Вирок від 14 червня 2026 р. у справі №295/14654/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №295/14654/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1

Номер провадження №11-кп/4805/475/26

Категорія 187 ККУ Доповідач ОСОБА_2

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,

прокурора ОСОБА_7 ,

обвинувачених ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,

захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,

потерпілого ОСОБА_12 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 на вирок Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12024060400002349, яким

ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України;

ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Житомира, громадянина України, неодруженого, непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України.

ВСТАНОВИВ:

Згідно з оскарджуваним вироком, 7.07.2024 приблизно у 22 годині ОСОБА_8 разом з ОСОБА_9 перебували біля магазину «Квара», що розташований поруч з буд. № 67 по вул. Короленка, де розпивали алкогольні напої.

В подальшому, цього ж дня та у вказаний час, місці ОСОБА_8 та ОСОБА_9 побачили раніше невідомого їм ОСОБА_12 , який у руках тримав мобільний телефон торгівельної марки «Samsung» модель «А12 (SM-A127F)», ІМЕІ- НОМЕР_1 чорного кольору.

В цей момент у ОСОБА_8 , який раніше вчиняв розбій, виник злочинний умисел, направлений на здійснення нападу, з метою заволодіння мобільним телефоном, який належить ОСОБА_12 , поєднаного із застосуванням насильства, що є небезпечним для здоров`я останнього.

В подальшому, реалізуючи свій злочинний умисел, керуючись корисливим мотивом, ОСОБА_8 , діючи за попередньою мовчазною змовою із ОСОБА_9 , при цьому усвідомлюючи, що вказані дії є протиправними та кримінально-караними, з корисливих мотивів, з метою власного збагачення, покликали ОСОБА_12 та почали у нього вимагати віддати їм його мобільний телефон, при цьому погрожуючи застосуванням насильства, подавивши таким чином волю останнього до опору, примусили передати належне йому майно. В свою чергу ОСОБА_12 , сприймаючи їхні погрози як реальні та побоюючись за своє здоров`я віддав мобільний телефон ОСОБА_8 .

В цей час, з метою подолання опору, ОСОБА_8 наніс один удар кулаком правої руки в область лівого вуха ОСОБА_12 , після чого ОСОБА_9 намагався теж завдати удар кулаком правої руки в область обличчя ОСОБА_12 , однак останній відскочив.

Продовжуючи свої злочинні дії ОСОБА_8 та ОСОБА_9 почали наносити тілесні ушкодження ОСОБА_12 , зокрема, ОСОБА_9 наніс один удар кулаком правої руки в голову ОСОБА_12 , після чого ОСОБА_12 почав втікати від них, але ОСОБА_8 та ОСОБА_9 наздогнали останнього та одночасно почали наносити ОСОБА_12 удари кулаками рук в область голови. Від отриманих ударів, ОСОБА_12 впав на землю на спину, а ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в свою чергу, не припиняючи своїх злочинних дій, продовжували наносити удари останньому ногами та кулаками рук по голові та по всьому тілу.

В цей час ОСОБА_8 наніс один удар ногою в праву вилицю ОСОБА_12 , а ОСОБА_9 схопив за комір та намагався потягнути в сторону магазину по вул. Короленка, 41 в м. Житомирі та наніс один удар кулаком правої руки в обличчя. Після чого ОСОБА_12 вирвався та втік до свого будинку, за адресою: АДРЕСА_3 .

Через короткий проміжок часу, ОСОБА_12 почув стукіт у вікно свого будинку. Відчинивши двері, останній побачив ОСОБА_9 , який під приводом повернути мобільний телефон, вимагав ОСОБА_12 вийти на вулицю та почав тягнути останнього за руку. Після того, як вони вийшли на вулицю, ОСОБА_12 біля хвіртки побачив ОСОБА_8 та в цей час ОСОБА_9 наніс один удар кулаком правої руки в область голови, потім ОСОБА_8 наніс один удар кулаком правої руки в ліве око, від чого ОСОБА_12 впав на землю та ОСОБА_8 ще декілька разів кулаками рук наніс удари в область голови останнього, а ОСОБА_9 в цей час тримав ОСОБА_12 за руку. Після чого ОСОБА_8 та ОСОБА_9 почали наносити удари кулаками рук по всьому тілу ОСОБА_12 .

Таким чином, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , діючи за попередньою змовою групою осіб, заподіяли ОСОБА_12 тілесні ушкодження у вигляді: синців та садна на обличчі, закритий перелом кісток носу, які відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я.

Після чого, ОСОБА_9 схопив мобільний телефон, який лежав поруч з ОСОБА_12 та який випав з кишені ОСОБА_8 під час нанесення ударів ОСОБА_12 , та разом з ОСОБА_8 місце вчинення злочину залишили, та в подальшому розпорядилися викраденим майном на власний розсуд, чим завдали ОСОБА_12 майнової шкоди на загальну суму 3938 гривень 33 копійки.

Вироком суду ОСОБА_8 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років, з конфіскацією всього майна, яке належить йому на праві власності. Початок строку покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили. Зараховано у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06.10.2025 по день набрання вироком законної сили з розрахунку день за день. До набрання вироком законної сили продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк шістдесят днів до 25.04.2026 включно.

ОСОБА_9 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, із застосуванням ч. 1 ст. 69 КК України, та призначено покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі, без конфіскації майна. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_9 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням на іспитовий строк 3 (три) роки з покладенням обов`язків: повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання; періодично з`являтися на реєстрацію в уповноважений орган з питань пробації.

