Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №320/16493/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м. Київ справа №320/16493/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення моральної шкоди,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левицького Тимофія Костянтиновича, яка полягає у не вчинені ним виконавчих дій у виконавчому провадженні №60967330 у період з 03.02.2020 по 25.06.2025;

- визнати протиправною бездіяльність начальника Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ярушевської І.І., яка полягає у відсутності реагування на повідомлений ОСОБА_1 у пункті 5 своєї скарзі від 03.02.2025 року факт направлення копії постанови від 26.06.2024 року про закінчення ВП №60967330 сторонній особі та не вжиття у зв`язку з цим відповідних заходів;

- визнати протиправною бездіяльність Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), яка полягає у навмисному недоведені до відома ОСОБА_1 - стягувача у виконавчому провадженні №60967330 - копії постанови від 26.06.2024 про закінчення виконавчого провадження ВП №60967330 у порядку, що передбачений частиною другою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- зобов`язати Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслати ОСОБА_1 - стягувачу у виконавчому провадження №60967330 - копію постанови від 26.06.2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП №60967330 у порядку, що передбачений частиною другою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження»;

- стягнути на користь ОСОБА_1 з Печерського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) моральну шкоду в сумі 20000 грн (двадцять тисяч гривень).

Позов мотивований протиправною бездіяльністю старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левицького Тимофія Костянтиновича, яка полягає у не вчинені ним виконавчих дій у виконавчому провадженні №60967330 у період з 03.02.2020 по 25.06.2025 та не направлення позивачу копії постанови від 26.06.2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП №60967330 у порядку, що передбачений частиною другою статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.10.2025 відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідач у відзиві на позов вказав про необґрунтованість позовних вимог.

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що на виконання рішення Окружним адміністративним судом міста Києва 12 липня 2017 року видано стягувану виконавчий лист № 826/9945/16, у якому зазначено декілька резолютивних частин рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень, а саме:

«Зобов`язати відповідача здійснити дії щодо розгляду запиту на інформацію ОСОБА_1 від 01.03.2016 в порядку передбаченому Законом України «По доступ до публічної інформації»;

«Зобов`язати відповідача опублікувати (обнародувати! на своєму офіційному веб-сайті за адресою: http://knukim.edu.ua документи, опис яких наведений в ч. 3 та ч. 4 статті 79 Закону України «Про вищу освіту» від 01.0 7.2014 У? 1556-УІІ».

Виконавчий лист пред`явлено стягувачем до примусового виконання у Печерський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 13 січня 2020 року.

14 січня 2020 року державним виконавцем розпочато примусове виконання рішення на підставі виконавчого листа за заявою стягувана від 13.01.2020 року за вх. № 2995 про примусове виконання рішення шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження № 60967330.

Цього ж дня державним виконавцем винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження та постанову про стягнення виконавчого збору, у якій обчислено розмір виконавчого збору лише за одну, а не дві резолютивні частини рішення.

02.03.2020 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 5100 грн за невиконання ним рішення.

22.04.2020 року державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу в сумі 10200 грн за невиконання ним рішення.

11.06.2020 року державним виконавцем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Не погоджуючись з цією постановою державного виконавця, ОСОБА_1 оскаржив її у порядку, передбаченому положеннями частини третьої статті 74 Закону України «Про виконавче провадження», шляхом подання 29.06.2020 року відповідної скарги начальнику Відділу Ярушевської І. І.

Начальник Відділу Ярушевська І. І. винесла постанову від 30.06.2020 року про результати перевірки законності виконавчого провадження, якою залишила скаргу ОСОБА_1 від 29.06.2020 року без задоволення.

Не погоджуючись з цією постановою ОСОБА_1 оскаржив її до керівника державної виконавчої служби вищого рівня шляхом подання відповідної скарги.

Постановою від 14.08.2020 року № 25 про результати перевірки законності виконавчого провадження № 60967330 визнано дії державного виконавця такими, що вчинені з порушенням вимог статей 13, 18, 63 Закону України «Про виконавче провадження».

Зобов`язано начальника Відділу Ярушевську І. І. скасувати постанову ОСОБА_2 від 11.06.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60967330 скасувати.

Начальник Відділу Ярушевська І. І. своєю постановою від 02.09.2020 року скасувала постанову ОСОБА_2 від 11.06.2020 року про закінчення виконавчого провадження № 60967330.

Як вказано позивачем, ОСОБА_2 у період з 03.09.2020 року по 25.06.2024 року жодних виконавчих дій у ВП № 60967330 не вчиняв.

26 червня 2024 року ОСОБА_2 закінчено виконавче провадження № 60967330 на підставі пункту 11 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», про що ОСОБА_2 винесено постанову, у мотивувальній частині якої зазначено, що «на адресу Печорського управління Поліції Головного управління національної поліції у м. Києві направлено подання (повідомлення) про притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності відповідно до закону. Станом на 26.06.2024 рішення суду боржником залишається не виконаним. Постанова про стягнення виконавчого збору від 14.01.2020, постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 14.01.2020, постанова про накладення штрафу від 02.03.2020 та постанова про накладення штрафу від 22.04.2020 - виконані боржником в повному обсязі у зв`язку із фактичною сплатою на депозитний рахунок відділу та перерахуванням відповідних коштів в дохід держави».

У пункті 2 її резолютивної частини зазначено: «Копію постанови направити сторонам та органу чи посадовій особі, що видав виконавчий документ».

