Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №357/4274/26 — Білоцерківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 357/4274/26

Провадження № 2/357/4587/26

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15 червня 2026 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:

головуючого судді – Орєхова О. І. ,

за участі секретаря – Кича М. В.

позивача – ОСОБА_1 ,

представника позивача – Федоркіна А.В.,

представника відповідача – Дульдієра О.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів ( подвійної суми задатку ) та моральної шкоди за порушення зобов`язання,

В С Т А Н О В И В :

В березні 2026 року адвокат Федоркін Андрій Володимирович, який діє в інтересах позивача ОСОБА_1 , звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів ( подвійної суми задатку ) та моральної шкоди за порушення зобов`язання, обґрунтовуючи наступним.

03 лютого 2026 року між Позивачкою, ОСОБА_1 , та Третьою особою, ОСОБА_3 , було укладено Угоду про завдаток на квартиру. Відповідно до умов вказаної Угоди, сторони досягли домовленості про те, що Продавець зобов`язується продати (передати у власність), а Покупець зобов`язується купити (придбати у власність) квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість вищевказаного об`єкта нерухомості була визначена та узгоджена сторонами у розмірі еквіваленту 55 000 (п`ятдесят п`ять тисяч) доларів США.

Варто зазначити, що Третя особа, ОСОБА_3 , при підписанні Угоди про завдаток діяла як уповноважений представник Відповідачки, ОСОБА_2 , якій вказана квартира належить на праві приватної власності. Повноваження Третьої особи були належним чином підтверджені нотаріально посвідченою довіреністю від 17 жовтня 2025 року.

На виконання умов Угоди та на підтвердження своїх дійсних намірів укласти в майбутньому основний договір купівлі-продажу, Позивачка передала, а представник Відповідачки прийняла грошову суму у розмірі 500 (п`ятсот) доларів США як завдаток. Згідно з досягнутими домовленостями, цей завдаток входить в ціну квартири .

Згідно з досягнутими домовленостями, Відповідачка зобов`язувалась укласти основний договір купівлі-продажу вказаної квартири у чітко визначений строк — до 16 березня 2026 року. Проте, станом на вказану дату Відповідачка та її представник свого обов`язку не виконали та від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ухилилися. Будь-яких об`єктивних причин чи форс-мажорних обставин, що перешкоджали б укладенню договору у встановлений строк, Відповідачкою повідомлено не було.

Пунктом 10 Угоди сторони прямо передбачили, що у випадку відмови Продавця від продажу вищевказаної квартири чи невиконання ним умов даної угоди, Продавець зобов`язується повернути Покупцю завдаток у подвійному розмірі.

З метою мирного та досудового врегулювання спору Позивачка неодноразово зверталася до Відповідачки та її представника з повідомленнями щодо необхідності надання інформації про дату та час укладення основного договору. Згодом, коли строк виконання зобов`язання безповоротно сплив, Позивачка направила вимогу про повернення суми завдатку у подвійному розмірі (1 000 доларів США), як це прямо передбачено законодавством України. Проте усі ці звернення були повністю проігноровані Відповідачкою, що свідчить про її свідоме ухилення від виконання зобов`язань.

Окрім прямої майнової шкоди, неправомірні та недобросовісні дії Відповідачки завдали Позивачці значної моральної шкоди, яку вона оцінює у 20 000 (двадцять тисяч) гривень.

Моральна шкода Позивачки полягає у наступному: Позивачка мала обґрунтовані та законні очікування щодо придбання власного житла, з огляду на що вона акумулювала значні грошові кошти та планувала своє подальше життя з урахуванням швидкого переїзду до нової квартири. Невиконання Відповідачкою умов угоди в односторонньому порядку зруйнувало ці життєві плани. Позивачка опинилася в стані гострої невизначеності, постійного психологічного напруження та стресу, оскільки вона втратила не лише можливість придбати обране житло, але й була позбавлена своїх грошових заощаджень (завдатку), які Відповідачка відмовляється повертати. Протиправна бездіяльність Відповідачки, її свідоме ігнорування повідомлень, дзвінків та спроб досудового врегулювання спору змусили Позивачку витрачати свій особистий час, нерви та життєву енергію на спроби відновити справедливість. Замість облаштування нового житла, Позивачка змушена шукати правової допомоги, звертатися до адвоката, збирати докази та ініціювати судовий процес. Це призвело до порушення її нормальних життєвих зв`язків та вимагає від неї додаткових зусиль для організації свого життя. Відповідачка не просто пропустила строк укладення договору (16.03.2026 р.), а продовжує утримувати кошти Позивачки, демонструючи повну зневагу до взятих на себе зобов`язань та норм моралі. Таке цинічне ставлення поглиблює почуття безпорадності та несправедливості у Позивачки.

