Постанова від 14 червня 2026 р. у справі №285/4823/25 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/4823/25 Головуючий у 1-й інст. Помогаєв А. В.

Категорія 39 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

розглянув у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №285/4823/25 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Помогаєва А.В. в м. Звягель Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У серпні 2025 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором №5019442 від 11.03.2021 в розмірі 35 165 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 9 000 грн., простроченої заборгованості за сумою відсотків - 25 165 грн та простроченої заборгованості за комісією в розмірі 1 000 грн. Також просило стягнути 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позову зазначало, що 11.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №5019442, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» надало позичальнику грошові кошти в розмірі 10 000 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у термін встановлений договором та виконати інші зобов`язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, що визначені договором. Вказує, що ТОВ «Мілоан» свої зобов`язання за договором виконало, надавши відповідачу кредит в сумі 10 000 грн. У свою чергу відповідач всупереч чинному законодавству та умовам договору, належним чином покладені на нього обов`язки перед позивачем не виконав, порушив умови кредитного договору. Зазначає, що заборгованість відповідача за кредитним договором становить 35 165 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 9 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 25 165 грн та прострочена заборгованість за комісією - 1 000 грн.

Вказує, що 02.07.2021 між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №73-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ТОВ «Мілоан», включно і до ОСОБА_1 за кредитним договором №5019442 від 11.03.2021. Враховуючи вищевикладене просило задовольнити позов в повному обсязі, а також стягнути судові витрати зі сплати судового збору та витрат на професійну правову допомогу.

Рішенням Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанціїТОВ «ФК «Кредит-Капітал» подало апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що договір про споживчий кредит №5019442 від 11.03.2021 укладений в електронному варіанті та з електронним підписом. Без отримання відповідачем листа на адресу електронної пошти та смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна і паролю особистого кабінету, кредитний договір між сторонами не був би укладений. Наголошує, що одноразовий персональний ідентифікатор S95234 направлено відповідачу 11.03.2021 о 07:56 на номер мобільного телефону вказаний ним в заявці на отримання грошових коштів. Відповідачем не надано суду відомостей на підтвердження факту не заповнення заявки на отримання грошових коштів в кредит, не підписання відповідачем договору, на надання чи заволодіння його персональними даними іншими особами (звернення до правоохоронних органів тощо), тобто доказів вчинення шахрайських дій відносно персональних даних відповідача матеріали справи не містять. Відповідач був у повній мірі поінформований про умови надання кредиту відповідно до вимог чинного законодавства, що не заперечується і позивачем.

Звертає увагу на те, що на підтвердження надання відповідачу кредиту позивач подав копію платіжного доручення №41330500 від 11.03.2021, з якого слідує, що ТОВ «Мілоан» перерахувало на ім`я отримувача Дейнеки Д.О. на рахунок №545708*49, кредитні кошти в сумі 10 000 грн., у дорученні вказано номер транзакції, сума транзакції, дата проведення транзакції та номер картки, на яку перераховані кошти, де зокрема сума транзакції збігається з сумою наданого кредиту, дата проведення транзакції з датою укладеного договору та зазначено частково номер картки, на яку перераховані кошти, який збігається з реквізитами платіжної банківської картки, вказаної в п.2.1 договору. Наявний в матеріалах справи розрахунок заборгованості виконаний ТОВ «Мілоан», враховує щоденні нарахування та погашення за кредитним договором, є належним та допустимим доказом у розумінні статей 76-78 ЦПК України. Відповідач не надав суду доказів, які спростовували б розмір заборгованості, тому наданий позивачем розрахунок заборгованості за відсутності заперечень щодо такого розрахунку від відповідача, має прийматися судом як достовірний. Враховуючи вищевикладене просить скасувати рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що 11.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5019442, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 10 000 грн., строком на 30 днів з 11.03.2021, зі сплатою відсотків в розмірі 7 500 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% в день, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.04.2021.

Загальні витрати позичальника за кредитом складають 8 500 грн в грошовому виразі та 1034,00 відсотків річних у процентному значенні. Орієнтовна загальна вартість кредиту для позичальника (за весь строк кредитування) складає 18 500 грн (п.1.5.).

Комісія за надання кредиту 1 000 грн., яка нараховується за ставкою 10 відсотків від суми кредиту одноразово в момент видачі кредиту (п.п.1.5.1.).

Проценти за користування кредитом 7 500 грн., які нараховуються за ставкою 2,50 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом протягом пільгового періоду (п.п.1.5.2.).

Стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5,00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6.).

Відповідно до п.2.1 договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Також позивачем долучено паспорт споживчого кредиту №5019442, у якому викладено інформацію про тип кредиту, валюту кредиту, суму, строк кредитування, орієнтовну реальну річну процентну ставку та орієнтовну загальну вартість кредиту, порядок повернення кредиту.

Згідно копії довідки про ідентифікацію клієнт ОСОБА_1 , з яким укладено договір №5019442 від 11.03.2021, ідентифікований ТОВ «Мілоан», на номер телефону НОМЕР_1 , надіслано одноразовий ідентифікатор S95234.

Відповідно до платіжного доручення №41330500 від 11.03.2021 на карту НОМЕР_2 11.03.2021 перераховано грошові кошти в розмірі 10 000 грн. Призначення платежу: кошти згідно договору №5019442.

02 липня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №73-МЛ, відповідно до умов якого ТОВ «Мілоан» відступило ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» право вимоги, у тому числі за кредитним договором №41330500 від 11.03.2021.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 та акту прийому-передачі реєстру прав вимоги від 02.07.2021, ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» з 02.07.2021 набуло право грошової вимоги до боржників, в тому числі до боржника за договором №41330500 від 11.03.2021 в сумі 35 165 грн., з яких: заборгованість за тілом кредиту - 9 000 грн., заборгованість за відсотками - 25 165 грн та заборгованість за комісією - 1 000 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №33394 від 02.07.2021 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» згідно договору відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021 здійснило оплату на користь ТОВ «Мілоан».

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №41330500 від 11.03.2021 та виписки з особового рахунку, ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 35 165 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 9 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 25 165 грн., прострочена заборгованість за комісією - 1 000 грн.

15.07.2025 ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» звернулося до відповідача із досудовою вимогою сплатити заборгованість за кредитним договором №41330500 від 11.03.2021, укладеним між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в сумі 35 165 грн., повідомивши при цьому боржника про відступлення права вимоги за договором №41330500 від 11.03.2021 до нового кредитора ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» на підставі договору про відступлення прав вимоги №73-МЛ від 02.07.2021, укладеного останнім з ТОВ «Мілоан». Вказана вимога залишена відповідачем без реагування.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що суду не представлено доказів ознайомлення відповідача з текстом наданого позивачем договору та його згоди з викладеними в ньому умовами. У матеріалах справи відсутні докази підписання договору електронним цифровим підписом. У наданому тексті кредитного договору відсутній одноразовий ідентифікатор. Інформація про підписання відповідачем договору за допомогою одноразового ідентифікатора створена заінтересованими особами. Будь-яких беззаперечних доказів використання ОСОБА_1 такого засобу підписання договору суду не надано. Позивачем також не надано належних доказів на підтвердження факту отримання відповідачем коштів від первинного кредитора за вищезазначеним договором. Надане платіжне доручення є неналежним доказом господарської операції, оскільки не може достовірно свідчити про її виконання. Доказів належності вказаного у платіжному дорученні рахунку відповідачу матеріали справи також не містять. Клопотань про витребування доказів позивачем не заявлено.

Перевіряючи законність рішення суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України слідує, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі №127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

Згідно з ч. 1 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Встановлено, що 11.03.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про споживчий кредит №5019442, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав грошові кошти в розмірі 10 000 грн., строком на 30 днів з 11.03.2021, зі сплатою відсотків в розмірі 7 500 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% в день, термін повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 10.04.2021.

Вказаний договір про надання споживчого кредиту підписаний ОСОБА_1 електронним підписом з одноразовим ідентифікаторомS95234, що підтверджується довідкою про ідентифікацію клієнта.

На підтвердження позовних вимог ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» надало суду копію зазначеного вище договору №5019442 про надання споживчого кредиту від 11.03.2021.

Відповідно до платіжного доручення №41330500 від 11.03.2021 на карту НОМЕР_2 11.03.2021 перераховано грошові кошти в розмірі 10 000 грн. Призначення платежу: кошти згідно договору №5019442.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №41330500 від 11.03.2021 ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору 21.03.2021 сплачено: тіла кредиту в сумі 1 000 грн., відсотків в сумі 1 050 грн та комісії в сумі 1 000 грн.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №127/23910/14-ц від 23.12.2020 зробив висновок про те, що часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій є тією дією, яка свідчить про визнання ним боргу.

