Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №140/4112/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/4112/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Стецика Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправним та скасування пункту вимоги,

ВСТАНОВИВ:

Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області звернулося з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про визнання протиправним та скасування пункту 1 вимоги від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 “Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією”.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за результатами проведеної Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області планової виїзної ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025 складено акт ревізії від 16.02.2026 №130307-22/03, яким встановлено порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, та наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10.06.2022 №216.

Позивач зазначає, що не погодився із зазначеними висновками ревізії та подав заперечення на акт ревізії, однак вони були відхилені відповідачем. У подальшому відповідачем винесено вимогу від 26.03.2026 №130307-14/770-2026, якою запропоновано вжити заходів для усунення встановлених порушень та відшкодування матеріальної шкоди (збитків) у встановленому законодавством порядку.

На обґрунтування позову позивач вказує, що висновки акта ревізії є хибними, а оскаржуваний пункт вимоги є протиправним, оскільки бюджетним законодавством не встановлено заборони на здійснення стимулюючих виплат працівникам за рахунок коштів спеціального фонду бюджету за наявності відповідних бюджетних призначень. Зазначає, що бюджетні запити, розрахунки потреби у видатках на оплату праці, кошториси та зміни до них формувалися і затверджувалися у встановленому законодавством порядку за участю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів як головного розпорядника бюджетних коштів та Міністерства фінансів України.

Позивач стверджує, що Бюджетний кодекс України, Закон України “Про державну службу”, Закон України “Про оплату праці”, Порядок складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, а також інші нормативно-правові акти не містять положень, які б забороняли здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду. Крім того, законодавство не передбачає поділу працівників бюджетних установ на працівників загального та спеціального фондів, а також не встановлює обов`язку формування окремих штатних розписів для спеціального фонду.

Також позивач зазначає, що ревізією не встановлено порушень під час складання та затвердження кошторисів, планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів та внесення змін до них. Усі видатки здійснювалися в межах затверджених бюджетних призначень та зареєстрованих бюджетних зобов`язань. Відтак висновок про завдання збитків спеціальному фонду державного бюджету є необґрунтованим, а пункт 1 вимоги підлягає скасуванню.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 07.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд визначено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні повністю.

На обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області діяло на підставі та в межах повноважень, визначених Законом України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні”, Бюджетним кодексом України та Порядком проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006 №550.

Відповідач зазначив, що під час ревізії встановлено порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 року №228, а також наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10.06.2022 №216.

На думку відповідача, протягом 2023-2024 років та першого півріччя 2025 року позивачем за рахунок коштів спеціального фонду бюджету здійснювалися необов`язкові та стимулюючі виплати працівникам, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету, незважаючи на достатній рівень забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Відповідач вказував, що за результатами ревізії встановлено використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок, матеріальної допомоги та інших стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області , а також нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що, на його думку, призвело до втрат фінансових ресурсів спеціального фонду державного бюджету.

Крім того, відповідач зазначав, що включення відповідних видатків до кошторисів не свідчить про їх законність та не звільняє розпорядника бюджетних коштів від обов`язку дотримуватися вимог бюджетного законодавства. На думку відповідача, відповідальність за правильність формування бюджетних запитів та використання бюджетних коштів покладається на розпорядника бюджетних коштів.

Також відповідач посилався на практику Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду щодо правової природи вимог органів державного фінансового контролю та зазначав, що спірна вимога не є рішенням про стягнення збитків, а тому не порушує прав позивача.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що доводи відповідача не спростовують обставин, викладених у позовній заяві, та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм бюджетного законодавства.

Позивач вказував, що відповідач фактично ототожнює використання коштів спеціального фонду на оплату праці із порушенням бюджетного законодавства, однак не наводить жодної норми закону чи підзаконного нормативно-правового акта, яка б прямо забороняла здійснення преміювання, виплату надбавок, матеріальної допомоги або інших стимулюючих виплат працівникам бюджетної установи за рахунок коштів спеціального фонду за наявності відповідних бюджетних призначень.

Позивач наголошував, що частина четверта статті 13 та частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України не містять заборони щодо здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду. Так само така заборона відсутня у Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 року №228.

Позивач зазначав, що твердження відповідача про здійснення виплат працівникам, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету, не ґрунтується на вимогах законодавства. На його думку, чинне законодавство не передбачає поділу працівників територіальних органів Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на працівників загального та спеціального фондів, а також не встановлює обов`язку затвердження окремих штатних розписів за спеціальним фондом.

Крім того, позивач звертав увагу на те, що бюджетні запити, розрахунки потреби у видатках на оплату праці, кошториси та зміни до них формувалися у межах бюджетного процесу відповідно до вимог Бюджетного кодексу України та за участю головного розпорядника бюджетних коштів - Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Усі показники спеціального фонду були враховані під час формування проєктів державного бюджету на відповідні роки, погоджені в установленому порядку та включені до затверджених кошторисів.

Позивач наголошував, що відповідач не встановив порушень під час складання та затвердження кошторисів, планів асигнувань, планів використання бюджетних коштів і змін до них, а також не встановив фактів перевищення бюджетних призначень чи взяття бюджетних зобов`язань понад затверджені асигнування. Усі виплати здійснювалися в межах затверджених кошторисів та зареєстрованих органами Державної казначейської служби України бюджетних зобов`язань.

Також позивач зазначав, що відповідач безпідставно ототожнює використання коштів спеціального фонду із заподіянням збитків державному бюджету. На думку позивача, кошти спеціального фонду були використані відповідно до затверджених кошторисних призначень та на цілі, пов`язані із забезпеченням діяльності установи, тому відсутні підстави вважати, що спеціальному фонду державного бюджету завдано шкоду.

Окремо позивач звертав увагу на те, що оскаржувана вимога містить висновок про наявність порушень бюджетного законодавства, визначає суму втрат фінансових ресурсів та покладає на позивача обов`язок вжити заходів щодо їх усунення та притягнення винних осіб до відповідальності, а тому безпосередньо впливає на його права та обов`язки.

У запереченнях на відповідь на відзив відповідач зазначив, що доводи позивача ґрунтуються на неправильному розумінні норм бюджетного законодавства та не спростовують встановлених ревізією порушень.

Відповідач наголошував, що під час проведення ревізії не ставилося під сумнів право позивача отримувати надходження до спеціального фонду бюджету та використовувати такі кошти відповідно до законодавства. Разом із тим, на думку відповідача, спір полягає у неправомірному використанні коштів спеціального фонду на здійснення необов`язкових стимулюючих виплат працівникам, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету, за наявності достатнього фінансового забезпечення фонду оплати праці за рахунок загального фонду.

Відповідач зазначав, що положення частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України необхідно застосовувати у системному взаємозв`язку з Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, а також із внутрішніми організаційно-розпорядчими документами Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів.

На думку відповідача, сам факт включення відповідних видатків до кошторисів не свідчить про їх законність та не звільняє розпорядника бюджетних коштів від обов`язку дотримуватися вимог бюджетного законодавства.

Крім того, відповідач вказував, що під час ревізії встановлено достатній рівень забезпечення видатків на оплату праці за рахунок загального фонду бюджету, а тому використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок та матеріальної допомоги не відповідало вимогам бюджетного законодавства.

