Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №600/809/26-а — Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Чернівці Справа № 600/809/26-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування рішення.

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:

визнати протиправним та скасувати рішення начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_2 від 29.01.2026 “Про відмову в перетинанні державного кордону України”, яким йому відмовлено у перетині державного кордону України з метою виїзду за кордон;

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 надати згоду та не перешкоджати йому у виїзді за кордон (перетині державного кордону України).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що ним подано усі необхідні документи для проходження прикордонного контролю, проте рішенням йому відмовлено у перетині державного кордону на виїзд з України з підстав – порушення пункту 2 виключений з військового обліку, розбіжність в БД “Оберіг” (вказано вибули на ПМП).

Позивач вважає дане рішення протиправним, оскільки суперечить нормам чинного законодавства та порушує його права і законні інтереси.

За вказаною позовною заявою відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).

ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі – відповідач) подав до суду відзив, яких вказував на безпідставність та необґрунтованість заявленого позову. В обґрунтування заперечень відповідач, що при намаганні перетнути кордон, позивач (після внесення змін у ст. 37 Закону України “Про військовий обов`язок та військову службу”) не став на військовий облік, не надав власний військово-обліковий документ, не надав документи про звільнення чи відстрочки від мобілізації, тому підстав для перетину кордону на виїзд з України у нього не було. Таким чином, дії відповідача по відмові позивачу в перетині кордону були законними і обґрунтованими.

Позивач скористався правом, передбаченим ст. 163 КАС України, та подав до суду відповідь на відзив, в якому виклав свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх або відхилення.

З`ясувавши обставини, на які учасники посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

ОСОБА_3 є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданого Ленінського РВ УМВС України в Чернівецькій області 12.09.1997.

Згідно електронного військово-облікового документу згенерованого у застосунку "Резерв+", сформованого станом на 13.02.2026, позивач перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Категорія обліку: Не військовозобов`язаний. Підстава зняття: вибули на ПМП. Тип відстрочки __. Тип відстрочки: _. Дата ВЛК: _. Постанова ВЛК: _. Адреса проживання: АДРЕСА_1 . Дата уточнення даних 30.09.2024.

Листом №7301.2-2966/73.2-23 від 24.05.2023 Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області повідомило позивача про прийняте рішення про оформлення документів для виїзду за кордон на постійне проживання до 24.11.2023.

Згідно Витягу з Реєстру Чернівецької територіальної громади від 06.11.2023 позивач знятий з місця проживання 06.11.2023 за адресою: АДРЕСА_1 , з підстав вибуття на постійне місце проживання – держава Ізраїль.

Згідно довідки на військовозобов`язаного, який виїжджає за кордон, виданої ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.11.2023 №4/67 (Додаток 4 до Порядку видачі, зберігання та знищення військових квитків осіб рядового, сержантського і старшинського складу пункту 4 розділу ІІ Порядку №206), позивач з 03.11.2023 знятий з військового обліку на підставі повідомлення УДМСУ в Чернівецькій області №7301.2-2966/73.2-23 від 24.05.2023 на постійне проживання до держави Ізраїль. Військовий квиток позивача залишений на зберігання в ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно довідки про перебування на консульському обліку від 24.05.2024 вбачається, що позивач перебуває на постійному консульському обліку в Посольстві України в Державі Ізраїль. Строк перебування на консульському обліку необмежений.

29.01.2026 позивач прибув до міжнародному пункту пропуску автомобільного сполучення “Дяківці” з метою здійснити перетинання державного кордону на виїзд з України.

Як зазначав позивач у позові та не заперечувалося відповідачем у відзиві, при проходженні паспортного контролю ним були надані для перевірки працівнику прикордонної служби такі документи: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; документи щодо підтвердження місця постійного проживання за кордоном.

За результатом проходження паспортного контролю, начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) старшим лейтенантом ОСОБА_2 прийнято рішення від 29.01.2026 “Про відмову в перетинанні державного кордону України”, яким позивачу відмовлено позивачу у виїзді з України.

