Постанова від 27 травня 2026 р. у справі №466/8344/25 — Львівський апеляційний суд

Справа № 466/8344/25 Головуючий у 1 інстанції: Едер П.Т.

Провадження № 22-ц/811/3834/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Крайник Н.П., Шандри М.М.

секретаря: Іванової О.О.

з участю: ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, –

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.

В обґрунтування позовних вимог покликалася на те, що 21 лютого 2024 року вона ОСОБА_1 , вдруге зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_2 . Перший раз вони зареєстрували шлюб 27 грудня 2013 року, актовий запис № 676, але їхнє життя не склалося і рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року шлюб було розірвано.

У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Зазначала, що після того, ОСОБА_2 просив її відновити шлюб, обіцяв змінити ставлення до неї та до дитини і тому вона погодилась вдруге зареєструвати шлюб з ним. Але спільне сімейне життя з відповідачем не скалося. З кожним днем їхні стосунки ставали напруженими, неприязними, нестерпними. У них не склалося нормальних сімейних відносин. Відповідач не рахувався з її поглядами, планами на життя, ставив свої особисті інтереси вище сімейних. Життєві позиції у них різні. Почуття кохання зникло. Вони перестали бути родиною і вже більше року не живуть, як подружжя. Фактично їхньої сім`ї не існує.

Вважала, що нормальні шлюбні відносини між ними не можуть бути поновлені, подальше спільне проживання, примирення та збереження шлюбу неможливе та суперечить їхнім інтересам.

З врахуванням зазначених обставин, просила розірвати шлюб між нею ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрований 21 лютого 2024 року у відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис № 267, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу – задоволено.

Розірвано шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 21 лютого 2024 року у Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №267, свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_1 .

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 рокуоскаржив представник ОСОБА_2 – ОСОБА_3 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що надані позивачкою докази не підтверджують фактичного припинення шлюбних відносин та неможливості примирення сторін.

Дрібні непорозумінні стосовно ведення домашнього господарства носять тимчасовий характер, не свідчать про наявність стійкого конфлікту, а відповідач докладає зусиль для примирення з позивачкою, однак суд першої інстанції безпідставно не надав сторонам строку для примирення.

Крім того, у подружжя є спільна малолітня дитина, відтак збереження шлюбу буде відповідати якнайкращим інтересам дитини.

Судом порушено процесуальні норми права щодо надання часу для подання відзиву на позовну заяву.

Просить рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

ОСОБА_2 в судове засідання не з`явився, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, тому неявка відповідача, відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи, який проводиться за його відсутності.

28 травня 2026 року від представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку із тим, що адвокат Кольбенко Г.С. зайнятий у невідкладних слідчих діях, які відбуваються 28 травня 2026 року у м.Києві.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, а також беручи до уваги, що у скаржника була можливість для наведення суду наявних у нього доводів у поданій до суду апеляційній скарзі, колегія суддів вважає за необхідне відхилити вказане клопотання.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що 21 лютого 2024 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зареєстровано вдруге шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Вперше сторони зареєстрували шлюб 27 грудня 2013 року, актовий запис № 676, але їхнє життя не склалося і рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року шлюб було розірвано.

У шлюбі у сторін народилася донька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 .

Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції прийшов до переконання про обґрунтованість заявлених позовних вимог позивача та виходив з того, що сім`я сторін розпалася, примирення на теперішній час неможливе, причини, що спонукають позивачки наполягати на розірванні шлюбу є обґрунтованими і подальше спільне життя подружжя та збереження шлюбу суперечить його інтересам, що має істотне значення.

З таким висновком колегія суддів погоджується виходячи із наступних підстав.

Частиною третьою статті 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

За частиною 2 статті 112 СК України суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них.

Відповідно до статті 24 СК України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Частина перша статті 8 Конвенції про захист прав та основоположних свобод передбачає право особи на повагу до свого приватного та сімейного життя.

Частина 3 статті 105 СК України визначає, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Згідно із ч. 2 ст. 112 СК України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

У Постанові Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», зазначено , що суди повинні уникати формалізму при вирішенні позовів про розірвання шлюбу, повно та всебічно з`ясовувати фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, враховувати наявність малолітньої дитини, та інші обставини життя подружжя, забезпечувати участь у судовому засіданні, як правило, обох сторін, вживати заходів до примирення подружжя.

Отже, зважаючи на принципи рівноправності жінки і чоловіка, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною. Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі.

Відповідно до норм сімейного законодавства, добровільність шлюбу - одна з основних його засад. Шлюб - це сімейний союз, при цьому слово "сімейний" засвідчує, що шлюб створює сім`ю, а слово "союз", підкреслює договірну природу шлюбу, яка зумовлює його добровільний характер. Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання. Розірвання шлюбу засвідчує стійкий розлад подружніх стосунків. Позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Для поваги до права дружини або чоловіка на пред`явлення вимоги про розірвання шлюбу потрібен прояв другим з подружжя власної гідності, поваги до себе.

Збереження шлюбу можливе на паритетних засадах, на почуттях взаємної любові та поваги, взаємодопомоги та підтримки, тобто на тому, що є моральною основою шлюбу.

Шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя, збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.

Позивачка мотивує позов тим, що спільне життя з відповідачем на теперішній час припинено, сторони не ведуть спільного господарства, мешкають окремо, на сьогодні шлюб існує лише формально, позивачка впевнена у неможливості збереження шлюбу без порушення її інтересів.

В даному ж випадку ні судом першої інстанції, ні судом апеляційної інстанції не встановлено, що збереження шлюбу можливе і його збереження не буде суперечити інтересам позивача чи відповідача.

В процесі розгляду справи в суді апеляційної інстанції, на виконання роз`яснень, які викладені у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» та ст. 111 СК України, ухвалою Львівського апеляційного суду від 26 березня 2026 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 та надано строк для примирення тривалістю два місяці до 28 травня 2026 року, однак таке не відбулося (а.с.83-84).

З огляду на те, що позивачка наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

У зв`язку з тим, що позивачка не бажає проживати в шлюбі з відповідачем, а збереження шлюбу суперечить її інтересам, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу підлягають задоволенню.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що справа про розірвання шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебуває на розгляді у суді з вересня 2025 року, однак станом на даний час, примирення між сторонами так і не відбулось, що доводить правильність висновків суду першої інстанції.

В свою чергу, в апеляційній скарзі відповідач не погоджуючись з оскаржуваним рішенням, свої доводи з цього приводу зводить до тверджень стосовно того, що шлюб може бути збережений, однак не надав суду жодних належних та допустимих доказів про те, що шлюб може бути збережений, не спростував вимоги позовної заяви, а відтак підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – ОСОБА_3 – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 17 жовтня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 15 червня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Крайник Н.П.

Шандра М.М.