Рішення від 27 травня 2026 р. у справі №278/2919/25 — Житомирський районний суд Житомирської області

Справа № 278/2919/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області у складі головуючої судді Дубовік О.М., за участю секретаря судового засідання Гомонюк Д.С., розглянувши цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним, -

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Житомирського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач проживає в одному будинку разом зі своєю донькою та її чоловіком, тобто відповідачами. Вищевказаний будинок ОСОБА_2 придбала за кошти, які позивач отримав від продажу, на її прохання, власної квартири у 2019 році, що була у його приватній власності. Однак, упродовж 2024 - 2025 року життя позивача стало нестерпним у даному будинку, оскільки відповідачі всіляко намагаються його виселити з помешкання, створюють перешкоди у користуванні ним житловою кімнатою, не дозволяють користуватись іншими прохідними кімнатами тощо.

Ухвалою суду від 07.07.2025 було відкрито провадження у справі за правилами спрощеного провадження (а.с. 25).

Ухвалою суду від 29.10.2025 року було витребувано у КП «Житомирське обласне міжміське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради (вул. Велика Бердичівська, 15/1, м. Житомир, 10014) копію технічного паспорту будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 44).

Ухвалою суду від 15.01.2026 року було здійснено перехід у цивільній справі зі спрощеного провадження з викликом сторін у загальне провадження (а.с. 122).

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 підтримав заявлені позовні вимоги та просив їх задовольнити у повному обсязі. Наголосив на тому, що відповідачі прямо перешкоджають йому у користуванні житловим будинком, не дають користуватись тепло-, газо- та електрокомунікаціями, якими оснащений даний будинок; ОСОБА_2 вчиняє щодо нього домашнє насильство психологічного характеру, зокрема використовувала відносно нього нецензурну лайку. Крім того, наголосив, що відповідач - ОСОБА_2 безпідставно зняла його з реєстрації місця проживання за адресою будинку, відтак йому немає де проживати.

Представник позивача - адвокат Денисенко М.В. підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити у повному обсязі.

02.03.2026 відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулись до суду зі спільною заявою про розгляд справи без їх присутності у судових засіданнях. Крім того, надали пояснення щодо позовних вимог позивача, у яких категорично заперечували щодо них та просили відмовити у їх задоволенні у повному обсязі, також долучили відео- та фотоматеріали, якими спростовували доводи позивача.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, допитавши свідка, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.

За змістом ч. ч.1, 2, 3 ст. 12, ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, у межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 є пенсіонером, отримує пенсію по інвалідності; має інвалідність 1 групи за загальним захворюванням (а.с. 11, 14).

ОСОБА_1 проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 12, 15).

Позивач проживає без реєстрації за вказаною адресою у зв`язку зі зняттям з реєстрації місця проживання за заявою власниці житла - ОСОБА_2 (а.с. 13, 134-138).

Відносно ОСОБА_2 за фактом вчинення нею домашнього насильства відносно батька ОСОБА_1 було винесено терміновий заборонний припис терміном на 5 діб (а.с. 47), а також притягнуто її Житомирським районним судом Житомирської області до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП (а.с. 127-128).

Згідно відповіді поліції від 17.06.2025 року з громадянкою ОСОБА_2 було проведено профілактичну бесіду з приводу вчинення домашнього насильства в сім`ї (а.с. 116).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ОСОБА_1 дійсно належала квартира АДРЕСА_2 , яку останній продав 14.05.2019 року (а.с. 46).

Судом також було досліджено інвентаризаційну справу №142 на об`єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , копії якої надані на виконання вимог ухвали суду (а.с. 67-110).

ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу на праві власності володіє будинком за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 139-142).

Крім того, у судовому засіданні було досліджено флеш-носій із відповідними фото- та відеоматеріалами, які надали відповідачі (а.с. 153). З даних відеозаписів судом вбачається здійснення психологічного насилля над позивачем та демонстративний появ турботи відповідачів. Водночас, з вказаних файлів також вбачається вчинення позивачем дій, що суперечать нормам моралі, з якими він погоджувався, та пояснював як захист від дій відповідачки.

Як зазначено у частині першій статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а за статтею 13 цієї Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

У статті 9 ЖК України передбачено, що ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони здійснюються в суперечності з призначенням цих прав чи з порушенням прав інших громадян або прав державних і громадських організацій.

Тобто будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись в судовому порядку.

Попри те, що позивач був знятий з реєстрації місця проживання за заявою власниці житла - ОСОБА_2 , це не спростовує той факт, що він є батьком останньої, тобто вони є членами однієї сім`ї, у зв`язку з чим він має право на користування користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири). При вселенні не було іншої угоди про порядок користування жилим будинком, що було підтверджено позивачем та не спростовано відповідачами.

Відповідно до статті 150 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.

Згідно з частинами першою, другою статті 156 ЖК України члени сім`ї власника жилого будинку (квартири), які проживають разом із ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку (квартири), якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням. За згодою власника будинку (квартири) член його сім`ї вправі вселяти в займане ним жиле приміщення інших членів сім`ї. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей згоди власника не потрібно.

