Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №944/3008/26 — Яворівський районний суд Львівської області

Справа № 944/3008/26

Провадження №1-кп/944/1324/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.06.2026 рокум.Яворів

Яворівський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

з участю секретаря судових засідань ОСОБА_2

за участю сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3

захисника ОСОБА_4

обвинуваченого ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Яворові кримінальне провадження, відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62026140110002365 від 01.04.2026 року про обвинувачення

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Ільниця Іршавського району Закарпатської області, українця, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, неодруженого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 у військовому званні солдат, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 Кримінального кодексу України

ВСТАНОВИВ:

Формулювання обвинувачення, визнаного Судом доведеним.

Обвинувачений солдат ОСОБА_5 під час проходження військової служби за мобілізацією у військовій частині НОМЕР_1 у порушення вимог ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 2, 11, 37, 128, Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, проходячи військову службу за призовом під час мобілізації, будучи ознайомленим із наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2026 №1151?АД «Про організацію та проведення базової загальновійськової підготовки та навчання особового складу військової частини НОМЕР_1 », 22.03.2026 року близько 16 год. 00 хв. перебуваючи на території розташування військової частини НОМЕР_1 , що за адресою: АДРЕСА_2 , відкрито відмовився виконати законний наказ командира військової частини НОМЕР_1 , а саме скласти Військову присягу на вірність Українському народові та проходити базову загальновійськову підготовку.

Відкрита відмова солдата ОСОБА_5 виконати письмовий наказ командира військової частини НОМЕР_1 від 17.03.2026 року № 1151-АД, потягла за собою підрив дисципліни підрозділу, зниження рівня бойової готовності, невиконання завдань за призначенням.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.4 ст.402 КК України.

Позиція сторін кримінального провадження.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_5 свою вину у пред`явленому йому обвинуваченні визнав повністю та підтвердив обставини, зазначені в обвинувальному акті. Щиро розкаявся та пояснив суду, що відмовлявся виконувати наказ в силу релігійних переконань, просив суворо не карати.

Захисник обвинуваченого ОСОБА_4 в судовому засіданні просила призначити покарання в межах санкції ч. 4 ст. 402 КК України із звільненням від відбування покарання з випробуванням.

Прокурор підтримав висунуте ОСОБА_5 державне обвинувачення в суді у повному обсязі, заявив клопотання про розгляд справи у порядку ч.3 ст. 349 КПК України, просив визнати ОСОБА_5 винуватим у пред`явленому обвинуваченні та призначити йому покарання за ч.4 ст. 402 КК України у виді п`яти років позбавлення волі та звільнити від відбування покарання з випробуванням із строком в один рік, покласти обов`язки, передбачені ст. 76 КК України.

Докази на підтвердження встановлених судом обставин, оцінка та мотиви Суду.

Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував проти розгляду в порядку ч.3 ст. 349 КПК України.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_5 у повному обсязі визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення за обставин, викладених в обвинувальному акті, і судом встановлено, що обвинувачений правильно розуміє зміст цих обставин та відсутні сумніви щодо добровільності та істинності її позиції - роз`яснивши обвинуваченому положення ч.3 ст. 349 КПК України про те, що в такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини кримінального провадження в апеляційному порядку, суд визнає недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються та розглядає кримінальне провадження у відповідності до ч.3 ст. 349 КПК України.

Суд обмежився допитом обвинуваченого та дослідженням документів, які характеризують обвинуваченого, як особу.

Показання обвинуваченого є послідовними, логічними, а тому не викликають у суду сумніву щодо правильності розуміння обвинуваченим змісту обставин кримінального правопорушення, добровільності та істинності його позиції.

Кримінально-правова кваліфікація дій обвинуваченого та призначення покарання.

Кваліфікація дій обвинуваченого за ч. 4 ст. 402 КК України є вірною, оскільки він вчинив непокору, тобто відкриту відмову виконати наказ начальника, вчинену в умовах воєнного стану.

При призначенні покарання обвинуваченому по даній справі суд суворо дотримується принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, маючи на увазі, що метою покарання засудженого є його виправлення, виховання та соціальна реабілітація, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень.

Суд враховує обставини кримінального правопорушення, його наслідки, характер інкримінованого кримінального правопорушення, ступінь його тяжкості, дані про особу винного, обставини, що пом`якшують та обтяжують його покарання.

Обвинувачений ОСОБА_5 вчинив кримінальне правопорушення, яке згідно ст.12 КК України відноситься до тяжких злочинів.

