Рішення від 14 червня 2026 р. у справі №509/6721/25 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/6721/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року с-ще Овідіополь

Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого?судді Спічака Вадима Олексійовича,

за участю:

секретаря судового засідання?Лисенко Ольги Дмитрівни

розглянувши у відкритому судовому засіданні в в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Великодолинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку у спадковому майні,-??

ВСТАНОВИВ:

Стислий виклад позиції позивача

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом до Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області, у якому просять визнати право власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в рівних частках за кожним на спадкове майно померлого ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивачі посилаються на те, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області із заявою про прийняття спадщини, після смерті батька ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання по день смерті зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 .

Позивачами було надано нотаріусу Свідоцтво №1366 від 23.05.2000 року про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_2 , щощобулооулоо, Виконавчим комітетом Великодолин-ської селищної ради Овідіопольського району, Одеської області 25 листопада 1999 року за № 399, зареєстрованого Овідіопольським районним бюро технічної інвентаризації реєстраційний номер: 1831, в книзі17.

Згідно вищевказаного свідоцтва спадкове майно складається з житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 та належало на праві приватної власності ОСОБА_5 та ОСОБА_4 , без визначення конкретних часток кожного власника.

За життя спадкодавця частки у праві спільної сумісної власності на вказану майно не визначалися. Матір позивачів ОСОБА_3 однаково володіла з померлим ОСОБА_4 та користувались житловим будинком, між ними не було укладено ніяких угод відносно власності на житловий будинок, тому їхні частки як співвласників у спільній сумісній власності є рівними.

Листом-роз`ясненням від 08 жовтня 2025 року вих.. №2345/02-14 1.в. о. обов`язки державного нотаріуса Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області, державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Діаною Грабовенко-Ворсуляк повідомлено заявників, що Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою Одеської області заведена спадкова справа №470/2003 щодо майна померлого ОСОБА_4 . У видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено. Підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачам є неможливість встановити склад спадкового майна, а саме частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 , яка підлягає переоформленню після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , на підставі наданих документів. Позивачам рекомендовано звернутись до суду з питання підтвердження права власності ОСОБА_4 на відповідну частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 , позивачам роз`яснено право на звернення до суду для визнання за собою право власності в порядку спадкування за законом на вищевказане спадкове майно. Нотаріусу надано також копію технічного паспорту на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 . Співвласниками вказаного будинку є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Позивачі зазначають, що відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 19.06.1981 року шлюб між громадянином ОСОБА_4 та громадянкою ОСОБА_3 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу. 19.06.1981 року Овідіопольським відділом РАЦС зроблено запис за №110. Тому спадкоємцями першої черги відповідно до ст. 12611ЦК України є дві доньки померлого ОСОБА_4 -позивачі у справі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Позивачі зазначають, шо не можуть реалізувати своє право на прийняття спадщини за законом через те, що нотаріус не може видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності без виділення (визначення) частки померлого у спільному майні, та простять суд, виходячи із законодавчо встановленої рівності часток кожного із співвласників спільної сумісної власності, відсутності іншої домовленості між ними, прийняти рішення про визнання права власності позивачів на рівні частки спадкового майна померлого батька, тобто на 1/2 частину житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Надходження позовної заяви та інших заяв до суду

25 листопада 2025 року ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області було відкрито провадження у цивільній справі за позовом? ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 до Великодолинської селищної ради, місцезнаходження: Одеська область, Одеський район, с-ще. Великодолинське, вул. Соборна, буд. 1а, про визнання права власності на частку у спадковому майні. Витребувано у державного нотаріуса Овідіопольської районної державної нотаріальної контори Одеської області копії матеріалів нотаріальної справи №470/2003 щодо майна померлого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .?

Ухвалою від 15 січня 2026 року з ініціативи суду було залучено до участі у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Великодолинської селищної ради, про визнання права власності на частку у спадковому майні, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , проживає за адресою: АДРЕСА_4 ).

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 02 березня 2026 року було закрите підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.

Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та їх представник адвокат Ворсуляк О.С. у судове засідання не з`явились, представник позивачів до суду подав заяву про розгляд справи без участі позивачів та задоволення позовних вимог.