Тому, просив суд стягнути з відповідачки, ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь позивачки, ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 РНОКПП: НОМЕР_2 , Адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_2 ), грошові кошти у розмірі еквіваленту 1 000 (однієї тисячі) доларів США за курсом НБУ на день ухвалення рішення суду, моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень та всі понесені судові витрати (судовий збір за вимоги майнового та немайнового характеру, а також витрати на професійну правничу допомогу) ( а. с. 1-8 ).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.03.2026 ( а. с. 38-39) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.

Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб`єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) такої фізичної особи.

Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України, суддею здійснено запит до Єдиного державного демографічного реєстру щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) відповідача.

Згідно отриманої з Єдиного державного демографічного реєстру відповіді № 2484693 від 19.03.2026, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 18.03.1997 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 43 ).

Разом з позовною заявою, 18.03.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, зареєстрована за вх. № 17458 ( а. с. 44-51).

Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.03.2026 ( а. с. 54 ), заява передана на розгляд судді Орєхову О.І.

Ухвалою судді від 23.03.2026 у задоволені заяви про забезпечення позову було відмовлено ( а. с. 57-61 ).

Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя.

Ухвалою судді від 23.03.2026 прийнято позовну заяву до провадження та відкрито провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів ( подвійної суми задатку ) та моральної шкоди за порушення зобов`язання. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін. Призначено судове засідання у справі на 11 травня 2026 року ( а. с. 62-63 ).

07.05.2206 судом отримано від представника відповідача письмові пояснення, зареєстровані за вх. 29421 ( а. с. 71-72 ).

В судовому засіданні 11.05.2026 за клопотанням представника позивача, оголошено перерву до 09.06.2026 ( а. с. 76-78 ).

28.05.2026 судом отримано від представника позивача заперечення ( на відповідь на відзив), зареєстровані за вх. № 34343 ( а. с. 83-87 ).

Крім того, 28.05.2026 судом отримано від представника позивача заяву про зменшення/збільшення розміру позовних вимог, зареєстровано за вх. № 34344 ( а. с. 92-94 ).

В судовому засіданні 09.06.2026 позивач підтримала позовні вимоги частково, просила стягнути з відповідача 500 доларів США, а також моральну шкоду в сумі 20 000 грн, надавши при цьому, пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві. Підтвердила, що 500 дол. США завдатку, які нею були внесені згідно Угоди про задаток, їй було повернуто.

Представник позивача підтримав вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 500 доларів США, що передбачено умовами п. 10 Угоди про задаток, а також підтримав позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 20 000 гривень.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні заперечував проти позовних вимог, просив відмовити в їх задоволенні повністю.

Третя особа ОСОБА_3 в судове засідання 09.06.2026 не з`явилась, при цьому надала заяву, отримана 19.05.2026 та зареєстрована за вх. № 32114, в якій просила слухати справу без її участі ( а. с. 82 ).

Учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності ( ч. 3 ст. 211 ЦПК України ).

В свою чергу, третя особа ОСОБА_3 скористувалась вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.

Тому, суд вирішив про можливість проведення судового засідання за відсутності третьої особи.

В судовому засіданні 09.06.2026 заслухавши пояснення сторін по справі, дослідивши матеріали справи, враховуючи вимоги ч. 1 ст. 244 ЦПК України, суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення та відклав ухвалення та проголошення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення ( 15 червня 2026 року о 17 год. 00 хв. ).

Так, з урахуванням наданих пояснень учасниками справи під час розгляду справи, після дослідження матеріалів справи, враховуючи позиції учасників справи стосовно позовних вимог, суд прийшов до наступних висновків.

Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.

Встановлено, що на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_2 належить квартира в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , про що свідчить Витяг з Реєстру прав власності на нерухоме майно ( а. с. 14 ).

Відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності від 17.10.2025, ОСОБА_2 уповноважила ОСОБА_3 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в тому числі з питань пов`язаних з продажу за ціною та на умовах за власним розсудом нележаної їй квартири АДРЕСА_3 ( а. с. 15-17 ).

03 лютого 2026 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за підтримки СПД ОСОБА_5 агенція нерухомості «Форум» укладено Угоду про задаток на квартиру ( а. с. 19-20 ).

Відповідно до п. 1 Угоди, Продавець зобов`язується продати ( передати у власність ), а Покупець зобов`язується купити ( придбати у власність ) квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за ціною, що складає еквівалент 55 000 дол. США.

Згідно п. 3 Угоди, в рахунок забезпечення виконання взятих на себе зобов`язань Покупець вносить Продавцю задаток в сумі, що складає в еквіваленті 500 дол. США. Цей завдаток входить в ціну квартири. Продавець зобов`язується продати, а покупець купити дану квартиру до 16.03.2026.

У випадку відмови Продавця від продажу вищевказаної квартири чи невиконання ним умов Даної угоди Продавець зобов`язується повернути Покупцю завдаток у подвійному розмірі та відшкодувати покупцю суму, сплаченої ним в Агенцію Нерухомості згідно п. 4 Даної Угоди ( п. 10 Угоди ).

В пункті 15 Угоди зазначено додаткові умови: оформлення у нотаріуса сплачують порівну. Завдаток 500 дол. США залишається в агентстві нерухомості.

Вказана Угода про завдаток від 03.02.2026 містить підписи покупця ОСОБА_1 та Продавця ОСОБА_3 з зазначенням їх даних.

Отже, сторону продавця в даній Угоді представляла третя особа у справі ОСОБА_3 на підставі довіреності від 17.10.2025.

Так, звертаючись до суду з даним позовом, сторона позивача наголошує на тому, що оскільки продаж квартири не відбувся, власник відмовився, тому остання повинна відшкодувати позивачу 500 дол. США у відповідності до п. 10 Угоди про завдаток, а також завдану моральну шкоду в сумі 20 000 гривень.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У статті 16 ЦК України встановлено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема примусове виконання обов`язку в натурі.

Згідно із практикою ЄСПЛ за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частинами першою, другою статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Результат системного аналізу зазначених положень закону дає підстави вважати, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошових коштів).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків.

Частиною першою статті 546 ЦК України визначено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Таким чином, за змістом статей 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

На відміну від завдатку, аванс це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

У разі, коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі повертаються в тому розмірі, в якому вони надавалися.

Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договору купівлі-продажу квартири.

Оскільки договір купівлі-продажу квартири між сторонами у справі укладено не було, а сторони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, передана позивачем ОСОБА_6 грошова сума в еквіваленті 500 дол. США, є авансом, який підлягає поверненню позивачу, а не завдатком.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 13 лютого 2013 року у справі № 6-176цс12, в постанові від 25 вересня 2013 року у справі №6-82цс13 та Верховним Судом у постанові від 30 січня 2019 року № 461/5297/16-ц (провадження № 61-22017св18) і є незмінним.

В подальшому неодноразово підтримувався Верховним Судом в постановах від 28.08.2019 р. у справі №128/1885/14-ц, та від 27.11.2019 р. у справі № 520/6286/16-ц.

Такої правової позиції дотримується і Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 09 грудня 2020 року у справі № 211/5994/17 (провадження № 61-15037св19), Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц ( провадження № 61-18537св19).

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 червня 2021 року у справі № 711/5065/15-ц (провадження № 61-18537св19) дійшов висновку, що оскільки договору купівлі-продажу, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам законодавства між сторонами укладено не було, а вони лише домовилися укласти такий договір у майбутньому, то передана позивачкою грошова сума у загальному розмірі 49 150 дол. США є авансом, який підлягав поверненню, а не завдатком. Враховуючи наведене та положення статті 570 ЦК України суди дійшли правильних висновків про те, що сума, яка названа в розписках завдатком, фактично є авансом, оскільки сторонами не дотримано умов, визначених статтею 570 ЦК України, а саме не укладено договору купівлі-продажу на виконання якого передано кошти.

