, а саме з 01 травня 2018 року до 31 жовтня 2021 року є виконавцем послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з ЦО/ЦПГВ), з 01 листопада 2021 року в зв`язку зі зміною законодавства, позивач є виконавцем послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води (послуги з ТЕ/ПГВ).

На а. с. 56 - 137 наявні копії корінців нарядів щодо включення та відключення опалення в житловому будинку по АДРЕСА_3 на підставі відповідно початку та завершення опалювальних сезонів за 2018 - 2024 роки, копії добових відомостей споживання теплової енергії, копія акту про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи.

На а. с. 12 - 26 наявні розрахунки заборгованості споживачів за адресою АДРЕСА_1 :

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення за період 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води за період 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання теплової енергії за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних і пені заборгованості за послуги з постачання гарячої води за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого опалення, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», та право вимоги на які було відступлено на користь КП «Київтеплоенерго», за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок інфляційної складової та 3 % річних заборгованості за послуги з централізованого постачання гарячої води, надані до 01 травня 2018 року ПАТ «Київенерго», та право вимоги на які було відступлено на користь КП «Київтеплоенерго», за період з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року,

розрахунок заборгованості за період з 01 жовтня 2018 року по 31 грудня 2024 року за послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року за послуги з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 листопада 2021 року по 31 грудня 2024 року плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за період з 01 березня 2020 року по 31 грудня 2024 року внесків за обслуговування вузлів комерційного обліку комунальної послуги з постачання теплової енергії та гарячої води,

розрахунок заборгованості за спожиті з 01 лютого 2016 року по 31 грудня 2024 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води.

На а. с. 29 знаходиться копія першої та останньої сторінок договору від 11 жовтня 2018 року, сторонами якого зазначені ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії), згідно якого в порядку та на умовах, визначених цим договором, кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані кредитором за період з 01 серпня 2018 року до дати укладення цього договору та коригувань платежів.

На а. с. 27 - 28 знаходиться копія витягу з додатку № 2 до цього договору, згідно з яким відступлено право вимоги за особовим рахунком № НОМЕР_1 , із зазначенням прізвища споживача « ОСОБА_4 », адресою якої зазначено АДРЕСА_1 : заборгованість за послугу з постачання гарячої води 24877,34 грн. та заборгованість за послугу з централізованого опалення 8844,29 грн.

Згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні, за адресою АДРЕСА_1 зареєстровані ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 (а. с. 11).

На а. с. 30 - 31 знаходяться копії сторінок з газети «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року № 111 (4511), від 28 березня 2018 року № 34 (5085), з публікацією форм договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, розробленої відповідно до типового договору; в публікації зазначено, що з 27 квітня 2018 року КП «Київтеплоенерго» стає виконавцем послуг з централізованого опалення, централізованого постачання гарячої води. Доведено до відома споживачів, що цей договір приєднання вважається акцептованим усіма споживачами, які в установленому порядку не надали заперечення щодо умов цього договору.

Крім того, КП «Київтеплоенерго» на своєму веб-сайті оприлюднені типові індивідуальні договори про надання послуг з постачання теплової енергії та послуг з постачання гарячої води (а. с. 32 - 36 т. 1).

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Крім того, до апеляційної скарги долучено нові докази, а саме:

копію рішення Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року у справі № 756/11288/24 за заявою ОСОБА_1 , яким встановлено факт проживання однією сім`єю ОСОБА_6 та його сина ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_2 ,

копію сповіщення сім`ї від 10 вересня 2024 року, адресованого ОСОБА_1 , що солдат ОСОБА_6 15 червня 2022 року зник безвісти під час виконання завдань, пов`язаних із захистом Батьківщини поблизу н.п. Бахмут, Донецької області,

копію свідоцтва про смерть ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

копію довідки про реєстрацію місця проживання/перебування особи, згідно якої ОСОБА_1 зареєстрований з 10 квітня 2001 року за адресою АДРЕСА_1 ,

копію свідоцтва про народження, згідно якого ОСОБА_1 є сином ОСОБА_6 та ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо можливості долучення даних доказів, апеляційний суд враховує таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Оскільки відповідач не брав участі в розгляді справи судом першої інстанції, а право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, і прийняття доказів, наданих відповідачем, є необхідним для повного, всебічного та об`єктивного з`ясування обставин, що мають значення для справи в межах апеляційного перегляду. Відтак, дані докази приймаються апеляційним судом.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Задовольняючи позов КП «Київтеплоенерго», суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі є споживачами послуг з постачання теплової енергії та гарячої води, які надає КП «Київтеплоенерго», і на них покладено обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, однак, оскільки відповідачі своєчасно не сплачують за спожиті послуги з центрального опалення та/або постачання гарячої води, у них утворилась заборгованість. Оскільки відповідачами не спростовано розмір заборгованості, заявлений стороною позивача, така заборгованість підлягає стягненню з них на користь КП «Київтеплоенерго».