Представник відповідача Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області в судове засідання не з`явився, представником відповіда ОСОБА_6 02.03.2026 року було подано до суду відзив, у якому вона просила розглядати справу без участі Великодолинської селищної ради Одеського району Одеської області з урахуванням наявних у справі доказів, та зазначила, що даною позовною заявою не порушуються права чи інтереси селищної ради, просимо суд прийняти обґрунтоване рішення у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилась, про час та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, до суду надала заяву, у якій зазначила, що з вимогами позовної заяви погоджується, справу просить розглядати за її відсутності.

Враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 .

ОСОБА_1 є донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_3 . Зміна прізвища з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_8 » підтверджується свідоцтвом про одруження з ОСОБА_9 від 02 липня 1988 р. серія НОМЕР_4 .

ОСОБА_2 є донькою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження НОМЕР_5 . Зміна прізвища з « ОСОБА_7 » на « ОСОБА_10 » підтверджується свідоцтвом про одруження з ОСОБА_11 від 11.08.1995 р. серія НОМЕР_6 .

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 від 19.06.1981 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано, про що в книзі реєстрації актів про розірвання шлюбу. 19.06.1981 року Овідіопольським відділом РАЦС зроблено запис за №110

Після смерті ОСОБА_4 залишилось спадкове майно, а саме частина житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 та належало на праві приватної власності: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом №1366 від 23.05.2000 року про право власності на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами.

Відповідно до Рішення Виконкому Великодолинської селищної ради № 399 від 25.11.1999 року «Про видачу свідоцтва про право особистої власності на будівлю по АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 та її померлого чоловіка ОСОБА_4 » видано свідоцтво на право особистої власності на будівлю, що знаходиться в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_3 і її померлого чоловіка ОСОБА_4 .

Так, відповідно до Свідоцтва № НОМЕР_7 від 23.05.2000 року про право власності, виданого Виконавчим комітетом Великодолинської селищної ради, житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами в АДРЕСА_1 , належить ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві приватної власності.

Овідіопольською районною державною нотаріальною конторою Одеської області заведена спадкова справа №470/2003 щодо майна померлого ОСОБА_4 .

Листом роз`ясненням щодо необхідності звернення до суду від 08жовтня 2025 року вих. №2345/02-14 т.в.о. обов`язки державного нотаріуса Овідіопольської державної нотаріальної контори Одеської області, державним нотаріусом Біляївської державної нотаріальної контори Одеської області Діаною Грабовенко-Ворсуляк у видачі свідоцтва про право на спадщину відмовлено. Підставою для відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину позивачам є надання документів, відповідно до яких неможливо встановити склад спадкового майна, а саме частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 , яка підлягає переоформленню після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Позивачам рекомендовано звернутись до суду з питання підтвердження права власності ОСОБА_4 на відповідну частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами під АДРЕСА_1 .

Відповідно до матеріалів спадкової справи позивачі звернулись до Овідіопольської державної нотаріальної контори з заявою про видачу їм в рівних частках свідоцтво про право на спадщину на житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами АДРЕСА_1 .

Відповідно до Довідки Великодолинської селищної рали Одеського району Одеської області від 20.08.2025 року з ОСОБА_4 , за адресою: АДРЕСА_1 проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та були прописані колишня дружина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстрація з 27.06.1973 року, донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстрація з 1979 року, по день смерті гр. ОСОБА_4 (помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ).

Мотивувальна частина

Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Предметом спору у цій справі є нерухоме майно, а саме 1/2 житлового будинку, що належала покійному батькові позивачів на праві спільної сумісної власності з його колишньою дружиною, яка є матір`ю позивачів, була залучена судом до участі у даній справі у якості третьої особи, та визнала позовні вимоги.

У статті 41 Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.

Згідно з пунктом 4 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Правила книги шостої Цивільного кодексу України застосовуються також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом (абзац перший пункту 5 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України).

Відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 01 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі № 145/797/15-ц (провадження № 14-608цс18).

Відповідно до статті 112 ЦК Української РСР 1963 року майно може належати на праві спільної власності, зокрема, двом або кільком громадянам. Розрізняється спільна власність з визначенням часток (часткова власність) або без визначення часток (сумісна власність).

