Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №345/2232/26 — Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа №345/2232/26

Провадження № 2/345/1956/2026

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15.06.2026 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі головуючого судді Онушканича В.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання і без виклику сторін цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, а саме просить стягнути з відповідача 50006,66 грн. заборгованості за кредитним договором №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року, а також судові витрати.

Позов мотивує тим, що 22.07.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22.07.2025-100002800. Відповідно до умов даного договору ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит в сумі 36000,00 грн. строком на 184 дні. Процентна ставка– фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 0,85% за 1 день користування кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається кредит. Розмір процентної ставки не може бути збільшено в односторонньому порядку. Комісія, пов`язана з наданням кредиту – 20% від суми кредиту та дорівнює 72000 грн. 00 коп.

Відповідно до умов договору та квитанції про перерахунок коштів кредитодавцем надано відповідачу кредит у розмірі 36 000,00 грн. на строк, зазначений в умовах кредитного договору. Отже, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за договором виконано в повному обсязі. В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 50006,66грн., з яких: тіло кредиту – 27600,50 грн., проценти – 22406,16 грн., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Тому позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року у розмірі 50006,66 гривень, а також судові витрати.

Ухвалою Калуського міськрайонного суду від 06.04.2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

07.05.2026 року від представника відповідача до суду надійшли пояснення у справі, у яких він зазначив, що позов не підлягає задоволенню. Пояснення мотивував тим, що нарахування процентів на суму кредиту мало здійснюватись за ставкою 0,76% щоденно, а у наданому позивачем розрахунку нарахування здійснювались за ставкою 0,85%, а тому сума заборгованості нарахована більшою від дійсної. Також представник відповідача вказав, що відповідач здійснив платежів на погашення заборгованості у загальному розмірі 60 000,00 грн. Однак, більша частина цих коштів зарахована на погашення штрафів за порушення кредитних зобов`язань і на погашення комісії за видачу кредиту. А так як у період воєнного стану нарахування діє мораторій на нарахування позичальникам за споживчими кредитами неустойки, штрафів, а також вони звільнені від відповідальності за статтею 625 ЦК України, то відповідно до здійсненого представником відповідача перерахунку заборгованість за кредитом відсутня. Тому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 22.07.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір №22.07.2025-100002800, відповідно до умов якого ТОВ «Споживчий центр» надало відповідачу кредит в сумі 36000,00 грн., строком на 184 дні. Дата повернення (виплати) кредиту – 21.01.2026 року.

Вказаний кредитний договір №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року укладений у формі електронного документа, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Згідно зі ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію» та Законом України «Про електронний цифровий підпис».

Відповідно до ч. 2ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронна комерція - відносини, спрямовані на отримання прибутку, що виникають під час вчинення правочинів щодо набуття, зміни або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснені дистанційно з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, внаслідок чого в учасників таких відносин виникають права та обов`язки майнового характеру; електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно із ч. 3ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору; одноразовий ідентифікатор - алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію.

Враховуючи факт підписання відповідачем електронного договору, шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором (Е347), суд приходить до висновку, що укладення договору №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року узгоджується зі ст.ст. 6, 627 ЦК України та ст.ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію».

Згідно з п. 1 ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Приписами статей 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Пунктом 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив виконання зобов`язання, якщо він не приступив до його виконання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

У відповідності до ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, з аналізу наявних у справі доказів у їх сукупності і на підставі вищевикладених норм законодавства, суд дійшов висновку про реальність вчиненого правочину, дотримання сторонами письмової (електронної) форми договору та досягнення згоди з усіх істотних умов кредитного договору.

Відповідно до положень ст.1055 ЦК України та Закону України "Про електронну комерцію" вказаний договір прирівнюється до укладеного в письмовій формі.

Окрім того, факт укладання кредитного договору сторонами не заперечується, як і відповідач не заперечує факт отримання кредитних коштів.

Вирішуючи спір у частині вимог про стягнення процентів за користування кредитом, суд виходить з такого.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

За правилами ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору. Фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено кредитодавцем в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитодавця змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За приписами статей 1048, 1054, 1056-1 ЦК України проценти за кредитом є платою за користування грошовими коштами, їх розмір, тип та порядок сплати визначаються виключно умовами кредитного договору, а фіксована процентна ставка не може бути змінена кредитодавцем в односторонньому порядку.

Як встановлено судом, умовами кредитного договору №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року передбачено фіксовану процентну ставку у розмірі 0,85% за кожен день користування кредитом, яка застосовується протягом усього строку кредитування та не підлягає односторонній зміні (пункт 6 заявки позичальника і його відповіді (акцепту)). Проценти нараховуються щоденно з дня надання кредиту включно до дня його фактичного повернення (пункт 4.4 договору).