Не погоджуючись із рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до статті 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Згідно із ст. 1 Закону України “Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України” від 21.01.1994 № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну.

Статтею 65 Конституції України визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Відповідно до частини 1 статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Разом з тим, частинною другою цієї ж статті Конституції України визначено, що в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61 62, 63 цієї Конституції.

З викладеного видно, що право особи на пересування та право вільно залишати територію України, передбачене статтею 33 Конституції України може бути обмежено в умовах воєнного стану із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX. В подальшому воєнний стан неодноразово продовжувався та триває й досі.

Крім цього, відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Пунктом 3 Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" постановлено, що у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41, 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною 1 статті 8 Закону України "Про правовий режим воєнного стану".

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначено Законом України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Статтею 1 Закону № 389-VIII передбачено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України (ст. 2 Закону № 389-VIII).

Згідно пункту 6 частини 1 статті 8 Закону № 389-VIII в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб, передбачених указом Президента України про введення воєнного стану, такі заходи правового режиму воєнного стану, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в`їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.

Водночас частиною 4 статті 20 Закону № 389-VIII встановлено, що у період дії воєнного стану громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ разом з документом, що посвідчує особу, та пред`являти їх за вимогою уповноваженого представника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України “Про прикордонний контроль” від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон №1710-VI).

Частинами 1 та 2 статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України “Про Державну прикордонну службу України”, іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

Відповідно до частини 1 статті 14 Закону України "Про прикордонний контроль" від 05.11.2009 №1710-VI (далі - Закон № 1710-VI) громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови. Уповноважена службова особа підрозділу охорони державного кордону про прийняте рішення доповідає начальнику органу охорони державного кордону. Таке рішення набирає чинності невідкладно. Рішення про відмову у перетинанні державного кордону оформляється у двох примірниках. Один примірник рішення про відмову у перетинанні державного кордону видається особі, яка підтверджує своїм підписом на кожному примірнику факт отримання такого рішення. У разі відмови особи підписати рішення про це складається акт.

Особа, якій відмовлено у перетинанні державного кордону, має право протягом одного місяця з дня прийняття відповідного рішення у передбаченому законом порядку оскаржити його до органу Державної прикордонної служби України вищого рівня або до адміністративного суду за місцем розташування відповідного органу. Оскарження зазначеного рішення не зупиняє його дії (частина 3 статті 14 Закону № 1710-VI).

Форма рішення про відмову в перетинанні державного кордону України затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 № 457, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.06.2023 за № 1019/40075.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, визначає випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України і встановлює порядок розв`язання спорів у цій сфері регулюється Законом України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" № 3857-XII від 21.01.1994 (далі - Закон № 3857-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 2 Закону № 3857-XII документами, що дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, є:

паспорт громадянина України для виїзду за кордон;

дипломатичний паспорт України;

службовий паспорт України;

посвідчення особи моряка;

посвідчення члена екіпажу;

посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну).

У передбачених міжнародними договорами України випадках замість документів, зазначених у частині першій цієї статті, для виїзду з України і в`їзду в Україну можуть використовуватися інші документи.

Статтею 3 Закону № 3857-XII визначено, що перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону.

Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 № 57 (далі - Правила № 57, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначений порядок перетинання громадянами України державного кордону.

За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни, крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Перелік осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану наведено в пункті 2-1 Правил № 57.

Відповідно до пункту 10, 12 Правил № 57 пропуск громадян через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону.

Для здійснення прикордонного контролю громадяни подають уповноваженим службовим особам підрозділу охорони державного кордону паспортні, а у випадках, передбачених законодавством, і підтверджуючі документи без обкладинок і зайвих вкладень.

Паспортні та підтверджуючі документи громадян, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами підрозділу охорони державного кордону з метою встановлення їх дійсності та належності громадянину, який їх пред`являє. З метою перевірки паспортних та підтверджуючих документів уповноважені службові особи Держприкордонслужби безоплатно, зокрема шляхом електронної інформаційної взаємодії, у встановленому законодавством порядку одержують інформацію, у тому числі з інформаційних (автоматизованих), інформаційно-комунікаційних систем і довідкових систем, реєстрів і банків даних, держателем (адміністратором) яких є органи державної влади або органи місцевого самоврядування, зокрема інформацію з обмеженим доступом. Використання такої інформації здійснюється із дотриманням законодавства про захист персональних даних.