Згідно із статтею 525 ЦК УРСР часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями.

У частині першій та другій статті 549 ЦК УРСР передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Аналіз змісту статей 548, 549 ЦК УРСР свідчить, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Діями спадкоємця, що свідчать про прийняття ним спадщини є: 1) фактичний вступ в управління або володіння спадковим майном; 2) подача в державну нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини заяви про прийняття спадщини.

У постанові Верховного Суду України від 06 лютого 2013 року в справі № 6-167цс12 зроблено висновок, що «відповідно до статей 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_3, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого. Статтею 548 ЦК УРСР визначено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Згідно з положеннями статей 549, 554 ЦК УРСР визнавалося, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках. Якщо спадкодавець заповідав усе своє майно призначеним ним спадкоємцям, то частка спадщини, яка належала б спадкоємцеві, який відпав, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними в рівних частках. Відповідно до статті 553 ЦК УРСР спадкоємець за законом або за заповітом в праві був відмовитися від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Вважалося, що відмовився від спадщини той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчить про прийняття спадщини. Отже, прийняття спадщини як за заповітом, так і за законом було правом спадкоємця й залежало виключно від його власного волевиявлення. Для прийняття спадщини необхідне волевиявлення спадкоємця і здійснення ним певних дій. Неприйняття спадкоємцем спадщини може бути виражено фактично, коли спадкоємець протягом строку, встановленого для прийняття спадщини, не здійснює дій, що свідчать про намір прийняти спадщину, або може бути виражено явно, коли спадкоємець шляхом подачі заяви в нотаріальну контору виражає свою незгоду прийняти спадщину».

Згідно з пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» при вирішенні вимог про встановлення факту прийняття спадщини і місця її відкриття суд має виходити з положень статей 526 і 549 ЦК УРСР, згідно з якими місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - місце знаходження майна або його основної частини. Діями ж, що свідчать про прийняття спадщини, є фактичний вступ заявника в управління чи володіння спадковим майном у межах шестимісячного строку з дня відкриття спадщини або подання ним протягом цього строку до державної нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини заяви про її прийняття.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 року № 4 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснено, що передбачений статтею 549 ЦК УРСР шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом за заявою заінтересованої особи при доведеності поважності причин його пропуску. Якщо у вказаний строк позивач вступив в управління або володіння спадковим майном або його частиною, суд з цих підстав вирішує питання про визнання права на спадкове майно, а не про продовження пропущеного строку.

У своїй постанові від 25 березня 2020 року Верховний Суд за результатами розгляду справи № 305/235/17 прийшов до висновку про те, що «під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, маються на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась. Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, відповідної місцевої державної адміністрації чи органу місцевого самоврядування про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним; довідка державної податкової служби або страховика чи іншого органу про те, що спадкоємець після відкриття спадщини сплачував податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який підтверджує, що спадкоємець був постійно прописаний (зареєстрований) у спадковому будинку (квартирі); інші документи, що підтверджують факт постійного проживання разом зі спадкодавцем».

Відповідно до ст. 535 ЦК УРСР Неповнолітні або непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), а також непрацездатні дружина, батьки (усиновителі) і утриманці померлого успадковують, незалежно від змісту заповіту, не менше двох третин частки, яка належала б кожному з них при спадкоємстві за законом (обов`язкова частка). При визначенні розміру обов`язкової частки враховується і вартість спадкового майна, що складається з предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку.

Встановлено факт вступу позивачки ОСОБА_2 у володіння спадковим майном після смерті її батька ОСОБА_4 , оскільки хоч із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса протягом шестимісячного строку після відкриття спадщини вона не зверталася, однак мала зареєстроване місце проживання за адресою спірного будинковолодіння та постійно проживала там на час смерті спадкодавця, користувалася ним як житлом, що вбачається з Довідки Великодолинської селищної рали Одеського району Одеської області від 20.08.2025 року. Також судом встановлено, що спадщину після смерті батька ОСОБА_4 прийняла його донька ОСОБА_1 , яка на момент смерті свого батька та відкриття спадщини була неповнолітньою, і спір між спадкоємцями щодо часток успадкованого майна відсутній, що підтверджується їх спільною заявою до Овідіопольської державної нотаріальної контори.