Водночас, заявка позичальника, підписана ним відповідь (акцепт) і паспорт споживчого кредиту містять денну процентну ставку за кредитом в розмірі 0,76% від суми кредиту, яка розрахована відповідно до вимог Національного Банку України (0.76% (денна процентна ставка) = (50197.15 / 36000)/ 184 ? 100%).

З огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Наведене узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів", в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН "Керівні принципи для захисту інтересів споживачів" від 09 квітня 1985 року № 39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року № 543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У своєму Рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.

Тлумачення правочину – це з`ясування змісту дійсного одностороннього правочину чи договору (двостороннього або багатостороннього правочину), з тексту якого неможливо встановити справжню волю сторони (сторін). Потреба в тлумаченні виникає в разі різного розуміння змісту правочину його сторонами, зокрема при невизначеності і незрозумілості буквального значення слів, понять і термінів змісту (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 червня 2019 року в справі N 126/3476/16-ц (провадження N 61-24371св18).

Як передбачено частиною першою статті 637 ЦК України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до статті 213 ЦК України. У частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі, якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину, а також з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, тлумаченню підлягає зміст правочину або його частина за правилами, встановленими статтею 213 ЦК України.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які "не були індивідуально узгоджені" (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір "під переважним впливом однієї зі сторін" (under the dominant influence of one of the party).

Contra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Contra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Contra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань [див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі N 613/1436/17 (провадження N 61-17583св20)].

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (Воловік проти України, N 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

10 червня 2017 року набув чинності Закон України "Про споживче кредитування", у зв`язку із чим у Законі України "Про захист прав споживачів" текст статті 11 викладено в такій редакції: "Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України "Про споживче кредитування".

Положення частин першої, другої, п`ятої, восьмої статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" з набуттям чинності Закону України "Про споживче кредитування" залишилися незмінними.

Відповідно до частини 8 статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів" нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.

Ураховуючи викладене і зважаючи на умови кредитного договору суд приходить до висновку, що за користування кредитними коштами відповідач мав сплачувати кредитодавцю проценти, нараховані за ставкою 0,76% за кожен день користування кредитом, що в грошовому еквіваленті становить 273,60 грн.

Щодо встановлення у кредитному договорі обов`язку відповідача сплатити комісію суд зазначає наступне.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку заборгованості, що також ним зазначається у позові, 15.10.2025 року відповідач здійснив платіж в сумі 26 000,00 грн, з якого 7200,00 грн позивач зарахував на погашення комісії.

Водночас, згідно ч.3 ст.55 Закону України "Про банки і банківську діяльність", банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг однією із яких є розміщення залучених у вклади (депозити), у тому числі на поточні рахунки, коштів та банківських металів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (п. 3 ч. 3 ст.47 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), зокрема надання споживчого кредиту.

Тому банк не може стягувати з позичальника платежі за дії, які він вчиняє на власну користь (ведення кредитної справи, договору, розрахунок і облік заборгованості за кредитним договором тощо), чи за дії, які позичальник вчиняє на користь банку (наприклад, прийняття платежу від позичальника), чи за дії, що їх вчиняє банк або позичальник з метою встановлення, зміни, припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення до нього змін тощо).

Інакше кажучи, банк неуповноважений стягувати з позичальника плату (комісію) за управління кредитом, адже такі дії не становлять банківську послугу, яку замовив позичальник (або супровідну до неї), а є наслідком реалізації прав та обов`язків банку за кредитним договором і відповідають економічним потребам лише самого банку.

З урахуванням принципів справедливості та добросовісності на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17 (провадження № 14-53цс21).

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 06.11.2023 у справі №204/224/21, провадження №61-4202сво22 дійшов висновку про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

З огляду на викладене, супутня послуга банку, визначена за надання кредиту, має надаватися клієнту банку безоплатно, а відтак умови договору в цій частині суперечать вимогам закону, тобто є нікчемними.

За наведених обставин, суд приходить до висновку про неправомірність встановлення відповідачу комісії за надання кредиту в розмірі 20% від суми наданого кредиту, що еквівалентно 7200,00 грн, та, відповідно, зарахування здійсненої відповідачем часткової оплати заборгованості за договором в рахунок погашення зобов`язань за комісією за надання кредиту в сумі 7200,00 грн суперечить вимогам закону.

Статтею 19 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено черговість погашення вимог за договором про споживчий кредит. Так, вказана норма передбачає, що у разі недостатності суми здійсненого платежу для виконання зобов`язання за договором про споживчий кредит у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості: 1) у першу чергу сплачуються прострочена до повернення сума кредиту та прострочені проценти за користування кредитом; 2) у другу чергу сплачуються сума кредиту та проценти за користування кредитом; 3) у третю чергу сплачуються неустойка та інші платежі відповідно до договору про споживчий кредит.