У додаткових поясненнях позивач підтримав позовні вимоги та додатково зазначив, що висновки відповідача щодо порушення вимог бюджетного законодавства не ґрунтуються на положеннях закону. Звернув увагу на відсутність нормативно встановленої заборони щодо здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету за наявності відповідних кошторисних призначень. Також послався на актуальну практику Верховного Суду та рішення судів адміністративної юрисдикції у подібних правовідносинах, які, на його думку, підтверджують можливість судового оскарження вимог органів державного фінансового контролю та необхідність перевірки судами обґрунтованості встановлених ревізією порушень.

У додаткових поясненнях відповідач зазначив, що позовні вимоги є безпідставними та не підлягають задоволенню. Наголошував, що висновки акта ревізії ґрунтуються на результатах дослідження первинних бухгалтерських документів, кошторисів, планів асигнувань, штатних розписів, розрахунків потреби у видатках на оплату праці та інших документів фінансово-господарської діяльності позивача.

Відповідач повторно звертав увагу суду на те, що ревізією встановлено використання коштів спеціального фонду державного бюджету на здійснення стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області за наявності достатнього фінансового забезпечення фонду оплати праці за рахунок коштів загального фонду бюджету. На його думку, такі видатки не відповідали вимогам частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України.

У зв`язку з наведеним відповідач просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Ухвалою суду від 19.05.2026 відмовлено в задоволенні клопотання Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області про розгляд справи із викликом (повідомленням) сторін у судове засідання.

Дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, оцінивши доводи сторін, суд встановив такі обставини та дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області є територіальним органом Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, юридичною особою публічного права та розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до пункту 2.5.1 Плану проведення заходів державного фінансового контролю Західного офісу Держаудитслужби на І квартал 2026 року та направлень на проведення ревізії від 19.01.2026 №11, №12, №13 та №14 Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області проведено з 22.01.2026 по 16.02.2026 планову виїзну ревізію окремих питань фінансово-господарської діяльності Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області за період з 01.01.2023 по 30.06.2025.

За результатами проведеного заходу державного фінансового контролю складено акт ревізії від 16.02.2026 №130307-22/03.

Як убачається зі змісту акта ревізії, одним із предметів перевірки були питання правильності визначення потреби у бюджетних коштах на виплату заробітної плати працівникам та дотримання законодавства в частині здійснення за рахунок коштів спеціального фонду видатків на оплату праці.

Перевірка проведена суцільним способом в частині виплат стимулюючого характеру з оплати праці за рахунок коштів спеціального фонду за 2023-2024 роки та І півріччя 2025 року за загальним та спеціальним фондами кошторису за кодом програмної класифікації видатків та кредитування державного бюджету 0412010 “Керівництво та управління у сфері безпечності харчових продуктів та захисту споживачів” (далі - КПКВК 0412010).

Ревізією з питання наявності кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, плану спеціального фонду бюджету, інших документів згідно з нормативно-правовими актами щодо касового виконання державного бюджету за видатками, порушень не встановлено.

Ревізією дотримання термінів затвердження кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів спеціального фонду, порушень вимог Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі - Порядок №228), не встановлено.

В акті ревізії зазначено, що обсяги бюджетних асигнувань на оплату праці, доведені Головному управлінню Держпродспоживслужбою на 2023-2025 роки, становили 162 860 300,00 грн, з яких 145 442 300,00 грн за загальним фондом та 17 418 000,00 грн за спеціальним фондом державного бюджету. Потреба у видатках на оплату праці на зазначений період також була розрахована з урахуванням фінансування як за загальним, так і за спеціальним фондом бюджету.

Ревізією відповідності затверджених в кошторисі сум асигнувань загального та спеціального фондів на здійснення видатків граничним обсягам видатків, наведеним у лімітних довідках, розбіжностей не встановлено.

За результатами ревізії відповідач дійшов висновку, що протягом 2023-2024 років та першого півріччя 2025 року Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету здійснювалися премії, надбавки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші стимулюючі виплати працівникам установи, посади яких передбачені штатними розписами та фінансуються за рахунок коштів загального фонду бюджету.

На думку органу державного фінансового контролю, за наявності достатнього рівня забезпечення потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету такі виплати повинні були здійснюватися за рахунок коштів загального фонду бюджету.

На обґрунтування зазначеного висновку відповідач в акті ревізії зазначив, що затверджені на 2023-2025 роки штатні розписи Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області не передбачали посад, утримання яких здійснюється за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету, тоді як у розрахунках до кошторисів були передбачені видатки за спеціальним фондом на виплату премій, надбавок та матеріальної допомоги працівникам, які, на думку відповідача, повинні утримуватися за рахунок коштів загального фонду бюджету.

Крім того, ревізією встановлено відсутність у Головному управлінні Держпродспоживслужби у Волинській області окремих розпорядчих документів щодо визначення працівників, залучених до надання платних послуг, ступеня їх залучення та порядку здійснення їм виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету.

В акті ревізії також наведено посилання на пункт 20, пункт 23 та абзац четвертий пункту 28 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, наказ Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10.06.2022 №216, лист Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 23.05. 2023 №21.2-6/12134 та лист Міністерства фінансів України від 10.02.2024 №08010-05/041-5/809, які, на думку відповідача, підтверджують неправомірність планування та здійснення стимулюючих виплат працівникам за рахунок коштів спеціального фонду державного бюджету.

Крім того, відповідач в акті ревізії вказав, що премії, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, надбавки за інтенсивність праці, за складність і напруженість у роботі, а також інші аналогічні виплати є стимулюючими виплатами, рішення про встановлення яких приймається керівником установи, а тому вони не належать до виплат обов`язкового характеру.

В акті ревізії також зазначено, що розрахунками до кошторису на 2023 рік за спеціальним фондом передбачалося спрямування коштів на виплату надбавок за складність та напруженість у роботі, премій та інших виплат працівникам установи. При цьому фактичні видатки на зазначені цілі були істотно меншими від показників, передбачених розрахунками до кошторису.

Зокрема, за рахунок коштів спеціального фонду у 2023 році фактично виплачено надбавку за складність та напруженість у роботі на суму 154 936,55 грн, премії на суму 351 327,01 грн та проведено розрахункові виплати на суму 711 248,90 грн, що є значно меншим від обсягів, передбачених розрахунками до кошторису.

Водночас в акті ревізії зазначено, що утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на виплату надбавки за інтенсивність праці державним службовцям, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, а також на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які, за твердженням відповідача, були недофінансовані за рахунок коштів загального фонду бюджету.

У зв`язку з наведеним відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, а також наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів “Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану” від 10.06.2022 №216.

В акті ревізії зазначено, що фактично використано бюджетних коштів за рахунок спеціального фонду на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету на суму 9 208 592,15 грн (2023 рік - 7 701 645,02 грн, 2024 рік - 708 096,17 грн та І півріччя 2025 року - 798 850,96 грн) та єдиного соціального внеску (ЄСВ) на суму 1 892 876,93 гривень (2023 рік - 1 590 775,98 грн, 2024 рік - 146 915,25 грн та І півріччя 2025 року - 155 185,70 грн), чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на вказану суму.

Не погодившись із наведеними висновками акта ревізії, Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області листом від 23.02.2026 №06.01-18/1182 подало заперечення на акт від 16.02.2026 №130307-22/03.

За результатами розгляду заперечень Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області склало висновок від 12.03.2026 №130317-14/664-2026, яким заперечення позивача не взяло до уваги, а висновки акта ревізії залишило без змін.

На підставі акта ревізії та висновку на заперечення Управлінням Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області винесено вимогу від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 “Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією”.

Пунктом 1 зазначеної вимоги відповідач вказав, що в порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 №2456-VI, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 та наказу Держпродспоживслужби від 10.06.2022 №216 протягом 2023-2024 та І півріччя 2025 року фактично використано бюджетних коштів за рахунок спеціального фонду на здійснення необов`язкових/стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету та при достатньому рівні забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету на суму 9 208 592,15 грн та на сплату ЄСВ на суму 1 892 876,93 грн, чим завдано збитків спеціальному фонду державного бюджету на вказані суми.

У зв`язку з вищевикладеним відповідач вимагає відповідно до статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 №435-IV вжити заходів для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, завданих Головному управлінню Держпродспоживслужби у Волинській області внаслідок неправомірних рішень, дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету на здійснення необов`язкових стимулюючих виплат працівникам Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, або обрати інший спосіб усунення порушення, встановлений законодавством.

Крім того, після прийняття спірної вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області направило до Волинської обласної прокуратури листом від 26.03.2026 №130307-17/772-2026 повідомлення про вчинення кримінального правопорушення, у якому послалося на встановлені ревізією фінансові порушення та завдання збитків спеціальному фонду державного бюджету.

За результатами розгляду зазначених матеріалів Луцькою окружною прокуратурою 03.04.2026 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 42026032010000056 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 191 Кримінального кодексу України, що підтверджується листом Луцької окружної прокуратури від 06.04.2026 №53-925ВИХ-26.

Вважаючи пункт 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 необґрунтованим та протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові та організаційні засади здійснення фінансового контролю в Україні визначені Законом України від 26 січня 1993 року №2939-XII “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” (далі – Закон №2939-XII).

Як установлено статтею 1 Закону №2939-XII, здійснення державного фінансового контролю забезпечує центральний орган виконавчої влади, уповноважений Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю (далі - орган державного фінансового контролю).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2939-XII головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов`язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов`язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб`єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб`єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.

За приписами частин другої, третьої статті 2 Закону №2939-XII державний фінансовий контроль забезпечується органом державного фінансового контролю через проведення державного фінансового аудиту, перевірки державних закупівель та інспектування. Порядок проведення органом державного фінансового контролю державного фінансового аудиту, інспектування та перевірок державних закупівель установлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну аудиторську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 лютого 2016 року №43 (зі змінами і доповненнями, далі – Положення №43), Державна аудиторська служба України (Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів та який реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю.

Держаудитслужба здійснює свої повноваження безпосередньо і через утворені в установленому порядку міжрегіональні територіальні органи (пункт 7 Положення №43).

Відповідно до пункту 6 Положення №43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; у разі виявлення збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір в установленому законодавством порядку.

Разом з тим, згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення №43, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань, зокрема: вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пунктів 7, 10 та 13 статті 10 Закону №2939-XII, згідно із якими органу державного фінансового контролю надано право, зокрема, пред`являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначати їх розмір у встановленому законодавством порядку.

Частиною другою статті 15 Закону №2939-XII обумовлено, що законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

Таким чином, з аналізу наведених правових норм слідує, що органу державного фінансового контролю надано право здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів, а у разі виявлення порушень законодавства пред`являти обов`язкові до виконання вимоги щодо усунення таких порушень.

Пунктами 42, 43 Порядку проведення інспектування Державною аудиторською службою, її міжрегіональними територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року №550 (далі - Порядок №550), передбачено, що у разі підписання акта ревізії із запереченнями керівник об`єкта контролю у строк не пізніше ніж 5 робочих днів після повернення органу державного фінансового контролю акта ревізії повинен подати йому підписані заперечення. Якщо протягом цього строку заперечення щодо акта не надійдуть, то орган державного фінансового контролю вживає заходів для реалізації результатів ревізії. Орган державного фінансового контролю аналізує правильність обґрунтувань, викладених у запереченнях, і в строк не пізніше ніж 15 робочих днів після отримання заперечень дає на них висновок, який затверджується керівником органу державного фінансового контролю або його заступником.

Як унормовано пунктами 45, 46 Порядку №550, у міру виявлення ревізією порушень законодавства посадові особи органу державного фінансового контролю, не чекаючи закінчення ревізії, мають право усно рекомендувати керівникам об`єкта контролю невідкладно вжити заходів для їх усунення та запобігання у подальшому. Якщо вжитими в період ревізії заходами не забезпечено повне усунення виявлених порушень, органом державного фінансового контролю у строк не пізніше ніж 10 робочих днів після реєстрації акта ревізії, та у разі надходження заперечень до нього - не пізніше ніж 10 робочих днів після надсилання висновків на такі заперечення об`єкту контролю надсилається вимога щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства із зазначенням строку зворотного інформування. Про усунення виявлених ревізією фактів порушення законодавства цей об`єкт контролю у строк, визначений вимогою про їх усунення, повинен інформувати відповідний орган державного фінансового контролю з поданням завірених копій первинних, розпорядчих та інших документів, що підтверджують усунення порушень.

Згідно з пунктом 50 Порядку №550, за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав органи державного фінансового контролю здійснюють провадження у справах про адміністративні правопорушення та накладають адміністративні стягнення у випадках, передбачених законом.

Органи державного фінансового контролю також вживають заходів до забезпечення:

притягнення до адміністративної, дисциплінарної та матеріальної відповідальності винних у допущенні порушень працівників об`єктів контролю;

порушення перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства;

звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства;

застосування заходів впливу за порушення бюджетного законодавства.

Бюджетним кодексом України регулюються відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства, і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, а також визначаються правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу (стаття 1 Бюджетного кодексу України).

Статтею 116 Бюджетного кодексу України встановлено, що порушенням бюджетного законодавства визнається порушення учасником бюджетного процесу встановлених цим Кодексом чи іншим бюджетним законодавством норм щодо складання, розгляду, затвердження, внесення змін, виконання бюджету та звітування про його виконання.

Частиною першою статті 117 Бюджетного кодексу України визначено, що за порушення бюджетного законодавства до учасників бюджетного процесу можуть застосовуватися такі заходи впливу:

1) попередження про неналежне виконання бюджетного законодавства з вимогою щодо усунення порушення бюджетного законодавства - застосовується в усіх випадках виявлення порушень бюджетного законодавства. Виявлені порушення бюджетного законодавства мають бути усунені в строк до 30 календарних днів;

2) зупинення операцій з бюджетними коштами - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 1-3, 10, 11, 14-29, 32-36, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 120 цього Кодексу;

3) призупинення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктами 20, 22-29, 38 і 40 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Призупинення бюджетних асигнувань передбачає припинення повноважень на взяття бюджетного зобов`язання на відповідну суму на строк від одного до трьох місяців у межах поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) у порядку, встановленому Міністерством фінансів України;

4) зменшення бюджетних асигнувань - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначені пунктом 24 (стосовно розпорядників бюджетних коштів), пунктом 29 та пунктом 38 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Зменшення бюджетних асигнувань передбачає позбавлення повноважень на взяття бюджетного зобов`язання на відповідну суму на строк до завершення поточного бюджетного періоду шляхом внесення змін до розпису бюджету (кошторису) та у разі необхідності з подальшим внесенням змін до закону про Державний бюджет України (рішення про місцевий бюджет) у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

5) повернення бюджетних коштів до відповідного бюджету - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 24 (щодо субвенцій та коштів, наданих одержувачам бюджетних коштів) частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

6) зупинення дії рішення про місцевий бюджет - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 7 частини першої статті 116 цього Кодексу, у порядку, встановленому статтею 122 цього Кодексу;

7) безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів - застосовується за порушення бюджетного законодавства, визначене пунктом 28 частини першої статті 116 цього Кодексу.

Безспірне вилучення коштів з місцевих бюджетів передбачає стягнення органами Казначейства України коштів з місцевих бюджетів до державного бюджету, в тому числі і за рахунок зменшення обсягу трансфертів (базової дотації) місцевим бюджетам на відповідну суму, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

8) інші заходи впливу, які можуть бути визначені законом про Державний бюджет України, - застосовуються за порушення бюджетного законодавства згідно із таким законом.

З огляду на приписи пункту 46 Порядку №550 та статті 117 Бюджетного кодексу України, письмова вимога Держаудитслужби породжують правові наслідки (зокрема, обов`язки) для свого адресата (об`єкта контролю), а відтак наділені рисами акта індивідуально-правової дії (з урахуванням її змістового складника, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), який повинен відповідати критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України. А том, такі індивідуально-правові акти можуть бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства в разі звернення об`єкта контролю з відповідним позовом.

Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 5 КАС України кожна особа має право звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Як зазначалося судом вище, відповідно до статті 15 Закону України “Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні” законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов`язковими для виконання службовими особами об`єктів, що контролюються.

З матеріалів справи убачається, що пунктом 1 вимоги від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 відповідач не лише констатував факт порушення, на його думку, вимог бюджетного законодавства, а й зазначив про втрати фінансових ресурсів спеціального фонду державного бюджету на суму 9 208 592,15 грн та на сплату ЄСВ на суму 1 892 876,93 грн, а також зобов`язав позивача вжити для відшкодування матеріальної шкоди (збитків) з винних осіб, завданих Головному управлінню внаслідок неправомірних рішень, дій його посадових осіб щодо фактичного використання коштів спеціального фонду бюджету на здійснення необов`язкових стимулюючих виплат працівникам Головного управління, які утримуються за рахунок коштів загального фонду бюджету, або обрати інший спосіб усунення порушення встановлений законодавством.

Отже, спірна вимога містить індивідуально визначені приписи, адресовані безпосередньо позивачу, та покладає на нього обов`язок вчинити певні дії, пов`язані з реагуванням на встановлені органом державного фінансового контролю порушення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 05.03.2026 у справі №380/28636/23 зазначив, що письмова вимога органу державного фінансового контролю породжує правові наслідки для її адресата, а тому наділена ознаками індивідуального акта та може бути предметом судового контролю.

Так, Верховний Суд звернув увагу на те, що під час розгляду спорів цієї категорії суди повинні перевіряти не лише повноваження органу державного фінансового контролю на прийняття відповідної вимоги, а й правомірність та обґрунтованість висновків про порушення, покладених в її основу.

У вищенаведеній постанові Верховний Суд зазначив наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.11.2018 у справі № 820/3534/16 дійшла висновку, що спір про правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, є публічно-правовим та підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції. У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий висновок був сформульовано Верховним Судом України у постанові від 23.02.2016 у справі №818/1857/14, і Велика Палата Верховного Суду не знайшла підстав для відступу від цієї позиції.

Аналогічна правова позиція також підтримана і Верховним Судом, зокрема, у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17, у якій за наслідками проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, у тому числі у їхньому співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), сформульовано позицію, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю.

Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі №826/3350/17 також дійшов висновків, що законна вимога контролюючого органу про усунення виявлених порушень законодавства повинна бути здійснена у письмовій формі, сформована внаслідок реалізації контролюючим органом своєї компетенції (завдань і функцій відповідно до законодавства), містити чіткі, конкретні і зрозумілі, приписи на адресу підконтрольного суб`єкта (об`єкта контролю, його посадових осіб), які є обов`язковими до виконання останнім. Під час вирішення справ, предметом яких є правомірність вимог контролюючих органів, скерованих на адресу підконтрольних суб`єктів, судам належить, виходячи із правової природи письмової вимоги контролюючого органу, враховувати чи прийнята вона на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством. З метою встановлення того, чи контролюючим органом при прийнятті спірної вимоги владні управлінські функції реалізовані у передбачений законом спосіб, суду належить надати правову оцінку змісту вимоги як індивідуально-правового акту.

Аналогічні висновки Верховним Судом було висловлено в постановах від 14.12.2023 у справі №1.380.2019.004998, від 06.07.2023 у справі № 1740/2398/18, від 21.03.2023 у справі № 560/4370/22.

Отже, правова природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки, зокрема, обов`язки для свого адресата, а тому наділена ознаками правового акта індивідуальної дії з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься, і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом. Тому, з метою дотримання завдань і основних засад адміністративного судочинства, судам належить перевіряти обґрунтованість доводів позивача щодо дотримання органом фінансового контролю законності при прийнятті спірної вимоги.

Відповідаючи на аргументи відповідача про те, що визначення у вимозі органу державного фінансового контролю збитків не порушує прав позивача, адже вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом, суд зазначає таке.

Верховний Суд у постанові від 20.02.2018 у справі №822/2087/17 зазначив, що висновок суду про те, що збитки контролюючим органом можуть бути стягнуті лише під час відповідного судового процесу (а не шляхом пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги), не спростовує того, що «законна вимога» контролюючого органу як індивідуально-правовий акт повинна відповідати вимогам закону в частині її змісту і форми. Саме аналіз змісту вимоги контролюючого органу свідчить про те, чи такі вимоги дотримано та чи породжує така вимога права і обов`язки для підконтрольної установи.

З проведеного аналізу сутності завдань і функцій органів фінансового контролю, в тому числі у їх співвідношенні із завданнями адміністративного судочинства (рішення суб`єкта владних повноважень як предмет судового контролю), висновується, що рішення (дії, бездіяльність) органу фінансового контролю, прийняті в результаті реалізації їхніх окремо взятих завдань або функцій (пред`явлення обов`язкової до виконання вимоги як одна з них), є окремими предметами судового контролю. Та обставина, що законодавство прямо передбачає порядок реалізації окремо взятого завдання чи функції контролюючого органу, зокрема, стягнення збитків у судовому порядку на підставі пункту 10 частини першої статті 10 Закону № 2939-XII, з якою кореспондується пункт 50 Порядку №550, жодним чином не відміняє чи спростовує того, що всі рішення, дії чи бездіяльність органів державного фінансового контролю, прийняті або здійснені при реалізації ними їхніх владних управлінських функцій, можуть бути окремим предметом судового розгляду при поданні відповідного адміністративного позову. За правовою природою реалізація контролюючим органом компетенції в частині пред`явлення обов`язкових до виконання вимог і в частині здійснення процедури стягнення заподіяних збитків передбачає наявність різних, окремих, незалежних процедур.

Таку правову позицію неодноразово висловлював Верховний Суд, зокрема, у постановах від 22.10.2020 у справі №820/3089/17, від 31.05.2021 у справі №826/18686/16, від 31.08.2021 у справі №160/5323/20, від 02.11.2021 у справі №420/6808/19, від 12.05.2022 у справі №620/4169/20, від 22.12.2022 у справі №826/13003/17, від 21.03.2023 у справі №560/4370/22.

У постановах від 25.07.2024 у справі № 160/12986/21, від 14.11.2024 у справі № 380/12264/20 Верховний Суд указав на те, що задля вирішення питання порядку оскарження вимоги, яка спрямована на відшкодування збитків, першочергово необхідно дослідити чи була дотримана контролюючим органом процедура проведення перевірки, підстави її проведення (якщо цим мотивовано підстави позову) і, як наслідок, правову природу встановлених порушень. Без належного дослідження цих питань і встановлення вини підконтрольної установи (доведеність факту наявності порушення під час здійснення фінансово-господарської діяльності) неможливо надати оцінку правомірності вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків.

Отже, право підконтрольної установи на оскарження вимоги, яка містить зобов`язання щодо повернення збитків, слід розуміти в контексті права на оскарження вимоги, як акта індивідуальної дії, в частині дотримання процедури проведення перевірки контролюючим органом (шляхом проведення ревізії, моніторингу та ін.) у співвідношенні з суттю встановлених порушень.

Водночас правомірність вимоги у частині законності і правильності обчислення розміру збитків може бути предметом перевірки в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю про їхнє стягнення. Такий порядок оскарження слід застосовувати, якщо підконтрольною установою не було попередньо оскаржено таку вимогу по суті встановлених порушень під час проведення відповідної перевірки і таким порушенням судом не було надано оцінку (відсутня будь-яка реакція з боку підконтрольної установи після отримання вимоги), або дотримання процедури проведення перевірки (ревізії, моніторингу, тощо) та факт порушення з боку підконтрольної установи під час здійснення господарської діяльності встановлено у судовому рішенні.

Таким чином, Верховний Суд неодноразово зазначав про можливість оскарження вимоги органу державного фінансового контролю за позовом підконтрольної особи, у тому числі у випадку вказівки у вимозі на суму збитків, завданих фінансовими порушеннями, й необхідність їх відшкодування (повернення / стягнення), і Верховний Суд не вбачає підстав для відступу від такого висновку.

З урахуванням вищенаведеного суд враховує, що предметом спору у цій справі є не питання фактичного стягнення будь-яких коштів, а правомірність висновків відповідача про допущення позивачем порушень бюджетного законодавства та законність покладення на нього обов`язку вживати заходів щодо усунення таких порушень.

З огляду на наведене суд відхиляє доводи відповідача про те, що вимога від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 не впливає на права та обов`язки позивача та не може бути самостійним предметом судового оскарження.

Відтак суд переходить до перевірки правомірності висновків відповідача про порушення позивачем вимог бюджетного законодавства, які стали підставою для прийняття пункту 1 вимоги від 26.03.2026 №130307-14/770-2026.

Спірні правовідносини регулюються Бюджетним кодексом України, Законом України “Про державну службу”, Законом України “Про оплату праці”, Порядком складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, а також іншими нормативно-правовими актами, що визначають порядок планування та використання бюджетних коштів.

Відповідно до частини четвертої статті 13 Бюджетного кодексу України (у редакції на момент виникнення спірних правовідносин) власні надходження бюджетних установ отримуються додатково до коштів загального фонду бюджету і включаються до спеціального фонду бюджету. При цьому надходження бюджетних установ у вигляді майна (активів) в натуральній формі, отримане від інших бюджетних установ, які відповідно до законодавства виконують функції з управління об`єктами державної (комунальної) власності, у межах відповідного бюджету, не є власними надходженнями таких бюджетних установ.

Власні надходження бюджетних установ поділяються на такі групи:

перша група - надходження від плати за послуги, що надаються бюджетними установами згідно із законодавством;

друга група - інші джерела власних надходжень бюджетних установ.

У складі першої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - плата за послуги, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю;

підгрупа 2 - надходження бюджетних установ від додаткової (господарської) діяльності;

підгрупа 3 - плата за оренду майна бюджетних установ, що здійснюється відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна";

підгрупа 4 - надходження бюджетних установ від реалізації в установленому порядку майна (крім нерухомого майна).

У складі другої групи виділяються такі підгрупи:

підгрупа 1 - благодійні внески, гранти та дарунки;

підгрупа 2 - надходження, що отримують бюджетні установи від підприємств, організацій, фізичних осіб та від інших бюджетних установ для виконання цільових заходів, у тому числі заходів з відчуження для суспільних потреб земельних ділянок та розміщених на них інших об`єктів нерухомого майна, що перебувають у приватній власності фізичних або юридичних осіб;

підгрупа 3 - надходження, що отримують державні і комунальні заклади професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти від розміщення на депозитах тимчасово вільних бюджетних коштів, отриманих за надання платних послуг, якщо таким закладам законом надано відповідне право; надходження, що отримують державні і комунальні заклади фахової передвищої та вищої освіти, наукові установи та заклади культури як відсотки, нараховані на залишок коштів на поточних рахунках, відкритих у банках державного сектору для розміщення власних надходжень, отриманих як плата за послуги, що надаються ними згідно з основною діяльністю, благодійні внески та гранти;

підгрупа 4 - 30 відсотків дивідендів (доходу), нарахованих на акції (частки) господарських товариств, у статутних капіталах яких є майнові права інтелектуальної власності, виключні майнові права на які належать державним науковим установам (крім державних наукових установ оборонно-промислового комплексу), державним університетам, академіям, інститутам.

Власні надходження бюджетних установ використовуються (з урахуванням частини дев`ятої статті 51 цього Кодексу) на:

покриття витрат, пов`язаних з організацією та наданням послуг, що надаються бюджетними установами згідно з їх основною діяльністю (за рахунок надходжень підгрупи 1 першої групи);

організацію додаткової (господарської) діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 2 першої групи);

утримання, облаштування, ремонт та придбання майна бюджетних установ (за рахунок надходжень підгрупи 3 першої групи);

ремонт, модернізацію чи придбання нових необоротних активів та матеріальних цінностей, покриття витрат, пов`язаних з організацією збирання і транспортування відходів і брухту на приймальні пункти (за рахунок надходжень підгрупи 4 першої групи);

господарські потреби бюджетних установ, включаючи оплату комунальних послуг і енергоносіїв (за рахунок надходжень підгруп 2 і 4 першої групи);

організацію основної діяльності бюджетних установ (за рахунок надходжень підгруп 1, 3 і 4 другої групи);

виконання відповідних цільових заходів (за рахунок надходжень підгрупи 2 другої групи).

Частиною дев`ятою статті 51 Бюджетного кодексу України передбачено, що якщо фактичні обсяги власних надходжень бюджетних установ з урахуванням залишків відповідних бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет), розпорядник бюджетних коштів передбачає спрямування таких надпланових обсягів у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв.

Якщо такої заборгованості немає, розпорядник бюджетних коштів спрямовує 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, і 50 відсотків коштів - на заходи, необхідні для виконання основних функцій, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

У такому разі розпорядник бюджетних коштів здійснює перерозподіл обсягів узятих бюджетних зобов`язань за загальним фондом бюджету для проведення видатків за цими зобов`язаннями із спеціального фонду бюджету.

Основні вимоги до складання, розгляду, затвердження та виконання кошторисів бюджетних установ визначає Порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228 (далі – Порядок №228).

За правилами абзацу першого пункту 3 Порядку №228, установа незалежно від того, чи веде вона бухгалтерський облік самостійно, чи обслуговується централізованою бухгалтерією, для забезпечення своєї діяльності складає кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, зведення показників спеціального фонду кошторису за кожною виконуваною нею бюджетною програмою (…).