За обставинами даної справи, враховуючи, що на момент смерті ОСОБА_4 йому не належало одноосібно право власності на спірний будинок, позивачі мають право на спадкування в межах його частки у спірному будинку.

Спадкоємці, закликані до спадкоємства, можуть одержати в державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини свідоцтво про право на спадщину. Свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (стаття 560 ЦК Української РСР).

У постанові Верховного Суду від 18 січня 2023 року у справі № 466/1403/20 (провадження № 61-10035св22) зазначено, що «для оформлення права на спадщину закон не вимагає рішення суду про визначення частки спадкодавця. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. За змістом статті 392 ЦК України право власності на майно може бути визнано судом у випадку, коли це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує це право».

Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року.

Відповідно до пунктів 4 та 6 глави 1 розділу II нотаріус може видати свідоцтво про право на спадщину за законом чи за заповітом після смерті одного з учасників спільної сумісної власності лише після визначення (виділення) частки померлого у спільному майні. Тому при спадкуванні таких часток істотне значення має встановлення їх розміру, що може бути зроблено як за життя спадкодавців, так і після відкриття спадщини.

Відповідно до частини першої статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Разом із тим, цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті (частина четверта статті 25 ЦК України).

З урахуванням зазначеного, визначення судом частки співвласника у праві спільної власності на нерухоме майно за померлим не узгоджується з вимогами чинного законодавства, оскільки у такому разі судом буде вирішено питання про права особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, що свідчить, у тому числі, про неефективність способу захисту права особи відповідно до положень статті 16 ЦК України. У такому випадку спадкоємець не позбавлений можливості захисту своїх прав шляхом подання позову про визнання права власності в порядку спадкування.

Аналогічний правовий висновок неодноразово було викладено Верховним Судом у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 640/13903/16-ц (провадження № 61-15147св18); від 20 червня 2018 року у справі № 266/5267/18 (провадження № 61-6647св19); від 20 березня 2019 року у справі № 550/1040/16-ц (провадження № 61-28423св18); від 22 квітня 2020 року у справі № 601/2592/18 (провадження № 61-17859св19); від 22 квітня 2020 року у справі № 127/23809/18 (провадження № 61-11210св19); від 27 травня 2020 року у справі № 361/7518/16-ц (провадження № 61-43734св18), від 16 вересня 2020 року у справі № 464/1663/18 (провадження № 61-9410св19), що свідчить про сталість судової практики у спірних правовідносинах.

У Постанові КЦС ВС від 14 серпня 2024 року в справі № 522/3974/20 викладено висновок, що визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству, і тому обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. Натомість належним способом захисту порушеного права позивача в такому випадку є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» №7 від 30.05.2008 року позивачами у справах про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

Згідно положень ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше право не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Судом встановлено, що позивачі позбавлені можливості вирішити питання оформлення спадщини після смерті свого батька у позасудовому порядку, оскільки нотаріусом відмовлено ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у видачі свідоцтв про право на спадщину через невизначення часток у свідоцтві про право власності на житловий будинок, зазначене свідоцтво було видано після смерті спадкодавця, але, враховуючи, що житловий будинок був збудований за життя спадкодавця (у 1968 році), беручи до уваги, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину, спір щодо розміру часток у спадковому майні між спадкоємцями та співвласником житлового будинку ОСОБА_3 відсутній, і обставини, викладені позивачами у позовній заяві в обґрунтування позовних вимог знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду, є обґрунтованими, підтверджені письмовими доказами, сумніву у суду не викликають, а тому позовні вимоги про визнання права власності в порядку спадкування підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 206, 258, 259, 263-265, 273 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Великодолинської селищної ради, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: ОСОБА_3 , про визнання права власності на частку у спадковому майні,- задовольнити.

Визнати право власності ОСОБА_1 на 1/4 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Визнати право власності ОСОБА_2 на 1/4 частину житлового будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спічак В.О.