Відтак, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів, колегія суддів доходить висновку про укладеність вищевказаного договору про надання споживчого кредиту між ОСОБА_1 та ТОВ «Мілоан».

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності кредитного договору. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі №6-979цсі5.

У справі, що переглядається встановлено, що відповідач уклав з ТОВ «Мілоан» електронний договір шляхом обміну електронними повідомленнями, та підписав такий у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (електронним підписом одноразовим ідентифікатором S95234), а тому вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №41330500 від 11.03.2021 та виписки з особового рахунку, ОСОБА_1 має заборгованість в сумі 35 165 грн., з яких: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 9 000 грн., прострочена заборгованість за сумою відсотків - 25 165 грн., прострочена заборгованість за комісією - 1 000 грн.

На виконання умов кредитного договору 21.03.2021 ОСОБА_1 сплачено: тіла кредиту в сумі 1 000 грн., відсотків в сумі 1 050 грн та комісії в сумі 1 000 грн.

Відтак, заборгованість за тілом кредиту складає 9 000 грн.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в позику коштів, а тому вказана сума заборгованості по тілу кредиту підлягає стягненню з останнього на користь ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал».

Доказів того, що на картку НОМЕР_2 не було перераховано суму у розмірі 10 000 грн відповідачем не надано.

Також відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду виписки по зазначеному картковому рахунку за спірні періоди на підтвердження факту незарахування кредитних коштів на його рахунок, враховуючи, що ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» не є банківською установою.

Таким чином, колегія суддів вважає доведеною обставину отримання відповідачем грошових коштів у порядку та на умовах, що визначені укладеним кредитним договором і взяті на себе зобов`язання останнім не виконано, у передбачені в договорі строки грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим виникла заборгованість.

Враховуючи те, що відповідач взяті на себе зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, кредитні кошти не повернув, внаслідок чого виникла заборгованість, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за тілом кредиту в сумі 9 000 грн.

Щодо стягнення заборгованості по відсоткам.

Умовами договору визначено, що проценти за користування кредитом: 7 500 грн., які нараховуються за ставкою 2,50% від фактичного залишку кредиту за кожен день строку користування кредитом (п.1.5.2 договору).

Стандартна (базова) процента ставка за користування кредитом становить 5,00% від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.6 договору).

Відповідно до п.2.1. договору кредитні кошти надаються позичальнику шляхом переказу на картковий рахунок.

Згідно п.2.2.1 договору позичальник сплачує кредитодавцю комісію за надання кредиту та проценти за користування кредитом у розмірах, зазначених в п.1.5.1 - 1.5.2 договору, в термін (дату) вказаних в п.1.4. У випадку, якщо позичальник продовжує строк кредитування, вказаний у п.1.3. договору, він додатково має сплатити комісію за управління та обслуговування кредиту, проценти за ставкою визначеною п.1.5.2 або проценти за стандартною (базовою) ставкою, визначеною п.1.6 договору, в сумі та на умовах визначених п.2.3 договору.

Нарахування кредитодавцем процентів за користування кредитом здійснюється з дати наступної за днем надання кредиту по дату завершення строку кредитування (п.2.2.2 договору).

Умовами п.2.2.3 кредитного договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються за стандартною (базовою) ставкою, що визначена п.1.6. цього договору, яка є незмінною протягом всього строку кредитування, окрім випадків, коли за умовами акцій, програм лояльності, спеціальних пропозицій, тощо, визначена в п.1.5.2 процентна ставка протягом первісного строку кредитування визначеного п.1.3, запропонована позичальнику зі знижкою і є меншою за стандартну (базову) ставку встановлену п.1.6 договору. Якщо визначена п.1.5.2 процентна ставка є нижчою від стандартної (базової) ставки, то після завершення первісного строку кредитування та/або строку пролонгації на пільгових умовах, проценти з дня продовження строку кредитування (пролонгації) на стандартних (базових) умовах згідно п.2.3.1.2 продовжують нараховуватись за базовою ставкою згідно п.1.6. договору.

Відповідно до п.2.3.1. кредитного договору продовження вказаного в пункті 1.3. договору строку кредитування може відбуватись на пільгових стандартних (базових) умовах, наступним чином: пролонгація на пільгових умовах (п.2.3.1.1 договору) та пролонгація на стандартних (базових) умовах (п.2.3.1.2 договору).

Пролонгація на стандартних (базових) умовах: позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позичальником у спосіб вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється на кількість днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту) (п.2.3.1.2 договору).

