Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №165/314/26 — Нововолинський міський суд Волинської області

Справа № 165/314/26

Провадження № 2/165/555/26

НОВОВОЛИНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Нововолинськ

Нововолинський міський суд Волинської області в складі:

головуючого судді Рибас А.В.

за участю секретаря судового засідання Попіки Ю.Г.

позивача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нововолинськ в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики, -

встановив:

30 січня 2026 року до Нововолинського міського суду Волинської області звернувся позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.

Свій позов мотивує тим, що 26.10.2022 року між ним та ОСОБА_2 укладено договір позики, у вигляді розписки, відповідно до умов якого відповідач отримав у борг від позивача грошові кошти у розмірі 12 500,00 грн. на строк до 06.02.2023 року, що засвідчив своїм підписом на розписці. Посилаючись на те, що зобов`язань за укладеним договором відповідач не виконав, грошових коштів у встановлений строк не повернув, просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 16 871,69 грн., з яких: 12 500,00 грн. - сума основного боргу за розпискою; 1 117,81 грн. - 3 % річних від простроченої суми; 3 253,88 грн. інфляційні втрати за період з 07.02.2023 до 30.01.2026 року, а також стягнути судові витрати.

Ухвалою судді Нововолинського міського суду Волинської області від 13 лютого 2026 року відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням та викликом сторін та запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення вказаної ухвали.

У наданий в ухвалі час від сторін не надійшло заперечення проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити, не заперечив проти ухвалення заочного рішення. Пояснив суду, що в жовтні 2022 року його знайомий ОСОБА_2 попросив його позичити в борг гроші в сумі 12 500,00 грн, які йому були терміново потрібні та які він зобов`язався повернути у найкоротші терміни. Зазначені грошові кошти належали йому особисто (були накопичені з подарунків батьків та родини), оскільки сума позики була значною, він попередньо узгодив можливість укладення цієї угоди з батьками. Грошові кошти в сумі 12 500,00 грн. передав відповідачу у себе вдома у присутності свідка ОСОБА_3 , вказану угоду оформили розпискою, яку підписав відповідач та свідок. Разом з тим, відповідач своїх зобов`язань за угодою не виконав, у визначений термін грошові кошти не повернув; він нагадував останньому про необхідність повернення грошей та відповідач обіцяв повернути гроші, проте так і не повернув. Посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, просив позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 правом подати відзив не скористався, в судове засідання не з`явився. Відповідно до вимог статті 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим, судовий виклик за зареєстрованим місцем проживання не вручено через відсутність адресата.

Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 року в справі № 911/3142/19 сформував правову позицію, згідно з якою направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду.

Враховуючи згоду позивача, керуючись статтею 280 ЦПК України, суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.

Заслухавши пояснення позивача, допитавши свідка ОСОБА_4 , дослідивши наявні у матеріалах справи письмові докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд доходить такого висновку.

Відповідно до положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частинами першою та другою статті 5 ЦПК України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до положень ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Судом встановлено, що 26.10.2022 року ОСОБА_1 , за попереднім дозволом батьків, передав відповідачу ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок, які останній зобов`язувався повернути в строк до 06.02.2023 року. Також сторони визначили, що позика є безвідсотковою. Вказаний договір оформлений письмовою розпискою, підписаною позичальником ОСОБА_2 , яка надана позивачем в обґрунтування його позовних вимог (а.с. 4).

13 січня 2026 року позивач надіслав на адресу відповідача досудову вимогу про повернення боргу, у якій запропоновував ОСОБА_2 повернути йому в десятиденний термін з дня отримання цього листа основний борг за договором в сумі 12 500,00 грн. (а.с. 10). Факт надсилання рекомендованого листа відповідачу підтверджується фіскальним чеком від 14.01.2026 року (а.с. 11).

Вказані обставини укладення договору позики між сторонами підтверджуються також показами свідка ОСОБА_4 , яка пояснила суду, що в жовтні 2022 року її син ОСОБА_1 звернувся до неї з питанням про можливість надання своєму товаришу ОСОБА_2 у борг 12 500,00 грн., які останньому були дуже потрібні. Зазначені гроші належали її сину - позивачу у справі, були ним накопичені упродовж певного періоду часу. Вона роз`яснила сину усі ризики, які пов`язані з наданням грошей у борг, дозволила укласти таку угоду та позичити гроші, проте порадила сину оформити цю угоду письмово у вигляді розписки. Під час передачі грошей присутня не була, проте син телефонував їй, щоб порадитися, що саме має бути зазначено у розписці. В подальшому, коли відповідач не повернув гроші у визначений термін, її син з батьком їздили до дому відповідача, щоб поговорити з приводу боргу, а також у січні 2026 року надіслали йому лист з вимогою повернути борг та врегулювати спір у досудовому порядку, проте ОСОБА_2 свої зобов`язання до теперішнього часу не виконав та на лист з вимогою теж не відреагував.