Судом вирішено питання про цивільний позов: стягнуто з ОСОБА_8 на користь потерпілого ОСОБА_12 на відшкодування моральної шкоди 100 000 грн., з ОСОБА_9 – 60 000 грн. Прийнято відмову потерпілого від позову в частині майнової шкоди у сумі 3 938,33 грн. у зв`язку з її повним відшкодуванням. Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_13 просить вирок щодо ОСОБА_8 скасувати в частині призначеного покарання та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_8 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 12 (дванадцяти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна, вирок щодо ОСОБА_9 скасувати в частині призначеного покарання та призначити ОСОБА_9 покарання за ч. 4 ст. 187 КК України у виді 9 (дев`яти) років позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор зазначає таке.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_8 , то призначення мінімального покарання, передбаченого санкцією ч. 4 ст. 187 КК України, є невиправдано м`яким, оскільки судом не враховано в повній мірі: багатократну судимість обвинуваченого за корисливі злочини, зокрема за розбій (вирок 2017 р.) та крадіжки (вирок 2021 р.); відбуття покарання у виді позбавлення волі і вчинення нового однорідного особливо тяжкого злочину незабаром після звільнення; вчинення злочину у стані алкогольного сп`яніння; спробу втечі від поліції по прибутті на місце події; ухилення від суду під час судового розгляду та оголошення у розшук; невизнання вини та відсутність будь-яких ознак каяття.

Щодо обвинуваченого ОСОБА_9 , то вказує, що суд безпідставно визнав обставинами, що пом`якшують покарання, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину. Відповідно до усталеної практики Верховного Суду, щире каяття – це певний психічний стан особи, що об`єктивно підтверджується поведінкою у ході провадження. ОСОБА_9 як під час досудового розслідування, так і під час судового розгляду заперечував факт нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому та наявність корисливого умислу на заволодіння телефоном, притримуючись позиції про намагання повернути телефон. Визнання вини, висловлене лише у відповідь на запитання суду, без відповідного підтвердження поведінкою у провадженні, є формальним. Активне сприяння розкриттю злочину також не підтверджено матеріалами справи. По-друге, суд визнав обставиною, що пом`якшує покарання, «часткове відшкодування моральної шкоди», тоді як ОСОБА_9 відшкодував виключно матеріальну шкоду; залишок моральної шкоди у 60 000 грн. не сплачено. По-третє, судом застосовано одночасно ст. 69 та ст. 75 КК України з посиланням на ті самі обставини, що суперечить правовій позиції ККС ВС, викладеній у постанові від 27.02.2024 у справі №760/4216/17: одні й ті самі обставини не можуть слугувати підставою для одночасного застосування обох інститутів.

В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить вирок щодо ОСОБА_8 змінити в частині кваліфікації: перекваліфікувати його дії з ч. 4 ст. 187 КК України на ч. 2 ст. 125 КК України з призначенням покарання в межах відповідної санкції. Відмовити у задоволенні цивільного позову в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_8 в повному обсязі.

В обґрунтування захисник зазначає, що судом не доведено поза розумним сумнівом наявність у ОСОБА_8 умислу на заволодіння чужим майном. На підтвердження цієї тези захисник посилається на: суперечності у показаннях потерпілого та свідків; низьку якість досудового розслідування та необ`єктивність зібраної доказової бази; ту обставину, що телефон не був цілеспрямовано вилучений у потерпілого – він випав з кишені ОСОБА_8 під час нанесення ударів і підібраний ОСОБА_9 ; наявність у ОСОБА_8 неодноразової можливості забрати телефон і покинути місце події, чого він не зробив (що, на думку захисника, спростовує корисливий умисел). За сукупністю наведеного захисник вважає, що дії ОСОБА_8 охоплюються складом злочину, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України. Щодо моральної шкоди, то розмір 100 000 грн. нічим не підтверджений, відсутні докази конкретних витрат на лікування, страждань чи інших негативних наслідків, а тому висновки суду в частині вирішення цивільного позову є необгрунтованими.

У запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник ОСОБА_11 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 просить залишити апеляційну скаргу прокурора без задоволення, вирок у частині щодо ОСОБА_9 – без змін.

В обґрунтування зазначає, що суд правомірно встановив наявність пом`якшуючих обставин за ст. 66 КК України - щире каяття, активне сприяння, відшкодування матеріальної шкоди, публічне вибачення, прийняте потерпілим; застосування ст. 69 КК України є дискреційним повноваженням суду і відповідає фактичним обставинам справи (постанова ВС від 09.10.2018 у справі №756/4830/17-к); підстави для застосування ст. 75 КК України обґрунтовані окремими факторами – молодим віком, відсутністю судимостей, позитивними змінами у поведінці та думкою потерпілого; покарання є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

В судовому засіданні прокурор підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів м`якості призначених покарань, вказав на належну кваліфікацію дій обвинувачених.

Захисник ОСОБА_10 підтримала свою апеляційну скаргу, щодо апеляційної скарги прокурора заперечила.

Захисник ОСОБА_11 заперечив щодо доводів апеляційної скарги прокурора з підстав, наведених у своїх письмових запереченнях, апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 – підтримав.

Обвинувачені ОСОБА_8 та ОСОБА_9 підтримали доводи своїх захисників.

Потерпілий ОСОБА_12 в судовому засіданні просив не призначати надто суворе покарання ОСОБА_8 , вказав на потребу в лікуванні.

Заслухавши учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг і заперечень, колегія суддів дійшла таких висновків.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. За приписами ст. 94 КПК України суд оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів – з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Вирішуючи питання щодо доведеності вини ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за пред`явленим обвинуваченням, суд першої інстанції безпосередньо дослідив та дав оцінку усім доказам у кримінальному провадженні, ретельно з`ясував обставини кримінального правопорушення, врахував позицію і доводи сторони захисту. У вироку суд навів мотиви для свої висновків і обґрунтовано послався на наступні докази.

