Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №320/2227/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 червня 2026 року м.Київ № 320/2227/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» до Північного офісу Державної аудиторської служби про визнання протиправним та скасування висновку,

в с т а н о в и в:

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (далі – позивач та/або КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва») звернулося до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Північного офісу Державної аудиторської служби (далі – відповідач та/або Північний офіс Держаудитслужби), в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу Північного офісу Державної аудиторської служби від 06.12.2024 за № 262627-14/8084-2024, складеної на підставі Акту № 262627-30/417 від 31.10.2024 перевірки закупівлі робіт з капітального ремонту приміщень сховищ цивільного захисту по вул. Чикаленка Євгена, 21-б, Шевченківського району м. Києва (процедура закупівлі за номером UA-2023-08-07-000762-а) та стягнути на користь позивача витрати зі сплати судового збору й інші підтвердженні витрати.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 20.01.2025 відкрито спрощене провадження в адміністративній справі без проведення судового засідання.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що порушення, які начебто встановлені в Акті № 262627-30/417 від 31.10.2024 перевірки закупівлі робіт з капітального ремонту приміщень сховищ цивільного захисту по вул. Чикаленка Євгена, 21-б, Шевченківського району м. Києва (процедура закупівлі за номером UA-2023-08-07-000762-а) не відповідають фактичним обставинам. Вимога Північного офісу Державної аудиторської служби від 06.12.2024 за № 262627-14/8084-2024 про вчинення дій щодо повернення виконавцем коштів у зазначеній в ній сумі, на переконання позивача, є вимогою про розірвання договору в односторонньому порядку (визнання його нікчемним), яка має своїм наслідком припинення (невиконання) КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» зобов`язань за договором. Позивач наголошує, що враховуючи положення статті 651 Цивільного кодексу України та статті 188 Господарського кодексу України господарський договір, зокрема договір про закупівлю, може бути розірвано лише за згодою сторін або у судовому порядку. Наголошує, що в органу фінансового контролю наявне право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов`язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства, не пов`язаних зі стягненням виявлених в ході перевірки збитків. При цьому зауважує, що нечітке формулювання відповідачем вимоги щодо заходів, які має вжити КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є однією з підстав для скасування вимоги від 06.12.2024 за № 262627-14/8084-2024. З урахуванням наведеного просить адміністративний позов задовольнити повністю.

Відповідач щодо задоволення позовних вимог заперечив, подав відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву представник відповідача наполягає на тому, що спірною вимогою не вимагається від позивача «розірвання договору в односторонньому порядку (визнання його нікчемним)», що має наслідком «припинення (невиконання) позивачем зобов`язань за договором». Також представником відповідача наголошено, що відповідно до сталої практики Верховного Суду підконтрольна установа не може заявити позов про визнання протиправною та скасування вимоги, в якій зазначено про збитки та необхідність їхнього стягнення. Правильність визначення збитків перевіряє той суд, що розглядає позов органу державного фінансового контролю про їхнє примусове стягнення. Стверджує про відсутність правових підстав для застосування висновків Верховного Суду, на які позивач посилається у позовній заяві при вирішенні даного спору по суті. Наголошує, що позивачем не оскаржуються по суті порушення, які були встановлені Північним офісом Державної аудиторської служби. Просить суд відмовити в задоволенні адміністративного позову.

Своєю чергою представником позивача подано відповідь на відзив на позовну заяву, в якій наголошено, що вимога відповідача про вчинення дій щодо повернення виконавцем коштів на суму 2 938 790,31 не містить в собі чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанта поведінки), якого слід вжити позивачу, що може мати своїм наслідком допущення ним нового порушення чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про публічні закупівлі», зважаючи на пункт 23 Особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 2022 року № 1178, та згідно з пунктом 9 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43, з урахуванням наказу Держаудитслужби від 21 вересня 2023 року № 277-в «Про надання відпустки ОСОБА_1 » Державною аудиторською службою видано наказ від 25.09.2023 № 284 «Про початок моніторингу процедур закупівель / закупівель» (далі – Наказ № 284).

Згідно з Додатком до Наказу № 284 наказано розпочати моніторинг процедур закупівель / закупівель відповідно до переліку, зокрема стосовно перевірки закупівлі робіт з капітального ремонту приміщень сховищ цивільного захисту по вул. Чикаленка Євгена, 21-б, Шевченківського району м. Києва (процедура закупівлі за номером UA-2023-08-07-000762-а).

За результатами заходу державного фінансового контролю складено акт від 31.10.2024 № 262627-30/417 від 31.10.2024, який підписано позивачем із запереченнями (далі – Акт).

Відповідно до загальних висновків Акта за результатами проведеної перевірки закупівлі робіт з капітального ремонту приміщень сховищ цивільного захисту по

вул. Чикаленка Євгена, 21-б, Шевченківського району м. Києва (процедура закупівлі за номером UA-2023-08-07-000762-а), замовником якої є Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», установлено, що на порушення Розділу І, п. 6.16 розділу VI «Настанови» з визначення вартості будівництва (затвердженої наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 № 281) та частини першої статті 877 Цивільного кодексу України, замовником надмірно сплачено кошти у розмірі 3 022 650,18 гривень (з ПДВ), з яких:

вартість невиявленого устаткування внаслідок крадіжки з врахуванням вартості робіт з монтажу у сумі 63 859,87 грн (з ПДВ) (на момент складання акту витяг (копію) про кримінальне провадження, або будь-яких інших документів до перевірки не надано);

вартість невиконаного обсягу робіт у сумі 48 023,48 грн (з ПДВ);

сума надмірно сплачених коштів (незаконних витрат замовником за двері та ставні в сумі 2 890 766,83 гривень (з ПДВ).

Тут і надалі висновки Акта.

Не погоджуючись з висновками Акта, КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» подало заперечення вих. № 1922/3вих від 15.11.2024, на які Північним офісом Держаудитслужби надано висновки супровідним листом від 05.12.2024 № 262627-14/8064-2024.

Надалі Північним офісом Держаудитслужби прийнято вимогу від 06.12.2024

№ 262627-14/8084-2024, відповідно до якої вимагається КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»:

1. Опрацювати матеріали перевірки та вжити заходи, спрямовані на недопущення виявлених порушень у подальшому.

2. Вчинити дії щодо повернення виконавцем коштів на суму 2 938 790,31 грн та надати платіжну інструкцію, що підтверджує повернення вищезазначеної суми в повному обсязі до місцевого бюджету.

Тут і надалі спірна та/або оскаржувана вимога.

Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» категорично не погоджується зі спірною вимогою, з огляду на що звернулося до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує таке.

Стаття 19 Конституції України передбачає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За правилами частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до статті 1 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Частина перша статті 2 Закону № 2939-XII встановлює, що головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, в тому числі суб`єктах господарювання, у статутному капіталі яких 50 і більше відсотків акцій (часток) належить суб`єктам господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

Державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, інспектування, перевірки закупівель та моніторингу закупівлі (частина друга статті 2 Закону).

За приписами частини першої статті 4 Закону № 2939-XII інспектування здійснюється органом державного фінансового контролю у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року № 43 (далі - Положення № 43) Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Згідно з підпунктом 3 пункту 4 Положення № 43 закріплено, що Держаудитслужба реалізує державний фінансовий контроль через здійснення: державного фінансового аудиту; перевірки закупівель; інспектування (ревізії); моніторингу закупівель.

У силу пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Вказані положення кореспондуються з пунктами 7 та 10 статті 10 Закону № 2939-XII, за приписами яких органу державного фінансового контролю надається право: пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

У частині другій статті 15 Закону № 2939-XII закріплено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Пунктом 7 Положення № 43 передбачено, що Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи.

За змістом пункту 2 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 (далі - Порядок № 550) інспектування полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності об`єкта контролю і проводиться у формі ревізії, яка повинна забезпечувати виявлення фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб.

Пунктами 4, 5 Порядку № 550 передбачено, що планові та позапланові виїзні ревізії проводяться органами державного фінансового контролю відповідно до Закону та цього Порядку. Планові виїзні ревізії проводяться відповідно до планів проведення заходів державного фінансового контролю, затверджених в установленому порядку, позапланові виїзні ревізії - за наявності підстав, визначених Законом.

