Постанова від 09 червня 2026 р. у справі №552/7588/25 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/7588/25 Номер провадження 22-ц/814/2785/26Головуючий у 1-й інстанції Кузіна Ж. В. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2026 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого (судді-доповідача): Карпушина Г.Л., суддів: Панченко О.О., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ТОВ «Споживчий центр» звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27.04.2025-100001401. Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 30.04.2025 року, строком на 98 днів, під відсотки, що передбачені договором. ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим, станом на дату складання позовної заяви утворилась заборгованість у розмірі 37 053 грн. 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту у розмірі 15 000 грн. 00 коп., процентах - 14 553 грн. 00 коп., неустойка 7 500 грн. 00 коп., чим порушуються права та інтереси ТОВ «Споживчий центр». Позивач просить стягнути з відповідача ОСОБА_1 на користь ТОВ «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором у розмірі 37 053 грн. 00 коп. та судові витрати у розмірі 2422,40 грн.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2026 року Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором №27.04.2025-100001401 від 30.04.2025 року в розмірі 29 553 грн. 00 коп. та судові витрати в розмірі 1938 грн. 00 коп., а всього 31 491 грн. 00 коп. (тридцять одна тисяча чотириста дев`яносто одна гривня 00 копійок).

У задоволенні інших позовних вимог було відмовлено.

З вказаним рішенням суду не погодилась ОСОБА_1 та подала апеляційну скаргу на рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2026 року, в якому прохає рішення суду першої інстанції змінити в частині стягнення відсотків, а саме скасувати стягнення нарахованих відсотків, залишити лише основну суму боргу (тіло кредиту).

Акцентує увагу суду, що визнає борг у сумі 15 000 гривень (тіло кредиту) і готова шукати шляхи для його повернення і повертати, проте стягнення ще 14553 гривень відсотків у її ситуації є несправедливим та непосильним тягарем, що фактично позбавляє її засобів до існування, тим паче коли кредитор пропонував закрити за тіло, але кошти вчасно зібрати не вдалось.

У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» прохає апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Судове засідання проводилось в порядку письмового провадження за відсутності сторін по справі, з дотриманням принципу гласності судового процесу та забезпеченням сторонам права на своєчасне та повне отримання інформації про хід та результати розгляду справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності з ч.1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно вимог ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно ч.1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що 30.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27.04.2025-100001401.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.04.2025 року, строком на 98 днів, під проценти у розмірі 0,99 % (фіксована незмінювана процентна ставка) за день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 053 грн. 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту (основний борг) у розмірі 15 000 грн. 00 коп., процентах - 14 553 грн. 00 коп., неустойка 7 500 грн. 00 коп.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги про стягнення основного боргу та нарахованих відсотків за кредитним договором є обґрунтованими та підтвердженими доказами, у зв`язку з чим підлягають задоволенню.

Водночас у частині стягнення неустойки суд відмовив, пославшись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, відповідно до якого на період воєнного стану та 30 днів після його припинення позичальник звільняється від відповідальності у вигляді неустойки (штрафу, пені), а вже нараховані такі суми підлягають списанню.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин.

Статтями 526, 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін), якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час.

Відповідно до п.1 ч.2 ст.11, ч.2 ст.509 ЦК України підставами виникнення зобов`язань є договори та інші правочини.

Згідно статей 626, 627ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту), яка має бути повною і безумовною (статті 640-642 ЦК України).

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (статті1054,1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Положеннями статті 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (постанова Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №191/5077/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №2-383/2010).

Згідно статей 12,13,81ЦПК України обов`язок доказування та подання доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів справи вбачається, що 30.04.2025 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 27.04.2025-100001401.

Відповідно до умов договору позичальнику надано кредит у розмірі 15 000 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів від 27.04.2025 року, строком на 98 днів, під проценти у розмірі 0,99 % (фіксована незмінювана процентна ставка) за день користування кредитом, яка застосовується протягом чергових періодів.

Позивач ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором виконав в повному обсязі.

В свою чергу ОСОБА_1 свої зобов`язання за Договором належним чином не виконує, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 37 053 грн. 00 коп., що складається з заборгованості по тілу кредиту (основний борг) у розмірі 15 000 грн. 00 коп., процентах - 14 553 грн. 00 коп., неустойка 7 500 грн. 00 коп.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, оскільки матеріалами справи підтверджується факт укладення між сторонами кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів, водночас остання належним чином не виконала взяті на себе зобов`язання щодо своєчасного повернення кредиту та сплати відсотків за користування ним. Надані позивачем докази свідчать про наявність заборгованості за основною сумою боргу та нарахованими відсотками, тоді як відповідачем не подано належних і допустимих доказів на спростування розрахунку заборгованості, не надано контррозрахунку та не доведено відсутності кредитних зобов`язань перед позивачем.

Разом із цим суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення неустойки, оскільки відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України на період дії воєнного стану та протягом тридцяти днів після його припинення позичальник звільняється від обов`язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором. Враховуючи, що заявлена до стягнення неустойка була нарахована під час дії воєнного стану, підстави для її стягнення відсутні.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у розмірі 29 553 грн, що складається із заборгованості за основною сумою кредиту та нарахованими відсотками, оскільки саме такий розмір заборгованості підтверджується наявними у справі доказами та не був належним чином спростований відповідачем.

Що стосується доводів апелянта, що строк позовної давності сплив, апеляційний суд відхиляє, оскільки строк позовної давності не сплив, оскільки він був продовжений на період карантину та військового стану, не можуть братися до уваги, зважаючи на матеріали справи та наведенні вище висновки суду, якими вони спростовуються в повному обсязі.

Фактів зупинення строку позовної давності чи його переривання позивачем суду не надано, а тому зважаючи на заяву відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності, у задоволенні позову слід відмовити.

Колегія суддів зазначає, що інші доводи, які викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги судом апеляційної інстанції, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці.

Крім цього, зазначене також узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, відповідно до якої пункт перший статті 6Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Тому, вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а тому задоволенню вони не підлягають.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 13 березня 2026 року – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 30 днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 10 червня 2026 року.

Головуючий суддя : __________________________ Г.Л. Карпушин

Судді: __________________ О.О. Панченко _________________ О.І. Обідіна