Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №460/22463/25 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

15 червня 2026 року м. Рівне№460/22463/25

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1 Військової частини НОМЕР_2

про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1), Військової частини НОМЕР_2 (далі - відповідач 2) в якому просить:

- визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2025 р. №315-ОД “Про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 ”;

- зобов`язати відповідачів повторно провести службове розслідування щодо обставин зникнення безвісти 20.04.2025 р. молодшого сержанта ОСОБА_2 ;

- визнати протиправною бездіяльність відповідачів щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі належної до виплати частки грошового забезпечення, включно зі збільшеною додатковою винагородою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, військовослужбовця ОСОБА_2 його батькові - ОСОБА_1 , починаючи з 20.04.2025 р.;

- зобов`язати відповідачів нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 20.04.2025 р., належну йому частку грошового забезпечення включно зі збільшеною додатковою винагородою відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, його сина, військовослужбовця ОСОБА_2 ;

- встановити судовий контроль за виконанням судового рішення у цій справі у спосіб, передбачений ст. 382 КАС України, шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що є батьком безвісти зниклого під час виконання бойового завдання військовослужбовця ОСОБА_2 . Вказав, що наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2025 №315-ОД за результатами службового розслідування його сина визнано таким, що зник безвісти внаслідок самовільного залишення вогневої позиції та відмови виконати бойове розпорядження, а також припинено виплату грошового забезпечення йому та членам його сім`ї. Позивач зазначив, що звертався із заявою про виплату належної йому як батьку частки грошового забезпечення безвісти зниклого сина, однак отримав відмову. Вважає, що службове розслідування проведено неповно та необ`єктивно, а висновки про самовільне залишення місця служби, невиконання наказу та дезертирство не підтверджені належними доказами та не встановлені у передбаченому законом порядку, у зв`язку з чим оскаржуваний наказ і припинення виплати грошового забезпечення є протиправними, що й стало підставою для звернення до суду.

Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду у вказаній адміністративній справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 , у відзиві на позов зазначив, що за результатами службового розслідування, проведеного за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 під час виконання бойових завдань 20.04.2025 в районі населеного пункту Диліївка Краматорського району Донецької області, наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2025 №315-ОД встановлено, що останній зник безвісти внаслідок самовільного залишення вогневої позиції та відмови виконати бойове розпорядження командира військової частини. Відповідач вказав, що на підставі висновків службового розслідування прийнято рішення про припинення виплати грошового забезпечення самому військовослужбовцю та членам його сім`ї у зв`язку з наявністю ознак дезертирства та інших кримінальних правопорушень військової служби, про що до Територіального управління Державного бюро розслідувань було направлено відповідне повідомлення. При цьому відповідач зазначив, що за ухвалою слідчого судді до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за фактом невиконання наказу, передбаченого частиною третьою статті 403 Кримінального кодексу України, а тому підстав для виплати позивачу як батьку безвісти зниклого військовослужбовця частки грошового забезпечення не вбачається. Відтак відповідач вважає, що службове розслідування проведено відповідно до вимог законодавства, висновки про порушення військової дисципліни є обґрунтованими, а оскаржуваний наказ прийнято правомірно та підстав для його скасування немає.

Відповідач, Військова частина НОМЕР_2 , правом подачі відзиву не скористалася.

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно змісту якої останній просив суд позов задовольнити з підстав викладених в останньому.

Відповідачем, Військова частина НОМЕР_1 , подано заперечення на відповідь на відзив, згідно змісту якої останній просив у позові відмовити з підстав, викладених у відзиві.

Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.

Розглянувши позовну заяву та відзив на неї, повно і всебічно з`ясувавши всі обставини адміністративної справи в їх сукупності, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач є батьком безвісти зниклого військовослужбовця ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проходив військову службу на посаді командира 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 – НОМЕР_3 окремого батальйону НОМЕР_4 окремої бригади територіальної оборони, яка на даний час входить до складу НОМЕР_5 батальйону військової частини НОМЕР_1 . Зазначені обставини підтверджуються матеріалами справи та сторонами не заперечуються.

Також, судом встановлено, що син позивача з початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України у 2022 році проходив військову службу та брав безпосередню участь у заходах із захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України. Як вбачається з матеріалів справи, він виконував бойові завдання на території Донецької, Харківської та Сумської областей, є учасником бойових дій, був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» у 2022 році та відзнакою Міністра оборони України «За поранення» у 2024 році. Поряд із тим, під час проходження військової служби ОСОБА_2 постійно підвищував свій професійний рівень, проходив відповідне військове навчання та був призначений на посаду командира відділення, що, на думку позивача, свідчить про належне виконання ним військового обов`язку та високий рівень військової підготовки.