Оскільки, як вказувалося вище відповідачем 21.08.2025 року було внесено кошти в розмірі 9000,00 грн., то з огляду на положення ст.19 Закону України «Про споживче кредитування», вказані кошти мали бути спрямовані на погашення заборгованості за тілом кредиту та простроченими процентами. Водночас розрахунком заборгованості підтверджується, що частину із сплачених відповідачем коштів було спрямовано на сплату незаконно нарахованої комісії за надання кредиту, а саме в розмірі 7200,00 грн.

Щодо нарахування позивачем позичальнику штрафів.

Наявним у справі розрахунком заборгованості, який виготовлений і наданий позивачем, підтверджується, що у період із 22.08.2025 року і по 11.10.2025 року відповідачу нараховувався штраф у розмірі 360,00 грн щоденно, що становить 2% від суми виданого кредиту. В погашення нарахованих штрафів позивач зараховував кошти із здійснених відповідачем платежів.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" №2120-ІХ від 15.03.2022 року, доповнено розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України, зокрема, пунктом 18 такого змісту: У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: 1)в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; 2)в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; 3)у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2статті 625ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 31.01.2024 у справі №183/7850/22.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року на території України з 24 лютого 2022 року строком на 90 днів введений воєнний стан, який неодноразово продовжувався та діє на теперішній час.

Отже, нарахування відповідачу штрафів за невиконання зобов`язань з повернення кредиту з огляду на вищезазначені норми законодавства є неправомірним. Водночас розрахунком заборгованості підтверджується, що частину із сплачених відповідачем коштів було спрямовано на сплату незаконно нарахованих штрафів.

Оскільки судом зроблені висновки про нарахування процентів за кредитними коштами за ставкою 0,76% щоденно від суми заборгованості, неправомірність комісії за кредитом і штрафів за невиконання кредитних зобов`язань, тому сума заборгованості відповідача підлягає перерахунку.

З боку відповідача здійснювались платежі для погашення заборгованості в загальному розмірі 60 000,00 грн, а саме:

-21.08.2025 року - 9000,00 грн;

-22.09.2025 року - 21 000,00 грн;

-15.10.2025 року - 22571,50 грн;

-21.10.2025 року – 3428,50 грн.;

-25.10.2025 року - 4000,00 грн.

Період користування кредитом з 22.07.2025 року і по 20.08.2025 року становив 30 днів. А тому проценти за цей період мали становити 8208,00 грн. (36000,00грн.х0,76%х30). Тому платежем від 21.08.2025 року в розмірі 9000,00 грн. мали бути погашені проценти в розмірі 8208,00 грн., а 792,00 грн. мали бути зараховані на погашення тіла кредиту, залишок якого становить 35 208,00 грн.

Починаючи з 21.08.2025 року і по 21.09.2025 року відповідач користувався кредитними коштами 32 дні. Тому сума нарахованих процентів становить 8562,58 грн. (35 208,00 грн.х0,76%х32 дні). Платежем від 22.09.2025 року в розмірі 21 000,00 грн. нараховані проценти за цей період підлягали погашенню, а переплата в розмірі 12 437,42 грн. мала бути зарахована на погашення тіла кредиту, після чого його залишок становить 22 770,58 грн.

З 22.09.2025 року по 14.10.2025 року відповідач користувався кредитом 24 дні і за цей період сума нарахованих процентів мала становити 4153,35 грн. (22770,58 грн.х0,76%х24 дні). Платежем від 15.10.2025 року в сумі 22571,50 грн. відповідач нараховані проценти погасив повністю, а решта коштів в розмірі 18418,15 грн. мала бути спрямована на погашення тіла кредиту, після чого його залишок становить 4352,43 грн.

З 14.10.2025 року по 20.10.2025 року відповідач користувався кредитом 7 днів і за цей період сума нарахованих процентів мала становити 231,55 грн. (4352,43 грн.х0,76%х7 днів). Платежем від 21.10.2025 року відповідач нараховані проценти погасив повністю, а решта коштів в розмірі 3196,95 грн. мала бути спрямована на погашення тіла кредиту, після чого його залишок становить 1155,48 грн.

Останнім платежем в розмірі 4000,00 грн від 25.10.2025 року відповідач погасив нараховані проценти в сумі 35,12грн за період з 21.10.2025 року по 24.10.2025 року і залишок тіла кредиту в розмірі 1155,48 грн.

З урахування викладеного в сукупності суд приходить до висновку, що відповідачем взяті на себе зобов`язання з повернення кредиту і нарахованих процентів за його користуванням виконані в повному обсязі та на момент звернення позивача до суду заборгованість за кредитним договором №22.07.2025-100002800 від 22.07.2025 року відсутня. Отже, в задоволенні позову слід відмовити.

Відповідно до вимог ч. 1 с т. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки в задоволенні позову відмовлено, витрати по сплаті судового збору слід покласти на позивача.

На підставі викладеного, ст..ст. 526, 536, 549, 572, 589, 625, 1048, 1054 ЦК України, керуючись ст.ст. 259, 263-268 ЦПК України,

у х в а л и в:

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Споживчий центр" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст судового рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя