Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №140/4262/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4262/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (далі – ТУ ДСА України в Волинській області, відповідач-1), Державної судової адміністрації України (далі – ДСА України, відповідач-2) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації в Волинській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати, суддівської винагороди з 01.01.2021 по 08.01.2026, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн та на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, станом на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. 00 коп., на 01.01.2026 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328.00 грн;

- зобов`язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації в Волинській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди з 01.01.2021 по 08.01.2026, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн та на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, станом на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. 00 коп., на 01.01.2026 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328.00 грн ;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування суддівської винагороди з 01.01.2021 по 08.01.2026, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн та на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, станом на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. 00 коп., на 01.01.2026 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328.00 грн.;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області нарахувати та виплатити, суддівську винагороду за з 01.01.2021 по 08.01.2026, виходячи із встановленого на 01.01.2021 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2270 гривень, на 01.01.2022 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2481 гривня на 01.01.2023 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 2684 грн та на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн, станом на 01 січня 2025 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028 грн. 00 коп., на 01.01.2026 прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3328.00 грн;

- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування, вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, станом на 01.01.2026 року в розмірі 3328 грн. 00 коп;

- зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України нарахувати та виплатити вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, станом на 01.01.2026 року в розмірі 3328 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач Указом Президента України від 21.09.2005 № 1305/2005 призначена строком на п`ять років на посаду судді Шацького районного суду Волинської області. Постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 № 2512-VІ обрана на посаду судді Шацького районного суду Волинської області безстроково.

Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.01.2026 № 2/0/15-26, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шацького районного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку.

Позивач зазначила, що 08.01.2026 їй було видано ТУ ДСА України в Волинській області довідку про суддівську винагороду для обчислення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, в якій було вказано, що суддівська винагорода, яка враховується при призначенні/перерахунку щомісячного грошового утримання суддям у відставці, складає 100 896,00 грн. і складається з посадового окладу (30 * 2 102 грн. = 63 060 грн. 00 коп.), доплати за вислугу років (63 060 грн. 00 коп. х 50% = 31 530 грн. 00 коп.), доплати відповідно до частини шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (63 060 грн. 00 коп. 10% = 6306 грн. 00 коп.).

Таким чином вважає, що наведеними розрахунками підтверджується той факт, що обчислення суддівської винагороди проведено виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2 102 грн. 00 коп. (за приписами абз. 4 ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»), а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3 328 грн. (за приписами абз. З ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік»).

Крім того, ОСОБА_1 стверджує, що за змістом довідки про суддівську винагороду від 08.01.2026 № 5 виданої ТУ ДСА України в Волинській області, їй, відповідно до ч. 1 ст. 143 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» було виплачено ще вихідну допомогу в розмірі 302 688,00 грн (тобто 100 896 грн. 10 коп. *3). Вказана сума, на переконання позивачки, свідчить про те, що для розрахунку посадового окладу та відповідно суддівської винагороди, і для розрахунку вихідної допомоги (у розмірі 3 місячних суддівських винагород) було взято за основу той же прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн. 00 коп., а не прожитковий мінімум для працездатних особі у розмірі 3 328 грн. 00 коп.

Окрім того, з довідки виданої ТУ ДСА України в Волинській області про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період 2021-2025 роки вбачається, що позивачці було нараховано та виплачено суддівської винагороди у 2021 році – 1 240 879,45 грн; у 2022 році 1 291 766,40 грн, у 2023 році – 1 220 841,63 грн, у 2024 році 1 375 504,29 грн та у 2025 році 1 243 665,71 грн. З даних розрахунків вбачається, що було взято за основу той же прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн. 00 коп.

Позивачка не погоджується з вказаною бездіяльністю відповідачів, посилаючись на зміну прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2021-2026 роках, що створює підстави для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 10.01.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за цим позовом та постановлено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а.с.29-30).

У відзиві на позовну заяву від 23.04.2026 представник відповідача-1 – ТУ ДСА України в Волинській області проти позовних вимог заперечив та просив у їх задоволенні відмовити з огляду на наступне (а.с.34-50).

Вказав, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «Про Державний бюджет України на 2022 рік», «Про Державний бюджет України на 2023 рік», «Про Державний бюджет України на 2024 рік», «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та «Про Державний бюджет України на 2026 рік» обсяг видатків за КЕКВ 2113 «Суддівська винагорода» на 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 були затверджені у розмірі, який дозволяє виплачувати суддівську винагороду виходячи з базового посадового окладу судді, розрахованого на підставі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2 102 грн.), а не іншої розрахункової величини. Тобто фактично розмір як базового посадового окладу судді, так і розміри посадових окладів з урахуванням регіональних коефіцієнтів працюючих суддів розраховані на підставі саме прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн.