Разом з тим, що у квітні 2025 року ОСОБА_2 у складі свого підрозділу та спільно з військовослужбовцями інших військових частин, зокрема військової частини НОМЕР_6 , виконував бойові завдання безпосередньо на вогневих позиціях у районі населеного пункту АДРЕСА_1 . Разом з тим, з матеріалів службового розслідування вбачається, що тактична обстановка в районі виконання бойових завдань була надзвичайно складною через постійні обстріли противника, що унеможливлювали своєчасну ротацію особового складу, евакуацію поранених та загиблих військовослужбовців, а також належне забезпечення підрозділів продовольством, медикаментами та боєприпасами. Водночас позивач зазначає, що станом на 20.04.2025 підрозділ його сина фактично перебував в оточенні противника або в умовах, максимально наближених до такого становища.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2025 року близько 10 год. 30 хв. дванадцять військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 , серед яких був ОСОБА_2 , а також один військовослужбовець військової частини НОМЕР_6 , який був приданий для виконання завдань із прикриття та ураження повітряних цілей противника, під час зміни вогневої позиції в районі населеного пункту Диліївка Краматорського району Донецької області потрапили у засідку та під інтенсивний стрілецький вогонь противника. Внаслідок зазначених подій вказані військовослужбовці зникли безвісти. При цьому у матеріалах службового розслідування зазначено про безповоротні втрати трьох військовослужбовців.

Також судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_2 від 19.06.2025 року ОСОБА_2 20.04.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку зі збройною агресією російської федерації проти України, перебуваючи на території Торецької міської територіальної громади Краматорського району Донецької області.

Водночас, за фактом зникнення безвісти ОСОБА_2 військовою частиною було проведено службове розслідування, яке завершено 15.06.2025 року затвердженням Акта службового розслідування та виданням наказу від 15.06.2025 №315-ОД «Про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 ». Копію зазначеного наказу позивач отримав у липні 2025 року.

Разом з тим, позивач вважає, що службове розслідування проведено неповно, необ`єктивно та з порушенням вимог Конституції України і чинного законодавства, а тому прийнятий за його результатами наказ №315-ОД є незаконним. Як вбачається зі змісту зазначеного наказу, командиром військової частини було вирішено вважати молодшого сержанта ОСОБА_2 таким, що зник безвісти південно-східніше населеного пункту Диліївка Краматорського району Донецької області внаслідок самовільного залишення вогневої позиції та відмови виконати бойові розпорядження командира військової частини. Крім того, наказом передбачено припинення виплати грошового забезпечення самому військовослужбовцю та членам його сім`ї у зв`язку із дезертирством, яке визначене як самовільне залишення місця служби з метою ухилення від військової служби, вчинене за попередньою змовою групою осіб в бойовій обстановці.

Крім того, судом встановлено, що у травні 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою та необхідними документами щодо виплати йому як батьку безвісти зниклого військовослужбовця належної частки грошового забезпечення його сина. Письмової відповіді на зазначене звернення у встановлений законом строк позивач не отримав. Інформацію про результати розгляду його заяви було надано лише у відповідь на адвокатський запит листом від 23.07.2025 року, відповідно до якого на підставі наказу №315-ОД командиром військової частини прийнято рішення не здійснювати виплату грошового забезпечення ані самому військовослужбовцю, ані членам його сім`ї.

Поряд із тим судом встановлено, що відповідно до довідки про доходи ОСОБА_2 , наданої відповідачем у листопаді 2025 року, у квітні-травні 2025 року, вже після його зникнення безвісти, йому була нарахована додаткова винагорода за безпосередню участь у виконанні бойових завдань до моменту зникнення безвісти на загальну суму 240 000 гривень. Позивач вважає, що як батько безвісти зниклого військовослужбовця має право на отримання належної йому частки також і з цієї суми грошового забезпечення, однак зазначені кошти відповідачем не виплачено.

Також судом встановлено, що з метою з`ясування обставин можливого вчинення сином позивача кримінальних правопорушень, пов`язаних із самовільним залишенням військової частини, поля бою чи дезертирством, позивачем та його представником було направлено численні звернення та адвокатські запити до органів Державного бюро розслідувань, а також до відповідача. Разом з тим відповіді на окремі адвокатські запити, адресовані Територіальному управлінню ДБР, розташованому у місті Краматорську, отримані не були.

Водночас з отриманої позивачем інформації судом встановлено, що посадовими особами 4 батальйону військової частини НОМЕР_1 за результатами службового розслідування було направлено до Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, повідомлення від 19.07.2025 №1492/2971 про вчинення ОСОБА_2 кримінальних правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 402, частиною четвертою статті 403, частиною четвертою статті 408 та статтею 429 Кримінального кодексу України.

Разом з тим листом Третього слідчого відділу Територіального управління ДБР, розташованого у місті Краматорську, від 11.08.2025 №13-03-20661/25-кр військову частину було повідомлено про відмову у внесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінальних правопорушень.

Також судом встановлено, що у подальшому командир військової частини НОМЕР_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Дніпра зі скаргою на бездіяльність слідчого ДБР щодо невнесення відповідних відомостей до ЄРДР. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Дніпра у справі №932/14803/25 уповноважених осіб органу досудового розслідування було зобов`язано внести відповідні відомості до ЄРДР. У подальшому, як вбачається з листа військової частини НОМЕР_1 від 18.11.2025 року та інформації, наданої Державним бюро розслідувань, 25.10.2025 року до ЄРДР внесено відомості за №62025050010039856 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 403 Кримінального кодексу України, а саме щодо невиконання наказу.

Водночас, як зазначає позивач, з наданої відповідачем та органом ДБР інформації вбачається, що органом досудового розслідування не здійснюється розслідування за фактами можливого дезертирства, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України, чи самовільного залишення поля бою, передбаченого статтею 429 Кримінального кодексу України. У зв`язку із цим позивач вважає, що обставини дезертирства або самовільного залишення місця служби його сином у встановленому законом порядку не підтверджені та не встановлені, а тому відсутні законні підстави для припинення нарахування грошового забезпечення безвісти зниклому військовослужбовцю та для відмови у виплаті належної позивачу частки такого грошового забезпечення. На думку позивача, висновки службового розслідування щодо можливого вчинення його сином відповідних кримінальних правопорушень є передчасними, необґрунтованими та такими, що не підтверджуються фактичними обставинами його зникнення безвісти під час виконання бойового завдання.

Таким чином, позивач вважає, що оскаржуваний наказ про результати службового розслідування прийнято за неповного та необ`єктивного з`ясування всіх обставин події, що призвело до безпідставного висновку про самовільне залишення сином позивача бойової позиції та відмову від виконання бойового наказу, а також стало підставою для припинення виплати грошового забезпечення як самому безвісти зниклому військовослужбовцю, так і членам його сім`ї. Саме зазначеними обставинами, на переконання позивача, обумовлена необхідність звернення до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступними приписами норм чинного законодавства.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби здійснює Закон України “Про військовий обов`язок і військову службу” від 25.03.1992 №2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-ХІІ встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Частиною 1 ст. 2 Закону №2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Відповідно до частин 2, 3 Закону №2232-XII проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини визначені Статутом Збройних Сил України, затвердженого Законом України “Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України” від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту Збройних Сил України, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, що перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.

Згідно зі статтею 14 Статуту Збройних Сил України із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Відповідно до статті 16 Статуту Збройних Сил України кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.

Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначає Дисциплінарний статут Збройних Сил України, який затверджений Законом України “Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України” від 24.03.1999 №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут).

За приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту за стан військової дисципліни у з`єднанні, військовій частині (підрозділі), закладі та установі відповідає командир. Інтереси захисту Вітчизни зобов`язують командира постійно підтримувати військову дисципліну, вимагати її додержання від підлеглих, не залишати поза увагою жодного дисциплінарного правопорушення. Стосовно кожного випадку правопорушення командир зобов`язаний прийняти рішення щодо необхідності притягнення винного до відповідальності залежно від обставин скоєння правопорушення, ступеня вини, попередньої поведінки порушника та розміру завданих державі та іншим особам збитків, а також з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України “Про оборону України”.

Згідно зі статтею 45 Дисциплінарного статуту, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Командири, які у разі виявлення ознак кримінального правопорушення не повідомили про це орган досудового розслідування, несуть відповідальність згідно із законом.

Відповідно до статті 48 Дисциплінарного статуту, на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).

Статтею 84 Дисциплінарного статуту передбачено, що прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.

Відповідно до статті 85 Дисциплінарного статуту службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування.

А згідно з статтями 86-87 Дисциплінарного статуту, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.