Апеляційний суд не може в повній мірі погодитися із вказаними висновками суду першої інстанції, враховуючи таке.

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року (в редакції Закону, чинної на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил.

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються, зокрема, на комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо).

Виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення (частина п`ята статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»).

Статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» були визначені права та обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг, за якими споживач, зокрема, має право одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг, та зобов`язаний оплачувати їх у строки, встановлені договором або законом.

Згідно із статтями 19, 25 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію і у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії теплопостачальної організації остання має право на стягнення заборгованості.

Обов`язок щодо оплати власниками квартир та споживачами житлово-комунальних послуг, крім вищенаведених положень цивільного законодавства, закріплений також у статті 162 ЖК України.

Згідно частини першої статті 32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» 2004 року плата за житлово-комунальні послуги нараховується щомісячно відповідно до умов договору в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Аналогічні положення містить уведений в дію 01 травня 2019 року Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, згідно частини першої статті 9 якого споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Правовідносини у сфері надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води регулювались Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року та Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджені Постановою КМУ від 21 липня 2005 року № 630 (Правила № 630).

Правовідносини у сфері надання послуг з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води на даний час регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року, Постановою КМУ від 11 грудня 2019 року № 1182 «Про затвердження Правил надання послуги з постачання гарячої води та типових договорів про надання послуг з постачання гарячої води», Постановою КМУ від 21 серпня 2019 року № 830 «Про затвердження Правил надання послуг з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуг з постачання теплової енергії».

Відповідно до вимог даних нормативно-правових актів, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, з постачання теплової енергії та з постачання гарячої води надаються споживачеві згідно з договорами, що оформлюються на основі типових договорів про надання відповідних комунальних послуг, які є договорами приєднання.

Виходячи зі змісту статті 526 ЦК України, цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і недоговірних зобов`язань. Недотримання умов виконання призводить до порушення зобов`язання.

При розгляді такої категорії спорів слід враховувати правовий висновок, викладений у постанові від 20 квітня 2016 року Верховного Суду України при розгляді справи № 6-2951цс15, предметом якої був спір про стягнення боргу за надані комунальні послуги, відповідно до якого, хоча у частині першій статті 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зазначено, що відносини між учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг. Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 вказаного Закону обов`язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17, де Велика Палата погодилася з висновками судів першої й апеляційної інстанцій про те, що у сторін спору є фактичні договірні відносини щодо надання відповідних житлово-комунальних послуг, а відсутність укладеного письмового договору не звільняє відповідача від обов`язку оплати за надані такі послуги та не знайшла підстав для відступу від висновку Верховного Суду України у постанові від 20 квітня 2016 року при розгляді справи № 6-2951цс15 (пункти 19-20).

Такі ж висновки викладені у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16-ц та від 06 листопада 2019 року у справі № 642/2858/16 щодо обов`язковості сплати комунальних послуг незалежно від наявності договору.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Отже, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. При цьому наявність чи відсутність договору про надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Враховуючи наведене, оскільки відсутність укладеного договору не звільняє відповідача від оплати житлово-комунальних послуг, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що суд не встановив наявності між сторонами договірних відносин.

Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Наявність відносин між сторонами, отже і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач отримує послуги та має здійснювати оплату виставлених рахунків.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги, що позивач зобов`язаний довести факт надання послуг, обсяг споживання та виникнення грошового зобов`язання, апеляційний суд враховує, що на підтвердження позовних вимог КП «Київтеплоенерго» надало: розрахунки заборгованості за послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води за період з 01 лютого 2016 року по 31 грудня 2024 року, документи, які підтверджують надання послуг та підключення будинку до мереж теплопостачання та гарячої води, документи, які підтверджують реєстрацію відповідачів за адресою, за якою надаються комунальні послуги.

На підставі наданих доказів судом правомірно встановлено і не спростовано доводами ОСОБА_1 , що позивачем надаються комунальні послуги відповідачам як користувачам квартири, і що на час звернення до суду з позовом відповідачі мають заборгованість перед позивачем, що підтверджується наданими суду розрахунками, правильність яких ОСОБА_1 в межах апеляційної скарги не спростовано і власних контррозрахунків не надано.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», споживач має право на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Згідно п. 48 Правил надання послуги постачання гарячої води, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 11 грудня 2019 року № 1182, виконавець зобов`язаний здійснювати перерахування розміру нарахованої плати за послугу та/або ненарахування її для споживача протягом періоду тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб за умови отримання заяви та документального підтвердження відповідно до умов договору.

