Постанова від 10 червня 2026 р. у справі №686/15374/25 — Хмельницький апеляційний суд

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2026 року

м. Хмельницький

Справа № 686/15374/25

Провадження № 22-ц/820/1306/26

Хмельницький апеляційний суд

в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Костенка А.М. (суддя-доповідач), Янчук Т.О., Ярмолюка О.І.,

секретар судового засідання Дубова М.В.

з участю: позивача, її представника

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/15374/25 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Левченко Марією Миколаївною, на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року у складі судді Павловської А.А. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 в інтересах неповнолітніх дітей до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Служба у справах дітей та сім`ї Обухівської районної державної адміністрації Київської області, про визнання права на спадкування за правом представлення.

Заслухавши доповідача, пояснення позивача, її представника, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд

в с т а н о в и в :

В травні 2025 ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом, в якому просила визнати за неповнолітніми синами ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право спадкування за правом представлення після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначала, що незважаючи на наявність заповіту після смерті дідуся, її малолітні діти мають право на спадкування обов`язкової частки у спадщині за правом представлення після його смерті, оскільки їх померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 батько ОСОБА_1 , який був сином спадкодавця, мав інвалідність першої групи та був визнаний недієздатним, при цьому вона була призначена його опікуном.

Позивачка вказувала, що її чоловік ОСОБА_1 , помер раніше ніж його батько ОСОБА_5 , після смерті дідуся відкрилася спадщина, вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу Свідоцтва про право на спадщину за законом її неповнолітніми дітьми, які мають право на спадкування за правом представлення після смерті дідуся, однак у нотаріуса вона дізналася, що ОСОБА_5 залишив заповіт на ім`я ОСОБА_2 і отримала відмову.

Однак незважаючи на існування заповіту позивачка вважає, що її неповнолітні діти мають право на спадкування обов`язкової частки у спадщині за правом представлення після смерті дідуся, оскільки їх померлий батько, ОСОБА_1 був особою з інвалідністю першої групи.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 та її представник – адвокат Левченко М.М. подали апеляційну скаргу, в якій просять рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник апелянтки вказує, що ОСОБА_1 був особою з інвалідність першої групи, в тому числі на момент смерті, позивачка, його дружина, була його опікуном, оскільки рішенням суду його було визнано недієздатним. Весь цей час поряд із ОСОБА_1 була лише його дружина – позивачка ОСОБА_1 . Саме вона забезпечувала належний догляд чоловіка, та робила все можливе для підтримання його життя. Рідні чоловіка від допомоги самоусунулись. ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_1 помер. ОСОБА_5 , який є батьком ОСОБА_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , після його смерті відкрилась спадщина. Позивач звернулась до нотаріуса із заявою про видачу Свідоцтв про право на спадщину за законом її неповнолітнім дітям, які мають право на спадкування за правом представлення після смерті дідуся. У нотаріуса позивач дізналась, що ОСОБА_5 залишив заповіт на ім`я відповідача ОСОБА_2 . У листі приватного нотаріуса Хмельницького міського нотаріального округу Лучковської Т. М. від 21.02.2025 № 25/02-14 на ім`я ОСОБА_1 вказано, що заяву на видачу свідоцтва про право на спадщину за законом на належну частку спадкового майна на ім`я малолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , отримано та долучено до матеріалів спадкової справи № 49/2024 заведеної 26.11.2024 року приватним нотаріусом, після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Однак, не зважаючи на наявність заповіту позивач вважає, що її неповнолітні діти мають право на спадкування обов`язкової частки у спадщині за правом представлення після смерті дідуся, оскільки, їх померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 батько, ОСОБА_1 був особою з інвалідність першої групи.

Заслухавши доповідача, учасників справи перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарг задоволенню не підлягає.

Частиною 1 статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Так судом встановлено, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_1 .

04 вересня 2013 року ОСОБА_5 склав, нотаріально посвідчений заповіт, за яким заповів все своє майно дружині ОСОБА_2 .

ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 .

Згідно з довідкою МСЕК від 10 березня 2018 року серії АВ № 102988 ОСОБА_1 встановлено першу групу інвалідності по загальному захворюванню.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 26.04.2019 року ОСОБА_1 було визнано недієздатним та встановлено над ним опіку, опікуном призначено його дружину ОСОБА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_9 ОСОБА_1 помер.

ІНФОРМАЦІЯ_3 помер його батько ОСОБА_5 .

Спадщину після смерті ОСОБА_5 за заповітом прийняла його дружина ОСОБА_2 , за заявою якої 26 листопада 2024 року приватним нотаріусом заведено спадкову справу № 49/2024.

30 січня 2025 року ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітніх ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , звернулася до приватного нотаріуса із заявою про видачу їй Свідоцтва про право на спадщину за законом на належну частку спадкового майна, яка б за законом належала їхньому батьку, якби він був живий на час відкриття спадщини.

Листом приватного нотаріуса від 21 лютого 2025 року ОСОБА_1 відмовлено у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 , на належну частку спадкового майна, яка б за законом належала батькові, якби він був живий на час відкриття спадщини, оскільки в матеріалах справи наявний заповіт на іншу особу і діти не мають право на спадкування після смерті ОСОБА_5 .

Свідоцтва про право на спадщину на спадкове майно після смерті ОСОБА_5 видано спадкоємцю за заповітом ОСОБА_2 .