У ході перевірки документів під час виїзду з України з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасового обмеження громадянина у праві виїзду за кордон.

Вказані положення Правил № 57 кореспондуються з положеннями частин першої-третьої статті 7 Закону № 1710-VI, за якими паспортні та інші документи громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перетинають державний кордон, перевіряються уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України з метою встановлення їх дійсності та приналежності відповідній особі. При цьому, з`ясовується наявність або відсутність підстав для тимчасової відмови особі у перетинанні державного кордону.

У ході перевірки документів уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України використовують технічні засоби контролю для пошуку ознак підробки у документах, здійснюють пошук необхідної інформації у базах даних Державної прикордонної служби України, а також за результатами оцінки ризиків проводять опитування осіб, які прямують через державний кордон. Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби України з урахуванням результатів оцінки ризиків можуть проводити повторну перевірку документів осіб, які перетинають державний кордон.

Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду сформований у постановах від 17.08.2023 у справі № 380/7792/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/23, який полягає в тому, що Закон України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" не містить обмежень права вільно залишати територію України в умовах правового режиму воєнного стану, однак це не означає, що такі обмеження не можуть застосовуватися на підставі Закону України "Про правовий режим воєнного стану" та Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", які є спеціальними для цього періоду.

Суд зауважує, що станом на час виникнення спірних у цій справі правовідносин в Україні діє воєнний стан та оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежується законодавством.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України, який підпадає під вікову категорію від 18 до 60 років.

Судом встановлено, що 29.01.2026 позивач прибув до міжнародного пункт пропуску для автомобільного сполучення «Дяківці» з метою здійснити перетин державного кордону на виїзд з України.

Під час здійснення прикордонного контролю позивач надав паспорт громадянина України для виїзду закордон та документи щодо підтвердження місця постійного проживання за кордоном, а саме: листом Управління державної міграційної служби України в Чернівецькій області № 7301.2-2966/73.2-23 від 24.05.2023, довідку на військовозобов`язаного, який виїжджає за кордон, видану ІНФОРМАЦІЯ_4 від 03.11.2023 №4/67, довідку про перебування на консульському обліку від 24.05.2024 про перебування на постійному консульському обліку в Посольстві України в Державі Ізраїль.

За наслідками проходження процедури перетину кордону позивачу було відмовлено в перетині державного кордону України, про що складено відповідне рішення від 29.01.2026.

Із змісту оскаржуваного рішення видно, що причиною відмови позивачу в перетині держаного кордону зазначено: на підставі Закону України “Про правовий режим воєнного стану” від 12.05.2015 № 389-VІII, Закону України “Про затвердження Указу Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” від 24.02.2022 № 2102-ІХ, Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, постанови Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 “Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України”, порушення пункту 2 - виключений з військового обліку, розбіжність в БД “Оберіг” (вказано «які вибули на ПМП»).

Дослідженням витягу з «Оператора ЦСД-М база даних «Оберіг» встановлено, що позивач на обліку: 04.12.2017; причина зняття/виключення - вибули з України на ПМП; тип бронювання - відсутні відомості; дата кінця бронювання - відсутні відомості; тип відстрочки - відсутні відомості; дата відстрочки - відомстві відсутні; розшук - не в розшуку.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному рішенню, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.92 № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (ч. 5 ст. 1 Закону № 2232-ХІІ).

Згідно редакції частини 5 статті 37 Закону № 2232-XII, яка діяла до 18.05.2024, зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язаних та резервістів Служби безпеки України у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов`язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягали громадяни України, які вибували на строк більше трьох місяців за межі України, тому така категорія була виключена з переліку осіб, яких було обмежено у праві виїзду з України. Враховуючи вказане, зазначеній категорії осіб надавалось право виїзду з України на загальних підставах до 18.05.2024.