Наведене кореспондується з положеннями пункту 5 вказаного Порядку, за якими установам можуть виділятися бюджетні кошти тільки за наявності затверджених та погоджених у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету, планів спеціального фонду (…). Установи мають право брати бюджетні зобов`язання та здійснювати платежі в межах бюджетних асигнувань, установлених затвердженими та погодженими у випадках, передбачених цим Порядком, кошторисами, планами асигнувань загального фонду бюджету, планами надання кредитів із загального фонду бюджету, планами спеціального фонду (…).

Пунктом 10 Порядку №228 визначено, що головні розпорядники забезпечують організацію та координацію роботи відповідальних виконавців, розпорядників нижчого рівня із складання проектів кошторисів (…).

Головні розпорядники, керуючись відповідними методичними вказівками Мінфіну, Міністерства фінансів Автономної Республіки Крим, місцевих фінансових органів щодо складання розпису відповідного бюджету, доводять відповідальним виконавцям, розпорядникам нижчого рівня вказівки щодо складання проектів кошторисів, планів асигнувань (…), термінів їх подання і показники, які необхідні для визначення обсягів видатків бюджету та надання кредитів з бюджету (пункт 11 Порядку №228).

Відповідно до пункту 20 Порядку №228, під час визначення обсягів видатків бюджету та/або надання кредитів з бюджету розпорядників нижчого рівня головні розпорядники повинні враховувати об`єктивну потребу в коштах кожної установи, виходячи з її основних виробничих показників і контингентів, які встановлюються для установ (кількість класів, учнів у школах, ліжок у лікарнях, дітей у дошкільних закладах тощо), обсягу виконуваної роботи, штатної чисельності, необхідності здійснення видатків на охорону праці, погашення дебіторської і кредиторської заборгованості та реалізації окремих програм і намічених заходів щодо скорочення витрат у плановому бюджетному періоді.

За приписами пункту 22 Порядку №228, показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Кошториси, плани асигнувань загального фонду бюджету, плани надання кредитів із загального фонду бюджету, плани спеціального фонду, плани використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів), помісячні плани використання бюджетних коштів і штатні розписи затверджуються керівником установи вищого рівня, за винятком випадків, зазначених у пункті 33 цього Порядку (якщо законодавством не встановлено інший порядок затвердження) (пункт 32 Порядку №228).

Абзацом другим пункту 43 вказаного Порядку передбачено, що розпорядники мають право провадити діяльність виключно в межах бюджетних асигнувань, затверджених кошторисами (…).

А згідно з абзацами першим, другим пункту 46 цього ж Порядку, розпорядники беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, планом асигнувань загального фонду бюджету, планом надання кредитів із загального фонду бюджету та планом спеціального фонду відповідно до статті 48 Бюджетного кодексу України (…).

Розпорядники беруть бюджетні зобов`язання за спеціальним фондом бюджету виключно в межах відповідних фактичних надходжень до такого фонду (з дотриманням вимог частини другої статті 57 Бюджетного кодексу України), якщо інше не передбачено законодавством.

Як слідує з матеріалів справи, Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів прийняла наказ від 10.06.2022 №216 “Про удосконалення процедури розгляду та затвердження планових документів у період дії воєнного стану” (далі – Наказ №216), пунктом 4.1 якого зобов`язано керівників територіальних органів та державних установ, що входять до сфери її управління, надсилати пропозиції щодо збільшення видатків на заробітну плату за спеціальним фондом лише у разі неможливості здійснення обов`язкових виплат в межах наявного фонду оплати праці й за умови надання обґрунтувань та деталізованих розрахунків.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначає Закон України “Про державну службу” від 10.12.2015 №889-VIII (далі – Закон №889-VIII).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 889-VIII, державна служба – це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави (…).

Згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 7 Закону №889-VIII, державний службовець має право на належні для роботи умови служби та їх матеріально-технічне забезпечення; оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).

Статтею 50 Закону № 889-VIII установлено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов`язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.

Заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

При цьому загальний розмір премій, передбачених пунктом 2 частини третьої цієї статті, які може отримати державний службовець за рік, не може перевищувати 30 відсотків фонду його посадового окладу за рік.

Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є державний бюджет. Фонд оплати праці державних службовців формується за рахунок коштів державного бюджету, а також коштів, які надходять до державного бюджету в рамках програм допомоги Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ (…).

Особливості оплати праці державних службовців в апаратах (секретаріатах) судів та інших органах системи правосуддя визначаються Законом №1402-VIII.

За правилом частини сьомої статті 52 Закону №889-VIII, фонд преміювання державного органу встановлюється у розмірі 20 відсотків загального фонду посадових окладів за рік та економії фонду оплати праці.

В частині другій статті 54 Закону №889-VIII передбачено, що державним службовцям може надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань. Порядок надання та розмір такої допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Крім того, положеннями абзацу восьмого пункту 14 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону №889-VIII визначалось, що керівники державної служби протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом у межах економії фонду оплати праці мають право встановлювати державним службовцям додаткові стимулюючі виплати відповідно до Положення про застосування стимулюючих виплат, що затверджується Кабінетом Міністрів України.

Водночас, приміткою до цього пункту установлено, що норми абзацу восьмого пункту 14 розділу XI застосовуються, зокрема, по 31 грудня 2023 року згідно із Законом №2710-IX від 03.11.2022.

Положення абзацу восьмого пункту 14 розділу XI “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 889-VIII реалізовано Кабінетом Міністрів України шляхом прийняття 18.01.2017 постанови №15, якою затверджено, зокрема, Положення про застосування стимулюючих виплат державним службовцям (далі – Положення №15).

Пунктом 1 Положення №15 визначено, що це Положення визначає механізм застосування стимулюючих виплат державним службовцям з метою посилення мотивації працівників державних органів до високопрофесійної, результативної та високоякісної роботи.

Відповідно до пункту 2 цього Положення, керівники державної служби в державному органі мають право встановлювати державним службовцям у межах економії фонду оплати праці додаткові стимулюючі виплати.

Згідно з пунктом 3 Положення №15, до додаткових стимулюючих виплат державним службовцям належать надбавки: 1) за інтенсивність праці; 2) за виконання особливо важливої роботи.

Надбавка за інтенсивність праці та надбавка за виконання особливо важливої роботи (надбавки) встановлюються державним службовцям у відсотках до посадового окладу.

Надбавки встановлюються згідно з наказом (розпорядженням) керівника державної служби в державному органі.

Надбавка за інтенсивність праці встановлюється державним службовцям з урахуванням таких критеріїв: 1) якість і складність підготовлених документів; 2) терміновість виконання завдань, опрацювання та підготовки документів; 3) ініціативність у роботі.

Керівникам інших державних органів (керівникам державної служби), їх заступникам можуть встановлюватися надбавки керівником державної служби в державному органі за погодженням із суб`єктом призначення (пункт 8 Положення №15).

Оцінюючи доводи сторін та надані ними докази у їх сукупності, суд зазначає таке.

Як убачається зі змісту пункту 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 26.03.2026 №130307-14/770-2026, відповідач дійшов висновку про порушення Головним управлінням Держпродспоживслужби у Волинській області вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, а також наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10.06.2022 №216.