Обставиною, що пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_5 відповідно до ст.66 КК України, суд визнає щире каяття у вчиненому.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , відповідно до ст.67 КК України судом не встановлено.

При обранні покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до тяжких злочинів, особу обвинуваченого, який раніше не судимий, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, наявність пом`якшуючої та відсутність обтяжуючих обставин.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Відповідно до правових орієнтирів, визначених у ст.ст. 50, 65 КК України метою покарання є як кара, так і виправлення засуджених та запобігання вчинення нових злочинів. Досягнення вказаної мети є однією з форм реалізації визначених у ч.1 ст.1 КК України, завдань Закону про кримінальну відповідальність, правового забезпечення охорони від злочинних посягань прав і свобод людини і громадянина, власності та інших охоронюваних законом цінностей, а також запобігання злочинам.

З огляду на викладене та керуючись принципом законності, справедливості та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень буде покарання в межах санкції ч. 4 ст. 402 КК України у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Суд вважає, що виправлення та перевиховання ОСОБА_5 можливе без ізоляції від суспільства, але в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час іспитового строку, тобто його припустимо звільнити від відбуття покарання з випробуванням на підставі статті 75 КК України, що буде відповідати справедливому співвідношенню між вчиненим злочином та заходами, які застосовуються до винного і зумовлені метою кримінального покарання, є необхідними і не надмірними.

У зв`язку зі звільненням ОСОБА_5 від відбування покарання з випробуванням, необхідно покласти на нього обов`язки, передбачені статтею 76 КК України.

Вирішуючи питання встановлення іспитового строку та покладення обов`язків із числа регламентованих ст.76 КК України, слід зазначити, що статтею 75 того ж Кодексу передбачено, що суд приймає рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням у випадку затвердження угоди про примирення або про визнання вини, якщо сторонами угоди узгоджено покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, позбавлення волі на строк не більше п`яти років, а також узгоджено звільнення від відбування покарання з випробуванням. У випадках, передбачених частинами першою, другою цієї статті, суд ухвалює звільнити засудженого від відбування призначеного покарання, якщо він протягом визначеного іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов`язки. Тривалість іспитового строку та обов`язки, які покладаються на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням, визначаються судом.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

З огляду на наведене, з урахуванням обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, суд вважає за необхідне визначити ОСОБА_5 іспитовий строк тривалістю в один рік, із покладенням на нього обов`язків, регламентованих ст.76 КК України, що буде необхідним і достатнім для його виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Підстав для застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 ст.69 КК України, суд не вбачає.

Суд дійшов переконання, що таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого і особою винного, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так як Конституційний Суд України у рішенні від 2 листопада 2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Інші рішення, щодо питань, які вирішуються Судом при ухваленні вироку.

Цивільний позов у справі не заявлявся.

Речові докази та процесуальні витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 08.04.2026 року до ОСОБА_5 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в Львівській установі виконання покарань №19 без визначення розміру застави, який ухвалою Яворівського районного суду Львівської області від 28.05.2026 року продовжено до 26.07.2026 року.

Відповідно до ст. 377 КПК України, якщо обвинувачений тримається під вартою, суд звільняє його з-під варти в залі судового засідання у разі звільнення від відбування покарання, відтак запобіжний захід обраний обвинуваченому ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу слід скасувати, а обвинуваченого звільнити з-під варти в залі судового засідання.

Керуючись статтями 349, 368, 370-371, 373-374, 376 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_5 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України та призначити покарання у вигляді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.75 КК України, звільнити ОСОБА_5 від відбування покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, якщо він не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього судом обов`язки протягом іспитового строку тривалістю 1 (один) рік.

Відповідно до ч.4 ст.76 КК України нагляд за ОСОБА_5 , як військовослужбовцем, звільненим від відбування покарання з випробуванням, покласти на командира військової частини НОМЕР_1 , у разі зміни місця служби командира військової частини за новим місцем служби, а у разі звільнення з військової служби контроль за виконанням вироку покласти на уповноважений орган з питань пробації.

У разі звільнення з військової служби зобов`язати ОСОБА_5 , згідно з ч. 1 ст. 76 КК України: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи та навчання; періодично з`являтися в уповноважений орган з питань пробації для реєстрації.

Іспитовий строк ОСОБА_5 рахувати з моменту проголошення вироку.

Звільнити засудженого ОСОБА_5 з-під варти в залі судового засідання.

На вирок суду може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду через Яворівський районний суд Львівської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляції вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Учасники кримінального провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Суддя ОСОБА_1