Вирок від 11 червня 2026 р. у справі №287/2491/25 — Олевський районний суд Житомирської області

Олевський районний суд Житомирської області

Справа № 287/2491/25

1-кп/287/392/26

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року м. Олевськ

Олевський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участі секретаря ОСОБА_2

прокурора ОСОБА_3

обвинуваченого ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Олевську кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025065520000074 від 20.09.2025 про обвинувачення ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Олевськ Житомирської області, українця, громадянина України, освіта середня спеціальна, не одруженого, тимчасово працюючого, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України,-

ВСТАНОВИВ:

20.09.2025 року, близько 09 години, ОСОБА_4 у своєму мобільному телефоні «Redmi Not - 6», через мобільний додаток «Телеграм» на інтернет сайті «Solo Kolo 3322» замовив наркотичний засіб, а саме РVР ( соля).

У подальшому ОСОБА_4 оплатив дане замовлення наркотичних засобів та отримав повідомлення на свій мобільний телефон «Redmi Not - 6», з координатами та місцем знаходження наркотичного засобу у лісовому масиві неподалік с. Будки, Коростенського району, Житомирської області.

20.09.2025 близько 12 години ОСОБА_4 прийшовши до лісового масиву поблизу с. Будки, Коростенського району, Житомирської області, відповідно до вказаних координат знайшов у землі залишений йому наркотичний засіб у зіп-пакеті та забрав їх з метою особистого вживання. Під час розкриття вказаного зіп-пакету ОСОБА_4 виявив, що у ньому міститься біла прозора кристалічна речовина.

Тоді ж, ОСОБА_4 у порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини та прекурсори» від 15.02.1995 № 60/95-ВР (з наступними змінами та доповненнями) та Закону України «Про захід протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживання ними» від 15.02.1995 № 62/95-ВР (з наступними змінами та доповненнями), згідно з якими заборонено незаконний обіг психотропних речовин, не маючи спеціального дозволу, з метою незаконного придбання та зберігання психотропних речовин без мети збуту, без розриву у часі, забрав їх собі, чим здійснив придбання психотропної речовини, без мети збуту.

У цей же день, близько 12 год. 00 хв. під час руху пішим ходом у напрямку м. Олевськ, Коростенського району, Житомирської області, працівниками відділення поліції №2 Коростенського РУП ГУНП у Житомирській області було зупинено ОСОБА_4 , де під час проведення огляду особистих речей останнього, виявлено та вилучено зіп - пакет з білою кристалічною речовиною, яка містить у своєму складі особливо небезпечну психотропну речовину, обіг якого заборонено - РVР ( 1 -феніл-2 піролідин-1 ілпентан-1 -он) яка у перерахунку на загальну масу речовини, становить: 0,6834, що згідно з Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року «Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» РVР ( 1 -феніл-2 піролідин-1 ілпентан-1 -он) віднесено до особливо небезпечних психотропних речовин, обіг яких заборонено /Таблиця 1. Список 2/., які ОСОБА_4 незаконно придбав та зберігав при собі, без мети збуту, до часу припинення його протиправних дій працівниками поліції.

В судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального проступку визнав повністю, щиро розкаявся, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини, ознайомлений із обмеженням прав на апеляційне оскарження відповідно до ст. 349 ч. 3 КПК України та згоден на розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку, а також запевнив, що він більше подібного не вчинить і бажає виправитись, а тому просив суд суворо його не карати.

Прокурор в судовому засіданні проситьсуд при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_4 врахувати відсутність пом`якшуючих та обтяжуючих обставин, визнати ОСОБА_4 винним у вчиненні кримінального поступку за ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді двох років пробаційного нагляду з покладенням обов`язків, а саме:періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації. Також, прокурор просить арешт речових доказів скасувати та речові докази у справі, які є наркотичними засобами знищити. Судові витрати на проведення під час досудового розслідування експертиз стягнути з обвинуваченого.