Так, обвинувачений ОСОБА_8 в суді першої інстанції вину не визнав, користуючись ст. 63 Конституції України відмовився від дачі показань. В подальшому змінив свою позицію та показав, що влітку 2024 у вечірній час разом з ОСОБА_16 перебували поблизу магазину «Полісся» на вул. Короленка, вживали алкогольні напої. На вулицю вийшов ОСОБА_17 та підійшов до них. ОСОБА_17 сказав, що у нього, ОСОБА_18 , перед ним є незакритий борг. Він ОСОБА_12 не знав, ніяких боргів перед ним не мав, а тому попросив його відійти, останній не відходив, у зв`язку з чим між ними почався словесний конфлікт. Мобільний телефон у потерпілого не забирав. Потім наніс долонею удар по обличчю потерпілого, останній почав відходити, а вони з ОСОБА_16 йшли за ним. Конфлікт продовжувався, він ще декілька разів долонею руки наніс удари по обличчю потерпілого. З рук потерпілого впав телефон, який підняв ОСОБА_16 . Потерпілий просив повернути телефон. ОСОБА_16 передав телефон йому щоб перевірити чи є в ньому позначки «закладок», потерпілий розблокував телефон і він знайшов в ньому інформацію про геолокацій «закладок». Через це, хтось з них ще раз вдарив потерпілого по обличчю. ОСОБА_17 падав, а вони його піднімали, ногами не били. Після огляду мобільного телефону, він його повернув ОСОБА_16 , а той ОСОБА_17 . Конфлікт продовжився, оскільки ОСОБА_17 на нього замахнувся, а тому він знову його вдарив долонею по обличчю. Навіщо ОСОБА_16 перестрибував через паркан, йому невідомо, у кого знаходився мобільний телефон потерпілого йому також невідомо. Коли вдруге потерпілий вийшов з двору разом з ОСОБА_16 не пам`ятає щоб він його бив, пам`ятає, що кричали, про щось говорили, він стояв на достатній дистанції від потерпілого. На їх крики вийшли сусіди. Він залишався на місці події до приїзду поліції, від яких не втікав, а лише пішов до туалету і його затримали. Ствердив, що мобільний телефон не відбирав, визнає, що наніс лише декілька ударів долонею по обличчю потерпілого.

Обвинувачений ОСОБА_9 в суді першої інстанції вину у вчиненні кримінального правопорушення визнав частково та показав, що дату події не пам`ятає, влітку 2024 близько 22 години разом з ОСОБА_19 перебували біля магазину «Продукти» по вул. Короленка в м. Житомирі. Вживали спиртні напої. На вулицю, зі свого двору, вийшов ОСОБА_17 та підійшов до них, вони привіталися, він знав потерпілого візуально. Між ними почався конфлікт, причину якого не пам`ятає. Мороз піднявся на ноги і наніс удар кулаком своєї руки в голову потерпілого. Він також хотів ударити, але потерпілий від удару ухилився, але впав, після чого піднявшись почав від них тікати. Разом з ОСОБА_18 побігли за ним і наздогнали біля будинку № 41 по вул. Короленка. Мороз почав бити потерпілого, а він його відтягував. В цей час вибігли сусіди, побиття зупинили і потерпілий пішов. Зазначив, що коли наздогнали потерпілого, його бив лише ОСОБА_18 , він не бив. Як опинився у ОСОБА_18 мобільний телефон потерпілого не пам`ятає. Вирішили повернути мобільний телефон потерпілому, тому він перестрибнув через паркан, оскільки хвіртка була зачинена та постукав у вікно. Двері відчинив ОСОБА_17 і він попросив його вийти щоб повернути мобільний телефон. Коли вийшли з двору ОСОБА_18 наніс один удар кулаком в голову потерпілому, від якого той впав. Він також наніс декілька ударів рукою, заперечив, що били ногами. Він забрав з рук ОСОБА_18 мобільний телефон і хотів повернути потерпілому, однак не встиг, оскільки вибігли сусіди і почали на них кричати, а тому він пішов з місця події. Мобільний телефон у нього вилучили на наступний день працівники поліції. Показав, що вони були у сильному стані алкогольного сп`яніння, а тому багато чого не пам`ятає. Все відбулося спонтанно, з ОСОБА_18 домовленостей не було. Щиро каявся у вчиненому, приніс публічні вибачення потерпілому, відшкодував в повному обсязів майнову шкоду та частково моральну шкоду.

Однак, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що вина обвинувачених у вчиненні кримінального правопорушення доведена безпосередньо дослідженими під час судового розгляду отриманими в законному порядку допустимими доказами.