Як зазначено позивачем, виконавець не довів до відома сторін про винесену ним 26.06.2024 року постанову про закінчення виконавчого провадження № 60967330 відповідно до вимог статті 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Зокрема, позивач посилається, що 03.07.2024 року відповідачем направлено реєстрованим поштовим відправленням копію постанови від 26.06.2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 60967330 вигаданій особі - ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 без зазначення номеру квартири. Як наслідок це реєстроване поштове відправлення було повернуто адресанту 20.07.2024 року з відміткою «Повернення за терміном зберігання».

У зв`язку із зазначеним, стягувач 03.02.2025 року звернувся зі скаргою до начальника Відділу Ярушевської І. І. на постанову ОСОБА_2 від 26.06.2024 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 60967330, у якій, зокрема, звернув увагу на те, що «...до Системи внесена сканкопія поштового відправлення 0600937612963, яким Відділ 03.07.2024 року направив постанову про закінчення ВП 60967330 особі, яка не є стороною цього виконавчого провадження, а саме: якомусь ОСОБА_3 за адресою: 03148 Київ, Гната Юри, ПА (квартира не зазначена).

Разом з тим, як зазначено позивачем, копія постанови, яка на його думку матиме юридичну силу, на підставі частини 2 статті 28 Закону України «Про виконавче провадження» йому так і не направи.

Не погоджуючись з такими діями, позивач з чим звернувся до суду з цією позовною заявою.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами ст. 129-1 Конституції суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання.

Пунктом 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України встановлено, що до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) виконавче провадження – як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 3 Закону №1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих написів нотаріусів.

Статтею 5 Закону №1404-VIII встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" (ч.1).

Частиною другою цієї статті Закону передбачено, що приватний виконавець здійснює примусове виконання рішень, передбачених статтею 3 цього Закону, крім: 1) рішень про відібрання і передання дитини, встановлення побачення з нею або усунення перешкод у побаченні з дитиною; 2) рішень, за якими боржником є держава, державні органи, Національний банк України, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, державні та комунальні підприємства, установи, організації, юридичні особи, частка держави у статутному капіталі яких перевищує 25 відсотків, та/або які фінансуються виключно за кошти державного або місцевого бюджету; 3) рішень, за якими боржником є юридична особа, примусова реалізація майна якої заборонена відповідно до закону; 4) рішень, за якими стягувачами є держава, державні органи; 5) рішень адміністративних судів та рішень Європейського суду з прав людини; 6) рішень, які передбачають вчинення дій щодо майна державної чи комунальної власності; 7) рішень про виселення та вселення фізичних осіб; 8) рішень, за якими боржниками є діти або фізичні особи, які визнані недієздатними чи цивільна дієздатність яких обмежена; 9) рішень про конфіскацію майна; 10) рішень, виконання яких віднесено цим Законом безпосередньо до повноважень інших органів, які не є органами примусового виконання; 11) інших випадків, передбачених цим Законом та Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч.1 ст. 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Відповідно до ст. 63 ЗУ "Про виконавче провадження" встановлено, що: 1. За рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. 2. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. 3. Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Суд зазначає, що приписами Закону України «Про виконавче провадження» не встановлено альтернативний механізм виконання рішень немайнового характеру. Протиправна бездіяльність суб`єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

У постанові від 13.06.2017 по справі № 21-1393а17 ВСУ роз`яснив, що для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи. Крім того, суд зауважив, що самі по собі строки поза зв`язком із конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набувати) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк.

Суд зазначає, що відповідачем не надано до суду жодних доказів, які б спростували твердження позивача про невиконання органом виконавчої служби починаючи з 03.02.2020 жодних дій, передбачених Законом України “Про виконавче провадження” у виконавчому провадженні №60967330, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левицького Тимофія Костянтиновича, яка полягає у не вчинені ним виконавчих дій у виконавчому провадженні №60967330 у період з 03.02.2020 по 25.06.2025 є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо решти позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 28 частини 2 Закону України № 1404-VIII документи виконавчого провадження органам та особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), яка забезпечує обмін документами, надсилаються в електронній формі. За письмовим зверненням таких осіб документи виконавчого провадження їм додатково надсилаються за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач вказує, що постанова про закінчення виконавчого провадження була винесена державним виконавцем до системи електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Так, положення статті 28 частини 2 Закону України № 1404-VIII надають можливість державному виконавцю надсилати документи виконавчого провадження особам, які мають електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі.

Більше того, позивачем не заперечується, що з постановою відповідача, позивач дізнався скориставшись своїм правом доступу до системи, переглянув в системі інформацію про ВП № 60967330.

З огляду на те, що відповідачем було направлено постанову про закінчення виконавчого провадження, а позивач мав змогу безперешкодно з нею ознайомитись, доводи позивача про не направлення відповідачем постанови є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1-2 статті 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно зі статтею 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.

Обов`язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Тобто, у справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, з яких вбачається, що позивач звертався за допомогою, у зв`язку з душевними стражданнями, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

Оскільки позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заподіяння моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача моральної шкоди.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню частково.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Оскільки позивач від сплати судового збору звільнений, а відповідач доказів понесення судових витрат суду не надав, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Оскільки позивач є звільненим від сплати судового збору, то підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні. Інших доказів понесених судових витрат, станом на час прийняття рішення, матеріали справи не містять.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність старшого державного виконавця Печерського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Левицького Тимофія Костянтиновича, яка полягає у не вчинені ним виконавчих дій у виконавчому провадженні №60967330 у період з 03.02.2020 по 25.06.2025.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.