18.05.2024 набрав чинності Закон України № 3633-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку" яким внесено зміни до частини 5 статті 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", згідно з якими громадяни України, які вибули за межі України на строк більше трьох місяців, та які підлягали зняттю з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, зобов`язані протягом 30 днів з дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України, що визначає особливості ведення військового обліку громадян України, які постійно або тимчасово перебувають за кордоном, стати на військовий облік громадян України.

Таким чином, суд зазначає, що факт зняття з військового обліку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" не є підставою (у передбачених законом випадках) для виїзду за кордон у період введення на території України воєнного стану.

Частиною 6 статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" обумовлено, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Відповідно до частини п`ятої статті 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 16.05.2024 № 560, якою затвердив Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 17 Порядку № 560 керівники органів охорони державного кордону (крім авіаційної частини) з набранням чинності Указом Президента України про оголошення (продовження) мобілізації та/або з отриманням розпорядження про проведення заходів мобілізації відповідного голови (начальника) обласної, Київської та Севастопольської міської, районної держадміністрації (військової адміністрації) організовують проведення у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та у пунктах пропуску через державний кордон України перевірку в осіб чоловічої статі віком від 18 до 60 років військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) разом з документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. У разі відсутності у таких осіб військово-облікового документа (військово-облікового документа в електронній формі) та/або наявності в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про подання таких осіб до розшуку в Національну поліцію уповноважені службові особи підрозділу охорони державного кордону відмовляють їм у перетинанні (на виїзд з України) державного кордону. Про виявлення розшукуваної особи представники органів охорони державного кордону або його структурних підрозділів інформують найближчий орган або підрозділ, що входить до системи поліції, для здійснення адміністративного затримання та доставлення такого громадянина до найближчого територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

При цьому, абзацом 8 частини дев`ятої статті 1 Закону № 2232-XII визначено, що призовникам, військовозобов`язаним, резервістам та військовослужбовцям оформлюється та видається військово-обліковий документ, який є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку. Форма, порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів визначаються Кабінетом Міністрів України, а для військовослужбовців - відповідно Міністерством оборони України, Міністерством внутрішніх справ України, Службою безпеки України, розвідувальними органами України, Управлінням державної охорони України та Державною службою спеціального зв`язку та захисту інформації України.

Кабінет Міністрів України постановою від 16.05.2024 № 559 затвердив Порядок оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Порядок № 559, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1 Порядку № 559 військово-обліковий документ є документом, що визначає належність його власника до виконання військового обов`язку, який оформляється (створюється) та видається громадянину України, який є призовником, військовозобов`язаним або резервістом, у тому числі, якщо він був виключений з військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів відповідно до пунктів 3 і 4 частини шостої статті 37 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та не отримував такий документ до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559 “Про затвердження Порядку оформлення (створення) та видачі військово-облікового документа для призовників, військовозобов`язаних та резервістів і форми такого документа”, а також громадянам України, звільненим з військової служби в СБУ, розвідувальних органах у відставку, які визнані військово-лікарськими комісіями непридатними до військової служби та не досягли граничного віку перебування в запасі (у разі, коли раніше військово-обліковий документ не видавався).

Військово-обліковий документ оформляється (створюється) та видається (замінюється): в електронній формі - засобами електронного кабінету призовника, військовозобов`язаного, резервіста та/або Державного веб-порталу електронних публічних послуг у сфері національної безпеки і оборони та/або Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія), зокрема з використанням мобільного додатка Порталу Дія (Дія) (у разі технічної реалізації); у паперовій формі - на бланку, форма якого затверджується постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 559.

Особа може мати на бланку лише один військово-обліковий документ (п. 2 Порядку №559).

Відповідно до п. 3 Порядку № 559, відомості, що зазначені у військово-обліковому документі громадянина України, який перебуває або був виключений з військового обліку Збройних Сил, СБУ, розвідувального органу, повинні відповідати відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів.

