Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №287/2760/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №287/2760/25 Головуючий у 1-й інст. Винар Л. В.

Категорія 39 Доповідач Бондар О. О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Григорусь Н. Й., Панкеєвої В. А.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням учасників справи

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» на заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року, ухвалене у складі головуючого судді Винара Л.В.,

у цивільній справі за позовом Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором

УСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1. 11 грудня 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал» (далі – позивач, ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал») звернулося до Олевського районного суду Житомирської області з позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) про стягнення заборгованості за кредитним договором.

2. Позивач просив стягнути з відповідача на його користь 29308,35 грн, що складається з заборгованості за основним боргом (тіло кредиту) у розмірі 2998,40 грн, заборгованості за процентами нарахованими первісним кредитором – 18063,55 грн, заборгованості за процентами нарахованими позивачем за 90 календарних днів – 6746,40 грн. Також позивач просив стягнути сплачений судовий збір у розмірі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10000,00 грн.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

3. 01 квітня 2026 року Олевський районний суд Житомирської області ухвалив заочне рішення, яким позов задовольнив частково та стягнув з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 21061,95 грн, судовий збір у розмірі 1904, 24 грн, витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

4. Рішення мотивовано тим, що позивач належними та допустимими доказами довів факт укладення кредитного договору між відповідачем та первісним кредитором, перехід права вимоги за цим кредитним договором до ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» та вважав доведеною суму заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача за цим кредитним договором у розмірі 21061,95 грн, а саме: 2998,40 грн - сума заборгованості за тілом кредиту, 18063,55 грн - сума заборгованості за процентами, яка нарахована первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна».

5. Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення штрафної санкції у розмірі 1500 грн, суд першої інстанції посилався на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та дійшов висновку, що такі штрафні санкції не підлягають стягненню, оскільки нараховані у період дії воєнного стану, що не відповідає вимогам чинного законодавства.

6. Суд першої інстанції також відмовив у задоволенні позову в частині стягнення 6746,40 грн процентів, нарахованих позивачем після набуття права вимоги за кредитним договором за період з 26.10.2024 по 23.01.2025. Такий висновок суд обґрунтував положеннями статті 514 Цивільного Кодексу України (далі – ЦК України) та відсутністю у позивача, як нового кредитора, права на стягнення процентів, які первісним кредитором не нараховувалися і право вимоги щодо яких не було відступлене за договором факторингу.

7. У частині зменшення витрат на правничу допомогу, які позивач просив стягнути з відповідача у сумі 10 000 грн, суд посилаючись на статтю 137 Цивільного процесуального кодексу України, правові позицій Верховного Суду та враховувавши складність справи, обсяг виконаних робіт, а також принципи співмірності й розумності судових витрат, дійшов висновку про стягнення з відповідача 3000 грн витрат на правничу допомогу.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

8. Представник ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» не погодилась з рішенням суду першої інстанції та 22 квітня 2026 року подала до Житомирського апеляційного суду через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС «Електронний суд» апеляційну скаргу.

9. В апеляційній скарзі просила: «рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року у справі № 287/2760/25 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» задовольнити повністю, а також стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в апеляційній інстанції у розмірі 8000,00 грн».

10. В апеляційній скарзі посилається на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

11. Вказує, що відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитом за період з 26.10.2024 до 23.01.2025 (90 календарних) днів, суд першої інстанції помилково вважав, що новий кредитор не має права нараховувати проценти за користування кредитом, оскільки проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, що визначений в договорі і узгоджений сторонами, а предметом договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 згідно пункту 1.1 є право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб - Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

12. Також вважає, що суд першої інстанції безпідставно зменшив суму витрат на правову допомогу, яка заявлена до стягнення позивачем, оскільки факт її надання у розмірі 10 000 грн підтверджено належними та допустимими доказами.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13. Відзив від ОСОБА_1 на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надійшов, що відповідно до положень частини 3 статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

14. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.04.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 287/2760/25: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Григорусь Н. Й., Панкеєва В. А.

15. Ухвалою від 24 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд витребував справу з Олевського районного суду Житомирської області.

16. Ухвалою від 30 квітня 2026 року Житомирський апеляційний суд залишив апеляційну скаргу без руху у зв`язку з виявленими недоліками (пункту 2 частини 4 статті 356 ЦПК України ).

