Рішення від 11 червня 2026 р. у справі №140/14111/25 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2026 року ЛуцькСправа № 140/14111/25

Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Каленюк Ж.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі – ГУ ПФУ в Запорізькій області) про визнання протиправним та скасування рішення від 29 жовтня 2025 року №032950013113 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі - Закон №796-XII); зобов`язання призначити і виплачувати пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII з дня звернення за призначенням пенсії - з 29 серпня 2025 року.

Позов обґрунтований тим, що позивач є потерпілою від Чорнобильської катастрофи та в жовтні 2025 року звернулася до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до приписів Закону №796-XII та отримала рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 29 жовтня 2025 року №032950013113 про відмову у призначенні пенсії з підстав проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року менше трьох років.

Із таким рішенням позивач не погоджується та вважає, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) та надана органу Пенсійного фонду довідка виконавчого комітету Білокоровицької сільської ради від 24 вересня 2025 року №3098 підтверджують факт її проживання в селищі Бучмани Коростенського (Олевського) району Житомирської області (віднесено до зони гарантованого добровільного відселення) з 26 квітня 1986 року по 01 вересня 1986 року, з 14 травня 1990 року по 20 серпня 1990 року (була зареєстрована) та з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року у вихідні, святкові дні та дні щорічних канікул під час навчання в Ірпінському індустріальному технікумі та Українському інституті водного господарства, що безпідставно не врахував відповідач. Указане підтверджується також актом від 24 вересня 2025 року про встановлення факту проживання.

На переконання позивача, вона має право на зниження пенсійного віку з урахуванням часу фактичного проживання у зоні гарантованого добровільного відселення на 6 років.

З наведених підстав позивач просила позов задовольнити.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 03 грудня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив позовні вимоги та у їх задоволенні просив відмовити (а.с.36-39). В обґрунтування цієї позиції вказав, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв`язку із постійним проживанням або роботою в такій місцевості, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років станом на 01 січня 1993 року. Наявність посвідчення потерпілого внаслідок від Чорнобильської катастрофи без підтвердження факту постійного фізичного перебування у зв`язку з проживанням/роботою на території радіоактивного забруднення не надає особі право на зниження пенсійного віку згідно зі статтею 55 Закону №796-ХІІ та відповідно на призначення пенсії. Позивач до заяви про призначення пенсії не надала належних доказів факту постійного проживання та/або роботи в зоні радіоактивного забруднення з моменту аварії на Чорнобильській АЕС (26 квітня 1986 року) та по 31 грудня 1992 року. Зокрема, не враховано період проживання на території радіоактивного забруднення згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098 період проживання без реєстрації.

Відповідач вважає, що його рішення є законним та підстави для його скасування відсутні.

Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 18 березня 2026 року справу прийнято до провадження новим складом суду (у зв`язку з відрахуванням зі штату суду судді Димарчук Т.М., у провадженні якої перебувала справа); розгляд справи розпочато спочатку.

Дослідивши письмові докази, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

22 жовтня 2025 року ОСОБА_1 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася із заявою про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, що не є спірним.

Після реєстрації працівниками ГУ ПФУ у Волинській області заяви та формування електронної пенсійної справи заява позивача відповідно до принципу екстериторіальності була розглянута ГУ ПФУ в Запорізькій області, рішенням якого від 29 жовтня 2025 року №032950013113 відмовлено у призначенні пенсії зі зниженням пенсійного віку з урахуванням положень пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ з тих підстав, що період проживання заявниці у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року становить менше трьох років; не враховано період з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098 (а.с.25).

Це рішення і є предметом оскарження.

При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.

Частиною першою статті 9 Закону України від 09 березня 2003 року №1058-ІV “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058-ІV) передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Як передбачено частиною першою статті 26 Закону №1058-IV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 01 січня 2018 року, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, встановлені статтею 55 Закону №796-ХІІ.

Так частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ перебачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи – особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку становить 3 роки (початкова величина) та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (пункт 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ). Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналіз вказаних правових норм свідчить на користь того, що призначення та виплата пенсій особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, провадиться за нормами Закону №1058-ІV і з урахуванням додаткових пільг, встановлених Законом №796-XII. Зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи. Обов`язковою умовою наявності в особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи до 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення - протягом трьох років). Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов`язковий період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.

Отже, період проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років станом на 01 січня 1993 року необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року (подібні висновки щодо застосування норм права викладені у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22).

Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, визначений у додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 23 липня 1991 року №106 “Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української PCP про порядок введення в дію законів Української PCP “Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи” та “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” (далі – Постанова №106).

Підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі – Порядок №22-1), з урахуванням змін, внесених постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2023 року №55-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 02 січня 2024 року за №1/41346), які набрали чинності 15 лютого 2024 року, передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку потерпілим від Чорнобильської катастрофи: потерпілим від Чорнобильської катастрофи:

для осіб, які постійно працювали (працюють) на територіях радіоактивного забруднення, додаються документи, видані підприємствами, установами, організаціями, органами місцевого самоврядування, що підтверджують період(и) постійної роботи в населених пунктах, віднесених до відповідних територій радіоактивного забруднення;

для осіб, які постійно проживали (проживають) на територіях радіоактивного забруднення, додаються відомості про місце проживання, зазначені у пункті 2.22 цього розділу, та/або документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування.

Пунктом 2.22 розділу II Порядку №22-1 установлено, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України “Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні”.

Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі №572/245/17, від 17 червня 2020 року у справі №572/456/17.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 18 вересня 2025 року (а.с.9), ОСОБА_2 належить до потерпілих від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).

Однак суд відхиляє доводи позивача про те, що наявність посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи підтверджує факт проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років.

Посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи або посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС є підставою для встановлення пільг і компенсацій, передбачених Законом №796-ХІІ.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 27 лютого 2018 року у справі №344/9789/17, від 28 березня 2018 року у справі №333/2072/17, від 08 травня 2018 року у справі №708/1022/17, від 31 жовтня 2019 року у справі №212/12245/13-а.

Суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку №22-1 перелік документів, що подається особою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, зауважує, що наявність посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п`ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону №796-XII.

Вказаний висновок застосовано у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23, від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25.

Верховний Суд (постанови від 19 вересня 2019 року у справі №556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23) виснував, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов`язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв`язку з постійним проживанням або у зв`язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.

Підставою для відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку згідно з рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області від 29 жовтня 2025 року №032950013113 стала відсутність достатнього підтвердженого періоду проживання/роботи у зоні гарантованого добровільного відселення у визначений статтею 55 Закону №796-XII період, тобто станом на 01 січня 1993 року (у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років).

Отже, ключовим питанням є підтвердження належними та допустимими доказами факту фізичного перебування позивача у зв`язку з постійним проживанням або роботою у цій зоні радіоактивного забруднення саме станом на 01 січня 1993 року.

Факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення в цілях призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку засвідчують документи про проживання, видані органами місцевого самоврядування, зокрема, довідка, видана на підставі офіційно підтверджених та достовірних відомостей.

Згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098, виданою виконавчим комітетом Білокоровицької сільської ради Коростенського району Житомирської області (а.с.14), ОСОБА_1 була зареєстрована та постійно проживала в селищі Бучмани Коростенського (Олевського) району Житомирської області з 26 квітня 1986 року по 01 вересня 1986 року та з 14 травня 1990 року по 20 серпня 1990 року, а з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року (під час вихідних, святкових днів та щорічних канікул під час навчання в Ірпінському індустріальному технікумі та Українському інституті водного господарства) - без реєстрації.

Селище Бучмани Олевського (тепер Коростенського) району Житомирської області включено до переліку населених пунктів, що зазнали радіоактивного забруднення внаслідок аварії на Чорнобильській AEC, і віднесено до зони гарантованого добровільного відселення (додаток 1 до Постанови №106).

З відомостей диплому серії НОМЕР_2 від 27 квітня 1990 року встановлено, що ОСОБА_3 у 1986 році вступила до Ірпінського індустріального технікуму, який закінчила в 1990 році (а.с.11).

Указане підтверджено відомостями трудової книжки серії НОМЕР_3 від 22 травня 1989 року (а.с.19-23), згідно з якими позивач була студентом Ірпінського індустріального технікуму з 01 вересня 1986 року по 01 травня 1990 року та навчалася на денній формі (запис внесено на підставі наказів від 22 серпня 1986 року №471 та від 27 квітня 1990 року №247).

За відомостями трудової книжки позивач 22 травня 1989 року прийнята на роботу на період практики робітником ІІ-го розряду виробничої дільниці “Бучманиторф” (наказ від 18 травня 1989 року №72-к), звідки звільнена 11 вересня 1989 року у зв`язку із виїздом на навчання (наказ від 11 вересня 1989 року №139-к). З 30 травня 1990 року по 23 серпня 1990 року позивач також працювала на виробничій дільниці “Бучманиторф” (накази від 30 травня 1990 року №83-к та від 23 серпня 1990 року №129-к), а звільнена у зв`язку із виїздом на навчання.

З відомостей диплому серії НОМЕР_4 від 27 червня 1995 року слідує, що ОСОБА_3 у 1995 році закінчила Український інститут водного господарства (місто Рівне) (а.с.12). У трудовій книжці є запис про зарахування позивача студентом першого курсу механічного факультету Українського інституту водного господарства (наказ від 03 серпня 1990 року №201); 01 липня 1995 року вона відрахована з інституту (наказ від 27 червня 1995 року №241) (а.с.19-23).

З 25 вересня 1995 року позивач зареєстрована та проживає в селі Прилісне Камінь-Каширського району Волинської області (віднесено до зони гарантованого добровільного відселення), що видно з Витягу з реєстру територіальної громади від 28 серпня 2025 року (а.с.8).

Відповідач не врахував до періоду проживання в зоні гарантованого добровільного відселення період з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року (без реєстрації) згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098 (можливо буде врахувати після надходження акта перевірки).

За доводами позивача у позовній заяві вона під час навчання в Ірпінському індустріальному технікумі та Українському інституті водного господарства під час вихідних, святкових днів, щорічних канікул та практики проживала у батьків в селищі Бучмани Коростенського (Олевського) району Житомирської області, про що надано складений депутатом Білокоровицької сільської ради Лісовською А.Л. в присутності сусідів-свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 акт від 24 вересня 2025 року про встановлення факту проживання без реєстрації у період з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року (із зазначенням конкретних календарних дат), (а.с.15-18а).

Суд зазначає, що доказами в адміністративному судочинстві є письмові, речові і електронні докази; висновки експертів; показання свідків. Суд оцінює докази на предмет їх належності, допустимості, достовірності та достатності.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 73-76 КАС України).

За загальним правилом місце постійного проживання особи нерозривно пов`язане з місцем її постійного навчання або роботи.

Суд зазначає, що акт про встановлення факту проживання ОСОБА_1 у селищі Бучмани під час вихідних та святкових днів, щорічних канікул із зазначенням конкретних календарних дат складений 24 вересня 2025 року за період з 01 вересня 1986 року по 31 грудня 1992 року (через 39 років після аварії на Чорнобильській АЕС); в акті відсутня інформація про те, що сусіди-свідки у період з 01 вересня 1986 року по 31 грудня 1992 року самі фактично проживали (працювали) у вказаному населеному пункті та були обізнані про особисте життя позивача; джерела, з яких вони отримали інформацію про точні дати її проживання у населеному пункті.

При цьому Верховний Суд у постанові від 25 березня 2026 року у справі №240/322/25 вказав, що тривалість літніх та зимових канікул має підтверджуватися наказами навчального закладу. Такі у справі відсутні.

Між тим суд встановив, що у період, охоплений довідкою від 24 вересня 2025 року №3098 про проживання без реєстрації (під час навчання у технікумі та інституті) з 02 вересня 1986 року по 13 травня 1990 року та з 21 серпня 1990 року по 31 грудня 1992 року), позивач працювала на виробничій дільниці “Бучманиторф” з 22 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року (прийнята на роботу на період практики та звільнена у зв`язку із виїздом на навчання) та з 30 травня 1990 року по 23 серпня 1990 року (звільнена у зв`язку із виїздом на навчання).

Відповідно до довідки від 24 вересня 2025 року №3099, виданої виконавчим комітетом Білокоровицької сільської ради Коростенського району Житомирської області, виробнича дільниця “Бучманиторф” Бучманівського торфозаводу філіалу підприємства “Житомирторф” була розташована на території селища Бучмани Коростенського (Олевського) району Житомирської області (а.с.13).

Отже, належними та допустимими доказами підтверджено період постійного проживання/роботи позивача з 26 квітня 1986 року по 01 вересня 1986 року (згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098); з 22 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року (згідно з трудовою книжкою), 14 травня 1990 року по 23 серпня 1990 року (згідно з довідкою від 24 вересня 2025 року №3098 та трудовою книжкою).

Хоч відповідач безпідставно не врахував період роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 22 травня 1989 року по 11 вересня 1989 року (під час виробничої практики), проте це не змінює його висновок про непідтвердження факту постійного проживання станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у неї права на зменшення пенсійного віку.

Проживання у зоні гарантованого добровільного після 01 січня 1993 року вже не має вирішального значення.

Верховний Суд у постановах від 11 березня 2024 у справі №500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22 у такій категорії справ дотримується підходу, згідно з яким якщо станом на 01 січня 1993 року позивач постійно не проживав та не працював у зоні гарантованого добровільного відселення протягом трьох років, то він не має права на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.

З огляду на наведені положення нормативно-правових актів, які регулюють спірні правовідносини, висновки Верховного Суду щодо застосування положень Закону №796-XII у подібних правовідносинах, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Запорізькій області від 29 жовтня 2025 року №032950013113, а отже і для задоволення вимоги про призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з 29 серпня 2025 року.

Водночас позивач не позбавлена можливості повторно звернутися до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ з підтвердженням місць фактичного проживання (до 01 січня 1993 року) належними та допустимими доказами.

У зв`язку із відмовою у задоволенні позову судові витрати не підлягають відшкодуванню позивачу.

Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (69005, Запорізька область, місто Запоріжжя, проспект Соборний, будинок 158Б, ідентифікаційний код юридичної особи 20490012) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ж.В. Каленюк