Верховний Суд у справі № 711/5065/15-ц наголосив, що аванс підлягає поверненню незалежно від причин неукладення договору. Це означає, що повернення авансових платежів можливе навіть тоді, коли покупець сам відмовився від угоди через зміну планів або виявлені недоліки товару.

Гроші, передані за попереднім договором купівлі-продажу, завжди вважаються авансом, навіть якщо сторони назвали їх завдатком. Це пов`язано з тим, що на момент підписання попереднього договору основного зобов`язання з оплати товару ще не існує — воно виникне лише в майбутньому.

Оскільки основний договір ще не укладений, платіж не може виконувати забезпечувальну функцію. Верховний Суд у своїх рішеннях послідовно наголошує, що неможливо забезпечити завдатком те, чого ще немає. Тому при розірванні попередніх домовленостей будь-яка сума підлягає поверненню як аванс у повному обсязі.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у справі № 308/5527/22 від 06.11.2024 підтвердив: будь-яка сума, сплачена до підписання основного договору, підлягає поверненню як аванс незалежно від вини сторін. Це правило захищає покупців від безпідставної втрати коштів на етапі намірів.

Отже, не зважаючи на той факт, що сторони укладають договір завдатку, але дійсного зобов`язання не відбувається (купівля-продаж), то передана сума завжди є авансом, яка підлягає поверненню.

Аванс — це певна грошова сума або інші цінності, які боржник передає кредитору у рахунок майбутніх платежів (ч. 2 ст. 570 ЦК). Аванс, як і завдаток, є доказом, який посвідчує факт наявності зобов?язання (доказова функція), а також зараховується в рахунок майбутніх платежів (платіжна функція), але не може бути визнаним одним із способів забезпечення виконання зобов?язання. Сторона, яка видала аванс, має право вимагати його повернення практично у всіх випадках невиконання договору, а сторона, яка отримала аванс, ні за яких умов не може бути зобов?язана до його повернення у більшому розмірі.

Крім того, як було встановлено в судовому засіданні під час розгляду справи та підтверджено з боку сторони позивача, сума в 500 дол. США, яка була передана позивачем (покупцем) в якості завдатку входить в ціну квартири, вказане визначено і в п. 3 Угоди від 03.02.2026, що свідчить про аванс як передоплата, а не гарантія угоди.

Як встановлено в судовому засіданні та не спростовано сторонами, передана сума в розмірі 500 дол. США була повернута позивачу ( покупцю ).

Тому, вимоги позивача в частині стягнення з відповідача завдатку в розмірі 500 дол. США, що передбачені умовами Угоди про завдаток від 03.02.2026, на що посилалася сторона позивача, не підлягають задоволенню, оскільки є безпідставними з урахуванням вищенаведеного.

Стосовно позовних вимог позивача в частині стягненням з відповідача моральної шкоди в розмірі 20 000 грн, то суд приходить до наступних висновків.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно із частинами третьою-п`ятою статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом, залежно від характеру заподіяних фізичних та душевних страждань, їх глибини та погіршення здібностей потерпілого або позбавлення можливості їх реалізації, а також інших негативних наслідків, з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення, при визначені розміру відшкодування враховуються вимоги розумності та справедливості.

Так, у постанові ВС від 03.10.2019 у справі № 709/1173/17, постанові ВС від 23.03.2022 у справі № 127/35822/21, постанові ВС від 31.01.2023 у справі № 535/171/20 та інших зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає з урахуванням:

характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав потерпілий, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо);

стану здоров`я потерпілого;

тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах;

ступеня зниження престижу, ділової репутації, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).

Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.

Відповідно до частини першої статі 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власного ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як вже зазначалося, встановлення розумного розміру відшкодування моральної шкоди є прерогативою суду.