17. Ухвалою від 08 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 25 травня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами

Мотивувальна частина

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанції

18. 29 січня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі – ТОВ «Лінеура Україна») та ОСОБА_1 укладено договір № 4341288 про надання коштів на умовах споживчого кредиту (далі – кредитний договір) в сумі 3000,00 грн. строком на 360 днів із стандартною процентною ставкою 2,5 % в день.

19. Відповідно до пункту 1.3 вказаного договору строк кредитування 360 днів.

20. ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов`язання за кредитним договором виконало та надало відповідачу обумовлену суму кредитних коштів шляхом їх зарахування на її платіжну картку.

21. Відповідач взяті на себе зобов`язання щодо повернення кредиту та нарахованих процентів у повному обсязі не виконала. У період з 29.01.2024 до 25.10.2024 відповідач на виконання своїх зобов`язань здійснила оплату на рахунок ТОВ «Лінеура Україна» в розмірі 10 грн, які зараховані на оплату тіла кредиту в розмірі 1,6 грн та оплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 8,4 грн.

22. 25 жовтня 2024 року ТОВ «ФК «Фінтраст Капітал» (фактор) та ТОВ «Лінеура Україна» (клієнт) уклали договір факторингу № 25/10/2024, на підставі якого до позивача перейшло право грошової вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором.

23. Згідно додатку №1 до договору факторингу №25/10/2024 від 25 жовтня 2024 року «Реєстр боржників» заборгованість відповідача перед ТОВ «Лінеура Україна» складає 22 561,95 грн з яких 2 998,40 грн – заборгованості за основною сумою боргу (тіло кредиту), 18 063,55 – заборгованість за відсотками, 1 500, 00 грн - заборгованість за пенею, штрафом.

24. Після набуття права вимоги за договором факторингу позивач за період з 26.10.2024 до 23.01.2025 нарахував відповідачу проценти за користування кредитними коштами за встановленою пунктом 1.4.1 кредитного договору стандартною процентною ставкою 2,5 % у сумі 6746,40 грн, на основі тіла кредиту – 2998,40 грн.

25. Звертаючись до суду з позовом, позивач надав два розрахунки заборгованості відповідача за договором № 4341288 від 29.01.2024 про надання коштів на умовах споживчого кредиту.

Перший – станом на 25.10.2024, тобто на дату укладення договору факторингу, відповідно до якого загальна сума заборгованості становила 22 561,95 грн, з яких: 2998,40 грн – тіло кредиту, 18 063,55 грн – проценти за користування кредитом, 1500 грн – штрафні санкції.

Другий – за період з 26.10.2024 до 23.01.2025 (з дати укладення договору факторингу до дати припинення кредитного договору), відповідно до якого заборгованість за процентами за користування грошовими коштами становила 6746,40 грн.

26. Відповідно до вказаних розрахунків позивач просив стягнути з відповідача заборгованості за тілом кредиту – 2998,40 грн, проценти нараховані первісним кредитором – 18063,55 грн., штрафну санкції – 1500 грн, проценти нараховані позивачем, як новим кредитором з моменту набуття права вимоги до закінчення кредитного договору– 6746,40 грн, що загалом становить 29308,35 грн.

Позиція апеляційного суду

27. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

28. Позивач оскаржив судове рішення в частині відмови у стягненні процентів, штрафної санкції та витрат на правничу допомогу. Тому суд апеляційної інстанції переглядає це рішення щодо вимог про стягнення штрафної санкції – 1500 грн, процентів за користування грошовими коштами та витрат на правничу допомогу.

29. Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити частково, мотивувальну частину рішення - змінити з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанцій

30. Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

31. Апеляційний суд уважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову, однак суд допустив неправильне застосування норм матеріального права, оскільки неправильно тлумачив статтю 514 ЦК України та не застосував Закон України № 3498-ІХ "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-ІХ), який набув чинності 24 грудня 2023 року і підлягав застосуванню до спірних правовідносин сторін.

32. В оскарженому рішенні суд першої інстанції дійшов висновку, що наданий позивачем розрахунок заборгованості, складений ТОВ «Лінеура Україна» у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язань за договором про надання споживчого кредиту № 4341288 від 29.01.2024, узгоджується з умовами договору та є належним і допустимим доказом розміру заборгованості відповідача. Водночас суд уважав, що проценти за період з 26.10.2024 до 23.01.2025 у сумі 6746,40 грн, нараховані позивачем, не підлягають стягненню, оскільки вони не були нараховані первісним кредитором та не входили до заборгованості, визначеної в реєстрі боржників, доданому до договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024. З огляду на положення статті 514 ЦК України суд відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині.