Отже, споживач має право не сплачувати вартість комунальних послуг у випадку, якщо він подасть відповідну письмову заяву до надавача послуг та документально оформить свою відсутність в квартирі.

Доводи апеляційної скарги, що позивач не довів фактичного проживання ОСОБА_1 за адресою АДРЕСА_1 , користування ним послугами, статусу власника або наймача, і що рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2024 року у справі № 756/11288/24 встановлено, що ОСОБА_1 проживав за іншою адресою, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не звільняють даного відповідача від обов`язку оплати комунальних послуг, оскільки згідно витягу з Реєстру територіальної громади м. Києва ОСОБА_1 залишався зареєстрованим за адресою АДРЕСА_1 , і в матеріалах справи відсутні відомості, що ОСОБА_1 повідомляв би позивача КП «Київтеплоенерго» про свою відсутність за вказаною адресою.

У постанові Верховного Суду від 02 вересня 2019 року в справі № 335/479/17 (провадження № 61-22435св18) викладено правовий висновок, згідно якого проживання в іншому місці не звільняє відповідачів від сплати отриманих комунальних послуг, оскільки матеріалами справи підтверджено їх реєстрацію у зазначеній вище квартирі, а посилання ОСОБА_2 на те, що він є неналежним відповідачем спростовуються матеріалами справи, оскільки він зареєстрований у вказаній квартирі, а отже є користувачем наданих послуг.

Також у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року в справі № 757/37752/18-ц (провадження № 61-11650св19) встановлено, що «звернення позивача із заявою у червні 2016 року, в якій він вказував, що його матір ОСОБА_2 у квартирі не проживає, не може бути підставою для перерахунку заборгованості, яка виникла за минулий час, оскільки таке зменшення розміру плати за послуги може враховуватись лише з часу звернення. Докази про те, що позивач або члени його сім`ї звертались із відповідними заявами до відповідача про зменшення розміру оплати до червня 2016 року, у матеріалах справи відсутні».

Відповідачі не відмовлялися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 . Матеріали справи не містять доказів на підтвердження направлення відповідачами на адресу КП «Київтеплоенерго» заперечень щодо надання послуг теплопостачання та гарячого водопостачання або щодо неотримання ними щомісячних рахунків на сплату послуг. Доказів неотримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води за адресою АДРЕСА_1 відповідачами суду також не надано. В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідачів до КП «Київтеплоенерго» із заявами про здійснення перерахунку заборгованості в зв`язку з невідповідністю нарахованих позивачем сум оплати житлово-комунальних послуг показникам лічильників або обсягам споживання.

Відповідачами не спростовано належними та допустимими доказами у справі факт наявності та розміру заборгованості за надані послуги з централізованого постачання гарячої води та централізованого опалення/постачання теплової енергії, надані після 01 травня 2018 року, хоча це є їх процесуальним обов`язком.

Зважаючи на встановлені обставини справи та норми закону, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що надані позивачем розрахунки заборгованості є належним та допустимим засобом доказування у цій справі та в сукупності з іншими доказами свідчать про порушення відповідачами вимог закону щодо своєчасної оплати фактично спожитих комунальних послуг, які надавалися позивачем у спірний період.

Розрахунки заборгованості є чіткими та зрозумілими, із зазначенням нарахованих помісячно сум, обсягу наданих послуг, опалювальної площі, діючого тарифу. Тарифи на комунальні послуги, затверджені розпорядженнями виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), які офіційно оприлюднені і є загальновідомими.

Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що суд стягнув кошти солідарно, однак не встановив підстав солідарності, не встановив спільного зобов`язання, не навів норм закону, які передбачають солідарну відповідальність, враховуючи таке.

Згідно з п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572, власник та наймач квартири зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Частиною 3 ст. 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг.

Частиною 1 статті 543 ЦК України передбачено, що у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Дані норми закону регулюють відносини, що виникають при пасивній солідарності (множинності осіб на стороні боржника).

Згідно частини 4 вищевказаної статті, виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Отже, після виконання солідарного зобов`язання незалежно від того, виконане воно всіма боржниками або одним із них, воно повністю припиняється. Натомість виникає нове зобов`язання між боржником, який виконав зобов`язання, й іншими боржниками, яке визначено положеннями ст. 544 ЦК України.