Так, допитаний в суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_12 показав, що до події знав візуально ОСОБА_16 , ОСОБА_18 не знав. Дати не пам`ятає, влітку 2024 близько 22 год вийшов з будинку, оскільки мав намір поїхати до магазину, перед цим викликав таксі. Перебуваючи поруч із своїм будинком чекав таксі і побачив двох хлопців, які сиділи на столику біля магазину, до яких підійшов привітатися. Мороз з його рук вихопив мобільний телефон, на що він сказав, що це його телефон. Мороз раптово наніс удар кулаком по вуху, а ОСОБА_16 вскочив і намагався теж нанести удар, але він відскочив та почав тікати. Він є інвалідом, а тому має обмеження в ході і не зміг від них втекти. Коли його наздогнали, він запитав за що його б`ють і попросив повернути телефон. У відповідь обоє хлопців почали наносити удари в обличчя, від чого був трохи дезорієнтований і від ударів впав. Його змусили назвати пароль, оскільки у хлопців виникла підозра, що він здійснює «закладки», після перегляду інформації в телефоні, хлопці продовжили бити і на його крики заступилися люди, що дало йому змогу втекти. Він забіг у свій двір, закрив хвіртку на ключ і був вдома. Повідомив дружину про те, що сталося і в цей час хтось постукав у вікно, він подумав, що це сусіди і відчинив двері. Там був ОСОБА_16 , який вимагав вийти з ним на дорогу щоб повернути телефон. ОСОБА_16 тягнув його за руку і коли вони вийшли з двору, ОСОБА_18 і ОСОБА_16 продовжили його бити, від чого він впав. Коли ОСОБА_18 наносив йому удари у нього випав мобільний телефон, відібраний у нього, а ОСОБА_16 його підняв. На його крики про допомогу вибігли сусіди, обвинувачені припинили його бити і його забрала дружина. Зазначив, що прийняв публічні вибачення ОСОБА_16 , просить суворо карати та не позбавляти ОСОБА_16 волі.

Свідок ОСОБА_20 в суді першої інстанції показала, що її чоловік ОСОБА_17 , точної дати не пам`ятає, влітку 2024 близько 22 год.30 хв., викликав таксі і мав поїхати до магазину. Чоловік вийшов з будинку і незабаром повернувся, повідомив, що його побіли і відібрали мобільний телефон. Чоловік мав видимі тілесні ушкодження, синець на скроні. Повідомив, що подія сталася біля їх будинку, що це були невідомі два хлопці, причину конфлікту не повідомив. В цей час постукали в їх вікно, були впевнені, що це хтось із сусідів, оскільки двір закривається, а тому відчинили. Побачила невідомого чоловіка, який почав примушувати її чоловіка вийти за паркан, погрожував, тягнув за руки. Коли невідомий витягнув чоловіка з двору, вона зателефонувала до поліції, після чого вибігла на дорогу. Вона чула крики чоловіка, на які вибігли сусіди. Коли вона вийшла її чоловік сидів на лавці і тримався за голову, також вийшли сусіди. До того, як вибігти на дорогу, вона бачила, що біля хвіртки обоє невідомих чоловіка б`ють її чоловіка, били одночасно, від чого ОСОБА_17 впав. Сусіди втрутилися і побиття невідомі припинили. Коли вона повідомила, що викликала поліцію, один з хлопців втік, а другий залишався, поводився агресивно. Коли приїхала поліція цей хлопець почав втікати, але його наздогнали і повернули на місце події. Вона добре розгледіла нападників і присутні в судовому засіданні обвинувачені є тими самими особами. Уточнила, що біля паркану її чоловіка били ногами по тулубу, а руками по голові, вона це добре бачила, оскільки була відчинена хвіртка на дорогу. Втрутитися вона боялася, а тому викликала поліцію.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_21 в суді першої інстанції показав, що є працівником поліції, отримали виклик «грабіж» та зі своїм напарником ОСОБА_22 прибули за вказаною адресою. Один з нападників почав втікати, його наздогнав ОСОБА_22 . Викликали СОГ та швидку. Заявник повідомив, що двоє невідомих чоловіків побили, відібрали мобільний телефон. На потерпілому були видимі тілесні ушкодження. Також зазначив, що затриманою особою був ОСОБА_18 .

Свідок ОСОБА_23 в суді першої інстанції показав, що потерпілий його сусід, проживають в одному будинку. Влітку 2024, точної дати не пам`ятає, ввечері, вже було темно, дружина лягла відпочивати, а він сидів за комп`ютером читав новини. Вікно його кухні, яке виходить на дорогу, було відчинено, почув чоловічі голоси, серед яких впізнав голос ОСОБА_12 , який голосно говорив «мужики тільки не бийте» та незнайомий голос «Арон вставай, бити не буду, хочу поговорити». Він повідомив про це дружину і одразу вийшов на дорогу. Побачив ОСОБА_12 , який сидів навприсядки під його вікном і закривав голову руками. Він звернувся до невідомих хлопців, щоб вони припинили бити, що сусід є інвалідом. В його присутності потерпілого не били. Також на вулицю вийшли його дружина і дружина потерпілого. Один з хлопців повідомив, що потерпілий їм щось винен, але він не розпитував, що саме. Коли дружина потерпілого повідомила, що викликала поліцію, один з хлопців втік, а інший залишався на місці, поводив себе агресивно. Коли приїхала поліція цей хлопець почав тікати, але його наздогнали. ОСОБА_17 повідомив, що ці хлопці відібрали у нього телефон. Також бачив на обличчі потерпілого садна. Обличчя нападників не роздивився, оскільки було темно.

Свідок ОСОБА_23 дала аналогічні покази. Зазначила, що не була присутня коли ОСОБА_12 били, бачила синці та садна на його обличчі, останній сидів під вікнами їх кухні і руками закривав голову. Вона звернулася до одного із хлопців з питанням навіщо вони б`ють ОСОБА_12 , повідомила їм, що той є інвалідом, у відповідь нічого їй не відповіли. ОСОБА_17 розповів, що коли він йшов, на нього напали, він втікав, а останні його наздогнали. Також зазначила, що обличчя нападників не пам`ятає, було темно.

Допитана в судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_24 показала, що ОСОБА_17 її сусід, проживають в одному будинку. Влітку 2024 була вдома, це був вже пізній час, почула крик ОСОБА_12 «не бийте мене», а тому одразу вийшла до хвіртки. ОСОБА_17 був за межами двору, сидів під вікном сусідів Поплавських, які також були поруч і було двоє молодих хлопців. Кагановський скаржився, що йому погано, а хлопці повідомили, що хотіли лише поговорити. Була викликана поліція. У двір хлопців вони не пустили, всі перебували на дорозі. Обличчя нападників вона не пам`ятає.