Згідно з положеннями статті 32 ЦК України, крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім`я (грошовими коштами на рахунку); самостійно укладати договір про отримання електронних довірчих послуг. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.

Статтею 203 ЦК України, визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину. Відповідно до ч. 1 - ч. 5 вказаної статті, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 204 ЦК України, правомірність правочину презюмується, тобто, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно зі статтею 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Відповідно до положень статті 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч. 1 ст. 627 ЦК України та ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У силу ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей (постанова Верховного Суду України від 08 червня 2016 р. (справа № 1103цс16), від 12 квітня 2017 року (справа № 442/8157/15-ц).

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця, а також, що позичальник зобов`язується повернути позику. Досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки (постанова 16 червня 2021 року по справі № 463/5955/18 (провадження № 61-1913св21).

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем надано позивачу розписку про отримання відповідачем від позивача в борг грошей в національній валюті та строк і порядок їх повернення, а отже сторони дотримались письмової форми договору.

Відповідно до статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 526 ЦК України визначає, що зобов`язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов позики та Цивільного Кодексу, інших актів цивільного судочинства, а при відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно частин 2, 3 статті 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Виходячи з наведених норм матеріального права, визначальним фактором при визначенні правовідносин позики є визначення розписки як боргового документа. Борговим документом або документом, що підтверджує факт укладення договору позики, має бути документ в якому визначені основні характеристики договору позики згідно з положеннями ст. 1046 ЦК України. Таким чином, наявність у розписці визначеного обов`язку позичальника повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) дає можливість визначення правовідносин, що виникли між сторонами як з договору позики.

Правовий аналіз ст. 545 ЦК України дає підстави вважати, що держатель оригіналу боргового документа є належним кредитором у зобов`язанні, на підтвердження виникнення якого наданий такий документ. Тобто наявність оригіналів документів у позивача може свідчити про наявність певних зобов`язань саме перед ним.

Встановивши, що укладений між сторонами письмовий договір позики та боргова розписка підтверджують не лише факт укладення договору, а й факт передачі позикодавцем грошової суми позичальнику, суд дійшов висновку про виникнення між сторонами правовідносин з договору позики та зобов`язання відповідача повернути позивачу суму боргу в розмірі 12 500,00 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з відповідача 4 371,69 грн. (1 117,81 грн., як 3 % річних від простроченої суми, та 3 253,88 грн. інфляційних втрат за період з 07.02.2023 до 30.01.2026 року) в порядку ч. 2 ст. 625 ЦК України за весь час прострочення виконання зобов`язання, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введений воєнний стан строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі цей строк неодноразово продовжувався та триває досі.

Згідно із Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», який набрав чинності 17 березня 2022 року розділ «Прикінцеві та перехідні положення ЦК України доповнено пунктом 18.

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тлумачення п. 18 Прикінцевих та перехідних положення» ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Тому виключно до цих відносин не застосовуються положення статті 625 ЦК України, що узгоджується із позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 квітня 2026 року у справі № 751/4086/24 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 4 червня 2025 року у справі № 752/30967/21, від 5 листопада 2025 року у справі № 754/9673/24.

Оскільки, з 24.02.2022 року і до часу ухвалення рішення у даній справі в Україні діє воєнний стан, тому нарахування позивачем заборгованості у виді інфляційних витрат та 3% річних на підставі ст. 625 ЦК України у розмірі 4 371,69 гривень за договором у період дії воєнного стану є безпідставними, а тому в цій частині позовна заява задоволенню не підлягає.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, з відповідача підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 985,00 грн., що підтверджується документально (а.с. 3) та пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 19, 76, 81, 82, 141, 247, 263-265, 280-282 ЦПК України, ст. ст. 202, 207, 526, 530, 533, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України, суд, -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 26.10.2022 року в сумі 12 500 (дванадцять тисяч п`ятсот) гривень 00 копійок.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 985 (дев`ятсот вісімдесят п`ять) гривень 00 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення можна подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На виконання п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України, суд зазначає повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення складено 15.06.2026 року.

Суддя А.В. Рибас