У разі коли відомості, зазначені у графах 1-5, 13 та 14 військово-облікового документа на бланку, не відповідають відомостям, що містяться у Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, він вважається недійсним.

Відповідність відомостей, зазначених у військово-обліковому документі на бланку, відомостям, що містяться в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов`язаних та резервістів, перевіряється через:

електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста;

районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки або його відділ (орган СБУ, розвідувальний орган).

Таким чином, згідно вказаних норм чинного законодавства, позивач зобов`язаний був оформити військово-обліковий документ у відповідності до вимог чинного законодавства, а також документи, що підтверджують звільнення його від мобілізації чи надання відстрочки від такої.

Станом на момент прийняття оспорюваного рішення про відмову в перетині державного кордону України позивачем не надано відповідачу як компетентному органу належних та достатніх документів, які б беззаперечно давали йому право на виїзд за кордон, а саме військово-облікового документу з відміткою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, або звільнення від мобілізації.

Суд зазначає, що право особи на вільний перетин державного кордону України може бути обмежене в умовах воєнного стану. Станом на час виникнення спірних правовідносин в Україні діяв воєнний стан та було оголошено загальну мобілізацію, а тому конституційне право громадян України на вільне залишення території України обмежене законодавством.

Крім цього, вибуття позивача на постійне місце проживання, без надання військово-облікового документу з відміткою про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, або звільнення від мобілізації, є недостатнім для можливості перетинати державний кордон під час воєнного стану.

Таким чином, суд вважає, що позивач при перетині кордону не надав документів, які б підтверджували його право на перетин кордону, тому рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є правомірним, підстави для його скасування відсутні, через що позовні вимоги є безпідставними та обґрунтованими, відтак задоволенню не підлягають.

Суд погоджується з доводами відповідача, що надані позивачем представнику Державної прикордонної служби України документи не давали підстав для прийняття позитивного рішення уповноваженою посадовою особою, яка здійснює прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України.

Враховуючи першочерговий пріоритет публічного інтересу, обумовлений безпрецедентним масштабом воєнної загрози для суверенітету та незалежності України, суд дійшов висновку, що спосіб реалізації державою у тих невизначених умовах воєнного стану прав, свобод та інтересів її громадян визначався потребою мобілізації оборонних людських та матеріальних ресурсів для забезпечення захисту держави, а тому є співмірним із застосованим до позивача обмеженням. За таких обставин, відмова позивачу в перетинанні державного кордону України прийнята за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону в межах та на підставі наданих йому повноважень, і таке рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірною.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 18.04.2024 у справі № 260/2850/22.

Водночас наявність недоліків у спірному рішенні, на які указує позивач в позовній заяві, на думку суду, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність, а також відповідає правовому висновку Верховного Суду, який висловлений в постанові від 23.05.2024 у справі № 380/16591/22.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що оскаржуване рішення має разовий характер і вичерпало свою дію фактом його виконання, тому у разі пред`явлення позивачем всіх необхідних документів, які надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення жодним чином не створить йому перешкод для перетинанні кордону України за наявності на те законних підстав.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 27.09.2023 у справі № 380/16876/22, від 26.10.2023 у справі №260/3428/22.

Наведені висновки свідчать про відсутність підстав до задоволення позовних вимог позивача.

Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положення ст. 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Як зазначено ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ст. 90 КАС України).

Позивач під час розгляду справи по суті, не довів належними засобами доказування обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, натомість відповідач, як суб`єкт владних повноважень, довів належними засобами доказування правомірність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення про відмову в перетині державного кордону України.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та наявні докази, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Частиною 5 ст. 139 КАС України встановлено, що у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки, у задоволенні позову позивачу відмовлено повністю, та за відсутності понесення відповідачем судових витрат, судом розподіл судових витрат не проводиться.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 14, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ), начальника 2 групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби “ ІНФОРМАЦІЯ_2 ” (тип Б) старшого лейтенанта ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування рішення, - відмовити повністю.

Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

позивач - ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 );

відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ).

Суддя В.К. Левицький