Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №520/5788/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

15 червня 2026 р. № 520/5788/26

Суддя Харківського окружного адміністративного суду Шляхова О.М., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, -

У С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Військової частини НОМЕР_2 , в якому просить суд:

- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації невідбутої частини щорічної відпустки за період з 08.10.2019 до 18.01.2026, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 18.01.2026;

- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації відпустки, як учаснику бойових дій за період з 28.04.2021 до 18.01.2026, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 18.01.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію невідбутої частини щорічної відпустки за період з 08.10.2019 до 18.01.2026, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 18.01.2026;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 28.04.2021 до 18.01.2026, виходячи з грошового забезпечення станом на день виключення зі списків особового складу – 18.01.2026.

В обґрунтування позову позивачем вказано, що відповідачем протиправно не нараховано та не виплачено позивачу компенсацію відпустки, як учаснику бойових дій за період з 28.04.2021 до 18.01.2026 та не нараховано та не виплачено компенсацію невідбутої частини щорічної відпустки за період з 08.10.2019 до 18.01.2026. Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23.03.2026 відкрито спрощене провадження у вказаній адміністративній справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву, позивачу - відповідь на відзив.

Представник відповідача надав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти заявленого позову заперечував та зазначив, що позовні вимоги позивача є безпідставними та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства, а позов відповідно таким, що не підлягає задоволенню. В обґрунтування заперечень зазначив, що грошова компенсація як соціальна гарантія може бути виплачена у разі наявності відповідного права на відпустки. Проте, позивач не був звільнений з військової служби, а був переведений до іншої військової частини. Таким чином, позивач не набув права на компенсацію невикористаної щорічної основної або додаткової відпустки.

Щодо заявленого представником відповідача клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку із пропуском поповичем строків позовної давності, суд звертає увагу, на рішення Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України (справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат).

Цим рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 у справі №1-7/2024(337/24) частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, визнана неконституційною, утрачає чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Відтак, станом на дату розгляду клопотання, приписи ч.1 статті 233 Кодексу законів про працю України не встановлюють жодного строку, зокрема тримісячного, для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Таким чином, у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду належить відмовити.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, оцінивши викладені сторонами обставини справи та надані на їх підтвердження докази, суд прийшов до наступного.

Позивач - ОСОБА_1 , з 08.10.2019 до 18.01.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що підтверджується посвідченням офіцера серії НОМЕР_4 .

28.04.2021 позивачу видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_5 .

Зі змісту наказу командира Військової частини НОМЕР_2 від 18.01.2026 №18 вбачається, що щорічна основна відпустка за 2019 рік використана тривалістю 5 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2020 рік використана тривалістю 35 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2021 рік використана тривалістю 15 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2022 рік використана тривалістю 25 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2023 рік використана тривалістю 30 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2024 рік використана тривалістю 30 календарних діб; щорічна основна відпустка за 2025 рік не надавалася; щорічна основна відпустка за 2026 рік не надавалася; відпустка за сімейними обставинами за 2026 рік не надавалася; додаткова відпустка за знищену ворожу техніку не надавалася; додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, передбаченою пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не надавалася.

Вважаючи допущену відповідачем бездіяльність, яка полягає у ненарахуванні та невиплаті позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні частини щорічної відпустки та невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", протиправною, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За змістом ст. 4 Закону України "Про відпустки" установлюються такі види відпусток: щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час (ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту").

Відповідно до п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Статтею 4 Закону України "Про відпустки" передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Статтею ст.77-2 Кодексу Законів про працю України (далі КЗпП України) також закріплено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України "Про відпустки". Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

У разі якщо Законом України "Про відпустки" або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.

Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув.

Водночас, у разі невикористання додаткової відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо.

Проте, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пунктом 8 статті 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".

Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби, їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки" та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Вказані висновки узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у рішенні від 16.05.2019 за результатами розгляду зразкової справи №620/4218/18, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судовим розглядом встановлено, що позивач (станом на час звернення до суду) проходить службу у військовій частині НОМЕР_6 на відповідній посаді, що підтверджується відомостями з військового квитка.

Суд звертає увагу, що відповідно до витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) № 18 від 18.01.2026 капітана ОСОБА_1 , заступника командира 1 мінометної батареї з психологічної підтримки персоналу НОМЕР_7 штурмового батальйону, призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 12 січня 2026 року №53 на посаду начальника групи психологічного супроводу та відновлення військової частини НОМЕР_6 , вважати таким, що 18 січня 2026 року приступив до здачі справ та посади, цього ж числа справи та посаду здав та вибув до нового місця служби АДРЕСА_2 .

Таким чином, позивач вважається таким, що посаду здав і вибув до нового місця служби військової частини, а не звільнений з військової служби.

При цьому, суд зауважує, що компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" виплачується військовослужбовцям у випадку звільнення з військової служби.

Стосовно посилань позивача на постанову Верховного Суду від 16.05.2019 у справі №620/4218/18, суд зазначає, що ознакою типової справи є, зокрема, позивач, фізична особа: учасник бойових дій, звільнений з військової служби. Однак, у даній справі позивачем таких доказів не подано, а тому встановлені у справі №620/4218/18 обставини не є релевантними до даних правовідносин.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі Трофимчук проти України ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи позивача у кожній справі мають оцінюватися судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на викладене, позов не підлягає задоволенню.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України Про судовий збір.

Керуючись ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання незаконною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії – відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М. Шляхова