28.07.2024 внесено відомості до ЄРДР по факту розбійного нападу з метою заволодіння майном ОСОБА_12 , а саме мобільним телефоном, поєднаний з насильством, небезпечним для життя та здоров`я потерпілого (т.2 а.с.18).

Рапортом на лінію 102 27.07.2024о 23:36 надійшло повідомлення ОСОБА_20 про напад на її чоловіка ОСОБА_12 (т.2 а.с.19).

Протоколом прийняття заяви про кримінальне правопорушення від 28.07.2024 ОСОБА_12 (т.2 а.с.22).

Протоколом огляду місця події від 28.07.2024, з участю потерпілого ОСОБА_12 встановлено місце пригоди (т.2 а.с.24).

Висновком експерта № 1316 від 15.08.2024 у ОСОБА_12 виявлено синці та садно на обличчі, закритий перелом кісток носу. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею і травмуючим механізмом їх утворення була ударна дія таких предметів, могли бути заподіяні від 2-х ударів такими по обличчю 27.07.2024 та відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Можна вважати, що вказані тілесні ушкодження були заподіяні за обставин вказаних ОСОБА_12 при проведенні слідчого експерименту (т.2 а.с.31).

Протоколом огляду місця події від 28.07.2024 ОСОБА_9 добровільно надав мобільний телефон марки «Samsung» модель «А12 (SM-A127F)» (т.2 а.с.34).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.08.2024 потерпілий ОСОБА_12 вказав на фото особи під № 2, яка вчинила на нього розбійний напад. Під № 2 розташовано фото ОСОБА_8 (т.2 а.с.52), а протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 14.08.2024 потерпілий ОСОБА_12 вказав на фото особи під № 1, яка вчинила на нього розбійний напад. Під № 1 розташовано фото ОСОБА_9 (т.2 а.с.55).

Під час проведення слідчого експерименту 14.08.2024 ОСОБА_12 детально розповів та на місці показав механізм спричинення йому тілесних ушкоджень та заволодіння його телефоном. Зазначене повністю узгоджується з його показами наданими безпосередньо суду (т.2 а.с.71).

Картою виїзду швидкої допомоги 27.07.2024 за адресою: вул. Короленко, 67 в м. Житомирі, у ОСОБА_12 попередньо встановлено діагноз ЗЧМТ?, гематоми верхньої щелепи, садна на спинці носа, надана медична допомога (т.2 а.с.108).

Згідно розстановки сил та засобів роти № 4 батальйону УПП в Житомирській області 27.07.2024 за викликом за адресою: м. Житомир, вул. Короленка,67 прибули працівники поліції ОСОБА_25 та ОСОБА_26 (а.с.119,145,146).

Протоколом огляду предметів від 20.08.2024 оглянуто відеозапис з боді-камери поліцейського, який безпосередньо досліджений в судовому засіданні. З якого вбачається як невідома особа тікає від працівника поліції та в подальшому була затримана. Також на відеозапису зафіксовано перебування потерпілого ОСОБА_12 у себе на подвір`ї та прибуття карети швидкої допомоги, лікарі якої надавали медичну допомогу потерпілому.

Затриманого ОСОБА_8 доставлено до відділу поліції (т.2 а.с.147).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024 свідок ОСОБА_20 вказала на фото особи під № 3, яка вчинила напад на її чоловіка, внаслідок яких йому було спричинено тілесні ушкодження. Під № 3 розташовано фото ОСОБА_9 (т.2 а.с.152).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024 свідок ОСОБА_20 вказала на фото особи під № 4, яка вчинила напад на її чоловіка, внаслідок яких йому було спричинено тілесні ушкодження. Під № 3 розташовано фото ОСОБА_8 (т.2 а.с.155).

Під час проведення слідчого експерименту 21.08.2024 свідок ОСОБА_20 детально розповіла та на місці показала механізм спричинення тілесних ушкоджень її чоловікову ОСОБА_12 . Зазначене повністю узгоджується з її показами наданими безпосередньо суду (т.2 а.с.159).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 21.08.2024 свідок ОСОБА_27 вказав на фото під № 3, як на особу, яка була ним затримана 27.07.2024. Під № 3 розташовано фото ОСОБА_28 (т.2 а.с.166).

Протоколом пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 22.08.2024 свідок ОСОБА_21 вказав на фото під № 2, як на особу, яка була затримана 27.07.2024. Під № 2 розташовано фото ОСОБА_28 (т.2 а.с.169).

За повідомленням КНП «Обласна клінічна лікарня ім. О.Ф. Гекрбачевського» Житомирської обласної ради № 01/2529 від 21.08.2024 ОСОБА_12 був доставлений швидкою допомогою до КНП 28.07.2024 в 00:20 у приймальне відділення. Оглянутий нейрохірургом, встановлено діагноз, подальше лікування амбулаторне (т.2 а.с.173).

Суд апеляційної інстанції погоджується з критичною оцінкою доводів обвинувачених судом першої інстанції та їх розціненим їх як намагання уникнути кримінальної відповідальності.

Крім того, під час судового розгляду не здобуто доказів про те, що потерпілий ОСОБА_12 обмовляє обвинувачених.