33. Такі висновки суду першої інстанції, апеляційний суд уважає помилковими з огляду на таке.

34. Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом

35. За змістом вказаної норми зміна кредитора у зобов`язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов`язання, яке передається, не обмежує цивільних прав учасників спірних правовідносин. У зв`язку із зміною кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб`єктивний склад у частині кредитора.

36. Згідно зістаттею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

37. Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається (стаття 1078 ЦК України).

38. Для розмежування прав грошової вимоги, що може відступатися на підставі договору факторингу обрано різні критерії. Зокрема, для: (а) наявної вимоги - це строк платежу; (б) майбутньої вимоги - це момент виникнення. Різність критеріїв, які покладені в виокремлення видів, створює складнощі у розумінні як наявної, так і майбутньої вимоги. Наявна вимога - це право грошової вимоги, строк платежу за якою настав. Втім очевидно, що строк платежу визначає не існування, а тільки можливість здійснення права грошової вимоги. І, звісно, що наявні грошові вимоги не вичерпуються тими, строк платежу яких настав. Оскільки якщо зробити протилежний висновок, то в категорію майбутніх вимог слід віднести будь-які інші права грошової вимоги, навіть ті які існують в зобов`язанні, але їх здійснення залежить від настання умови чи спливу строку. Саме тому до наявних вимог потрібно віднести й "недозрілі" грошові вимоги. "Недозріла" вимога - це різновид наявної вимоги, тобто право грошової вимоги, можливість здійснення якого залежить від настання умови чи спливу строку платежу. Як наслідок наявна та недозріла вимога існують до або в момент укладення договору факторингу (постанова Верховного Суду від 07 січня 2026 року у справі № 727/2790/25).

39. Згідно пункту 1.1 договору факторингу № 25/10/2024 від 25.10.2024 позивач, як фактор, набув право грошової вимоги, строк виконання зобов`язань за якою настав або виникне в майбутньому до третіх осіб – Боржників, включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом (плату за процентною ставкою), пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі, право на одержання яких належить Клієнту.

40. Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Регулятивні відносини між сторонами кредитного договору (позики) обмежені, зокрема, часовими межами, в яких позичальник отримує можливість правомірно не сплачувати кредитору борг (строком кредитування та визначеними у його межах періодичними платежами). Однак, якщо позичальник порушує зобов`язання з повернення кредиту (позики), в цій частині між ним та кредитодавцем регулятивні відносини трансформуються в охоронні і врегульовані частиною 2 статті 625 ЦК України (постанова Верховного Суду від 01 квітня 2026 року у справі N 761/18405/23).

41. В цій справі часові межі протягом яких позивач мав право на отримання процентів від відповідача за користування грошовими коштами обмежується строком дії кредитного договору.

42. Відповідно до пункту 1.3 договору про надання споживчого кредиту № 4341288 від 29.01.2024 строк кредитування становить 360 днів, тобто останнім днем строку є 23.01.2025.

43. З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача процентів за користування кредитними коштами, нарахованих у межах строку дії кредитного договору, підлягають задоволенню за весь період дії кредитного договору, незалежно від того, первісним чи новим кредитором вони були нараховані.

44. Між тим, згідно наданих позивачем розрахунків проценти за користування кредитними коштами за весь період з 28.02.2024 до 23.01.2025 нараховані за стандартною ставкою - 2,5 %, що відповідає пункту 1.4.1 кредитного договору.

45. Однак за змістом частини 5 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %.

46. Частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» встановлено, що умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

47. Відповідно до частини 17 «Прикінцевих і перехідних положень вказаного Закону тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати:

протягом перших 120 днів - 2,5 %;

протягом наступних 120 днів - 1,5 %.

48. Закон України від 22.11.2023 №3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набув чинності 24.12.2023.

49. Тому, відповідно до вказаних положень Закону максимальний розмір денної процентної ставки з 23 квітня 2024 року до 20 серпня 2024 року не може перевищувати – 1,5%, а з 21 серпня 2024 року та надалі - 1%.

50. Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідача за процентами за весь строк дії кредитного договору становить – 24 809, 95 грн, з яких

в період з 29.01.2024 до 22.04.2024 – 4122,85 грн;

в період з 23.04.2024 до 23.01. 2025 – 20 687,1 грн;

51. Натомість враховуючи наведені вимоги закону заборгованість відповідача за процентами мала бути нарахована в такому розмірі:

в період з 29.01.2024 до 22.04.2024 – 4122,85 грн

в період з 23.04.2024 до 20.08.2024 – у розмірі 5397,12 грн (2998,4

х 1,5% х 120);

в період з 21.08.2024 до 23.01.2025 – у розмірі 4677,50 грн (2998,4 х 1% х 156 днів).

52. Тобто загальний розмір заборгованості відповідача за весь період дії кредитного договору, який відповідає умовам договору та вимогам законодавства, чинного на час їх нарахування становить – 14 197, 47 грн.

53. Оскарженим рішенням суду вимоги відповідача по стягненню процентів задоволено у розмірі – 18063, 55 грн.

54. За таких обставин суд апеляційної інстанції, зіставивши суму відсотків, стягнутих судом першої інстанції, із сумою, яка підлягала б стягненню за правильного застосування норм матеріального права, а також врахувавши принцип диспозитивності цивільного судочинства і принцип заборони повороту до гіршого (non reformatio in peius), тобто недопустимість погіршення становища особи, яка оскаржує судове рішення, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду.

55. Між тим апеляційний суд звертає увагу, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України).

56. Тому суд апеляційної інстанції вважає, що законне право позивача внаслідок ухваленого рішення суду першої інстанції захищено у розмірі, який відповідає суті його порушення. Хоча суд першої інстанції і допустив неправильне тлумачення статті 514 ЦК України, це не вплинуло на належний захист прав позивача і не є підставою для скасування рішення.

57. Відмовляючи у стягненні штрафної санкції у розмірі 1500 грн, суд першої інстанції правильно посилався на пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та дійшов законного і обґрунтованого висновку, що штрафна санкція, сплата якої передбачена кредитним договором і нарахована згідного наданого позивачем розрахунку з 02.04.2024, за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) підлягає списанню кредитором.

58. Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 в Україні був введений воєнний стан строком на 30 діб. Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 2102-IX, затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». В подальшому строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався і діє на даний час.

59. Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

60. Конструкція цієї норми є двокомпонентною та охоплює як відповідальність боржника, передбачену статтею 625 ЦК України, так і відповідальність, установлену відповідним договором.

61. У цій справі позивач просив стягнути штрафну санкцію у розмірі 1500 грн. Вказана штрафна санкція була нарахована первісним кредитором та відображена в реєстрі боржників ( арк. справи 30-32) розрахунку заборгованості за кредитним договором станом на 25.10.2024 (арк. справи 73). Згідно цього розрахунку, штрафну санкцію первісний кредитор почав нараховувати з 02 квітня 2024 року, тобто після 24 лютого 2022 року. Оскільки штрафна санкція нарахована всупереч пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України після 24.02.2022 за невиконання грошового зобов`язання, то вона підлягає списанню кредитором та не підлягає стягненню за судовим рішенням.

62. Більш того, пунктом 6.5 кредитного договору передбачено, що у випадку встановлених законодавством України мораторіїв (заборон/обмежень) на нарахування штрафних санкцій – штраф протягом періоду дії такого мораторія (заборони) не нараховується та Клієнтом не сплачується. Нарахування штрафних санкцій відновлюється після скасування мораторіїв/обмежень.

63. Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення штрафної санкції у розмірі 1500 грн є таким, що ухвалене з дотриманням вимог закону, ґрунтується на належному застосуванні норм матеріального права та є вмотивованим, у зв`язку з чим підстави для його скасування відсутні.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу

64. Відповідно до частин 1, 2 та 4 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

65. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони, тощо. Тобто у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині 4 статті 137 ЦПК України (постанова Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № N 357/7395/20).

66. Суд апеляційної інстанції виходить із того, що суд першої інстанції, вирішуючи питання про розмір витрат на правничу допомогу, правильно застосував положення статті 137 ЦПК України та врахував критерії реальності, необхідності та розумної співмірності таких витрат. Зокрема, суд обґрунтовано взяв до уваги характер спору (стягнення кредитної заборгованості), його невисоку складність, обсяг фактично виконаних адвокатом робіт, а також співвідношення заявленої суми витрат із ціною позову.

67. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про зменшення витрат на правничу допомогу є вмотивованим, пропорційним та таким, що відповідає принципам розумності та справедливості розподілу судових витрат, тому апеляційний суд вважає, що підстав для його скасування немає.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

68. Суд апеляційної інстанції зазначає, що значна частина доводів апеляційної скарги фактично зводиться до обґрунтування законності укладеного кредитного договору у цій справі. Водночас суд першої інстанції, надавши повну та належну оцінку умовам зазначеного договору та зібраним у справі доказам, дійшов вмотивованого висновку про його законність.

69. Тому, суд апеляційної інстанції вважає аргументи позивача загалом слушними, однак, вони не потребують додаткової оцінки, оскільки вже були належним чином враховані судом першої інстанції, а постановлене у справі рішення відповідає нормам законодавства та судовій практиці, на яку посилається позивач.

70. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами представника позивача про те, що за договором факторингу згідно зі статтею 1078 ЦК України до фактора переходять право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Тому позивач має право на стягнення процентів за користування грошовими коштами протягом строку дії кредитного договору. Висновки суду апеляційної інстанції з цього питання викладені в пунктах 32–39 цієї постанови.

71. Водночас представник позивача помилково вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування кредитними коштами, ототожнив такі проценти з відповідальністю за неправомірне користування чужими грошовими коштами ( 625 ЦК України) та саме з цих підстав відмовив у їх стягненні.

72. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що такі аргументи не відповідають змісту оскарженого рішення, оскільки, частково відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення процентів, суд першої інстанції посилався на положення статті 514 ЦК України та виходив із того, що стягненню підлягають лише проценти, нараховані первісним кредитором. Саме з цих підстав суд відмовив у стягненні процентів, нарахованих позивачем після набуття права вимоги, тоді як позов у частині стягнення процентів, нарахованих первісним кредитором, був задоволений.

73. Посилання суду першої інстанції в рішенні на пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України та висновок про неможливість стягнення штрафних санкцій у період дії воєнного стану стосується виключно позовної вимоги про стягнення штрафної санкції у розмірі 1500 грн, яка є однією зі складових заявленої до стягнення заборгованості.

74. З огляду на вказане суд апеляційної інстанції такі аргументи позивача відхиляє.

75. Посилання апеляційної скарги на те, що розрахунок заборгованості є належним та допустимим доказом у справах про стягнення кредитної заборгованості є слушним, однак суд першої інстанції не визнавав такий доказ неналежним чи недопустимим, він був оцінений судом відповідно до вимог статті 89 ЦПК України у сукупності з іншими доказами.

76. Суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що позивачем були понесені витрати на правничу допомогу. Водночас це не спростовує обґрунтованих висновків суду першої інстанції, з якими погоджується й апеляційний суд, про те, що такі витрати мають бути не лише належним чином документально підтверджені, а й відповідати критеріям реальності, необхідності та розумної співмірності.

77. Суд першої інстанції задовольнив вимогу про стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 3000 грн, суд апеляційної інстанції вважає такий висновок законним та обґрунтованим

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

78. Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

79. Згідно зі статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

80. Частина 4 статті 376 ЦПК України передбачає право суду апеляційної інстанції змінити судове рішення, що може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин

81. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про часткове задоволення позову у цій справі, підстав для його скасування немає. Однак, мотивувальну частину рішення потрібно змінити, виклавши мотиви відмови у задоволення позову в частині стягнення процентів за користування кредитом в редакції цієї постанови.

80. Суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами допустив неправильне тлумачення статті 514 ЦК України та не застосував закон, який підлягав застосуванню до спірних правовідносин сторін, однак це не призвело до неправильного вирішення спору по суті, права позивача захищені судом у повному обсязі, а тому вважає, що апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду першої інстанції без змін.

Висновки щодо розподілу судових витрат

81. Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

82. Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про зміну мотивувальної частини судового рішення, без зміни його резолютивної частини, то підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

85.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Капітал», в інтересах якого діє представник – адвокат Крюкова Марина Володимирівна, задовольнити частково.

2.Заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року у справі № 287/2760/25 змінити, виклавши його мотивувальну частину в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення процентів за користування кредитом у редакції цієї постанови.

3. В іншій частині заочне рішення Олевського районного суду Житомирської області від 01 квітня 2026 року у справі № 287/2760/25 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, окрім випадків встановлених статтею 389 ЦПК України

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

Н. Й. Григорусь

В. А. Панкеєва

Повний текст судового рішення складено 15 червня 2026 року.