Згідно з пунктом 50 Порядку № 550 за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю вживають заходів для забезпечення: притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю; порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства; звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства; застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Пунктом 19 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

В абзаці 4 пункту 1 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 23 червня 1997 року № 2-зп у справі № 3/35-313 вказано, що за своєю природою ненормативні правові акти, на відміну від нормативних, встановлюють не загальні правила поведінки, а конкретні приписи, звернені до окремого індивіда чи юридичної особи, застосовуються одноразово й після реалізації вичерпують свою дію.

У пункті 5 Рішення Конституційного Суду України від 22 квітня 2008 року № 9-рп/2008 в справі № 1-10/2008 вказано, що при визначенні природи «правового акта індивідуальної дії» правова позиція Конституційного Суду України ґрунтується на тому, що «правові акти ненормативного характеру (індивідуальної дії)» стосуються окремих осіб, «розраховані на персональне (індивідуальне) застосування» і після реалізації вичерпують свою дію.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 22.12.2023 у справі № 826/18064/17, від 14.12.2023 у справі № 1.380.2019.004998, від 06.07.2023 у справі № 1740/2398/18, від 21.03.2023 у справі № 560/4370/22, від 12.05.2022 у справі

№ 620/4169/20, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов`язки) для свого адресата, а тому наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.

Зокрема, у постанові від 22.12.2023 у справі № 826/18064/17 Верховний Суд зазначив, що за приписами статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. У пункті 1 резолютивної частини Рішення від 14.12.2011

№19-рп/2011 Конституційний Суд України висловив позицію про те, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульовано Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, у тому числі у їхньому співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкта (об`єкта контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім. Під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Аналогічні висновки було висловлено Верховним Судом у постановах від 14.12.2023 у справі №1.380.2019.004998, від 06.07.2023 у справі № 1740/2398/18, від 21.03.2023 у справі № 560/4370/22.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а тому наділена ознаками правового акта індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. Тому, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства, судам належить перевіряти обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 380/28636/23.

Крім цього, суд враховує, що Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише під час відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу як індивідуально-правовий акт повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22.10.2020 у справі №820/3089/17, від 31.05.2021 у справі №826/18686/16, від 31.08.2021 у справі №160/5323/20, від 02.11.2021 у справі №420/6808/19, від 12.05.2022 у справі №620/4169/20, від 22.12.2022 у справі №826/13003/17, від 21.03.2023 у справі №560/4370/22.

У постановах від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21, від 14.11.2024 у справі № 380/12264/20 Верховний Суд указав на те, що задля вирішення питання порядку оскарження вимоги, яка спрямована на відшкодування збитків, першочергово необхідно дослідити чи була дотримана контролюючим органом процедура проведення перевірки, підстави її проведення (якщо цим мотивовано підстави позову) і, як наслідок, правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цих питань і встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень.

Водночас правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 15.01.2026 у справі № 260/1293/24.

Таким чином, з аналізу наведеного слідує, що Верховний Суд неодноразово зазначав про можливість оскарження вимоги органу державного фінансового контролю за позовом підконтрольної особи, у тому числі у випадку вказівки у вимозі на суму збитків, завданих фінансовими порушеннями, й необхідність їх відшкодування (повернення / стягнення).

Суд відзначає, що у справі, яка розглядається, зміст спірної вимоги полягає в тому, щоб вчинити дії щодо повернення виконавцем коштів на суму 2 938 790,31 грн, установлених контролюючим органом.

Отже, фактично спірна вимога містить зобов`язання щодо повернення збитків (матеріальної шкоди).

Своєю чергою, як уже було зауважено вище, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті права на оскарження вимоги як акта індивідуальної дії в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень.

Тобто право на оскарження вимоги яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, виникає у разі, якщо підконтрольною установою оскаржується вимога як акт індивідуальної дії в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень.

Іншими словами, вимога органу фінансового контролю, яка зобов`язує підконтрольну установу повернути завдані збитки може бути оскаржена до суду з підстав допущення органом фінансового контролю процедурних порушень при здійсненні фінансового нагляду та у разі оскарження нею суті встановлених останнім порушень.

В іншому ж випадку правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків, може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення.

У постанові Верховного Суду від 09.05.2024 у справі № 580/9034/23 зауважено, що підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин.

Згідно з частиною першою та частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За наслідком аналізу матеріалів справи суд наголошує на тому, що КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не визначає підставами позову не відповідність суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки. Також підставами позову не є порушення відповідачем процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо).