До членів сім`ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням. У разі відсутності угоди між власником будинку (квартири) і колишнім членом його сім`ї про безоплатне користування жилим приміщенням до цих відносин застосовуються правила, встановлені статтею 162 цього Кодексу (частина четверта статті 156 ЖК України).

Також, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 дійшла висновку, що у законодавстві, що регулює житлові правовідносини, припинення сімейних правовідносин, втрата статусу члена сім`ї особою, саме по собі не тягне втрату права користування житловим приміщенням.

Крім того, статтею 3 Сімейного кодексу України передбачено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Судом встановлено, що припинення сімейних правовідносин між позивачем та відповідачами не відбулось, а саме - позивач є батьком відповідачки та тестем відповідача. Позивач не позбавлений батьківських прав. Вказані обставини сторонам не оспорювались.

Водночас, суд наголошує, що у разі настання таких обставин, власник житла та його колишній член сім`ї, який є користувачем житла, можуть укласти угоду щодо порядку користування вказаним житлом, зокрема й щодо сплати комунальних послуг, про які зазначала відповідачка.

Відповідно до статті 405 ЦК України члени сім`ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Водночас, у постанові від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17, провадження № 14-64цс20, Велика Палата Верховного Суду сформулювала правовий висновок щодо застосування норм права щодо припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім`ї власника житла.

Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків, що аналіз норм статей 150, 156, 162 ЖК Української РСР дає підстави для висновку про те, що право членів сім`ї власника квартири користуватись жилим приміщенням може виникнути та існувати лише за умови, що така особа є членом сім`ї власника житлового приміщення, власник житлового приміщення надавав згоду на вселення такої особи, як члена сім`ї. Будь-яке виселення або позбавлення особи права користування житлом допускається виключно на підставах, передбачених законом, і повинно відбуватись у судовому порядку. При розгляді питання про припинення права користування колишнього члена сім`ї власника житла, суди мають приймати до уваги як формальні підстави, передбачені статтею 406 ЦК України, так і зважати на те, що сам факт припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням, та вирішувати спір з урахуванням балансу інтересів обох сторін.

Одним зі способів захисту права користування майном є припинення дії, яка це право порушує (пункт 3 частини другої статті 16 ЦК України), - усунення перешкод у здійсненні права користування майном. Підставою для подання такого позову є вчинення перешкод правомірній реалізації речового права. Цей спосіб захисту може використати не тільки власник майна, але й особа, яка відповідно до закону або договору має право користування ним (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04 вересня 2019 року в справі № 761/5115/17).

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Обов`язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень. Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження №14-400цс19).

Верховний Суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі».

Відтак, дослідивши матеріали справи та позицію сторін, судом встановлено, що ОСОБА_1 має право користування жилими приміщеннями у будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим дана позовна вимога підлягає задоволенню.

Водночас, відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При розгляді адміністративної справи судом встановлено, що ОСОБА_2 дійсно вчиняла дії відносно свого батька, які кваліфіковані як домашнє насильство, відтак, суд може розцінювати це як докази, які б свідчили про порушення прав позивача та створення відповідачами перешкод останньому у користуванні жилим будинком АДРЕСА_1 .

У зв`язку з цим, суд вбачає за доцільне зобов?язати відповідачів не чинити перешкод позивачу у користуванні ним вказаним житловим будинком шляхом надання вільного доступу до спільних приміщень у будинку та на території домоволодіння, а також вільного користування побутовими електроприладами, та тепло-, газо- та електрокомунікаціями, якими оснащений даний будинок, а також встановити порядок користування таким будинком, закріпивши за ОСОБА_1 користування однією житловою кімнатою площею 24,3 кв.м. або будь-якою іншою із житлових кімнат у будику площею не менше за 24,3 кв.м. за погодженням із власницею будинку ОСОБА_2 , із наданням права рівного доступу позивачу до спільних приміщень, зокрема: кухні, санвузла, коридорів.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 12, 13, 76-83, 89, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354 - 355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права користування житловим приміщенням та зобов`язання не чинити перешкоди у користуванні ним - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право користування жилими приміщеннями у будинку АДРЕСА_1 .

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у користуванні ним жилим будинком АДРЕСА_1 , шляхом надання вільного доступу до спільних приміщень у будинку та на території домоволодіння, а також вільного користування побутовими електроприладами, та тепло-, газо- та електрокомунікаціями, якими оснащений даний будинок.

Встановити порядок користування жилим будинком АДРЕСА_1 , закріпивши за ОСОБА_1 користування однією житловою кімнатою площею 24,3 кв.м. або будь-якою іншою із житлових кімнат у будику площею не менше за 24,3 кв.м. за погодженням із власницею будинку ОСОБА_2 ; надати право рівного доступу ОСОБА_1 до спільних приміщень, зокрема: кухні, санвузла, коридорів.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено та підписано 15.06.2026 року.

Відомості про учасників:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 1: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач 2: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя О. М. Дубовік