Виходячи з наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає вірною кваліфікацію дій обвинувачених:

- ОСОБА_8 - за ст. 187 ч.4 КК України, як такі, що виразилися у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, особою, яка раніше вчинила розбій, вчиненому в умовах воєнного стану;

- ОСОБА_9 - за ст. 187 ч.4 КК України, як такі, що виразилися у нападі з метою заволодіння чужим майном, поєднаному із насильством, небезпечним для здоров`я особи, яка зазнала нападу (розбій), вчиненому за попередньою змовою групою осіб, вчиненому в умовах воєнного стану.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 в частині кваліфікації дій ОСОБА_8 .

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти власності» від 06.11.2009 № 10 розбій є закінченим злочином з моменту нападу, поєднаного з насильством, небезпечним для здоров`я потерпілого, або з погрозою такого насильства, незалежно від того, чи вдалося винному фактично заволодіти майном.

Виконання кожним із засуджених під час нападу на потерпілих різних дій (завдання ударів, вилучення речей) не може бути підставою для їх кваліфікації за різні злочинні дії, якщо суд поза розумним сумнівом встановив наявність єдиної спільної мети та узгодженості дій нападників, що свідчить про їхню попередню домовленість саме на вчинення нападу з метою заволодіння чужим майном, поєднаного із застосуванням насильства, небезпечного для життя та здоров`я особи, яка зазнала нападу, і поєднаного із заподіянням тяжких тілесних ушкоджень.

Судом першої інстанції на підставі досліджених доказів у їх сукупності встановлено та мотивовано підтверджено, що ОСОБА_8 діючи з корисливою метою відкрито вихопив мобільний телефон з рук потерпілого ще до початку застосування фізичного насильства, та в подальшому разом з ОСОБА_9 вимагали у потерпілого надати пароль доступу до телефону, завдаючи пошкоджень. Вказане спростовує версію захисту про випадковість заволодіння майном чи відсутність умислу на це. В подальшому, незважаючи на тривалість події злочину, телефон потерпілому повернуто не було, після спливу певного часу й прибуття до домоволодіння потерпілого йому також телефон не віддали, а навпаки обвинувачені продовжили завдання тілесних ушкоджень, утримуючи в себе телефон. Зазначена обставина підтверджується послідовними та незмінними показаннями потерпілого ОСОБА_12 , наданими як під час досудового розслідування, так і безпосередньо суду; протоколом слідчого експерименту за участю потерпілого від 14.08.2024; протоколами пред`явлення осіб для впізнання за фотознімками від 14.08.2024, дослідженим у судовому засіданні.

Оцінивши указані вище та інші докази, покладені в основу вироку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про єдиний спільний умисел обох обвинувачених, про що свідчить узгодженість злочинної діяльності нападників. Злочинні дії ОСОБА_8 були складовою здійснення нападу із застосуванням фізичного насильства, він виконав частину того обсягу дій, який вони з ОСОБА_9 вважали необхідним для реалізації спільного умислу.

Посилання захисника на те, що у ОСОБА_8 неодноразово була можливість покинути місце події з телефоном не спростовує належну кваліфікацію дій обвинуваченого. Дії ОСОБА_8 – продовження завдавання ушкоджень потерпілому після прибуття до домоволодіння останнього, вимагання надати пароль доступу до телефона, не повернення потерпілому телефону з власної волі без жодних об`єктивних перешкод для цього – все це підтверджує умисел обвинувачених саме на вчинення злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, що, в свою чергу, спростовує доводи захисника по неналежну кваліфікацію події.

Що стосується доводів захисника щодо відсутності насильства відносно потерпілого, як ознаки об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 187 КК України, то слід зазначити, що за загальним визначенням розбій, як кримінальне правопорушення проти власності, це напад із метою заволодіння чужим майном, поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров`я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства. Розбій відноситься до формального (усіченого) складу злочину, вважається завершеним з моменту вчинення самого нападу. У разі вчинення розбою посягання відбувається на основний безпосередній об`єкт - право власності, на який насамперед спрямований цей злочин, та на додатковий безпосередній об`єкт, у зв`язку із посяганням на право власності, - життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу.

Однією з ознак, що характеризують розбій, є саме насильство, метою якого є намір одразу подолати опір потерпілого й упередити його протидію нападу.

Як випливає зі змісту ч. 4 ст. 187 КК України, обов`язковою ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину є заподіяння особі, яка зазнала нападу, насильства, небезпечного для життя чи здоров`я, або погроза застосування такого насильства.

Під насильством, небезпечним для життя чи здоров`я особи, яка зазнала нападу, слід розуміти заподіяння їй легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров`я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкого тілесного ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров`я в момент їх вчинення. Разом з цим, до насильства, що є ознакою об`єктивної сторони вказаного складу злочину, також відноситься насильство, яке реально не спричинило шкоду життю, але було небезпечним для життя в момент заподіяння, тобто в момент застосування створювало реальну загрозу для життя потерпілого.

Так, повертаючись до матеріалів даного кримінального провадження, допитаний у суді першої інстанції потерпілий ОСОБА_12 пояснив, що йому завдали ударів по голові, потім завдали ще ударів по обличчю, що було припинено лише сторонніми людьми.

Згідно висновків судово-медичної експертизи № 1316 від 15.08.2024 у ОСОБА_12 виявлено синці та садно на обличчі, закритий перелом кісток носу. Вказані тілесні ушкодження утворилися від дії тупих твердих предметів з обмеженою контактуючою поверхнею і травмуючим механізмом їх утворення була ударна дія таких предметів, могли бути заподіяні від 2-х ударів такими по обличчю 07.07.2024 та відносяться до легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я. Можна вважати, що вказані тілесні ушкодження були заподіяні за обставин вказаних ОСОБА_12 при проведенні слідчого експерименту (т.2 а.с.31).