Також наголосив, що у зв`язку із прийняттям Верховним Судом низки рішень щодо перерахунку суддівської винагороди у 2021-2023 роках, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді (2 102 грн.), обсяг видатків на виплати суддівської винагороди не збільшувався.

Зважаючи на наведене, ТУ ДСА України в Волинській області вважає, що релевантними для вирішення питання щодо предмету спору у справі № 140/4262/26 є висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 24.04.2025 у справі № 240/9028/24.

Додатково зазначив, що станом на дату подачі позову положення ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» в частині визначення розрахункової величини для базового посадового окладу судді (2102 грн.) є чинними, не визнавалися Конституційним Судом України такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), а тому, застосовуючи їх для визначення посадового окладу позивача, територіальне управління діяло на законних підставах.

Щодо вимог позивача про перерахунок вихідної допомоги у зв`язку з відставкою, виходячи з розрахункової величини прожиткового мінімуму у розмірі 3328,00 грн, територіальне управління вважає їх безпідставними з огляду на те, що відповідно до статті 143 Закону № 1402-VIII, судді, який виходить у відставку, виплачується вихідна допомога у розмірі 3-х місячних суддівських винагород за останньою посадою. Вихідна допомога не є самостійною соціальною виплатою з фіксованим розміром, а є похідною від фактично нарахованої та виплаченої суддівської винагороди на момент звільнення (відставки). Оскільки станом на дату звільнення позивача її посадовий оклад був законно сформований із застосуванням розрахункової величини 2102 грн, встановленої статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік», територіальне управління не мало правових підстав для застосування іншої величини при розрахунку вихідної допомоги.

Враховуючи викладене, вимога позивача щодо зобов`язання ТУ ДСА перерахувати вихідну допомогу є акцесорною (похідною) від неправомірної вимоги про перерахунок винагороди, а тому задоволенню не підлягає.

Враховуючи викладене вище, просить у задоволенні позову відмовити.

27.04.2026 на адресу суду від ТУ ДСА України в Волинській області надійшло клопотання про зупинення розгляду справи (а.с.51-53).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 30.04.2026 в задоволенні клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про зупинення провадження в адміністративній справі, відмовлено (а.с.54-55).

30.04.2026 на адресу суду від ТУ ДСА України в Волинській області надійшло клопотання про зупинення провадження у справі (а.с.56-58).

07.05.2026 від позивача надійшло заперечення на клопотання відповідача-1 у якому вона просила відмовити в зупиненні зупинення провадження у справі, оскільки на даний час існує сформована та послідовна правова позиція Верховного Суду щодо застосування положень статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та статті 7 законів про Державний бюджет України у подібних правовідносинах, а тому відсутні підстави вважати, що розгляд даної справи є об`єктивно неможливим до ухвалення рішення Великою Палатою Верховного Суду у справі № 520/26972/24. (а.с.59-60).

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 08.05.2026 в задоволенні клопотання представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області про зупинення провадження в адміністративній справі, відмовлено (а.с.61-62).

Інших заяв по суті справи до суду не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 21.09.2005 № 1305/2005 призначена строком на п`ять років на посаду судді Шацького районного суду Волинської області (а.с.14-15).

Постановою Верховної Ради України від 09.09.2010 № 2512-VІ обрана на посаду судді Шацького районного суду Волинської області безстроково (а.с.16-21).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 08.01.2026 № 2/0/15-26, ОСОБА_1 звільнено з посади судді Шацького районного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с.11-13).

Відповідно до наказу Шацького районного суду Волинської області № 1/03-06 від 08.01.2026 ОСОБА_1 відраховано зі штату Шацького районного суду Волинської області 08.01.2026, як таку, що звільнена з посади судді Шацького районного суду Волинської області у зв`язку з поданням заяви про відставку (а.с.24-25).

З довідки ТУ ДСА України в Волинській області від 08.01.2026 № 6 судом встановлено, що станом на 08.01.2026 ОСОБА_1 суддівська винагорода, яка враховується при призначення/перерахунку щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці складає 100 869,00 грн. в т.ч. посадовий оклад – 63 060,00 грн.; доплата за вислугу років – 31 530,00 грн.; щомісячна доплата відповідно до частини шостої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - 6 306,00 грн. (а.с.10).