На думку відповідача, таке порушення полягало у тому, що протягом 2023-2024 років та першого півріччя 2025 року позивачем фактично використано кошти спеціального фонду державного бюджету на здійснення необов`язкових (стимулюючих) виплат працівникам, які утримуються за рахунок загального фонду бюджету, за наявності достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Разом з тим суд зазначає, що сам по собі факт здійснення преміювання, виплати надбавок, матеріальної допомоги чи інших стимулюючих виплат працівникам бюджетної установи за рахунок коштів спеціального фонду бюджету не свідчить автоматично про порушення бюджетного законодавства.

Суд враховує доводи відповідача про те, що премії, надбавки, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та інші виплати, здійснені позивачем за рахунок коштів спеціального фонду, належать до виплат стимулюючого характеру та не є виплатами обов`язкового характеру.

Суд погоджується, що відповідно до законодавства про оплату праці державних службовців та працівників бюджетної сфери премії, надбавки за інтенсивність праці, надбавки за складність і напруженість у роботі, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань належать до стимулюючих виплат, рішення про встановлення яких приймається керівником відповідної установи.

Разом з тим сама по собі належність зазначених виплат до стимулюючих не свідчить про порушення вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 чи Наказу №216. Відповідачем не наведено норми закону чи іншого нормативно-правового акта, яка б прямо забороняла здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету за умови наявності відповідних бюджетних призначень та затверджених кошторисних показників.

Крім того, наведені відповідачем обставини фактично свідчать про незгоду органу державного фінансового контролю з обраним позивачем підходом до планування та використання коштів спеціального фонду бюджету. Водночас сама по собі наявність іншого можливого підходу до бюджетного планування не є достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства за відсутності прямої законодавчої заборони або встановленого факту недотримання конкретного нормативного припису.

При цьому посилання відповідача на стимулюючий характер спірних виплат саме по собі не спростовує правомірності їх фінансування за рахунок коштів спеціального фонду, оскільки характер виплати та джерело її фінансування є різними правовими категоріями, які регулюються різними нормами законодавства.

Суд не знаходить підстав для висновку про порушення позивачем пункту 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228.

Відповідно до пункту 22 зазначеного Порядку показники видатків бюджету та надання кредитів з бюджету, що включаються до проекту кошторису, повинні бути обґрунтовані відповідними розрахунками за кожним кодом економічної класифікації видатків бюджету або класифікації кредитування бюджету і деталізовані за видами та кількістю товарів (робіт, послуг) із зазначенням вартості за одиницю.

Отже, наведена норма регулює порядок формування проєкту кошторису та встановлює вимоги до обґрунтування бюджетних показників, які включаються до нього.

Разом з тим ні в акті ревізії, ні у спірній вимозі відповідач не навів конкретних обставин, які б свідчили про відсутність відповідних розрахунків, їх недостовірність, неправильність визначення потреби у видатках або затвердження кошторисів без належного обґрунтування.

Матеріали справи також не містять доказів того, що бюджетні запити, бюджетні пропозиції, кошториси чи зміни до них були повернуті головним розпорядником бюджетних коштів на доопрацювання або не погоджені у зв`язку з невідповідністю вимогам пункту 22 Порядку №228.

Навпаки, встановлені судом обставини свідчать про те, що відповідні кошториси та зміни до них були погоджені та затверджені у встановленому законодавством порядку, а показники спеціального фонду щодо видатків на оплату праці були включені до затверджених кошторисів бюджетної установи.

За таких обставин посилання відповідача на пункт 22 Порядку №228 саме по собі не підтверджує факту порушення позивачем бюджетного законодавства.

Суд також відхиляє доводи відповідача про порушення позивачем наказу Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів від 10 червня 2022 року №216.

Як убачається зі змісту зазначеного наказу, ним урегульовано питання підготовки, погодження та подання планових документів у системі Держпродспоживслужби, а також визначено окремі вимоги щодо планування видатків спеціального фонду.

Разом із тим відповідачем не доведено, що під час формування бюджетних пропозицій, бюджетних запитів, кошторисів або змін до них позивачем було порушено конкретні приписи зазначеного наказу.

Зокрема, відповідачем не надано доказів того, що відповідні планові документи були складені з порушенням вимог наказу №216, не погоджувалися головним розпорядником бюджетних коштів або були затверджені всупереч зауваженням Держпродспоживслужби.

Більше того, положення наказу №216 є внутрішнім організаційно-розпорядчим актом Держпродспоживслужби та не можуть тлумачитися як самостійна підстава для висновку про порушення позивачем вимог Бюджетного кодексу України за відсутності встановлення факту порушення відповідних норм закону.

Суд також враховує, що наведені в акті ревізії дані свідчать про істотну різницю між розрахунковими показниками видатків спеціального фонду та їх фактичним використанням протягом 2023-2025 років. За окремими видами виплат фактичні видатки становили лише незначну частину від обсягів, передбачених розрахунками до кошторисів, а окремі виплати за рахунок коштів спеціального фонду взагалі не здійснювалися. При цьому, як зазначено в акті ревізії, утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які були недофінансовані за загальним фондом бюджету.

Наведені обставини можуть свідчити про відмінність між плановими показниками та фактичними потребами установи у відповідному бюджетному періоді, однак самі по собі не підтверджують порушення вимог частини четвертої статті 13 чи частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України.

Крім того, хоча в акті ревізії зазначено про необґрунтованість окремих розрахунків до кошторисів, відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них або перевищення бюджетних призначень, а відповідні кошториси та зміни до них були затверджені головним розпорядником бюджетних коштів у встановленому законодавством порядку.

Суд також враховує, що частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України регулює особливості використання власних надходжень бюджетних установ виключно у випадку, якщо фактичні обсяги таких надходжень з урахуванням залишків бюджетних коштів на початок року перевищують відповідні витрати, затверджені законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет).

У такому разі законодавець визначає черговість використання надпланових обсягів власних надходжень: у першу чергу на погашення заборгованості з оплати праці, нарахувань на заробітну плату, стипендій, комунальних послуг та енергоносіїв, а за відсутності такої заборгованості – 50 відсотків коштів на заходи, що здійснюються за рахунок відповідних надходжень, та 50 відсотків – на заходи, необхідні для виконання основних функцій установи, але не забезпечені коштами загального фонду бюджету за відповідною бюджетною програмою.

Водночас зазначена норма не містить прямої заборони на здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету та не встановлює, що такі виплати у всіх випадках повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Крім того, частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України не пов`язує можливість використання коштів спеціального фонду з поділом виплат на обов`язкові та стимулюючі.

Відтак для висновку про порушення вимог частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України відповідач повинен був довести не лише факт здійснення відповідних виплат, а й факт перевищення фактичних обсягів власних надходжень над показниками, врахованими під час затвердження бюджету, наявність надпланових власних надходжень та їх розмір, наявність або відсутність заборгованості, визначеної цією нормою, а також недотримання позивачем встановленої законом черговості використання таких коштів.

Однак акт ревізії та пункт 1 спірної вимоги не містять висновків щодо перевищення фактичних обсягів власних надходжень позивача над відповідними показниками, затвердженими законом про Державний бюджет України, не містять відомостей про формування та використання надпланових власних надходжень, а також не містять аналізу дотримання позивачем визначеної частиною дев`ятою статті 51 Бюджетного кодексу України черговості використання таких коштів.

Натомість відповідач фактично обґрунтовує порушення зазначеної норми тим, що спірні виплати мали стимулюючий характер, здійснювалися працівникам, посади яких передбачені штатними розписами, та за умови достатнього рівня забезпеченості потреби в коштах на оплату праці за загальним фондом бюджету.

Разом із тим сам по собі стимулюючий характер відповідних виплат не визначає джерело їх фінансування та не свідчить про порушення бюджетного законодавства.

Крім того, як убачається з акта ревізії, утворена економія коштів спеціального фонду використовувалася, зокрема, на покриття частини виплат обов`язкового характеру, які були недофінансовані за загальним фондом бюджету. Наведені обставини, навпаки, свідчать про спрямування коштів спеціального фонду на забезпечення виконання основних функцій установи та узгоджуються зі змістом частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України.

За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач не встановив та не довів наявності обставин, з якими частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України пов`язує особливості використання власних надходжень бюджетних установ, а тому висновок про порушення позивачем вимог зазначеної норми є необґрунтованим.

Суд звертає увагу, що наведені в акті ревізії посилання на пункт 20, пункт 23 та абзац четвертий пункту 28 Порядку №228, лист Міністерства фінансів України від 10.02.2024 №08010-05/041-5/809 та лист Держпродспоживслужби від 23.05.2023 №21.2-6/12134 не знайшли свого відображення у пункті 1 спірної вимоги, яким встановлено порушення виключно частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 та Наказу №216.

Суд також звертає увагу, що відповідач, констатуючи порушення частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, не навів, яке саме порушення бюджетного законодавства у розумінні статті 116 Бюджетного кодексу України було допущене позивачем, а також не встановив факту нецільового використання бюджетних коштів, перевищення бюджетних асигнувань чи іншого порушення, за яке Бюджетний кодекс України передбачає застосування заходів впливу.

Отже, наведені відповідачем обставини не підтверджують використання коштів спеціального фонду поза межами затверджених кошторисних призначень, перевищення бюджетних асигнувань або спрямування бюджетних коштів на цілі, не передбачені законодавством.

Також відповідач не заперечує факту виконання працівниками Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області своїх посадових обов`язків, не ставить під сумнів правомірність встановлення їм премій, надбавок та матеріальної допомоги, не стверджує про отримання відповідних коштів особами, які не мали права на їх одержання, та не наводить доказів безпідставного нарахування чи виплати заробітної плати.

Отже, фактично відповідач ототожнює сам факт здійснення стимулюючих виплат за рахунок коштів спеціального фонду із завданням збитків державному бюджету.

Однак за відсутності встановленого порушення норм бюджетного законодавства сам по собі факт використання коштів спеціального фонду на виплату премій, надбавок, матеріальної допомоги та нарахувань на них не може свідчити про завдання збитків державному бюджету.

Фактично висновок відповідача ґрунтується на тлумаченні положень бюджетного законодавства, відповідно до якого стимулюючі виплати повинні здійснюватися виключно за рахунок коштів загального фонду бюджету. Однак ні частина четверта статті 13, ні частина дев`ята статті 51 Бюджетного кодексу України, ні пункт 22 Порядку №228, ні Наказ №216 не містять прямої заборони щодо здійснення таких виплат за рахунок коштів спеціального фонду та не визначають використання коштів спеціального фонду на зазначені цілі як порушення бюджетного законодавства.

За змістом пункту 1 спірної вимоги відповідач не лише констатував наявність порушення, а й дійшов висновку про завдання спеціальному фонду державного бюджету збитків на суму 9 208 592,15 грн та на сплату ЄСВ на суму 1 892 876,93 грн. Однак для такого висновку необхідним є встановлення порушення конкретного нормативного припису, який регулює порядок використання бюджетних коштів. Саме лише існування альтернативного підходу до планування або фінансування видатків не може бути достатньою правовою підставою для висновку про порушення бюджетного законодавства та завдання державі збитків.

Таким чином, відповідачем доведено факт здійснення позивачем виплат за рахунок коштів спеціального фонду бюджету, однак не доведено, що такі виплати були заборонені законом, здійснені поза межами затверджених кошторисів або проведені з порушенням конкретного нормативного припису. Висновок про порушення частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 та Наказу №216 ґрунтується переважно на тлумаченні відповідачем зазначених норм права, а не на встановленні факту їх порушення позивачем.

Наведені у відзиві, запереченнях на відповідь на відзив та додаткових поясненнях доводи відповідача не спростовують встановлених судом обставин та не усувають недоліків правового обґрунтування, покладеного в основу пункту 1 спірної вимоги.

Суд також враховує посилання відповідача на звернення до правоохоронних органів щодо виявлених під час ревізії обставин.

Разом із тим сам факт направлення відповідних матеріалів до правоохоронних органів або внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує наявності порушення бюджетного законодавства та не звільняє відповідача від обов`язку довести правомірність оскаржуваної вимоги належними та допустимими доказами.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Отже, саме на Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області покладено обов`язок довести правомірність висновків, викладених в акті ревізії від 16.02.2026 №130307-22/03 та пункті 1 вимоги від 26.03.2026 №130307-14/770-2026.

Однак під час розгляду справи відповідач не довів належними, допустимими та достатніми доказами факту порушення позивачем вимог частини четвертої статті 13 та частини дев`ятої статті 51 Бюджетного кодексу України, пункту 22 Порядку №228 та Наказу №216.

Суд також враховує, що Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та здійснює свою фінансово-господарську діяльність у межах бюджетних призначень і кошторисів, затверджених головним розпорядником бюджетних коштів.

Матеріалами справи підтверджується, що видатки спеціального фонду на оплату праці та нарахування на заробітну плату були передбачені бюджетними пропозиціями та бюджетними запитами позивача, враховані головним розпорядником бюджетних коштів під час формування показників спеціального фонду та відображені у затверджених кошторисах на відповідні бюджетні періоди. Кошториси та зміни до них були погоджені і затверджені у встановленому законодавством порядку та прийняті до виконання органами Казначейства України.

При цьому під час проведення ревізії відповідачем не встановлено порушень порядку складання бюджетних запитів, затвердження кошторисів, внесення змін до них, перевищення бюджетних призначень, взяття бюджетних зобов`язань понад встановлені асигнування чи використання бюджетних коштів на цілі, не передбачені кошторисами.

Сам факт погодження головним розпорядником бюджетних коштів відповідних показників спеціального фонду та затвердження кошторисів свідчить про те, що інформація щодо планування та використання коштів спеціального фонду не приховувалася від органів, уповноважених на здійснення бюджетного планування та контролю.

За таких обставин суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності висновків про порушення позивачем бюджетного законодавства, покладених в основу пункту 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 “Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією”.

Відтак пункт 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 26.03.2026 №130307-14/770-2026 “Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією” є необґрунтованим, прийнятим без достатніх правових та фактичних підстав, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Частиною першою статті 139 КАС України обумовлено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки позов підлягає задоволенню повністю, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2662,40 грн згідно з платіжною інструкцією від 01.04.2026 №400 підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 139, 243-246, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати пункт 1 вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області від 26 березня 2026 року №130307-14/770-2026 “Про усунення порушень законодавства виявлених ревізією”.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області на користь Головного управління Держпродспоживслужби у Волинській області судовий збір у сумі 2662,40 грн (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Головне управління Держпродспоживслужби у Волинській області (43027, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Поліська Січ, будинок 10; ідентифікаційний код 40317441).

Відповідач: Управління Західного офісу Держаудитслужби у Волинській області (43005, Волинська область, місто Луцьк, проспект Грушевського, будинок 3А; ідентифікаційний код 40913671).

Суддя Н. В. Стецик