Тобто, в суді чітко встановлено наявність у потерпілого легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров`я, які могли утворитися від нанесення ударів за встановлених обставин, що підтверджує застосування до потерпілого примусу. Заподіяні потерпілому тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому кісток носа з короткочасним розладом здоров`я, підтверджені висновком експерта № 1316, охоплюються ознакою насильства, небезпечного для здоров`я, у розумінні диспозиції ст. 187 КК України.

Також суд враховує, що потерпілий розцінював реальною загрозу для свого здоров`я, оскільки біля будинку він в першу чергу просив обвинувачених не бити його, про що вказують свідки.

З урахуванням наведеного, та заяви обвинуваченого ОСОБА_8 в судових дебатах про повне визнання вини, кваліфікація дій ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 187 КК України є вірною, оскільки його дії були спрямовані на здійснення нападу, з метою заволодіння мобільним телефоном, який належить ОСОБА_12 , поєднаного із застосуванням насильства, що є небезпечним для здоров`я останнього.

Доводи захисника щодо суперечливості показань та низької якості досудового розслідування є загальними твердженнями, не підкріпленими конкретними посиланнями на процесуальні порушення, які б тягнули визнання доказів недопустимими чи неналежними.

Також судом першої інстанції мотивовано відхилення позиції захисту про те, що стороною обвинувачення не доведена така кваліфікуюча ознака, як попередня змова між обвинуваченими на вчинення нападу, з наведенням судом у вироку достатніх доводів й мотивувань.

Щодо доводів апеляційної скарги захисника ОСОБА_10 в частині стягнення моральної шкоди з ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї. Згідно з п. 9 Постанови Пленуму ВСУ від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» розмір відшкодування визначається судом у межах заявлених вимог залежно від характеру і обсягу заподіяних страждань, наявності інших негативних наслідків з урахуванням у кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача; при визначенні розміру враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

Тож розмір відшкодування моральної шкоди не є сталою величиною, а визначається судом в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин справи.

Судом першої інстанції встановлено та належно оцінено у вироку: потерпілий ОСОБА_12 є особою з інвалідністю, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей; внаслідок отриманих тілесних ушкоджень тривалий час лікувався та втратив працездатність строком на три місяці; пережив фізичний біль та емоційний стрес у момент нападу та його завершення в своєму домоволодінні і продовжує нести моральні страждання. Вирок містить відповідне мотивування щодо характеру і обсягу страждань потерпілого. Зазначені обставини є достатньою фактичною підставою для визначення розміру відшкодування, оскільки, моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення, однак її наявність за подібних обставин є розумним припущенням. Розмір, визначений судом, відповідає критеріям, визначеним Великою Палатою Верховного Суду у справі №752/17832/14-ц від 15.12.2020: відшкодування має бути достатнім для розумного задоволення потреб потерпілого і не приводити до його безпідставного збагачення.

Тому вимоги апеляційної скарги захисника в частині відмови у стягненні моральної шкоди є безпідставними.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора в частині м`якості покарання ОСОБА_8 .

Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України покарання призначається з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Санкція ч. 4 ст. 187 КК України передбачає позбавлення волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна.

Колегія суддів враховує вимоги статті 65 КК України, відповідно до якої суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.

Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду у своїй постанові від 09 жовтня 2018 року у справі № 756/4830/17-к вказала про те, що визначені у ст. 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину та особі правопорушника випливає зі статті 61 Конституції України, відповідно до якої юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а також з принципу правової держави, з суті конституційних прав та свобод людини і громадянина.

Відповідно до статті 414 КПК України, невідповідним тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.

Як вбачається із змісту вироку, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд врахував ступінь тяжкості та ступінь суспільної небезпеки вчиненого ними кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, та яке згідно статті 12 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів, є умисним, корисливим та насильницьким, а також характеризуючі дані особи обвинуваченого, який на утриманні неповнолітніх дітей не має, раніше судимий за вчинення злочинів проти власності, відсутність обставин, що пом`якшують покарання, наявність обставини, що його обтяжує та думку потерпілого щодо суворості покарання.

Європейський суд з прав людини, у справі "Скоппола проти Італії" від 17.09.2009 зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. У справі "Бакланов проти Росії" від 09.06.2005 та "Фрізен проти Росії" від 24.03.2005, суд зазначив, що "досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу "законності" і воно не було свавільним", а у справі "Ізмайлов проти Росії" від 16.10.2008 суд встановив, що "для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити "особистий і надмірний тягар для особи".

Колегія суддів погоджується з встановленими судом обставинами, які впливають на вид і розмір покарання, й вважає, що покарання ОСОБА_8 у виді 8 років позбавлення волі призначене в межах санкції кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.187 КК України, хоч і в мінімальному розмірі санкції, за своїм видом і розміром є таким, що відповідає ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, а тому підстав вважати призначене покарання явно несправедливим у наслідок м`якості у суду не має.

Доводи прокурора про те, що суд не в повній мірі врахував особу ОСОБА_8 , який неодноразово судимий, перебував у розшуку та щодо необхідності призначення 12 років позбавлення волі ґрунтуються на обставинах, які судом першої інстанції були досліджені та враховані при оцінці особи обвинуваченого. Покарання у виді 8 років позбавлення волі в повній мірі відповідає особі обвинуваченого, відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Таке покарання є достатнім і необхідним для виправлення обвинувачених та попередження нових кримінальних правопорушень.

Також суд враховує і заяву потерпілого в суді апеляційної інстанції про небажання надто суворого покарання ОСОБА_8 .

Тому, підстав вважати призначене ОСОБА_8 покарання вочевидь несправедливим, всупереч доводів апеляційної скарги прокурора, колегія суддів не знаходить.