Отже, у пункті 2.3 сторонами погоджено максимальний строк продовження користування кредитом - 60 днів, тобто нарахування процентів за цей період є платою позичальника за правомірне користування кредитними коштами.

Як вбачається із відомостей про щоденні нарахування та погашення кредиту ОСОБА_1 погашення заборгованості здійснив частково.

Відтак, за відсутності доказів повернення відповідачем кредитних коштів та обумовленої суми відсотків за користування кредитом до 10.04.2021, відбулося продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування, що свідчить про пролонгацію строку кредитування на стандартних умовах, як передбачено п.2.3.1.2 договору.

Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів, тобто кінцевий строк кредитування (60 днів) сплив 09 червня 2021 року.

Таким чином, розмір відсотків відповідно до умов договору становить:

- за період з 11.03.2021 по 21.03.2021 відсотки складають 2 500 грн (із розрахунку 10 000 грн х 2,5% х 10 днів);

- за період з 22.03.2021 по 10.04.2021 відсотки складають 4 500 грн (із розрахунку 9 000 грн х 2,5% х 20 днів);

- за період з 11.04.2021 по 25.04.2021 відсотки складають 3 375 грн (із розрахунку 9 000 грн х 2,5% х 15 днів);

- за період з 26.04.2021 по 09.06.2021 відсотки складають 20 250 грн (із розрахунку 9 000 грн х 5% х 45 днів).

Всього відсотки нараховано на загальну суму 30 625 грн.

Відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №5019442 вбачається, що ОСОБА_1 на погашення відсотків сплачено 1050 грн.

Відтак заборгованість за відсотками складає 29 575 грн.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 264 ЦПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

У п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення» роз`яснено, що вихід за межі позовних вимог - це вирішення незаявленої вимоги, задоволення вимоги позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Отже, позовні вимоги ТОВ «ФК «Кредит Капітал» про стягнення заборгованості за відсотками в сумі 25 165 грн є доведеними та обґрунтованими належними доказами у справі.

Колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення заборгованості за комісією в розмірі 1 000 грн є необґрунтованою, оскільки відповідно до відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором №5019442 вбачається, що ОСОБА_1 на погашення комісії 21.03.2021 сплачено 1 000 грн.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, як ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог статті 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно зі статтею 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позову.

Щодо стягнення витрат на правову допомогу заявлену у позові.

Відповідно до ч. 1. п. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаний з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 ЦПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до п. 1, 2 ч. 2 ст. 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження надання правової допомоги, позивачем надано: копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №2093 від 29.09.2012, копію договору про надання правової допомоги №0107 від 01.07.2025, копію ордеру на надання правничої допомоги від 02.07.2025, копію акту №Д/788 наданих послуг від 24.07.2025, згідно яких загальна вартість робіт складає 8 000 грн., копію детального опису наданих послуг до акту №Д/788 від 24.07.2025.

Колегія суддів, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, приходить до висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в розмірі 35 165 грн. Справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу. Наведене узгоджується з висновками викладеними в додатковій постанові Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі №910/5724/23. Така ж правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24 січня 2022 року у справі №911/2737/17.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 8 000 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, колегія суддів доходить висновку про необхідність зменшити їх розмір та стягнути з ОСОБА_1 на корить ТОВ «ФК «Кредит Капітал» понесені у даній справі витрати на професійну правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції у розмірі 2 000 грн.

Частиною 13 ст. 141 ЦПК України визначено, що суд апеляційної чи касаційної інстанціях, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

За подання позову ТОВ «ФК «Кредит Капітал» сплачено 2422,40 грн та за подання апеляційної скарги - 3633,60 грн., оскільки позов і апеляційну скаргу ТОВ «ФК «Кредит Капітал» задоволено на 97,15%, то з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит Капітал» необхідно стягнути понесені останнім судові витрати зі сплати судового збору в сумі 5 883,40 грн (97,15% від 6056 грн).

Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» задовольнити частково.

Рішення Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 17 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №5019442 від 11.03.2021 в розмірі 34 165 грн., яка складається із: простроченої заборгованості за сумою кредиту - 9 000 грн та простроченої заборгованості за сумою відсотків - 25 165 грн.

В решті позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» судовий збір у розмірі 5 883,40 грн за подачу позову та апеляційної скарги, а також 2 000 грн правничої допомоги.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Талько О. Б.

Шевчук А. М.