Оскільки учасники судового провадження не оспорювали фактичні обставини провадження, беручи до уваги те, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності його позиції, суд, вислухавши думку прокурора і обвинуваченого, які не заперечують проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, визнає недоцільним дослідження доказів поданих на підтвердження події кримінального проступку та винуватості обвинуваченого у вчиненні даного кримінального проступку, як таких, що ніким не оспорюються, окрім допиту обвинуваченого, дослідженням матеріалів експертних висновків, судових витрат, речових доказів та дослідженням характеризуючих особу ОСОБА_4 матеріалів.

З урахуванням зазначених обставин, суд вважає дії обвинуваченого ОСОБА_4 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 309 КК України, як незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту.

Частиною 1 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ч. 2 ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Відповідно до вимог ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.

Ефективність покарання визначається тим, наскільки воно є законним, обґрунтованим і справедливим. Правильне призначення покарання є не тільки важливим засобом боротьби зі злочинністю, а й запобігає вчиненню нових кримінальних правопорушень засудженими та іншими особами.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 №3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до вимог п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2003 року № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом`якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Суд враховує позиції Європейського суду з прав людини, які викладені у справах «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року), згідно з якими досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) ЄСПЛ вказав, що для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».

Обираючи вид та міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд враховує характер та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального проступку, особу обвинуваченого: за місцем проживання характеризується з позитивної сторони, з його слів тимчасово працевлаштований, неодружений, на утриманні неповнолітніх дітей немає, раніше не судимий, на диспансерному обліку у нарколога та психіатра не перебуває.

Обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання ОСОБА_4 згідно ст.ст. 66, 67 КК України, судом не встановлено.

Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що міру покарання обвинуваченому ОСОБА_4 слід обрати в межах санкції ч. 1 ст. 309 КК України у виді пробаційного нагляду строком на два роки.

На думку суду, така міра покарання буде достатньою для його перевиховання та попередження вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Також, як вбачається з наданого суду обвинувального акту, відомості щодо заподіяння майнової та моральної шкоди в матеріалах досудового розслідування відсутні.

Цивільний позов по даній справі не був заявлений.

Запобіжний захід відносно обвинуваченого ОСОБА_4 не обирався.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна. Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадку, якщо майно не підлягає спеціальній конфіскації, непризначення судом покарання у виді конфіскації майна та/або незастосування спеціальної конфіскації, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові.

За відсутності заборон визначених зазначеною нормою, з огляду на те, що арешт майна було застосовано з метою збереження речових доказів, суд вважає за можливе скасувати раніше обрані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна.

Долю речових доказів та процесуальних витрат суд вважає необхідним вирішити відповідно до ст.ст. 100 , 124 КПК України.

Також, враховуючи особу обвинуваченого та приймаючи до уваги призначене покарання, а також відсутність клопотань з цього приводу суд вважає, що у даному випадку відсутні підстави для обрання щодо обвинуваченого ОСОБА_4 запобіжного заходу.

Керуючись ст.ст. 50, 59-1, 65, 66, 67, ч. 1 ст. 309 КК України, ст. ст. 100, 124, 174, 349, 370, 373, 374, 376, 392, 393, 395 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Визнати винним ОСОБА_4 у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України та призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 2 (два) роки.

Покласти на ОСОБА_4 обов`язки відповідно до ч.2 ст. 59-1 КК України: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну свого місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати на проведення судової експертизи матеріалів, речовин та виробів (висновок експерта від 30.09.2025 за № СЕ-19/106-25/17845-НЗПРАП) в розмірі 2674 гривні 20 копійок.

Запобіжний захід до набрання вироком законної сили щодо ОСОБА_4 не обирати.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Олевського районного суду Житомирської області від 02.10.2025 у справі № 287/2250/25, провадження № 1-кс/287/340/25, накладений на майно, вилучене у ході огляду місця події від 20.09.2025.

Речовий доказ: зіп-пакет з білою прозорою кристалічною речовиною, який вилучено під час огляду місця події 20.09.2025 - знищити.

Вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним, відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України. З інших підстав вирок може бути оскаржений до Житомирського апеляційного суду через Олевський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку після його проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Суддя: ОСОБА_1