Щодо доводів апеляційної скарги прокурора в частині покарання обвинуваченому ОСОБА_9 .

Як передбачено положеннями ч. 1, ч. 2 ст. 69 КК, за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу. На підставах, передбачених у частині першій цієї статті, суд може не призначати додаткового покарання, що передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу як обов`язкове, за винятком випадків призначення покарання за вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У постанові колегії суддів Другої судової палати ККС у складі ВС від 11.05.2021 по справі №336/4259/18 зазначено, що при визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з того, що вказаний чинник має оціночний характер і залежить від індивідуальних особливостей встановлених обставин конкретного кримінального правопорушення у взаємозв`язку з системним тлумаченням положень ст. ст. 65, 66, 69 КК України та з урахуванням ролі, яку виконувала особа, визнана винною у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінки та характеру дій під час його вчинення, негативних наслідків спричинених кримінальним правопорушенням та вжитих заходів по їх усуненню, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.

Санкція ч. 4 статті 187 КК передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від 8 до 15 років із конфіскацією майна. У цій нормі конфіскація майна передбачена як обов`язкове додаткове покарання.

Суд першої інстанції, обгрунтовано визнав обставинами, що пом`якшує покарання ОСОБА_9 щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення, відшкодування матеріальної шкоди, публічне вибачення перед потерпілим. Також суд врахував особу обвинуваченого, який раніше не судимий, критично ставиться до вчиненого, має молодий вік, а також думку потерпілого, який не наполягав на суворому покаранні ОСОБА_9 .

На підставі викладеного, суд першої інстанції обгрунтовано вважав вказані вище обставини такими, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, та на підставі ч. 1 ст. 69 КК України призначив покарання нижче він найнижчої межі санкції ч. 4 ст. 187 КК України у виді 5 років позбавлення волі та без конфіскації майна.

Однак, суд погоджується з доводами прокурора про те, що застосування положень ст. 75 КК України відносно обвинуваченого ОСОБА_9 є безпідставним.

Згідно зі ст. 75 КК у разі, якщо суд, крім випадків засудження за певні кримінальні правопорушення, при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше 5 років, ураховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

Із системного аналізу вимог закону України про кримінальну відповідальність випливає, що, крім вирішення питання про призначення певного виду та розміру покарання, суду потрібно встановити достатню підставу для звільнення від його відбування з випробуванням і водночас належним чином умотивувати таке рішення, дослідивши й оцінивши всі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а також урахувати, що ст. 75 КК застосовується лише в тому разі, коли для цього є умови і підстави.

Відповідно до правової позиції Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 27.02.2024 у справі №760/4216/17, при визначенні поняття та змісту обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд має виходити з системного тлумачення ст. 66 та ст. 69 КК України; застосування ст. 75 КК України є окремим інститутом зі самостійними підставами, завдання якого є відмінним від інституту, передбаченого ст. 69 КК України. Одні й ті самі обставини не можуть братися в основу під час одночасного застосування до особи положень ст. 69 та ст. 75 КК України.

Аналіз мотивувальної частини оскаржуваного вироку свідчить про те, що, звільняючи ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції фактично послався на ті самі обставини, які вже слугували підставою для застосування ст. 69 КК України: особу обвинуваченого, не вчинення ним інших кримінальних чи адміністративних правопорушень, вибачення перед потерпілим.

Суд враховує, що дії ОСОБА_9 при події злочину були активні, умисні та тривалі в часі, адже саме він переліз через паркан в домоволодінні потерпілого та обіцянкою віддати телефон викликав потерпілого для завдання нових тілесних ушкоджень, саме ОСОБА_9 зник з місця події з телефоном потерпілого.

Також суд звертає увагу, що думка потерпілого щодо покарання може бути врахована судом під час призначення покарання, однак не є вирішальною.

Тому колегія суддів приходить до висновку, що застосування ст. 69 КК України та визначення покарання у виді 5 (п`яти) років позбавлення волі без конфіскації майна щодо ОСОБА_9 є обґрунтованим і законним з урахуванням реально встановлених обставин. Проте, зазначені обставини, враховані судом, не є достатніми для одночасного звільнення від його відбування з випробуванням, оскільки вказане не сприяє меті покарання - виправленню засудженого і попередженню вчинення ним нових злочинів, а тому доводи прокурора в цій частині є слушними.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Водночас п. 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено що, підставою для скасування або зміни вироку суду 1-ої інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Частиною 2 ст. 409 КПК України визначено що, підставою для скасування або зміни вироку суду 1-ої інстанції може бути також невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

За приписами ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 420 КПК України, суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, а вирок суду стосовно ОСОБА_9 - скасуванню, в частині призначеного йому покарання з ухваленням нового вироку в зв`язку з невідповідністю призначеного ОСОБА_9 покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.

Беручи до уваги вищевикладене, керуючись ст. ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 414, 420, 424, 532, 615 КПК України, апеляційний суд,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_10 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу прокурора Житомирської окружної прокуратури ОСОБА_13 – задовольнити частково.

Вирок Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2026 року у кримінальному провадженні № 12024060400002349 в частині призначення покарання ОСОБА_9 , - скасувати.

Ухвалити новий вирок у цій частині та призначити ОСОБА_9 за частиною 4 статті 187 КК України на підставі ст. 69 КК України покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років без конфіскації майна.

Строк відбуття покарання ОСОБА_9 рахувати з дня його фактичного затримання в порядку виконання даного вироку.

В решті вирок залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення, а обвинуваченим, який перебуває під вартою, – у той же строк з моменту вручення йому копії судового рішення.

СУДДІ