Відповідно до статті 97 Дисциплінарного статуту про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

Отже, у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків, командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення за видами, встановленими статтею 48 Дисциплінарного статуту. При цьому, прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування, яке має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником) і дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення.

Таким чином, підставою для притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371, затверджено Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України (далі - Порядок №608).

Згідно з абзацом 4 пункту 2 розділу I Порядку №608, службове розслідування - це комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Відповідно до пункту 1 розділу ІІ Порядку №608 службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб. За рішенням відповідного командира (начальника) службове розслідування може призначатися за письмовим рапортом (доповідною або пояснювальною запискою) військовослужбовця з метою зняття безпідставних, на його думку, звинувачень або підозри.

Пунктом 3 розділу ІІ Порядку №608 визначено, що службове розслідування проводиться для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; у разі виявлення факту заподіяння матеріальної шкоди - причин виникнення шкоди, її розміру та винних осіб.

Пунктами 1, 3 розділу ІІІ Порядку №608 установлено, що рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Згідно з пунктами 8, 9 розділу ІІІ Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування. Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків.

Відповідно до пункту 1 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані:

дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення;

виявляти (з`ясовувати) обставини, які підтверджують або спростовують інформацію щодо скоєння правопорушення, а також встановлювати обставини, які пом`якшують або обтяжують відповідальність правопорушника;

розглядати заяви і клопотання військовослужбовця, правопорушення якого підлягає службовому розслідуванню, що були подані під час проведення службового розслідування та стосуються його проведення.

Згідно з пунктом 2 розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право:

запрошувати до місця проведення службового розслідування військовослужбовців, стосовно яких проводиться службове розслідування, інших військовослужбовців, цивільних осіб (за їх згодою), які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення (далі - учасники службового розслідування);

отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані);

з дозволу командира (начальника) військовослужбовця, який скоїв правопорушення, отримувати необхідні документи, які стосуються службового розслідування;

за погодженням з особами, які опитуються, фіксувати їх пояснення технічними засобами з подальшим оформленням їх у письмовому вигляді;

ознайомлюватися з необхідними документами, за потреби - знімати з них (отримувати) копії та долучати до матеріалів службового розслідування;

отримувати інформацію, пов`язану із службовим розслідуванням, від юридичних і фізичних осіб з дотриманням вимог законодавства на підставі запиту посадової (службової) особи, яка призначила службове розслідування, чи інших уповноважених осіб відповідно до вимог законодавства України;

проводити огляд місцевості, приміщення, предметів та документів, що стосуються службового розслідування, за результатами якого складати акт огляду.

Пунктом 1 розділу VІ Порядку №608 визначено, що за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Верховний Суд в постанові від 19.02.2020 по справі №813/1021/17 зазначив, що підставою притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності є неналежне виконання ним службових обов`язків, порушення військової дисципліни. Для притягнення військовослужбовця до такої відповідальності необхідно, щоб був зафіксований сам факт порушення, вину військовослужбовця повністю доведено, встановлено ступінь його вини та з`ясовано причини і умови, що сприяли вчиненню ним правопорушення.

Суд зазначає, що за своєю суттю самовільне залишення військовослужбовцем місця служби або військової частини, а також нез`явлення військовослужбовця вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або лікування є порушенням військової дисципліни.

При цьому, самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі.

Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, стихійне лихо чи інші надзвичайні події та обставини, які підтверджені відповідними документами.

Не вважається самовільним залишення військової частини за наявності дозволу командира, залишення для виконання наказу командира, відрядження, прямування до нового розташування військової частини, лікування, переміщення/ротація, відпустка, навчання тощо.

Водночас, в будь-якому випадку вищезазначені підстави мають бути підтверджені належним чином оформленими документами та встановлюються шляхом всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення.

У відповідності до ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).

Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими.

У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини. Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 р. №884 (надалі за текстом - Порядок №884).

У відповідності до Порядку №884: “2. За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

3. Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). …

4. Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає заяву про виплату та додані до неї документи і приймає рішення про виплату належної частки грошового забезпечення заявникам або про відмову у виплаті грошового забезпечення. … Рішення про виплату або відмову

Рішення про виплату або відмову у виплаті грошового забезпечення у письмовій формі доводиться до відома заявника протягом 15 календарних днів з дня подання заяви про виплату з обов`язковим зазначенням підстави у разі відмови у такій виплаті.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення заявникам у разі: … з`ясування в установленому порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовців у полон, самовільного залишення ними військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирства. …

5. Виплата визначеним особам грошового забезпечення здійснюється щомісяця на підставі наказів командирів (начальників, керівників) військових частин (установ, організацій) щодо: … військовослужбовців, зниклих безвісти, - до дня набрання законної сили рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми або дати складення актового запису про смерть включно.”