Аналіз наведених положень закону вказує на те, що позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від наймача квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у квартирі, адже така особа на рівні з наймачем користується усіма житлово-комунальними послугами.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 є членом сім`ї військовослужбовця, однак суд першої інстанції не врахував його особливий соціальний статус, положення Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», принципи справедливості та пропорційності, апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_1 не позбавлений можливості звернутися до КП «Київтеплоенерго» із заявою про здійснення перерахунку, надавши відповідні докази наявності у нього пільг.

Оскільки в матеріалах справи відсутні такі докази, а також що ОСОБА_1 звертався до КП «Київтеплоенерго» із заявою про здійснення перерахунку, однак йому було в цьому необґрунтовано відмовлено, апеляційний суд не вбачає підстав для здійснення перерахунку заборгованості, що стягнута судом першої інстанції.

Разом із тим, задовольняючи позов, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що звертаючись до суду з даним позовом, позивач серед іншого, просив стягнути з відповідача заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води, що є відступленою на його користь вимогою.

З матеріалів справи вбачається, що позивач КП «Київтеплоенерго», звертаючись з даним позовом до суду, посилався зокрема на те, що на підставі договору № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року, укладеного з ПАТ «Київенерго», він набув право вимоги до відповідача щодо заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8844,29 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24877,34 грн.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Вирішуючи вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 8844,29 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 24877,34 грн., а також нараховані на ці суми штрафні санкції, суд першої інстанції не звернув уваги, що жодного доказу наявності такої заборгованості, часу та підстав її виникнення матеріали справи не містять.

В даному випадку відступлення ПАТ «Київенерго» певної суми заборгованості на користь позивача, ніяким чином не підтверджує її наявність та обґрунтованість.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.

Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.

Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст.89 ЦПК України).

Всупереч вимогам ст. 95 ЦПК України, позивач, стверджуючи про отримання права вимоги зазначеної заборгованості від ПАТ «Київенерго», не надав суду ні оригіналу, ні належним чином засвідченої копії, ні витягу з договору про відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року № 602-18. Наявна на ст. 29 фотокопія першої та останньої сторінки договору не є оригіналом, не є засвідченою належним чином копією та не є засвідченим витягом, що в силу вимог ст. 95 ЦПК України не дає суду апеляційної інстанції підстав вважати дану фотокопію письмовим доказом.

Також апеляційний суд критично оцінює розрахунок заборгованості з постачання теплової енергії та гарячої води в період до 01 травня 2018 року, який зроблено та подано позивачем, оскільки такий розрахунок по суті є лише твердженням позивача, яке не створює для суду обов`язок вважати обставини, зазначені в такому твердженні доведеними (правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Подаючи до суду вказаний розрахунок, позивач не звернув уваги, що в період, за який зроблений розрахунок, а саме до 01 травня 2018 року, він не був виконавцем цих послуг.

З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що розрахунок боргу за надані послуги з постачання теплової енергії та гарячої води за період до 01 травня 2018 року не може бути зроблений особою, яка ці послуги не надавала, а відтак є неналежним доказом та не може прийматись до уваги.

Разом з тим будь-якого розрахунку заборгованості за вказані послуги, зробленого особою, яка їх надавала в зазначений період, а саме ПАТ «Київенерго», позивач суду не надав.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та з централізованого постачання гарячої води та нарахованих на цю заборгованість штрафних санкцій не є доведеними та задоволенню не підлягали.

Крім того, стягуючи заборгованість в частині нарахованої пені, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки тому, що у наданому позивачем розрахунку пені не зазначено, який розмір пені визначений договором, як і не наведено формулу, за якою позивач здобув відповідну суму, з огляду на відсутність в матеріалах справи примірників індивідуальних договорів на постачання гарячої води та на постачання теплової енергії, оскільки надання позивачем послуг здійснюється на підставі саме цих договорів, про що зазначено у самому позові.

Так, відповідно до ст. 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу. Нарахування пені починається з першого робочого дня, наступного за останнім днем граничного строку внесення плати за житлово-комунальні послуги.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи договорів, з яких можна було би встановити умови нарахування пені та її розмір, вимоги про стягнення нарахованої позивачем пені є необґрунтованими та задоволенню не підлягали.

Таким чином, апеляційний суд дійшов висновку про обґрунтованість решти заявлених позивачем вимог про стягнення заборгованості за спожиті після 01 травня 2018 року послуги з ЦО/ЦПГВ та з 01 листопада 2021 року - послуги з ТЕ/ПГВ, із нарахованими на суми заборгованості інфляційними втратами та 3 % річних, у загальному розмірі 71821,05 грн.