Разом з тим, з довідки ТУ ДСА України в Волинській області № 5 від 08.01.2026 слідує, що заробіток ОСОБА_1 за період з 01.01.2026 по 08.01.2026 склав 68 451,89 грн, матеріальна допомога виплачена у розмірі 63 060,00 грн, вихідна допомога у зв`язку з відставкою 302 688,00 грн. (а.с.22).

Окрім того, з довідки виданої ТУ ДСА України в Волинській області № 435 від 01.04.2026 про нараховану та виплачену суддівську винагороду за період 2021-2025 роки вбачається, що ОСОБА_1 було нараховано та виплачено суддівської винагороди у 2021 році – у розмірі 1 240 879,45 грн; у 2022 році у розмірі 1 291 766,40 грн, у 2023 році – у розмірі 1 220 841,63 грн, у 2024 році у розмірі 1 375 504,29 грн та у 2025 році у розмірі 1 243 665,71 грн. (а.с.23).

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів щодо застосування при розрахунку суми суддівської винагороди та вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2 102 грн. 00 коп., а не виходячи із встановленого прожиткового мінімуму станом на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, 01.01.2025 та 01.01.2026, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.

Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:

1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;

2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п`ятсот тисяч осіб;

3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.

Приписами частин 1, 3, 5 статті 116 Закону № 1402-VII визначено, що суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Заява про відставку, заява про звільнення з посади за власним бажанням подається суддею до Вищої ради правосуддя, яка протягом одного місяця з дня надходження відповідної заяви ухвалює рішення про звільнення судді з посади. За суддею, звільненим за його заявою про відставку, зберігається звання судді та гарантії недоторканності, встановлені для судді до його виходу у відставку.

Згідно із частини 1статті 143 Закону № 1402-VII судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна допомога в розмірі 3 місячних суддівських винагород за останньою посадою.

Аналіз наведених положень законодавства свідчить, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, насамперед залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 9 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.

Таким чином, розмір суддівської винагороди чітко залежить від встановленого розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

У рішенні від 08.04.2016 № 4-рп/2016 у справі № 1-8/2016 Конституційний Суд України вкотре зазначив, що конституційний принцип незалежності суддів забезпечує важливу роль судової влади в механізмі захисту прав і свобод людини і громадянина та є запорукою реалізації права на судовий захист, передбаченого частиною першою статті 55 Основного Закону України; положення Конституції України стосовно незалежності суддів, яка є невід`ємним елементом статусу суддів та їх професійної діяльності, пов`язані з принципом поділу державної влади та обумовлені необхідністю забезпечувати основи конституційного ладу й права людини, гарантувати самостійність і незалежність судової влади; гарантії незалежності суддів як необхідні умови здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом встановлені у базових законах з питань судоустрою, судочинства, статусу суддів, мають конституційний зміст і разом з визначеними Основним Законом України складають єдину систему гарантій незалежності суддів та повинні бути реально забезпечені; конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.

У рішенні від 03.06.2013 № 3-рп/2013 у справі № 1-2/2013 Конституційний Суд України зазначив, що будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя та права людини і громадянина на захист прав і свобод незалежним судом, оскільки призводить до обмеження можливостей реалізації цього конституційного права, а отже, суперечить частині першій статті 55 Конституції України.

У рішенні від 04.12.2018 № 11-р/2018 у справі № 1-7/2018 (4062/15) Конституційний Суд України вказав, що обов`язок держави щодо забезпечення фінансування та належних умов для функціонування судів і діяльності суддів, закріплений у статті 130 Конституції України, є однією з конституційних гарантій незалежності суддів. Системний аналіз положень Конституції України свідчить про те, що ними встановлено обов`язок держави забезпечити належні умови праці та фінансування для суддів, а отже, сформувати та законодавчо закріпити таку систему фінансування, в тому числі розмір винагороди суддів, яка гарантуватиме їх незалежність.

Така позиція Конституційного Суду України збігається з приписами Європейської хартії щодо статусу суддів від 10.07.1998, у підпункті 6.1 пункту 6 якої зазначено, що суддям, які здійснюють суддівські функції на професійній основі, надається винагорода, рівень якої встановлюється з тим, щоб захистити їх від тиску, спрямованого на здійснення впливу на їх рішення, а ще загальніше на їх поведінку в рамках здійснення правосуддя, тим самим підриваючи їх незалежність і безсторонність. Зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому.

Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації, як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя.

Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3- рп/2013, від 04.12.2018 № 11-р/2018.

Згідно зі статтею 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо, наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум» .

Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV прожитковий мінімум є вартісною величиною достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості. Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Отже, наведеною правовою нормою закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.

Статтею 4 Закону № 966-XIV передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.

Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді. При цьому, судді вказаним Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.

Натомість статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-ІХ «Про Державний бюджет України на 2021 рік» було установлено, що прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць становить 2270,00 грн, а для основних соціальних і демографічних груп населення, зокрема, працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 грн. Таким чином, вперше для визначення базового розміру посадового окладу судді була запроваджена спеціальна розрахункова величина, розмір якої становить 2102,00 грн.

Аналогічним чином, відповідними нормами Законів Про Державний бюджет України на відповідний рік, разом із встановленням на 01 січня 2022, 2023, 2024, 2025, 2026 років прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2481,00 грн (2022 рік), 2684,00 грн (2023 рік), 3028,00 грн (2024 та 2025 роки), 3328,00 грн (2026 рік), відповідно, був передбачений такий вид прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, розмір якого становить 2102,00 грн.

До 2021 року для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 01 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.

Зміни до Закону № 1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, відсутні.

Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які мають пріоритет стосовно інших, непрофільних законів.

Як зазначено у рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5- рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції ставиться вимога застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): закон пізніший має перевагу над давнішим (lex posterior derogat priori) закон спеціальний має перевагу над загальним (lex specialis derogat generali) закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.

Водночас, Закон № 1082-ІХ фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною 2 статті 130 Конституції України і частиною 3 статті 135 Закону № 1402- VIII.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 вказав, що Законом України «Про прожитковий мінімум» не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру судді». При цьому судді також цим Законом не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.

Окрім того, Верховний Суд зауважував, що Закон про Державний бюджет не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні ( виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень трьох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону». Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм, коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права. Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону, тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV вважати загальними нормами.

На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).

Таким чином, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 17.02.2026 у справі № 200/2309/25, вважаючи, що висновки, викладені в раніше ухваленій постанові Верховного Суду від 17.11.2025 у справі № 520/32171/24, про те, що для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при розрахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, повинен застосовуватись прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн. відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» та, відповідно, що з 01.01.2024 не відбулась зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а отже відсутні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання позивачці як судді у відставці, є такими, що не ґрунтуються на правильному правозастосуванні, відступила від таких висновків і сформулювала наступні:

1) у зв`язку зі збільшенням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначеного законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня, а також зумовленим цим зростанням розміру суддівської винагороди, розрахунок якої здійснюється на основі прожиткового мінімуму, у суддів у відставці виникає право на перерахунок щомісячного довічного грошового утримання;

2) для визначення базового розміру посадового окладу судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає застосуванню прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі, встановленому законом про Державний бюджет України на відповідний рік та, відповідно, у разі його збільшення порівняно з попереднім роком з 01 січня, наявні правові підстави для здійснення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

За наведеного заміна при обчисленні складових суддівської винагороди гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня відповідного року на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн) є протиправною.

За таких обставин при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідачі мали керуватися виключно Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та Законом України «Про прожитковий мінімум», які не передбачають встановлення окремого розміру прожиткового мінімуму для суддів. При цьому, застосування статей 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2024 рік», «Про державний бюджет України на 2025 рік» та «Про державний бюджет України на 2026 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні прямо суперечить статті 130 Конституції України.

Законами України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2024 рік», «Про державний бюджет України на 2025 рік» та «Про державний бюджет України на 2026 рік», як і будь-яким іншими діючими нормативно-правовими актами, не скасовані та не внесені зміни в чинні норми права, передбачені: ч. 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (визначає, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами); статтею 130 Конституції України (визначає, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій); статтею 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» (встановлює перелік до основних соціальних і демографічних груп населення).

Норми права, які містяться у перелічених статтях є зрозумілими та доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні, а також є спеціальними у межах спірних правовідносин, в силу чого мають вищу юридичну силу і тому мають виконуватись.

Відтак, неможливо розглядати положення статей 7 Законів України «Про державний бюджет України на 2021 рік», «Про державний бюджет України на 2022 рік», «Про державний бюджет України на 2023 рік», «Про державний бюджет України на 2024 рік», «Про державний бюджет України на 2025 рік» та «Про державний бюджет України на 2026 рік» в частині застосування до розрахунку суддівської винагороди розміру прожиткового мінімуму працездатних осіб 2 102 гривні, як такі, що відповідають принципам якості та правової визначеності закону, в сенсі застосування до правовідносин визначення розміру суддівської винагороди.