З огляду на вказане, суд вважає, що правомірність та законність вимоги Північного офісу Державної аудиторської служби від 06.12.2024 за № 262627-14/8084-2024 може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення.

Наведене зумовлює висновок суду про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Додаткового з приводу посилання позивача на судову практику Верховного Суду, суд зауважить про таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2025 у справі № 420/12471/22 зазначено про те, що Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 154/3029/14-ц).

Щодо справи № 640/17797/20, суд зазначає, що у постанові Верховного Суду від 21.10.2021 вказано, що Верховний Суд у своїй практиці неоднарозово констатував, що зазначення Держаудитслужбою у висновку про необхідність «усунути порушення законодавства в сфері публічних закупівель» без конкретизації яких саме заходів має вжити замовник та без визначення способу усунення виявлених під час моніторингу порушень свідчить про його нечіткість та невизначеність, що є порушенням вимог закону в частині змісту висновку як акта індивідуальної дії. Підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи колегія суддів не знаходить.

У пункту 47 згаданої постанови Верховний Суд зауважив, що таким чином, зобов`язання щодо усунення виявлених під час проведення моніторингу недоліків в оформленні тендерної документації у запропонований в оскаржуваному висновку про результати моніторингу закупівлі №UA-2020-04-16-005338-a спосіб (шляхом розірвання договору поставки) є непропорційним у співвідношенні із виявленими недоліками тендерної документації та необґрунтованими, зокрема, без надання оцінки наведеним вище обставинам, що у свою чергу може призвести до порушення прав та інтересів третьої особи ТОВ Ростдорстрой.

Разом з цим у постанові Верховного Суду від 30.11.2021 у справі № 420/5590/19 предметом оцінку була вимога, якою південний офіс Держаудитслужби зобов`язав КП МПРС здійснити заходи щодо усунення виявленого порушення в установленому законодавством порядку та протягом 5 робочих днів з дня оприлюднення висновку оприлюднити через електронну систему закупівель інформацію та/або документи, що свідчать про усунення порушення законодавства у сфері публічних закупівель, викладеного у висновку, або аргументовані заперечення до висновку, або інформацію про причини неможливості усунення виявленого порушення.

У цій справі Верховний Суд врахував позицію Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладену у постанові від 15 червня 2021 року у справі № 922/2987/20. У справі № 922/2987/20 та вказав, що з моменту визначення переможця торгів та встановлення відповідності пропозиції позивача вимогам тендерної документації та вимогам Закону України «Про публічні закупівлі» неможливо відмінити процедуру закупівлі, у порядку, передбаченому статтею 31 Закону України «Про публічні закупівлі», оскільки це нівелює принципи та основні положення Закону України «Про публічні закупівлі». Право на відміну торгів існує лише на стадії до завершення процедури торгів, а не після їх завершення на стадії укладання договору з переможцем. Після укладення договору про закупівлю процедура закупівлі є завершеною.

Надалі Верховний Суд сформував висновки, що Південний офіс Держаудитслужби не скористався своїм правом своєчасного здійснення контролю закупівлі до кінцевого строку подання тендерних пропозицій учасниками, а це унеможливило своєчасне реагування позивача на відповідні зауваження у рамках проведення безпосередньо процедури закупівлі (у тому числі щодо внесення змін до тендерної документації), а не вже після укладання договору з переможцем закупівлі.

Під час розгляду справи № 160/5890/22 Верховний Суд у постанові від 04.05.2023 надавав оцінку вимозі Держаудитслужби, яка зобов`язала позивача здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору. Верховний Суд зауважив, що відповідач обмежився лише зазначенням у констатуючій частині спірного висновку про порушення позивачем пункту 1 частини першої статті 31 Закону №922-VIII та зобов`язав позивача "здійснити заходи щодо усунення виявлених порушень шляхом припинення зобов`язань за договором, в тому числі із застосуванням відповідних наслідків недійсності/нікчемності договору", однак не конкретизував яких саме заходів має вжити позивач, не визначив спосіб усунення виявлених під час моніторингу порушень, що свідчить про його нечіткість та невизначеність.

Беручи до уваги наведене, суд вважає, що означені висновки Верховного Суду сформовані за інших фактичних обставини справи. Відтак не є релевантними до застосування у цій адміністративній справі.

Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, досліджених судом доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Шевченко А.В.