Доводи апеляційної скарги щодо пропуску позовної давності в межах позовних вимог, обґрунтованість яких підтверджено під час апеляційного перегляду, є помилковими, враховуючи наступне.

Відповідно до ст. 256, 257, 261 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

02 квітня 2020 року набув чинності Закон України від 30 березня 2020 року №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМУ, строк дії карантину закінчився з 01 липня 2023 року.

Законом України від 15 березня 2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було доповнено пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії».

Отже, строк позовної давності в силу положень пунктів 12, 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України продовжено на строк дії карантину та воєнного стану.

Враховуючи викладене та аналізуючи зміст наданих позивачем розрахунків заборгованості, апеляційний суд приходить до висновку, що трирічний строк позовної давності сплив щодо щомісячних платежів, строк сплати яких настав у період по 02 квітня 2017 року, разом із тим, заборгованість, яку КП «Київтеплоенерго» нарахував за спожиті з 01 травня 2018 року послуги, заявлені в межах позовної давності.

Таким чином, доводи відповідача про сплив позовної давності є необґрунтованими.

Апеляційний суд не приймає доводи апеляційної скарги, що безумовною підставою для скасування судового рішення є неналежне повідомлення відповідача про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи наступне.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права і розгляд справи у відсутності відповідача, не повідомленої належним чином про дату, час і місце засідання суду, апеляційний суд виходить із наступного.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 736 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою.

Апеляційний суд враховує, що розгляд даної справи здійснено судом в порядку спрощеного провадження без виклику сторін, що відповідає положенням ч. 4 ст. 274, ч. 5 ст. 279 ЦПК України, а відтак судом правомірно не здійснювалося повідомлення сторін про дату, час і місце судового засідання.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції надсилав ОСОБА_1 судову кореспонденцію за адресою його реєстрації. Поштове відправлення повернулося до суду без вручення з відміткою Укрпошти «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України днем вручення судової повістки є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження.

Отже, наведена норма права дає підстави вважати, що відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання, повідомленою цією особою суду, вважається врученням судової повістки цій особі, що узгоджується з висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, провадження № 14-507цс18, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18, провадження № 12-233гс18 та постановах Верховного Суду від 09 липня 2020 року у справі № 751/4890/19, провадження № 61-2583св20, від 10 листопада 2021 року у справі № 756/2137/20, провадження № 61-3782св21, від 12 травня 2022 року у справі № 645/5856/13-ц, провадження № 61-2876св21.

З урахуванням положень ч. 8 ст. 128 ЦПК України ОСОБА_1 вважається таким, що повідомлений про розгляд справи судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги, що матеріали справи не містять доказів особистого вручення повістки, підтвердження отримання судової кореспонденції, таким чином, відповідач був позбавлений права подати відзив, заявити про застосування строку позовної давності, надати докази, брати участь у розгляді, що порушує ст. 12, 43, 128 - 131 ЦПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини, не можуть вважатися підставами для скасування судового рішення, передбаченими ч. 2 ст. 376 ЦПК України, оскільки не призвели до неправильного вирішення справи. Процесуальні права відповідача були в повній мірі поновлені апеляційним судом, яким прийнято до розгляду апеляційну скаргу і надано оцінки доводам по суті спору.

З огляду на викладене апеляційний суд вважає, що рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог про стягнення заборгованості до 01 травня 2018 року, а також в частині стягнення пені ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, що відповідно до ст. 376 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши заборгованість зі сплати житлово-комунальних послуг з відповідача на користь позивача у загальному розмірі 71821,05 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат.

За подання позову КП «Київтеплоенерго» сплачено судовий збір в розмірі 3028 грн., а відповідачем ОСОБА_1 сплачено судовий збір в розмірі 4542 грн.

Оскільки за наслідками апеляційного перегляду позов задоволено на 65 % (стягнуто 71821,05 грн. із заявлених до стягнення 110715,42 грн.), з відповідачів із кожного на користь позивача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення позову в розмірі 984,10 грн.

Разом із тим, оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу задоволено на 35 %, з позивача на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір пропорційно до задоволення апеляційної скарги в розмірі 1589,70 грн.

Шляхом взаємного зарахування з позивача КП «Київтеплоенерго» на користь відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір в розмірі 605,60 грн. (1589,70 грн. - 984,10 грн.).

Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 січня 2026 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) солідарно на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (м. Київ пл. І.Франка 5 код ЄДРПОУ 40538421) заборгованість у розмірі 71821,05 грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 984,10 грн.

В решті позову Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» відмовити.

Стягнути з Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605,60 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 червня 2026 року.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Фінагеєв В.О.

Яворський М.А.