Оцінюючи доводи представників сторін щодо обґрунтованості позовних вимог в контексті встановлених обставин справи, суд зазначає таке.

Суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові та службові особи зобов`язані діяти виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Прийняття будь-якого рішення суб`єктом владних повноважень, яке обмежує права особи або спричиняє для неї негативні правові наслідки, можливе лише за умови повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх фактичних обставин справи, належної оцінки зібраних доказів та дотримання визначеної законом процедури.

З матеріалів справи судом встановлено, що молодший сержант ОСОБА_2 проходив військову службу у складі військової частини НОМЕР_2 , безпосередньо брав участь у заходах із забезпечення оборони України та захисту її територіальної цілісності, виконував бойові завдання в районах активних бойових дій, був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України», а також відзнакою Міністра оборони України «За поранення», що свідчить про його належне виконання військового обов`язку та позитивну характеристику під час проходження служби.

Судом також встановлено, що 20.04.2025 молодший сержант ОСОБА_2 разом із іншими військовослужбовцями під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Диліївка Краматорського району Донецької області потрапив під вогневе ураження противника та зник безвісти за особливих обставин. Факт його участі у бойових діях та перебування в районі ведення активних бойових дій у день зникнення підтверджений довідкою військової частини від 19.06.2025.

Разом з тим, за результатами проведеного службового розслідування командиром військової частини прийнято наказ від 15.06.2025 №315-ОД, яким фактично зроблено висновок про те, що ОСОБА_2 зник безвісти внаслідок самовільного залишення вогневої позиції та відмови виконувати бойові розпорядження, а також прийнято рішення про припинення виплати йому та членам його сім`ї грошового забезпечення у зв`язку із нібито дезертирством.

Оцінюючи правомірність таких висновків, суд виходить з того, що відповідно до статті 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено у законному порядку та встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях, а всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Вказаний конституційний принцип поширюється також на випадки, коли орган державної влади фактично покладає на особу наслідки, пов`язані із вчиненням кримінально караного діяння.

Суд звертає увагу, що самовільне залишення військової частини, самовільне залишення поля бою, невиконання наказу та дезертирство є діяннями, відповідальність за які передбачена Кримінальним кодексом України. Відтак висновок про наявність у діях військовослужбовця ознак таких правопорушень не може ґрунтуватися виключно на припущеннях службового розслідування та повинен бути підтверджений належними доказами, отриманими у встановленому законом порядку.

При цьому матеріалами справи підтверджено, що після звернення військової частини до органів Державного бюро розслідувань останні спочатку відмовили у внесенні відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань у зв`язку з відсутністю ознак складу кримінального правопорушення. Лише згодом за судовим рішенням було внесено відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 403 КК України, тоді як досудове розслідування за фактами дезертирства або самовільного залишення поля бою щодо ОСОБА_2 не здійснюється.

Таким чином, на момент прийняття оскаржуваного наказу жодним компетентним органом не було встановлено у визначеному законом порядку факту дезертирства, самовільного залишення військової частини чи самовільного залишення поля бою молодшим сержантом ОСОБА_2 . Відповідно, висновки службового розслідування про наявність у його діях таких ознак фактично ґрунтувалися виключно на припущеннях.

Крім того, суд вважає обґрунтованими доводи позивача щодо неповноти та однобічності проведеного службового розслідування.

Так, пунктами 8 розділу ІІІ та 1 розділу IV Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України №608, передбачено обов`язок осіб, які проводять службове розслідування, забезпечити його всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність, встановити як обставини, що підтверджують факт правопорушення, так і обставини, які його спростовують або пом`якшують відповідальність особи.

Водночас із матеріалів справи вбачається, що безпосередні учасники подій 20.04.2025, які перебували разом із ОСОБА_2 на бойових позиціях, також зникли безвісти або не могли бути опитані. У матеріалах службового розслідування відсутні пояснення осіб, які безпосередньо спостерігали обставини переміщення військовослужбовців між позиціями та події, що передували їх зникненню. Натомість висновки про нібито відмову виконувати наказ та самовільне залишення позицій зроблені на підставі непрямих відомостей та припущень.