Разом з тим, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода це негативні наслідки (втрати) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв`язку з посяганням на її права та інтереси.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

При оцінці обґрунтованості вимог позивачів у справах про відшкодування моральної шкоди необхідно керуватися принципом розумності, тобто виходити з об`єктивно передбачуваних за обставин конкретної справи втілень моральної шкоди. Відповідно, як основний доказ заподіяння моральної шкоди слід розглядати достатньо переконливі з погляду розумності пояснення потерпілої сторони щодо характеру завданих їй немайнових втрат.

Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Розмір відшкодування повинен бути адекватним нанесеній моральній шкоді.

Разом з тим, з огляду на моральну зумовленість виникнення інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності.

Суд також виходить з того, що не може бути точних критеріїв майнового виразу фізичного і душевного болю, спокою. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз і його визначення не піддається математичним формулам.

Встановлюючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд має керуватися не лише тими критеріями, які обумовлюють суб`єктивне сприйняття потерпілого (почуття, емоції), але й тими, які характеризують її зовнішній прояв - порушення звичайного для даної людини способу життя.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її необґрунтованого збагачення.

В обґрунтовування завдання моральної шкоди позивач в судовому засіданні зазначала, що така виразилася в тому, що з боку відповідача не було повернуто кошти після того, як не було укладено договір купівлі-продажу, були вимушені зміни у її житті, здійснювати додаткові зусилля для пошуку та найму квартири, оскільки свою квартиру вона продала та сподівалася на придбання квартири у відповідача, так як мала між ними домовленість, але остання відмовилася, все це завдало їй страждань, що спричинили моральної шкоди, яку вона оцінила в розмірі 20 000 гривень.

Водночас, суд не погоджується з посиланнями позивача щодо завдання їй моральної шкоди у зв`язку з неповерненням їй коштів з боку відповідача в розмірі 500 дол. США за умовами Угоди про завдаток від 03.02.2026, оскільки вказані кошти не були у відповідача, з Угоди про завдаток вбачається, що завдаток 500 дол. США залишаються в агентстві нерухомості ( п. 15 Угоди) та відповідно були повернуті позивачу 17.03.2026, про що свідчить підпис останньої та не спростовано, на наступний день після того як не відбулася угода купівлі-продажу квартири ( строк на придбання квартири до 16.03.2026 ).

Не було надано з боку позивача жодних належних та допустимих доказів тому, що остання здійснювала додаткові зусилля для пошуку та найму квартири, оскільки свою квартиру, як зазначила позивач, вона продала для придбання квартири у відповідача.

Навпаки, з Витягу з реєстру територіальної громади від 16.03.2026, позивач ОСОБА_1 зареєстрована з 08.02.2022 за адресою: АДРЕСА_2 ( а. с. 13 ).

Вказану адреса зазначена позивачем і в позовній заяві при зверненні до суду з даним позовом.

Оскільки стороною позивача не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди (страждань фізичних, душевних, психічних тощо), які вона зазнав у зв`язку із неукладеним договором купівлі-продажу квартири, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дні, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин ( фактів ), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.

Частиною 5 та 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може гуртуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів ( подвійної суми задатку ) та моральної шкоди за порушення зобов`язання є такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням вищенаведеного.

Частиною 1 статті 131 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову – на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.

Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати – це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Судовий збір – збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом (ст. 1 Закону України «Про судовий збір»).

При зверненні до суду з вказаним позовом, позивачем були понесені судові витрати по сплаті судового збору у сумі 1 331,20 гривень, які документально підтверджені квитанцією про сплату від 17.03.2026 ( а. с. 9 ).

Оскільки позовні вимоги позивача не підлягають задоволенню, з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України не підлягають стягненню і понесені судові витрати при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 23, 202, 207, 546, 548, 570, 1167 ЦК України, ст. ст. 2, 5, 12, 19, 27, 76, 77, 81, 89, 131, 141, 211, 244, 247, 263-265, 273, 353-355 ЦПК України, постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», Законом України «Про судовий збір», суд,

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів ( подвійної суми задатку ) та моральної шкоди за порушення зобов`язання, - залишити без задоволення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 );

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ( адреса реєстрації: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_1 );

Третя особа: ОСОБА_3 ( адреса: АДРЕСА_6 , РНОКПП: НОМЕР_3 ).

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року з урахуванням ч. 3 ст. 124 та ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя О. І. Орєхов