Таким чином, вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов`язком відповідачів і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід`ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України.

Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов`язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.

Обмеження права на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі становить порушення вимог ст. 19, 130 Конституції України, ст.135 Закону № 1402VIII та ст.1 Протоколу 1 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а державний орган, який не дотримується своїх власних процедур, не повинен мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Нараховуючи та виплачуючи позивачу суддівську винагороду із застосуванням ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» відповідач-1 діяв з порушенням вимог ст. 130 Конституції України та ст. 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що призвело до порушення прав позивача та гарантій незалежності судді.

Рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення: частини першої, третьої статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами; абзацу дев`ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.

Отже положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 № 294-ІХ зі змінами, Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-ІХ, визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

В Рішенні Конституційного Суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 зазначено про необхідність компенсувати відповідними виплатами, встановленні обмеження суддівської винагороди.

Наведені обставини виключають необхідність звернення до Верховного Суду клопотання щодо внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік». Більш того, суд наголошує на тому, що питання обрахунку та розміру суддівської винагороди регламентовано виключно статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що в свою чергу виключає можливість до правовідносин стосовно суддівської винагороди застосовувати інші Закони.

Отже, оспорювані дії відповідача та, як наслідок, зменшення нарахування і виплати суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 08.01.2026 є протиправними.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовну вимогу про визнання протиправними дій відповідача-1 щодо нарахування та виплати позивачці суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 08.01.2026 обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, а отже похідна вимога зобов`язального характеру теж підлягає до задоволення, шляхом зобов`язання ТУ ДСА України в Волинській області здійснити перерахунок та виплату, ОСОБА_1 суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01.01.2021 по 08.01.2026, обчисливши її розмір виходячи з наступних розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб:

- з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 2 270,00 грн;

- з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року 2 481,00 грн;

- з 01 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року 2 684,00 грн;

- з 01 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року 3 028,00 грн;

- з 01 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року 3 028,00 грн;

- з 01 січня 2026 року по 08 січня2026 року 3 328,00 грн.

Разом з тим, суд зауважує, що з урахуванням вищевикладених норм законодавства дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування, вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн. є протиправними, а тому вважає за необхідне зобов`язати відповідача-1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 3 328,00 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

Щодо вимоги стосовно зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації в Волинській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди за період 01.01.2021 по 08.01.2026, то суд вважає, що така вимога є передчасною з огляду на наступне.

Відповідно до статті 149 Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.

За змістом частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.

Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.

З огляду на викладене, головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.

Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).

Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.

У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред`явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону № 1402-VІІІ у системному взаємозв`язку з положеннями частин першої, другої, п`ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.

Таким чином, зобов`язання Державної судової адміністрації України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області бюджетними асигнуваннями є втручанням у процедури бюджетного планування та розподілу бюджетних коштів, які здійснюються відповідно до вимог бюджетного законодавства. На момент вирішення спору відсутні докази того, що після набрання рішенням суду законної сили Державна судова адміністрація України не виконає покладені на неї обов`язки щодо фінансового забезпечення виконання такого рішення. Відтак зазначена позовна вимога спрямована на врегулювання правовідносин, які можуть виникнути в майбутньому під час виконання судового рішення, а тому є передчасною та не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд, відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до приписів статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 243 - 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області, Державної судової адміністрації України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.01.2021 по 08.01.2026 обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2 102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди, з урахуванням раніше виплачених сум та із проведенням відрахування загальнообов`язкових платежів, починаючи з 01.01.2021 по 08.01.2026, обчисливши її розмір виходячи з розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановлених станом на 01 січня календарного року Законами України «Про державний бюджет України на 2021 рік» у розмірі 2 270,00 грн, «Про державний бюджет України на 2022 рік» у розмірі 2 481,00 грн, «Про державний бюджет України на 2023 рік» у розмірі 2 684,00 грн, «Про державний бюджет України на 2024 рік» у розмірі 3 028,00 грн, «Про державний бюджет України на 2025 рік» у розмірі 3 028,00 грн. та «Про державний бюджет України на 2026 рік» у розмірі 3 328,00 грн.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Волинській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату вихідної допомоги судді у зв`язку з відставкою, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 3 328,00 грн, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік».

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач-1: Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Волинській області (43000, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Сенаторки Левчанівської, 1, код ЄДРПОУ 26276277).

Відповідач-2: Державна судова адміністрація України (01601, місто Київ, вулиця Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795).

Суддя А.Я. Ксензюк