Суд враховує і те, що матеріали самого службового розслідування підтверджують надзвичайно складну бойову обстановку в районі виконання завдань, постійні обстріли противника, знищення окремих позицій, труднощі із забезпеченням особового складу та евакуацією поранених і загиблих військовослужбовців. Разом із тим службовим розслідуванням фактично не встановлено та не перевірено, чи були військовослужбовці належним чином забезпечені боєкомплектом, продовольством, водою, медикаментами, чи існувала реальна можливість утримання ними займаних позицій та виконання поставлених завдань за наявних умов бойової обстановки.

Вказані обставини мають істотне значення для правильного встановлення причин та умов зникнення військовослужбовців, а тому їх нез`ясування свідчить про неповноту проведеного службового розслідування.

Також суд звертає увагу, що під час прийняття оскаржуваного наказу командуванням військової частини не було враховано попередню бездоганну службу ОСОБА_2 , його участь у бойових діях протягом тривалого часу, наявні державні та відомчі нагороди, проходження відповідної підготовки та займану ним посаду командира відділення. Зазначені обставини прямо підлягали врахуванню відповідно до вимог Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, проте належної оцінки їм надано не було.

За таких обставин суд доходить висновку, що службове розслідування проведене неповно, однобічно та без дотримання вимог об`єктивності, а викладені у ньому висновки щодо самовільного залишення позицій, відмови від виконання наказу та дезертирства ОСОБА_2 не підтверджені належними, допустимими та достатніми доказами.

Відтак висновок командира військової частини про наявність підстав для застосування винятків, передбачених статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктом 4 Порядку №884, є передчасним та необґрунтованим. Оскільки факт добровільної здачі у полон, самовільного залишення місця служби або дезертирства у встановленому законом порядку не підтверджений, правові підстави для припинення виплати грошового забезпечення відсутні.

Суд враховує, що законодавством прямо передбачено збереження виплати грошового забезпечення за військовослужбовцями, які зникли безвісти, до моменту остаточного з`ясування обставин їх зникнення, визнання безвісно відсутніми або оголошення померлими. Встановлення протилежного можливе лише за наявності належних та беззаперечних доказів добровільного залишення служби або дезертирства, яких у даному випадку відповідачем не надано.

Отже, враховуючи встановлену судом протиправність та необґрунтованість висновків службового розслідування, а також відсутність законних підстав для припинення виплати грошового забезпечення зниклому безвісти військовослужбовцю, суд приходить до висновку, що невиплата належної частки такого грошового забезпечення позивачу як батьку ОСОБА_2 є прямим наслідком протиправного рішення відповідача. Тому вимога про нарахування та виплату позивачу належної частки грошового забезпечення є похідною від вимог щодо визнання протиправними висновків службового розслідування та наказу №315-ОД і підлягає задоволенню як необхідний спосіб повного та ефективного поновлення порушених прав позивача.

Разом з тим, позивач у позовній заяві просить зобов`язати відповідача подати звіт про виконання рішення суду.

Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Враховуючи, що встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду, а також приписи статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України щодо обов`язковості судових рішень та відсутності об`єктивних обставин щодо невиконання судового рішення з боку відповідача, суд не вбачає підстав для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В силу приписів ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

На переконання суду, позивач довів обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, натомість відповідачем не доведено правомірність винесення оскаржуваного наказу.

За результатами розгляду справи суд встановив факт порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а тому вбачає правові підстав для часткового задоволення заявленого адміністративного позову.

Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій – задовольнити частково.

Визнати незаконним та скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 15.06.2025 р. №315-ОД “Про результати службового розслідування за фактом зникнення безвісти молодшого сержанта ОСОБА_2 ”.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 повторно провести службове розслідування щодо обставин зникнення безвісти 20.04.2025 р. молодшого сержанта ОСОБА_2 .

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 щодо ненарахування та невиплати в повному обсязі належної до виплати частки грошового забезпечення, включно зі збільшеною додатковою винагородою, передбаченою Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. №168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, військовослужбовця ОСОБА_2 його батькові - ОСОБА_1 , починаючи з 20.04.2025.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 , Військову частину НОМЕР_2 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , починаючи з 20.04.2025 р., належну йому частку грошового забезпечення включно зі збільшеною додатковою винагородою відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 “Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, його сина, військовослужбовця ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_1 суму судового збору у розмірі 1453,44 грн.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень Військової частини НОМЕР_2 суму судового збору у розмірі 1453,44 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 15 червня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_3 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_8 ) Відповідач - Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_4 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_9 )

Суддя У.М. Нор