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті16 ЦК України).

Згідно ст.ст. 1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За норами ст.. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

За норами ст. 1247 ЦК України заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов`язкова частка).

Внуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини (частина перша статті1266 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням (частина перша та друга статті1268 ЦК України).

Право на обов`язкову частку - це суб`єктивне майнове право окремих спадкоємців першої черги (стаття1261 ЦК України) отримати певну частку у спадщині, незалежно від змісту заповіту. Хоча норми про право на обов`язкову частку розміщені у главі, присвяченій спадкуванню за заповітом, за своєю сутністю право на обов`язкову частку належить до спадкування за законом. Тобто право на обов`язкову частку існує лише за наявності заповіту. При з`ясуванні чи відноситься певний суб`єкт до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині слід враховувати, що непрацездатність особи повинна підтверджуватися відповідними документами. При цьому відповідна особа для віднесення її до кола суб`єктів, які мають право на обов`язкову частку у спадщині, має бути непрацездатною саме на момент відкриття спадщини.

Право на обов`язкову частку внаслідок прийняття спадщини обов`язковим спадкоємцем, трансформується в майнове право, яке підлягає спадкуванню.

За змістом частини першої статті 1266 ЦК України внуки, правнуки спадкодавця спадкують лише ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини, без вказівки, «в тому числі обов`язкову частку та неохоплену заповітами частку». Таке тлумачення частини першої статті 1266 ЦК України є цілком логічним, оскільки серед суб`єктів, перелічених у цій статті, окремо не позначено суб`єктів, що мають право на обов`язкову частку у спадщині.

Суб`єкти, які здійснюють право спадкування, - це особи, які набули право на спадкування. До набуття суб`єктивне право спадкування не виникає. Відповідно можливість прийняти спадщину у цих суб`єктів відсутні.

У спадковому праві існують конструкції «похідного спадкування», коли право спадкування пов`язується не безпосередньо із відкриттям спадщини після смерті спадкодавця, а «вплітається» структуру спадкового правовідношення, ускладнену іншими юридичними фактами - смерть спадкоємця, відмова його від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця тощо. Конструкції похідного спадкування, зокрема спадкування за правом представлення (спадкове заміщення), спадкова трансмісія, адресна відмова від прийняття спадщини розміщені законодавцем в різних нормах Книги6 ЦК України, але підпорядковуються єдиним правилам, що визначають їх закономірності. Навіть тоді, коли про це прямо не зазначено у відповідних нормах Книги6 ЦК України. Тому перехід права на обов`язкову частку у спадщині не відбувається з використанням конструкцій «похідного» спадкування. Як наслідок право на обов`язкову частку не може переходити до інших осіб, навіть якщо вони є спадкоємцями за законом чи за заповітом. Відповідно, право на обов`язкову частку не може переходити ні в порядку спадкової трансмісії (частина перша статті1276 ЦК України), ні за правом представлення, ні в порядку адресної відмови від прийняття спадщини (стаття1274 ЦК України) або в інший спосіб «передання» спадкових прав.

У разі смерті особи, яка б мала право на обов`язкову частку у спадщині, до відкриття спадщини за заповітом, таке право не спадкується та не переходить до спадкоємців такої особи. Правила спадкування за правом представлення (спадкування за законом) не стосуються права на обов`язкову частку.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 жовтня 2025 року в справі № 686/936/22.

У справі, яка переглядається, встановлено, що ОСОБА_1 , спадкоємець ОСОБА_5 по закону першої черги і який був інвалідом першої групи, тобто непрацездатним, в зв`язку з чим мав право на обов`язкову частку спадкового майна ОСОБА_5 відповідно ч. 1 ст. 1241 ЦК України, яка б за законом належала йому, якби він був живий на час відкриття спадщини, помер ІНФОРМАЦІЯ_9 , а його батько ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

ОСОБА_4 помер раніше свого батька ОСОБА_5 , а тому він не прийняв і не міг прийняти після нього спадщину у порядку реалізації права на обов`язкову частку. Таке право не спадкується і не переходить до спадкоємців особи, наділеної правом на обов`язкову частку у спадщині.

Указане узгоджується з правовими висновками, зробленими у постановах Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 346/2744/21 від 20 жовтня 2025 року в справі № 686/936/22.

Таким чином, оскільки право на обов`язкову частку у спадщині має особистий характер і не може перейти до іншої особи в порядку спадкування, то відсутні підстави для висновку про право ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , на спадкування обов`язкової частки ОСОБА_1 у спадщині ОСОБА_5 та відповідно суд першої інстанції правомірно відмовив в задоволенні позовних вимог позивача.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції, а фактично зводяться до непогодження з висновками суду першої інстанції та обґрунтувань застосування норм матеріального права, ті ж підстави, що і у позовній заяві, яким судом першої та апеляційної інстанції надано відповідної правової оцінки.

Такі доводи апелянта щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права суперечать приписам ЦК України та правовим позиціям Верховного Суду у аналогічних справах.

Рішення суду першої інстанції ухвалено відповідно до норм матеріального права, з додержанням норм процесуального права і підстав для його скасування у межах доводів апеляційної скарги немає.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником – адвокатом Левченко Марією Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 04 лютого 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 червня 2026 року.

Судді А.М. Костенко

Т.О. Янчук

О.І. Ярмолюк